Є І Овчаренко - Дескриптивна комплементарність забезпечення економічної безпеки та вітчизняних управлінських традицій - страница 1

Страницы:
1  2 

ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА

УДК 65.050.9

Є.І. Овчаренко, ЯМ Криль[1]

ДЕСКРИПТИВНА КОМПЛЕМЕНТАРНІСТЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ВІТЧИЗНЯНИХ УПРАВЛІНСЬКИХ ТРАДИЦІЙ

Розглянуто характеристики економічної безпеки як об'єкта управління. Визначено та порівняно зміст підходів до забезпечення економічної безпеки підприємства з процесуальними схемами прийн­яття управлінських рішень у вітчизняних управлінських традиціях.

Ключові слова: об'єкт управління, регулятор управління, економічна безпека, управлінське рі­шення.

Е.И. Овчаренко, Я.Н. Крыль

ДЕСКРИПТИВНАЯ КОМПЛЕМЕНТАРНОСТЬ ОБЕСПЕЧЕНИЯ

ЭКОНОМИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ И ОТЕЧЕСТВЕННЫХ

УПРАВЛЕНЧЕСКИХ ТРАДИЦИЙ

Рассмотрены характеристики экономической безопасности как объекта управления. Опреде­лено и сравнено содержание подходов к обеспечению экономической безопасности предприятия с процессуальными схемами принятия управленческих решений в отечественных управленческих тра­дициях.

Ключевые слова: объект управления, регулятор управления, экономическая безопасность, управленческое решение.

E.I. Ovcharenko, J.M. Kryl DESCRIPTIVE COMPLEMENTARITY OF PROVIDING ECONOMIC SECURITY

AND NATIONAL MANAGERIAL TRADITIONS

Description of economic security has been considered as a management object. Various approaches to guarantee the economic security of enterprise with procedural schemes of making managerial decision in national managerial tradition have been determined and compared.

Keywords: management object, management regulator, economic security, management decision.

Постановка проблеми. В сучасних умовах господарювання наявність ши­рокого загалу зовнішніх ризиків та загроз діяльності підприємства доповнюється не менш широким та деструктивним загалом внутрішніх загроз. І якщо системи управління підприємствами пристосовані певним чином до адекватного реагуван­ня на зовнішні загрози, то реагування на внутрішні загрози є катастрофічно пові­льним. Однією з головних причин такого стану є застарілість управлінського світо­гляду та управлінських технологій, що застосовуються в управлінні підприємст­вами. Перш за все, це стосується недостатньої уваги до стану економічної безпе­ки підприємства та засобів її забезпечення. Уривчастість вітчизняних наукових досліджень, перш за все, щодо обґрунтування методик та процедур забезпечення стану безпеки на реальних об'єктах господарювання призводить до такого ж ури­вчастого їхнього застосування на вітчизняних підприємствах. Західна наука виро­била декілька принципово різних підходів до розуміння поняття економічної без­пеки і, як наслідок, розроблено широкий загал методик забезпечення економічної безпеки, кожна з яких працює лише за умови використання в межах відповідного розуміння самого поняття. За умови невідповідності методики забезпечення еко­номічної безпеки не працюють і не можуть працювати. Це, по-перше, шкодить са­мому підприємству, по-друге, підриває авторитет та значущість забезпечення економічної безпеки в цілому. Отже, можна говорити про тріаду комплементарно-сті в управлінні підприємством на безпечних засадах: розуміння поняття економі­чної безпеки — вибір методики забезпечення безпеки — вибір способу управлін­ських дій при застосуванні певної методики забезпечення безпеки. Встановлення цих відповідностей та правил формування певних варіантів цієї тріади є важли­вим науково-практичним завданням, рішення якого дозволить суттєвим чином підвищити ефективність управління економічною безпекою підприємства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Як українські, так і російські вчені почали займатися проблемою забезпечення економічної безпеки відносно недавно. Останніми роками з'явилася значна кількість публікацій на цю тему. Істо­рія наукової думки щодо розвитку розуміння економічної безпеки та генезис підхо­дів до її забезпечення проаналізований досить докладно у працях таких вчених як Г.В. Козаченко [1], О.М. Ляшенко [1,2], Г.С. Вечканов [3], В.В. Крутов [4] та ін.

