С М Ілляшенко - Інноваційний менеджмент підручник - страница 21

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Шкала переводу оцінок надійності в оцінки рівня ризику подана на рис. 7.5 [18].


Ризики, спричинені факторами мікросередовища, є частково керовани­ми, їх можна повною мірою зменшити шляхом здійснення правильної інно­ваційної політики, однак це вимагає досить великих зусиль.

Рис. 7.5. Шкала оцінок надійності й ризику взаємодії з економічними контрагентами

 

Для мінімізації цих ризиків необхідно аналізувати інтереси суб'єктів інноваційного процесу і приводити характеристики інновації у відповідність з ними. З цією ж метою підвищують ступінь поінформованості щодо суб'єк­тів інноваційного процесу, їхніх інтересів і можливих дій у конкретних рин­кових ситуаціях, диверсифікують постачальників, посередників і споживачів, розробляють заходи щодо підвищення конкурентоспроможності підприємст­ва і продукції, застосовують елементи паблік рілейшнз і пропаганди для фо­рмування сприятливого іміджу підприємства у свідомості контактних ауди­торій і економічних контрагентів тощо.

3. Суб'єктивні ризики інноваційного процесу. Виникають як наслідки прийняття управлінських рішень на етапах інноваційного процесу.

3.1.    Ці ризики доцільно розглядати поетапно, відповідно до ходу прийняття рішень з управління інноваційною діяльністю (див. п. 3.2). Виходячи з цих міркувань, необхідно визначати такі види ризику.Ризик на етапі аналізу відповідності внутрішніх можливостей ро­звитку підприємства зовнішнім, які генеруються зовнішнім середовищем. Полягає в загрозі вибору напрямку інноваційного розвитку, неадекватного зовнішнім і внутрішнім умовам.

3.2.    Ризик на етапі генерації ідей інновацій. Проявляється як можли­вість генерації неконкретних, неприйнятних для наступного опрацювання

ідей.

3.3.    Ризик на етапі вибору прийнятних ідей. Проявляється як загроза вибору ідей, неприйнятних для реалізації на конкретному підприємстві, або ж ігнорування гарних ідей.

3.4.    Ризик на етапі розробки задуму нового товару і його перевірки. Проявляється як неоднозначне формулювання задуму, що може бути помил­ково зрозумілим розробниками або споживачами. Крім того, загрозу стано­вить і недостатнє пророблення задуму товару, що не дозволяє реалізувати всі сильні сторони новації.

3.5.    Ризик на етапі аналізу ринку й розробки стратегії маркетингу. Полягає в загрозі розроблення стратегії маркетингу з виведення нового това­ру на ринок, яка буде неадекватною ситуації на ринку (з урахуванням перс­пектив її розвитку).

3.6.    Ризик на етапі оцінки можливостей інноватора розробити, виго­товити й просувати інновації на ринок. Проявляється як недооцінка або пе­реоцінка можливостей підприємства-інноватора.

3.7.    Ризик на етапі розроблення нового товару. Полягає в можливості розробки товару, який не відповідає інтересам суб'єктів інноваційного проце­су.

3.8.    Ризик на етапі ринкових випробувань нового товару. Проявляється аналогічно п. 3.7. Спричиняється помилками (недоробками) при виборі часу, місця й методики випробувань.

3.9.    Ризик на етапі ухвалення рішення про розгортання комерційного виробництва товару. Полягає в можливості просування на ринок недопра­цьованого товару або ж використання неадекватних заходів комплексу мар­кетингу.

Рівень ризиків даного виду залежить від суб'єктивних особливостей осіб, що приймають рішення (ОПР) на етапах інноваційного процесу. Основ­ними факторами ризику для всіх етапів є:

-                     досвід і кваліфікація ОПР;

-                     мотивація ОПР, узгодженість їхніх дій і інтересів;

-                     ступінь поінформованості ОПР щодо характеристик зовнішнього і внутрішнього маркетингового середовища.

Ці ризики є керованими, їх можна якщо не звести до нуля, то мінімізу­вати, наприклад, шляхом підвищення рівня кваліфікації ОПР та ступеня їх поінформованості, залучення досвідчених фахівців-експертів тощо.

