С М Ілляшенко - Інноваційний менеджмент підручник - страница 4

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 

Український учений-економіст М. Туган-Барановський, досліджуючи кризові явища в економіці, установив, що по закінченні кризи (фаза депресії) спостерігається значне нагромадження вільних банківських капіталів, які шукають ринки інвестицій. Про це свідчить зростання банківських резервів та низька відсоткова ставка за кредит, яка утримується роками. Перетворення вільного кредитного капіталу в основний у реальному секторі економіки спричиняє пожвавлення і підйом.

Проте найбільший внесок у теорію циклічного розвитку економіки зробив М. Кондратьєв. На основі аналізу величезних масивів статистичної інформації за період 100-150 років, що стосується динаміки цін, заробітної плати, відсотку на капітал, обігу зовнішньої торгівлі, цін на золото, обсягів виробництва промислової продукції і т.п., він розробив цілісну теорію, яка пояснює хвилеподібні коливання економічної динаміки трьох видів - короткі цикли (3-3,5 роки), середні цикли (7-11 років), великі цикли (54-55 років), а також загальний тренд розвитку економіки за аналізований період (рис. 2.1).

Згідно з М. Кондратьєвим, циклічний розвиток соціально-економічних процесів є закономірним явищем, він, безперечно, пов'язаний з НТП і спри­


Тренд економічного розвиткучинений різного роду нововведеннями (в основному, найважливішими - ба­зисними - див. п. 1.1), які розподіляються в часі нерівномірно і з'являються групами (кластерами), при цьому науково-технічні зміни тісно пов'язані із соціально-економічними.

На рис. 2.1 показано три довгі хвилі (цикли) розвитку кон'юнктури, ви­ділені безпосередньо М. Кондратьєвим (ІIII), хвиля IV, яка мала місце від­повідності до прогнозу М. Кондратьева в недалекому минулому, хвиля V, що проходить в наш час. Показано також цикли відповідних їм технологічних укладів, опускаючи гіпотетичний (прогнозний) VI, основи якого тільки фор­муються. Як випливає з рис. 2.1, кожний з виділених технологічних укладів містить залишки минулого, основи поточного і паростки майбутнього укла­дів. Позначено роки, що приблизно відповідають середині циклу. Кожна хви­ля складається з двох частин: висхідної (пожвавлення та підйом); спадної (рецесія, депресія).

М. Кондратьєв у своїй роботі "Довгі хвилі кон'юнктури" зазначав, що хвилеподібні рухи являють собою процес відхилення від станів рівноваги, до яких прагне економіка. Він показав, що існує кілька рівноважних станів, по­рушення яких викликає різні хвилеподібні рухи:

1.    Рівновага "першого порядку" - між ринковим попитом та пропозиці­єю. Відхилення від неї породжують короткострокові коливання з періодом 3­3,5 років, тобто цикли зміни товарних запасів.

2.    Рівновага "другого порядку", яка досягається в процесі формування цін виробництва шляхом міжгалузевого переливання капіталу, вкладеного головним чином в устаткування. Відхилення від цієї рівноваги і її відновлен­ня М. Кондратьєв пов'язує із циклами середньої тривалості.

3.       Рівновага "третього порядку" стосується "основних капітальних благ": виробничих споруд, інфраструктурних споруд, кваліфікованої робочої сили, яка обслуговує конкретний технічний спосіб виробництва. Запас осно­вних капітальних благ повинен перебувати в рівновазі з усіма факторами, що визначають існуючий технічний спосіб виробництва, зі сформованою галузе­вою структурою виробництва, існуючою сировинною базою й джерелами енергії, цінами, зайнятістю й суспільними інститутами, станом кредитно-грошової системи і т.д. Періодично ця рівновага порушується й виникає не­обхідність створення нового запасу "основних капітальних благ", які б задо­вольняли новий технічний спосіб виробництва, що складається. Згідно з М. Кондратьєвим таке відновлення "основних капітальних благ", що відображає рух НТП, відбувається не плавно, а поштовхами і є матеріальною основою довгих хвиль кон'юнктури.

