С М Ілляшенко - Інноваційний менеджмент підручник - страница 5

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Розглянемо детальніше виділені комплекси (попередньо здійснивши їх декомпозицію) за схемою: завдання, наявні проблеми, підходи до розв'язанням проблем. Аналіз за цією схемою виконано в табл. 2.3-2.4.
Крім перерахованих, постає проблема взаємного узгодження послідов­ності виконання завдань експертної оцінки тенденцій розвитку науки і техні­ки та маркетингового прогнозування тенденцій розвитку і зміни споживчого попиту. Порядок її розв'язання подано в укрупненій блок-схемі алгоритму на рис. 2.2.

Запропонована блок-схема дає загальне уявлення про послідовність процедур прогнозування та порядок узгодження підходів до розв'язання двох виділених вище комплексів завдань. Розглянемо окремі блоки детальніше. Роботи блоків 1 -3 виконуються попередньо, їх результати використовуються для розробки методики опитування (блок 4), у тому числі чіткого виділення предмету опитування, формулювання запитань і можливих варіантів відпові­дей, інструкцій для інтерв'юера і респондента тощо. Особливу увагу слід приділяти роботам блоку 1 - обґрунтуванню складу, структури й обсягу ви­бірки експертів для прогнозування, оскільки від нього залежить достовір­ність і точність результатів прогнозування.

Сам процес опитування відбувається у два етапи. На першому (блок 5) виявляють думки експертів щодо фаз розвитку економічної кон'юнктури у світовій економіці і місця України всередині цих фаз, імовірних сценаріїв ро­звитку подій у майбутньому (як мінімум - оптимістичного, песимістичного і номінального) і ймовірностей їх реалізації.

Причому слід аналізувати фази не тільки довгих хвиль (циклів Кондра-тьєва тривалістю 40-60 р.), але і середньострокових та короткострокових ци­клів: Кузнеця - 25 р., Жюгляра - 7-11 р., Кітчина - 3-3,5 р. Також слід зіста­вити частки виробництв різних технологічних укладів в економіці України (див. табл. 2.1) і у світі, щоб порівняти пріоритети розвитку і визначити най­більш перспективні напрями для України, які дозволять здійснити інновацій­ний прорив (блок 7).Вибір експертів


Попереднє визначення фаз розвитку кон'юнктури і місця України в них, часток відмираючого, пануючого і нового технологічного укладів

Попереднє визначення факторів, що визначають розвиток за сценаріями, та ступеня їх впливу6

Прогнозування потреб спожи­вачів за сцена­ріям и розвитку


4

Розробка методики опитування й обробки результатів

7

Уточнення фаз розвитку і місця України у них, можливих сценаріїв розвитку і ймовірностей їх реалізації


5

Опитування щодо фаз циклів розвитку, міс­ця держави в них і сценаріїв розвитку9к о

з

я' в'

з

ін т о р о в

со


Уточнення методики опитування й обробки результатів

10

Опитування щодо перспек­тивних напрямів науково-технологічного інноваційно­го розвитку

Визначення перспективних напрямів науково-технологічного інноваційного розвитку за сценаріями

г

11

ні

12

Оцінка можливостей втілення науково-технологічних інноваційних розробок у нові продукти, тех­нології тощо, що відповідають потребам споживачів (за сценаріями розвитку)

Оцінка позитивна?Прогнозування тривалості життєвого циклу інноваційних розробок за сценаріями

14

Оцінка комерційних перспектив інноваційних розробокні


15


Оцінка позитивна?16 .Розробка рекомендацій щодо напрямів науково-технологічного інноваційного розвитку України

 

 

Рис. 2.2. Укрупнена блок-схема алгоритму прогнозування напрямів на­уково-технологічного інноваційного розвитку України

 

Результати першого опитування також є основою для виділення мож­ливих сценаріїв розвитку економіки, що надає можливість виконати прогнози динаміки потреб за кожним зі сценаріїв (блок 6), а також уточнити методику для другого опитування (блок 8).

Метою другого опитування (блок 9) є безпосереднє визначення перспе­ктивних напрямів науково-технологічного інноваційного розвитку за кожним зі сценаріїв (блок 10). Формування критеріальної бази для відбору і визна­чення пріоритетності (за результатами експертної оцінки) перспективних на­прямів розвитку в умовах неповної визначеності щодо майбутнього розвиткуподій слід провадити з використанням факторного аналізу, методу сценаріїв та елементів нечіткої логіки.

