С М Ілляшенко - Інноваційний менеджмент підручник - страница 9

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 

5.                  Чи буде це сприяти укріпленню ринкових позицій підприємства?

6.                  Як це вплине на імідж підприємства?

7.                  Якою буде тривалість життєвого циклу нового товару і його ета­пів, коли його слід виводити з ринку і замінювати новим?

8.                  Чи можна розраховувати на державну та регіональну підтримку?

Нижче викладено теоретико-методичний підхід, який дозволяє форма­лізувати процес отримання відповідей на зазначений комплекс питань у про­цесі обґрунтування доцільності розроблення і просування на ринок конкрет­них інновацій. Викладення сутності підходу слід провадити відповідно до за­значеного вище комплексу питань.


1. Для визначення доцільності розроблення нового товару (порівняно з можливістю закупки ліцензії на виготовлення) слід використовувати таку ма­трицю (табл. 3.6).Умовні позначення в табл. 3.6:

Вр - вартість робіт з розроблення й освоєння виробництва нового това­ру власноруч;

Вл - вартість придбання ліцензії й освоєння виробництву товару; Тр - тривалість робіт з розроблення й освоєння виробництва нового то­вару власноруч;

Тл - тривалість робіт з придбання ліцензії і освоєння виробництву това­ру;

? - проблемні варіанти, що потребують подальших досліджень.


2. Порівняльну оцінку ефективності альтернативних варіантів - розро­блення нового товару, удосконалення конструкцій і технологій існуючих то­варів чи активізації маркетингових зусиль - необхідно проводити з викорис­танням табл. 3.7.

Умовні позначення у табл. 3.7:

Ву - вартість удосконалення конструкцій і технологій існуючих товарів або активізації маркетингових зусиль;

Ту - тривалість робіт з удосконалення конструкцій і технологій існую­чих товарів або активізації маркетингових зусиль.

3. Оцінку достатності ресурсів (з урахуванням можливого їх перероз­поділу між традиційними і новими товарами) слід виконувати за такою схе­мою.

Для кожного виду ресурсу можливі ситуації (рис. 3.9):
а)            існуючий ресурс (Рг) перерозподіляється між традиційними (Рт) і но-
вими
(Рн) товарами, і його достатньо. Це характерне для ситуації, коли час-
тина традиційних товарів знімається з виробництва і вводяться нові ;

б)  існуючий ресурс (Рг) перерозподіляється між традиційними (Рт) і
новими
(Рн) товарами, існуючий дефіцит ресурсу компенсується додаткови-
ми надходженнями
(Рд). Випадок аналогічний попередньому, однак ресурсу,
який вивільнився, недостатньо для нових товарів;

в)  для нових товарів потрібен додатковий ресурс, оскільки новий товар
доповнює традиційний асортимент.

Очевидно, варіанти б) і, особливо, в) є проблемними. Вони потребують детального аналізу, метою якого є визначення можливості залучення додат­кових ресурсів, вартості і ризику їх залучення, окупності і прибутковості ін­новаційного проекту тощо.

Для аналізу фінансових (інвестиційних) ресурсів доцільно використо­вувати підхід [24], який дозволяє оцінити доцільність ефективність їх залу­чення з урахуванням зазначених у попередньому абзаці параметрів, а також проаналізувати альтернативні варіанти структури пакетів інвестиційних ре­сурсів (величини Рд) інноваційного проекту при їх багатоканальному (з різ­них джерел) формуванні, причому аналіз виконується як з погляду одержува­ча інвестицій (підприємства-інноватора), так і з погляду інвесторів.

Умови оптимальності конкретного варіанта структури джерел інвести­ційних ресурсів для одержувача інвестицій:

n

Sпоі - max (3.5) або

n

S

J=-------- > min, (3.6)

S по, а також

n

S по,

n------ >max, (3.7)

S 0

i=l

де ПОі - очікуваний дисконтований прибуток одержувача інвестицій за період існування проекту (у вартісному виразі) від використання інвестицій з i-го джерела;

РОі - ризик одержувача інвестицій (вартісний вираз його можливих утрат, розрахований з урахуванням імовірності їх виникнення) у разі викори­стання інвестицій з і-го джерела;

Оі - дисконтований очікуваний обсяг інвестицій (у вартісному вира­женні), що отриманий з і-го джерела за весь період існування проекту (про­гнозований період розвитку).При цьому повинні дотримуватися обмеження:

nS Oi > O

/  і    і потр,


(3.8)n >\,

 

де 0потр - обсяг інвестицій, необхідних для реалізації конкретного про­екту інноваційного розвитку суб'єкта господарської діяльності.