М. Кондратьєв показав, що перед початком висхідної частини довгої хвилі спостерігаються значні зміни умов господарської діяльності: поширен­ня техніко-технологічних інновацій, зміни умов грошового обігу, посилення ролі нових країн тощо.

Відновлення й розширення "основних капітальних благ", що відбува­ється під час висхідної частини хвилі довгого циклу (довгої хвилі) радикаль­но змінюють і перерозподіляють продуктивні сили суспільства. Для цього потрібні величезні ресурси в натуральній і грошовій формі. Вони можуть іс­нувати тільки в тому випадку, якщо були накопичені в попередній частині (спадній), коли зберігалося більше, ніж інвестувалося. У ці періоди спостері­гаються значні соціальні потрясіння, війни, революції, реформи тощо.

Під час зростання постійний ріст цін і заробітної плати породжує у на­селення прагнення більше витрачати, під час спаду, навпаки, падають ціни й заробітна плата. Перше породжує прагнення зберігати, а друге - зниження купівельної спроможності. Акумуляція коштів відбувається також за рахунок падіння інвестицій у період загального спаду, коли прибутки стають низьки­ми й зростає ризик банкрутства.

Аналізуючи теорію довгих хвиль М. Кондратьєва, австрійський учений Й. Шумпетер переконливо довів, що причинами циклічності є процеси, що формують інновації. Він показав, що якщо винаходи розсіяні в часі порівняно рівномірно, то інновації (як історично безповоротні зміни способів виробни­цтва) "накочуються" (і "відступають") хвилями. Основні положення його те­орії інновації, що стосуються циклічності розвитку є такими:

-                     рушійною силою прогресивного розвитку в циклічному русі є не просто інвестування виробництва, а інвестування інновацій: нових товарів, техніки і технологій, методів управління, форм виробництва і просування продукції тощо;

-                     інновація розглядається як творче руйнування існуючих продук­тивних сил і техніко-економічних відносин;

-                     життєві цикли окремих інновацій зливаються в пучки (кластери) інновацій.

Й. Шумпетер довів гіпотезу М. Кондратьєва, що перед початком зрос­таючої хвилі кожного великого циклу (інколи на самому його початку) спо­стерігаються значні зміни суспільно-економічного розвитку, зокрема значні зміни техніки і технологій виробництва і обміну (спричинені значними вина­ходами і відкриттями), умов грошового обігу, посилення ролі окремих країн у світовому господарському житті. Він показав, що саме у періоди депресії з'являються групи базисних інновацій ("шторм" за Й. Шумпетером), які фо­рмують основи нового технологічного укладу (див. п. 2.1).

Спадна частина хвилі великого циклу спричинена тим, що пануючий технологічний уклад дійшов свого піку і повністю вичерпав потенціал, а но­вий уклад ще тільки формується.

Довгі хвилі (цикли) кон'юнктури Й. Шумпетер поділяв на дві часові складові: інноваційну (базисні інновації) - коротшу за тривалістю; імітаційну (поліпшуючі інновації) - довшу за тривалістю. Пізніше німецький економіст Г. Менш додав до них третю - короткотривалу, що спричинена так званими псевдоінноваціями (незначним вдосконаленням товарів, технологій, методів управління тощо).

Спираючись на положення теорій М. Кондратьєва і Й. Шумпетера, у довгій хвилі М. Кондратьєва сьогодні з позицій інноватики виділяють такі їїчастини: депресія (технологічний пат); економічне пожвавлення (базисні ін­новації); економічне зростання (поліпшуючі інновації); спад (псевдоіннова-ції). Далі процес циклічно повторюється.

Процеси циклічності розвитку економіки досліджувалися багатьма вченими, ними були відкриті більш короткі, ніж кондратьєвські, хвилі зміни ринкової кон'юнктури. Розглянемо деякі з них.

Цикли Кітчина - короткострокові цикли з періодом 3-4 роки, відкриті в 1920-ті роки англійським економістом Д. Кітчином. Він пояснював існу­вання короткострокових циклів коливаннями світових запасів золота, однак у наш час таке пояснення не може вважатися задовільним. У сучасній економі­чній теорії механізм цих циклів пов'язують із запізнюванням за часом (тим­часовими лагами) руху інформації, що впливає на прийняття управлінських рішень.

