М І Філон, О Є Хомік - Сучасна українська мова лексикологія - страница 5

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 

7.      Кочерган М. П. Слово і контекст : (Лексична сполучуваність і значення слова) / М. П. Кочерган. Львів : Вища шк., 1980. — 184 с.

8.      Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови : (Семантична структура слова) / Л. А. Лисиченко. Х. : Вид-во Харк. ун-ту, 1977. — 113 с.

9.      Лисиченко Л. А. Лексико-семантична система української мови / Л. А. Лисиченко. Х. : ХДПУ ім. Г. С. Сковороди, 1997. — 132 с.

10.  Москаленко А. А. Лексика української літературної мови другої половини ХІХ   —   початку   ХХ   ст.   :   [конспект   лекцій   із   спецкурсу] /

 

A.   А. Москаленко. Одеса, 1969. — 92 с.

11.  Русанівський В. М.   Структура лексичної  і  граматичної  семантики /

B.    М. Русанівський. К. : Наук. думка, 1988. — 240 с.

12.  Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика : напрями та проблеми : [підручник] / Селіванова Олена Олександрівна. Полтава : Довкілля-К, 2008. — 712 с.

13. Сучасна українська літературна мова : Підручник для вузів [колект. авт. Грищенко А. П., Мацько Л. І., Плющ М. Я., Тоцька Н. І., Іздиган І. М. ; за заг. ред. А. П. Грищенка]. К. : Вища шк., 2002. — 439 с.

 

 

Додаткова література

1.      Волох О. Т. Лексикологія. Лексикографія. Фразеологія / О. Т. Волох // Сучасна українська літературна мова : Вступ. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Словотвір / О. Т. Волох. К., 1986. — С. 130—182.

2.      Волощук Т. Н. Лексикологические проблемы : учеб. пособие / Т. Н. Волощук. Кемерово : Изд-во Кемеров. ун-та, 1982. — 54 с.

3.      Денисов П. Н. Лексика русского языка и принципы ее описання / П. Н. Денисов. — М. : Наука, 1980. — 253 с.

4.      Кузнецова Э. В. Лексикология русского языка / Э. В. Кузнецова. — М. : Высш. шк., 1982. — 152 с.

5.      Муромцева О. Г. Розвиток лексики української мови в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. / О. Г. Муромцева. — Х. : Вища шк., 1985. — 152 с.

6.      Паламарчук Л. С. Лексико-семантичний розвиток мови / Л. С. Паламарчук // Мовознавство. — 1982. — № 4. — С. 3—8.

7.      Русанівський В. М. Закономірності розвитку значення слова / В. М. Русанівський // Укр. мова і літ. в шк. — 1981. — № 4. — С. 27—

36.

8.      Русанівський В. М. Збагачення й оновлення мови / В. М. Русанівський // Укр. мова і літ. в шк. — 1976. — № 8. — С. 47—57.

9.      Українська мова : Енциклопедія / [ред. кол. : В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін.]. К. : Укр. енцикл., 2000. — 752 с.

10.  Шмелев Д. Н. Введение / Д. Н. Шмелев // Современный русский язык : Лексика / Д. Н. Шмелев. — М., 1977. — С. 5—48.

 

 

Питання для самоконтролю

1.      Визначте об'єкт і предмет лексикології як самостійної науки.

2.      Назвіть основні аспекти та напрямки вивчення лексичного складу сучасної української мови.

3.      Назвіть і схарактеризуйте основні етапи становлення та розвитку української лексикології.

4.      Яким чином риторика пов'язана зі становленням української лексикології?

5.      Які провідні тенденції характеризують розвиток новітньої української лексикології?

6.      У чому виявився вплив О. О. Потебні на становлення української лексикології?

7.      З якими мовознавчими дисциплінами пов'язана лексикологія? У чому виявляється цей зв'язок?

 

 

2. Слово як основна одиниця лексико-семантичної системи мови.

2.1. Поняття про слово

 

 

Основу лексичної системи мови складають слова, тому важливим чинником теоретичного забезпечення лексикології як самостійного розділу мовознавства з властивими для нього об'єктом, предметом і завданнями є визначення самого поняття слово.

У вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці існують численні дефініції слова, різноманітність і відмінність яких залежить від наукових позицій дослідника, його філософської бази та визначеного ним аспекту розгляду відповідного явища. Слово можна характеризувати з різних точок зору, тому в різних мовознавчих науках дослідники виділяють фонетичне слово, морфологічне слово, синтаксичне слово.

