М І Філон, О Є Хомік - Сучасна українська мова лексикологія - страница 23

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 

 

Успадкована лексика є основою формування лексичного фонду української мови. Цей фонд відзначається історичною стійкістю, значущістю для пізнання дійсності. Лексичні одиниці, які входять до його складу, позначають основні галузі життєдіяльності народу. Звичайно, важливе місце в лексичному складі української мови займають запозичення як результат контактів української мови з іншими мовами народів світу. Тому розвиток лексики української мови зумовлюється взаємодією запозиченої та незапозиченої лексики. Однак визначальним рушієм розвитку лексичного складу повинна бути власне українська лексика, принаймні в тому її обсязі, який є визначальним для мовного утвердження національної самобутності, життєдайності та розвитку етносу. Ця лексика в сучасних процесах збагачення словникового складу мови відіграє важливу роль. У цьому зв'язку слід відзначити, що набуття українською мовою статусу державної є фундаментальним чинником розвитку не тільки лексичного складу, а й усієї мовної системи, що виявляється на різних рівнях, - стилістичному, словотвірному, граматичному. Демократизація суспільного життя, важливі зміни в економіці, виникнення нових культурних реалій, функціонування української мови в різних галузях суспільства - усе це зумовлює потужні процеси розвитку української лексики кінця ХХ - початку ХХІ ст. Вони здійснюються під впливом цілої сукупності чинників, які визначають активізацію та актуалізацію потенцій української національної мови.

Значущість успадкованої лексики для розвитку словникового складу української мови і не тільки на сучасному її етапі, а й усіх інших етапах, що охоплюють зародження та формування нової літературної мови, її розвиток у другій половині ХІХ - ХХ ст., знаходить своє характерне підтвердження. Щонайперше це стосується епідигматичних зв'язків у лексичній системі сучасної української мови. Переважна більшість успадкованих лексичниходиниць сучасної української мови є багатозначними. Полісемія успадкованої лексики виникає внаслідок збереження давніх значень окремих слів і набуття ними нових, переносних. Багатозначність такого плану є способом збереження та історичної ретрансляції й розвитку пізнавальної діяльності людини, результати якої знаходять своє відображення в семантиці мовних одиниць. Особливо показовими з цього погляду є лексичні одиниці, належні до таких тематичних груп, як особа, життя, сім'я, час, простір, дії людини тощо. Так, слово життя в сучасній українській мові має кілька значень, перше з яких сформувалося ще в глибинах праслов'янської культурно-історичної традиції:

1.     Існування всього живого; протилежне - смерть. 2. Певний стан живого організму в його розвитку. 3. Період існування кого-небудь; біографія. 4. Спосіб існування когось. 5. перен. Жива істота. 6. перен. Про щось дороге, важливе, цінне. 7. Прояв фізичних і духовних сил істоти. 8. Те, що реально існує в сукупності різних явищ; дійсність.

Розвиток багатозначності на основі переосмислення незапозичених лексем можна продемонструвати на прикладі таких слів, як день, вечір, жінка, земля та інших:

день - 1. Частина доби від сходу до заходу сонця, від ранку до вечора.

2.     Доба, проміжок часу в 24 години. 3. Проміжок часу в межах доби, зайнятий якоюсь діяльністю. 4. Календарна дата, число місяця, присвячене якій-небудь події, особі. 5. тільки у мн. Час, період, пора у житті людини, народу.

Вечір - 1. Частина доби після закінчення дня перед початком ночі. 2. Вечірнє зібрання з розвагами, частуванням і таке інше.

Жінка - 1. Особа жіночої статі, протилежне - чоловік. 2. Доросла, на відміну від маленької дівчинки. 3. Заміжня особа стосовно свого чоловіка; взагалі заміжня особа жіночої статі.

Земля - 1. (З великої літери). Третя від Сонця велика планета, населена людьми, яка обертається навколо своєї осі і навколо Сонця. 2. тільки одн. Суша (на відміну від водного простору). 3. Ґрунт, верхній шар земної кори. 4. Розсипчаста темно-бура речовина, що входить до складу кори нашоїпланети. 5. Територія з угіддями, що перебуває в чиємусь володінні. 6. Країна, край, держава.

