С М Ілляшенко - Інноваційний менеджмент підручник - страница 20

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 

Другим джерелом власних інвестиційних ресурсів є амортизаційні від­рахування підприємств. В економічно розвинених країнах вони є важливим джерелом фінансування інвестицій і становлять близько 40% загального об­сягу поточних і капітальних затрат підприємств, здійснюваних із позабюдже­тних джерел (в Україні цей показник становить 10-15%). Західний досвід по­казує, що пільгова амортизаційна політика, разом з політикою кредитної екс­пансії дозволяє підтримувати високий рівень самофінансування інвестицій в інноваційний розвиток протягом тривалого періоду.

Виділяють і інші джерела власного інвестування: довгострокові фінан­сові вкладення минулих періодів, термін погашення яких закінчується в по­точному році; страхові суми відшкодування збитків, викликаних втратою майна; іммобілізація в інвестиції частини надлишкових оборотних активів. Проте їхня частка в загальних обсягах власних джерел фінансування настіль­ки незначна, що більшість фахівців дане джерело не бере до уваги.

2. Механізми мобілізації позикових коштів. Вони передбачають:

-     використання інвестиційних позик і кредитів. Довгострокові позики та кредити у світовій практиці є основними серед позикових джерел фінансу­вання інвестицій. В умовах України це джерело відіграє незначну роль.

Сучасна економічна ситуація характеризується високим ступенем не­стабільності, що стримує використання кредитування як джерела фінансу­вання інновацій. Умови кредитування в багатьох випадках є неприйнятними внаслідок значної премії за ризик;

-     венчурне фінансування. У практиці закордонного бізнесу з кінця 70 р. - початку 80 р. усе більше місця займає венчурний капітал, за допомогою якого фінансується багато інноваційних проектів як у країнах із розвиненою економікою, так і в країнах, які проводять економічні реформи. Венчурне фі­нансування має такі особливості: інвестиції здійснюються у формі участі в статутному фонді підприємства (принаймні, у більшості випадків), інвесту­вання розраховане на довгостроковий період, інвестори беруть участь у дія­льності компанії, що фінансується.

В економічно розвинених країнах венчурне фінансування інноваційних проектів використовують в основному великі компанії, це дає їм можливість виводити на ринок нову продукцію швидше, ніж вони розробляли б її влас­ними силами, дозволяє оперативно й з меншими затратами перебудовувати систему виробництва та збуту, гнучко реагувати на зміну умов зовнішнього та внутрішнього середовища господарювання.

В Україні венчурне фінансування інвестицій тільки зароджується. Для повноцінного становлення індустрії венчурного капіталу в Україні потрібно створити відповідну законодавчу базу, з часом це джерело фінансування по­винне одержати значний розвиток.

-      Для вітчизняної економіки даний механізм інвестування може виявити­ся дуже ефективним унаслідок наявності високого наукового та кадрового потенціалу та неможливості його реалізації через відсутність ресурсів;інвестування за рахунок випуску та реалізації облігацій підприємства (емісії облігацій підприємства). Законодавство України обмежує розмір емі­сії облігацій 25% суми статутного фонду підприємства (компанії). Як вважає І.А. Бланк, це джерело мобілізації інвестиційних ресурсів є доступним лише для підприємств, які мають значний статутний фонд, високий імідж, і в умо­вах України практично не використовується;

-      інвестиційний лізинг. У нинішній час існують передумови широкого використання цього механізму мобілізації інвестиційних ресурсів. Ви­користовуючи його, лізингоотримувач може скористатися, наприклад, необ­хідним для нього устаткуванням без одноразової мобілізації для цього влас­них або позикових коштів. У разі взаємної зацікавленості договірних сторін лізингові виплати можуть здійснюватися з виторгу від продажу виготовленої на даному устаткуванні продукції, при цьому виплата може провадитися як у грошовій формі, так і товарами або послугами.

До основних переваг лізингу перед іншими видами інвестування відно­сять те, що він:

-                     дозволяє забезпечити високу оперативність і гнучкість у розв'язанні виробничих завдань шляхом тимчасового використання устатку­вання (на необхідний період часу), а не його придбання;

-                     надає можливості для використання найсучаснішої техніки, до­зволяючи при цьому ліквідувати існуючі протиріччя між потребою викорис­тання для підвищення конкурентоспроможності та швидким моральним зно­сом цієї техніки (у більшості випадків дуже дорогої) у сучасних умовах.

 

Примітка

У вітчизняній практиці даний механізм інвестування розвитку використовують, наприклад, деякі авіаційні компанії, що на умовах лізингу експлуатують американські аеробуси типу "Боїнг".

