С М Ілляшенко - Інноваційний менеджмент підручник - страница 10

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 

Користуючись програмною реалізацією на ЕОМ даної моделі, можна: виявити існуючі резерви; перевірити можливість реалізації варіантів планів з випуску продукції в натуральних показниках; визначити завантаженість кож­ного робочого місця і визначити "вузькі місця"; перевірити достатність наяв­них ресурсів або визначити фактичну потребу; обґрунтовано здійснювати ор­ганізаційно-технічні заходи, спрямовані на підвищення ефективності товар­ної політики підприємства.

5, 6. Для оцінки впливу інновацій на укріплення ринкових позицій під­приємства слід застосовувати методи матричного аналізу, наприклад БКГ, Мак-Кінсі, що порівнюють фактичні ринкові позиції підприємства з очікува­ними (прогнозованими), до яких перейде підприємство після впровадження інновацій. Залежно від того, стане ситуація в майбутньому (після впрова­дження інновацій) краще чи гірше, приймають рішення про доцільність реа­лізації інноваційного проекту.

Для остаточної оцінки доцільності впровадження інновацій оцінюють конкурентоспроможність нової продукції порівняно з основними конкурен­тами (якщо вони є). Також оцінюють шанси на витіснення конкурентів з рин­ку чи зменшення їх частки на ринку. Звичайно, усі оцінки є прогнозними, од­нак вони дозволяють підвищити або зменшити ступінь упевненості щодо до­цільності впровадження конкретних інновацій (інноваційних проектів).

Оцінку посилення (ослаблення) іміджу підприємства у результаті інно­ваційної діяльності в більшості випадків можна оцінити лише методом екс­пертних оцінок, прогнозуючи очікувані вигоди (щодо іміджевої складової) у короткостроковій, середньостроковій та довгостроковій перспективі.

8. Оцінку шансів інноватора щодо отримання державної чи регіональ­ної підтримки аналізованого інноваційного проекту можна виконати шляхом порівняння умов відповідних регіональних та державних пріоритетних про­грам і характеристик конкретних інноваційних проектів. Особливу увагу слід приділити узгодженню інтересів, по можливості, усіх суб'єктів інноваційного процесу (економічних контрагентів інноватора).Узагальнення викладеного подано у вигляді блок-схеми алгоритму оці­нки ринкової адекватності ідей і задумів товарних інновацій (рис. 3.10). У блоках блок-схеми в дужках позначено методичні інструменти, що застосо­вуються для аналізу та оцінки.

і

Виявлення невідповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства зовнішнім, що генеру­ються ринком. Вибір варіанту впровадження інновації, яка забезпечить відповідність (методи мат­ричного аналізу: БКГ, Мак-Кінсі і т.п.)

Розробка нового товару ефектив­ніша, ніж придбання ліцензії ?
так 7

Розробляти новий товар "з нуля"
10

Прогнозування тривалості життєвого циклу нового товару і його етапів


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11
Техніко-економічне обґрунтування інноваційного проекту. Вибір кращої з альтернатив (формули
3.11-3.20)ні 12

?

14

Внесення коректив у варіанти впровадження інно вації

так

Перехід до наступних етапів інноваційного циклу: бізнес-аналіз, розробка товару і т.д.


Інновації посилюють ринкові позиції та імідж підприємства? (методи мат­ричного аналізу: БКГ, Мак-Кінсі і т.п.)Рис. 3.10. Блок-схема алгоритму оцінки ринкової адекватності ідей і за­думів інновацій

 

Підходи, що викладені вище, надають можливість підвищити операти­вність і точність аналізу та оцінки ринкової адекватності ідей і задумів това­рних інновацій, оцінити можливості наявного виробництва щодо виготов­лення інноваційної продукції та достатність ресурсного забезпечення, прове­сти попереднє техніко-економічне обґрунтування інноваційного проекту. Ураховуючи, що аналіз проводиться на початковій стадії інноваційного про­цесу, коли відбувається генерування ідеї товару та розробка його задуму (концепції), викладений підхід дозволяє оцінити шанси інновації на успіх і обґрунтувати доцільність чи недоцільність подальших робіт над нею.

Тим самим зменшується ризик невдачі, з'являється можливість уник­нути марних витрат часу і коштів, оскільки невдалі проекти можна своєчасно відкинути чи скоригувати, а основні зусилля зосередити на проектах з висо­кими шансами на успіх.