Окремо слід розглядати внутрішній ризик підприємства-інноватора, величина якого визначається особливостями організації управління і функці­онування підприємства. Він посідає проміжне місце між об'єктивними і су­б'єктивними ризиками, оскільки мітить елементи обох груп. Зокрема, наявне устаткування, технологічне оснащення, виробничі площі, місце розташуван­ня і т.ін. існують об'єктивно, однак їхній стан, ступінь резервування й вико­ристання і т.д. залежать від суб'єктивних факторів.

До основних факторів внутрішнього інноваційного ризику відносять:

-                     систему управління і ступінь її гнучкості;

-                     ступінь узгодження інтересів робітників, фахівців, менеджерів і власників підприємства-інноватора;

-                     ступінь резервування виробничих площ, виробничі потужності і їх гнучкість;

-                     систему управління якістю;

-                     технології, що використовуються;

-                     маркетинг;

-                     систему підготовки і перепідготовки кадрів;

-                     структуру кадрів за рівнем освіти, кваліфікації і віком;

-                     місцерозташування підприємства щодо ринків збуту, джерел си­ровини, транспортних вузлів і т.ін.;

-                     форму господарювання і форму власності;

-                     фінансову стійкість;

-                     забезпеченість ресурсами;

-                     імідж і т.д.

Ці фактори є частково керованими, ступінь їхнього впливу можна зме­ншити, наприклад, шляхом ретельного пророблення прийнятих рішень, про­веденням правильною кадровою політикою, дотриманням технологічної дис­ципліни тощо.

Для оцінки двох останніх груп ризиків можуть бути застосовані як кла­сичні методи, наприклад, статистичний або метод аналогій, так і методи ба-гатофакторної оцінки [18].

Розглянуті вище види ризиків інноваційних проектів (ризиків, пов'я­заних з розроблення, виготовленням і просуванням нового товару на ринку) можна представити у вигляді структури, наведеної в табл. 7.7.

Піддбиваючи підсумки, слід зазначити, що наведена в табл. 7.7 систе­матизація інноваційних ризиків, дає можливість застосування процедур їх ці­леспрямованого аналізу з метою розробки заходів, спрямованих на їх запобі­гання, зниження або компенсацію.
Контрольні запитання

1.                  Які основні етапи розроблення та реалізації інноваційного проек­ту?

2.                  Як розробляється концепція інноваційного проекту та її етапи.

3.                  Послідовність етапів розробки технічної документації інновацій­ного проекту та які його етапи?

4.                  Охарактеризувати етапи виготовлення і просування на ринок ін­новаційної продукції.

5.                  Що таке бізнес-процеси та які їх різновиди? Як відбувається управління бізнес-процесами?

6.                  Які існують підходи до визначення рівнів забезпечення якості ін­новаційного процесу?

7.                  Яке співвідношення об'єктивної та суб'єктивної якості? Охарак­теризуйте матрицю Дж. Саймона.

8.                  У яких документах відображаються параметри якості інновацій­ної продукції?

9.                  Як відбувається еволюція підходів до управління якістю іннова­ційних проектів?

10.              Які основні механізми та джерела фінансування інноваційної дія­льності? Порівняти їх.

11.              Які існують ризики інноваційних проектів, їх причини, види про­яву?

12.             Охарактеризувати інноваційні ризики, спричинені дією факторів макросередовища, методи їх аналізу та зниження.Охарактеризувати інноваційні ризики, спричинені дією факторів мікросередовища, методи їх аналізу та зниження.

13.             Які існують суб'єктивні ризики інноваційного процесу, методи їх аналізу та зниження?

Які існують внутрішні ризики підприємства-інноватора, методи їх аналізу та зниження?8. інтелектуальний капітал як основа інноваційного

розвитку підприємства

 

Поняття інтелектуального капіталу і інтелектуальної власності підприємства. Об'єкти інтелектуальної власності Структура інтелектуального капіталу Методи оцінювання інтелектуального капіталу Управління інтелектуальним капіталом підприємства

 

8.1. Поняття інтелектуального капіталу і інтелектуальної власності підприємства. Об'єкти інтелектуальної власності

 

Існують різні визначення категорії "інтелектуальний капітал підприєм­ства".

Так Е. Брукінг ототожнює інтелектуальний капітал і нематеріальні ак­тиви підприємства, які є основою його існування й конкурентних переваг. Основними складовими є: людські активи (знання, досвід, творчі здатності та ін.), інтелектуальна власність, інфраструктурні й ринкові активи [3].

