М І Філон, О Є Хомік - Сучасна українська мова лексикологія - страница 22

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 

1.    Назви органів і частин тіла людини і тварин: прасл. *cervo - укр. черево, прасл. *kostb - укр. кість, прасл. *noga - укр. нога, прасл. *sbrdbce - укр. серце тощо.

2.    Назви тварин: прасл. *koza - укр. коза, прасл. *bykb - укр. бик, прасл. *korva - укр. корова тощо.

3.    Назви птахів: прасл. *orblb - укр. орел, прасл. *olbqdb - укр. лебідь тощо.

4.    Назви комах: прасл. *morvi - укр. мураха, прасл. *osa - укр. оса тощо.

5.    Назви рослин: прасл. *lipa - укр. липа, прасл. *trava - укр. трава, прасл. *berza - укр. береза тощо.

6.    Назви землі, небесних світил: прасл. *bergb - укр. берег, прасл. *noktb -укр. ніч, прасл. *sblnbce - укр. сонце тощо.

7.    Назви предметів харчування: прасл. *medb - укр. мед, прасл. *maslo -укр. масло, прасл. *pivo - укр. пиво тощо.

8.    Назви дій, процесів, робіт: прасл. *biti - укр. бити, прасл. *variti - укр. варити, прасл. *dati - укр. дати тощо.

9.    Назви кольорів, смаку: прасл. *zelenb - укр. зелений, прасл. *kyslb - укр. кислий тощо.

Як правило, більшість поданих назв представлено в усіх слов'янських мовах: прасл. zverb - укр. звір, рос. зверb, білор. звер, болг. звяр, макет. sвер, с.-х. звер, словен. zver, польськ. zwierz, слов. zver, в.-луж. zverjo, н.-луж. zverje. Лише окремі з назв відсутні в кількох мовах. З огляду на це, слід зауважити, що погляди на праслов'янську мову та її словниковий склад постійно змінюються. Ще до недавнього часу переважала думка, що до прамови належать тільки ті слова, що засвідчені в усіх або кількох споріднених мовах, власне цим і пояснюється те, «що попередні покоління вчених надавали перевагу лише тому, що було засвідчене в усіх чи кількох споріднених мовах»[3].

За своїм стилістичним характером праслов'янські слова, успадковані українською мовою, є загальновживаними нейтральними словами, що на сьогодні широко використовуються як в усному, так і в писемному мовленні.

 

 

2.3. Власне українська лексика

 

 

Українська мова пройшла тривалий шлях свого історичного розвитку. На різних етапах цього розвитку, починаючи від найдавніших, виникали лексеми,які мали специфічні ознаки мови, що формувалася. Таку лексику традиційно називають власне українською, або специфічно українською. Оскільки специфічно українська лексика виникає вже в південно-західних діалектах давньоруської мови, на ґрунті яких розвинулася українська мова, і формується та розвивається протягом усього періоду існування української мови, необхідно відзначити, що така лексика характеризується різним ступенем своєї давності. Писемні джерела дозволяють, хоч і не повно, прослідкувати за основними тенденціями розвитку власне української лексики. Системний характер такої лексики почав формуватися в кінці ХІІІ - початку XIV ст. Так, наприклад, за класифікацією відомого мовознавця Ю. Шевельова, наша мова пройшла такі хронологічні періоди свого розвитку:

1)    протоукраїнський - до середини ХІ ст.;

2)    давньоукраїнський - від середини ХІ ст. до кінця XIV ст.;

3)    ранньосередньоукраїнський - від початку XVct. до середини XVI ст.;

4)    середньоукраїнський - від середини XVI ст. до перших років XVIII ст.;

5)    пізньосередньоукраїнський - решта XVIII ст.;

6)    сучасний - від останніх років XVIII ст. і дотепер[4].

Історичні словники дають яскраві приклади постання української лексики та фіксують її функціонування в певний історичний період. Цікавим з цього погляду є «Лексикон латинський» Є. Славинецького , що репрезентує словниковий склад української мови середини XVQ ст. У перекладній частині словника зустрічаємо такі українські номінації, як, наприклад: apiari (us) -пчоля(р) (с.87), assa, oru(m) - печеня (с.94), auitus - старожи(т)ны(й) (с.97), capnos - рута, кокорич (с. 111), caterua - громада (с. 115), memo, is - скуповую (с.127).   Численну   власне   українську   лексику   містить   і «Лексиконсловенороський» Памви Беринди[5]: благодатный - ласкавий (с.8), како - як (с.52), везде - всюды (с.14), враскавый - зморшеный (с.17).

З історичної точки зору власне українська лексика, що виникала на певних етапах розвитку української мови, не є незмінною. Вона зазнавала і якісних, і кількісних перетворень. Особливості історичних змін у складі власне української лексики зумовлюються цілою низкою інтерлінгвальних та екстралінгвальних чинників. Внутрішньомовні чинники пов'язані зі стильовим і стилістичним розвитком мови в певні її періоди, продуктивністю чи непродуктивністю функціонування двох чи більше синонімічних назв, одна з яких зникає, витісненням на периферію, а потім і переходом до пасивного складу однорідних лексем, що відрізняються своєю префіксальною чи суфіксальною будовою. Так, із зазначених вище назв рута і кокорич українська літературна мова зберегла лише першу. Із кількох назв, що

є синонімами до слова искусный - свЬдомый, зацный, досв Ьдчоный, мудрый[6]

 

збереглися лише дві останні, але й вони дещо змінили своє значення. А слово

 

досвЬдчоный зазнало ще й фонетичних змін.

