А Є Буряченко - Децентралізація соціальних зобов'язань держави - страница 1

Страницы:
1 

Формування ринкової економіки. 2010. № 23

11. Laderman E. Subprime Mortgage Lending and the Capital Markets. San Francisco: FRBSF. 2001. Number 2001-38, 2001. — P. 1 — 4.

12. Lax H. Subprime Lending: An Investigation of Economic Efficiency. Housing Policy Debate, 15 (3), 2005. — Р. 533 — 571

13. Силантьев С. О. Менеджмент похідних фінансових інструментів: Практикум. — К.: КНЕУ, 2009. — 399 с.

Статтю подано до редакції 30.10.09 р.

УДК 336.5.018.12

А. Є. Буряченко, канд. екон. наук, доцент, докторант, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ДЕРЖАВИ

У статті досліджується порядок фінансового забезпечення соціальних гарантій держави. Запропоновано напрями більш ефективного використання наявних та залучення додаткових фінансових ресурсів задля фінансування соціальної сфери на рівні державних соціальних стандартів.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: місцевий бюджет, місцеве самовряду­вання, децентралізація, соціальні гарантії, розмежування доходів і видатків.

В статье исследуется порядок финансового обеспечения социальных гарантий государства. Предложены направ­ления более эффективного использования существующих та привлечения дополнительных финансовых ресурсов для финансирования социальной сферы на уровне государст­венных социальных стандартов.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: местный бюджет, местное самоуправ­ление, децентрализация, социальные гарантии, разграни­чение доходов и расходов.

© А. Є. Буряченко, 2010

373

The author analyzes the financial provision process of governmental social guarantees, proposes the directions of more effective usage of existing financial recourses as well as the attraction of additional recourses for social sphere financing on the state social standards level.

WORDS: local budget, local government, decentralization, social guarantees, dissociation of incomes and expenditures.

Економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у форму­ванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльно­сті місцевих рад народних депутатів і місцевих державних адмі­ністрацій, у розподілі та використанні цих фондів на фінансу­вання, утримання й розвиток соціальної інфраструктури, місце­вого господарства тощо.

Активний вплив місцевого самоврядування на формування нових суспільних відносин можливий лише в тому разі, якщо во­но матиме у своєму розпорядженні достатню кількість фінансо­вих ресурсів. Згідно з чинним законодавством органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно розробля­ють, затверджують і виконують бюджети місцевого самовряду­вання. Втручання в цей процес державних органів не припуска­ється. Бюджети місцевого самоврядування не включаються до інших місцевих бюджетів і до державного бюджету України.

Реалізація соціальної політики в Україні не завжди забезпечу­вала можливості для дотримання державою своїх зобов'язань. Зрозуміло, за умови системної економічної кризи соціальна полі­тика не може бути повноцінною, адже для реалізації соціальних програм потрібні значні ресурси. У цей період функції держави зводяться до забезпечення мінімального соціального захисту найбільш нужденним верствам населення. Проте в Україні «соці­альна ціна» реформ виявилася надмірною, а система соціального захисту малоефективною.

Майнове розшарування, перерозподіл суспільного багатства, збагачення та концентрація значних матеріальних цінностей у руках у невеликого прошарку населення на тлі різкого зниження життєвого рівня і навіть зубожіння переважної більшості грома­дян України свідчать про недосконалість системи оплати праці та податкових механізмів регулювання доходів населення.

Питання фінансового забезпечення соціальних гарантій зав­жди є в полі зору науковців. Свою увагу цьому напряму дослід­ження приділяють І. О. Луніна [1], В. П. Кудряшов [2], В. Б. Тро-піна [3], В. А. Копилов [4]. У своїх працях вони обґрунтовують необхідність повного фінансового забезпечення з боку держави прийнятих на себе соціальних зобов' язань. Але питанню децент­ралізації в наданні соціальних послуг, на наш погляд, приділяєть­ся недостатньо уваги.

Дія інституту місцевого самоврядування є нормою демократич­ного розвитку, яка передбачає широку автономію населення в розв' язанні важливих питань самоврядного розвитку. Одним з та­ких питань є забезпечення функціонування соціальної інфраструк­тури з метою надання послуг соціального характеру не нижче від рівня, установленого державою, та гарантування соціально-еконо­мічних та соціально-культурних прав громадян. Виходячи з поло­жень Європейської хартії про місцеве самоврядування здійснення державних повноважень, як правило, має покладатися переважно на органи влади, що найбільш близькі до громадян, чим забезпечува­тиме якнайповніше врахування інтересів кожного громадянина. То­му виконання соціальних функцій однаковою мірою стосується як центральних органів державної влади, так і місцевих органів вико­навчої влади та органів місцевого самоврядування.