На поліпшення кон'юнктури товаровиробники реагують повним заван­таженням виробничих потужностей, ринок насичується товарами, через пев­ний час на складах утворюються надмірні запаси товарів, після чого прийма­ється рішення про зниження завантаження виробничих потужностей, але з певним запізненням, оскільки інформація про перевищення пропозиції над попитом звичайно надходить із певним запізненням, крім того потрібен час на те, щоб цю інформацію перевірити; певний час потрібно й на те, щоб при­йняти й затвердити саме рішення. Також спостерігається певне запізнення між ухваленням рішення й зменшенням завантаження виробничих потужнос­тей (на втілення рішення в життя теж потрібен час). Нарешті, ще один часо­вий лаг існує між початком зниження рівня завантаження виробничих поту­жностей і ліквідацією (розпродажем) надлишкових запасів товарів на скла­дах.

Цикли Жюгляра середньострокові цикли з періодом у 7-11 років. Названі на честь французького економіста Клемана Жюгляра, який одним з перших описав ці цикли. На відміну від циклів Кітчина, у межах циклів Жю-гляра спостерігається коливання не просто в рівні завантаження існуючих виробничих потужностей (і, відповідно, в обсязі товарних запасів), але й ко­ливання в обсягах інвестицій в основний капітал.

У результаті, до тимчасових запізнень, характерних для циклів Кітчина, тут додаються ще й часові лаги між прийняттям інвестиційних рішень і зве­денням відповідних виробничих потужностей (а також між зведенням і запу­ском відповідних потужностей). Додатковий лаг формується також і між спа­дом попиту й ліквідацією відповідних виробничих потужностей. Дані обста­вини й спричиняють більш тривалий період циклів Жюгляра ніж циклів Кіт-чина.

Цикли Кузнеця з періодом у 15-20 років. Були відкриті в 1930 році ла­уреатом Нобелівської премії Саймоном Кузнецем. Нині цикли Кузнеця розг­лядаються як інфраструктурні, тобто спричинені процесами розвитку (фор­мування) чи згортання відповідної ринкової інфраструктури.У всіх циклах змін кон'юнктури (циклах ділової активності) виділяють чотири фази: пік, спад, дно і підйом; але більшою мірою ці фази характерні для циклів Жюгляра.

Підйом починається після досягнення найнижчої точки циклу (дна). Характеризується поступовим зростанням зайнятості і виробництва. Цій фазі властиві невисокі темпи інфляції, впровадження інновацій з коротким стро­ком окупності. Реалізується попит, відкладений під час попереднього спаду.

Пік, або вершина циклу, є найвищою точкою економічного підйому. У цій фазі безробіття досягає найнижчого рівня або зникає зовсім, виробничі потужності працюють із максимальним або близьким до нього завантажен­ням, тобто у виробництві залучаються практично всі наявні в країні матеріа­льні і трудові ресурси. Як правило, хоча й не завжди, під час піків підсилю­ється інфляція. Поступове насичення ринків посилює конкуренцію, що зни­жує норму прибутку й збільшує середній термін окупності. Зростає потреба в довгостроковому кредитуванні з поступовим зниженням можливостей пога­шення кредитів.

Спад характеризується скороченням обсягів виробництва й зниженням ділової й інвестиційної активності. Спад звичайно супроводжується ростом безробіття й падінням завантаження виробничих потужностей. Фазою еко­номічного спаду, або рецесією, вважають ситуацію падіння ділової активнос­ті, що триває понад три місяці поспіль.

Дном циклу є найнижча точка виробництва й зайнятості. Вважається, що дана фаза циклу (економічна криза) не буває тривалою. Проте відомі й винятки з цього правила. Велика депресія 1930-х років, незважаючи на періо­дичні коливання ділової активності, тривала майже десять років.

Дослідження динаміки економічної кон'юнктури з метою прогнозуван­ня тенденцій її розвитку на майбутнє передбачає аналіз як довгих хвиль, так і більш коротких, які є їх складовими. Це необхідно для прогнозування перс­пектив довгострокового і середньострокового техніко-технологічного розви­тку і інноваційних перетворень з метою вибору оптимальних стратегій роз­витку національних економік, галузей економіки і окремих суб'єктів госпо­дарювання.

