С М Ілляшенко - Інноваційний менеджмент підручник - страница 11

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 

 

Морально-етичні методи передбачають звертання до гідності, честі та совісті людини. Наприклад, звертання до підприємців, профспілок, політич­них партій тощо, щодо дотримання ними певних норм поведінки, сприятли­вих для активізації інноваційного процесу.Серед розглянутих методів провідна роль належить економічним, вплив яких може бути як прямим, так і опосередкованим. Однак в умовах нашої держави не слід скидати з рахунку й адміністративні методи, вплив яких все ще досить помітний.

Слід зазначити, що однозначної думки з приводу необхідності втру­чання держави в систему вільних ринків не існує, деякі фахівці вважають, що сама система здатна координувати економічну діяльність без примусу і регу­лювання, а інноваційний розвиток являє собою процес, що самоорганізуєть-ся. У той же самий час багато вчених і фахівців-практиків указують на прямі порушення функціонування ринкового механізму, що формуються в резуль­таті дії зовнішніх чинників. Звідси випливає, що лише ринкові регулятори не здатні вирішити існуючі економічні проблеми, а тому існує потреба й у регу­люванні ринкових процесів, тим більше щодо забезпечення інноваційного розвитку підприємницьких (господарських) структур.

 

 

4.2. Форми підтримки інноваційної діяльності

 

Держава, відповідно до Законодавства України, забезпечує пряме бю­джетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше ніж 1,7% ВВП України. Ці видатки містяться в захищених статтях видатків Державного Бюджету України. Вони поділя­ються на базове та програмно-цільове фінансування.

Базове фінансування забезпечує:

-                     фундаментальні наукові дослідження;

-                     пріоритетні напрями досліджень (наприклад, в інтересах націона­льної безпеки та оборони);

-                     розвиток інфраструктури наукової та науково-технічної діяльнос­ті;

-                     збереження наукових об'єктів, що є національним надбанням;

-                     підготовку наукових кадрів.

Перелік закладів (наукових установ та ВНЗ), які отримують базове фі­нансування для здійснення наукової та науково-технічної діяльності затвер­джується Кабінетом Міністрів України.

Програмно-цільове фінансування здійснюється переважно на конкур­сній основі. Воно виділяється на:

-    науково-технічні програми й окремі розробки, які спрямовані на реа­лізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

-    найважливіші прикладні науково-технічні розробки, що виконуються за державним замовленням;

-    проекти, які виконуються у рамках міжнародного науково-технічного співробітництва.

Підтримка фундаментальних наукових досліджень у галузі природни­чих, технічних і гуманітарних наук, які проводяться науковими установами(установами НАН), ВНЗ, окремими науковцями, забезпечується державним фондом фундаментальних досліджень. Його діяльність регулюється "Поло­женням що затверджується Кабінетом Міністрів України, витрати фонду в державному бюджеті визначаються окремим рядком. Кошти фонду форму­ються за рахунок бюджету (в основному) та добровільних внесків юридичних і фізичних (у т.ч. іноземних) осіб. Вони розподіляються на конкурсній основі.

Основним засобом реалізації пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки є державні наукові та науково-технічні програми. Вони передбачають концентрацію науково-технічного потенціалу країни для розв'язання найва­жливіших національних проблем і містять: міжвідомчі, галузеві, регіональні програми. Державні програми формуються центральними органами виконав­чої влади на основі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах. Їх обсяги фінансування щорічно визначаються Верховною Радою України при прийнятті Закону України про Державний бюджет. Положення про поіменовані програми затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державне замовлення на науково-технічну продукцію щорічно форму­ється центральним органом виконавчої влади у сфері наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики на основі переліку найважливіших розробок, спрямованих на створення новітніх технологій та продукції, і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Крім перерахованих, до заходів державного стимулювання і регулю­вання інноваційної діяльності відносять: кредити, податкові та амортизаційні пільги; коригування антимонопольного законодавства; зовнішньоекономічні преференції; інформаційно-консультативну підтримку тощо. До них також належать: промислове охоронне право приватної та інтелектуальної власнос­ті, законодавче закріплення інтелектуальної власності та правове регулюван­ня її використання, створення вузівсько-промислових дослідницьких центрів.