 

Широке застосування даного механізму інвестування в умовах України (а в закордонній практиці він використовується повною мірою) потребує створення спеціальних лізингових компаній і фондів, розширення законодав­чої бази. Нині така база активно формується. Як приклад можна навести За­кон України "Про оподатковування прибутку підприємств", у якому визна­чаються терміни орендних і лізингових операцій, або "Інструкцію з бухгал­терського обліку орендних операцій", затверджену наказом Міністерства фі­нансів України, яка регламентує облік операцій фінансового лізингу. Україна також є повноправним членом європейської спілки "Євролізинг";

-      інвестиційний селенг. Досить перспективний напрямок фінансування. Передбачає передачу за певну плату прав користування та розпорядження майном власника (устаткуванням, будинками та спорудженнями, запасами сировини та матеріалів, цінними паперами, грошовими коштами, продуктами інтелектуальної праці).

Зарубіжна практика свідчить про високу ефективність даного ме­ханізму формування інвестиційних ресурсів. Сьогодні він поширюється й у вітчизняній практиці.3. Механізми мобілізації залучених коштів, які передбачають:

-      залучення коштів від емісії цінних паперів. Даний механізм вико­ристовується акціонерними підприємствами (товариствами, компаніями). За­лучення інвестиційних ресурсів здійснюється, як правило, шляхом емісії ак­цій і реалізації їх серед інвесторів.

Інвестори можуть бути як вітчизняні, так і зарубіжні. Деякі вітчизняні акціонерні підприємства залучають кошти іноземних партнерів шляхом про­дажу їм великих пакетів акцій.

Слід зазначити, що багато акціонерних підприємств, намагаючись за­лучити великих інвесторів, практично не приділяють уваги дрібним. Резерви тут величезні.

 

Приклад

За даними експертних оцінок, на руках у населення України є близько 100 млрд. грн. Водночас, як свідчить зарубіжна практика, значна частина населення економічно розвинених країн володіє акціями. На­приклад, у США акціями володіє 60% сімей.

 

Проте і дрібні інвестори самі не йдуть на придбання акцій через те, що дивіденди по них або не виплачуються зовсім, або мізерні, набагато менше ставки відсотку за депозитними внесками.

У цілому залучення коштів від емісії цінних паперів дає можливість шляхом диверсифікації джерел інвестування швидко накопичувати кошти, необхідні для інвестування різноманітних видів інноваційної діяльності акці­онерних підприємств;

-      залучення коштів від розміщення цінних паперів на вторинному рин­ку. Дане джерело інвестиційних ресурсів дозволяє накопичувати акціонерний капітал завдяки зростанню курсу акцій акціонерного підприємства, що роз­міщені на вторинному ринку. Розглянутий механізм в Україні знаходиться в стадії становлення. Сьогодні не слід розраховувати на серйозні надходження інвестиційних ресурсів із даного джерела;

-      розширення статутного фонду за рахунок додаткових внесків. Це джерело залучення інвестицій є основним для неакціонованих підприємств. Через цей механізм залучається основна маса іноземних інвестицій (механізм спільного підприємництва). Його використання означає, що одержувач інвес­тицій готовий поступитися часткою своїх повноважень в управлінні підпри­ємством.

Крім розглянутих, використовують такі механізми інвестування: вико­ристання коштів від приватизації держмайна (через Фонд державного майна України); цільові державні кредити; податкові інвестиційні кредити, кредити Всесвітнього банку, гранти та ін.

Ці механізми слід виділити в окрему групу (багато з фахівців їх розгля­дають у складі розглянутих вище трьох груп) з тих міркувань, що вони мають свої специфічні особливості, іншу природу, а саме: безпосереднє міждержав­не, державне або на місцевому рівні регулювання розвитку пріоритетних на­прямків в економіці країни, галузі, регіону.Таким чином, розглянуті основні механізми, що можуть бути задіяні конкретним підприємством для фінансування інноваційних проектів.

Для інвестування реальних інноваційних проектів може бути задіяний один або кілька з перерахованих механізмів (багатоканальне інвестування). У будь-якому випадку необхідно оптимізувати склад джерел інвестицій і відпо­відно механізмів інвестування інноваційних проектів конкретних підпри­ємств в існуючих зовнішніх умовах (див. п. 3.3). Кожний із розглянутих ме­ханізмів має свої особливості, свої позитивні та негативні риси, свої сфери застосування. Тому пошук джерел фінансування інновацій, їх порівняльна оцінка й оптимізація структури, а також вибір конкретних механізмів фінан­сування відіграють одну з вирішальних ролей у забезпеченні успіху іннова­ційних проектів.