 

2.2. Концепція технологічних укладів і їх зміни в процесі розвитку суспільства

 

Поняття технологічного укладу набуло значного поширення після ви­ходу з друку книги С.Ю. Глазьєва [7]. За С.Ю. Глазьєвим, технологічний ук­лад є комплексом сполучених самодостатніх і самовідтворювальних техно­логічних сукупностей на однорідній технологічній базі. При цьому техноло­гічна сукупність розглядається як автономний ланцюжок однорідних техно­логічних процесів виготовлення будь-якої продукції, об'єднаний із суміжни­ми технологічними процесами в галузях-постачальниках і галузях-споживачах.Базові технологічні сукупності певного технологічного укладу склада­ють його ядро. Технологічні інновації, що формують ядро технологічного укладу, є його ключовим фактором. Вони виникають у провідних галузях, які відіграють вирішальну роль у поширенні нового технологічного укладу.

Тривалість життєвого циклу технологічного укладу становить близько 100 років, він охоплює фази зародження, росту, зрілості, спаду. Розглянемо їх детальніше.

Фаза зародження. Розпочинається формування нових технологічних сукупностей (вони зумовлені впровадженням базисних інновацій), які ради­кально відрізняються від традиційного технологічного оточення. Нові техно­логічні сукупності в цій фазі не створюють самовідтворювальні цілісності і поєднані з традиційними.

Фаза росту. Відбувається інтенсивна дифузія базисних інновацій, фор­мування базисних технологічних сукупностей і їх комплексів. Виникають нові галузі промисловості, види діяльності і професії. Створюються іннова­ції, що доповнюють базисні, у нових галузях інтенсивно поширюються по­ліпшуючі інновації. Відбувається зростання попиту, розширення виробницт­ва і зниження витрат, зростання ефективності капітальних вкладень.

Фаза зрілості. Спостерігається розширене впровадження базисних та поліпшуючих інновацій, хоча й менш інтенсивно, ніж у попередній фазі. На­прикінці фази розширення вичерпується і припиняється, сповільнюються те­мпи техніко-технологічного розвитку і зростання ефективності виробництва.

Фаза спаду. З'являються різного роду незначні зміни продуктів і тех­нологій, які, в основному, лише імітують новизну (псевдоінновації). Вичер­пується потенціал технологічних сукупностей стосовно економічного росту. Спостерігається зниження прибутковості виробництва і зростання витрат, стагнація рівня життя населення. Єдиною можливістю зростання є впрова­дження базисних інновацій наступного технологічного укладу. Ресурси пере­розподіляються між основним і новим технологічними укладами на користь останнього, який починає формуватися.

Таким чином, основою виникнення, розвитку і зміни технологічних ук­ладів є базисні інновації, які поєднують у собі досягнення науки і техніки, втілені у нові товари, технології, методи управління тощо і сукупності спо­живчих властивостей, що відповідають наявним і прогнозованим запитам споживачів. Базисні інновації є основою формування сполучених виробництв і галузей.

 

Приклад

Базисною інновацією є комп'ютер, який поклав початок:

-                     виробництву його елементної бази (послідовно: лампи, транзистори, мікросхеми тощо);

-                     виробництву периферійного обладнання (принтери, плотери, "мишки" і т.п.);

-                     виробництву різноманітних датчиків і виконавчих електронно-механічних пристроїв для комп'ютерного управління техніко-технологічними системами (верстатами, автоматичними лініями, літака­ми, електростанціями тощо);

-                     формуванню нового виду діяльності - розроблення програмного забезпечення;

-                     створенню і використанню систем комп'ютеризованого моделювання складних процесів, наприклад, тих, що відбуваються в надрах зірок;

дистанційному навчанню і т.д.
Послідовність технологічних укладів та їх характеристики подані в табл. 2.1 (за даними С.Ю. Глазьєва [7]).

