С М Ілляшенко - Інноваційний менеджмент підручник - страница 19

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 

-  розроблення ескізного проекту (ЕП), який містить принципові технічні рішен­ня, що передбачають: роботи з ТП, якщо вона не розроблялася; вибір елементної бази розробки й основних технічних рішень; розроблення функціональних і структурних схем виробу; відбір основних конструктивних елементів; метрологічну експертизу про­екту; розроблення і випробовування макету;

-  розроблення технічного проекту (ТПр). У його межах здійснюють остаточний вибір технічних рішень щодо виробу в цілому і його складових частин, що передбача­ють: розроблення принципових електричних, кінематичних, гідравлічних й інших схем; уточнення основних параметрів виробу; конструктивну компоновку виробу; розроб­лення проектів технічних умов (ТУ) постачання та виготовлення виробу; випробування макетів основних частин виробу в робочих умовах;

-   розроблення робочої документації (РД), яка містить комплект конструкторсь­ких документів, що підлягають перевірці щодо стандартизації та уніфікації. На цьому етапі розробляють технологічну документацію (технологічний процес виготовлення виробу), дослідний зразок виробу, проводять його налагодження;попередні випробовування дослідного зразка, у ході яких визначають його від­повідність вимогам ТЗ;

-   державні (відомчі) випробування дослідного зразка (за необхідності). Такій пе­ревірці підлягають газове й електричне обладнання, транспортні засоби, медична техні­ка тощо;

-   доопрацювання конструкторської і технологічної документації за результа­тами випробувань;

-   розробка ремонтної та експлуатаційної документації.

Відправною точкою для початку робіт на вказаних етапах є обґрунтована ідея нового товару, перевірений на споживачах його задум (концепція), а також ухвалена маркетингова програма просування товарної інновації на ринок.

3. Виготовлення і просування на ринок інноваційної продукції, що передбачає:

-   підготовку, організацію й управління виробництвом у часі і просторі, у тому числі будівельно-монтажні та пусконаладочні роботи;

-   організацію та управління матеріально-технічним забезпеченням ви­робництва;

-   організацію і управління системою просування і збуту продукції;

-   координацію, оперативний контроль за виробництвом і збутом, моні­торинг основних показників проекту і його коригування (за необхідності).

Розглянуті етапи ілюструють зміст повного циклу робіт інноваційного проекту. При виконанні робіт конкретного інноваційного проекту слід брати до уваги можливі варіанти інноваційного циклу, які детально розглянуті в п. 3.2, і вносити відповідні корективи у зміст робіт проекту.

Слід зазначити, що існують й інші підходи до визначення етапів інно­ваційного проекту. Так, згідно з рекомендаціями Всесвітнього банку (World Bank) і Організації об'єднаних націй з промислового розвитку (UNIDO), слід виділяти три фази життєвого циклу проекту:

-   передінвестиційну, яка охоплює: наукові дослідження і розробки; під­готовку технічного обґрунтування; розроблення, аналіз і оцінку бізнес-плану інноваційного проекту;

-   інвестиційну (упровадження інноваційного проекту), яка передбачає: правову підготовку інноваційного проекту; придбання нової технології, пате­нтів, ліцензій, розкриття ноу-хау, торгових марок; передвиробничий марке­тинг нових продуктів;

-   експлуатаційну - передбачає приймання та запуск виробництва інно­ваційної продукції; маркетинг інноваційних продуктів; розширення виробни­цтва інноваційної продукції.

Детальний аналіз цих фаз викладено у [11].

Проте ця послідовність етапів інноваційного проекту більше орієнто­вана на реалізацію стратегії проштовхування інновації на ринок, імовірність реалізації якої є досить незначною (див. п. 3.1). Вона характерна для радика­льних інновацій, які можуть започаткувати нову галузь.

У більшості випадків доцільнішим є виділення послідовності етапів ін­новаційного процесу, як це показано вище на початку п. 7.1. Вона викладена з позицій ринково-орієнтованої інноваційної діяльності (стратегія втягування інновацій ринком), яка спрямована на задоволення фактичних чи потенцій­них (прихованих, латентних) потреб споживачів, шанси на її успіх значно вищі, ніж стратегії проштовхування.