Формули (3.5-3.6) характеризують ризик інноваційного проекту в по­єднанні з його прибутковістю, а (3.7) - ефективність інвестування. Формула (3.8) відображає той факт, що сума інвестицій, отриманих з різних джерел, повинна бути достатньої для реалізації конкретного проекту інноваційного розвитку суб'єкта господарської діяльності.

Умови оптимальності інвестування в даний проект з погляду конкрет­ного інвестора можуть бути записані такими формулами:пі

--- F

(3.9)РІ

— — Р

Пі       пр '

(3.Ю)де Піі - очікуваний дисконтований прибуток i-го інвестора за період існування проекту (у вартісному виразі);

РІІ - ризик (вартісний вираз можливих втрат, розрахований з ураху­ванням імовірності їх виникнення) і-го інвестора;

Епр, Рпр - прийнятні значення ефективності інвестування і ризику інвес­тування відповідно (без урахування ефекту диверсифікації портфеля інвести­цій даного інвестора).

Інвестор, розглядаючи різні інвестиційні проекти, щоб вибрати спосіб оптимального вкладення коштів, може відібрати, використовуючи залежності (3.9-3.10), ті проекти, які забезпечать достатню віддачу при прийнятному для нього рівні ризику. Причому формула (3.10) при порівнянні альтернативних варіантів дозволяє визначити, чи компенсується підвищений ризик одного з них більш високим прибутком.

Формули (3.5-3.10) можуть бути використані для пошуку компроміс­них рішень, прийнятних як для інвестора, так і для одержувача інвестицій.

4, 7. Для прогнозування тривалості життєвого циклу нового товару (Тж.ц) і його етапів слід використовувати рекомендації [23, 46].

Період окупності РР нового товару повинен бути не більш тривалий, ніж період його життєвого циклу (Тжц), він розраховується за формулою (3.И):n m

Sв -С1+рУ -SP -С1+р)-

РР = ^-------------- ?--- ^---------------- + m < Т   , (3.11)

Pm+1 '(I + P У      } ЖЦ

 

де РІ і ВІ - результати і витрати, отримані в i періоді, відповідно: р - норма дисконту;

n - кількість років життєвого циклу інноваційного проекту; m - номер розрахункового року (за розрахунковий приймається рік, що передує тому, у якому результати зрівняються з витратами чи перевищать їх). При цьому необхідною умовою доцільності впровадження інновації є

 

 

i=0 +р;

 

Нульовий період (при і = 0) дозволяє врахувати витрати, зроблені до початку реалізації проекту, тобто передпроектні вкладення. При цьому NPVH > NPVm , тобто результативність проекту, що передбачає впровадження інно­ваційних товарів (NPVH) повинна перевищувати результативність проекту, який передбачає продовження випуску традиційних товарів (NPVm).

Техніко-економічну можливість і економічну доцільність модифікації товарного асортименту промислового підприємства укрупнено можна про­аналізувати за допомогою економіко-математичної моделі [25], яка дозволяє оперативно розрахувати й вибрати оптимальний з можливих варіантів товар­ного асортименту (кількість найменувань продукції), а також обсяг виробни­цтва кожного з вироблених (планованих до виробництва) виробів.

Від аналогічних моделей вона відрізняється врахуванням ринкових фа­кторів (ринкового попиту) і більш детальним урахуванням факторів вироб­ництва, аж до аналізу можливостей кожного робочого місця.