Як випливає з аналізу рис. 2.1 і табл. 2.1, різні технологічні уклади пев­ний час співіснують у одному часовому проміжку: відмираючий, панівний і той, що зароджується. Особливо це властиво економікам країн, які не є світо­
вими економічними лідерами чи розвиненими країнами. Це спричиняє цілу низку проблем, пов'язаних з несумісністю технологічних сукупностей різних укладів всередині країни і, особливо, різних країн, що знаходяться на різних етапах соціально-економічного розвитку і які суттєво різняться своїми еко­номіками, соціальним розвитком, стандартами якості життя, техніко-технологічним середовищем тощо. Як приклад з цих позицій розглянемо структуру економіки України (табл. 2.2).

Дані табл. 2.2 свідчать, що провідним у вітчизняній економіці є ІІІ і розвивається IV технологічний уклад. При цьому у країнах, що їх відносять до технологічних лідерів (див. табл. 2.1), інтенсивно розвиваються галузі IV і V технологічних укладів. Очевидно, без кардинальних зрушень у виборі і що найголовніше, у реалізації стратегії інноваційного прориву Україна зали­шиться на узбіччі світової цивілізації.

 

Примітка

Слід зазначити, що стратегія наздоганяючого розвитку, яку намагалися реалізувати деякі країни Ла­тинської Америки, Азії, Африки, колишніх республік СРСР показала свою безперспективність.

У той самий час країни, що обрали стратегію інноваційного прориву, наприклад, Чехія, Словенія, Угорщина, Хорватія та ін. - загалом 12 постсоціалістичних країн Європи, а також постсоціалістичні країни Азії - В'єтнам, КНР, Камбоджа, Лаос, уже у 2003 р. вийшли на рівень, що перевищує показники 1990 р. При цьому В'єтнам забезпечив зростання ВВП за 10 років майже в 5 разів, що свідчить про можливості реалізації стратегії інноваційного прориву, крайньою мірою, у країнах з транзитивною економікою.

 

2.3. Урахування концепції технологічних укладів при виборі стра­тегій розвитку

 

Входження на рівних у співтовариство цивілізованих країн можливе лише на умовах рівності економічного розвитку та стандартів якості життя. А досягти цього, як переконливо свідчить світовий досвід, можна лише шляхом інноваційного розвитку, з опорою на інтелект, комерціалізацію новітніх до­сягнень у галузі науки і техніки, інформаційні технології, високий рівень до­бробуту населення, демократизацію всіх сфер життєдіяльності суспільства.Цієї мети не можна досягти засобами, що були досить дієвими в мину­лому, але зараз безнадійно застаріли: "навести порядок", "справедливо роз­поділити чи перерозподілити майно і засоби виробництва", "посилити конт­роль" і т.п. Завдяки цим заходам можна забезпечити тільки певну стабіль­ність на досить низькому рівні соціально-економічного розвитку.

Результативний стрибок через прірву, яка розширюється в бік країн, що йдуть у руслі розвитку світової цивілізації (див. табл. 2.1), можна забезпечи­ти лише шляхом безупинного пошуку і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу суб'єктів господарювання в мінливих умовах зовніш­нього середовища, що пов'язане з постійним і неухильним оновленням асор­тименту продукції і технологій виробництва, удосконаленням системи управління виробництвом і збутом.

Слід зазначити, що в питаннях орієнтації економіки на інноваційний шлях розвитку світовим співтовариством, насамперед економічно розвине­ними країнами, накопичений значний досвід. Однак пряме його перенесення на вітчизняний ґрунт, без відповідної адаптації, лише дискредитує саму ідею інноваційного прискорення. Крім того, той хто доганяє, завжди знаходиться в гіршому стані, а розрив з лідерами в багатьох галузях є занадто значним, щоб його можна було подолати у прийнятні терміни (якщо це можливо взагалі, наприклад, для комп'ютерної техніки, легкових автомобілів, багатьох видів побутової техніки тощо).