В цілому можна сказати, що підходи до визначення поняття економічної безпеки та пов'язаних з цим способів її забезпечення можна згрупувати у дві принципово різні групи: підходи, що ототожнюють економічну безпеку з певним результативним розвитком, з досягненням цілей функціонування без використан­ня поняття "загрози" та підходи, що використовують поняття "загрози" і припуска­ють дії щодо їхнього обов'язкового усунення. Перше угрупування вважається кон­цепцією вищого рівня, а друге угрупування - концепцією нижчого рівня. Такий концептуальний поділ породив три принципово різні напрями забезпечення еко­номічної безпеки суб'єктів господарювання, які тією чи іншою мірою знайшли за­стосування на мікрорівні. Перший напрям є найменш складним: забезпечення економічної безпеки досягається шляхом формування достатнього ресурсного забезпечення та гарантії його найефективнішого способу використання. Другий напрям припускає створення механізмів протистояння загрозам, що породжені як зовнішнім, так і внутрішнім середовищем діяльності. Третій напрям, у розвиток останнього, припускає узгодження (гармонізацію) інтересів усіх учасників госпо­дарського процесу. З практичної точки зору узгодження інтересів є найскладні­шим способом забезпечення економічної безпеки, але й найефективнішим в дов­гостроковому сенсі.

Окремим вектором наукових та практичних розвідок є проблематика, пов'я­зана з управлінням економічною безпекою, що є самостійним науковим напрямом досліджень. Сучасний стан науково-дослідницької діяльності з безпекознавства дає підстави констатувати наявність певного розриву як між дослідженнями, так і між дослідниками щодо сутності економічної безпеки та управління нею. Ці два напрями досліджень існують окремо. Серед дослідників з безпекознавства дуже мало вчених, головним науковим інтересом яких є теорія та практика управління у системному чи процесному аспектах. Відсутність синтезу наукових інтересів є причиною відсутності комплексних досліджень з приводу управління економічною безпекою. Уривчастість досліджень з цього напряму не дозволяє повно сформ у-вати уявлення про сукупність атрибутів економічної безпеки як об'єкта управлін­ня. Більш того, не всі безпекознавці взагалі визнають економічну безпеку об'єктом управління. А більшість з тих, які визнають, роблять це шляхом абстрактного припущення, що економічна безпека є об'єктом управління.

Пропагандовані сучасні ідеологічні начала та принципи управління економі­чною безпекою суб'єкта господарювання (підприємства) припускають одночас­ність використання основних підходів до забезпечення економічної безпеки в процесі управління. Це зумовлено недосконалістю та недостатністю будь-якого окремо узятого підходу. Але така удавана комплексність жодним чином не підкрі­плена відповідним практичним управлінським досвідом та інструментарієм, тому вести мову про практичну використовуваність комплементарно-вибіркового управління економічною безпекою зарано. У зв'язку з цим науково-практичні до­слідження, що мали б за мету пов'язати методологічні положення безпекознавст-ва з прикладними аспектами розробки, реалізації та контролю управлінських рі­шень в сфері управління економічною безпекою, майже відсутні.

Метою статті є теоретичне, доемпіричне встановлення комплементарності забезпечення економічної безпеки на підприємствах та вітчизняних управлінських традицій.