Правові підвалини інноваційної діяльності формуються Законами України:

-                      "Про інноваційну діяльність", у якому: викладено базову термі­нологію та основні засади державного регулювання інноваційної діяльності; визначено повноваження Верховної Ради України, Кабінету Міністрів Украї­ни, органів місцевого самоврядування у сфері інноваційної діяльності; окре­слено правові засади інноваційних проектів, продуктів, підприємств та мето­дологія їх державної реєстрації; специфіка фінансової підтримки та міжнаро­дного співробітництва в галузі інноваційної діяльності;

-                      "Про науково і науково-технічну діяльність", який визначає орга­нізаційні, правові та фінансові засади функціонування та розвитку науково-технічної діяльності;

" Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в України", що формує правову базу ресурсного забезпечення пріоритетних напрямів на­уково-технологічного оновлення виробництва, формування вітчизняного ри­нку конкурентоспроможної наукоємної продукції та її просування на світові ринки;

-                      "Про спеціальний режим діяльності технологічних парків", який визначає економічні та правові засади запровадження та функціонування спеціального режиму інноваційної діяльності в технологічних парках;

-                      "Про інвестиційну діяльність", "Про наукову і науково-технічну експертизу", "Про державне регулювання у сфері трансферту технологій", які регулюють окремі аспекти правового забезпечення інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність в Україні також регулюється Указами Президе­нта України: "Про утворення Державного агентства України з інвестицій та інновацій", "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України" від 6 квітня 2006 р., "Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забез­печення інноваційного розвитку України"; Постановою Верховної Ради України "Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технологічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні".

Загалом сферу інноваційної діяльності регулюють Верховна Рада Укра­їни, Кабінет Міністрів України, обласні, районні, міські, селищні, сільські ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування.

 

 

4.3. Інноваційна інфраструктура, її елементи та функції

 

Інноваційна інфраструктура - це сукупність політичних, економіч­них, правових, управлінських, фінансових, інформаційних, наукових та ін­ших інститутів ринку інновацій, що створюють умови для ефективної реалі­зації інноваційної діяльності [46].

Розвинена інноваційна інфраструктура є обов'язковою умовою форму­вання ефективного механізму функціонування економіки на засадах іннова­ційного розвитку.

Основні функції інноваційної інфраструктури подано на рис. 4.2.

Розглянемо основні елементи інноваційної інфраструктури з урахуван­ням вітчизняних реалій [46]:

1. Фінансово-економічний супровід інноваційної діяльності забезпечу­ють:

-                     державні фонди підтримки інноваційного бізнесу. Їхні фінансові резер­ви є незначними, в основному вони обмежуються підтримкою провідних віт­чизняних наукових шкіл, а також підтримкою окремих інноваційних проек­тів;

венчурні фонди. На ринку України представлені в основному зарубіж­ними представниками. Їх частка у фінансуванні високотехнологічного сек­тору вітчизняної економіки становить близько 5% обсягу прямих інвестицій. Венчурні фонди також створюються великими фінансово-промисловимигрупами (ФПГ), вони фінансують розробки, що створюються всередині цих ФПГ;

-                     пенсійні та пайові інвестиційні фонди. Дуже поширені в зарубіжній практиці, проте в Україні їх участь у фінансуванні інноваційного бізнесу тільки передбачається;

страхові компанії. Їх завдання - страхування інноваційних ризиків. Унаслідок унікальності і нестандартності інноваційних проектів важко ви­значити їх адекватне страхове покриття, як правило страхові компанії в кіль­ка разів завищують розмір страхової премії. Через це цей метод управління інноваційними ризиками не є популярним;Підготовка, перепідготов­ка і підвищення кваліфі­кації підприємців та ін­ших учасників інновацій­ного процесу