В.Л. Іноземцев вважає [32], що інтелектуальний капітал - це інформа­ція й знання, які відіграють роль "колективного мозку", що акумулює наукові й повсякденні знання працівників, інтелектуальну власність і накопичений досвід, спілкування й організаційну структуру, інформаційні мережі та імідж підприємства.

Б.Б. Леонтьєв під інтелектуальним капіталом підприємства розуміє [41] вартість сукупності наявних у нього інтелектуальних активів, зокрема інте­лектуальної власності, його природних і придбаних інтелектуальних здатнос­тей й навичок, а також накопиченої ним бази знань і корисних відносин з ін­шими суб'єктами. Тобто бренди, клієнтура, фірмове найменування, канали збуту, ліцензійні й інші угоди та ін.

Л.Г. Мельник розглядає [51] інтелектуальний капітал більш широко: як інтелектуальні здатності людей, у сукупності зі створеними ними матеріаль­ними й нематеріальними засобами, які використовуються в процесі інтелек­туальної праці. До складу інтелектуального капіталу він відносить як немате­ріальні, так і матеріальні активи.

У загальному випадку в структурі інтелектуального капіталу розрі­зняють три складові:

1)                 людський капітал: знання, навички, досвід, ноу-хау, творчі здіб­ності, креативний спосіб мислення, моральні цінності, культура праці та ін.;

2)                 організаційний капітал: патенти, ліцензії, ноу-хау, програми, то­варні знаки, промислові зразки, технічне й програмне забезпечення, органі­заційна структура, корпоративна культура й т.п.;

споживчий капітал (його слід трактувати більш широко, як інте-рфейсний капітал): зв'язки з економічними контрагентами (постачальниками,споживачами, посередниками, кредитно-фінансовими установами, органами влади та ін.), інформація про економічних контрагентів, історія взаємин з економічними контрагентами, торговельна марка (бренд).

Як бачимо ноу-хау входить до складу людського капіталу й організа­ційного капіталу. Багато фахівців відносять їх тільки до останнього, при цьо­му не враховується той факт, що ноу-хау - це не тільки систематизовані знання, втілені в технічній документації, але й знання, прийоми роботи, уміння та ін., які передаються тільки безпосередньо від людини до людини, й іншим шляхом одержати їх неможливо. Про це забувають (або не знають) ба­гато керівників підприємств і органів державного управління, які намагають­ся відчужувати інтелектуальний капітал (на користь підприємств чи органі­зацій або ж на користь держави, наприклад, закріплюючи за ними права на технічну документацію, патенти тощо та недооцінюючи їх розробників), а він при цьому істотно знижується або ж зовсім "пропускається крізь пальці".

Однак згадана вище структура розглядає переважно тільки одну сторо­ну інтелектуального капіталу - ресурсну, і практично не розглядає другу -потенційну - можливість і здатність ефективно реалізувати цей потенціал. Причому ця сторона є більше важливою й значущою. Дійсно, розглядаючи формально інтелектуальний капітал вітчизняних підприємств і економіки в цілому, нескладно помітити, що він усе ще є досить високим, однак ступінь розвитку економіки не є адекватною, вона значно нижча, ніж у країнах, що мають аналогічний рівень інтелектуального капіталу.

 

Приклад

У 1998 році Україна за кількістю наукових і інженерно-технічних працівників, що працюють у сфе­рі науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) [55] - 6761 осіб на 1 млн жителів, випе­реджала Японію - 5777 осіб на 1 млн і США - 3732 особи на 1 млн, однак реалізація цього капіталу була значно гіршою (у 2006 р. це співвідношення в Україні становило близько 3495 осіб на 1 млн [67] при прак­тично незмінних позиціях Японії й США). Так, наприклад, в Україні частка практично реалізованих іннова­ційних розробок становить менше ніж 20%, тоді як у Японії - 68%, а в США - 52% [24]. Тобто висока ресу­рсна сторона інтелектуального капіталу - це ще не все, необхідно мати можливість і здатність її ефективно реалізувати. І ці можливості і здатності необхідно оцінювати (як і сам капітал).

 

Таким чином, у структурі інтелектуального капіталу слід виділяти дві складові:

1)                ресурсну;

2)                потенційну, тобто можливість і здатність ефективно реалізувати інтелектуальний капітал.

