І Мамчур, А О Новоселецька - Державне пенсійне забезпечення в україні особливості та напрямки вдосконалення - страница 1

Страницы:
1 

Студентські наукові записки

Мамчур І., Новоселецька А. О.,

Національний університет "Острозька академія "

ДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ ТА НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Розглянуто теоретичні та практичні аспекти розви­тку вітчизняної пенсійної системи. Здійснено аналіз сучас­ного стану пенсійного забезпечення в Україні, результати якого дозволили визначити основні напрямки вдосконален­ня та подальшого розвитку пенсійної системи в Україні.

Реформування пенсійної системи є одним з найважливіших завдань розбудови соціальноорієнтованої ринкової економіки в Україні. З-поміж інших видів соціального захисту населення пенсійне забезпечення найпоширеніше і має найвагоміше зна­чення як джерело доходів. Від фінансової спроможності пен­сійної системи безпосередньо залежить добробут 14 млн. осіб - майже ЗО % населення країни.

Рівень пенсійного забезпечення є показником економічного та соціального становища населення країни. В умовах переходу до ринкових відносин проблема ефективного пенсійного забез­печення стає однією з найгостріших.

У зв'язку з цим потребують подальшого поглиблення і допо­внення теоретичні та методичні положення, пов'язані з рефор­муванням пенсійного забезпечення. Ці проблеми знайшли своє відображення в працях М. Вінера, Є. М. Четиркіна, Л. І. Якоб­сона та інших фахівців. Українськими вченими, законодавцями і практиками розробляються заходи, спрямовані на створення нової системи пенсійного забезпечення, на пом'якшення не­гативних наслідків зниження рівня життя пенсіонерів, ком­пенсацію втрат найменш забезпечених верств населення. Зна­чний внесок в дослідження цих проблем внесли Б.Є.Надточій, О.Ф.Новикова, П. П. Овчаренко, В. Яценко.

Мета даної статті полягає у проведенні аналізу державного пенсійного забезпечення та визначенні основних шляхів удо-

© Мамчур І., Новоселецька А.О., 2008сконалення вітчизняної пенсійної системи на сучасному етапі її розвитку.

У процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні в Україні запроваджується трирівнева система пенсійного за­безпечення, яка включає загальнообов'язкове державне пенсій­не страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення. Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного забезпечення, яка базується на засадах страхування.

Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування перед­бачає два рівні: перший рівень - солідарна система пенсійних виплат (пенсії з поточних надходжень), яка є обов'язковою; другий рівень - система накопичувального пенсійного забезпе­чення в рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Запровадження цієї системи відбудеться після до­сягнення Україною певних критеріїв економічного розвитку.

Добровільне додаткове пенсійне забезпечення передбачає третій рівень, тобто це система недержавного пенсійного страху­вання, що базується на засадах добровільної участі громадян, ро­ботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень.

У сфері пенсійного забезпечення з цією метою була впрова­джена пенсійна реформа, яка вже на початкових етапах свого розвитку зіткнулася з певними проблемами. Перш за все, найо­чевиднішим проявом стримуючих чинників розвитку пенсійної системи є величезний дефіцит власних коштів, що призводить до її залежності від Державного бюджету. Другим небезпеч­ним проявом став крах сподівань на те, що пенсійна реформа стимулюватиме населення до участі в пенсійному страхуванні. Причини низької зацікавленості населення в пенсійному стра­хуванні полягають у недосконалій системі обчислення розміру пенсій, зокрема наданні переваги тривалості трудового стажу перед розміром страхових внесків.

В Україні постійно погіршується демографічна ситуація. Процес старіння населення негативно впливає на солідарну пенсійну систему - співвідношення працездатного і непрацез­датного населення потребує збільшення видатків на пенсійне забезпечення. Ця проблема ускладнюється найбільш низьким рівнем пенсійного віку (для жінок - 55 років, для чоловіків -60 років). Старіння населення та зростання обсягів засобів для їх забезпечення призводить до зростання пенсійного наван­таження на тих, хто працює. Але основні проблеми почнуть­ся з 2010 року, коли пенсійного віку досягнуть жінки, а потім (ще через 5 років) і чоловіки 1948-1952 років народження. У 2040 році в Україні, за оцінками експертів, на 1000 працюю­чих буде 1200 пенсіонерів.

Соціальну напругу підвищує значна кількість привілейова­них державних пенсіонерів. Виникає невідповідність між роз­мірами страхових внесків робітників середньої ланки, народ­них депутатів та розмірами отриманих ними пенсій, виплата яких здійснюється за рахунок зменшення розмірів пенсій інших категорій пенсіонерів. Якщо в світовій практиці допускається різниця між розмірами пенсій в 3-4 рази, то в Україні цей по­казник значний - в 10 раз і більше.

