М І Філон, О Є Хомік - Сучасна українська мова лексикологія - страница 21

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 

 

Лексичний фонд сучасної української літературної мови, який відзначається історичною стійкістю, містить лексеми, що належать до найдавнішого шару корінної української лексики, успадкованої через праслов'янську від індоєвропейського лексичного фонду. Однозначної відповіді на питання про час існування індоєвропейської мови та її розпад у сучасному мовознавстві немає. З історичного погляду репрезентація найдавніших шарів лексики сучасної української мови має свої особливості. Вони полягають не тільки в тому, що в процесі розвитку індоєвропейської лексики одні слова зазнали структурно-семантичних змін, інші стали основою для розвитку нових (деякі зникли взагалі), ай у тому, що такий зв'язок в одних випадках ґрунтується на співпадінні в різних індоєвропейських мовах слів, а в інших - генетична спорідненість відповідних номінацій виявляється тільки на рівні кореневої частини відповідного слова. З огляду на це важливо окреслити сам зміст поняття індоєвропейська лексика, під якою необхідно «розуміти слова, спільні кільком індоєвропейським діалектам за умови, що вони представляли всі фонетичні і морфологічні зміни, що характеризують ті діалекти, до яких належать, і щоб історичні свідчення не вказували на їх пізнішу появу1.

Т. М. Николаева]. — М. : Языки славянской культуры, 2002. — С.112 — 184 ; Мейе А. Введение в сравнительное изучение индоевропейских языков / А. Мейе. — М. , Л. : Гос. социально-экономическое издательство, 1938. — 510 с.; Непокупний А. П. Балтійські родичі слов'ян / А. П. Непокупний. — К. : Наук. думка, 1979. — 183 с. та інші.

1 Мейе А. Введение в сравнительное изучение индоевропейских языков / А. Мейе. — М. , Л. : Гос. социально-экономическое издательство, 1938. — С. 382.

2 Сучасна українська літературна мова : Лексика і фразеологія [за заг. ред. академіка І. К. Білодіда]. К. : Наук. думка, 1973. — 438 с.


До індоєвропейського лексичного фонду належить лексика сучасної української мови, з-поміж якої можна виділити кілька тематичних груп. В академічному підручнику «Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія» виділяється вісім таких груп. При ідеографічній класифікації лексичного складу можна застосовувати критерій, який ураховує особливостісфер позамовної дійсності, до яких належать відповідні назви, а також родові семантичні компоненти, що окреслюють конкретну предметно-тематичну групу лексичних одиниць. За цією класифікацією можна виділити кілька тематичних груп, що стосуються таких базових понять, як людина, природа, всесвіт, суспільне життя, релігія.

Етимологія української мови / О. І. Потапенко, Л. П. Кожуховська, Л. Е. Довбня, Т. В. Чубань, Т. М. Левченко [ за заг. ред. О. І. Потапенка]. — К. : Міленіум, 2005 . — С. 79.

2 Етимологія української мови / О. І. Потапенко, Л. П. Кожуховська, Л. Е. Довбня, Т. В. Чубань, Т. М. Левченко [ за заг. ред. О. І. Потапенка]. — К. : Міленіум, 2005 . — С.83.


1.   Однією з найбільш виразних тематичних груп лексики, що має індоєвропейське коріння, є назви спорідненості та свояцтва, зокрема: брат (скр. bhrdtar-, д.-сл. ададдй, гр. ppdzcop, лат. /rater), сестра (скр. svasar-, лит. seser-, д.-сл. папдда, лат. soror, др.-ірл. siur), син (скр. sunuh, д.-сл. йшй, лит. sunus), вдова (скр. vidhdva, д.-сл. айїаа, прус. widdewu, лат. uidua) та інші.

2.        Назви органів і частин тіла людини та тварин: серце, брова, вухо, зуб, око та інші. Наприклад: слово кістка є в таких мовах: скр. asthi, хет. hastai.