Далі (блок 11) виконується оцінювання можливостей втілення іннова­ційних розробок (як результатів розвитку науки і техніки за визначеними у блоці 10 перспективними напрямками) у нові продукти, технології, методи управління на усіх стадіях виробництва і збуту продукції тощо, які будуть ві­дповідати потребам споживачів. Для радикальних інновацій перевіряється можливість формування попиту на них. Оцінка виконується окремо для кож­ного сценарію розвитку.

У випадку, якщо виявиться, що інноваційні розробки не мають ринко­вих перспектив (не відповідають потребам споживачів, або ж попит сформу­вати проблематично) - альтернатива "ні" блоку 12, відбувається повернення до другого чи першого опитування з внесенням відповідних коректив у мето­дику опитування й обробки результатів, методику відбору перспективних ва­ріантів розвитку.

У разі позитивних результатів перевірки - альтернатива "так" блоку 12, з використанням методу сценаріїв і морфологічного аналізу виконується про­гноз тривалості життєвого циклу інновацій та його окремих етапів (блок 13), а також оцінка комерційних перспектив інноваційної діяльності за певними напрямами науково-технологічного інноваційного розвитку (блок 14). Тобто перевіряється економічна доцільність і результативність обраних напрямів інноваційної діяльності. У разі негативного результату відбувається повер­нення на один з попередніх етапів, якщо результат позитивний - розробля­ються рекомендації щодо вибору персперспективних напрямів науково-технологічного інноваційного розвитку України (блок 16).

Представлена на рис. 2.2 послідовність процедур складання стратегіч­них маркетингових прогнозів щодо виявлення перспективних напрямів нау­ково-технологічного інноваційного розвитку України на основі експертних оцінок, надає можливість не тільки виділити напрями інноваційного прориву, але й оцінити можливості комерціалізації інноваційних розробок, створюва­них у межах виділених напрямів. При цьому фактично оцінюється потенціал інноваційного розвитку за окремими його складовими-підсистемами (див. п. 3.1).

Таким чином, показано, що початок процесу формування конкурентно­го успіху в руслі науково-технологічного інноваційного розвитку лежить на перетині значної кількості маркетингових, науково-технічних, виробничих рішень. Тільки наявність споживацьких запитів у конкретних ринкових сег­ментах чи нішах, інтелектуальних і технологічних можливостей використан­ня досягнень науки й техніки для задоволення цих запитів шляхом пропози­ції нових товарів (виробів чи послуг), технічних і економічних можливостей організації виробництва і збуту з витратами, що дозволяють використовувати ціни, сумісні з купівельною спроможністю споживачів, можливості просу­вання на ринку і доведення до споживачів нової продукції за допомогою більш ефективного, ніж у конкурентів, способу, створює фундамент техноло­гічно й економічно обґрунтованої стратегії науково-технологічного іннова­ційного розвитку.

 

 

2.4. Концептуальні основи управління інноваційним розвитком

 

Процеси глобалізації і зміни у співвідношенні факторів економічного зростання, коли на перше місце вийшли інновації і інноваційна діяльність з опорою на інформацію і знання, наприкінці ХХ і початку ХХІ ст. активізува­ли пошук шляхів забезпечення конкурентоспроможності національних еко­номік і окремих суб'єктів господарювання. Сучасна концепція національної конкурентоспроможності базується на ефективній реалізації у світовому по­ділі праці порівняльних інноваційних переваг, причому не стільки природних (статичних), які забезпечені географічним розташуванням, наявною ринко­вою інфраструктурою, продуктивними силами тощо, а вирішальною мірою, -динамічних, які створюються в процесі формування конкурентної інновацій­ної політики. Розвиток НТП та зростання ролі інноваційних факторів змішу­ють країни, що стали на інноваційний шлях розвитку, використовувати й створювати нові джерела динамічних конкурентних переваг: нових вироб­ництв і технологій, товарів, методів організації виробництва і збуту (у часі і просторі), новітніх знань і найвищого рівня кваліфікації працівників, іннова­ційної корпоративної культури, високого рівня якості життя свого населення тощо.

Сучасний етап розвитку НТР наприкінці ХХ століття ініціював інфор­маційну революцію й поклав початок формуванню основ інформаційного су­спільства, у якому інформація й знання стають основними засобами й пред­метом суспільного виробництва. Вони також є обмежуючим чинником роз­витку (в індустріальному суспільстві ним є капітал) і заміщають працю як джерело доданої вартості. Інформація й знання (інтелектуальний капітал) усе більшою мірою визначають конкурентоспроможність як окремих підпри­ємств, так і національних економік у цілому. Здатність до створення, викори­стання й збільшення інтелектуального капіталу визначають економічну могу­тність держави, добробут і якість життя його народу [21].