Для вибору джерел формування інвестиційних ресурсів і механізмів ін­вестування інноваційних проектів, найприйнятніших з погляду конкретного підприємства в ситуації, що склалася (з урахуванням можливих напрямків її розвитку), використовуються такі критерії:

-                     достатність обсягів інвестицій для пошуку та реалізації конкретних ва­ріантів інноваційного розвитку;

-                     максимальна з низки альтернатив результативність інвестування з пог­ляду інвестора й одержувача інвестицій;

-                     мінімальний ризик.

Оскільки ситуація, за якої якомусь варіанту були одночасно властиві і максимальна результативність, і мінімальний ризик (в економіці вважається правилом, що результативніші варіанти є більш ризикованими), практично неможлива, то необхідно приймати компромісні рішення, обираючи варіан­ти, яким властиві прийнятні значення ризику та результативності. У даному випадку варіабельність інвестування за кожною з аналізованих альтернатив розглядається з позицій вибору підприємствами джерел інвестицій і механіз­мів інвестування інноваційних проектів.

Існує низка проблем вибору оптимальних варіантів формування струк­тури інвестиційних ресурсів інноваційної діяльності й оцінки можливої їх ре­зультативності, а також супутнього їм ризику. Проблеми ці викликані тим, що ефективність кожного з розглянутих механізмів інвестування залежить від специфіки поточної економічної ситуації, у якій він реалізується, а також від специфіки конкретного підприємства-інноватора. Природно, джерела фо­рмування інвестиційних ресурсів, ефективні в одних умовах, можуть стати неприйнятними при зміні цих умов, тобто існує ризик недоотримання інвес­тиційних ресурсів у необхідних обсягах (поряд із ризиком зниження ефекти­вності інноваційних проектів, що інвестуються). І цей ризик тим більший, чим більш розтягнутим у часі є період інвестування, чим більш віддаленими є можливі результати.

Для зниження даного ризику може бути використане змішане чи бага­токанальне інвестування, коли задіяні одночасно кілька механізмів і джерел інвестування (диверсифікація джерел фінансування інноваційних проектів),тому необхідно правильно розрахувати їхні пропорції в загальній сумі потрі­бних інвестицій, беручи до уваги проведений вище аналіз. Багатоканальне інвестування також використовують у разі неможливості фінансування інно­ваційних проектів з одного джерела.

 

7.4. Ризики інноваційних проектів: класифікація, методи аналізу та зниження

 

У загальному випадку ризик розглядають як можливість відхилення фактичного результату будь-якого рішення чи діяльності від запланованого. З позицій підприємства-інноватора ризик - це загроза втрати ресурсів, недоо-тримання доходів чи перевищення витрат у результаті здійснення інновацій­ної діяльності.

Для об'єктивності аналізу розгляд ризиків інноваційних проектів слід вести з позицій конкретних суб'єктів інноваційного процесу. Однак, з огляду на те, що з позицій кожного із них інших суб'єктів можна розглядати як фак­тори зовнішнього середовища (мікросередовища), а фактори макросередо-вища впливають на ризики всіх суб'єктів, не буде великою помилкою, якщо інноваційні ризики розглянути з позицій товаровиробника-інноватора (він може поєднувати в одній особі і розробника, а в багатьох випадках і інвесто­ра). Виходячи з цього й необхідно аналізувати інноваційні ризики підпри-ємств-інноваторів, що реалізують конкретні інноваційні проекти.

У загальному випадку можна виділити такі основні причини невизна­ченості і спричиненого нею ризику розроблення й виведення нового товару на ринок:

-                     неточність, неповнота і суперечливість інформації, на яку спираються інноваційні рішення;

-                     несподівані випадкові зміни умов інноваційної діяльності і господарю­вання взагалі, викликані факторами зовнішнього і внутрішнього середовища;

-                     активна протидія з боку інших суб'єктів ринку.

Ризики інноваційних проектів (підприємства-інноватора, що їх реалі­зує) в остаточному підсумку проявляються в тому, що нова продукція не реа­лізується у визначених обсягах і за визначеними цінами, затягуються терміни реалізації інноваційного проекту, унаслідок чого має місце недоотримання прибутку або ж збитки.

Джерелом ризику є вплив факторів мікро- і макросередовища, а також факторів внутрішнього середовища підприємства. Розглянемо з цих позицій основні ризики інноваційних проектів:

1. Ризики, спричинені впливом факторів макросередовища.

