Г В Кириченко - Державницька громадсько-політична та культурно-освітня діяльність взіньківського 1881-1962 рр - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

Кириченко   Вікторія Георгіївна

УДК 94 (477) "1881 / 1962"

ДЕРЖАВНИЦЬКА, ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ТА КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ

В.ЗІНЬКІВСЬКОГО (1881-1962 рр.)

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії та історіософії Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор історичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України Дробот Іван Іванович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Інститут історії та філософії педагогічної освіти, директор.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Андрусишин Богдан Іванович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, декан соціально-гуманітарного факультету;

кандидат історичних наук, доцент Яблонський Василь Миколайович,

Секретаріат Президента України, заступник керівника Головної аналітичної служби. Провідна установа Київський національний університет імені

Тараса Шевченка, історичний факультет, Кабінет Міністрів України, м. Київ.

Захист відбудеться " 9 " березня 2006 р. о 15. 30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.02 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий "_1_" лютого_ 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Стоян Т.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ. Актуальність дослідження. В умовах докорінних змін у розвитку суспільного буття у його багатовимірному комунікаційному просторі та в історичній науці стають важливими дослідження щодо місця і ролі видатних представників української культури кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. Десятки літ замовчування їх місця та ролі було визначено невідповідністю з ідеологіями самодержавної влади та радянського режиму.

Значний інтерес у відтворенні історії українського національного руху кінця ХІХ -середини ХХ ст. становить доробок В.Зіньківського (1881-1962 рр.) - представника київської академічної думки, філософа, педагога та психолога, церковного, державного діяча, активного учасника національно-визвольного руху України початку ХХ ст., автора багатьох праць з питань філософії, історії, педагогіки, психології та культури. Яскравий представник своєї епохи, він мав значний вплив на формування світогляду української інтелігенції, політики уряду України в період Гетьманату П.Скоропадського у вирішенні державних питань національно-релігійного життя. Його федералістичне бачення українського державотворення та ставлення до ідеалу державної самостійності України, ще дотепер зумовлюють поляризацію думок щодо місця та ролі В.Зіньківського у визвольних змаганнях України першої половини ХХ ст. Відтак, дослідження ідеалу національних політичних прагнень В.Зіньківського у їх логічному завершенні потребує висвітлення недостатньо вивчених особливостей його державницької, громадсько-політичної та культурно-освітньої діяльності на теренах України та в еміграції.

Суттєвим є запровадження до наукового обігу нових джерел як необхідної умови об'єктивного висвітлення біографії діяча, вивчення та популяризація його праць. Досліджувана проблема має важливе значення не лише для всебічної оцінки діяльності В.Зіньківського, але й для відтворення динаміки історичного процесу в Україні в першій половині ХХ ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження "Державницька, громадсько-політична та культурно-освітня діяльність В.Зіньківського (1881-1962 рр.)" входить до плану науково-дослідних робіт кафедри історії та історіософії Інституту історії та філософії педагогічної освіти Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова 28 лютого 2002 р., протокол № 7.

Об'єктом дослідження є громадсько-політичне, культурно-освітнє та духовне життя в Україні  в кінці ХІХ - першій  половині ХХ ст., розвитокфілософської та науково-педагогічної думки в середовищі української інтелігенції через призму наукової біографії Василя Зіньківського.

Предметом вивчення стала державницька, громадсько-політична, культурно-освітня та наукова діяльність, а також літературно-публіцистична спадщина Василя Зіньківського та його внесок у суспільно-культурне життя України в контексті національної історії кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.

Хронологічні межі наукової роботи зумовлені специфікою дослідження і охоплюють життєвий шлях та діяльність ученого у період 1881-1962 рр.