У сучасному світі все більшою мірою відбувається перехід від конку­ренції на основі фінансового капіталу, факторів виробництва та інвестицій до конкуренції на основі нововведень (табл. 2.5) [23]. Затіненням у таблиці по­казано фактори, за якими, переважно, визначається конкурентоспроможність економіки вказаних країн, більший ступінь затінення характеризує більший вплив зазначених факторів. Як випливає з табл. 2.5, країни, що розвиваються найбільш швидкими темпами, забезпечують свій розвиток саме завдяки інно­ваціям.

Провідну роль у забезпеченні розвитку цих країн на основі інновацій починають відігравати знання та інтелектуальний капітал. Інвестиції в люд­ський капітал як складову частину інтелектуального капіталу стають загаль­нонаціональним пріоритетом.


Таблиця 2.5. Співвідношення основних чинників конкурентоспроможності

Сучасний розклад сил у світовій економіці характеризується суттєвим відривом країн-лідерів, що розвиваються інноваційним шляхом, від менш по­тужних, які не стали на цей шлях або ж тільки стають на нього. У країнах -інноваційних лідерах спостерігається висока концентрація найбільш рента­бельних видів бізнесу (з найбільшим вмістом доданої вартості в ціні продук­ту), високотехнологічна структура національного виробництва, винесення за межі власної країни промислово-технологічного циклу виробництв, які є ене­ргоємними і ресурсоємними, зосередження найбільших фінансових потоків [56].

Україні, якщо вона прагне не обмежуватися роллю сировинного прида­тку і джерела дешевої робочої сили, на території якої залишаться (чи будуть перенесені з розвинених країн) низькотехнологічні, екологічно брудні галузі промисловості старих технологічних укладів, слід активізувати зусилля для переходу на інноваційний шлях розвитку, щоб подолати розрив з країнами-лідерами, який продовжує зростати і який, якщо згаяти час, може стати не-здоланим через несумісність економік, техніки і технологій, стандартів якості життя тощо.

У наш час результати інноваційної діяльності, ініційованої прискорен­ням темпів НТП, істотно позначаються на усіх аспектах розвитку людського суспільства, змінюють саме середовище життя і діяльності людини, способи забезпечення його існування й розвитку. Схема такої взаємодії подана на рис. 2.3 [24].

З позиції конкретних підприємств інноваційну діяльність необхідно ро­зглядати як один з основних засобів їхньої адаптації до постійних змін умов зовнішнього середовища.

1)     У загальному випадку виділяють два типи ринкових стратегій функ­ціонування підприємства [12]:стабілізаційні - збереження досягнутого рівня виробництва, частки ринку і т.п.;

2)     розвивальні - розширення виробництва, частки ринку, збільшення прибутку і т. п.

Однак, як свідчить практика, перші можуть принести тільки тимчасо­вий успіх, але не здатні забезпечити тривале виживання підприємств на рин­ку відповідно до їх місії і прийнятої мотивації бізнесу.

Загалом, розвиток суб'єктів господарської діяльності й економіки краї­ни в цілому може бути забезпечений різними шляхами:


- екстенсивним, який передбачає розширення обсягів виробництва і збуту продукції. Характерний для ненасиченого ринку, за відсутності гострої конкуренції, в умовах відносної стабільності середовища господарювання. Пов'язаний зі зростаючими витратами ресурсів. У наш час у більшості регіо­нів світу даний підхід практично вичерпав себе, оскільки наявні ринки вже заповнені товарами;

- інтенсивним науково-технічним, який передбачає використання досягнень науки і техніки для вдосконалення конструкцій і технологій виро­бництва традиційних (модернізованих) продуктів з метою зниження собівар­тості їх виробництва, підвищення якості, а в підсумку - підвищення конку­рентоспроможності. Перехід на даний шлях розвитку відбувається в міру на­сичення ринків, вичерпання дефіцитних ресурсів, зростання конкуренції то­варовиробників;

- інноваційним науково-технічним, який передбачає безперервне оновлення асортименту продукції і технологій її виробництва, удосконалення системи управління виробництвом і збутом.

Інноваційним слід вважати розвиток, що спирається на безупинний пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємс­тва в мінливих умовах зовнішнього середовища в межах обраної місії та при­йнятої мотивації діяльності і який пов'язаний з модифікацією існуючих і фо­рмуванням нових ринків збуту [24].


Порівняльна характеристика шляхів розвитку наведена нижче в табл. 2.6 [24].