 

 

 

 

3.5. Застосування функціонально-вартісного аналізу при проекту­ванні інновацій

 

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) при проектуванні інновацій (в основному продуктових) застосовується для пошуку шляхів зниження собі­вартості й оптимізації їхньої конструкції шляхом відбору прийнятних елеме­нтів меншої вартості. Виконується в такій послідовності [10]:

1.   Визначити технічні характеристики і параметри якості продукто­вої інновації (далі виробу). Попередньо слід просто і однозначно описати фу­нкції виробу, наприклад, настільної лампи: "Виріб, що забезпечує освітлення робочої частини стола для письма". Далі цей опис слід уточнити, додавши детальний перелік вимог до технічних характеристик виробу (деталі, вузла), а також обмежень, що накладаються його конструкцією.

2.       Скласти детальну калькуляцію собівартості всіх технологічних операцій і витрат на придбання матеріалів та комплектуючих. Необхідно розробити типові форми для фіксації витрат. Слід установити точність і сту­пінь деталізації, щоб похибка результуючої калькуляції була на порядок ме­ншою, ніж очікуване зниження собівартості. Потрібно також ураховувати ви­трати на внесення змін, зокрема: на переробку креслень, створення нового технологічного оснащення, придбання обладнання, реконструкцію підприєм­ства, зміну технологічного процесу, перепідготовку працівників тощо.

3.   Виконати аналіз кожної деталі виробу. Етапи аналізу:

 

-                     ідентифікація елементів, їх функцій і вартості;

-                     пошук більш дешевих альтернатив;

-                     відбір функціонально прийнятних елементів меншої вартості;

-                     оформлення вибраного варіанту зміни конструкції.

4.   Відібрати кращий варіант і передати на аналіз: конструкторам, те­хнологам, фахівцям відділу матеріально-технічного постачання, маркетоло­гам, керівництву підприємства. Остаточно затвердити схвалений варіант.

Загальна схема ФВА наведена на рис. 3.11.Згідно зі схемою спочатку визначаються функції елементу (виробу, ву­зла, деталі), потім альтернативні способи їх реалізації, далі формується один конкретний комплекс елементарних рішень.

Аналіз дозволяє визначити напрямки вдосконалення конструкції.

Практика свідчить, що застосування ФВА дозволяє знизити собівар­тість нових виробів у середньому на 10-20%, а в окремих випадках і значно більше. При цьому витрати на ФВА становлять у середньому 10% від зеко­номлених коштів.



Виключити

Ні

неприйнятні

 

альтернативи

 

Відбір кращих рішень

Ні

 

В иключити

неприйнятні

альтернативи

 

 

 

 

Рис. 3.11. Блок-схема ФВА

 

 

 

 

Приклад

1.                  У табл. 3.8. наведений набір елементів (деталей та вузлів) які реалізують функції настільної лампи
Дати визначення інноваційного процесу. Які його різновиди ві­домі?

2.                  Порівняти стратегії втягування інновацій ринком і проштовху­вання на ринок.

3.                  Які головні умови успіху інноваційної діяльності (ринково-орієнтований підхід)?

4.                  Що таке потенціал інноваційного розвитку та які його підсисте­ми?

5.                  У чому полягає сутність циклічності інноваційних процесів?

6.                  Дати визначення інноваційного циклу. Які його різновиди існу­ють?

7.                  Назвати етапи інноваційного циклу та охарактеризувати їх.

8.                  Визначити поняття ідеї продуктової інновації. Які існують дже­рела ідей інновацій?

9.                  Назвати й охарактеризувати методи генерування і відбору інно­ваційних ідей.

10.              Дати визначення поняття задуму (концепції) інновації. Які рівні представлення задуму інноваційного товару?

11.              За якими критеріями оцінюють можливість і економічну доціль­ність розвитку підприємства інноваційним шляхом?

12.              Які існують ризики на етапах інноваційного циклу?

13.              Які критерії, процедури та алгоритм оцінки ринкової адекватнос­ті ідей і задумів інновацій на ранніх етапах інноваційного циклу?