Мета дослідження. На основі узагальнення і критичного переосмислення всіх доступних опублікованих та архівних матеріалів відтворити повну картину державницької, громадсько-політичної та культурно-освітньої діяльності В.Зіньківського на теренах України та в еміграції, визначити роль та місце вченого в суспільно-політичних процесах, його особистий внесок у розвиток наукової думки першої половини ХХ ст. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- розкрити ступінь наукової розробки теми та проаналізувати джерельну базу дослідження;

- виявити головні чинники,  які  впливали   на формування національної свідомості та громадсько-політичної позиції В.Зіньківського;

- визначити   умови, за яких    відбувалося  становлення   наукових та літературно-публіцистичних уподобань вченого;

- розкрити основні погляди    В.Зіньківського   на   розвиток української державності, становлення та організацію української науки та освіти в зазначений період;

- з'ясувати місце та роль В.Зіньківського у визвольних змаганнях України першої половини ХХ ст.;

- дослідити його місце та роль у громадсько-політичному житті еміграції. Методологічна база дослідження ґрунтується на основі принципів науковості, історизму,

об'єктивності. При написанні дисертації були використані загальнонаукові та спеціально-історичні методи, зокрема конкретно-пошуковий (аналіз і систематизація джерел з проблеми) та проблемно-хронологічний (розчленування широкої теми дослідження на окремі відносно вузькі проблеми). Застосування конкретно-історичного методу дало можливість встановити факти та події, що складають основу вивчення життя та діяльності В.Зіньківського. Метод персоналізації дозволив визначити особистий внесок ученого у національний розвиток України першої половини ХХ ст. Об'єктивний аналіз подій соціально-культурного життя суспільства та процесу становлення й трансформації світогляду В.Зіньківського в ньому обумовило використання історико-аналітичного підходу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що, передусім, вперше зроблена спроба відтворити життєвий шлях, державницьку, громадсько-політичну та культурно-освітню діяльність В.Зіньківського; введені до наукового обігу досі невідомі архівні документи та публіцистичні твори вченого, доповнена та уточнена бібліографія праць про нього; запропонований уточнений опис фондів, пов'язаних з його ім'ям в архівах України та Росії; здійснено комплексний аналіз мемуарів ученого; переосмислено оцінку загального доробку В.Зіньківського та окремих аспектів його діяльності; визначено місце В.Зіньківського у розробці національного питання в Українській державі періоду першої половини ХХ ст.; з'ясовано міру впливу В.Зіньківського на розвиток національного руху першої половини ХХ ст.; розкрито його внесок у розробку національно-релігійного питання державної політики Українського уряду за часів Гетьманату П.Скоропадського; проаналізовано еволюцію ідейно-теоретичних поглядів ученого у соціально-культурному контексті розвитку його епохи; встановлено місце В.Зіньківського у розвитку національної та європейської наукової думки, у політичній діяльності української еміграції; реалізовано спробу ґрунтовного вивчення творчості В.Зіньківського в історичному дискурсі.

Практичне значення дисертації зводиться до того, що її фактичний матеріал, висновки та узагальнення можуть бути використані для підготовки узагальнюючих досліджень з історії та історіографії України, всесвітньої історії, біографістики, праць з історії науки і культури, навчальних курсів для вищої школи, лекцій, спеціальних розробок у галузі національних відносин та освітньої політики держави; для роботи серед широкого громадського загалу. Результати дослідження сприятимуть збагаченню досвіду при розбудові незалежної Української держави та налагодженню міжконфесійних відносин у сучасному суспільстві.

