С М Ілляшенко - Інноваційний менеджмент підручник - страница 22

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 

Промисловий зразок - нове художньо-конструкторське рішення виро­бу, що визначає його зовнішній вигляд і відповідає вимогам технічної есте­тики, подане до реалізації промисловим способом і дає позитивний ефект (наприклад, модель автомобіля, літака, електропобутового приладу, малюнок килима тощо). На відміну від винаходу і корисної моделі, промисловий зра­зок вирішує художню, а не технічну задачу.Товарна марка - назва, термін, символ, дизайн, упаковка або їх комбі­нація, які застосовуються для ідентифікації товару та його виробника (про­давця) і дозволяє відрізняти товар від інших. Захисту підлягають товарні зна­ки, тобто зареєстровані у встановленому порядку позначення (наприклад, на­зва швейної машини ZINGER, знак, що являє собою коло поділене на три од­накових сектори - автомобіль "Мерседес", фірмові скляні пляшки Кока-Коли тощо).

Географічне зазначення (найменування місць походження товарів) -являє собою назву країни, галузі або місцевості виготовлення виробу (бра­зильська кава, французьке вино, дамаська сталь і т.п.).

Фірмове найменування - буква, слово, набір букв чи слів (наприклад, Сумське АТ "СЕЛМІ", яке утворене на основі абревіатури Сумського заводу електронних мікроскопів).

Ноу-хау - секрети виробництва, що мають промислову і комерційну цінність і не захищені національним і міжнародним патентним законодавст­вом. Наприклад, секрет виготовлення концентрату, з якого готується Кока-Кола, який до сих пір є нерозгаданим, незважаючи на численні спроби.

Для правової охорони об'єктів інтелектуальної власності на них офор­мляють охоронні документи, які засвідчують виключні права їх власника (ро­зробника). Винаходи, корисні моделі, промислові зразки захищають патента­ми (у країнах походження або (та) інших країнах). Географічне зазначення, товарну марку та фірмове найменування реєструють у державному чи міжна­родних реєстрах.

Основні способи комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності (з метою отримання прибутку) подано на схемі на рис. 8.2 [72].

 

 

Використання об'єктів інтелектуальної власностіУ власній діяльності (напри­клад, у виробництві)

Передача прав іншим суб'єктам


Внесення до статутного капіталуПродаж прав власності на об'єкти інтелектуальної власності

Передача прав на використання об'єктів інтелектуальної власностіЗа ліцензійним договором


За договором комерційної концесії (франшиза)

За договором лізингуРис. 8.2. Основні способи комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності

 

Для комерційної передачі об'єкта інтелектуальної власності укладають відповідну угоду, наприклад, ліцензійну угоду (договір). За ліцензійним до­говором друга сторона отримує прибуток від використання об'єкта інтелек­туальної власності, наприклад, при виготовленні і реалізації продукції на йо­го основі.

 

 

8.2. Структура інтелектуального капіталу


Структура інтелектуального капіталу підприємства наведена в табл. 8.2. Природно, це не є вичерпний перелік елементів ресурсної й потенційної складових інтелектуального капіталу (див. п. 8.1), його можна й потрібно до­повнювати й коректувати. Однак він досить точно відображає характер еле­ментів виділених частин інтелектуального капіталу.

Людський, організаційний і інтерфейсний капітали слід розглядати як підсистеми інтелектуального капіталу, що сам є складною системою. Вонипостійно взаємодіють один з одним. При цьому можливий прояв синергічно­го ефекту як підсилюючого, так і послаблюючого характеру.

Практика показує, що ефективність реалізації інтелектуального капіта­лу підприємства значною мірою визначається станом його організаційної складової. Існуючі реалії становлення й розвитку постіндустріальної (інфор­маційної) економіки і все зростаюча роль інноваційних факторів ініціюють створення принципово нових форм організації праці [69], які докорінно змі­нюють характер праці й систему управління, забезпечують небачені раніше ступінь свободи й гнучкість поведінки працівників (п. 6.1).