У кожному конкретному випадку в основу характеристики покладено певний аспект слова. Так, фонетичне слово розуміють як комплекс звуків, об'єднаних наголосом. Морфологічне слово розглядають як цілісно оформлений комплекс морфем, що має неподільне значення. Якщо мова йде про синтаксичне слово, то воно визначається як член речення, що має відносно самостійне значення. Кожен із названих вище аспектів розгляду слова виокремлює й характеризує певну його сторону. Усі вони є важливими для розуміння структурних і функціональних характеристик слова, однак виявляються недостатніми для вироблення такого цілісного уявлення про слово, що ґрунтується на врахуванні єдності матеріального та ідеального у слові, єдності форми і змісту.

Розглядаючи слово як одиницю лексичної системи мови, важливо виділити властиві тільки йому особливості і функції, а також розглянути слово на тлі тих одиниць різних рівнів мови, з якими воно співвідноситься.

Слово - це знакова одиниця мови, що виконує в ній різні функції. Одна з найважливіших функцій слова як одиниці лексичного рівня мови -номінативна. Слово є головним засобом найменування різних явищ дійсності; зі змістовою стороною слова пов'язані результати пізнавальної діяльності людини.

При розгляді слова як основного засобу номінативної діяльності людини важливо брати до уваги специфіку номінативних процесів у кожній мові, що визначають своєрідність, ідеоматичність її лексичного складу. Ця своєрідність зумовлюється більш чи менш детальним членуванням дійсності, виділенням окремих предметів, ознак, процесів, відношень, що потрапляють у сферуномінації. Кожне явище дійсності має не одну, а кілька відмінних ознак, кожна з яких може бути покладена в основу називання. На цьому ґрунтується особливість позначування об'єктивних явищ та національна своєрідність як лексичного складу, так і окремого лексичного значення. Порівняймо: укр. рушник (із руч - ник), що фіксує зв'язок предмета з рукою, із рос. полотенце, внутрішня форма слова якого названа за відношенням до матеріалу; або укр. пролісок і рос. подснежник, укр. сніданок і рос. завтрак.

Слово містить узагальнені образи явищ дійсності та інформацію про них. Характер і зміст цієї інформації залежить від різних чинників, у тому числі особливостей пізнавальної діяльності людини, яка здійснюється в межах життєдіяльності всього етносу з властивим для нього світобаченням, сегментацією окремих фрагментів об'єктивного світу, ціннісним відношенням до них, реалізацією типових стереотипних поглядів на світ тощо.

Розглядаючи слово в сукупності його змісту, форми та функцій, особливостей співвідношення з одиницями інших рівнів мови, можна дати таке визначення слова як одиниці лексико-семантичної системи мови: слово -це найменша самостійна відтворювана у мовленні одиниця мови, що відзначається значенням і співвідноситься з пізнаним і виокремленим явищем дійсності (предметом, процесом, ознакою та ін.), виконує функцію його найменування. Структура слова складається з фонетичної форми, граматичної форми та двох типів значень: лексичного значення і граматичного значення.

Поняття слово позначає такий структурний елемент мови, що характеризується сукупністю всіх його форм і значень і як елемент мовної системи протиставляється лексемі, що становить конкретну реалізацію слова. Лексема характеризує слово з погляду його слововживання і словозначення. Таким чином, слово, як форма, є найменшою відокремлюваною одиницею. У фонетичному аспекті слово, як правило, відокремлюється паузами, відзначається наявністю наголосу, однак ці ознаки слова не є абсолютними. У морфемному аспекті слово є цілісною одиницею, яку неможливо без зруйнування   самого   слова   розчленувати   і   вставити   іншу одиницю.

У морфологічному аспекті слово має своє граматичне оформлення і в такій своїй якості відрізняється від морфеми і словосполучення.

У мові слова виконують різні функції, по-різному репрезентують об'єкти дійсності і відзначаються відмінними ознаками свого значення. Слово має здатність називати поняття. Поняття - відображення в свідомості людини істотних ознак явищ, предметів дійсності.

Залежно від особливостей номінації та виділення словом цілого класу об'єктів (людина, сокіл, калина) або окремого об'єкта всі слова-назви можна поділити на загальні та власні назви. Таке розмежування стосується лише іменників. Власні назви, або оніми - це індивідуальні найменування окремих одиничних об'єктів. Такі назви відзначаються нерозвиненою структурою лексичного значення, проакцентованим денотативним аспектом (вони виконують функцію виділення й розпізнавання об'єкта) і виражають уявлення про назване явище як елемент певного класу (антропонімів, гідронімів, топонімів тощо).