Важливу роль в інноваційній діяльності відіграє управління бізнес-процесами, як сукупності взаємопов'язаних дій і процедур. Виділяють [11] такі групи бізнес-процесів управління інноваційними проектами:

-                     процеси ініціації, що полягають у прийнятті рішень щодо початку роз­робки інноваційного проекту;

-                     процеси планування, що передбачають визначення цілей інноваційно­го проекту та способів їх досягнення, у тому числі необхідного ресурсного забезпечення;

-                     процеси виконання, що передбачають координацію робіт інноваційного проекту та порядок їх ресурсного забезпечення;

-                     процеси аналізу, які передбачають визначення відповідності фактичних цілей і показників інноваційного проекту запланованим;

-                     процеси управління, які передбачають розробку і реалізацію необхід­них коригуючих дій з метою досягнення цілей проекту і забезпечення його ефективності;

-                     процеси завершення - формалізація виконання інноваційного проекту і доведення його до упорядкованого завершення.

Бізнес-процеси управління інноваційними проектами пов'язані один з одним (результати одних стають вихідними даними для інших), проте вони також можуть накладатися один на одного.

 

 

7.2. Забезпечення якості інноваційного проекту

 

Якість інноваційного проекту і продукції, що створюється відповідно до нього, закладається ще на етапі маркетингових досліджень, у ході яких виконується оцінювання відповідності внутрішніх можливостей розвитку пі­дприємства (його потенціалу інноваційного розвитку) зовнішнім, що генеру­ються ринком (ринковим можливостям і загрозам), тобто на першому етапі інноваційного циклу (рис. 7.1). У результаті такого аналізу визначають шля­хи забезпечення такої відповідності, як правило, на основі розробки та впро­вадження нових видів продукції та технологій її виготовлення, пошуку чи формування нових ринків, упровадження нових методів управління на всіх стадіях проектування, виробництва і збуту продукції (далі ми будемо розгля­дати в основному товарні інновації).

Уже формулюючи можливі напрямки й стратегії інноваційної діяльно­сті підприємства, орієнтовно визначають рівень якості нових (модифікова­них) видів продукції:

- орієнтація на порівняно прості уніфіковані товари середнього рівня якості, при цьому перемога в конкуренції забезпечується насамперед цінови­ми параметрами (перевага у витратах);- орієнтація на товари найвищої споживчої якості, які максимально вра­ховують інтереси і забезпечують найбільший ступінь задоволення цільових груп споживачів (диверсифікація пропозиції).


У подальшому якість продуктових інновацій задається на етапах роз­роблення й відбору ідеї товару, розроблення й перевірки його задуму, який повинен включати основні параметри якості нового товару, що уточнюються в результаті перевірки задуму на споживачах.

Подальший бізнес-аналіз дозволяє визначити ступінь відповідності ха­рактеристик (у тому числі параметрів якості) нового товару вимогам спожи­вачів та інших суб'єктів ринку, що впливають на процеси виготовлення та просування товарної інновації на ринку (постачальники, посередники, пред­ставники контактних аудиторій тощо). Формалізована методика аналізу сту­пеня відповідності викладена у [20]. На основі результатів аналізу проводять уточнюють параметри якості (до речі, як і інших характеристик) нового това­ру. На цьому ж етапі визначають вимоги до передпродажного та післяпрода­жного сервісу.

 

Примітка

Про роль бізнес-аналізу в забезпеченні якості нового товару свідчить той факт, що за міжнародним стандартом якості ISO 9000 наявність звіту з маркетингових досліджень є обов'язковою. Відомий фахівець Роберт Г. Купер [39] серед головних невдач товарних інновацій називає: недоліки та недоробки, допущені на етапі бізнес-аналізу; недостатню ринкову орієнтацію; невідповідність темпів розроблення нового товару темпам зміни пот­реб на ринку (через технічні проблеми, неточне планування, організацію та контроль). Се­ред інших він зазначає такі: низьку якість товару (через недоліки, допущені на етапах роз­роблення товару); недостатню попередню підготовку і пророблення заходів з організації виробництва нового товару; недостатню диференційованість товару, намагання слідувати за лідерами на ринку, відсутність власних "родзинок"; технічні проблеми в розробленні й виробництві; нестачу часу, коштів, кадрів (розробників, виробничників, керівників) та ін­ших ресурсів.Параметри якості в подальшому послідовно конкретизуються в розроб­люваній технічній (конструкторській та технологічній) документації (див. п. 7.1) у вигляді: технічних вимог до параметрів деталі, вузла чи виробу; правил контролю, випробовування, приймання; методів вимірювання та контролю; вимог до зберігання і транспортування; вимог до сервісного обслуговування (передпродажного та післяпродажного) споживача; експлуатаційних вимог; правил ремонту; порядку утилізації тощо (табл. 7.1).

