М П Денисенко - Державне регулювання інвестиційної діяльності в україні - страница 1

Страницы:
1  2 

ВІСНИК ЖДТУ № 1 (51)

Економічні науки

УДК 330.322 (4 Укр.)

Денисенко М.П., д.е.н.,професор, Воронкова Т.Є., к.е.н., доцент,

Київський національний університет технологій та дизайну

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Наведено ряд факторів низького рівня інвестиційного потенціалу основного капіталу в Україні. Описано стратегії втручання держави в інвестиційну діяльність. Визначено місце України у міжнародних рейтингах щодо сприятливих умов інноваційної діяльності, а також наведено структуру іноземного інвестування. Запропоновано ряд заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату України

Система державного регулювання інвестиційної діяльності за роки ринкових перетворень зазнала значних змін внаслідок різкого зниження обсягів виробництва, капітального будівництва, інвестицій, відтоку капіталу із країни, скорочення масштабів інноваційної діяльності, яка значною мірою визначає стратегічні пріоритети розвитку країни.

В умовах сучасної фінансово-економічної кризи ці проблеми проявляються ще в більш гострій формі. Для комплексного вирішення зазначених проблем, а також посилення інвестиційно-інноваційної складової економічного зростання, необхідні нові підходи до державного регулювання інвестиційного розвитку промислових підприємств.

Конкурентоспроможність країни, регіону, суб'єкта господарювання визначається двома головними факторами. По-перше, наявним ресурсним, інвестиційним потенціалом і ефективним їх використанням, а по-друге,

Таблиця 1. Капітальні інвестиції в економіку України

ефективною системою державного регулювання інвестиційними потоками. Україна має не дуже високий ресурсний і досить низький рівень інвестиційного потенціалу, тому країна в міжнародному рейтингу конкурентоспроможності займає аутсайдерські місця. Це підтверджується даними про стан освоєння капітальних інвестицій в економіці України (табл. 1).

За останні 3 роки спостерігається значне падіння темпів приросту освоєних капітальних інвестицій в економіку України. Якщо у 2007 р. по відношенню до попереднього року вони зростали на 49,7 %, у 2008 р. - на 21,9 %, то у 2008 р. - тільки на 15 %.

При цьому недостатньо високим є і інвестиційний потенціал основного капіталу: наприклад, в Росії на початок 2009 р. в розрахунку на 1 жителя він становив 1985, 7 дол. США, а в Україні відповідно лише 634, 8 дол. США.

в тому числі

 

Освоєно, всього

інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення)

витрати на інші необоротні матеріальні активи

витрати,

пов'язані з поліпшенням

об'єкта (капітальний

ремонт)

інвестиції в нематеріальні активи

витрати на формування основного стада

у фактичних цінах, млн.грн.

2002

46563

37178

704

4065

4223

393

2003

59899

51011

971

6006

1424

487

2004

89314

75714

1786

9221

2146

447

2005

111174

93096

2928

11533

3040

577

2006

148972

125254

2523

15966

4584

645

2007

222679

188486

3454

23645

6389

705

2008

272074

233081

4421

27491

6367

714

у % до

загального обсягу

 

 

 

 

 

2002

100,0

79,8

1,5

8,7

9,1

0,9

2003

100,0

85,2

1,6

10,0

2,4

0,8

2004

100,0

84,8

2,0

10,3

2,4

0,5

2005

100,0

83,7

2,6

10,4

2,8

0,5

2006

100,0

84,1

,7

10,7

3,1

0,4

2007

100,0

84,6

1,6

10,6

2,9

0,3

2008

100,0

85,7

1,6

10,1

2,3

0,3

(Держкомстат [Електронний ресурс] - Режим доступу: ukrstat.gov.ua) Таке становище склалося внаслідок:

- незбалансованості організаційно-економічної структури промисловості, низьким рівнем доданої вартості експортно орієнтованих підприємств;

- низького рівня роботи промислового сектора, який характеризується падінням обсягу реалізованої продукції, у тому числі, продукції інноваційної; недостатньо високого рівня продуктивності праці і рентабельності;

- високих ризиків довгострокового інвестування, неприйнятної для більшості промислових підприємств вартості кредитних ресурсів;

- відсутності прогресивних організаційно-економічних форм взаємодії суб'єктів господарювання і відповідної інфраструктури інноваційно-інвестиційної діяльності.

