С М Ілляшенко - Інноваційний менеджмент підручник - страница 3

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 

 

 

Зовнішнє макросередовищеЗовнішнє мікросередовище


1Цілі


Функції


Методи


Структура

 

Інформаційна


УПРАВЛЯЮЧА ПІДСИСТЕМА

 

Дослідження

 

 

Вхід


Ресурсна

Методологіч-

на

Правова


 

внутрішнє' середовище підприємства-інноватора

-I    ІННОВА1ОРА у-

 

 

НАУКОВА ПІД­СИСТЕМА

Конструктор­ські і техноло­гічні розробки

Юридичний захист розробок


 

 

ВихідЕкологічна


Випробування та контроль,

НДДКР
I


Зворотній зв'язокРис. 1.1. Система інноваційного менеджменту підприємства ([31] з ав­торськими уточненнями та доповненнями)

 

Він характеризується складністю структури, наявністю численних еле­ментів зі складними взаємозв'язками, динамічністю і стохастичністю поведі­нки в цілому й окремих його елементів, існуванням ієрархічних і функціона­льних підсистем, що розвиваються на підставі окремих цілей, (управляюча, забезпечуюча, наукова, функціональна підсистеми, кожна з яких, у свою чер­гу, складається з низки підсистем).

Реалізація функцій інноваційного менеджменту відбувається на основі постійного обміну інформацією із зовнішнім макро- (економічна, соціальна, політична, демографічна, екологічна, техніко-технологічна та ін. складові) і мікросередовищем (споживачі, постачальники, торговельні та збутові посе­редники, конкуренти, фінансово-кредитні установи, ЗМІ, органи місцевої влади, місцеве населення і т.п.). Умови зовнішнього середовища, у свою чер­гу, визначаються динамікою процесів, що відбуваються, характер цих проце­сів носить ймовірнісний характер.

Динамічність інноваційного менеджменту виявляється в постійних змі­нах ролі і значення його систем (підсистем) залежно від стану навколишньо­го середовища, цілей підприємства, спонукальних мотивів (стимулів) діяль­ності підприємства (у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, пра­цівників).

Адаптивність полягає в: самопідтримці обміну ресурсами (інформацій­ними, матеріальними, фінансовими) між елементами інноваційної системи підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середовищем; коригу­ванні системи управління інноваційною діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонування; самовдосконаленні з метою забезпечення умов тривалого виживання підприємства відповідно до його місії і прийнятої мо­тивації діяльності.

Вхідні параметри системи інноваційного менеджменту (рис. 1.1) - це матеріальні, енергетичні, інформаційні та когнітивні потоки. Вихідні параме­три являють собою нові чи модернізовані високоефективні конкурентоспро­можні процеси, продукти, послуги тощо. Результатами трансформації вхід­них параметрів у вихідні є прибуток, зростання виробництва, освоєння нових сегментів та нових ринків, нові знання працівників, соціальна відповідаль­ність, ступінь задоволеності працівників та споживачів.

Зворотними зв'язками системи є: вимоги і реакція суб'єктів інновацій­ного процесу, насамперед споживачів; інформація щодо змін у зовнішньому макро- і мікросередовищі; зміни у внутрішньому середовищі тощо.

Зовнішнє макросередовище задає поле інноваційної діяльності і прямо чи опосередковано впливає на мікросередовище та підприємство-інноватора. Елементами прямого впливу є державні та суспільні інститути, компоненти інноваційної інфраструктури (див. розділ 4). Елементами середовища опосе­редкованого впливу вважають міжнародне, соціокультурне та економічне оточення, політичні та екологічні фактори, стан науки і техніки, ціннісні орі­єнтири суспільства та ступінь сприйняття інноваційних ідей.

Мікросередовище чинить, в основному, безпосередній вплив на підп-риємство-інноватора.

