С М Ілляшенко - Інноваційний менеджмент підручник - страница 23

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 

При цьому

= ——, якщо максимальне значення показника є кращим;

0max

St = -0^, якщо мінімальне значення показника є кращим,

де Оі - оцінка і-го показника аналізованого підприємства; Omax - макси­мальне значення і-го показника з усіх порівнюваних підприємств; Omin - міні­мальне значення і-го показника з усіх порівнюваних підприємств.

Вагомості показників визначають експертним методом. Відповідно до формули (8.4) кращим є менше значення комплексної оцінки (в ідеалі Ок = 0).

Основною проблемою є вибір еталона (бази) для порівняння. Таким може бути краще значення показника серед всіх підприємств на ринку. Доці­льним є оцінювання за формулою (8.4) окремо ресурсної і потенційної частин інтелектуального капіталу. Це дозволить оцінити інтелектуальну оснащеність підприємства й здатність до її реалізації, визначити на цій основі конкретні заходи, спрямовані на розвиток інтелектуального капіталу.

 

 

8.4. Управління інтелектуальним капіталом підприємства

 

Управління інтелектуальним капіталом підприємства, до речі, як і управління взагалі, має бути спрямоване на приведення у відповідність внут­рішніх можливостей його реалізації і розвитку до зовнішніх, які генеруються ринком. Загальна схема управління подана на рис. 8.5.

Згідно зі схемою на рис. 8.5, процедури управління інтелектуальним капіталом підприємства виконуються в такій послідовності.

1. Шляхом співставлення характеристик зовнішнього середовища (рин­кових можливостей і загроз) і внутрішнього середовища (характеристик складових підсистем інтелектуального капіталу) визначають можливі напря­мки розвитку підприємства.

Загалом методична база такого аналізу (SWOT-аналіз, матричні методи стратегічного аналізу та ін. є достатньо відомими і перевіреними практикою[44]). Вибір характеристик зовнішнього середовища, що характеризують ри­нкові можливості і загрози та їх оцінка, не викликає ускладнення.


Об'єкт управління (складові інте­лектуального капіталу)

 

 

<----

 

 

 

ЛК

ОК

ІК

 

 

 

Рис. 8.5. Схема механізму управління інтелектуальним капіталом підп­риємства

Основні характеристики інтелектуального капіталу підприємства, що характеризують його сильні і слабкі сторони (потенціальну і здатнісну скла­дові), подано в табл. 8.2. Доцільним уявляється визначення напрямків розви­тку на основі аналізу потенціальної і здатнісної складових (зіставляючи їх по одній з ринковими можливостями і загрозами), а також на основі їх узагаль­неної (комплексної) оцінки. Такий підхід дозволяє точніше окреслити най­більш реальні напрямки розвитку, для реалізації яких є (поряд із зовнішніми умовами) достатній обсяг інтелектуальних ресурсів та здатність (спромож­ність) їх реалізувати.

2.     У разі недостатності однієї зі складових - перевіряється технічна і економічна можливості, а також економічна доцільність доведення їх до на­лежного рівня - окремо за елементами підсистем інтелектуального капіталу (з погляду потенціальної і здатнісної їх частин).

3.     Розробляються конкретні заходи щодо доведення елементів підсис­тем інтелектуального капіталу до належного рівня.

4.    Перевіряється результативність реалізації розроблених заходів
(управлінських дій) та вносяться необхідні корективи.

Установлена послідовність заходів може циклічно повторюватися.

В основу механізму управління інтелектуальним капіталом підприємс­тва (див. рис. 8.5) покладено оцінку достатності (недостатності) інтелектуа­льного капіталу й вибору за її результатами конкретних управлінських дій. Підходи до оцінки та оціночні показники окремих підсистем (ЛК, ОК, ІК), елементів цих підсистем та узагальненої оцінки інтелектуального капіталу викладено вище, у п. 8.3. Там же запропоновано показники та підходи до їх визначення як для потенційної, так і для здатнісної складових (детальніше див. у додатку Б).

Однак існує проблема визначення критерію достатності інтелектуаль­ного капіталу. У першому наближенні як еталон можна взяти показникикращих на ринку чи в галузі підприємств. Можна також порівнювати показ­ники в динаміці (одного підприємства чи кількох), визначаючи тим самим позитивні чи негативні тенденції.