Але є інший, "обхідний", шлях, який передбачає пошук і реалізацію на­явних, усе ще досить значних у окремих галузях певних переваг, зайняття і посилення провідних позицій у тих сферах діяльності, де для цього є достатні умови (аерокосмічна галузь, розробка комп'ютерних програм, медицина, вій­ськова техніка і т.п.). У цих умовах постає проблема виявлення (прогнозу­вання) і обґрунтування найбільш перспективних напрямків науково-технологічного інноваційного розвитку вітчизняної економіки, що дозволило б реалізувати відносні конкурентні переваги, перейти до випереджаючої стратегії інноваційного прориву, зайняти гідне місце у світовому економіч­ному просторі.

 

Примітка

Питаннями прогнозування перспективних напрямків науково-технологічного інноваційного розвит­ку вітчизняної економіки займалися багато науковців [5, 6, 11, 15, 27, 35, 40, 42, 46, 56, 59, 61, 65, 73], ними глибоко опрацьовано методологічні підходи до виділення пріоритетних напрямків структурно-інноваційного перетворення економіки України, що знайшло своє відображення в Законах України [16, 17] і "Стратегії соціально-економічного розвитку України до 2015 року". Визначені, хоча й досить укрупнено, пріоритети інноваційного розвитку. Проте існують певні протиріччя між підходами, що передбачають збе­реження багатоукладності економіки (за своєю сутністю - це наздоганяючий шлях розвитку) і підходами, що роблять ставку на інноваційний прорив. Зокрема, у Законі України "Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукомістких технологій" фактично закріплюється існуюча технологічна бага­тоукладність і реалізується наздоганяючий розвиток. А у "Стратегії соціально-економічного розвитку до 2015 року" пропонується інноваційний прорив. Крім того, як свідчить аналіз літературних джерел та прак­тики виявлення і вибору перспективних напрямів розвитку на базі нової техніки і технологій (напрямів нау­ково-технологічного розвитку), для прогнозування застосовуються, в основному, підходи, що базуються на експертних оцінках, як практично єдині, що дозволяють приймати рішення в умовах неповної, неточної чи суперечливої інформації щодо факторів економічного, політико-правового, соціально-демографічного, тех-ніко-технологічного, природно-екологічного і т.д. середовища господарювання. Однак, інтуїтивний пошук перспективних напрямів розвитку, що ґрунтується на експертних оцінках, містить у собі багато елементів

34суб'єктивізму, а відібрані варіанти далеко не завжди є кращими, іноді вони просто неприйнятні, оскільки не відповідають існуючим реаліям. Також у вітчизняній практиці на макрорівні практично не застосовуються методи і інструменти стратегічних маркетингових досліджень і прогнозування, які показали свою високу ефективність у зарубіжній практиці [47] для виявлення незадоволеного попиту (у тому числі латентного) на задоволення якого доцільно орієнтувати інноваційні розробки, щоб підвищити шанси їх комерційного успі­ху, уникнути непродуктивних витрат часу і коштів на доведення цих розробок до вимог ринку.

 

Таким чином, поєднання маркетингових прогнозів для виявлення най­більш імовірних тенденцій зміни споживчого попиту на різних товарних ри­нках, з експертними оцінками стану розвитку науки і техніки для визначення можливостей втілення наявних і перспективних науково-технічних розробок у нові продукти, технології їх виготовлення і просування на ринку, які б від­повідали існуючим і перспективним запитам споживачів, дозволить виділити і обґрунтувати перспективні з комерційної точки зору напрями науково-технологічного інноваційного розвитку України у цілому, а також окремих суб'єктів господарювання. Реалізація зазначеної ідеї потребує розв'язання двох комплексів науково-прикладних завдань, що пов'язані: з експертними оцінками стану і можливих тенденцій розвитку науки і техніки; з маркетин­говим прогнозуванням тенденцій зміни споживчого попиту (можливості його формування - для радикальних інновацій).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Похожие статьи

С М Ілляшенко - Оцінка ефективності та оптимізація портфеля замовлень науково-виробничого підприємства

С М Ілляшенко - Сутність структура й методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

С М Ілляшенко - Теоретико-методичні засади оцінки ринкової адекватності ідей і задумів товарних інновацій

С М Ілляшенко - Управління вибором цільового ринку для реалізації інноваційного потенціалу підприємства

С М Ілляшенко - Формування і розвиток цільових ринків