Вплив зовнішнього середовища (макро- і мікро-) є об'єктивним і неке-рованим, до дії його факторів слід пристосовуватися, використовуючи сприя­тливі можливості (незадоволення споживачів існуючою продукцією, дифере­нціацію їх запитів, зростання вимог до технічних параметрів і якості продук­ції і т.п.) і уникаючи несприятливих (обмеженість доступу до джерел сиро­вини для виготовлення нової продукції тощо).

Внутрішнє середовище інноваційного менеджменту передбачає такі складові, як організаційне, техніко-технологічне, соціально-психологічне та фінансово-економічне середовища підприємства, його вплив є керованим.

Виділені на рис. 1.1 підсистеми інноваційного менеджменту є багаторі­вневими і містять підсистеми нижчого рівня. Для прикладу на рис. 1.2 деталі­зовано управляючу підсистему як основну підсистему інноваційного мене­джменту. Аналогічним чином можуть розглядатися й інші його підсистеми.УПРАВЛЯЮЧА ПІДСИСТЕМА ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУПідсистема цілей

Підсистема функцій

Підсистема методів


Підсистема організаційних струк­тур управліннястратегічні цілі

тактичні

оперативні

функціональні

довгострокові

короткострокові

аналіз, планування та прогнозування програм розвитку

координація, організа­ція взаємодій та проце­сів

мотивація облік і контроль

адміністративні

аналітичні та про­гностичні

 

логіко-дидактичні

соціально-психологічні

 

економічні

 

евристичні

мережеві

лінійно-штабні

проектні

матричні

дивізіональні

функціональні

новітні (пульсую­ча, комісарська, феодальна, неза­лежна самокеро-вана та ін. [24])Рис. 1.2. Управляюча підсистема інноваційного менеджменту ([31] ада­птовано)

 

Ефективність інноваційного менеджменту зумовлюється, насамперед, обґрунтованістю методу рішення поставлених проблем. Сьогодні до іннова­ційного менеджменту застосовуються такі наукові підходи, як: системний, поведінковий, адміністративний, маркетинговий та ін.

Інноваційний менеджмент відповідно до системного підходу розгляну­то вище (див. рис. 1.1).

Маркетинговий підхід покликаний орієнтувати управляючу підсистему інноваційного менеджменту (див. рис. 1.2) на потреби ринку (споживача), тобто спрямовувати інноваційну діяльність на задоволення запитів спожива­чів. Наприклад, обрання інноваційної стратегії підприємства слід здійснюва­ти, базуючись на результатах аналізу існуючих і прогнозованих потреб у пе­вній інновації, стратегічній сегментації ринку, прогнозуванні життєвих цик­лів інновацій, оцінці конкурентоспроможності своїх продуктів і продуктів конкурентів.

Процесний підхід до інноваційного менеджменту розглядає його функ­ції як взаємозалежні. Процес управління в даному випадку буде ланцюжком безперервних дій зі стратегічного маркетингу, планування, організації проце­сів, обліку й контролю, мотивації, регулювання. Його суть - координація ро­біт з інноваційної діяльності.

Директивний підхід передбачає впорядкування функцій, прав, обов'яз­ків, нормативів якості, витрат, тривалості, а також елементів системи іннова­ційного менеджменту в нормативних актах. Він базується на законодавчих та нормативних актах, планах, програмах, завданнях тощо.

Поведінковий підхід передбачає надання допомоги працівникам в осмисленні їхніх можливостей (на основі вчення про поведінку персоналу) стосовно побудови й управління інноваційною організацією. Керівник коор­динує роботу, змушує або стимулює людей для досягнення мети (застосовує методи позитивної і негативної мотивації).

Загалом, інноваційний менеджмент дозволяє цілеспрямовано управляти переходом діяльності підприємств і установ на інноваційний шлях розвитку який, як свідчить світовий досвід, є безальтернативним і дозволяє забезпечи­ти конкурентоспроможність на національному і світовому ринках, посилити ринкові позиції, забезпечити умови стійкого прогресивного розвитку.

