М С Лилик - Деякі методологічні підходи до оцінки діяльності некомерціиних організацій в постсоціалістичних країнах - страница 1

Страницы:
1  2 

канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 / Михальська В. В. К., 2007. — 253 с.

4. Полуяктова О. В. Інтелектуальний капітал в економіці України: дис. канд. екон. наук: 08.00.01 / Полуяктова Ольга Володимирівна. — Одеса, 2008. — 212 с.

5. Стельмащук А. М. Державне регулювання економіки / Стельма-щук А. М./ Навч. посібник. — Тернопіль: Астон, 2001. — 362 с.

Статтю подано до редакції 15.08.11 р.

УДК 330.338

М. С. Лилик, аспірантка 2-го року навчання, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ДЕЯКІ МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ДІЯЛЬНОСТІ НЕКОМЕРЦІИНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇНАХ

АНОТАЦІЯ. Висвітлено місце та роль некомерційних організацій для розвитку громадянського суспільства, проаналізовано про­блеми діяльності НГО в постсоціалістичних країнах, зокрема в Україні, та запропоновано деякі методологічні підходи до оцінки їх діяльності.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: громадянське суспільство, громадські органі­зації, некомерційні організації, постсоціалістичні країни, Україна.

АННОТАЦИЯ. В статье рассматривается роль некоммерческих организаций в развитии гражданского общества, а также проана­лизированы проблемы деятельности НОО в постсоциалистичес­ких странах, в частности в Украине.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: гражданское общество, общественные орга­низации, некоммерческие организации, постсоциалистические страны, Украина.

ANNOTATION. In this article definitions of civil society and non-profit organizations are studied, as well as problems dealing with their problems in post- Soviet Union countries and in Ukraine in particular.

KEY WORLDS: civil society, civil society organizations, non-profit organizations, post Soviet Union countries, Ukraine.

Актуальність. Некомерційні організації — це громадські ін­ституції головною метою діяльності яких є вплив на поведінку людей через переконання та пропагування певних ідей. З таким

© Л. С. Лилик, 2011

526визначенням погоджуються багато авторів, у тому числі і гуру сучасного маркетингу [1]. Європейський соціально-економічний комітет EESC визначає інституції громадянського суспільства та громадські організації як «всі організації, чиї члени мають цілі та обов'язки, що репрезентують спільний інтерес, і які діють як по­середники між органами державної влади і громадянами» [2].

У своєї книги «Стратегічний маркетинг для некомерційних організацій» Ф. Котлер та А. Андерсон пояснюють існування не-комерційних організацій, спираючись на три основні теорії щодо причин їх виникнення. Теорія суспільних товарів вважає, що во­ни існують для надання послуг, які уряд не пропонує. Уряд про­понує послуги на рівні, що задовольняє середньо статичного ви­борця. Некомерційні організації пропонують решту послуг. Теорія контрактної невдачі фокусується на приватному секторі, вважаючи, що комерційним організаціям не можна довіряти про­понування деяких товарів та послуг, наприклад, догляд за хвори­ми та старими. Ці послуги часто пропонуються некомерційними організаціями і базуються або на тому, що донори обрали для підтримки, або за що люди готові платити. Нарешті, теорія суб­сидій вважає, що уряд переважно визначає те, що пропонують некомерційні організації, за допомогою податкових канікул, гра­нтів та інших субсидій. Звичайно, кожна з цих теорій частково пояснює існування деяких інституцій та деякої діяльності [1].

Метою цієї статті є аналіз підходів до оцінки діяльності некомерційних організацій у постсоціалістичних країнах.

Постановка проблеми. Визнаючи необхідність розвитку гро­мадянського суспільства для побудови демократії в різних краї­нах, фахівці з економіки та права по різному оцінюють діяльність неприбуткових організацій. Так, на думку відомого індійського проф. Чимни [2], міжнародні некомерційні організації, які пови­нні просувати демократію у країнах третього світу, насправді за­хищають інтереси великого капіталу і погіршують становище бід­них у цих країнах. Він вважає, що зростаюча мережа міжнарод­них організацій — економічних, соціальних та політичних — яв­ляє собою виникаючу глобальну державу, поточною метою якої є реалізація на міжнародному рівні інтересів виникаючого міжна­родного класу великих капіталістів, погіршуючи становище бід­них людей як у розвинутих країнах, так і в країнах третього світу. У той же час, НГО через свою діяльність презентують демокра­тичні цінності в постсоціалістичних країнах. Серед сучасних економістів розгорнулася гостра дискусія чи є НГО серйозною перепоною демократії як на національному, так і на міжнародно­му рівнях, чи саме вони стануть необхідним інституційним ін­струментом впровадження демократії у постсоціалістичних краї­нах.