Розвиток лексичного складу сучасної української мови може здійснюватися не тільки за рахунок переосмислення загальновживаної лексики в загальномовному, а й спеціалізованих (науковому, професійному, політичному, публіцистичному та інших) дискурсах. У цьому випадку загальновживане слово стає основою розвитку спеціальних значень, що позначають професійні чи наукові поняття. Наприклад, слово жила, окрім загальномовних значень (1. Кровоносна судина. 2. Міцна сполучна тканина, що прикріплює мускул до кісток), має спеціальні значення (3. гір. Тріщина земної кори, заповнена якоюсь гірською породою, а також сама гірська порода в цій тріщині. 4. техн. Окремий провід кабеля). У семантичній структурі слова волокно представлені такі значення, як: 1. Тонка непрядена нитка рослинного, мінерального або штучного походження, яку використовують як сировину в текстильній промисловості, виробництві. 2. перев. мн., біол. Витягнута в довжину клітина людської, тваринної або рослинної тканини. Збагачення лексичного складу сучасної української мови за рахунок переосмислення загальновживаної лексики і виникнення на цій основі нових значень є характерним показником розвитку динамічних процесів українських терміносистем.

Розвиток спеціальної лексики шляхом переосмислення загальномовних слів характеризує, зокрема, такі терміносистеми, як:

        технічна (баба, бабка, балка, палець, замок, постіль,висок);

        геолого-географічна (балка, пояс, постіль);

        комп'ютерна (ярмо, миша, навантаження, перекриття);

        фізична (вага, заряд, опір, переломлювати);

        математична (висота, ряд);

        біологічна (гриб, жайворонок, збудження, збудник);

        поліграфічна (випуск, покажчик);

        медична (висип, жаба, жабка, пояс);ботанічна (жереб, сім 'я);

        лінгвістична (корінь, лад, сім 'я, гніздо, ряд);

        юридична (закон, позов);

        сільськогосподарська (лапа, граблі, решето);

        будівельна (лежак, накат, решітка);

        економічна (обмін, покриття, пояс, рахунок, ринок);

        церковна (палиця, чаша);

        інформаційна (перекривання, поле);

        політико-філософська (рада, рух).

Успадкована лексика активно функціонує не тільки у процесах деривації загальномовної узуальної, а й оказіональної. Остання займає важливе місце у процесах динамічного розвитку сучасної української мови, що повною мірою демонструють її словотворчі потенції. Оказіональні утворення охоплюють різні шари сучасної лексики[7], наприклад:

        назви осіб за ознакою політичної активності (пора - порівець / порист; майдан - майданник /майданівець);

        назви осіб за соціальним станом і статусом (вождик, вожденя, владець, гетьманчук, жонатик);

        назви осіб за поглядами та переконаннями (єдинець, єдинщик);

        назви осіб за національною та територіальною належністю (землюк, хуторянець, сходянин, заходянин);

        назви осіб за зовнішніми ознаками (босоніжко, дубило, лисяк, неохайник);

        назви осіб за зовнішніми характеристиками (бадьорик, криводух, хитрук, чудик);

        назви осіб за віком і родинними зв'язками (бабулик, старчук);

        назви осіб за виконуваними діями (спочиванець, вилежень).

Оказіональні утворення формують узуально-оказіональні синонімічні пари: брехун - брехопес, злодій - ночелюбець.

Прикметними з погляду реалізації словотвірних потенцій успадкованої лексики є інші тематичні групи лексики, відзначені Ж. Колоїз, а саме:

        назви реалій природного походження (живодень, вечорінь, зимовиця, тихоніченька, ноче-день);

        назви небесно-повітряного простору (зорепасмо, стожарниця, хмаренятко, сонцесвіт);

        назви земноводного простору (водовир, сонхвиля,чистоводь);

        назви атмосферних явищ (вітреня, сніженя, снігодощ).

Про важливе місце процесів оказіональної деривації, що охоплюють успадковану лексику, свідчить також тематичне різноманіття новотворів, що позначають не тільки конкретні, а й абстрактні поняття:

        якості та властивості предметів (зеленість, голість, чистість);

 

        опосередковані   якості   та   властивості   недискретних предметів (братність, високість, калиновість);

        назви почуттів людини (безжур'я, журота, гірчавінь);

        психічні  та  фізичні  стани  людини  (всеблагість, животворчість, хуторянськість);

        природні стани та виміри (березневість, грудневість, літність);

        назви, що позначають власне дію або стан (недоцвіт, перешепіт, часолет, тужиль);

        назви,   що   позначають   результат   опосередкованої   об'єктом дії (головокрут, людолом, одонеччення);

        назви, що позначають поняття через ознаку за дією (плеканість, бачність, зойкність).