Вони можуть уточнятися після лабораторних та ринкових випробувань, а також на різних етапах життєвого циклу товару (однак, як зазначено в п. 3.2, власне інноваційний цикл закінчується розгортанням комерційного ви­робництва товару, який збігається з першим етапом життєвого циклу - виве­денням товару на ринок).


Таким чином, згідно з викладеним вище, рівні забезпечення якості ін­новаційної продукції визначаються відповідно до етапів інноваційного циклу (див. рис. 7.1), при цьому охоплюються всі етапи без винятку.

Існують й інші підходи до визначення рівнів забезпечення якості. Так Н. Чухрай [74] виділяє такі рівні:

-                     якість інноваційного проекту, яка забезпечується на етапах розроблен­ня технічної документації (конструкторської, технологічної), залежить від проектно-конструкторського рішення виробу, є мірою відповідності нового товару запитам споживачів;

якість виготовлення, яка забезпечується на етапах виготовлення това­рної інновації, залежить від технологічного обладнання, технологій та квалі­фікації виробників (інженерів, робітників, працівників, що здійснюють конт­роль і приймання готових виробів), є мірою точності відповідності інновації вимогам технічної документації;

- якість обслуговування, яка забезпечується на етапах сервісного обслу­говування споживача (передпродажного та післяпродажного), залежить від рівня сервісу, кваліфікації персоналу, що здійснює сервісне обслуговування, якості експлуатаційної та ремонтної документації. Вона є мірою відповіднос­ті рівня сервісу очікуванням споживачів.

Цей підхід більшою мірою стосується забезпечення якості, починаючи з етапу інноваційного циклу „Розроблення і створення товарної інновації" (див. рис. 3.4, п. 3.2).


З позицій маркетингу інновацій, рівні забезпечення якості розгляда­ються відповідно до петлі якості (рис. 7.2), яка охоплює всі стадії розроблен­ня, виробництва, споживання й утилізації продукції (їх не слід плутати з ета­пами життєвого циклу продукції), далі цикл повторюється для наступної ін­новації (модернізації попередньої розробки чи принципово нової).

Практика свідчить, що забезпечення якості товарної інновації слід здій­снювати на всіх рівнях. Однак помилки, спричинені на нижчих рівнях (не­відповідність параметрів якості вимогам ринку), дуже важко (з технічних і економічних причин) виправляти на наступних. Слід зазначити, що витрати на доведення параметрів якості до належних значень (вимог споживачів, на­ціональних і міжнародних стандартів тощо) нелінійно зростають під час пе­реходу на кожний наступний рівень. З цих причин основи якості повинні за­кладатися на самих ранніх етапах інноваційного циклу, надалі параметри якості повинні поступово уточнюватись і доповнюватися, при цьому до уваги слід брати не тільки параметри власне виробу, але й сервісного обслугову­вання, експлуатації, утилізації тощо.
Проте якість інноваційного проекту не зводиться лише до якості про­дукції, що створюється і просувається на ринок, це більш широке поняття.

Еволюція забезпечення якості інноваційного проекту історично відбу­валась у кілька етапів:

1.                 Контроль якості на основі дотримання вимог до неї, зазначених у відповідній технічній документації, що здійснюється безпосередньо робіт­ником, відділом технічного контролю, представником замовника тощо або ж забезпечується технологіями виготовлення.

2.                 Забезпечення якості на основі дотримання стандартів ISO 9000. Стандарти ISO 9000 містять такі елементи:

 

-                     адміністративна відповідальність персоналу;

-                     система забезпечення якості;

-                     спостереження за виконанням контрактів;

-                     контроль проекту;

-                     контроль документації;

-                     система закупки вихідних сировини, матеріалів, комплектуючих тощо;

-                     вихідні сировина, матеріали, комплектуючі;

-                     ідентифікація і відслідковування продукції на всіх стадіях виробництва, постачання, монтажу;

-                     контроль технологічного процесу;

-                     контроль і тестування сировини, комплектуючих та готової продукції;

-                     обладнання для перевірки, вимірювання та тестування;

-                     стан перевірки та тестування;

-                     контроль продукції, яка не відповідає вимогам;

-                     коригуючі заходи (виправлення дефектів тощо);

-                     управління матеріально-технічними запасами, складування, упаковка й доставка;

-                     звітність;

-                     внутрішні перевірки якості;

-                     підготовка персоналу;

обслуговування;-      статистичні методи перевірки якості продукції.

Зони застосування стандартів ISO 9000 показано на рис. 7.3 [8].