Розв'язання цих проблем потребує удосконалення форм державного регулювання інвестиційної діяльності і розробки відповідного методичного інструментарію оцінки соціально-економічних ефективності організаційно-економічних заходів державного регулювання інвестиційної діяльності в промисловості.

Однак на даний момент залишаються невирішеними проблеми, пов'язані з інвестиційною діяльністю, відсутня єдина думка щодо змісту системи державного управління і регулювання, її механізмів і, як наслідок, способів оцінки ефективності форм державного регулювання інвестиційної діяльності, які використовуються у теперішній час.

Інтерес до проблеми, що досліджується, викликаний ще й тим, що в даний час спостерігається розвиток нового етапу в розвитку системи державного регулювання інвестиційної діяльності, що певною мірою викликано світовою фінансовою кризою. В цьому зв'язку тема дослідження є актуальною і своєчасною.

Аналіз теоретичних засад та практичного досвіду методів державної підтримки інвестиційної діяльності промислових підприємств показує, що основне завдання держави - не тільки фінансова допомога, воно є значно ширше й полягає у створенні найбільш сприятливого економічного середовища, в якому здійснюється інвестиційний розвиток суб'єктів господарювання. Перед державою стоїть завдання щодо удосконалення механізму підтримки організацій та підприємств, так й ефективного управління цим механізмом. Рішення цих проблем неможливо без розробок нових теоретичних положень, інструментарію оцінки та методичного забезпечення аналізу ефективності функціонування державного механізму підтримки підприємств з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду [1].

Під методами державного регулювання розуміється упорядковане застосування державою системи заходів та прийомів, котрі сприяють інноваційному розвитку підприємств. Таке визначення співвідноситься із поняттями "метод" і "регулювання", наданими Сучаснимтлумачним словником української мови, відповідно до якого "метод" означає прийом, що застосовується у певній галузі діяльності, а "регулювання" - упорядкування, внесення системи у якусь діяльність [2, с. 474, 757].

У світовій практиці за рівнем та формам підтримки інвестиційної діяльності з боку держави прийнято виділяти: державні стратегії активного втручання; децентралізованого регулювання; змішані. При цьому використовуються специфічні методи державного забезпечення інвестиційної діяльності: методи створення інвестиційного клімату, а також методи стимулювання попиту і пропозиції на інвестиції (рис. 1).

Стратегія активного втручання в інвестиційну діяльність передбачає визнання державою інвестиційної діяльності    переважаючим    фактором економічного

і Державні стратегії та методи підтрип

зростання економіки різних країн та забезпечує провідну роль у визначенні масштабів, термінів і пріоритетів інноваційного розвитку. При цьому держава не тільки опосередковано бере участь у реалізації інвестиційних програм, але й сприяє активному їх фінансовому забезпеченню [3, 4, 5, С. 124-126]. Крім того активне втручання держави спостерігається у наданні суттєвих пільг як підприємницьким структурам, так і вищим освітнім закладам, котрі самостійно виконують НДДКР (Японія). Держава бере участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і побічно через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет.

інвестиційної діяльності підприємств і

І

Стратегія активного вручання

І

Стратегія децентралізованого регулювання

1

Змішана стратегія

І

Комплексні методи державного забезпечення інвестиційної діяльності

Методи галузевого регулювання інвестиційної діяльності

Методи регіонального інвестиційної діяльності

1 Г 1

Г                                                                       1 г

Методи стимулювання та підтримки попиту на інвестиції

Методи створення сприятливого інвестиційного клімату

Методи стимулювання та підтримки пропозицій інвестицій

Рис. 1. Стратегії та методи державного

Держава здійснює інвестування тих галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і які найближчим часом не підлягають приватизації, таких, як оборонна галузь, окремі об'єкти загальнодержавної інфраструктури: магістралі, термінали тощо. Функції інвестора в соціальній сфері також поки що залишаються за державою.