Поділ інтелектуального капіталу на ресурсну й потенційну складові до­зволяє більш точно аналізувати й оцінювати його рівень, знаходити "вузькі місця", обґрунтовано розробляти заходи, спрямовані на його розвиток і реалі­зацію стосовно до конкретних ринкових умов.

З цих позицій інтелектуальний капітал підприємства слід розгляда­ти як сукупність інтелектуальних ресурсів (матеріальних і нематеріальних) і здатностей до їх реалізації, що визначають спроможність підприємства роз­виватися на основі інформації і знань.
Одними з основних елементів інтелектуального капіталу є об'єкти ін­телектуальної власності. Об'єкти інтелектуальної власності мають спільні ознаки з об'єктами звичайної власності (рухомим і нерухомим майном), про­те між ними є певні відмінності (табл. 8.1).

Суб'єктами інтелектуальної власності є вчені, винахідники, раціоналі­затори, конструктори, технологи, художники, дизайнери, письменники, пое­ти, програмісти, композитори, виконавці художніх творів та інші творчі осо­бистості.

Використання об'єктів інтелектуальної власності забезпечує такі види ефектів:

-   економічний, що полягає в прямій економічні вигоді;

-   соціальний, що полягає у створенні більш сприятливих умов для жит­тєдіяльності особи, групи людей, суспільства в цілому;

-   пізнавальний, що забезпечує пізнання нового про розвиток природи і суспільства;

-   емоційний, що полягає у формуванні у людини позивних (негативних) емоцій (художні, літературні, музичні твори тощо).

На рис. 8.1 наведена класифікація об'єктів інтелектуальної власності [11, 56, 61, 72]. Розглянемо детальніше об'єкти промислової власності.

Винахід (див. п. 1.1) - нове технічне рішення (світової новизни), що має істотні відмінності від відомих і дає позитивний ефект. Об'єктами вина­ходу є:

-   пристрій - конструктивний елемент або комплекс елементів, що зна­ходяться між собою у функціональних та інших зв'язках (машини, апарати, установки, агрегати, прилади, інструменти тощо та їх деталі);

-   спосіб - процес опрацювання сировини, матеріалів, виготовлення хі­мічних і інших речовин, вирощування різних культур, лікування хвороб то-

180що. Він полягає у встановленні нового порядку або черговості застосування визначених дій;

-   речовина - штучно створене матеріальне утворення (наприклад, пла­стмаса, ліки, сплав тощо), що є сукупністю взаємозалежних елементів чи інг­редієнтів;

-   штам мікроорганізмів - спадково однорідна культура бактерій, віру­сів, водоростей тощо (колонії живих мікроорганізмів), які виробляють корис­ні речовини чи використовуються безпосередньо;

-   застосування раніше невідомих пристроїв, способів, речовин за новим призначенням (наприклад, синтетичного барвника для знищення бактерій [56]).

 

Об'єкти інтелектуальної власностіОб'єкти промислової власності

Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності

Об'єкти авторського права і суміжних прав■j Винаходи


Сорти рослин


J Літературні твориj Корисні моделі


j Породи тварин


J Художні твори■^Промислові зразки


Топографії інтегральних мікросхем

J Комп'ютерні програмиJ Товарні марки


■Шази данихJ Комерційна таємниця] Географічні зазначення


Виконання творівJ Наукові відкриття\ Фірмові найменування

 

J Ноу-хау


Раціоналізаторські про­позиції

Фонограми та відеогра­ми

 

Передачі організацій мовленняРис. 8.1. Класифікація об'єктів інтелектуальної власності

 

Корисна модель - технічне рішення, що є новим і корисним для органі­зації, якою воно подане, і яке передбачає зміну конструкції виробів, техноло­гії виробництва і застосування техніки або складу матеріалу (наприклад, ін­струменти чи верстати, для яких характерні нові форми розташування їх еле­ментів). Корисною визнається модель, що має всі перераховані ознаки.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Похожие статьи

С М Ілляшенко - Оцінка ефективності та оптимізація портфеля замовлень науково-виробничого підприємства

С М Ілляшенко - Сутність структура й методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

С М Ілляшенко - Теоретико-методичні засади оцінки ринкової адекватності ідей і задумів товарних інновацій

С М Ілляшенко - Управління вибором цільового ринку для реалізації інноваційного потенціалу підприємства

С М Ілляшенко - Формування і розвиток цільових ринків