1.1. Економічні. Зміна економічної ситуації може привести до втрати конкурентоспроможності продукції. Так, наприклад, у 1998-1999 рр. багато українських підприємств втратили ринок у Росії через те, що, незважаючи на обвальне падіння курсу карбованця стосовно долара США в 1998 р. (228%), ціни в Росії за цей період виросли усього на 24%, а це, за умови значно мен­шої девальвації гривні (59,9%), призвело до подорожчання українських това­рів на російському ринку й до втрати їхньої конкурентоспроможності;

1.2.     Політико-правові. Виявляються у вигляді можливих несприятли­вих змін політико-правового середовища господарювання. Прикладом може слугувати ситуація з експортом металу в США, яка мала місце в недавньому минулому, коли товаровиробників України й Росії „підвели" під антидемпін­гове законодавство;

1.3.     Соціально-демографічні. Виникають через відмінності в інтересах різних соціальних груп населення, а також зміни цих інтересів, що може ви­кликати несприйняття інновації, зниження обсягів її збуту й ін. Як приклад можна навести факт провалу маркетингових стратегій автомобілів АвтоЗАЗ DAEWOO, що позиціонувалися як автомобілі для середнього класу в класи­чному західному розумінні, однак український середній клас, що зароджу­ється, не відповідає західним критеріям;

1.4.     Екологічні. Виявляються як можливі втрати товаровиробників (продавців), викликані екодеструктивним впливом товарів, а також техноло­гій їхнього виробництва. Наприклад, викиди забруднюючих речовин (вони є побічними продуктами виробничих технологій) у повітря сумськими підпри­ємствами ВАТ «Хімпром», ВАТ «Центролит», ВАТ «СМНВО ім. М.В. Фрун­зе» й ін. (хоча слід зазначити, що індекс забруднення атмосфери в Сумах ни­жчий від середнього в Україні) позначаються на ефективності їх діяльності. Імовірні понаднормативні викиди різко збільшують екологічні платежі;

1.5.     Технологічні. Виникають через можливі зміни в технологічному се­редовищі, як правило, унаслідок НТП. Прикладом прояву такого ризику є кі­нокамера з миттєвим проявом плівки POLAVISION. Її виведення на ринок збіглося з появою й розвитком виробництва відеокамер, що більш ефективно виконували функції фіксації зображення, яке рухається, унаслідок чого кіно­камера виявилася непотрібною споживачам.

Основні фактори, що визначають ризик макросередовища, наведені в табл. 7.2.

Для оцінки ризиків, викликаних діями факторів макросередовища, мо­же бути використана, наприклад, методика агентства «Юніверс» (Росія), або агентства BERI (Німеччина) [18]. Ці ризики є некерованими.

Мінімізувати ризики, спричинені впливом факторів макросередовища, можна шляхом диверсифікації виробництва й збуту, ретельним відбором на­прямків і видів діяльності таким чином, щоб найбільшою мірою використо­вувати сприятливі можливості і мінімізувати вплив деструктивних факторів.

2. Ризики, спричинені дією факторів мікросередовища:

2.2.     2.1. Конкурентні. Виникають унаслідок дії конкурентів. Ці ризики осо­бливо великі для високоприбуткових ринків і галузей, що інтенсивно розви­ваються, високий прибуток яких сприяє припливові конкурентів. Через це найбільш слабкі й нестійкі до конкурентного тиску товаровиробники змуше­ні йти з ринку. У такий спосіб програв у конкурентній боротьбі і був ліквідо­ваний Сумський пивзавод.
Постачальницькі. Викликані діями постачальників, як правило, можливими змінами умов постачання (термінів, цін і т. ін.), а також зміною профілю їх діяльності. Такі ризики особливо великі для підприємств, що ви­користовують дефіцитну сировину або одержують її від обмеженого кола по­стачальників. Так, рівень постачальницького ризику досить високий для Сумського ВАТ «Хімпром», що використовує імпортні апатити (своїх Украї­на не має) у виробництві фосфатних добрив.

2.3.     Торговельно-збутові. Спричиняються можливими змінами умов взаємодії з торговельними і збутовими посередниками. Основні загрози ви­кликані тим, що підприємство, яке реалізує свою продукцію через посеред­ників, почасти втрачає контроль за подальшою долею товару. У разі зник­нення посередників воно може цілком або частково втратити ринок.

2.4.     Споживчі. Виникають через можливість зміни в запитах спожива­чів. Так, за даними тижневика „Бізнес", нині все більш популярними стають текстильні покриття для підлог і ламіновані підлоги, через що очікується зниження споживання лінолеуму. Тому для його виробників у найближчому майбутньому ризик нереалізації продукції буде зростати.