Однозначних рекомендацій щодо використання конкретних організа­ційних структур немає, усе визначається специфікою діяльності самого підп­риємства й особливостями ринку або галузі. Необхідно зазначити, що ці нові організаційні структури виникають і реально використовуються на ринках і в галузях з високим рівнем конкуренції, коли втриматися, а тим більше розви­ватися можна тільки шляхом постійного пошуку й використання нових спо­собів і сфер реалізації капіталу підприємства (у першу чергу інтелектуально­го), тобто інноваційним шляхом [28]. У цьому випадку самі обставини зму­шують власників і керівництво підприємств іти на реформи, ділитися повно­важеннями, надавати все більшу свободу творчості (що не означає повну без­контрольність) персоналу підприємств. Підприємства, керівництво яких на­магається зберегти тверді бюрократичні (засновані на ієрархічності) структу­ри управління, конкуренти рано або пізно витиснуть із ринку.

Інтерфейсний (більш вузько - споживчий) капітал є для нашої країни порівняно новим поняттям, однак ніхто не стане заперечувати, що наявність налагодженої системи взаємозв'язків і взаємодій з економічними контраген­тами різко підвищує шанси на успіх у конкуренції, а її відсутність - практич­но позбавляє навіть мінімальних шансів. Формування й зміцнення такої сис­теми будуть тим успішнішими, чим повніше будуть збігатися інтереси підп­риємства і його економічних контрагентів. Тому необхідно постійно відслід­ковувати ступінь відповідності цих інтересів і за наявності розбіжностей опе­ративно усувати виникаючі проблеми.

Реалізація інтелектуального капіталу комерційного підприємства здебі­льшого виявляється у вигляді:

-   просування на ринок нових або вдосконалених товарів (виробів або послуг), що більш повно відповідають інтересам споживачів та інших еконо­мічних контрагентів, ніж товари їхніх конкурентів;

-   упровадження більш ефективних технологій виробництва продукції;

-   упровадження більш ефективних методів управління на всіх стадіях виробництва й збуту продукції.

В остаточному підсумку це зводиться до товарів, які задовольняють іс­нуючі потреби новим, більше ефективним, способом, або ж товари, які задо­вольняють потенційні (приховані) потреби (у багатьох випадках їх цілеспря­мовано формують), тобто інноваційні товари.Практика показує, що в розвинених країнах близько 70-85% (а в деяких випадках і більше) прирос­ту ВВП забезпечується за рахунок інновацій (в Україні не більше ніж 7-10%). Тому для України, якщо вона хоче на рівних увійти у світове співтовариство цивілізованих країн, альтернативи інноваційному шляху не­має.

 

 

8.3. Методи оцінювання інтелектуального капіталу

 

Для оцінки інтелектуального капіталу використовують такі основні групи методів [3, 36] (рис. 8.3):

1.    Методи прямого вимірювання інтелектуального капіталу (Direct Intellectual Capital methods (DIC)). Ці методи ґрунтуються на вартісній оцінці окремих елементів інтелектуального капіталу, які потім зводяться в інтегра­льну оцінку. Їх сутність викладена в численних літературних джерелах, на­приклад, у [57].

2.    Методи визначення ринкової капіталізації (Market Capitalization Methods (MCM)). Засновані на обчисленні гудвіла - різниці між ринковою вартістю суб'єкта господарювання (оцінка фондового ринку) і вартістю його чистих активів.

3.    Методи розрахунку віддачі активів (Return on Assets methods (ROA)). Базуються на обчисленні різниці між відношенням доходу суб'єкта господарювання за певний період (за винятком податків) до вартості його матеріальних активів (ROA) і аналогічним показником галузі в цілому. Добу­ток отриманої різниці й вартості матеріальних активів оцінюваного суб'єкта господарської діяльності є середнім доходом від інтелектуального капіталу. Потім шляхом прямої капіталізації або дисконтування одержуваного грошо­вого потоку визначають вартість його інтелектуального капіталу.

4.    Методи бальної оцінки (Scorecard Methods (SC)). Ці методи перед­бачають виділення елементів інтелектуального капіталу суб'єкта господарю­вання і їх відносну бальну або ж індикативну оцінку (у динаміці або ж порі­вняно з іншими суб'єктами господарювання даної галузі або ринку).