Апробація основних положень дисертації. Основні положення дисертації апробовані автором у формі доповідей на Всеукраїнській конференції "Національна інтелігенція в історії та культурі України в ХХ - ХХІ століттях" (Вінниця, 2004 р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Церковная история и культура в возрождении Придунавья" (Ізмаїл, 2002 р.), на Науково-практичній конференції "Педагогічна освіта України: національні традиції та європейські інновації" (Київ, 2005 р.), на Міжнародному конгресі україністів (Донецьк, 2005 р.); на щорічних звітних наукових конференціях викладачів, докторантів та аспірантів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (2001-2005 рр.); на засіданнях методологічних семінарів кафедри історії України НПУ імені М.П.Драгоманова (2001-2005 рр.). Зміст дисертації обговорювався та частково впроваджувався в навчальний процес на кафедрі історії України факультету української філології та кафедри історії та історіософії Інституту історії та філософії педагогічної освіти НПУ імені М.П.Драгоманова, на кафедрі історії та правознавства Республіканського вищого навчального закладу "Кримський гуманітарний університет", на кафедрі історії України Ізмаїльського державного гуманітарного університету.

Публікації. Основні  положення та результати дослідження висвітлено у 8 публікаціях, з них 7 у фахових виданнях, включених до списку ВАК України.

Всі публікації є одноосібними.

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями дослідження та логікою розкриття теми. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел   і   літератури.   Загальний  обсяг  дисертації становить 233 сторінки, з них основного тексту - 186 сторінок, список використаних джерел та літератури - 47 сторінок (531 позиція).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі "Історіографія та джерела" розглянуто стан вивчення проблеми, досліджено її джерельну базу.

Перші публікації про В.Зіньківського з'явилися ще за життя вченого та присвячені аналізу його ранніх праць.[1] Критичний розгляд наукового доробку В.Зіньківського у радянський період засвідчив суперечливість світоглядних позицій ученого з ідеологією марксизму-ленінізму.[2] У 20-60-х рр. ХХ ст. дослідженням історико-філософських та педагогічних ідей В.Зіньківського займались відомі педагоги та філософи зарубіжжя.[3] Вивчення, осмислення та переосмислення творчого доробку В.Зіньківського на його батьківщині розпочалось у 90-ті роки ХХ ст. Згадування про В.Зіньківського як громадсько-політичного діяча пов'язані з працями дослідників історії Української православної церкви (далі УПЦ) Ф.Турченка, О.Ігнатуші, С.Мякоти, І.Ільченка, Л.Пилявця, Н.Шип.[4] Однак,звертаючись до питання історії та соціально-політичної бази автокефального руху, автори не вдавалися до аналізу дій В.Зіньківського у вирішенні питання незалежності УПЦ на початку ХХ ст. Вперше це було зроблено в емігрантських виданнях.[5]

Висвітлюючи роль пам'яткоохоронних органів історико-культурної спадщини культового призначення за доби Гетьманату П.Скоропадського, зокрема діяльність Міністерства ісповідань за часів В.Зіньківського, О.Нестуля розкрив зусилля очоленої вченим установи у втіленні в життя грандіозних проектів наукових досліджень та реставраційних робіт[6].

Найбільш глибоко охарактеризували державницьку діяльність В.Зіньківського у 1918-1920 рр. В.Ульяновський та Б.Андрусишин, дослідники історії УПЦ, зокрема державної політики Української Центральної Ради, Гетьманату П.Скоропадського та Директорії УНР щодо церкви. Праця "Церква в Українській Гетьманській Державі: Попередні нотатки та документи. Документи з архіву Міністерства ісповідань" підготувала та обумовила видання наступних робіт цих учених із висвітлення проблеми.[7] Досліджуючи матеріали Міністерства ісповідань, науковці виявили комплекс документальних матеріалів, які дали можливість окреслити поле діяльності В.Зіньківського на посаді міністра ісповідань Української держави за часів П.Скоропадського,з'ясувати його місце у національно-визвольній революції України 1917-1920 рр. та вперше зробити оцінку діяльності В.Зіньківського, спрямованої на вирішення питання автокефалії УПЦ.

Проте недостатньо повне висвітлення в історіографії суспільно-політичних поглядів В.Зіньківського у дореволюційний період зумовили не зовсім точні його оцінки процесів розбудови самостійної України.