Виклад основного матеріалу. Для того, щоб краще розуміти діяльність некомерційних організацій, слід розглянути інтереси однієї з найголовніших для них цільових аудиторій — Європей­ський Союз, Канада та інші країни з розвинутою ринковою еко­номікою. Вони часто діють через організації громадянського сус­пільства для досягнення своїх цілей та для впливу на демокра­тичні та соціальні реформи в країнах, що розвиваються. У ре­зультаті, багато некомерційних організацій конкурують за фінан­сові ресурси цих організацій.

Донорські організації з розвинутих європейських країн, США та Канади почали свою діяльність у країнах колишнього Радян­ського Союзу в період «перестройки». Реформи, що отримали на­зву «перестройка» були зумовлені необхідністю формування но­вих взаємовідносин між населенням та урядом. «Перестройка» передбачала надання населенню більше прав та свобод у різних сферах життя, можливості впливати на прийняття рішень, вести свій бізнес, висловлювати свою думку, вірити в Бога і т. д. Фак­тично йшлося про свободи в різноманітних життєвих сферах.

Головною метою міжнародних фондів протягом цього періоду була підтримка демократичних реформ у постсоціалістичних країнах через розвиток громадянського суспільства. Ці реформи були необхідні для постсоціалістичних країн для того, щоб від­повідати Копенгагенським критеріям і вступити до Європейсько­го Союзу. Реалізація демократичних реформ була дуже важкою, тому що стара адміністративна система прийняття рішень була зруйнована і нові ринкові підходи до прийняття рішень потрібно було впроваджувати в усі сфери життя. Перед реформаторами повстало завдання навчити людей думати по-новому, спиратися на власні сили та висловлювати свою громадську позицію щодо дій влади. Це найважче завдання. Понад 75 років громадянам пропагували ідеї, що всі рішення повинна приймати держава і що вони повинні ненавидіти приватну власність. Просування нових ідей відбувалося через народжуючи громадські організації.

Поняття громадянського суспільства та громадських ор­ганізацій. Суспільство, в якому звичайна людина, населення впливає на прийняття рішень на всіх рівнях прийнято називати громадянським суспільством. Практично всі вітчизняні фахівці дають також подібні, тотожні за змістом визначення поняття «громадянське суспільство».

«Громадянське суспільство — це суспільство, якому властиве самоврядування вільних індивідів та добровільно створених ни­ми організацій. Громадянське суспільство як сферу самовряду­вання вільних індивідів захищають від свавілля державної влади та жорсткої регламентації з боку її органів відповідні закони. Ось чому в реальному суспільному житті громадянське суспільство та правова держава є взаємопов' язаними інститутами, функціо­нування яких забезпечується верховенством закону, що надійно гарантує та захищає права і свободи громадян.

Головна ознака громадянського суспільства полягає у забез­печенні широких прав людини, у виборі нею різноманітних форм економічного і політичного життя, форм ідеології та світогляду, у можливості пропагувати й обстоювати свої інтереси, погляди та переконання» [6, c. 35].

«Громадянське суспільство — це, по-перше, людська спільно­та, що перебуває на певній стадії розвитку й охоплює комплекс добровільно сформованих недержавних об' єднань індивідів у рі­зних сферах життєдіяльності суспільства. По-друге, це певна су­купність недержавних відносин у суспільстві — економічних, політичних, соціальних, сімейних, національних, духовних, мо­ральних, релігійних, виробничих, особистих, традицій тощо. По-третє, це сфера самовияву вільних індивідів та їхніх об' єднань, що охороняється законами від прямого втручання та довільної регламентації з боку державної влади. Всі ці елементи громадян­ського суспільства тісно інтегровані, взаємозалежні та взаємо-обумовлені» [7, c. 124].

«... громадянське суспільство можна визначити як сукупність позадержавних суспільних відносин (економічних, духовно-моральних, родинно-побутових тощо) та інститутів, що надають людині можливість реалізувати свої громадянські права, яка вира­жає різні потреби, інтереси та цінності членів суспільства. . Без держави немає громадянського суспільства, є хаос, дезорганізація, розпад, а без громадянського суспільства немає демократичної правової держави, є тиранія, тюрма, насильство» [8, c. 211—212].