 

Методи оцінки інтелектуального капіталу підприємства1. Методи прямого вимірювання 2. Методи оцінки ринкової капіталіза­ціїРис. 8.3. Методи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

 

Оскільки оцінка в 1-й і 4-й групах методів виконується від окремого до загального, а в 2-й і 3-й - від загального до окремого, то групи методів 2 і 3 більш прийнятні для оцінки інтелектуального капіталу підприємства в цілому

185(наприклад, при операціях купівлі-продажу підприємства). Відповідно, групи методів 1 і 4 більш приянятні для аналізу ефективності структури інтелектуа­льного капіталу й окремих його елементів.

Із цього випливає, що методи груп 2 і 3 дозволяють оцінювати в ком­плексі ресурсну й потенційну складові інтелектуального капіталу без їхнього поділу, а методи груп 1 і 4 у принципі дозволяють це, однак потенційній складовій дотепер практично не приділялося належної уваги.

Критичний аналіз і узагальнення літературних джерел і практики гос­подарювання дозволили виділити найбільш прийнятні з відомих підходів до оцінки інтелектуального капіталу підприємства: окремо за елементами ресу­рсної й потенційної складових. Їхній розгляд будемо вести окремо за людсь­ким, організаційним й інтерфейсним капіталами.

Людський капітал. Рівень інтелекту працівників звичайно оцінюють показником IQ (індивідуально для кожного працівника й середнім по підроз­ділу або організації). Знання, навички й досвід персоналу можна оцінити кі­лькісними показниками рівня освіти, кваліфікації, виробничого стажу (зага­льного й відповідно до профілю діяльності підприємства) і т.п. Для їхньої оцінки також доцільно використовувати й якісні показники, наприклад, наяв­ність досвіду роботи в закордонній фірмі, досвіду виготовлення продукції на експорт, проходження персоналом курсів підвищення кваліфікації. Наявність творчих здібностей і креативного способу мислення, критичного ставлення до авторитетів можна оцінити показниками раціоналізаторської й винахідни­цької активності, які характеризують схильність до генерування нових знань [45, 60, 75]. Досить важко оцінити кількісно моральні цінності й культуру праці, вони підлягають в основному укрупненій оцінці через показники част­ки браку в роботі, наявності претензій і позовів з боку споживачів, оптималь-ності трудових дій і т.п. Однак їх можна непрямим чином оцінити якісно та­кими показниками: поведінка на роботі й у побуті, обов'язковість у відноси­нах з колегами й діловими партнерами, організація робочого місця й т.д. Пе­рераховані показники характеризують, в основному, ресурсну частину люд­ського капіталу, їх доцільно порівнювати з аналогічними показниками ліде­рів на ринку або в галузі.

Можливість реалізації людського капіталу укрупнено можна оцінити показниками індивідуальної (щоб не враховувати організаційний капітал) ре­зультативності і якості праці працівників відповідних категорій, ступеня від­повідності їхніх знань і умінь вимогам ринку (напрямок і величина вектора освіти й самоосвіти), вікової структури й т.п. Детальніше, показники оцінки потенційної складового людського капіталу наведені в табл. 8.2.

Організаційний капітал. Якісна конструкторська, технологічна, екс­плуатаційна, ремонтна та ін. документація, якою володіє підприємство, свід­чить про високий рівень організаційного капіталу, особливо якщо це стосу­ється сучасної конкурентоспроможної продукції, яка користується попитом на ринку. Для оцінки можуть бути використані як кількісні показники (ви­значаються, у більшості, непрямим методом, наприклад, рівень прогресивно­сті конструкцій і технологій, рівень ремонтопридатності, технологічності ви­готовлення й економічності експлуатації), так і якісні, що визначають рівень якості документації методом експертної оцінки. Рівень (коефіцієнт) прогре­сивності конструкцій і технологій можна визначати як частку конструктив­них (технічних) і технологічних рішень відповідно на рівні найсучасніших у галузі чи на ринку зразків в їх загальній кількості.

Права власності на патенти, промислові зразки, ноу-хау, товарні знаки та ін. свідчить про високий рівень організаційного капіталу й ступеня його правової захищеності. Для їхньої оцінки доцільно також використовувати ва­ртісну оцінку: витратний метод, метод доходів (звільнення від роялті), метод аналогій, визначення ринкової вартості.

