М І Філон, О Є Хомік - Сучасна українська мова лексикологія - страница 18

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 

Важливою з теоретичного і практичного погляду є класифікація омонімів за особливостями їхнього походження. У науковій літературі найчастіше виділяються три основні шляхи появи омонімів: 1) у результаті звукового збігу різних за походженням слів, тобто фонетичної конвергенції. Омоніми, які виникли внаслідок такого процесу, називають етимологічними; 2) у результаті збігу двох слів, зумовленого особливостями словотвірних процесів, тобто словотвірною конвергенцією. Омоніми цього типу називаються словотвірними; 3) у результаті руйнування семантичних зв'язків між значеннями полісемічного слова, тобто семантичною дивергенцією.

Класифікація омонімів можлива також на основі ступеня омонімічності лексичних одиниць. Згідно з цим можна виділити два типи омонімів: 1) абсолютні, або повні омоніми; 2) неповні, або часткові омоніми. Абсолютні омоніми збігаються в тих формах, які є властивими для зіставлюваних слів. Для повнозначних частин мови такими формами є всі їхні граматичні форми: бал1 - «великий вечір з танцями» (бала, балу, бал, балом, бали, балами та ін.) і бал - одиниця виміру (бала, балу, бал, балом, бали, балами та інші). Серед повнозначних лексем такі омоніми виявляються тільки у межах певної частини мови, наприклад, іменників (газ1 - «речовина, здатна поширюватися в усьому доступному для неї просторі» і газ1 - «дуже тонка прозора шовкова тканина»), дієслів (займатися1 - «спалахувати» і займатися1 - «починати щось робити».

1 Булаховский Л. А. Из жизни омонимов / Л. А. Булаховский // Русская речь. — М. : Нов. серия. — Вып. 3. — С.48.


Абсолютні омоніми можуть виявлятися і в межах неповнозначних частин мови, однак і тут вони мають свої особливості. По-перше, вони не мають граматичних форм, по-друге, мають особливе лексичне значення, якісно відмінне від лексичного значення повнозначних слів, по-третє, можутьналежати до різних частин мови. Наприклад, а1 (протиставний сполучник); а2 (вигук); а (частка).

Часткові омоніми збігаються лише в частині своїх граматичних форм. Різновидами таких неповних омонімів є:

1)    іменники, один із яких уживається тільки в множині, а інший має парадигму і однини, і множини: півники1 «зменшено-пестливе до півень» і півники1 «багаторічна трав'яниста рослина»;

2)    іменники та утворені від них прислівники (ранком, слідом, даром);

3)    субстантивовані прикметники та дієприкметники і співвідносні з ними слова, від яких вони утворилися: поранений (іменник) - поранений (дієприкметник); предикативні прислівники та співвідносні з ними іменники (жаль, шкода).

Критерієм класифікації омонімів є також вияв тотожності та відмінності форм двох лексичних одиниць. Традиційно в лексикології виділяють омофони, омографи, омоформи.

Під омофонами розуміють слова, що мають однакове звучання, але різне значення та графічне зображення. Наприклад, вілла - віла, греби - гриби, орел - Орел.

Омоформи - це слова, що мають однаковий звуковий склад лише в певній граматичній формі: діти (іменник) - діти (дієслово), три (числівник) - три (дієслово), клич (іменник) - клич (дієслово).

Омографи - це слова, що збігаються в написанні, але різняться вимовою, зокрема наголосом: радій - радій, мала - мала, гори - гори.

 

 

3.4. Джерела та шляхи розвитку лексичних омонімів

 

 

Поява кожного із зазначених вище типів омонімів зумовлена неоднаковими причинами і здійснюється по-різному. Найбільш важливим для курсу «Лексикологія» є з'ясування причин і шляхів появи повних лексичних омонімів. Повні лексичні омоніми виникли внаслідок процесів збагачення ірозширення лексичного складу мови, коли нові слова збігаються з наявними за своїм звуковим складом і граматичними формами.

Повні лексичні омоніми можуть утворюватися внаслідок таких процесів:

1)    звукового збігу українського слова із запозиченим: мул «відклади на дні водойм» і мул (із лат.) «свійська тварина»;

2)    звукового збігу в українській мові двох слів, що походять із різних мов і мають у них відмінне звучання: ліга (від франц. ligue) «спілка, об'єднання, товариство» і ліга (від італійськ. liga) «музичний термін»;

3)  збігу двох слів, що утворилися на українському ґрунті в результаті

1 2

фономорфологічних змін при словотворенні: грішний (від гріш) - грішний (від гріх);

4)  творення омонімічних лексем від уже наявних у мові слів: ферма
(спеціалізоване господарство, яке займається якоюсь галуззю тваринництва) і
ферма (інженерна споруда);

5)     семантичного розриву багатозначних слів: порох «пил» і порох
«вибухова речовина»;

6)  звукового збігу слів у результаті історичних змін у фонетичній системі
української мови:
вити «завивати, плакати» (має звук [и], що утворився від
давнього
[ы]) - вити «скручувати» (має звук [и], що утворився від давнього

[и]).