Економічний ефект від реалізації виробів, що виготовлялися вже рані­ше, розраховується за формулою:

 

Е = SSV Лп   Л'    Р  max, (3.13)

 

де n - глибина аналізу (кількість років); к - кількість найменувань ви­робів, вироблених (запланованих до виробництва) у j-му році; Mji - програма випуску виробів i-го виду в j-му році; Pji - Bji - ефект (результати мінус ви­трати) від виготовлення і реалізації одиниці i-го виробу в j-му році.

Для виробів, що раніше не випускалися, через що практично важко ви­значити величини Pji і Bji, формула (3.13) трансформується таким чином:

 

n   k        V..

Е = SS~^JL- max, (3.14)де Vji - обсяг продажів одиниці i-го виробу в j-му році, грн (Ур= М]ГЦ]г); Up - ціна одиниці i-го виробу в j-му році . Mji має задовольняти умовам:

 

Mminji <Щі <Мтаф- (3.15)

 

Mji <Мзб]Ъ (3.16)

 

де Mminji - мінімальна програма випуску продукції i-го виду (лімітується вже укладеними договорами); Mmaxji - максимальна програма випуску проду­кції i-го виду (обмежується можливостями існуючого виробництва); Мзб]і -прогнозований обсяг збуту у відповідному (плановому або прогнозованому) періоді.

Величину Mmaxji обчислюємо, виходячи з таких міркувань. Сумарна трудомісткість програм виробів, що припадають на суму однакових (взаємо­замінних) робочих місць, не повинна перевищувати сумарний фонд часу цих місць для верстатів або іншого устаткування, робочих місць зі складання ви­робів і вузлів відповідно (див. формули 3.17-3.19).

Залежності (3.17-3.19) обмежують згори (виходячи з можливостей ви­робництва) величину Mmaxji.

Крім цього, величина Mmaxji обмежена згори наявними матеріальними ресурсами (3.20).і

І

M


І  L  niJk )]]]< F • Cr; (3.17)і м, ) (f: ■ с: \ (3.18)

 

І M,(tsj)] <^ fa  cy) (3.19)

 

 

де ij - вид вузла, що входить до i-го виробу; Ji - загальна кількість вуз­лів, що входять до i-го виробу; Kij - кількість видів деталей, що входять до j-го вузла i-го виробу; nijk - кількість деталей виду k у вузлі j виробу i; r - вид устаткування; Cr - кількість одиниць устаткування r-го виду; tijk - трудоміст­кість виконання операцій обробки k-ї деталі j-го вузла i-го виробу, що припа­дає на устаткування r-го виду; tsij- - трудомісткість складання j вузлів i-го виробу; tsi - трудомісткість складання i-го виробу; Fr, Fpcu, Fcy - фонди часу відповідно одиниці устаткування r-го виду, р-го робітника місця зі складання виробів і l-го робітника місця зі складання вузлів; Cu і Су, - відповідно кіль­кості р-х і l робочих місць.J=A k=1


n


\\\

ijk /


d

m ?


(3.20)де Hdijk - норма витрат матеріалу d на виготовлення k-ї деталі j-го вузла i-го виробу; Cm - наявна кількість матеріалу d (річний обсяг); Kj - кількість найменувань деталей j-го вузла i-го виробу, що виготовляються з матеріалу d; nijk - кількість деталей найменування k у вузлі j виробу i.

Таким чином, модель містить у собі цільову функцію (3.13 або 3.14) та обмеження (3.15-3.20) і дозволяє визначити оптимальні програми Мопті випу­ску кожного з I видів виробів, що виготовляються на підприємстві, для того щоб обсяг продажів (3.14) або прибуток (3.13) були максимальними. При цьому враховуються обмеження, що накладаються пропускною спроможніс­тю наявного устаткування і наявних матеріальних ресурсів, необхідних для виготовлення програм усіх виробів, а також існуючим попитом.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34 


Похожие статьи

С М Ілляшенко - Оцінка ефективності та оптимізація портфеля замовлень науково-виробничого підприємства

С М Ілляшенко - Сутність структура й методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

С М Ілляшенко - Теоретико-методичні засади оцінки ринкової адекватності ідей і задумів товарних інновацій

С М Ілляшенко - Управління вибором цільового ринку для реалізації інноваційного потенціалу підприємства

С М Ілляшенко - Формування і розвиток цільових ринків