Наявність сертифікатів відповідності стандартам якості й системи управління якістю (ICO 9000), вимогам екологічної безпеки (ICO 14000) під­вищує рівень організаційного капіталу й одночасно свідчить про високий ступінь його реалізації (у деяких випадках сертифікація є єдиним засобом за­безпечення просування продукції на ринку). Оцінка може виконуватися як за якісними, так і за кількісними показниками, наприклад, частка сертифікова-ної продукції, технологій, виробництв.

Рівень оснащеності сучасними засобами комунікації й зв'язки можна оцінити шляхом порівняння з кращими підприємствами та організаціями на ринку або в галузі. Рівень інформаційного, програмного, технічного забезпе­чення систем підтримки прийняття рішень доцільно визначати за допомогою коефіцієнтів їхньої прогресивності, оновлюваності й т.п. Крім того, доціль­ним є порівняння техніко-економічних параметрів програм, комп'ютерної те­хніки, інформаційних баз даних і знань із кращими зразками або тими, які використовують лідери ринку чи галузі.

Рівень використання (потенційна складова) інформаційних систем і те­хнологій доцільно оцінювати відомими показниками рівня автоматизації й механізації робіт (проектних, виробничих, управлінських, допоміжних) на всіх стадіях процесу розроблення, виробництва й просування продукції на ринку. Його можна визначати, порівнюючи з показниками підприємств-лідерів. Непрямим шляхом його також можна визначити за допомогою пока­зників продуктивності праці (окремих підрозділів або підприємства в ціло­му), інформатизації процесів проектування, виробництва, збуту та управлін­ня.

З огляду на зростання ролі інформації й знань як джерела й засобів со­ціально-економічного розвитку, окремо розглянемо показники інформацій­ного оснащення. Забезпеченість економічною інформацією, необхідною для прийняття обґрунтованих і економічно ефективних рішень слід оцінювати з використанням такого підходу [24]:

 

 

(8.1)(8.2)

р.з

 

де ПХп - похибка пошуку; Ір - обсяг виданої релевантної інформації; Із - загальний обсяг виданої інформації; ПВп - повнота пошуку; Ірзз - обсяг ре­левантної інформації в загальній її сукупності.

Величини Ір, Із, і Ірз можуть вимірятися кількістю документів або в стандартних одиницях, які прийняті для виміру кількості інформації - Байт, Кбайт, Мбайт, Гбайт і т.п.

Як випливає з формул ( 8.1-8.2), ефективність пошуку тим вища, чим вища повнота пошуку (ПВп) і менша похибка пошуку (ПХп).

Для оцінки інформаційного оснащення рекомендується використовува­ти такі показники:

-                     коефіцієнт повноти інформації (Кпв), що розраховується як від­ношення обсягу інформації, наявної в особи, що приймає рішення (ОПР) до загального обсягу інформації, необхідної для ухвалення обґрунтованого рі­шення;

-                     коефіцієнт точності інформації (Кт), що розраховується як від­ношення обсягу релевантної інформації до загального обсягу наявної інфор­мації;

-                     коефіцієнт суперечливості інформації (Ксп), що розраховується як відношення кількості наявних незалежних свідоцтв на користь ухвалення рі­шення до загальної кількості незалежних свідоцтв.

Ці одиничні показники можна поєднувати в інтегральний за такою фо­рмулою [24]:

 

Кі = Кпв ' Кт ' Ксп. (8.3)

 

Для оцінки рівня інформаційної оснащеності залежно від розраховано­го значення інтегрального показника (Кі) може бути запропонована шкала

(рис. 8.4).

1,0

0                                         0,3 0,7

 

низький рівень                         середній рівень                       високий рівень

 

Рис. 8.4. Рівні інформаційного оснащення системи прийняття рішень

 

Укрупнену оцінку рівня організаційної структури управління підпри­ємством можна виконати відповідно до підходу, викладеного в роботі [9], що передбачає побудову матриці аналізу й розподілу функцій, прав і обов'язків між підрозділами підприємства. Результати аналізу слугують підставою для виявлення "вузьких місць", ліквідації паралелізму в роботі, оптимізації стру­ктури системи управління й перерозподілу прав і обов'язків між співробітни-

188ками окремих підрозділів. При оцінці адекватності організаційної структури цілям і завданням управління й вимогам ринку необхідно також брати до уваги результати викладеного вище аналізу нових організаційних форм підп­риємств і організацій.