Інформаційне та консуль­таційне забезпечення нау­ково-технічної та іннова­ційної діяльності

Створення сприятливого підприємницького та інно­ваційного кліматуЕкспертиза інноваційних -науко-технічних, фінансо­во-економічних, екологіч­них та інших проектів, пропозицій, заявок

Сертифікація наукоємної продукції і надання підпри­ємствам, що опановують її виробництво, послуг у сфе­рі метрології, стандартиза­ції та контролю якості

Просування інноваційних проектів, науково-технічних розробок і наукоємної проду­кції на регіональні, міжрегіо­нальні, державний і світові ринки

Фінансово -економічний

супровід науково-технічної й інноваційної діяльності з використання різних бюджетних і поза­бюджетних коштів

 

 

 

Виробничо-технологічна підтримка створення но­вої конкурентоспромож­ної наукоємної продукції і високих технологій та їх практичного використан­ня на підприємствахРис. 4.2. Основні функції інноваційної інфраструктури

-                      іноземні інвестори. В основному цікавляться результатами вітчизняних фундаментальних та прикладних досліджень, які мають комерційну перспек­тиву, проте є технологічно не завершеними;

-                      фінансово-кредитні установи. Слід згадати Український банк реконст­рукції і розвитку (УБРР), який був створений за ініціативою і силами Україн­ської державної інноваційної компанії (УДІК), він має фінансувати іннова­ційні проекти. Заслуговує на увагу і Український банк сприяння розвитку (УБСР), який є віртуальною структурою і створений Національним банком України та німецькою банківською групою KFW, він має стимулювати мік-рокредитування.

-                     2. Сертифікацію інноваційної продукції проводять:Харківський науково-дослідний інститут метрології НВО "Метрологія" Комітету України з питань стандартизації, метрології і сертифікації;

-                     Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації і інформатики Комітету України з питань стандартизації, метрології і сертифі­кації;

-                     Державний науково-дослідний інститут «Система» Комітету України з питань стандартизації, метрології і сертифікації (м. Львів).

 

3.    Захист прав інтелектуальної власності забезпечують:

-                     Інститут інтелектуальної власності і права, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою у сфері інтелектуальної власності і підвищення кваліфікації працівників з питань інтелектуальної власності в Україні. На­вчання відбувається на базі вищої або неповної вищої освіти. Діяльність ін­ституту безпосередньо координують Державний департамент інтелектуаль­ної власності, Міністерство освіти і науки України. Крім того, підвищенням рівня підготовки підприємців в інноваційній сфері займаються консалтингові компанії);

-                     Український інститут промислової власності (Укрпатент), який прий­має заявки на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власнос­ті, здійснює їх експертизу на предмет відповідності умовам надання правової охорони, забезпечує державну реєстрацію об'єктів промислової власності і змін їх правового статусу, а також офіційну публікацію відповідних відомос­тей);

-                     Українське агентство з авторських і суміжних прав, що забезпечує ко­лективне управління майновими правами переданих йому суб'єктів авторсь­кого права і (або) суміжних прав в Україні та за її межами відповідно до на­ціонального законодавства і міжнародних договорів у сфері авторського пра­ва і суміжних прав; бере участь в здійсненні державної реєстрації авторських прав на наукові роботи).

4.    Інформаційне та консультаційне забезпечення здійснюють:

-                     Інтернет-біржа промислової власності. Орієнтована на використання сучасних інформаційних технологій для просування науково-технічних дося­гнень України на світовий і вітчизняний ринки інновацій. Надає можливість розмістити інформацію підприємців про їх потреби в певних технологіях;

-                     Фонд патентної документації суспільного користування, який призна­чений для забезпечення поточною і ретроспективною патентною інформаці­єю всіх осіб, що зацікавлені в створенні, правовому захисті і використанні об'єктів промислової власності. Нині входить до філії Українського інституту промислової власності як Український центр інноватики і патентно-інформаційних послуг.