Традиційно, від часів промислової революції, головним напрямом роз­витку підприємницьких структур було зниження витрат виробництва, основ­ною формою конкуренції - цінова. Відомий американський економіст П. Са-муельсон зазначав, що виробники можуть вистояти в конкуренції і підвищи­ти максимально свої прибутки, тільки знижуючи до мінімуму витрати, завдя­ки впровадженню найбільш ефективних методів виробництва [64]. Цю точку зору поділяють багато вітчизняних товаровиробників (як виробів, так і пос­луг). Однак останніми десятиріччями у світовий і вітчизняній економіці чіль­не місце серед факторів, що визначають позиції підприємства на ринку, за­йняли інноваційні, і їх значущість постійно зростає. Не враховувати їх уже неможливо.У цих умовах однією з головних складових тривалого виживання і роз­витку вітчизняних підприємств стає здатність запропонувати, розробити, ви­готовити, вивести на ринок і просувати на ньому товари з новими споживчи­ми якостями, товари, орієнтовані на задоволення існуючих потреб, але нови­ми, нетрадиційними способами, або ж товари, що призначені для задоволен­ня нових (у тому числі принципово нових) потреб (у деяких випадках ці пот­реби цілеспрямовано формують). В ідеалі це повинні бути не просто товари, а комплекси (товари з підкріпленням, за Ф. Котлером), які передбачають: то­вар, передпродажний і післяпродажний сервіс, консультації і навчання спо­живача (в основному для технічно складних чи принципово нових виробів), гарантії заміни товару чи навіть повернення товару виробнику (продавцю), якщо він не сподобався споживачу, і багато чого іншого.

Природно, усе це вимагає принципово нових підходів до підготовки, управління й організації виробництва, організації постачання і збуту, підхо­дів, які базуються на всебічному маркетинговому багатофакторному аналізі кон'юнктури ринку, прогнозуванні напрямків і темпів її розвитку, у тому чи­слі під дією факторів НТП, для використання результатів аналізу в практич­ній діяльності. Метою такого аналізу є виявлення існуючих ринкових можли­востей інноваційного розвитку, вибір оптимальних варіантів, з точки зору наявного потенціалу конкретного підприємства-інноватора і зовнішніх умов, визначення цільових ділянок ринку (сегментів чи ніш) для реалізації відібра­них варіантів, або ж формування нового цільового ринку.

Беручи до уваги викладені вище аргументи, визначення місця на ринку не є простим пошуком цільових ринків їх сегментів чи ніш. Здебільшого це означає формування цільових ринків (шляхом розвитку існуючих чи ство­рення нових) для реалізації обраних варіантів інноваційного розвитку існую­чих ринкових можливостей.

 

Примітка

Слід зазначити, що починаючи з другої половини ХХ ст. спостерігається різке прискорення темпів НТП і скорочення часових розривів між появою ідей новацій і широким впровадженням розроблених на їх основі інновацій. Наприклад, освоєння фотографії зайняло 112 років, організація широкого використання телефонного зв'язку - 56 років, проте відповідні терміни для радіолокатора, телебачення, напівпровіднико­вого транзистора, інтегральної мікросхеми тощо становили 5, 12, 5, 3 роки відповідно [33]. Наприкінці ХХ -початку ХХІ ст. виникла принципово нова ситуація, коли інновації впроваджуються у всіх галузях і секто­рах економіки, вони (завдаючи глобалізації) стосуються практично всіх країн, які задіяні в міжнародній коо­перації виробництва.

 

Будь-які інноваційні технологічні зміни сьогодні відбуваються не лише частіше, але й здійснюються на фоні одночасних корінних трансформацій в усьому спектрі супутніх процесів: виробництві вихідних матеріалів і компле­ктуючих, способах отримання енергії, базових виробничих технологіях і т.п. При цьому майбутні трансформації не обмежаться лише кількісними змінами - вони, безперечно, зумовлять якісні зміни всього соціального укладу: куль­турних цінностей, ідеологічних принципів, парадигм світосприйняття (табл. 2.7).
Процес інноваційного розвитку необхідно, насамперед, розглядати з позицій конкретного підприємства, що здійснює інноваційно-орієнтовану го­сподарську діяльність (виробничо-збутову) у взаємодії з постачальниками вихідної сировини і матеріалів, конкурентами, торговими і збутовими посе­редниками, споживачами і т.п., у конкретних економічних, політичних, еко­логічних, правових та інших умовах. При цьому така взаємодія має ймовірні­сний характер і не піддається однозначній оцінці.