Доцільним уявляється накопичення та узагальнення статистичних да­них щодо показників, які характеризують окремі елементи підсистем, підсис­теми інтелектуального капіталу (ЛК, ОК, ІК) та його загальний стан. Причо­му окремо слід виділяти показники за потенційною та здатнісною складови­ми. Перераховані показники слід розглядати не узагальнено, а в сукупності з економічними (фінансовими) та маркетинговими показниками аналізованих підприємств, щоб встановити ступінь залежності економічних результатів ді­яльності від стану (рівня) інтелектуального капіталу, а також наявність та ті­сноту стохастичних зв'язків. При цьому необхідно структурувати дані за ви­дами діяльності, масштабами підприємств та ін.

Наявність такої бази є основою адекватної оцінки достатності рівня ін­телектуального капіталу та обґрунтованого вибору управлінських дій, спря­мованих на його посилення за окремими підсистемами та їх елементами.

 

Контрольні запитання

1.                  Яку роль інтелектуального капітал відіграє в інформаційній еко­номіці?

2.                  Які існують підходи до визначення сутності і структури інтелек­туального капіталу? Охарактеризувати підсистеми, ресурсну і потенційну складові інтелектуального капіталу.

3.                  Дати визначення поняття об'єктів інтелектуальної власності, оха­рактеризувати їх. Які особливості вони мають?

4.                  Охарактеризувати суб'єкти інтелектуальної власності, отримува­ні ними ефекти від використання об'єктів інтелектуальної власності.

5.                  Як класифікуються об'єкти інтелектуальної власності?

6.                  Які існують способи комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності?

7.                  Охарактеризувати об'єкти промислової власності: винаходи, ноу-хау, промислові зразки, корисні моделі, товарні марки, географічні зазначен­ня, фірмові найменування.

8.                  Охарактеризувати структуру інтелектуального капіталу підпри­ємства: його основні підсистеми та їх елементи.

9.                  Дати визначення людського капіталу як підсистеми інтелектуа­льного капіталу.

10.              Дати визначення організаційного капіталу як підсистеми інтелек­туального капіталу.

11.              Дати визначення інтерфейсного капіталу як підсистеми інтелек­туального капіталу.

12.            Які існують методичні підходи до оцінювання інтелектуального капіталу та рекомендації до їх застосування?Охарактеризувати методичний підхід і оціночні показники дета­льної по елементної оцінки інтелектуального капіталу.

13.            У чому полягає сутність механізму управління інтелектуальним капіталом підприємства? Яка його схема?

Яка послідовність процедур управління інтелектуальним капіта­лом підприємства?9. КОМПЛЕКСНЕ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

Різновиди ефектів інноваційної діяльності та підходи до їх оцінювання Урахування ризику при оцінюванні ефективності Комплексна оцінка ефективності інноваційної діяльності

 

9.1. Різновиди ефектів інноваційної діяльності

 

Різноманітність проявів інноваційної діяльності зумовлює й різнома­ніття її ефектів (див. п. 1.2, табл. 1.3), які потрібно оцінювати й ураховувати при обґрунтуванні інноваційних проектів, а також при виборі оптимальних з низки альтернативних варіантів.

У загальному випадку виділяють такі основні види ефектів інновацій­ної діяльності:

1. Економічний ефект. Проявляється у вигляді прямої економічної ви-
годи від впровадження результатів інноваційної діяльності: економії часу,
отримання (зростання) прибутку, зменшення витрат тощо. Він підлягає кіль-
кісній оцінці. Основні оціночні показники і приклад оцінки економічного
ефекту інноваційної діяльності див. у п.
10.8.

Економічний ефект інноваційної діяльності може спостерігатися в од­ного чи в кількох суб'єктів інноваційного процесу:

-   розробника, який реалізує свої розробки (патенти, товарні марки, ко­рисні моделі, промислові зразки тощо);

-   виробника (впровадження інновацій у виробництво чи реалізація ін­новаційної продукції);

-   посередника (реалізація інноваційної продукції, застосування нових методів просування продукції тощо);

-   споживача (наприклад, зменшення експлуатаційних витрат при вико­ристанні інноваційної продукції) і т.д.;

-   суспільства в цілому (зростання ВВП, наповнення бюджету, підви­щення рівня якості життя і т.п.).