Виклад основного матеріалу. Для того, аби мати можливість виказувати судження щодо економічної безпеки як об'єкта управління, попередньо нагадаємо обставини появи самого поняття "об'єкт управління". За основу міркувань можна узято дослідження вчених з теорії управління, наприклад, Б.З. Мільнера [5]. Об'­єктом управління вважається явище або процес, управління поведінкою якого є метою створення системи управління. Ключовим для розуміння ситуації є те, що факт існування об'єкта управління є сигналом створення системи управління, а не навпаки, коли вважається, що реально існуюча система управління породжує су­купність об'єктів, а взаємозв'язки між суб'єктами та об'єктами управління форму­ються в діючій системі управління. Тобто система управління будується навколо сукупності об'єктів управління і головним критерієм "правильності" побудованої системи є її реальна здатність змінювати об'єкт управління у процесі управління.

З іншого боку, еволюція теорій організації припускає відмову від одного з фундаментальних положень менеджменту всіх шкіл і напрямів - принципу розпо­ділу праці і координації розділеного процесу в нове ціле, таке, що забезпечує ви­щу продуктивну силу праці і ефективність функціонування організації. Елемента­рною одиницею організації стає не технологічна або функціональна одиниця, а бізнес-процес, що має свого кінцевого споживача як ззовні організації, так і усе­редині неї.

Отже, у присвоєнні економічній безпеці статусу об'єкта управління є декіль­ка складностей. По-перше, намагання обґрунтувати в численних наукових працях визнання економічної безпеки об'єктом управління жодним чином не зачіпає а ні стосунки решти об'єктів управління в організації, а ні загальну ідеологію побудови організаційної системи. Економічна безпека як об'єкт управління розглядається самостійно. По-друге, відповідно до сучасних поглядів на природу організацій та умови їхньої побудови потрібно попередньо довести, що економічна безпека має ознаки та властивості бізнес-процесу, аби мати право зватися об'єктом управлін­ня. Сьогодні це не доведено жодним чином. Складається враження, що віднесен­ня економічної безпеки до об'єктів управління провадиться зворотнім чином: від­повідність економічної безпеки головним атрибутам об'єктів управління, несупе-речність цілей та логіки економічної безпеки цілям та логіці абстрактного об'єкта управління автоматично дозволяє економічній безпеці мати статус об'єкта управ­ління. Тобто економічна безпека "вганяється" в рамки поняття "об'єкт управління". Але таким чином можна будь-що наділити статусом об'єкта управління.

Отже, віднесення економічної безпеки до складу об'єктів управління перед­часне та недостатньо обґрунтоване. Це стосується багатьох подібних до економі­чної безпеки понять: конкурентоздатності, якості, продуктивності, економічної стійкості, організаційної культури, ризиків тощо, які не можуть бути об'єктамиуправління. Вони є лише регуляторами управління в системі управління. Вони не є самостійно значущими об'єктами цілескерованого управлінського впливу, а ви­конують притаманну регуляторну функцію. Сама по собі забезпеченість економіч­ної безпеки організації не потрібна і не є причиною витрачання ресурсів. Це є тим, що задає певну рамковість в діяльності організації, корегує управлінський вплив на дійсні об'єкти управління. Економічна безпека - не самостійний об'єкт управ­лінського впливу, а певним чином засіб, обмеження, критерій тощо при прийнятті управлінських рішень. Безумовно, будь-який регулятор вимагає певної уваги до його власних потреб, вимагає певних витрат, налаштувань. Це може робити еко­номічну безпеку об'єктом управлінської уваги, але лише у дуже вузькофункціона-льному сенсі. Тому процес забезпечення економічної безпеки, з точки зору авто­рів, розуміється певним чином як експлуатація її як регулятора управління. Зміна таксона економічної безпеки, безумовно, викликає зміну розуміння й поняття еко­номічної безпеки. Якщо сприймати її як регулятор управління, то економічна без­пека, у першому наближенні - це набір (сукупність) специфічних умов (обставин), за дотримання яких забезпечується життєздатність системи управління загалом з визначеним цільовим спрямуванням. Як наслідок, недотримання цих умов "вими­кає" регулятор і система управління починає працювати у "позаштатному" режимі, при цьому вірогідність досягнення її цілей суттєво зменшується. Крім того, якщо поняття "управління економічною безпекою", у сенсі зазначених зауважень, мож­на вважати дещо суперечливим, то поняття "забезпечення економічної безпеки", навпаки, отримує нові горизонти розуміння.