Загальні назви відзначаються особливостями зв'язку слова й поняття -вони включають усю відому мовцям інформацію про свої денотати. Загальна назва служить для об'єднання та узагальнення цілого ряду однорідних об'єктів.

Іншим поділом слів, що ґрунтується на особливостях знакової репрезентації названого об'єкта дійсності, мовного оформлення значення та функцій у мові, є поділ на повнозначні і неповнозначні слова. Повнозначні слова відзначаються наявністю лексичного значення, що містить денотативний і сигніфікативний аспекти, забезпечують самостійне позначення та мовне вираження явища дійсності в його зв'язку з поняттєвим відображенням у свідомості мовця.

Неповнозначні слова співвідносяться з позамовною дійсністю тільки у зв'язку з повнозначними або неповнозначними словами. Вони виконують функцію конкретизації явища дійсності (окремі розряди часток), виявляютьвідношення між повнозначними одиницями (прийменники, сполучники) та характеризують ставлення мовця до змісту повідомлення (частки).

Традиційно вважають, що неповнозначні слова не мають самостійного лексичного значення. Утім, можна сказати, що окремі розряди неповнозначних слів суттєво відрізняються між собою з погляду свого значення. Найближче до лексичного значення стоять розряди прийменників, які виражають часові, просторові відношення, наприклад, після, перед, над, під.

Окремим складником повнозначних слів є займенники та займенникові прислівники. Ці розряди слів є самостійними, однак вони не називають об'єкт позначення, а тільки вказують на нього або заступають його пряму, безпосередню назву.

Також окремим класом лексичних одиниць є вигуки і звуконаслідувальні слова, які виражають різного роду емоційні, вольові, емоційно-вольові реакції на навколишню дійсність і мають нерозчленоване емоційне значення.

 

 

 

 

2.2. Основні терміни семасіології

 

 

Розділ мовознавства, що вивчає план змісту мови, значення та смисл лексичних і фразеологічних одиниць у мові та мовленні, називається семасіологією. Термінологічне позначення цієї науки та її становлення пов'язане з діяльністю німецького лінгвіста Х. Райзіга, що припадає на 20-30 -ті роки ХІХ ст. Іншим важливим етапом у розвитку семасіології є кінець ХІХ ст. У цей час російський лінгвіст М. Покровський висловив думку про необхідність виокремлення лінгвістичної дисципліни, основним завданням якої є аналіз значення мовних одиниць та дослідження семантичних змін із діахронічного погляду. Об'єктом семасіології є знакові одиниці мови, а предметом - план змісту цих одиниць. Сучасна семасіологія працює над широким  колом завдань,  зокрема:   1)  визначенням  природи значення;

2) з'ясуванням особливостей семантичної структури слова; 3) виявленням чинників розвитку лексичного значення, що зумовлюють появу полісемії; 4) дослідженням функціональних властивостей мовного значення в контексті, розмежуванням значення та смислу; 5) розробленням методик компонентного аналізу.

У процесі тривалого історичного розвитку семасіології зусиллями багатьох мовознавців було сформовано широкий термінологічний апарат, необхідний для всебічного опису значень мовних явищ. Звернімося до характеристики найбільш важливих для навчального курсу термінів, пам'ятаючи при цьому, що не всі терміни в семасіології мають усталене однозначне розуміння.

Термін лексема має у мовознавстві кілька значень. У лексикології він позначає звукову оболонку слова. Під лексемою також розуміють основну одиницю лексичного складу мови - слово, що розглядається в аспекті номінації; словникову одиницю в усій повноті її взаємопов'язаних форм і значень.

Термін семема також уживається в двох значеннях: 1. Найменша одиниця системи змісту, що співвідноситься з відповідним їй елементом системи вираження; значення слова як ідеальна сутність; 2. Значення слова, його предметно-речовий зміст.

Терміни семантична структура значення, компонент значення, або сема, є фундаментальними для висвітлення структурних елементів лексичного значення, ономасіологічних та семасіологічних властивостей слова, метафоричних та метонімічних перенесень та інших явищ, пов'язаних із процесами функціонування слова в мові та мовленні. Пильна увага дослідників до проблем організації та функціонування лексичного значення спричинила появу так званого методу компонентного аналізу. Саме в межах цього методу і набули свого термінологічного визначення поняття семантична структура значення та сема. Сема - це найменший, мінімальний нерозкладний на окремі частини складник лексичного значення слова.