Останніми роками більшість соціальних видатків передано для фінансування на місця. У структурі зведеного бюджету 70 % видатків соціального спрямування мають фінансуватися з місце­вих бюджетів. Тому повноваження місцевих органів у соціальній сфері — це не їхня доброчинність, а децентралізоване виконання соціальних зобов' язань центрального рівня.

Розмежування доходів, закріплених за місцевими бюджетами здійснюється відповідними радами народних депутатів з ураху­ванням економічного, соціального, екологічного, природного становища відповідних районів та населених пунктів за поданням рад нижчих рівнів.

З місцевих бюджетів здійснюються видатки на такі цілі:

— утримання представницьких і виконавчих органів влади та органів місцевого самоврядування;

— фінансування установ та організацій освіти, культури, нау­ки, охорони здоров' я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що перебувають у підпорядкуванні виконавчих органів місцевої вла­ди, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладе­них на ці органи влади функцій;

фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів;

інші заходи, що фінансуються відповідно до чинного зако­нодавства України з місцевих бюджетів.

Усі ці витрати безпосередньо пов' язані з інтересами широких верств населення й суттєво впливають на загальні соціальні про­цеси в державі, насамперед на рівень добробуту, освіченості, за­безпеченості людей медичними послугами, а також послугами в галузі культури, спорту, соціальної захищеності на випадок непе-редбачуваних обставин. Дійсно, за умов розвитку науково-технічного прогресу зростають вимоги до якості робочої сили. Виробництво не може розвиватися без високої загальної культу­ри, спеціальних знань, професійної підготовки працівників. Сис­тема освіти значно впливає на рівень продуктивності праці і з огляду на це видатки місцевих бюджетів також мають і виробни­чий характер.

Піднесення культурного рівня населення виявляється у фінан­суванні видатків бюджету на провадження культурно-освітньої роботи, утримання масових бібліотек, клубів, будинків і палаців культури, музеїв тощо.

Важливе соціальне значення мають видатки бюджету на фі­нансування заходів з охорони здоров'я. Найбільшу частку в загаль­ній сумі бюджетних видатків на охорону здоров' я становить фінансування лікувально-профілактичних закладів. 2008 року із місцевих бюджетів на це було витрачено майже 90 % від усіх ви­трат на охорону здоров' я. Крім того, за кошти бюджету утриму­ється велика кількість інших лікувально-профілактичних та сані­тарно-епідеміологічних установ. Видатки на медичну допомогу на нинішньому етапі повинні набути нового якісного наповнення, а саме на поширення роботи з диспансеризації населення, бороть­бу з пагубними звичками.

Значні кошти виділяються на фінансування місцевого гос­подарства. Це насамперед житлове будівництво, водопоста­чання, каналізація, освітлення, благоустрій міст і селищ місь­кого типу. 2008 року видатки на ці заходи становили понад 2,1 млрд гривень.

Найактуальнішою проблемою для зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування і передусім дохідної частини місцевих бюджетів є чітке розмежування доходів і видатків між місцевимиі державним бюджетом України. На сьогодні це питання здебіль­шого законодавчо вирішено на рівні областей, Автономної Рес­публіки Крим, міст Києва і Севастополя. Проте в структурі міс­цевих бюджетів, тобто між обласними, міськими, сільськими та селищними бюджетами, воно ще чекає на своє розв' язання.

Отже, узагальнюючи викладене, можна окреслити проблеми забезпечення населення суспільними благами та послугами на нинішньому етапі:

1. Хоча повноваження з надання місцевими органами послуг соціального характеру і закріплені в Законах України «Про міс­цеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адмініст­рації» та в Бюджетному кодексі України, не здійснено остаточне розмежування функцій соціальної сфери між рівнями влади. Су­часний розподіл видаткових повноважень спричинений певними стереотипами щодо традиційних повноважень, які залишились незмінними під час створення нової системи.

2. Не розмежовані остаточно видатки між рівнями влади. Наяв­ний розподіл видатків сформовано більше з фінансових міркувань щодо досягнення відповідності між доходами і видатками, а не ви­ходячи з прагнення до ефективнішого способу їх надання. У разі належності об' єкта до комунальної власності однієї адміністратив­но-територіальної одиниці і його фінансування з бюджету іншого рівня може відбуватися неефективне використання коштів.

3. Передавання об' єктів соціальної інфраструктури підпри­ємств із підпорядкування цих підприємств та відомств у влас­ність територіальних громад, що потребує значних коштів на їх утримання.

4. З місцевих бюджетів під виглядом місцевих програм фінан­суються загальнодержавні функції. У такий спосіб виділяються додаткові кошти на утримання місцевих адміністрацій, право­охоронних органів, розвиток сільського господарства.