5.    Експертизу проектів проводять органи виконавчої влади в межах своєї компетенції; підприємства, установи і організації всіх форм власності; тимчасові творчі колективи, що здійснюють наукову і науково-технічну дія­льність; спеціалізовані експертні організації; окремі експерти, їхні групи й експертні ради.Просуванню інноваційних проектів мають сприяти Центр з комерці­алізації технологій, а також його партнери: українська венчурна компанія Aventures і американська Philburg Technologies, що здійснюють трансферт наукоємних технологій. У цьому процесі також задіяні посередники ринку інновацій, проте вони в основному обмежуються наданням консалтингових послуг.

6.    Важливу роль у забезпеченні сприятливого інноваційного клімату, виробничо-технологічній підтримці інноваційного бізнесу відіграє розроб­лення спеціальних програм розвитку національних технопарків та інкубато­рів. Технопарки - це організаційні структури, до складу яких входять наукові установи, ВНЗ, підприємства, інформаційно-виставочні комплекси, служби сервісу тощо, об'єднаних організаційно і територіально в локальний науково-технічний комплекс. Вони пов'язують науку з виробництвом, їх підтримка державою спочатку полягала в наданні податкових і митних пільг, що дозво­ляє здешевити інноваційні проекти приблизно на 10%, проте з 2005 р. вони були скасовані, а у 2007 р. знову повернені (за винятком несплати ПДВ).

Слід зазначити, що в розвинених країнах світу існує і функціонує біль­ше 3000 технологічних парків, бізнес-інкубаторів, інноваційних центрів, вен­чурних фондів, центрів трансферту технологій, технополісів та інших інно­ваційних структур. Зокрема: у США - близько 140 наукових і технологічних парків; Великобританії - більше 40; Росії - близько 100; Україні - 16, проте лише чотири з них є ефективними, це: "Напівпровідникові технології і мате­ріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка" (Київ), Інститут електрозварюван­ня ім. Є.О. Патона (Київ), Інститут монокристалів (Харків), "Вуглемаш" (До­нецьк). Як правило технопарки мають у своєму складі виробничу зону і нау­ковий центр. Зарубіжні технопарки орієнтуються на створення малих науко-ємних підприємств, що виходять на ринок з новими продуктами чи техноло­гіями, вітчизняні - на застосування нових розробок на наявних підприємст­вах.

У економічно розвинених країнах технопарки формуються на дослід­ницькій базі університетів, які є не лише вищими навчальними закладами, а й центрами фундаментальної і прикладної науки (Стенфорд у США, Кембридж у Великобританії, Гренобль у Франції та ін.). В Україні лише кілька універ­ситетів можна до певної міри умовно порівняти з ними (найвідоміший з них НТУ "КПІ").

Головним завданням технопарку є формування сучасного інноваційно­го середовища та підтримка інноваційного бізнесу. Інноваційні фірми, що входять до нього, трансформують інтелект та знання працівників дослідни­цьких центрів (ВНЗ, НДІ, науково-дослідницьких лабораторій тощо) у нові вироби, технології їх виготовлення, нові управлінські рішення на всіх стадіях їх виробництва, збуту та експлуатації та займаються їх комерціалізацією. У міру становлення ці фірми полишають технопарк і до нього входять нові. Ін­новаційні фірми можуть бути розташовані компактно біля технопарку, а мо­жуть і територіально віддалено (віртуальні технопарки), при цьому для обмі­ну інформаційними потоками застосовують сучасні засоби телекомунікації.

Технопарки можуть здійснювати організаційну, консалтингову, інфор­маційну та ін. підтримку інноваційним підприємствам і фірмам, що вже укрі­пилися на ринку.

Основною ланкою технопарку є бізнес-інкубатор, де проходять станов­лення новостворені інноваційні фірми. Бізнес-інкубатори - структури з під­тримки малого інноваційного бізнесу, формування сприятливого середовища для прискореної реалізації інноваційних проектів.