Під поняттям «громадянське суспільство» також розуміють «автономну (стосовно держави), самоорганізовану й саморегу­льовану сферу публічного життя, в якій громадяни створюють асоціації, спілки та інші об' єднання задля задоволення власних потреб і захисту своїх інтересів» [4, c. 59].

Більше того, «не держава утворює громадянське суспільство, а громадянське суспільство утворює державу, є базисом держави, виступає ініціатором необхідних у ній змін» [9, c. 4]. «Громадян­ське суспільство — це соціальний фундамент держави і одночас­но соціальне середовище, в якому функціонує держава» [10, c. 75]. Згідно з Ф. Фукуямою, «структури громадянського суспільства перебувають в обернено пропорційному співвідношенні із могу­тністю держави, міцніючи в міру ослаблення держави, і навпаки» [11, c. 51].

Основними причинами виникнення громадянського суспільс­тва можна вважати наступні:

1. Утвердження приватної власності. Власникам (малим, се­реднім, крупним) є що втрачати: приватна власність для них — джерело засобів існування. Тому зусилля власників спрямовані на створення оптимальних умов для збереження та примноження приватної власності. Багаторічний досвід свідчить, що для цього потрібні колективні зусилля. Таким чином, приватна власність є головною причиною виникнення самоорганізованого громадян­ського суспільства.

2. Вільна ринкова економіка, існування якої пов' язане з утве­рдженням приватної власності. Необхідність дотримуватися за­конів ринкової економіки та водночас впливати на функціону­вання її механізмів викликає потребу у колективних зусиллях, що знову ж таки породжує суспільну потребу у створенні організа­цій громадянського суспільства.

3. Виключне різноманіття інтересів в умовах демократії та ринкової економіки. За цих умов держава може виконувати свої функції лише у взаємодії з організаціями громадянського суспі­льства, які агрегують і артикулюють інтереси численних соціаль­них верств і груп, інформують державу про їх наявність [12,

c. 160—161].

Історично склалися наступні моделі країн за ознакою розвитку громадянського суспільства:

• інноваційна, з розвинутим, активним громадянським суспіль­ством;

• статична, де громадянське суспільство є інертним;

• транзитна, з громадянським суспільством, що формується [13, c. 138].

При цьому, політологи [14, c. 172] розрізняють громадянське суспільство як процес (тобто у стадії становлення) і як інституцію (вже сформоване громадянське суспільство, що здатне захищати свої ідеали та цінності). Разом з тим, громадянське суспільство та держава поєднані низкою структурних зв' язків, оскільки держава, здійснюючи управлінсько-посередницькі функції в суспільному житті, має стосунок до громадянських цінностей та інститутів.

Притаманна відповідна громадянська культура, більш високий рівень усвідомлення індивідом суспільних завдань, соціальних проблем, його активності у справі втілення їх у життя притаман­не сформованому громадянському суспільству. Правосвідомість у такому суспільстві пов' язана з повагою до закону та відчуттям захищеності, яке не залежить від чиєїсь ласки, а гарантується си­стемою правосуддя. Активність громадянина не залежить від зо­внішніх спонук з боку держави, а регламентується законом. У па­сивному суспільстві — держава втручається у приватне життя, має місце маніпулювання законом в інтересах влади або ж на­ближених до неї структур.

Відтак, головними ознаками громадянського суспільства є:

- динамічна соціальна структура суспільства, яка перебуває у постійному розвитку і є відокремленою від держави;

- ринкові економічні відносини, які формують демократичну політичну систему, де правова, демократична держава стає поро­дженням громадянського суспільства;

- забезпечення вільного волевиявлення, реалізації численних та різнобічних інтересів громадян;

- забезпечення сфери особистого, повсякденного життя лю­дей на відміну від держави як втілення умовного, формального життя;

- пріоритет громадянських прав особистості та її повага до державних законів;

- плюралізм ідей, поглядів, переконань, соціальних ініціатив тощо [6, c. 312].

Функції громадянського суспільства:

• громадянське суспільство є засобом самовиразу індивідів, їх самоорганізації та реалізації ними власних інтересів;

інституції громадянського суспільства є гарантом особистих прав громадян, їх опорою у можливому протистоянні з держа­вою, і формують соціальний капітал;

• інституції громадянського суспільства впорядковують, на­дають урегульованості вимогам людей (які в іншому випадку мо­гли б мати руйнівний характер), і в такий спосіб створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади;

ці інституції захищають інтереси певних груп у протиборст­ві з іншими групами інтересів [4, c. 456].