Значення лексеми "забезпечення" в загальному сенсі означає процес дії згідно дієслова "забезпечити", що, у свою чергу, означає "зробити цілком можли­вим, дійсним, реально здійснюваним" [6]. У [1, с. 214-215] зазначено, що забез­печення економічної безпеки припускає "цілеспрямовану діяльність" та "комплекс організаційно-технічних заходів" з метою "створення умов, які сприяють ... під­тримці належного рівня економічної безпеки підприємства". З урахуванням цього забезпечення є більш широким поняттям з процесної точки зору, ніж управління. Забезпечення припускає нескінчену множину управлінських актів. Цей нюанс ро­бить процеси забезпечення економічної безпеки у сенсі забезпечення параметрів дії регулятора управління досить цікавим та перспективним напрямом науково-практичних досліджень.

Таким чином, встановивши деякі сутнісні розбіжності між поняттям екон о­мічної безпеки та його відношенням до складових системи управління, пере­йдемо до розгляду головного атрибуту системи управління - способу управлін­ського впливу.

Усе розмаїття проблем, які виникають в системах управління, можна роз­поділити на три групи: проблеми поведінки об'єкта управління, проблеми поведін­ки суб'єкта управління і проблеми взаємодії суб'єкта і об'єкта управління. Це ти­пові угрупування проблем, що вимагають теоретичного та емпіричного дослі­дження для їхнього розв'язання шляхом ухвалення та реалізації певних управлін­ських рішень. В загальному розумінні управлінське рішення - акт діяльності ме­неджера, що дозволяє розв'язати проблему і тим самим визначає нормальне фу­нкціонування або розвиток соціально-економічної системи; завершальний етап процесу управління, що перетворює його на імпульс трудової діяльності, цілеске-рованості та узгодженості спільних дій людей. Ця теза має величезне значення для розуміння реальної ролі людини в системі управління економічною безпекою у порівнянні з роллю технічних засобів на кшталт технологій управління або ме­тодик забезпечення економічної безпеки.

Сучасні наукові погляди припускають рамковість поведінки менеджерів, їхні обмежено раціональні дії зумовлюють відносно невелику кількість процесуально­методологічних схем розробки управлінських рішень. Як основні, можна виокре­мити такі:

1. проблема гіпотеза рецепт;

2. мета концепція освіта рішення;

3. модель проблема освіта рішення;

4. гіпотеза модель проблема рекомендації;

5. концепція рекомендації рішення проблема;

6. аналіз гіпотеза проблема рішення концепція.

Усупереч обивательським уявленням про алгоритми управлінської діяльно­сті, слід відзначити, що, як правило, окремі менеджери мають досить обмежений інструментарій своєї діяльності. Така стереотипність поведінки породжує певні управлінські традиції чи то національні, чи то функціональні. Ігнорування цього факту може призвести до повної втрати життєздатності тієї чи іншої системи управління, яка передбачає, в тому числі, забезпечення економічної безпеки. Як в будь-якій діяльності, ви оцінюванні ситуації, пов'язаної із забезпеченням економі­чної безпеки, доводиться стикатися з необхідністю вибору одного з кількох мож­ливих варіантів дії. Результат такого вибору повинен бути оптимальним рішен­ням. Таким чином, рішення - це альтернативний вибір. Як справедливо наголо­шується в економічній літературі: ".управлінські рішення іноді ухвалюються з необхідним ступенем обґрунтованості, а іноді інтуїтивно. Але у будь-якому випад­ку має місце вибір з альтернатив" [5, с. 350-351].