Семантична структура значення слова становить собою пізнавально-результативну модель явища дійсності, що організована певним чином і складається з найменших елементів значення - сем.

Теоретико-методологічне обґрунтування компонентного аналізу знайшло висвітлення в ряді робіт вітчизняних і зарубіжних дослідників, зокрема, у працях А. М. Кузнєцова, О. О. Селіванової та інших науковців. Сутність методу компонентного аналізу полягає у виявленні найменших складників лексичного значення та визначенні їхніх функцій. Застосування цього методу завжди передбачає розгляд семантики слова шляхом його зіставлення з іншим словом або цілою групою слів. Опис лексичного значення здійснюється на його протиставленні значенням інших слів. Наприклад, структура лексичного значення слова університет утворюється семами «вищий», «багатопрофільний», «навчальний», «заклад». Залежно від функцій виділяються інтегральні та диференційні семи. Ці функції встановлюються в системі парадигматичних зв'язків слова в його відповідному значенні. Так, слово університет належить до тематичної групи лексики, що позначає навчальні заклади: інститут, академія, технікум, гімназія, ліцей, школа. Диференційними семами, що відрізняють значення слова університет від значення слова школа, є семи «вищий» та «багатопрофільний». Інтегральна сема виконує об'єднувальну функцію. Вона є спільною для значень одного слова або значень різних слів. У нашому випадку таку функцію виконує сема «заклад».

За способом вираження виділяються експліцитні та імпліцитні семи. Експліцитні семи знаходять своє зовнішнє вираження у тлумаченнях лексичного значення слова. Наприклад, структура лексичного значення слова лисиця в прямому значенні - «самка лиса». До складу структури входять експліцитні компоненти. Сема «хитрість» є імпліцитною для лексичного значення цього слова. Вона належить до асоціативно-семантичного поля, що виникає навколо прямого лексичного значення. Такими ж імпліцитними є семи «хижість» у значенні слова вовк; «немічність» у значенні слова старець.

За ступенем узагальнення виділяються родові та видові семи. Родові семи виражають основний зміст поняття. Видові семи конкретизують, уточнюють і відрізняють це поняття від ряду суміжних. Так, родовою семою для значень двох слів дружина і дівчина є сема «особа жіночої статі». Диференційними видовими семами є відповідно «заміжня» і «незаміжня».

Термін лексико-семантичний варіант - це слово в конкретному його вживанні, узяте в одному з його значень. Сукупність лексико-семантичних варіантів утворює семантичну структуру багатозначного слова.

У процесі історичного розвитку значення слова зазнає різних змін, основними з яких є звуження, розширення та зміщення значення. Звуження значення - зменшення семантичного обсягу слова в процесі історичного розвитку та його відображення в мовній системі або лише в певному мовленнєвому контексті, якщо воно виникає в результаті індивідуально-авторського вживання. Так, слово пиво первісно означало «напій узагалі; те, що п'ють». Перехід від міжзагального до більш часткового значення, тобто його до його звуження, привело до появи лексико-семантичного варіанта «малоалкогольний напій, що виготовляється звичайно з ячмінного солоду і хмелю». Так само звуження значення спостерігаємо у слові квас. Первісно воно позначало «квашений продукт», а тепер «кислуватий напій, що його готують із житнього хліба або житнього борошна з солодом».

Розширення значення - збільшення семантичного обсягу слова в процесі його історичного розвитку. Наприклад, стріляти - «робити постріли з лука» «робити постріли з будь-якої зброї»; чоловік - «особа чоловічої статі» «людина взагалі».

Зміщення - це зміни в значенні, що приводять до появи нового лексико-семантичного варіанта, тотожного за обсягом із вихідним. Наприклад, доступ - «можливість входити куди-небудь, відвідувати кого-, що-небудь»«можливість користуватися, займатися чим-небудь»; дражнити - «навмисне злити кого-небудь, дратувати» «викликати почуття невдоволення, гніву,злості; дратувати»; зміцнілий - «який загартувався фізично, укріпив здоров'я» — «який став мужнішим, твердішим».

 

 

2.3. Лексичне значення слова

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 


Похожие статьи

М І Філон, О Є Хомік - Сучасна українська мова лексикологія