Дійсно, розвиваючись інноваційним шляхом, суб'єкт господарювання змушений удосконалювати свою виробничу базу, систему матеріально-технічного забезпечення, оптимізувати структуру збутової мережі і систему руху товарів, адаптуючи їх до змін ситуації на ринку. Одночасно з цим відбу­вається перебудова організаційних структур управління, здобувають досвід його робітники, фахівці і керівники, налагоджується система зв'язків з еко­номічними контрагентами, створюється і зміцнюється імідж і т.п., тобто зро­стає його інноваційний потенціал. Тим самим розширюються адаптаційні можливості до змін ринкового середовища. Тобто суб'єкт господарювання зможе реалізувати нові ринкові можливості, проникнути в нові сфери діяль­ності, які раніше для нього були недоступними. Кожна наступна успішно ре­алізована інновація розширює його можливості, хоча, природно, завжди існує певна межа розвитку, принаймні, за масштабами діяльності.

 

 

1.4. Еволюція інноваційного менеджменту в системі стратегічного управління підприємством

 

Інноваційний менеджмент є одним з напрямів стратегічного менедж­менту, оскільки рішення про створення і впровадження інновацій відносять до стратегічних. Значна увага в інноваційному менеджменті приділяється ро­зробці стратегій інноваційної діяльності та заходам, що їх реалізують. Вони складають основу стратегії підприємства чи установи і визначають її пода­льший розвиток.

Останні тенденції розвитку і впливу НТП свідчать про актуальність по­єднання стратегічного й інноваційного менеджменту [25]. З огляду на новітні технології стратегія і інновації можуть і мають бути поєднані (рис. 1.3).


Дійсно, в умовах загострення конкуренції товаровиробників, зростання ступеня диференціації споживчих запитів та вимог споживачів товарних пропозицій в основу кожного стратегічного плану має бути покладене за­вдання зі створення і просування на ринок продуктової чи процесної іннова­ції. Розглянемо детальніше етапи інтеграції стратегічного й інноваційного менеджменту, що подані на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Схема інтеграції стратегічного та інноваційного менеджменту [37]

 

Перший етап характеризується НДДКР першого покоління, коли робо­ти з їх реалізації виконуються безпосередньо самими науковцями-дослідниками. Стратегічне управління (стратегічний менеджмент) у цей пе­ріод зводиться до управління видатками, тобто фінансове планування вважа­ється достатньою умовою для забезпечення високої ефективності виробницт­ва. Функції інноваційного менеджменту передбачають управління діяльністю науково-дослідних лабораторій, де створюються і випробовуються інновації.

На другому етапі виконують НДДКР, що належать до другого поколін­ня. Вони полягають у зосередженні основних зусиль на інноваційних проек­тах, що передбачають розвиток основного бізнесу підприємств та установ. Стратегічний менеджмент передбачає зосередження зусиль на довгостроко­вому плануванні, яке базується на екстраполяції наявних тенденцій соціаль­но-економічного розвитку. Інноваційний менеджмент зосереджується на управлінні науково-дослідною діяльністю, метою якої є задоволення потреб (досягнення цілей) підприємства-інноватора.

Третій етап характеризується виникненням третього покоління НДДКР коли основна увага приділяється задоволенню наявних потреб споживачів, які визначаються в ході маркетингових досліджень. Стратегічний менедж­мент переходить від стратегічного планування в інтересах товаровиробника-інноватора (внутрішньої орієнтації) до зовнішньої орієнтації на потреби рин­ку, що дозволяє гнучко й оперативно реагувати на зміни ситуації на ринку. Інноваційний менеджмент передбачає орієнтацію виробництва і збуту інно­вацій на задоволення існуючих запитів споживачів. Латентні (приховані) по­треби до уваги не приймаються.