У чому полягає сутність ФВА. Які його основні етапи.4. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Мета, принципи і методи державного регулювання інноваційної діяльності в Україні і світі

Форми підтримки інноваційної діяльності Інноваційна інфраструктура, її елементи та функції

 

 

4.1. Мета, принципи і методи державного регулювання інновацій­ної діяльності в Україні і світі

 

Практика свідчить, що лише ринкові регулятори без активного держав­ного втручання неспроможні забезпечити інноваційне зростання. Країни ін­новаційні лідери зобов'язані своєму успіху значною мірою ефективній інно­ваційній політиці, яка планується і координується на державному рівні. Сис­тема заходів, через які здійснюється державна інноваційна політика, у прові­дних країнах світу охоплює:

1)                 податкову політику. Так, у США нараховується більш ніж 100 пільг, які активізують НТП. Пільги надаються безпосередньо підприємствам і інвесторам, а не науковим організаціям. Здійснюється регулярний перегляд пільг, завдяки чому цілеспрямовано стимулюється інноваційна активність в пріоритетних галузях;

2)                 пряме фінансування. Зокрема, у ФРН урядом фінансується близь­ко 30-40% витрат на НДДКР, які здійснюються за державними замовлення­ми. Малим і середнім фірмам оплачується до 40% фонду оплати праці дослі­дницького персоналу. У США, Франції та деяких інших країнах ЄС пряме фінансування інноваційних розробок досягає 50% на їх створення;

3)                 надання позичок, у т.ч. без виплати відсотків (Швеція);

4)                 конкурсне фінансування розробок. У Великобританії таким чином фінансуються (міністерствами техніки, торгівлі і промисловості) найбільш перспективні інноваційні розробки, що покриває близько 50-75% витрат;

5)                 створення фондів впровадження інновацій з урахуванням ризику (ФРН, Нідерланди, Швейцарія, Франція);

6)                 амортизаційну політику. Нормативно обмежуються граничні те­рміни експлуатації виробничого обладнання і технологій, а в деяких випад­ках - і терміни експлуатації товарів споживачами;

7)                 прямі бюджетні дотації, які виділяються підприємствам, що освоюють нову продукцію (як правило вона розробляється за держзамовлен­нями), або її споживачам. У США розмір дотацій доходить до 15% вартості держзамовлення. Дотації активно використовуються в країнах ЄС;

8)                 допомогу в патентній діяльності. У США за рахунок бюджетних коштів оплачується близько 50% видатків на отримання охоронних докумен­тів (в основному малому і середньому бізнесу);пільгову сплата мита при отриманні охоронних документів. У США пільги для незалежних винахідників, некомерційних організацій і ма­лих фірм становлять 50% митної плати;

9)                 пенсійні та страхові пільги для інноваторів, оплата членства у наукових товариствах, сплата проїзду на наукові конференції тощо;

10)             моральне заохочення авторів винаходів: присудження спеціаль­них почесних звань, членство в клубах винахідників, видача грамот, медалей, посвідчень, публікації про авторів і т.п.;

11)             законодавчий захист прав винахідників на інтелектуальну влас­ність;

12)             створення широкої мережі спеціалізованих державних служб зі стимулювання інноваційної діяльності (Великобританія, Франція): фінансо­ва, інформаційна підтримка, допомога в патентуванні і впровадженні;

13)             стимулювання різноманітних недержавних форм підтримки ін­новаційної діяльності, наприклад, у США за підтримки уряду створено Наці­ональну асоціацію венчурного капіталу, що акумулює фінансові кошти вели­ких компаній, пенсійних фондів, страхових компаній, різноманітних комер­ційних структур.

З наведеного далеко не повного переліку випливає, що державному ре­гулюванню і підтримці інноваційної діяльності провідні країни світу приді­ляють величезну увагу. Висока конкурентоспроможність економіки цих кра­їн забезпечується здатністю генерувати та впроваджувати досягнення НТП.

Розглянемо далі вітчизняні реалії.

Згідно із Законом України "Про інноваційну діяльність", головною ме­тою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку і ви­користання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впрова­дження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаю­чих технологій, виробництва і реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики є такі [11]:

-                     орієнтація економіки України на інноваційний шлях розвитку;

-                     визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

-                     формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної дія­льності;

-                     створення умов для збереження, розвитку й використання вітчиз­няного науково-технічного і інноваційного потенціалу (більш широко - по­тенціалу інноваційного розвитку);

-                     забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, кредитно-фінансової сфери в інноваційному процесі;

-                     ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інно­ваційній діяльності, підтримка підприємництва в науково-виробничі сфері;підтримка міжнародної науково-технологічної кооперації, транс­ферту технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній;

-                     фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, подат­кової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

-                     сприяння розвитку інноваційної інфраструктури;

-                     інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

-                     підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.