Отже, явище омонімії виникає на основі складних процесів у лексико-семантичній системі мови, що зумовлюються динамікою звукового складу слова, освоєнням іншомовної лексики, порушенням семантичної тотожності слова.

 

 

3.5. Явище паронімії в українській мові

 

 

Паронімія - це самостійне мовне явище, що виявляється в межах слів, належних до однієї частини мови і співвідносних за своєю лексико-семантичною близькістю. Паронімія належить до найменш вивчених явищв українській мові. У сучасному українському мовознавстві сформувалося широке і вузьке розуміння явища паронімії. У широкому розумінні пароніми -це будь-які слова, що відзначаються звуковою подібністю. Згідно з таким розумінням паронімії до паронімів належать і різнокореневі слова, цілком довільні щодо своїх семантичних, морфологічних, синтагматичних зв'язків (наприклад: роса - коса, оса - коса, вода - хода), і однокореневі слова (еміграція - імміграція, показник - покажчик, скельний - скелястий). Як зауважує О. О. Тараненко, «пароніми - це слова, а також фразеологічні одиниці й синтаксичні конструкції, що при повній або частковій семантичній відмінності є дуже подібними формою, унаслідок чого можуть сплутуватися в мовленні або спеціально обіграватися зі стилістичною настановою»1.

У вужчому розумінні лексичні пароніми - це однокореневі слова, що мають лексико-семантичну близькість і належать до одного семантичного поля: приводити - призводити; виконавський - виконавчий.

Таким чином, згідно з вузьким розумінням паронімії не всі слова, близькі за звучанням, є паронімічними. Тому від паронімів слід відрізняти такі співзвучні слова:

1)    варіанти слова (капля - крапля);

2)    слова, в яких співзвучність є абсолютно довільною (гоїти - гаяти; міраж - гараж);

3)    однокореневі слова-синоніми (політик - політикан).

1 Українська мова: Енциклопедія / [ред. кол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), Зяблюк М. П. [та ін.] . — К. : Укр. енцикл., 2000. — С. 460.


Однією з визначальних ознак паронімів є близькість звучання. Очевидно, співзвучність паронімічних слів не можна розглядати тільки як результат випадкового зближення за звучанням і значенням. Часто близькість звучання розглядається у зв'язку з місцем наголошення слова. При зміні наголосу змінюється фонетична будова слова і виникає принципово нове слово з іншим значенням: орган - орган. Деякі дослідники з урахуванням специфіки досліджуваної   мови   розглядають   спільність   наголосу   як обов'язковудиференційну ознаку паронімів1. При визначенні ролі і місця наголосу для виділення паронімів слід брати до уваги існування в українській мові їх різних типів. Зокрема, паронімів синонімічних, у яких наголос падає на закінчення: важкий - тяжкий; антонімічних зі спільним наголосом (кепський -лепський); паронімів, що відзначаються певною семантичною близькістю, але мають різне наголошення (скельний - скелястий; фаховий - фаховий; громадський - громадянський). Тому спільність, одномісність наголосу не може бути диференційною ознакою слів, що утворюють паронімічну пару. Водночас наголос у словах, що зіставляються, не може бути такий, що сприяє виявленню їхньої цілковитої семантичної відмінності.

Семантичні відношення між паронімами охоплюють такі вияви:

1)   антонімічні зв'язки: еволюція - революція; прогрес - регрес; еміграція -імміграція;

2)   синонімічні зв'язки: говорити - гомоніти; вивільняти - визволяти -звільняти; хиткий - хибкий;

3)   ідеографічні зв'язки, які демонструють слова однієї тематичної групи: м 'язи - в'язи; лангуста - мангуста;

4)   морфолого-семантичні, які демонструють слова, що відзначаються певною семантичною близькістю і містять один корінь: церемонний -церемоніальний; гнівливий - гнівний; голосний - голосистий.

На зближенні співзвучних слів виникає фігура мови, що називається парономазією. Парономазія є одним зі стилістичних прийомів, що використовується у фольклорі, художніх творах для утворення певного стилістичного ефекту. Часто цим мовним засобом з евфонічною метою послуговуються письменники.

Вітер в гаї нагинає

Лозу і тополю,

Лама дуба, котить полем

1 Вишнякова О. В. Паронимия в русском языке / О. В. Вишнякова. — М. : Высшая школа, 1984. — С. 17.


Перекотиполе.

Ой, діброво, темний гаю Тебе одягає

Тричі на рік... Багатого Собі батька маєш

(Т. Шевченко «Доля»). Парономазія є також способом творення каламбуру, гумору або сатири:

Доки не намучишся, доти не научишся.

Заведе язик до Києва, але й до кия.

Хто не слухає кива, той послухає кия.

До Миколи ніколи не сій гречки, не стрижи овечки.

Рідня до півдня, а як сонце зайде, ніхто не знайде

(Народні примовки).