3.        Лексика на позначення головних понять життєдіяльності людини: жити, вмерти та інші. Так, наприклад, сучасне дієслово умирати походить від *merti - «переставати жити», що пізніше «успадкувалося давньоруською мовою, в якій створило базу для оформлення ЛСВ «страждати». Таке перенесення стає можливим при спільному семантичному елементові «поганий стан». Зазначені лексеми виявилися настільки стійкими, що функціонували протягом століть і успадкувалися сучасною українською мовою»1.

4.        Назви на позначення процесів споживання їжі: їсти, пити, ссати. Так, зокрема, «результатом семантичної еволюції індоєвропейського dhi(i) «ссати» в санскриті є значення «мати» і навіть «земля», у південнослов'янських мовах цей розвиток досягнув значення «мати-годувальниця», а в східнослов'янських не розвинулися й вони»2.

5.        Назви на позначення дій, робіт і процесів, пов'язаних із господарською діяльністю людини: тесати, орати, мірити, снувати (у значенні «прясти»).

У цій тематичній групі є слова, в яких коренева частина є індоєвропейською, а основа праслов'янською. Наприклад, слово снувати має індоєвропейський корінь *sm-, що засвідчений у лат. nere, гр. veco, ірл. snim та інших мовах.

6.        Назви на позначення процесів, дій, пов'язаних із побутом людини: шити (скр. syutdh, лит. siuti, д.-сл. оёдё, гот. siujan ), одягатися (обуватися) (д.-сл. їа-ддЄ, арм. aganim, лат. ind-uo).

7.        Назви на позначення процесів, пов'язаних зі «знанням і пізнанням»: відати (д.-сл. вИдкти), знати (с.-хорв. знати, словен. znati, чеське zndti, польське znac).

8.        Назви на позначення їжі та напоїв: м 'ясо, мед, юшка. Так, слово сіль має такі назви в різних мовах: лат. sat, ірл. salann, гот. salt, латиськ. sals, гр. alq.

9.   Назви житла та його частин: дім (д.-сл. dim, латин. domus, гр. dojuog, гот. timrjan), двері (д.-сл. ddiidii, лит. durys, д.-прус. dauris, гот. daur, д.-англ. duru, латин. foris) та інші.

10.    Назви тварин: вівця (скр. avih, лит. avis, гр. oiq, лат. ouis, ірл. oi), свиня (лат. sus, гр. vq, д.-нім. su, д.-сл. паеій"), вовк (скр. vrkah, д.-сл. аёйёй, гот. wulfs), олень (д.-сл.~ёаш, лит. elnis, гр. bXXoq, ірл. elit, д.-нім. elaho).

11.    Назви рослин: дерево, дуб, верба, черемха. Так, слово бук зустрічається в таких мовах: лат. fagus, д.-ісл. bok, д.-нім. buohha, гр. щудс,.

12.    Назви загальних дій і процесів: іти, стояти, сидіти, лежати. Наприклад, іти (с.-х. iihu, словен. iti, д.-сл. ёдё, польськ. isc).

13.    Назви на позначення небесних світил, пір року та метеорологічних явищ: місяць (д.-сл. ёд(а), небо ( д.-сл. іааї), весна (д.-сл. аапіа).

14.    Назви, що стосуються релігії. Лексика індоєвропейської мови демонструє значні розбіжності, що стосуються релігійних понять. Тому можна вести мову лише про окремі номінації в контексті релігійних і міфологічних вірувань індоєвропейських народів. Так, назви Бога зберігаються в ряді мов: скр. devdh, лит. devas, д.-пр. deiwan, д.-ісл. tivar.

15.   Назви металів: золото, мідь. На думку А. Мейе, «кожна із назв «міді», «золота», «срібла» зустрічається в кількох індоєвропейських мовах, але кожна відсутня в більшості мовних груп»1.