При цьому може спостерігатися мультиплікативний ефект, який поля­гає в накопиченні додаткового прибутку від використання інновацій (напри­клад, від інноваційної продукції промислового призначення, що забезпечує економічний ефект її виробнику, дистриб'ютору, споживачу-товаровиробнику, який її використовує для виготовлення іншої продукції, кі­нцевому споживачу, суспільним і державним інституціям тощо).

2.     Науково-технічний ефект. Полягає в прирості практично-
орієнтованих (прикладних) науково-технічних знань і умінь. Кількісна оцінка
даного виду ефекту достатньо ускладнена, хоча формалізовані і захищені
практично-орієнтовані знання підлягають вартісній оцінці (патенти, ноу-хау
тощо, див. п.
8.1), в основному ж його можна оцінити лише опосередковано.

-                     Науково-технічний ефект оцінюється показниками [11]:підвищення науково-технічного рівня виробництва;

-                     підвищення організаційного рівня виробництва;

-                     можливим масштабом використання (застосування);

-                     кількістю зареєстрованих охоронних документів;

-                     збільшенням частки нових технологій, у т.ч. інформаційних;

-                     збільшенням частки нових технологічних процесів;

-                     підвищенням рівня автоматизації, механізації й роботизації виро­бництва;

-                     зростанням кількості і статусу науково-технічних публікацій;

-                     підвищенням конкурентоспроможності підприємства і його про­дукції;

-                     зростанням іміджу товаровиробника і т.п.

У більшості випадків науково-технічний ефект проявляється разом з економічним, соціальним та ін. ефектами інноваційної діяльності і його важ­ко виокремити.

3.   Науковий (пізнавальний) ефект. Проявляється у вигляді прирощен­ня наукових, науково-технічних та інших знань щодо закономірностей розви­тку природи і суспільства. Кількісно оцінити даний ефект досить важко, в основному про нього можна судити з темпів розвитку певних галузей науки, виникнення нових галузей чи нових напрямків у традиційних галузях. Його також можна оцінити через показники зростання кількості наукових публіка­цій та посилань на публікації в наукових працях вітчизняних чи іноземних науковців, використання нових знань у практичній діяльності підприємств і установ тощо (для прикладних галузей науки).

4.   Соціальний ефект. Полягає у створенні більш сприятливих умов для життєдіяльності особи, групи людей, суспільства в цілому (див. п. 8.1). Його можна оцінити кількісно (хоча і не завжди вартісно), наприклад, через показники якості життя населення (у масштабах країни чи регіону). На рівні інноваційного підприємства чи установи його оцінюють такими показника­ми:

 

-   покращення умов праці працівників;

-   приріст доходів персоналу;

-   зміни в структурі персоналу з погляду рівня кваліфікації, співвідно­шення чоловіків і жінок тощо;

-   покращення стану здоров'я персоналу;

-   збільшення тривалості вільного часу при зменшенні тривалості робо­чого часу без зменшення чи зі збільшенням рівня оплати праці і т.п.

5.   Екологічний ефект. Полягає в зменшенні екодеструктивного впливу на довкілля та поліпшенні якості навколишнього середовища. Підлягає варті­сній оцінці, методи оцінки достатньо відомі і перевірені практикою [78].

Зокрема, вартісний вираз екологічного ефекту від використання товар­ної інновації (інноваційного товару) споживачами можна розраховувати за формулою [22]:Есп = ^,{Езбр.і + Ее.зб.і + Езбр.сп.і + Езбр.е.р.і + Езб.к.н.і + Еут.і + Іі )* (l + р)   ' (9.1)

i=1

 

де, відповідно, для і-го періоду експлуатації товару: ЕзбрЛ - економія на зборах за забруднення навколишнього природного середовища; Евзбл - еко­номія на відшкодуванні збитків, завданих навколишньому природному сере­довищу; ЕзбрхпЛ - економія на зборах за спеціальне використання природних ресурсів; Езбр,врі - економія на зборах за спеціальне використання водних ре­сурсів; Езбк н і - економія на зборах за користування надрами та за видобуван­ня корисних копалин; Еуті - економія на утилізації самого товару і залишків, пов'язаних з його експлуатацією; Іі - додаткові надбання за рахунок підви­щення іміджу споживача; p - норма дисконту.

Аналогічним чином можна розраховувати суспільно значущі екологічні ефекти нового товару (Есусп,) у вартісному вираженні (з деякими поправками на зміст складових).