3. Загальний контроль якості (TQC). Він передбачає: структуруван-ня проблем щодо забезпечення якості; настроювання працівників на її безпе­рервне покращення; створення груп працівників зі сприяння зростанню якос­ті; витрати на забезпечення якості.

Рис. 7.3. Зони застосування стандартів ISO 9000 у діяльності підприємства

4. Загальне управління якістю (TQM). Базується на шести принци­пах:

-                     культурний стрибок;

-                     створення структур управління якістю;

-                     планування з урахуванням запитів споживачів;

-                     проектування виробництва;

-                     розгортання функції управління якістю;

-                     спрощення процесу.

При цьому якість трактується як інтегральний елемент політики підп­риємства, що охоплює всі сфери його діяльності. Характерною рисою TQM є комплексна орієнтація на потреби клієнта, на задоволення яких спрямована уся діяльність підприємства. Його функції, структура, система управління, маркетингова, виробнича, кадрова, інноваційна фінансова та інша політика зорієнтовані на задоволення запитів споживачів.

 

 

7.3. Джерела і механізми фінансування інноваційного проекту

 

Система механізмів фінансування інноваційних проектів подана на рис. 7.4. Як бачимо, застосовуються такі групи механізмів фінансування (ін­вестування) інноваційної діяльності: механізми мобілізації власних коштів підприємства; механізми мобілізації позикових коштів; механізми мобілізації залучених коштів.

Розглянемо детальніше механізми, наведені на рис. 7.4.

1. Механізми мобілізації власних коштів. Наявність власних коштів для фінансування інновацій значною мірою визначає інвестиційну і іннова­ційну активність суб'єктів господарювання (підприємств та установ), оскіль­ки відсутність власних коштів знижує їхню привабливість для інших інвесто-рів.

Існує два основних джерела власних інвестиційних ресурсів: прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства (нерозподілений прибуток), й амортизаційні відрахування. В Україні цей механізм фінансування іннова­ційної діяльності є основним.Механізми мобілізації власних коштів

Механізми мобілізації позичко­вих коштів

Механізми мобілізації залуче­них коштівРеінвестування прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства

 

Інвестування за рахунок амор­тизаційних відрахувань

Використання інвестиційних позик і кредитів

 

Венчурне фінансування

 

Інвестування за рахунок ре­алізації облігацій підприємства

Залучення коштів від емісії цін­них паперів

Залучення коштів від розмі­щення цінних паперів на вто­ринному ринку

 

Розширення уставного фонду за рахунок додаткових внесківІнвестиційний лізинг

Інвестиційний селенг

 

Рис. 7.4. Система механізмів фінансування (інвестування) інноваційних проектів [24]

 

Як показує зарубіжний досвід, підприємницькі структури, природно, за певних економічних умов і сприятливого інвестиційного клімату, інвестують значну частину прибутку у власний розвиток. Так, у країнах із розвиненою ринковою економікою рівень самофінансування інновацій вважається висо­ким при перевищенні питомої ваги власних джерел 60%, а при рівні самофі­нансування, нижчому за 50%, інвестування вважається ризиковим.

 

Примітка

Частка власних джерел інвестування в загальному обсязі інвестицій становить: у Японії - 68,9%, США - 63,5%, Великобританії - 62,1%, ФРН - 55,3%, Франції - 52,1%, Україні - більше 90%.

 

Для активізації цього джерела у вітчизняній економіці необхідне роз­роблення відповідної законодавчої бази, у першу чергу вдосконалення пода­ткового законодавства. Аналізуючи зарубіжний досвід, слід зазначити, що стимулювання інвестиційних і інноваційних процесів методами податкової та кредитної політики дозволяє підвищити конкурентоспроможність економіки в цілому.

Проте вітчизняна політика щодо цієї галузі не стимулює реінвесту-вання коштів вітчизняних суб'єктів господарювання, хоча на рівні окремих підприємств можна робити певні кроки у даному напрямку. Так, для інвесту­вання у розвиток підприємства можна, наприклад, спрямовувати кошти, отримані від реалізації фізично та морально застарілих виробничих фондів, їх оренди тощо. Проте макроекономічне регулювання даного механізму все ж є

163вирішальним.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Похожие статьи

С М Ілляшенко - Оцінка ефективності та оптимізація портфеля замовлень науково-виробничого підприємства

С М Ілляшенко - Сутність структура й методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

С М Ілляшенко - Теоретико-методичні засади оцінки ринкової адекватності ідей і задумів товарних інновацій

С М Ілляшенко - Управління вибором цільового ринку для реалізації інноваційного потенціалу підприємства

С М Ілляшенко - Формування і розвиток цільових ринків