На четвертому етапі виникають НДДКР четвертого покоління, які пе­редбачають урахування потреб споживачів, у тому числі прихованих, а також технічних можливостей підприємства-інноватора. Стратегічний менеджмент передбачає не лише прогнозування змін умов господарювання, але й форму­вання цих змін. Відповідно, стратегія передбачає певний вплив на зміни з ме­тою їх спрямування в потрібному напрямку (по можливості) і гнучке екстре­не реагування у випадку їх реалізації. Інноваційний менеджмент орієнтова­ний на використання потенціалу підприємства для задоволення наявних і прихованих потреб споживачів, формування і стимулювання цих потреб.


Взаємопроникнення і взаємне доповнення стратегічного і інноваційно­го менеджменту, один з яких відповідає загальному управлінню (стратегіч­ний), а другий процесному (інноваційний), можуть сприяти їх повній інтег­рації в майбутньому. Практика свідчить, що в сучасній економіці інновації все частіше формують генеральну лінію стратегічного розвитку підприємст­ва. Підтвердженням цьому також може слугувати спільність функцій страте­гічного й інноваційного менеджменту в процесі управління підприємством, систематизацію яких проведено [25] за основними класифікаційними ознака­ми в табл. 1.4.


 

 

основі портфельного аналізу

дується виконувати в межах портфельного ана­лізу

6

Рівень управ­ління

Розробляється вищою ланкою управління

Здійснюється на найвищому рівні організації

7

Система управ­ління

Для підвищення ефективності потребує створення групи стра­тегічного розвитку

Для підвищення результативності необхідно створити спеціалізований інноваційно-дослідний підрозділ

8

Ступінь важли­вості

Розроблена стратегія є основ­ним орієнтиром для всієї орга­нізації

Розроблена програма інновацій є одним з осно­вних напрямів загальної стратегії підприємства, тому що вона визначає генеральний напрямок виробничого розвитку

9

Характер здійс­нення

Потребує постійного здійснен­ня

Інновації впроваджуються на постійній основі

 

Таким чином, ураховуючи тенденції переходу національних економік до інноваційного типу і спільність окреслених функцій стратегічного й інно­ваційного менеджменту, можна дійти висновку, що на сучасному етапі роз­витку теорії та практики менеджменту сформувались об'єктивні передумови для інтеграції цих двох типів управління.

Проте відкритими залишаються питання відносно того, яким буде об'єднаний тип управління. Останнім часом з'являються ідеї щодо переходу від управління до програмування (мається на увазі програмування стратегіч­них інновацій).

Виділяють такі причини цього переходу:

1)                 програмування - це технічний термін, а економіка взагалі, і особ­ливо менеджмент, усе більшою мірою тяжіють до техніки та технічного оснащення;

2)                 імовірно, скоро будуть створені комп'ютерні програми, здатні розв'язувати завдання стратегічного й інноваційного управління, подібно до тих, що вирішують завдання оперативного контролю та регулювання;

3)                 майбутній розвиток подій на ринку краще програмувати, тобто задавати йому певний алгоритм дій, впливати на ситуацію, а не просто паси­вно очікувати [25].

 

Контрольні запитання

1.                  Розкрити зміст термінів "інновація", "інноваційна діяльність".

2.                  У чому полягає сутність базових і поліпшуючих інновацій?

3.                  Розкрити поняття технологічного укладу. Охарактеризувати пе­ріодизацію технологічних укладів.

4.                  У чому полягає відмінність термінів "новація", "винахід", "відк­риття", "нововведення"?

5.                  Дати визначення маркетингу інновацій.

6.                  Розкрити зміст НДДКР.

7.                  Які існують класифікації інновацій? Наведіть приклади.

8.                  Розкрити сутність і зміст інноваційного менеджменту.

9.                  Що являє собою інноваційний менеджмент як система?

10.             Охарактеризувати зовнішнє (макро- і мікро-) і внутрішнє середо­вище інноваційного менеджменту, їх елементи і порядок взаємодії.Охарактеризувати управляючу підсистему інноваційного мене­джменту, її елементи.

11.             У чому полягають маркетинговий, процесний, директивний і по-ведінковий погляди на інноваційний менеджмент?