Управлінське рішення щодо забезпечення економічної безпеки підприємст­ва - це стратегічний або тактичний альтернативний вибір суб'єктом управління цілескерованих дій в межах наданих повноважень і наявної компетенції.

Забезпечення економічної безпеки підприємства є складним багатоцільо­вим процесом, зміст і структура якого залежать від фінансово-економічного стану підприємства, впливу внутрішніх чинників, оточуючого економічного середовища, яке визначається конкретно для кожного підприємства. Тобто умови альтернати­вного управлінського вибору є досить складними, і кінцевий результат вибору за­лежить значним чином від двох аспектів: від вказаних традиційно-рутинних про­цесуально-методологічних схем розробки управлінських рішень та принципово різної сутності окремих підходів до забезпечення економічної безпеки.

У межах гармонізаційного підходу економічна безпека забезпечується за рахунок узгодження економічних інтересів усіх тих, хто має відношення до діяль­ності підприємства як всередині, так і ззовні. Абстрагуючись від розуміння поняття "інтерес", яке також допоки не має усталеного визначення, та використовуючи замість нього спрощений аналог - мету, то гармонізація цілей не має і не може мати стан абсолютної узгодженості. Це недосяжний стан, тому процедура забез­печення повинна мати безперервний характер, аби утримувати ступінь узгодже­ності на прийнятному рівні. Це припускає певну концептуальність механізму при­йняття рішень, його довгострокову продуманість та серйозне аналітичне забезпе­чення, яке само по собі повинно мати ознаки системності. Поведінка менеджера у цьому випадку повинна бути інтровертною, і "найвищій пілотаж" при такому під­ході - це переважно превентивний характер рішень на противагу пост-реагуванню. При розгляді наведених процесуально-методологічних схем розроб­ки управлінських рішень стає зрозумілим, що це можливо лише у випадку з ме-неджерами-прихильниками схем 3,4,5 та 6. Прихильники схем 1 та 2 навряд чи зможуть віднайти себе у гармонізаційному підході.

Ресурсно-функціональний підхід виходить з того, що економічна безпека настає лише за умови кількісної та якісної достатності ресурсного забезпечення та можливості найефективнішого використання наявних ресурсів. З теоретичної точки зору, це цілком слушна та обґрунтована позиція. Але, на жаль, практичнезастосування, зі збереженням усієї сукупності цільових передустановок, немож­ливе з причини відсутності розуміння простої речи - розуміння, що таке найефек­тивніший спосіб використання ресурсів. У цьому сенсі сучасна наука розподілена на декілька таборів, що ведуть непримиренну боротьбу. Прихильники алокативної ефективності припускають повний аналіз усіх ресурсних альтернатив з метою віднайти варіант з найбільшою споживчою цінністю виробленого продукту, також алокативна ефективність припускає певний еталон серед ресурсних альтернатив. Концепція "Х-ефективності" припускає, що функціонування підприємства вважа­ється ефективним, якщо воно виробляє при наявному наборі ресурсів і якнай­кращої з доступних технологій максимально можливий обсяг продукції. Ці підхо­ди, у будь-якому випадку, припускають, що умови ефективного розподілу ресурсів є сприятливими та справедливими, оточуюче середовище не чинить усвідомле­ного негативного впливу. Прихильники "обмеженої раціональності" та інституціо-налісти вважають наведені погляди повною нісенітницею і наполягають, що мак-симізуюча поведінка не властива сучасним розпорядникам ресурсів. Зазвичай економічний агент погоджується на перший-ліпший варіант використання ресур­сів, який дає відносно достатній (а не максимальний) прибуток. При цьому особі, що ухвалює рішення, не відомі усі ресурсні альтернативи, а, по-друге, ця особа зовсім не бажає постійно змінювати технологію прийняття ресурсних рішень, а воліє поводити себе рутинно. Зважаючи на різні погляди на ефективність розпо­ділу ресурсів, звичайно, не може бути єдиних управлінських підходів до забезпе­чення такого розподілу. Єдине, що не викликає сумніву, те, що при використанні ресурсно-функціонального підходу до забезпечення економічної безпеки, у діях менеджерів також повинна бути заздалегідь розроблена та усвідомлена концеп­ція або модель. Навряд чи реалізація цього підходу можлива за рахунок спонтан­них рішень. Тому застосовувані у цьому випадку процесуально-методологічні схеми розробки управлінських рішень також є схеми 3,4,5 та 6.