Підприємство, що стало на інноваційний шлях розвитку, повинне фун­кціонувати згідно з принципами [24]:

-                     адаптивності - прагнення до підтримання певного балансу зов­нішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спонукальних моти­вів діяльності підприємства, і зовнішніх, що генеруються ринковим середо­вищем);

-                      динамічності - динамічне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників);самоорганізації - самостійне забезпечення підтримки умов функ­ціонування, тобто самопідтримка обміну ресурсами (інформаційними, мате­ріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підп­риємства, а також між підприємством і зовнішнім середовищем;

-                      саморегуляції - коригування системи управління інноваційно орі­єнтованою виробничо-збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонування;

-                      саморозвитку - самостійне забезпечення умов тривалого вижи­вання і розвитку підприємства на основі розроблення, створення і просуван­ня інновацій на ринок (відповідно до його місії і прийнятої мотивації діяль­ності).

На цих принципах повинна функціонувати і система управління інно­ваційним розвитком суб'єктів господарської діяльності (інноваційний мене­джмент).

Управління інноваційним розвитком орієнтоване на досягнення поста­влених цілей (завоювання більшої частки ринку, збільшення прибутку в по­точному періоді чи в перспективі, забезпечення високих темпів стійкого еко­номічного розвитку і т.п. ) в умовах конкурентного середовища, коли цілі інших суб'єктів господарювання можуть з ними не збігатися (і, як правило, не збігаються). Це протиріччя цілей слід належним чином ураховувати, узго­джуючи визначені цілі з можливостями їхнього досягнення.

У цілому, у масштабах усього ринку таке узгодження цілей і інтересів суб'єктів господарювання відбувається за допомогою ринкових механізмів (механізму рівноваги виробництва і споживання, механізму конкуренції і ри­нкового ціноутворення, механізмів економічних циклів і т.д.), організаційно -економічного механізму підприємства, а також механізмів державного і регі­онального регулювання і підтримки.

Природно, конкретний, окремо взятий суб'єкт господарської (під­приємницької) діяльності вплинути на дію цих механізмів не спроможний, він здатний лише враховувати їх у процесі свого функціонування, вибудову­ючи стратегію і тактику своєї поведінки таким чином, щоб максимально ви­користовувати наявні сприятливі можливості і згладжувати деструктивний вплив несприятливих.

Для цього необхідно володіти як можна більш повною інформацією, що характеризує різні сторони ринкового середовища, зовнішньої стосовно суб'єкта господарювання. Відповідно, потрібна інформаційна система, що виконувала б функції збору, накопичення, збереження, переробки й аналізу інформації про процеси, які відбуваються на ринку, дії суб'єктів ринкової ді­яльності (у сфері виробництва, фінансово-кредитній сфері, сфері послуг, нау­ковій сфері й ін.), регулюючі впливи держави, стан економічної, політичної, правовової, екологічної, соціальної, технологічної, демографічної й інших складових середовища господарювання.

Крім того, необхідно володіти інформацією, що характеризує безпосе­редньо сам суб'єкт господарювання: його організаційний, виробничий, кад­ровий, технологічний, інвестиційний і інноваційний потенціали; стан і поте­нціал збутової мережі; організацію системи товароруху; відносини з еконо­мічними контрагентами; фінансовий стан; конкурентоспроможність продук­ції і підприємства в цілому й ін.

Інформація, що надходить, використовується в процесі вироблення за­ходів щодо пошуку свого місця на ринку (формування цільового ринку в за­гальному випадку) для реалізації поставлених цілей інноваційного розвитку.

Як випливає з вищевикладеного, управління інноваційним розвитком здійснюється на декількох рівнях: держави, регіону чи галузі, конкретного суб'єкта господарської діяльності. Перші два представляють макрорівень управління, а останній - мікрорівень.

Макрорівень управління містить елементи регулюючих механізмів: дер­жавного регулювання ринкових процесів, правового регулювання підприєм­ницької діяльності, соціального регулювання, політичного регулювання і т.п.

Таким чином, макрорівень управління визначає поле інноваційної дія­льності підприємницьких структур, окреслює його межі.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Похожие статьи

С М Ілляшенко - Оцінка ефективності та оптимізація портфеля замовлень науково-виробничого підприємства

С М Ілляшенко - Сутність структура й методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

С М Ілляшенко - Теоретико-методичні засади оцінки ринкової адекватності ідей і задумів товарних інновацій

С М Ілляшенко - Управління вибором цільового ринку для реалізації інноваційного потенціалу підприємства

С М Ілляшенко - Формування і розвиток цільових ринків