12.             У чому полягає взаємозв'язок стратегічного і інноваційного ме­неджменту, які основні етапи і зміст їх взаємної еволюції?

Назвати функції стратегічного й інноваційного менеджменту в процесі прийняття інноваційних рішень.2. ТЕОРІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

 

Періодизація суспільного розвитку з позицій теорії інновацій Концепція технологічних укладів і їх зміни в процесі розвитку суспільства Урахування концепції технологічних укладів при виборі стратегій розвитку Концептуальні основи управління інноваційним розвитком

 

2.1. Періодизація суспільного розвитку з позицій теорії інновацій

 

Результати аналізу суспільного розвитку за період історії людства свід­чать, що він базується на різного роду нововведеннях, які періодично доко­рінно змінювали основи цивілізації. Необхідно зазначити, що подібних ново­введень було не так уже й багато. Існує думка, що якщо з людської історії "вилучити" лише кілька сот осіб, авторів нововведень у різних галузях люд­ської діяльності, то людство буде відкинуте в часи первісного існування. До кола таких нововведень, що змінили історію людства, можна віднести: осво­єння вогню, створення кам'яних знарядь праці, формування мови, перехід від мисливства і збирання до скотарства та вирощування рослин, створення пи­семності, розробка технології і техніки друкування, використання енергії па­ру, відкриття і освоєння електрики, розробка засобів передачі інформації на відстань, створення комп'ютера і комп'ютерної обробки інформації, викори­стання ядерної енергії, розробка біотехнологій та засобів генної інженерії тощо. Звичайно, наведений перелік революційних нововведень є досить об­меженим і містить багато прогалин, проте він дає загальне уявлення про пос­тупальний хід розвитку людського суспільства на основі нововведень.

Суспільний розвиток не є рівномірним. Існують досить тривалі періоди уповільненого розвитку, коли використовуються традиційні засоби й сили, а нововведення (в основному поліпшуючі, оскільки радикальні нововведення, що випереджають час, не знаходять застосування) лише незначним чином змінюють їх.

 

Примітка

Єгипетська, антична, східні (китайська, країни Міжріччя) цивілізації без істотних змін існували бли­зько 2 тисяч років кожна, європейське середньовіччя тривало близько 700 років і т.д.

 

Проте поступово накопичуються труднощі і протиріччя, які не можна розв'язати існуючими засобами. Вони можуть бути подолані тільки за допо­могою нових способів виробництва, техніки і технологій тощо, які забезпе­чують стрімке прискорення на новому витку розвитку суспільства. Проте з часом розвиток сповільниться і цикл повториться знову.

Завершена модель циклічності соціально-економічного розвитку упе­рше була запропонована М. Кондратьєвим (див. п. 1.1, табл. 1.1), який при­чину циклічності (великих циклів кон'юнктури, або довгих хвиль Кондратьє­ва тривалістю 40-60 років) вбачав у науково-технічних відкриттях і можли­вості їх застосування.

Проте заради справедливості слід зазначити, що перша спроба розроб­ки теорії довгих хвиль була здійснена ще в 1847 р. англійським науковцем Х. Кларком. Він виявив 54-річний розрив між кризами 1793 р. і 1847 р., але при­чини цього явища чітко не встановив.

Проблематику циклічності економічного розвитку досліджував і К. Маркс, який виявив виникнення з певною періодичністю (циклічністю три­валістю 7-11 років - короткі хвилі економічного розвитку) криз, спричине­них перевиробництвом. Він виділив у виявлених циклах чотири фази: криза, депресія, пожвавлення, підйом.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Похожие статьи

С М Ілляшенко - Оцінка ефективності та оптимізація портфеля замовлень науково-виробничого підприємства

С М Ілляшенко - Сутність структура й методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

С М Ілляшенко - Теоретико-методичні засади оцінки ринкової адекватності ідей і задумів товарних інновацій

С М Ілляшенко - Управління вибором цільового ринку для реалізації інноваційного потенціалу підприємства

С М Ілляшенко - Формування і розвиток цільових ринків