16.   Назви кольорів: жовтий (скр. hdritah, д.-сл. огёйдй), білий (д.-сл. Хёаай, д.-нім. falo), сірий (скр. palitdh, гр. жєХюд). Слід зазначити, що поняття кольору в індоєвропейців було набагато конкретніше, ніж поняття сучасних індоєвропейців та інших народів. Воно тісно перепліталося з поняттям предмета - носія цього кольору. Наприклад, поняття білого, світлого було пов'язане з кольором сяйва сонця, ясного неба, вогню; поняття чорного кольору, як правило, бралося від кольору ночі, пітьми. Першоосновою слів, що позначають світлий колір, є індоєвропейський корінь bhel-/bhol-, етимологічно пов'язаний із «сяяти, блищати» (пор. праслов'янське Ьєїь, лит. balas (білий), д.-ірл. bhdlam (блиск).

Слова зелений і жовтий етимологічно споріднені, оскільки походять від індоєвропейського кореня ghel- з широким недиференційованим значенням «зелений, жовтий, сірий». Набуваючи різної фонетичної форми та семантики,

до   спільнослов'янського   періоду  вони   становлять  дві  різні  лексеми Zhltb

«жовтий» і ієієпь «зелений». Із часом остання лексема набуває переносного значення «нестиглий, недозрілий, молодий, не навчений життям». Як зазначає А. Мейе, «значна кількість прикметників індоєвропейського походження, крім назв кольорів, мають такі значення, як «новий», «давній», «молодий», «старий», і не дають жодних свідчень стосовно культури»2.

1  Мейе А. Введение в сравнительное изучение индоевропейских языков / А. Мейе. — М. , Л. : Гос. социально-экономическое издательство, 1938. — С.404.

2  Мейе А. Введение в сравнительное изучение индоевропейских языков / А. Мейе. — М. , Л. : Гос. социально-экономическое издательство, 1938. — С.408.


16. Назви чисел: два, три, п'ять та інші. Так, слово два має в індоєвропейській мові, як і один, три, характер прикметників: ч.р. вед. d(u)va, d(u)vdu, ав. d(u)va, д.-сл. айаа, ж.р. скр. d^^, д.-сл. а(й)ак, с.р. скр. du^, д.-сл. а(й)ак.

Особливості засвоєння українською мовою індоєвропейської лексики значною мірою зумовлюються тим, що вона мала свої діалектні відмінності. Індоєвропейська мова існувала у вигляді кількох діалектних утворень, згідно з якими в сучасній українській мові можна виділити три прошарки лексики: західноєвропейський, східноєвропейський і південноєвропейський. «Західноіндоєвропейський прошарок лексики утворюють слова, спільні для слов'янських, балтійських, германських, італо-кельтських, іллірійської та венетської мов. Ця група неоднорідна як із хронологічного погляду, так і щодо охоплення лексичними ізоглосами названих мов»[1]. Окремі слова, що належать до цієї групи, поширені не в усіх мовах, а в двох-трьох. Так, існує зв'язок між лат. hospes і праслов'янським gospodh, лат. securis з праслов'янським sekyra, сербо-хорв. sjekira. До германо-балто-слов'янських ізоглос належить слов.*gьrnidlo «горнило, середина печі» (давньо-слов. гьрнило) - народно-лат. *furniculum (звідси суч. франц. fournil «пекарня», «пральня»); слов. *gьrnьсь «горщик» - лат. fornix, З.в. fornicem «арка»; слов. *dwigo (словин. dvjigo «ярмо для двох волів»), лат. bigae ж.р. мн. «подвійна упряж» < *duiiugai.

Східноіндоєвропейський прошарок лексики містить назви, що представлені у слов'янських, балтійських, індоєвропейських та інших мовах. Так, наприклад, прасл. *smьrkь / *smьrcь/ *8тєгкь: давньоруськ. смьрчь «кедр», давньослав. смрьчь «можжевельник», смркчь «кедр», болг. смьрчь, сербохорв. смрч, укр. (діал. зах.) смерек, смерека, словен. smreka, чеськ. smrk, словацьк. smrek, польськ. smrek.