Система методів державного регулювання інноваційної діяльності в Україні подана на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Методи державного регулювання інноваційної діяльності

 

Розглянемо детальніше систему методів, що подана на рис. 4.1.

1. Правові методи. Ці методи чинять регулюючий вплив через правове регламентування конкретних видів діяльності (створення нормативно -правової бази та економічних механізмів для підтримки інноваційної діяль­ності), законодавче забезпечення прав та інтересів суб'єктів інноваційної дія­льності (наприклад, прав на об'єкти інтелектуальної власності), систему дер­жавних стандартів і методів прямого адміністрування (ліцензування, патен­тування, квотування тощо). Так, система жорстких стандартів на якість про­дуктів харчування дала поштовх розвитку фірм, що спеціалізуються на їхній сертифікації.

 

Примітка

Основними формами правового регулювання є Конституція України, Закони України, укази і роз­порядження Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження КабінетуМіністрів України, нормативно-правові акти міністерств та відомств, нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

2.   Організаційно-економічні методи. За допомогою методів даної групи держава регулює і стимулює розвиток пріоритетних галузей, виробництво певних видів товарів, розвиток науки і техніки, інвестиційну й інноваційну діяльність, що, у свою чергу, надає можливість розвитку підприємницьких структур і окремих суб'єктів господарської діяльності (хоча в умовах Украї­ни цей механізм далекий від досконалості).

 

Приклад

Екологічні платежі і штрафи (фіскальна політика) змушують багато підприємств-забруднювачів знижувати викиди, унаслідок цього актуалізуються потреби у відповідному контролюючому устаткуванні й обладнанні з очищення шкідливих відходів. Таким чином, з'являються ринкові можливості інноваційного розвитку для підприємств-виробників цього обладнання.

 

Одну з вирішальних ролей у забезпеченні успіху інноваційної діяльно­сті відіграє її інфраструктурне забезпечення (п. 4.3), яке забезпечує ефектив­ну взаємодію суб'єктів інноваційного процесу.

3.   Методи планування. Це методи, які передбачають проведення плано­во-дослідницьких робіт, що передують соціально-економічному інновацій­ному розвитку. Методи даної групи стимулюють розвиток певних галузей, регіонів, видів діяльності, чим, у свою чергу, стимулюється розроблення ін­новацій різного рівня й інноваційний шлях розвитку в цілому. Так, напри­клад, наявність державного замовлення на виробництво деяких видів сільсь­когосподарської продукції, стимулює їх виробництво, надаючи сільськогос­подарським підприємствам можливості розвитку.

4.   Методи політичного регулювання. На інноваційний розвиток впли­вають шляхом надання різного роду прав і свобод: права займатися підприє­мницькою діяльністю, права на власність, надання певного правого статусу окремим територіям (вільні економічні зони, офшорні зони, що стимулюють розвиток конкретних регіонів і видів діяльності). Крім того, політичні партії, що борються за владу, формують програми розвитку, у т.ч. інноваційного, які реалізуються (хоча б в основних рисах) у випадку перемоги.

5.   Методи соціального регулювання. Вони впливають на розвиток рин­ку певних видів товарів через суспільні рухи ("зелені"), різні недержавні ор­ганізації (наприклад, професійні асоціації). Цей вплив може як стимулювати розвиток, так і протидіяти йому.

 

Приклад

Саме активне втручання і вплив "зелених" запобігло будівництву заводу з виробництва штучного білка в Сумській області в безпосередній близькості від обласного центра.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Похожие статьи

С М Ілляшенко - Оцінка ефективності та оптимізація портфеля замовлень науково-виробничого підприємства

С М Ілляшенко - Сутність структура й методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

С М Ілляшенко - Теоретико-методичні засади оцінки ринкової адекватності ідей і задумів товарних інновацій

С М Ілляшенко - Управління вибором цільового ринку для реалізації інноваційного потенціалу підприємства

С М Ілляшенко - Формування і розвиток цільових ринків