Таким чином, пенсійна реформа в Україні на даний час не спроможна забезпечити населенню надійний захист у сфері пенсійного забезпечення у достатній мірі, однак детальний ана­ліз усіх стримуючих чинників та розробка концепцій їх усунен­ня абсолютно реально зможе просунути пенсійну систему на крок уперед в майбутньому.

Ще одним прикладом порушення принципу соціальної спра­ведливості у пенсійній системі є необгрунтована диференціація в розмірах призначених пенсій. Чинне пенсійне законодавство створює нерівні умови для різних категорій населення, що може вважатися елементом їх дискримінації.

Недоліки реформи солідарної системи та слабкий розвиток недержавного пенсійного забезпечення ставлять під загрозу створення другого - накопичувального рівня пенсійної системи. Таким чином, на сьогодні ми не можемо говорити про значну дієвість заходів у галузі соціального захисту населення, у тому числі й щодо системи пенсійного забезпечення. Проте деякі кро­ки уперед вже здійснюються, що дає змогу сподіватися на вдо­сконалення системи соціального захисту осіб похилого віку.

Спробуємо проаналізувати діяльність держави у сфері со­ціального захисту населення. Основними показниками, які найкраще характеризують стан та тенденції пенсійного забез­печення в Україні, є кількість пенсіонерів в країні та середні розміри пенсійних виплат. Як свідчать дані, незважаючи на те, що загальна кількість населення України з кожним роком змен­шується, питома вага пенсіонерів у ній практично залишається на одному рівні, коливаючись в межах 29,7-30,15 %. Динаміка кількості пенсіонерів має досить нетипову тенденцію (табл. 1).

Це було зумовлено цілим рядом чинників, в першу чергу, нега­тивних демографічних процесів. Хоч в загальній структурі на­селення України в останні роки кількість людей похилого віку має тенденцію до зростання, проте більше за рахунок скорочен­ня показників народжуваності та зростання показників смерт­ності, що впливає і на кількість наявного населення України в цілому, кількість пенсіонерів в загальному поступово зменшу­ється. Тому із впевненістю можемо сказати, що несприятлива демографічна ситуація в країні значною мірою підриває нор­мальне функціонування пенсійної системи.

Незважаючи на поступове зростання середнього розміру місячної пенсії, рівень пенсійного забезпечення в Україні за­лишається низьким, тобто пенсія, яку отримують громадяни України, не спроможна навіть задовольнити потреб прожитко­вого мінімуму.

Таблиця 1.

Середній розмір місячної пенсії та кількість пенсіонерів

в Україні у 2005р. - 2007р., грн.

Роки

Середній розмір призначеної місячної пенсії пенсіонерам, які перебувають на обліку в органах соціального захисту

Кількість пенсіонерів (млн.)

 

всьо­го

у тому числі:

 

 

 

за віком

за інва­лідністю

у разі втрати годувальника

 

2005

316,2

323,8

305,2

262,9

14,1

2006

406,8

417,7

393,2

302,8

14,0

2007

478,4

497,0

435,8

339,3

13,9

Про це свідчать, зокрема, дані співвідношення між серед­ньою пенсією, середньою заробітною платою працівників та рівнем прожиткового мінімуму (табл. 2).

З вищенаведеної таблиці бачимо, що рівень пенсій в Україні є досить незадовільним. У 2005 р. співвідношення між середньою заробітною платою і середньою пенсією становило 40,17 %, 2006 р. - 39,1 %, а в 2007 р. - 35,45 %. Що ж до середнього розміру пенсій, слід відмітити позитивну тенденцію до зростання частки розміру пенсій в прожитковому мінімумі. За 2005-2007 р. таке співвідношення змінилось з 69,8 %. до 95,4 %, що говорить про часткове покращення матеріального забезпечення осіб, що до­сягай встановленого законодавством пенсійного віку.

Таблиця 2.

Співвідношення між середньою пенсією, середньою заробітною платою працівників та прожитковим мінімумом в Україні

у 2005р.-2007р., грн.

Період

Середня зарплата

Середня пенсія

Про­житко­вий мінімум

Співвід­ношення між зарп­латою та пенсією, %

Співвідно­шення між

пенсією та прожит­ковим міні­мумом, %

2005

806

316,2

453,00

40,17

69,80

2006

1041

406,8

463,3

39,1

87,8

2007

1351

478,4

501

35,4

95,4

З 1 січня 2007 року мінімальна пенсія за віком встановлю­ється відповідно до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність і зросла у порівнянні з груднем 2006 року на 14 грн. та становить 380 грн. передбачається, що протягом року мінімальна пенсія збільшиться і буде становити з 1 квітня - 387 грн., з 1 жовтня - 397 грн.

Ріст мінімальної пенсії у 2007 році у порівнянні з 2006 ро­ком в середньому становив 8 %. До речі, саме такий показник спостерігався і в 2006 році порівняно з 2005 роком (із 332 грн. до 358,5 грн.).