5. Недостатня фінансова база місцевих бюджетів для виконання соціальних повноважень. Унаслідок цього більша частина видатків місцевих бюджетів спрямовується в першу чергу на виплату заробіт­ної плати як захищеної статті бюджетного фінансування.

6. Недосконалою залишається і формула розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів. У ній відображені спроби зберегти наявний розподіл ресурсів між галузями. Витрати місцевих бю­джетів визначаються насамперед наявністю об' єктів місцевого господарства, а також закладів і організацій освіти, культури,охорони здоров' я, соціального забезпечення і соціального захис­ту, що перебувають у підпорядкуванні місцевих органів. Не вра­ховуються об' єктивні соціально-економічні відмінності між регі­онами, які передбачають різні структуру й обсяги надання суспільних благ і послуг їх населенню. Формування доходів бю­джетів на основі витрат, що склалися, призводить до викривлен­ня фінансових потреб регіонів. Ці витрати не включають видат­ків, необхідних для фінансування завдань, які не розв' язуються через брак коштів.

Щороку в Законі «Про Державний бюджет України» затвер­джується субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на соціально-економічний розвиток, виконання заходів з запобі­гання аваріям та техногенним катастрофам у житлово-комуналь­ному господарстві та на інших аварійних об' єктах, у т. ч. на капі­тальний ремонт сільських шкіл, розвиток та реконструкцію централізованих систем водопостачання та водовідведення, на здійснення заходів, спрямованих на зменшення витрат з вироб­ництва, передавання та споживання теплової енергії, та субвенція на газифікацію населених пунктів. Розмір цієї субвенції збільшу­ється із року в рік. У продовження загальнодержавної стратегії з підвищення соціальної значимості бюджетів усіх рівнів, значна частка коштів спрямовується саме на видатки за державними програмами соціального захисту.

Загалом завдяки запровадженню субвенцій цільового характе­ру заборгованість із місцевих бюджетів за програмами соціально­го захисту була практично ліквідована. Утім сама проблема за­лишилася нерозв' язаною, оскільки частина пільг і далі фінан­сується за кошти підприємств, які надають відповідні послуги. Крім того, не виконуються окремі законодавчі акти з надання пільг. У сфері фінансування соціальних пільг на сьогодні 25 за­конів України передбачають надання пільг з оплати житлово-комунальних послуг, але фактичне фінансування з бюджетів різ­них рівнів не є повним. Решту пільг оплачують комунальні служби.

Негативним у запровадженні системи субвенцій на програми соціального захисту є те, що місцеві органи влади поступово втрачають мотивацію до оптимізації видатків на соціальні про­грами, оскільки їх фінансує держава. Недостатньо стимулів до економії коштів та підвищення ефективності соціального захис­ту. Місцевим органам влади вигідно за кошти державного бю­джету підвищувати добробут мешканців, вони зацікавлені в їхніхстатистично «низьких» доходах і, відповідно, в одержанні ними допомоги. Тобто вони не бачать вигоди в установленні реального майнового становища громадян. Такий стан справ спотворює звіт­ність, робить неефективним надання субвенцій, негативно впли­ває на дієвість соціального захисту та боротьбу з бідністю.

Існуючий принцип визначення розміру фінансових дотацій регіонам, які потребують додаткових субсидій, призводить до розпорошення коштів між багатьма державними і господарськи­ми суб' єктами і до неефективного їх використання. Існує постій­на загроза дестабілізації ситуації з відповідними соціальними та фіскальними наслідками. У зв' язку з браком фінансових ресурсів не вдається послідовно розв' язати питання реформування житло­во-комунального господарства, розширення сфери надання по­слуг соціального характеру.

Децентралізація соціальних зобов' язань держави це об' єк-тивна вимога часу. З метою вдосконалення розподілу видаткових повноважень між органами влади центрального та місцевого рів­ня й органами місцевого самоврядування, а також з метою фор­мування моделі ефективного використання наявних фінансових коштів та залучення додаткових коштів задля фінансування соці­альної сфери на рівні державних соціальних стандартів, на нашу думку, необхідно вжити наступних заходів:

1. Розробити механізм урахування підвищених потреб слабо-розвинених і депресивних регіонів у формулі розрахунку дохід­ної частини місцевих бюджетів з метою підвищення ефективнос­ті надання їм субвенцій.

2. За рахунок закріплених джерел доходів і трансфертів повин­не відбуватися фінансове забезпечення державних соціальних функцій освіти, охорони здоров' я, соціального захисту та со­ціального забезпечення.

3. Розширити права місцевих органів по здійсненню бюджет­них запозичень.

4. Урахувати місцеву специфіку під час розроблення методо­логії визначення нормативів соціальних видатків.