Значна кількість власне української лексики з різних галузей життя (військової, господарської, суспільно-політичної, рибальської, судової та інших) на сьогодні зникла з ужитку, оскільки зникли самі реалії, що позначалися відповідними лексемами.

Тематично власне українську лексику можна поділити на такі основні групи:

2 Лексикон словенороський Памви Беринди: Пам'ятки української мови XVH ст. [Підготовка тексту і вступна стаття В. В. Німчука]. К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1961. — С.49 (Серія наукової літератури).


         назви страв і напоїв: борщ, вареники, холодець, деруни, горілка;

         назви одягу і взуття, прикрас: хустка, черевики, чоботи, намисто;назви будівель, житла та їх частин: тин, хвіртка, будинок, садиба, віконниця, горище;

         назви абстактних понять: мрія, туга;

         назви музичних інструментів: сопілка, цимбали;

         назви демонологічних істот: чугайстер, лісниці;

•    назви, пов'язані з побутом людини: розмовляти, будувати. Загальною ознакою власне української лексики є те, що вона відображає

специфіку української мови на рівні передусім лексичної системи, а водночас, хоч і меншою мірою, фонетичної та морфемної. Власне українська лексика властива різним лексико-граматичним розрядам слів:

         іменникам (малеча, багаття, муляр, мрія);

         прикметникам (розкішний, чарівний);

         дієсловам (промовляти, завершувати, марнувати, оточувати);

         прислівникам (щодня, натщесерце, спересердя);

         часткам (хай, хіба, тільки, таки);

         вигукам (цить, геть);

         модальним словам (безумовно, ймовірно, зрозуміло).

Виникнення і розвиток специфічно української лексики можна розглядати як реалізацію особливостей національного світобачення, що виявляється у виділенні тих чи інших ознак явища дійсності, що номінується, і використанні тих чи інших словотворчих засобів. Власне українська лексика дуже часто виникає на основі слів, що є і в інших споріднених мовах, наприклад російській. Так, зокрема, слово рука представлена у двох названих мовах, але тільки в українській мові це слово використовується як твірне при номінації предмета домашнього вжитку - рушника (від ручника). Так само значущими для утворення власне української лексики є суфіксальні та префіксальні засоби словотвору. Продемонструємо сказане прикладами співвідносних російських та українських слів, що відрізняються своїм словотворчим оформленням.


Українські слова

Російські слова

Назви людей за професією, родом діяльності

Газівник, газовик

Газовщик

Фрезерувальник

Фрезеровщик

Зв'язківець

Связной

Газетяр

Газетчик

Водій

Водитель

Учителька

Учительница

Буфетник

Буфетчик

Скрипаль

Скрипач

Діяч

Деятель

Назви людей за зовнішніми чи внутрішніми якостями, рисами характеру тощо

Плаксій

Плакса

Красень

Красавец

Дурень

Дурак

Назви дій, процесів

Бронювати

Бронировать

Взбовтувати

Взбалтывать

Збуджувати

Возбуждать

Жаліти

Жалеть

Дарувати

Дарить

Назви опредмеченої дії

Включення

Включение

Стрілянина

Стрельба

Назви збірних понять

Офіцерня

Офицерье

Назви властивостей, якостей

Важливий

Важный

Вітряний

Ветренный


Фізичний

Физический

Жіночий

Женский

Зеленкуватий, зеленавий

Зеленоватый

Талановитий

Талантливый

Синюватий

Синеватый

Зовнішній

Внешний

 

Специфічні українські суфікси вживаються і на позначення шанобливості, зменшено-пестливості, здрібнілості, лагідності: білісінький, манюсінький, гарнесенький, маленький, хатиночка, ніженька, голівонька, серденько, дитятко, козеня, слівце, пір 'ячко, і на позначення згрубілості, фамільярності: дівчисько, бабище, замазура, свекрушисько, собацюра, ледацюга.

До власне української лексики, як зазначалося вище, належать і прислівники, утворені різним способом творення:

1)   за допомогою часток, що додаються до питально-відносних займенників: казна-де, бозна-який, чийсь;

2)   від називного відмінка прикметників середнього роду на -е: байдуже, рішуче;

3)   від відмінкових форм числівників у поєднанні з прийменниками: утрьох, по-п 'яте, утричі, спершу;

4)   від відмінкових форм іменників у поєднанні з прийменниками: довіку, наодинці, зрештою;

 

5)   від займенників: доки, сюди, інколи;

6)   від дієслів за допомогою суфікса -ки: пошепки, напомацки;

7)  від дієслівної основи та іменникового закінчення орудного відмінка
двоїни -ма, -ома:
ридма, крадькома;

8)  від двох основ повнозначних слів: мимохіть, позаторік, ліворуч.
Отже, у складі української мови є значна кількість специфічно української

лексики, що утворилася на основі її власних словотворчих засобів.

2.4. Успадкована лексика як джерело збагачення лексичного складу сучасної української мови

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 


Похожие статьи

М І Філон, О Є Хомік - Сучасна українська мова лексикологія