Дослідження творчого доробку В.Зіньківського-психолога започаткував В.Летцев.[8] У працях автор приділив увагу вивченню філософсько-педагогічних проблем особистості як основи світоглядних пошуків В.Зіньківського. У науково-теоретичних працях С.Шурлякова, М.Ткачук, В.Горського особистість ученого розглянута у межах аналізу феномену академічної філософії та її модифікації у філософській культурі Києва (початку ХХ ст.).[9]

Вивчення психолого-педагогічного доробку В.Зіньківського на дисертаційному рівні започаткували вчені Росії Л.Романова, О.Кірдяшова, Т.Звєрева, О.Горбач.[10] Значною подією у вивченні розглянутої проблеми стало видання збірника В.Зіньківського "Педагогічні твори" за редакцією Є.Осовського.[11] Проблематика статей із вивчення філософського доробку В.Зіньківського пов'язана з визначенням місця та ролі вченого як історика філософії та культури духовного ренесансу кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.[12] Аналіз стану наукової розробки проблеми свідчить, що вітчизняна й зарубіжна історіографія приділяла недостатньо уваги даній темі. Комплекснедослідження державної, громадсько-політичної та культурно-освітньої діяльності Василя Зіньківського ще досі відсутнє.

Джерельна база дослідження представлена опублікованими та архівними документальними джерелами. У дисертації використано матеріали 24 архівних фондів, 6 архівосховищ України і Російської Федерації. Частина з них запроваджується до наукового обігу вперше.

Документальні джерела дослідження представлені різноманітними біографічними матеріалами, документами громадських і наукових товариств та організацій, а також матеріалами державних органів влади та офіційних установ. Насамперед це документація ради Київського університету Св.Володимира з матеріалами особової справи В.Зіньківського - студента, спеціаліста з філософії, звіти про діяльність Фребелівського товариства сприяння справі виховання дітей, де вчений працював протягом 1914-1920 рр. (Ф. 16), документи, що стосуються діяльності вченого у Київському державному українському університеті у 1918-1919 рр. (Ф. р. 936), а також газетні матеріали з інформацією про роботу вченого у ранній період його творчості (Ф. 163) Центрального державного архіву у м. Києві.

Матеріали щодо початку культурно-освітньої та громадсько-політичної діяльності В.Зіньківського зберігаються у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського та стосуються діяльності вченого на літературному факультеті Київського університету (Ф. ІІІ. № 64267), у виданні "Південно-західний край" (Ф. 225), участі у засіданнях історичного товариства Н.Літописця (Ф. ІІІ. № 57115), Київського релігійно-філософського товариства (Ф. 259), спогадів В.Вернадського про вченого (Ф. 260).

Період політичної діяльності В.Зіньківського в уряді Гетьманату П.Скоропадського на посаді міністра ісповідань знайшов своє відображення у матеріалах фондів Центрального державного історичного архіву України у м. Києві: протоколи Київського єпархіального елекційного собору та виборів Київського митрополита (Ф. 167); справа Всеукраїнської Церковної Ради про скликання Всеукраїнського православного церковного собору (Ф. 127); справа про затвердження уставу Фребелівського інституту в м. Києві (Ф. 707).

Важливе значення у дослідженні зазначеного періоду діяльності В.Зіньківського мають матеріали фондів Центрального державного архіву вищих органів влади України: закони та статути Ради міністрів Української держави (Ф. 1064); постанови, проекти, положення щодо організації та діяльності Міністерства ісповідань, протоколи та постанови Київського єпархіального Українського з'їзду (квітень 1917 р.), постанови єпархіальних з'їздів на Україні (5 серпня 1918 - 9 листопада 1918 р.), збірники постанов Української держави, що стосуються Міністерства ісповідань, протоколи та збірка постанов другої сесії Всеукраїнського церковного собору в червні -липні 1918 р. (Ф. 1071); бюлетені наказів Міністерства ісповідань, листи про переклад та надсилку книжок про церковне життя на Україні (Ф. 1072).