Пароніми можуть утворюватися шляхом взаємодії двох слів, одне з яких є запозиченим, а інше незапозиченим. Наприклад, богатир - багатир.

Продуктивним є морфологічний спосіб утворення слів-паронімів, що мають спільний корінь, але різні суфікси. Наприклад: батьків - батьківський, бережний - бережливий, болісний - болючий.

Паронімічними можуть бути також дієслова, що мають спільний корінь, але відрізняються суфіксами білити - біліти.

Таким чином, явище лексичної паронімії зазнає всіх тих впливів і зразків, що є визначальними для лексико-семантичної системи мови.

 

 

Рекомендована література

 

 

Основна література

1.      Болтянська Р. І. До питання про розгляд проблеми омонімія/полісемія / Р. І. Болтянська // Інозем. філологія. — 1975. — № 38. — С. 3—9.

2.      Булаховский Л. А. Из жизни омонимов / Л. А. Булаховский // Русская речь. — Л., 1928. — Вып 3. — С. 47—60.

3.      Булаховський Л. А. Питання походження української мови / Л. А. Булаховський // Вибрані праці : в 5-ти т. / Л. А. Булаховський. — К., 1997. — Т. 2. — С. 9—216.

4.      Виноградов В. В. Об омонимии и смежных явлениях / В. В. Виноградов // Вопр. языкознания. -- 1960. -- № 5. -- С. 3--17.

5.      Дослідження з лексикології та лексикографії : міжвід. зб. -- К. : Наук. думка, 1965. — 117 с.

6.      Кочерган М. П. Лексическая сочетаемость омонимов и лингвистический статус омонимии / М. П. Кочерган // Филол. науки. — 1981. — № 5. —

С. 47--55.

7.      Критенко А. П. Тематичні групи слів і омонімія / А. П. Критенко // Слов'ян. мовознавство. — К., 1962. — Т. 4. — С. 198—211.

8.      Малаховский Л. В. Теория лексической и грамматической омонимии / Л. В. Малаховский. — Л. : Наука, 1990. — 239 с.

9.      Сучасна українська літературна мова : Лексика і фразеологія [ за заг. ред. академіка І. К. Білодіда]. — К. : Наук. думка, 1973. — 438 с.

10.  Сучасна українська літературна мова: Підручник для вузів [ колект. авт. Грищенко А. П., Мацько Л.І., Плющ М.Я., Тоцька Н.І., Іздиган І.М. ; за заг. ред. А. П. Грищенка]. — К. : Вища шк., 2002. — 439 с.

 

 

Додаткова література

1.        Благовещенский О. В. Заметки об омонимах и их подаче в словаре / О. В. Благовещенский // Вопр. языкознания. — 1973. — №6. — С. 120 -

126.

2.        Виноградов В. В. О грамматической омонимии в русском языке / В. В. Виноградов // Рус. яз. в шк. — 1940. — № 1. — С. 1—12.

3.        Виноградов В. В. Об омонимии в русской лексикографической традиции / В. В. Виноградов // Лексикология и лексикография : избр. тр. / В. В. Виноградов. — М., 1977. — С. 288—296.

4.        Задорожный М. И. О границах полисемии и омонимии / М. И. Задорожный. — М. : Изд-во МГУ, 1971. — 163 с.

5.        Малаховский Л. В. Омонимы: терминология, классификация, определение и принципы выделения / Л. В. Малаховский // Лингвистические исследования. 1972. — М., 1973. — С. 47—63.

6.        Маслов Ю. С. Омонимы в словарях и омонимия в языке / Ю. С. Маслов // Вопросы теории и истории языка. — Л., 1963. — С. 198—202.

7.        Українська мова : Енциклопедія / [ред. кол. : В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін.]. — К. : Укр. енцикл.,

2000. -- 752 с.

 

 

Питання для самоконтролю

1.        У чому полягає явище омонімії?

2.        Що таке омонімія у вузькому та широкому розумінні?

3.        Які слова називаються лексичними омонімами? Наведіть приклади.

4.        Які критерії виявлення омонімів ви знаєте?

5.        Які омоніми називаються мовними та мовленнєвими? Наведіть приклади.

6.        Розкажіть про типи омонімів за походженням. Наведіть приклади таких омонімів.

7.        Назвіть типи омонімів за ступенем омонімічності. У чому виявляються їх особливості?

8.        Які слова називаються омофонами, омографами, омоформами. Наведіть приклади кожного з цих типів омонімів.

9.        Назвіть основні причини виникнення омонімів.

10.    Яке мовне явище називається паронімією?

11.    Що таке пароніми у вузькому та широкому розумінні? Наведіть приклади.

12.    Чи всі близькі за звучанням слова є паронімічними?

13.    Які семантичні відношення можливі між паронімами?

14.    Що таке парономазія?

Практичні завдання

 

 

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 


Похожие статьи

М І Філон, О Є Хомік - Сучасна українська мова лексикологія