Одним із чинників збагачення лексичного складу сучасної української

мови за рахунок використання потенцій успадкованої лексики є мовленнєва

діяльність, орієнтована не на власне номінацію явищ позамовної дійсності, а

на   їх   виділення   і   підкреслення   окремих   сторін   названих об'єктів.

200

У найширшому плані акцентування тих чи інших ознак позамовної дійсності та їх відображення в структурі лексичного значення формує експресивну лексику. Ці слова позначають дійсність з погляду особливого відношення мовця до неї. Тому експресивна лексика містить указівку на емоції, почуття, оцінки суб'єкта мовлення, які відображають індивідуальне або колективне бачення явищ навколишнього світу. Саме успадкована лексика відзначається надзвичайно значними можливостями для вираження оцінно-кваліфікативної діяльності людини. Розширення і збагачення лексичного складу сучасної української мови на основі успадкованої лексики відбувається різними шляхами. Один із таких шляхів - формування лексико-синонімічних рядів, у яких важливу роль відіграє питома українська лексика. Особливою розгалуженістю відзначаються синонімічні ряди, що позначають найважливіші сфери повсякденного життя людини: говорити, їсти, іти, бити та інші. Так, лексико-синонімічний ряд із домінантою бити містить такі синоніми: періщити, стьобати, духопелити, хворостити, гамселити, трахнути, шмагати, лупцювати, дубасити, стусонути, гехнути, чубити, хльостити, двигонути, шпортонути, цьвохкати, цвьохати, ляскати, репіжити, тузати, усмалити тощо. Як бачимо, саме успадкована лексика формує основу такого ряду. Інший шлях збагачення лексичного складу сучасної української мови пов'язаний із використанням знаків національної культури як експресем. Таке використання ґрунтується на символізації вихідного лексичного значення, зумовленого особливостями національного мислення, етнічним баченням і розумінням світу. Як правило, відповідні процеси первинно відбуваються в мові окремих стильових різновидів, а саме збагачення лексичного складу полягає у «виході» тих чи інших номінацій за межі мови фольклору, художньої літератури, міфології і набуття ними загальнонаціональної значущості. Це спостерігаємо, наприклад, у знаках національної культури зоря, мати, чорнобривці, любисток, рушник, голуб, верба, жито тощо. Таке збагачення полягає скоріше не в кількісному розширенні лексичної семантики окремих слів, а в увиразненні їх оцінно­експресивного потенціалу та розширенні функціональних контекстів. Розширення функціональних можливостей слова характеризує і словотвірні одиниці типу їстоньки, спатоньки, дівчинонька, білесенький, які генетично пов'язані із розмовним стилем. Лексичні утворення, що виражають зменшено -пестливість, зменшеність і передають ласку, ніжність, повагу, доброзичливість, займають важливе місце в лексичному складі сучасної української мови і формують діагностичні ознаки української національної картини світу. Показовими з погляду реалізації словотвірних можливостей успадкованої лексики є утворення типу їстоньки, блідесенький, веселенький, далеченько, голівонька.

Отже, в складі корінної української лексики найчисленнішими є власне українські слова, різноманітні за своєю семантикою і граматичною будовою.

 

 

2.5. Успадкована лексика як чинник формування національної мовної картини світу

 

 

Питома українська лексика, що бере свій початок від індоєвропейської мови, відзначається особливими рисами, які характеризують її не тільки з погляду історичної тяглості, стійкості в лексичному складі мови, а й характерним зв'язком з матеріальною та духовною культурою народу, своїми семантичними особливостями, зумовленими своєрідністю національно-мовної картини світу. Важливою ознакою успадкованої лексики є наявність у структурі значень номінацій національно-культурних компонентів -інформації різного плану, пов'язаної з явищами матеріальної та духовної культури народу, його оцінками, уявленнями, ідеалами тощо. Успадкована лексика становить ядро лексичного складу, яке виконує функцію знаків національної культури (жито, мати, степ, ріка, сонце). Різні тематичні групи такої лексики, зокрема назви тварин і птахів (журавель, вовк), рослин (калина, дуб, верба), предметів і явищ природи (сонце, небо, роса), житла, господарських знарядь і предметів харчування (дім, двері, мед), якостей