Отже, характерними рисами пенсійної системи є низький рі­вень пенсій, старіння населення, збільшення кількості достро­кових пенсіонерів, нестача коштів у Пенсійному фонді. Реалі­зація основних завдань реформування пенсійного забезпечення дасть змогу не лише ці проблеми усунути, а й перейти до більш високих стандартів матеріального забезпечення пенсіонерів.

Для підвищення рівня життя пенсіонерів держава має здій­снити ряд заходів, першочерговими з яких є:

1) поетапне збільшення відповідності розміру мінімальної трудової пенсії величині межі малозабезпеченості;

2) здійснення періодичної індексації пенсій з урахуванням зростання споживчих цін, а в майбутньому - з урахуванням динаміки середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки;

3) створення умов для розвитку страхових принципів у пен­сійному забезпеченні;

4) сприяння розвитку недержавних пенсійних фондів з ме­тою формування професійних, галузевих, приватних пенсійних систем за рахунок роботодавців і працівників при посиленні державного захисту і підтримки платників внесків.

Обов'язковою умовою гарантованого і ефективного вико­нання солідарною системою своїх функцій є усунення об'єктив­них і суб'єктивних чинників, накопичених за час її існування. З цією метою необхідно:

1. Забезпечити обов'язковість державного пенсійного стра­хування всіх без винятку працюючих громадян і поступово пе­рейти до паритетної сплати пенсійних внесків - порівну робото­давцями та найманими працівниками. За тих, хто не працює з поважних причин (здійснює догляд за малолітніми дітьми, ін­валідами, проходить військову службу), внески мають сплачу­ватися з коштів Державного бюджету.

2. Встановити порядок визначення пенсій виключно на осно­ві персоніфікованого обліку пенсійних внесків. До стажу, що дає право на пенсію, мають зараховуватись тільки ті періоди, за які сплачено обов'язкові пенсійні внески. Трудовий внесок і пенсія громадян повинні обчислюватися на основі персоніфіко­ваного обліку за весь період трудової діяльності.

3. Пенсії мають обчислюватися лише з тієї суми доходу, з якої сплачені внески. Обмеження максимальної суми доходу, з якої сплачуються внески, необхідно щорічно коригувати з ура­хуванням динаміки середньої заробітної плати.

4. Вдосконалити механізм фінансування дострокових пенсій та їх призначення. Дострокові пенсії повинні фінансуватися за рахунок роботодавців, що заохочуватиме їх до запровадження нових технологій, поліпшення умов та охорони праці, змен­шення чисельності працюючих у шкідливих умовах.

5. Запровадити сплату єдиного страхового внеску на загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування, доручивши це Пенсійному фонду. В результаті можна буде уникнути зростан­ня навантаження на фонд заробітної плати, дублювання функ­цій різними фондами соціального страхування та зменшити ад­міністративні видатки.

6. Передбачити економічні стимули для пізнішого виходу людей на пенсію шляхом прогресивного підвищення розміру пенсії за кожний рік роботи після досягнення пенсійного віку.

Реформування пенсійної системи потрібно проводити обе­режно, оскільки макроекономічні умови української еконо­міки та існуючі проблеми солідарної системи у нас набагато складніші, ніж у інших країнах. Світовий досвід свідчить, що ефективна система пенсійного забезпечення в більшості країн ґрунтується на трьох рівнях, використовує як розподільні, так і накопичувальні принципи. В Україні поки що немає сформо­ваної фінансової системи, пов'язаної з міжнародними ринка­ми, і пенсійна реформа стикається з необхідністю формування відповідної інституціональної бази. Якщо Україна має намір спиратися на власні заощадження для забезпечення тривалого економічного піднесення, то створення недержавних пенсій­них фондів на накопичувальних принципах варто розглядати не тільки як спосіб розв'язання тих чи інших проблем пенсійної системи, а й як частину стратегічного завдання розвитку сучас­ного фінансового сектора, адекватного потребам країни.

Список використаних джерел:

1. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсій­не страхування"// Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - № 49-51.-ст. 376.

2. Бойко М.Д. Право пенсійного забезпечення в Україні: На­вчальний посібник.

3. Грушко В.І. Пенсійна система України: Навчальний посіб­ник. - К., Кондор,

4. Куліков Ю., Михайленко Н. Окремі соціальні аспекти впро­вадження пенсійної реформи // Україна: аспекти праці. - №8. -2004.-С. 29-32.

5. Черенько Л. Бідність пенсіонерів в Україні. // Україна: ас­пекти праці. - №8. - 2003.

Страницы:
1 


Похожие статьи

І Мамчур, А О Новоселецька - Державне пенсійне забезпечення в україні особливості та напрямки вдосконалення