Цінними є відомості Центрального державного історичного архіву м. Москви: особова справа В.Зіньківського - магістранта кафедри філософії, перелік його праць, автобіографія (Ф. 733); послужний список, надісланий за його призначенням екстраординарним професором кафедри філософії (Ф. 740); протоколи засідань історико-філософського факультету, відгук професора Г.Челпанова на дисертацію В.Зіньківського "Проблема психічної причинності", матеріали до неї, а також документація процесу захисту (Ф. 418); лекції, читані професором В.Зіньківським у весняний семестр 1924 р. (Ф. 5773). Зазначені документи дають змогу зрозуміти атмосферу, в якій перебував В.Зіньківський, навчаючись у Київському університеті Св.Володимира, познайомитися з оточенням, яке вплинуло на формування світогляду майбутнього вченого.

Матеріали про діяльність В.Зіньківського в еміграції зберігаються у сховищах Державного архіву Російської Федерації. Це - протоколи засідань комітету Союзу відродження Росії (далі СВР) (Ф. Р. 6141), Варшавської групи кадетської партії (Ф. Р. 5841), Російського евакуаційного комітету (далі РЕК) у Варшаві (Ф. 5866), документи Педагогічного інституту імені Я.-А.Коменського (Ф. Р -5773), редакції журналу "Руська школа за кордоном" (Ф. Р. 6111). Вони дають змогу з'ясувати участь В.Зіньківського у Бєлградській групі партії народної свободи, комітету СВР у Варшаві, видавництві празького журналу "Руська школа за кордоном", Педагогічного бюро зі справ середньої та нижчої школи за кордоном у Празі (Ф. Р. 5785), Російського студентського християнського руху (далі РСХР), союзі руських академічних груп та організації Педагогічного інституту імені Я.-А.Коменського.

Важливим джерелом пізнання особистості В.Зіньківського, осмислення його дій є мемуари та твори вченого, а також спогади його сучасників.[13] Вони містять цінні матеріали про розвиток національного руху в Російській імперії, передреволюційні та післяреволюційні події в Росії та Україні. Комплексним видом джерел виступила періодика та збірки поточних документів громадських установ, з якими було пов'язане життя та діяльність В.Зіньківського.

Отже, аналіз історіографії та джерел доводить необхідність подальшої розробки проблеми.

У другому розділі "Формування світогляду В.Зіньківського та початок його громадсько-політичної і просвітницької діяльності" розглядається ранній період життя вченого,визначаються чинники та обставини, які мали вирішальний вплив на формування світогляду та національних переконань діяча, досліджуються витоки формування наукових уподобань, проблематика ранніх публіцистичних і наукових праць; аналізується його громадянська і політична позиція, роль у становленні освітніх закладів і товариств.

На основі аналізу архівних та друкованих матеріалів дисертант дійшов висновку, що суттєвий вплив на формування національної свідомості, громадських позицій діяча справило родинне виховання у дусі традицій української дворянської культури та православної віри, соціокультурні та політичні подій у Російській імперії кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Навчаючись у Київській гімназії, В.Зіньківський мріяв стати вчителем. Під впливом філософії матеріалізму він відійшов від релігії та захопився природничими науками. Поглиблене вивчення психології та філософії змінило його позицію: вчений почав піддавати сумніву твердження філософів-матеріалістів, повернувся до релігії.

Навчання в Київському університеті Св.Володимира визначило осередок світоглядного становлення В.Зіньківського. Захоплення матеріалістичною філософією вплинуло на його вибір природничо-математичного факультету. Вивчення праць Г.Богослова, Г.Ниського визначило позицію В.Зіньківського щодо необхідності відновлення втраченої єдності людського духу через церкву. Зацікавившись творами Ф.Достоєвського, Л.Толстого, Ю.Лермонтова, він перейнявся ідеями М.Гоголя, його прагненням синтезувати українську та російську культури.