В рамках вузькофункціонального підходу йдеться про розгляд економічної безпеки підприємства з позиції окремого аспекту його діяльності. Так, висловлю­ються думки, що найважливішим напрямом формування системи економічної безпеки, у тому числі і підприємств, є створення дієвого механізму фінансової безпеки. Вважається, що облік є однією з основних функцій управління, скерова­ної на забезпечення економічної безпеки підприємства, і саме облік виключає можливість прямих розкрадань без встановлених законом наслідків, створює ін­формаційні умови для здійснення контролю доцільності і законності використання ресурсів в превентивному, поточному і наступному режимах і сприяє запобіганню реалізації погроз, які зменшують економічну стійкість підприємств. Безумовно, розроблення та застосування вузькоскерованих напрямів забезпечення економіч­ній безпеки організації необхідна, оскільки дозволяє провести усесторонні та гли­бокі дослідження вибраного аспекту діяльності організації і показати конкретні шляхи і способи забезпечення економічної безпеки підприємства в тій або іншій сфері його діяльності. Головний недолік цього підходу полягає в різному розумінні вузькофункціонального аспекту, який найбільше заслуговує на увагу. Але проце­суально-методологічні схеми розробки управлінських рішень у цьому випадку мо­жуть бути використані простіші, наприклад, схеми 1 та 2. Такі ж висновки стосу­ються і захисного підходу до забезпечення економічної безпеки, який спрямова­ний на вирішення логічно більш простих завдань, і тому схеми прийняття рішень можуть бути використані значно простіші.

Висновки. Характерною особливістю сучасних умов управління в організа­ціях, рівня кадрового управлінського складу, на жаль, є нечисленність випадків, коли процес та система управління забезпечені відповідними спеціалістами до­статньої якості. Це стосується як побудови системи управління, так і її повсякден­ного функціонування. Безвідносно до точних даних щодо співвідношення прихи­льників кожної із наведених процесуально-методологічних схем розробки управ­лінських рішень можна впевнено констатувати переважність менеджерів, що ви­користовують нескладні схеми 1,2 та 3. Це дає підстави вважати, що використан­ня гармонізаційного та ресурсно-функціонального підходів до забезпечення еко­номічної безпеки підприємства є теоретично більш обґрунтованим, але практично значно складнішим. З іншого боку, гіпотетичне віднесення економічної безпеки до складу регулятору, а не об'єкта управління ще більш ускладнює ситуацію, тому це потребує теоретичного переосмислення. З цієї точки зору вузькофункціональний підхід до забезпечення економічної безпеки найбільш відповідає національним управлінським реаліям та традиціям і може дати певну комплементарість ідеоло­гії забезпечення економічної безпеки підприємства та ідеології сучасних систем управління. Крім того, в рамках вузькофункціонального підходу альтернативний управлінський вибір може бути зведений до дуже простого вибору за критерієм вартості - чинити так, як дешевше: витрачати кошти або на забезпечення еконо­мічної безпеки, або на ліквідацію наслідків небезпеки. При застосуванні гармоні-заційного та ресурсно-функціонального підходів такий вибір неможливий.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Є І Овчаренко - Дескриптивна комплементарність забезпечення економічної безпеки та вітчизняних управлінських традицій

Є І Овчаренко - Система економічної безпеки підприємства ознаки та принципи функціонування