Оцінку потенційної складової організаційної структури можна оціню­вати показниками швидкості реагування на збурювання в зовнішньому і вну­трішньому середовищах, оперативності і якості прийнятих управлінських рішень, спрямованих на використання й розвиток ринкових можливостей і протидію ринковим загрозам.

Соціально-психологічний клімат у колективі працівників підприємства і його структурних підрозділів, корпоративна культура в багатьох випадках вирішальною мірою визначають шанси на успіх реалізації потенціалу підп­риємства й істотно підвищують його. Для їхньої оцінки використовують ме­тоди соціології й психології.

У цілому, можливість реалізації організаційного капіталу підприємства (інформації про запити споживачів, прав на патенти й технічну документацію й т.п.) прямо характеризує частка наукомістких виробів, послуг і технологій у їх загальній кількості, вона також свідчить про високий рівень інтелектуа­льного капіталу взагалі. Їхні характеристики необхідно порівнювати з харак­теристиками кращих на ринку виробів, послуг і технологій відповідно.

Інтерфейсний капітал. Наявність сталих налагоджених зв'язків з еко­номічними контрагентами підприємства, контактними аудиторіями свідчить про високий рівень інтерфейсного капіталу й здатність до його реалізації. Для оцінки можна використовувати як якісні (тривалість контактів, ступінь зацікавленості економічних контрагентів у співробітництві, умови співробіт­ництва та ін.), так і кількісні показники, зокрема: частка продукції, що реалі­зується постійним споживачам, частка одержуваного від цього прибутку й т.п. Особливо важливим є наявність добре налагодженої й перевіреної часом збутової мережі й системи товароруху.

Імідж підприємства в середовищі споживачів і ділових партнерів, його ділова репутація мають самостійну ринкову цінність (гудвіл) і значною мі­рою впливають на ефективність його ринкової діяльності, однак і самі зале­жать від неї. Оцінити імідж і ділову репутацію можна досить об'єктивно, на­приклад, шляхом опитування споживачів, ділових партнерів, або ж витрата­ми часу й коштів на укладання договорів з економічними контрагентами, на просування продукції на ринок, зокрема стимулювання попиту порівняно з основними конкурентами. Аналогічним чином можна оцінити торговельну марку (бренд).

 

Примітка

Слід зазначити, що за даними Британського Інституту захисту торговельних знаків, за період з 1980 р. по 2000 р. у Великобританії й США відношення балансової вартості компаній до їхньої ринкової вартості зменшилося в п'ять разів. Так, в Англії тільки близько 30% ринкової вартості компанії відображається в ба­лансі, усе інше припадає на нематеріальні активи, основу яких становить торговельна марка й бренд, зокре­ма, для British Petroleum це відношення становить 29 : 71, Coca-Cola - 4 : 96.Комплексну оцінку інтелектуального капіталу підприємства (Ок) можна виконати за допомогою відомого в математиці методу відстаней. При цьому кількісні показники слід оцінювати безпосередньо, а якісні необхідно попе­редньо переводити в бальні оцінки.

Розрахункова формула має вигляд

 

Ок =£ (1) Б,, (8.4)

 

 

де і - порядковий номер показника; n - кількість показників, Ві - ваго­мість і-го показника, ді - відносна оцінка і-го показника (порівняно з етало­ном).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Похожие статьи

С М Ілляшенко - Оцінка ефективності та оптимізація портфеля замовлень науково-виробничого підприємства

С М Ілляшенко - Сутність структура й методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

С М Ілляшенко - Теоретико-методичні засади оцінки ринкової адекватності ідей і задумів товарних інновацій

С М Ілляшенко - Управління вибором цільового ринку для реалізації інноваційного потенціалу підприємства

С М Ілляшенко - Формування і розвиток цільових ринків