5. Установити гнучку системи змін державних соціальних стандартів та соціальних гарантій відповідно до змін економічно­го становища.

Для підвищення якості надання суспільних послуг необхідно законодавчо унормовували питання введення спеціального прин­ципу співфінансування соціальних витрат, формування місцевихсоціальних бюджетів, створення міжрегіональних соціальних проектів та їх фінансове забезпечення. Надання субвенцій має бути забезпечене участю місцевих бюджетів у фінансуванні ви­трат, завдяки чому місцеві органи будуть мотивовані підтримува­ти гідний рівень фінансування послуг соціальної сфери. Для зни­ження витрат на надання місцевих послуг залучити приватний сектора для укладання контрактів із приватними і неприбуткови­ми організаціями, а також забезпечити укладання договорів між різними місцевими органами на надання послуг соціального ха­рактеру. Розробити порядок функціонування територіальних по­забюджетних соціальних фондів, механізми спрямування громад­ськими, некомерційними і комерційними організаціями коштів до таких фондів.

Наведенні способи реформування механізмів надання суспіль­них благ та соціальних послуг на рівні окремих адміністративно-територіальних одиниць сприятимуть забезпеченню на відповід­ному рівні потреб мешканців усіх територій. Дальший пошук джерел фінансування соціальної сфери на місцевому рівні, опти-мізація моделей використання наявних коштів має здійснюватися на основі підтримки працездатних громадян за допомогою під­вищення зарплати, створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва, і це відповідатиме демократичним європейсь­ким традиціям і стандартам.

Хотілось би погодитись з думкою І. Луніної [1], що для розвит­ку економіки країни важливо, щоб можливості збільшення ви­трат місцевих бюджетів залежали від збільшення їхніх власних доходів. Цього можна досягти тільки в тому випадку, коли розмі­ри територіальних громад відповідають обов' язкам, покладеним на відповідні органи місцевого самоврядування. Просторова до­ступність благ та територія проживання тих осіб, які фінансують їх надання, повинні максимально збігатися (принцип територі­альної відповідності), щоб не виникало бажання перекласти ви­трати фінансування благ на третіх осіб. Тобто, з економічної точ­ки зору, а отже, й із точки зору створення реальних основ вирішення соціальних завдань у середньо- та довгостроковій пер­спективі треба говорити не про максимальне розширення повно­важень (а отже, й обов' язків територіальних громад) і безумовне збільшення їх доходів, а про те, щоб ці повноваження відповіда­ли можливостям територіальних громад акумулювати доходи для фінансування відповідних видатків.

Література

1. Луніна І. О. Стратегія реформування місцевих бюджетів в Україні // Дзеркало тижня. — 2006. — № 21 (600).

2. Кудряшов В.П. Засади бюджетної політики розвитку // Фінанси України. — 2007. — №7. — С. 3-19.

3. Тропіна В.Б. Бюджетне забезпечення соціальної функції держави в Україні / Фінанси України. — 2008. — №5. — С. 15-32.

4. Копилов В. А. Моніторинг реалізації бюджетної стратегії та її ко­ригування // Економіка України. — 2008. — №3. — С. 33-39.

5. Закон України: Про державні соціальні стандарти та державні со­ціальні гарантії від 05.10.2002 р. № 2017-ІІІ // Урядовий кур'єр. — 2002. —

№ 206.

6. www. mpsp.gov.ua

7. www.nbuv.gov.ua

8. www.niss.gov.ua

Статтю подано до редакції 09.02.10 р.

УДК: 336.532

Н. В. Погуда, аспірант, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

НОРМАТИВНИЙ КОЕФІЦІЄНТ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ ЯК ІНДИКАТОР ПРИЙНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РІШЕНЬ

У статті здійснено аналіз нормативного показника ефек­тивності інвестицій, розглянуто різні підходи до зазначеного показника та наведено приклад його застосування в сучасних умовах.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: інвестиції, інвестиційний проект, ефек­тивність інвестицій, нормативний коефіцієнт ефективності інвестицій.

В статье автор осуществляет анализ нормативного пока­зателя эффективности инвестиций, рассматривает разные подходы к указанному показателю и приводит пример его использования в современных условиях.

© Н. В. Погуда, 2010

381

Страницы:
1 


Похожие статьи

А Є Буряченко - Впорядкування міжбюджетних фінансових потоків

А Є Буряченко - Децентралізація соціальних зобов'язань держави

А Є Буряченко - Проблематика та способи вдосконалення фінансування комунальної сфери

А Є Буряченко - Підходи до визначення фінансового нормативу бюджетної забезпеченості

А Є Буряченко - Фінансові можливості розвитку місцевого господарства