У 1903 р. В.Зіньківський перевівся на історико-філологічний факультет. Член, а згодом керівник Психологічного семінару професора Г.Челпанова, він досліджував психофізичну проблему. Виступаючи на сторінках видань "Педагогічна думка", "Питання філософії і психології", В.Зіньківський захищав теорію взаємодії душі та тіла. Дослідивши проблему відношень психічних і соматичних явищ, В.Зіньківський підготував працю "Сучасний стан психофізичної проблеми" (1905 р.). Він довів, що ідея Бога може бути пояснена лише за умов взаємодії між суб'єктом і трансцендентальним об'єктом.

Суспільна робота В.Зіньківського в студентські роки була пов'язана з авторською діяльністю у літературних газетах "Південно-західний тиждень", "Південно-західний край". На сторінках релігійно-філософських видань "Народ", "Християнська думка" вчений засвідчив критичний погляд на марксистський матеріалізм і соціалізм, визначивши свою належність до ліберально-консервативної течії початку ХХ ст. Восени 1905 р. В.Зіньківський взяв участь у створенні Київського релігійно-філософського товариства та був обраний заступником його голови.

Після закінчення Київського університету Св.Володимира В.Зіньківський став професорським стипендіатом (1909 р.). Вивчення В.Зіньківським предмета психології зумовило публікацію праці "Проблеми індивідуальності у психології та педагогіці" (1911 р.), де він запропонував  концепцію  цілісності особистості.

Вплив факторів соціальної сфери на особистість був відображений ним у праці "Соціальне виховання, його завдання та шляхи" (1918 р.). Видання педагогічних праць поставило вченого у ряд відомих соціальних педагогів початку ХХ ст.

Обраний директором Фребелівського педагогічного інституту в 1912 р., В.Зіньківський у 1915 р. очолив Фребелівське товариство. Відкривши українське відділення, він провів роботу з підготовки педагогічних курсів для українських дитячих садків. Склавши магістерські іспити, В.Зіньківський працював приват-доцентом на історико-філологічному факультеті Київського університету Св.Володимира. У 1914 р. він виступив ініціатором установчих зборів Київського науково-філософського товариства. У світ вийшли його праці "Росія та православ'я", "Єдність Росії", де відстоювалась ідея об'єднання народів Росії у відродженні православної культури. Захистивши магістерську дисертацію, В.Зіньківський у 1915 р. обраний екстраординарним професором кафедри філософії Київського університету Св.Володимира.

З початком революційних подій 1917 р. під час публічних лекцій він засуджував відносини між державою та церквою в системі державного режиму Російської імперії. Значимість опозиційної діяльності діяча підтверджувалась його обранням та роботою у складі президії Київського єпархіального з'їзду (квітень 1917 р.), постійної ради при єпископі, участю у роботі Всеросійського з'їзду духівництва та мирян (червень 1917 р.), у нарадах з проблем автокефалії УПЦ, обранням кандидатом у митрополити Київської митрополичої кафедри та до ради Всеукраїнського православного церковного собору (січень 1918 р.).

Таким чином, В.Зіньківський свідомо діяв у напрямі від захисту культурної своєрідності до вирішення політичної проблеми України.

Третій розділ "Державна діяльність В.Зіньківського у 1918-1921 рр." висвітлює його державну активність на посаді міністра ісповідань у першому складі

Кабінету міністрів Гетьманату П.Скоропадського, причини його відставки, подальшу діяльність в Україні, причини, що змусили його залишити Україну; з'ясовуються суспільно-політичні умови, за яких відбувалася трансформація ціннісних орієнтацій та переконань В.Зіньківського, його погляди щодо незалежності Української держави, роль у національно-визвольних змаганнях 1917-1920 рр.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Г В Кириченко - Державницька громадсько-політична та культурно-освітня діяльність взіньківського 1881-1962 рр