При активізації інвестиційної діяльності держава може інвестувати кошти в розвиток виробництв, доцільність яких обґрунтовується необхідністю прискореного розвитку економіки. Таке інвестування здійснюється державою і на паритетних засадах з іншими інвесторами, включаючи іноземних. Організаційні форми такої діяльності можуть бути різноманітні: консорціуми, концерни, холдинги, промислово-фінансові групи, корпоратизовані підприємства, публічні та приватні акціонерні товариства тощо.

З метою удосконалення методів державної інвестиційної політики при здійсненні фінансування державних інвестицій необхідно використовувати механізм державних замовлень і розміщення їх на конкурсній основі; оптимізувати структуру державних інвестицій і наданих державних гарантій; перейти до концентрації державних інвестицій для вузького кола пріоритетних програм. Сьогодні бюджетне фінансування в Україні має ряд недоліків, пов'язаних з обмеженістю бюджетних ресурсів, помилками у розподілі централізованих інвестицій, а також відсутністю контролю за їхнім використанням.

Стратегія децентралізованого регулювання характеризується більш опосередкованою участю держави у інвестиційному розвитку окремих організацій та суб'єктів господарювання. Це означає менший ступінь централізації управління інвестиційними процесами з боку держави. Держава реалізує свою інвестиційну політику шляхом створення нововведень у державному секторі. З метою створення початкового попиту на нововведення державою виділяються відповідні ресурси. Для впровадження цієї стратегії передбачаються податкові пільги та інші преференції щодо інвестиційної діяльності.

впливу держави на віднести: державне роздержавлення і

регулювання інвестиційної діяльності

У стратегії децентралізованого регулювання ініціатива переходить до суб'єктів господарювання. Держава використовує податкові та інші стимули для інвестиційного розвитку та створює сприятливі правові, інвестиційні, техніко-економічні умови для цієї діяльності. Найбільше розповсюдження стратегія отримала у США, Великобританії та інших країнах.

До форм опосередкованого інвестиційну діяльність можна кредитування, державні позики, приватизацію, податкове регулювання, амортизаційну політику, державний лізинг, ліцензування і квотування, антимонопольні заходи, стандартизацію та ін. Засоби непрямого впливу держава реалізує через свої інституції як учасник інвестиційного процесу.

На макроекономічному рівні ефективна інвестиційна діяльність усіх суб'єктів визначає майбутнє економіки країни, оскільки із збільшенням обсягів інвестицій та структурою їх використання повинне відбуватися зростання обсягів валового внутрішнього продукту.

Опосередкований вплив держави на інвестування здійснюється передусім засобами бюджетної та грошово-кредитної політики. Бюджетні важелі - це державна система заходів, спрямована на перерозподіл доходів підприємств і громадян країни, з метою оптимального формування дохідної частини бюджету і збереження у підприємств ринкових стимулів до роботи та одержання прибутків. Прогресивна податкова система є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього - залучення інвестицій у виробничі галузі і соціальну сферу.

Грошово-кредитна державна політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка, по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі. Головними інструментами грошово-кредитного регулювання є:

1. Норми страхових резервів, які зобов'язані мати комерційні банки для покриття ризиків і тим самим сприяючи активному використанню коштів для кредитування та інвестування.

2. Облікова ставка НБУ, за якою він продає кредитні ресурси комерційним банкам, збільшуючи чи зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій.

3. Операції на відкритому ринку з державними цінними паперами. Держава встановлюючи вигідні умови (ціну або дивіденди), пов'язані з продажем і використанням своїх цінних паперів, стимулює їх придбання юридичними та фізичними особами і цим зменшує кількість вільних грошей, що можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему.