Виділяють і інші види ефектів інноваційної діяльності (ресурсний, пра­вовий, ринковий або маркетинговий, податковий і т.п.), проте вони є окре­мими випадками розглянутих вище або ж їх різновидами.

Оцінка різних видів ефекту не є самоціллю, вона становить основу для прийняття ефективних управлінських рішень з управління інноваційною дія­льністю.

При цьому слід брати до уваги, що інноваційна діяльність пов'язана як з позитивними, так і негативними ефектами. Зокрема, позитивний ефект вна­слідок використання ядерних енергетичних реакторів може бути зведений нанівець збитками, що спричинені як постійним негативним впливом на до­вкілля ядерних реакторів, так можливими їх аваріями (для прикладу, слід згадати Чорнобильську катастрофу).

Крім того, прийняття рішень про доцільність розроблення й викорис­тання конкретних інновацій передбачає комплексний аналіз і оцінку усієї множини можливих ефектів (позитивних та негативних), які розраховані з урахуванням фактору часу і ризику (див. п. 10.8 і п. 9.2 відповідно).

Варіант можливих проявів ефектів інноваційної діяльності на різних рівнях узагальнення (підприємства, регіону, держави тощо) подано в табл.

9.1.

Доцільним уявляється й оцінювання синергічних ефектів як результату прояву (взаємно підсилюючого чи взаємно послаблюючого) висвітлених ви­ще видів ефектів інноваційної діяльності.

Його оцінка для охарактеризованих вище п'яти видів ефектів може бу­ти виконана за формулою

 

Ec =((((£, + Ег )■ km + E3 )*    + E4 )• k: + E5). k'5', (9.2)де Еі - ефект і-го виду (у вартісному виразі); к,т - коефіцієнт, що харак­теризує синергізм внаслідок додавання і-го ефекту до і-1 попередніх; т - по­казник, що характеризує характер синергізму внаслідок додавання і-го ефек­ту, у випадку посилюючого характеру він приймає значення +1, понижуючо­го —1.


Значення коефіцієнтів kj та показників т визначають на основі минуло­го досвіду діяльності чи експертним методом (за відсутності ретроспектив­них даних).

9.2. Урахування ризику при оцінюванні ефективності інноваційних проектів

 

Як зазначено в п. 7.4, інноваційна діяльність пов'язана з ризиком. Дійс­но, основною функцією інновацій і інноваційної діяльності є зміни, що розг­лядаються як джерело доходу, а зміни завжди пов'язані з невизначеністю (неповною визначеністю) щодо очікуваних результатів і, відповідно, з ризи­ком. Раціональна поведінка при обґрунтуванні інноваційних проектів полягає в тому, щоб цей ризик не ігнорувати, а належним чином ураховувати.Існують різні підходи до врахування ризику при оцінці ефективності і обґрунтуванні доцільності реалізації інноваційних проектів. Розглянемо ос­новні з них.


1. Урахування ризику при визначенні норми дисконту. Так, у роботі [68] поправки на ризик пропонується вносити шляхом коригування норми дисконту залежно від прийнятого напряму інноваційного розвитку ринкових можливостей (табл. 9.2). Таким чином може бути скориговане значення, на­приклад, економічного ефекту. Хоча величина коригування відсоткової став­ки може відрізнятися від зазначеної в табл. 9.2, але сам підхід є цілком логіч­ним. У процесі аналізу визначається, до якої категорії слід віднести існуючий ризик реалізації конкретного інноваційного проекту (напряму інноваційного розвитку ринкових можливостей [24]), після чого виконується переоцінка, наприклад, прибутковості з урахуванням підвищення відсоткової ставки на величину премії за ризик. Так, глибоке проникнення на ринок співвідносить­ся з ризиком першої категорії, розширення меж ринку - із третьою категорі­єю ризику, розроблення й реалізація нового продукту - із другою категорією, диверсифікація виробництва і збуту - з четвертою категорією.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Похожие статьи

С М Ілляшенко - Оцінка ефективності та оптимізація портфеля замовлень науково-виробничого підприємства

С М Ілляшенко - Сутність структура й методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

С М Ілляшенко - Теоретико-методичні засади оцінки ринкової адекватності ідей і задумів товарних інновацій

С М Ілляшенко - Управління вибором цільового ринку для реалізації інноваційного потенціалу підприємства

С М Ілляшенко - Формування і розвиток цільових ринків