(білий, сивий, чорний) входять не тільки до активного словника загальновживаної мови, а й активного словника українського фольклору, міфології та обрядовості. Культурна значущість таких давніх за походженням слів полягає в їх виразному, потужно виявленому в дискурсах народної культури символізмі. Символізм успадкованої української лексики є способом збереження та історичної трансляції сформованих у глибинах української культури смислів, народних ідеалів, національно-культурних понять тощо, тому такі мовні одиниці є поліфункціональними. Вони є складником лексичного фонду української мови, а відтак є засобом формування духовного зв'язку між різними поколіннями українців. Репрезентуючи важливу частину лексичного складу сучасної української мови, успадкована лексика в усій її тематичній різноманітності та історичній глибині є важливим чинником національної самоідентифікації. Питома українська лексика надзвичайно часто використовується при творенні характерних для національно-культурної свідомості образів, які належать до констант української мовної картини світу. Наприклад, зовнішність красивої людини позначається за допомогою стереотипних образів, пов'язаних із сонцем, світлом, зорею: дівчина як сонечко, як зірочка ясна; красива як ясна зірниця тощо.

Успадкована лексика забезпечує особливості національної мовної картини світу. Особливо виразно це виявляється в тих випадках, коли в українській мові використовуються слова, відсутні в інших мовах (назви предметів побуту, рослин, обрядів і звичаїв тощо). Важливість успадкованої лексики полягає в тому, що в українській мові часто утворюються слова, що містять слов'янські корені і відрізняються від відповідних найменувань у споріднених мовах. Наприклад: укр. країна - рос. страна, укр. їдальня - рос. столовая, укр. хмара - рос. туча. Особливості семантики успадкованої лексики виявляються також і в тих випадках, коли відповідні номінації виконують функцію образносмислових центрів ідіоматичних виразів, зумовлених специфікою національного світобачення. Наприклад: слово верба входить до складу таких українських ідіом, як:  на вербі грушки не родяться; на вербігруші, а на осиці кислиці не ростуть; закохався як чорт у суху вербу; здоровий як верба.

Стрижневий для українського лінгвокультурного простору компонент серце утворює такі численні стійкі вирази: велике серце у кого; брати, узяти (хапати, в'язати) за серце кого; торкати, торкнути за серце кого; спересердя; з серця; серце має хто на кого; серце набігає у кого на кого; золоте серце, а голова, як нога у стола; камінне серце; камінь, а не серце; куди серце лежить, туди й око біжить; з (від) усього серця; давати (віддавати) серце комусь; відлягло (відійшло) від серця кому; на серці полегшало кому; від (з) щирого серця; здобувати (покоряти) чиє серце; брати (взяти) близько до серця; припав до серця; краяти серце; серце не камінь; серце обросло (поросло) мохом у кого; серце падає; на серці холоне; зганяти (зігнати) серце на кому; з щирим серцем; щиросердно.

Національна культурна специфіка успадкованої лексики полягає також у тому, що на її основі виникають численні оцінні метафори: орел (про відважну людину), заєць (про боязку людину), лисиця (про хитру). Такі зооморфні метафори виявляють свій прагматичний потенціал у зіставленні з відповідною лексикою інших мов. Вони є своєрідним виразником особливостей мислення наших предків і зберігають до нашого часу специфіку їх образного світобачення.

 

 

Рекомендована література

 

 

Основна література

1.             Бенвенист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов / Э. Бенвенист. — М. : Прогресс, 1995. — 456 с.

2.             Булаховський Л. А. Питання походження української мови / Л. А. Булаховський // Вибрані праці : в 5-ти т. / Л. А. Булаховський. К., 1997. — Т. 2. — С. 9—216.

3.            Бурлак С.А. Параллели между славянскими и германскими языками: индоевропейское наследие и типологическое сходство / С. А. Бурлак, А. С. Мельников, А. В. Циммерлинг // Славянская языковая и этноязыковя системы в контакте с неславянским окружением ; [отв. ред. Т. М. Николаева]. — М. : Языки славянской культуры, 2002. — С.112 — 184.

4.            Всуп до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов [за ред. О. С. Мельничука]. — К. : Наук. думка; Інститут мовознавства ім.

О. О. Потебні, 1996. — 595 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 


Похожие статьи

М І Філон, О Є Хомік - Сучасна українська мова лексикологія