2.5.     Контактні. Спричиняються можливими змінами у взаєминах з ко­нтактними аудиторіями підприємства (трудовий колектив і акціонери, місце­ві жителі й громадські організації, кредитно-фінансові установи, органи вла­ди, засоби масової інформації тощо).

Зазначені види ризику найбільшою мірою впливають на результати ін­новаційної діяльності, тим більше що практично всі суб'єкти інноваційного процесу більшою або меншою мірою чинять опір інноваціям, особливо ради­кальним.Основні фактори мікросередовища, що визначають ступінь інновацій­ного ризику, наведені в табл. 7.3.

Оцінку ризику, викликаного діями факторів мікросередовища, можна виконати, використовуючи відому методику [18]. Для прикладу розглянемо оцінку надійності й ризику взаємодії з економічними контрагентами підпри­ємства-інноватора (суб'єктами інноваційного процесу). Вона виконується в такій послідовності.


1. Визначається набір оціночних критеріїв, проводиться їх ранжиру-вання (наприклад, методом попарного порівняння, табл. 7.4).


У клітинці на перетині номерів або назв критеріїв ставлять оцінки за шкалою: 0 - якщо критерій у стовпці є важливішим, ніж критерій у рядку; 1 -якщо критерій у рядку важливіший, ніж критерій у стовпці. Критерії з біль­шою сумою оцінок (див. останній стовпець у табл. 7.4) є більш важливими.

Далі ранги переводять у вагові характеристики. Для цього суму оцінок відповідного критерію поділяють на загальну суму. Для критеріїв наведених у табл. 7.4, це відповідно: 0,22; 0,08; 0,19; 0,17; 0,14; 0,06; 0,11; 0,03; 0.

171
2. Складають таблицю оцінки надійності взаємодії з кожним з економі­чних контрагентів за кожним з критеріїв окремо (табл. 7.5), кількість таблиць відповідає кількості контрагентів. У стовпцях з номерами критеріїв (або їх­німи назвами) проти рядків з відповідними оцінками роблять позначки, що показують позиції економічного контрагента за кожним критерієм. Ступінь диференціації шкали може бути різним. Табл. 7.5 складена для оцінки одного з економічних контрагентів, для інших вона може мати інший вигляд (інший склад критеріїв, відповідно до специфіки контрагента (постачальника, посе­редника тощо).

Далі визначають відносну оцінку кожного з контрагентів за кожним з визначених критеріїв. Оцінка визначається за формулою:

 

о = -°-, (7.1) о

max

 

де О\ - показник контрагента за критерієм і (оцінка проти позначки " 1"

у стовпчику критерію і); Омах - максимально можливе значення показника (для табл. 7.3 це 4).

3. На третьому етапі складається таблиця, кожне значення якої являє собою добуток відносної оцінки, розрахованої за формулою (7.1), на вагову характеристику відповідного критерію.

Фрагмент оцінки надійності й ризику взаємодії з економічними контра­гентами (постачальниками сировини для виробництва ветпрепаратів), вико­наної для комерційно-виробничої фірми "ФТТ", наведений у табл. 7.6. Самі критерії оцінювання і їх вагомість визначені за допомогою методу експерт­них оцінок фахівцями фірми. Вагові характеристики виокремлені в табл. 6.6 дужками в рядках з назвами відповідних критеріїв.

Як випливає з табл. 7.6, досить надійними є економічні контрагенти (ризик взаємодії з ними прийнятний), які одержали інтегральну (сумарну) оцінку, як мінімум, більше 0,5 (краще, якщо більше 0,75). Аналіз табл. 7.6 показує, що за цим критерієм надійність взаємодії з більшістю економічних контрагентів є недостатньої, за винятком 4-го. Необхідно з'ясувати причини цього і розробити заходи, спрямовані на підвищення надійності і зниженняризику. Інтегральну оцінку надійності й ризику взаємодії з усім комплексом економічних контрагентів знаходять як середньозважену (Н).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Похожие статьи

С М Ілляшенко - Оцінка ефективності та оптимізація портфеля замовлень науково-виробничого підприємства

С М Ілляшенко - Сутність структура й методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

С М Ілляшенко - Теоретико-методичні засади оцінки ринкової адекватності ідей і задумів товарних інновацій

С М Ілляшенко - Управління вибором цільового ринку для реалізації інноваційного потенціалу підприємства

С М Ілляшенко - Формування і розвиток цільових ринків