До південноіндоєвропейського прошарку лексики належать слова, представлені у слов'янських, балтійських, грецькій, вірменській та хетській мовах. Так, наприклад, індійсько-балто-слов'янське слово *gurlua «потилиця» має доповнення в грецьк. атт. дєрц, дор. dfpa «шия, потилиця» із *guеrua. В основі лежить кореневе слово *gmr-, ж.р.   *guri-, яке в індійсько-греко­балто-слов'янській мовах було поширене за допомогою -ua і в цьому вигляді замінило і.-є. *moni- «шия».

Склад і обсяг груп лексики, належних до кожного з означених прошарків, постійно уточнюється і змінюється. З тематичного погляду українська лексика, що співвідноситься лише з окремими індоєвропейськими словами, така ж різноманітна, як і спільноіндоєвропейська лексика. Так, лексема їхати зустрічається тільки в індоіранських і балто-слов'янських мовах: скр. уati, д.-сл. >d@, лит. joju, тобто це слово належить до східноіндоєвропейського прошарку лексики. У західноіндоєвропейских мовах є інше слово зі значенням «їхати», засвідчене   д.-нім. ritan, д.-англ. ridan, д.-ісл. rida, ірл. riadaim.

Дієслово зі значенням «кувати» невідоме грецькій, вірменській та індоіранським мовам і в своєму поширенні обмежене північними і західними індоєвропейськими діалектами (д.-сл. еіа@, лит. kauju, д.-нім. houwan, лат. cudo).

Отже, лексичний склад сучасної української мови успадкував значну кількість лексичних одиниць, характерних і для інших індоєвропейських мов.

 

 

2.2. Праслов'янська (спільнослов'янська) лексика

 

 

Розвиток індоєвропейської мовної єдності здійснюється в напрямку формування сучасних груп індоєвропейських мов, зокрема слов'янських. На ґрунті праслов'янської, або спільнослов'янської, мови утворилися слова, що формують спільнослов'янський шар лексики. Розвиток та збагачення праслов'янської лексики здійснювався в умовах змін у матеріальному та духовному житті слов'ян. Це виявлялося в появі праслов'янських новотворів, що збагачували успадковані від індоєвропейської мови тематичні групи назв абстрактної лексики, господарства, ремесла, диких птахів, тварин тощо. Однак кількісно праслов'янські новотвори в тематичному плані розподіляються нерівномірно. Мало їх у назвах спорідненості, назвах органів та фізіологічнихфункціях людини і тварин, значно більше в назвах рослин, тварин, назвах предметів побуту і господарства.

Становлення і розвиток праслов'янської лексики відбувався у зв'язку зі змінами, що супроводжували процеси асиміляції спільноіндоєвропейської лексики. Так, у праслов'янській мові відсутні первинні індоєвропейські назви на позначення коня (*eku_os, пор. д.-інд. asva-), собаки (*kuz/on-, пор. д.-інд. sva-), ведмедя (*rktos, пор. д.-інд. rksa-). «Причини для зникнення слів бувають різні - внутрішні і зовнішні. Внутрішні причини не залежать від реалій, тобто від предметів і явищ, названих словами. Це різного роду конфлікти між окремими словами й окремими значеннями слів у системі лексики, зокрема омонімічні. Унаслідок таких конфліктів слово виявляється так або інакше незручним, неоднозначним, невиразним і поступається місцем перед іншим, однозначним, більш виразним, точним або експресивно забарвленим»[2]. Крім того, деякі давні давньоіндоєвропейські назви в процесі свого семантичного розвитку та звукових змін стали позначати видові поняття.

Результатом словотворчих процесів, що відбувалися у праслов'янській мові, яка успадкувала значну частину індоєвропейських слів, спільних для діалектів праслов'янської мови, стала поява різних тематичних груп, до яких належать:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 


Похожие статьи

М І Філон, О Є Хомік - Сучасна українська мова лексикологія