4. І навпаки, знижуючи цінові і дивідендні умови державних цінних паперів держава веде до стимулювання їх викупу в юридичних і фізичних осіб. В останніх, у свою чергу, з'являються додаткові кошти, які через банківську систему або безпосередньо використовуються для фінансування інвестицій.

Змішана стратегія розповсюджена у країнах із потужним державним сектором, відносно якого держава проводить активну інвестиційну політику, пряме та непряме регулювання. Що стосується приватного сектора, то переважаючою виступає стратегія децентралізованого регулювання. Ця стратегія використовується у Франції, Швеції [6].

В Україні спостерігаються окремі риси кожної із наведених стратегій, але у чистому вигляді не можна з певним ступенем достовірності стверджувати про домінування якої-небудь із наведених стратегій.

Держава здійснює управління інвестиційною діяльністю шляхом реалізації інвестиційної політики, котра базується на законодавчих, нормативних актах й заходах, сприяючих створенню позитивного інвестиційного клімату у країні. Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій.

Під інвестиційним кліматом розуміється сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, організаційно-правових, природних факторів, властивих тій чи іншій країні, регіону, який визначає вибір інвесторів відносно місця, часу і форми вкладення коштів. Інвестиційний клімат складається під впливом не залежних від конкретного підприємства процесів і суттєво впливає на інвестиційну поведінку.

До значущих факторів, які визначають інвестиційний клімат, відносяться: передбачуваний темп інфляції і ставка процента на ринку, а також ризики, пов'язані із законодавчими регуляторними і податковими нормами.

Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють  інвестиційну  діяльність.   Серед   них слід

Таблиця 2. Місце України

насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційну діяльність" [7], Закон України "Про режим іноземного інвестування"[8], Закон України "Про лізинг" [9], Закон України "Про інноваційну діяльність" [10], Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок"[11], які створюють правову основу інвестиційної діяльності.

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх, реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Про наявність сприятливого або несприятливого інвестиційного клімату в країні часто судять за макроекономічною і монетарною політикою держави. Непрямими показниками можуть виступати:

1) Різні рейтинги сприятливості щодо ведення бізнесу (по відношенню до вітчизняних підприємців та інвесторів, іноземних інвесторів, з урахуванням таких факторів, як податковий режим, втручання держави в економіку і регулювання цін, конкурентоспроможність ринку, обмеження для іноземців, рівень корупції і свободи) (табл. 2).

Дані міжнародних рейтингів засвідчують несприятливі умови як відносно ведення підприємницької діяльності (складність відкриття нового бізнесу, складна система ліцензування, майже останні позиції щодо конкурентоспроможності бізнесу), так і відносно ведення інвестиційної діяльності. Наведені показники дозволяють оцінити загальну картину української економіки. Вони свідчать про характер проблем, що значно погіршують інвестиційний клімат України і потребують системного вирішення.

Слабкою стороною є макроекономічна стабільність (прогнозувався спад економіки, погіршення можливостей отримання кредитів, недостатня розвиненість венчурного капіталу для фінансування ризикових проектів).

Рівень урядового регулювання бізнесу і засилля бюрократизму в Україні оцінюється бізнесом як один із найвищих у світі. У цьому контексті особливого значення набуває необхідність розмежування та захист прав власності, що сприяє мінімізації ризиків для залучення і стимулювання інвестицій.

Загрозливим є положення щодо рівня корупції. Вважається, що якщо річний ВВП на одного громадянина нижчий за 8 тис. дол., то така держава не може бути некорумпованою. в міжнародних рейтингах

№ з/п

Показник

2006

2007

2008

2009

2010 *

Примітка

1

Рейтинг ведення бізнесу The Doing Business

124 позиція з 155

118 позиція з 179

139 позиція з 178

145 позиція з 181

142 позиція з 183

Рейтинг ведення бізнесу (легкість відкриття компанії, ліцензування, найму працівників, реєстрація власності, отримання кредиту, захист інтересів інвесторів) russian.doingbusiness.org

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

М П Денисенко - Державне регулювання інвестиційної діяльності в україні