Інноваційний бізнес-інкубатор - це виробничі приміщення та лабора­торна база, у яких на обмежений термін на правах оренди розміщають малі інноваційні фірми, яким на пільгових умовах надаються матеріально-технічні, фінансові, інформаційні та ін. ресурси, консалтингова, сервісна та ін. підтримка з метою сприяння комерціалізації науково-технічних розробок, винаходів, ноу-хау тощо.

Бізнес-інкубатори отримали значне поширення у всьому світі. Це пояс­нюється тим, що фірми, які пройшли вишкіл у бізнес-інкубаторі, мають знач­но більше шансів на ринковий успіх. Так, за даними Національної асоціації бізнес-інкубаторів США, шанси на успіх інноваційних фірм, які зростали в бізнес-інкубаторі, становлять 80 : 20 проти 20 : 80 тих, що розвивалися само­стійно.

Інноваційний бізнес інкубатор може як входити до складу технопарку, так і функціонувати автономно. Існують і віртуальні бізнес-інкубатори, у то­му числі і в Україні (м. Харків, м. Дніпропетровськ тощо).

В Україні найбільш відомі бізнес-інкубатори працюють при "Інституті монокристалів", а також як окремі структури в Києві та Білій Церкві (усього створено близько 70 бізнес-інкубаторів).

В Україні бізнес-інкубатори є: в Одеській області - 9, у Києві - 6, в АР Крим - 2, у Кіровоградській, Полтавській, Миколаївській, Львівській (Націо­нальний університет "Львівська політехніка") областях - по 1. Існує Україн­ська асоціація бізнес-інкубаторів, яка за час існування (з 1998 р.) реалізувала близько 20 інноваційних проектів.

На базі технопарку Національний технічний університет "КПІ" формує технополіс, який визначають:

-                     як розгалужену територіальну організаційну структуру, створену на базі населеного пункту, або ж таку, що утворює такий населений пункт навколо себе;

-                     конгломерат розміщених на одній території дослідницьких уста­нов та фірм, зацікавлених у швидкій комерціалізації нових ідей.

У межах технополісу формується розгалужена інноваційна структура.

 

Приклад

Технополіс "Сілікон веллі" розташований у 30 км. від м. Сан-Франциско (США), має площу близько 450 км2. Він охоплює близько 3 тис. незалежних фірм інноваційного бізнесу із середньою кількістю працю­ючих у кілька десятків осіб, які разом забезпечують близько 20% світових потреб у комп'ютерних і елект­ронних виробах і технологіях певних видів. Технополіс створено на базі Стенфордського університету.У разі охоплення території цілого району чи регіону створюють науко­во-виробничі агломерації. Такі структури створені у США, Франції, КНР. Найбільша у світі науково-промислова агломерація знаходиться в США ("Силіконова долина"), у ній працює понад 2,5 млн фахівців. Найбільша єв­ропейська науково-виробнича агломерація "Софія-Антиполіс" налічує більше 24 тис. працівників.

Останнім часом у економічно розвинених країнах набуває все більшого поширення практика розвитку науково-виробничих агломерацій як промис­лових кластерів.

У Росії поширена практика формування фінансово-промислових груп (ФПГ), які об'єднують банківсько-промисловий капітал для забезпечення прискореної реалізації експортоорієнтованих високотехнологічних проектів. Для порівняння, в Україні існує лише одна інноваційно-орієнтована ФПГ -"Титан" у Криму.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Похожие статьи

С М Ілляшенко - Оцінка ефективності та оптимізація портфеля замовлень науково-виробничого підприємства

С М Ілляшенко - Сутність структура й методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

С М Ілляшенко - Теоретико-методичні засади оцінки ринкової адекватності ідей і задумів товарних інновацій

С М Ілляшенко - Управління вибором цільового ринку для реалізації інноваційного потенціалу підприємства

С М Ілляшенко - Формування і розвиток цільових ринків