Таким чином, попри дещо відмінні формулювання, вітчизняні автори одностайні в тому, що громадянське суспільство це не­від' ємна складова сучасної цивілізації, одна з її підвалин: поряд з демократичною правовою державою та ринковою економікою

(послідовність є довільна). Завдання громадянського суспільства у відносинах із державою: взаємодіяти, зрівноважувати, у певних істотних моментах — обмежувати та контролювати.

Соціальною основою громадянського суспільства є середній клас — верстви населення, що залучені до ринкової економічної діяльності, є соціально активними та матеріально незалежними.

Автор у подальшому буде розглядати громадянське суспільс­тво у вужчому розумінні, а саме як самоорганізовану і саморегу­льовану сферу публічного життя, з притаманними цій сфері фор­мами об' єднань громадян, а також місіями, функціями, сут-нісними ознаками цих об' єднань, механізмами реалізації ними суспільних інтересів та взаємодії з державою як апаратом управ­ління.

Для того щоб голос народу був почутий, у розвинутих країнах розроблено певні механізми співпраці з населенням. У першу чергу для співпраці з урядом населення повинно бути організо­ваним, об' єднаним у певні організації. Такі організації прийнято називати громадськими об' єднаннями, що приймають організа­ційну форму партій або громадських організацій. В Україні на законодавчому рівні принципи їх організації і сфери діяльності визначає Закон України «Про об' єднання громадян».

Згідно статті 3 ЗУ «Про об' єднання громадян» громадською організацією є об' єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, наці­онально — культурних, спортивних та інших спільних інтересів. У свою чергу, згідно ст. 1 цього закону, об' єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав та сво­бод.

Історичний досвід формування організацій громадянського суспільства на українських землях. Кінець ХІХ—початок ХХ ст. — це період відчутного росту соціальної активності українсь­кого селянства. Економічною основою даного феномену став бу­рхливий ріст української кооперації. У Східній Галичині з 1907 року діяв «Маслосоюз», що вже через 4 роки об'єднував 79 молочарень. «Народна торгівля» у цей період, об' єднуючи 93 кооперативні торгівельні спілки, мала 18 власних крамниць і підтримувала стосунки з 831 іншою крамницею. Функції центра­льної ощадної каси для всіх видів кооперації виконував Крайовий кредитовий союз. Масовою організацією напередодні першої сві­тової війни стало товариство «Сільський Господар», діяльність якого вийшла за межі офіційно проголошеної мети — підноситирівень сільськогосподарського виробництва та захищати інтере­си хліборобів. У 1914 році товариство мало вже 1511 гуртків по селах.

На Буковині у 1913 році до «Селянської каси» належало 149 кредитових кооперативів, що налічували 18 876 членів. На Зака­рпатті у 1916 році діяло 346 кооперативів, у тому числі 208 кре­дитових (53 000 членів). Усі вони входили до мадярського Кра­йового центрального кредитного товариства. Перелік цей можна було б продовжувати. І хоч у цілому позиції української коопе­рації все ще були відносно скромними, її виникнення і діяльність свідчили про початки соціально-економічного відродження се-

лянства.

Саме вказані форми суспільної самоорганізації стали основою українського національного руху в Західній Україні останньої третини ХІХ—першої половини ХХ ст.

Організації громадянського суспільства відродилися в Україні на початку 90-х років ХХ ст., у період перебудови економіки.

Форма їх виникнення була різною, власне вони також у той час не називалися організаціями громадянського суспільства. Як правило, такі організації створювались як об' єднання громадян, форми об' єднань диктувалися відповідно до Закону України «Про об' єднання громадян». Згідно чинного українського зако­нодавства об' єднання громадян можуть бути засновані лише в двох формах — «громадські організації» і «політичні партії». У даній статті ми обмежимося розглядом розвитку організацій громадянського суспільства, які розвилися з громадських орга­нізацій, а також об' єднання підприємців, діяльність яких, на наш погляд, є надзвичайно важливою для розвитку громадянсь­кого суспільства.

Громадські організації створювались, відповідно до Закону та завдань, громадянами, засновниками таких організацій виступали лише громадяни. Залежно від території розповсюдження діяльно­сті вони можуть бути міжнародними, всеукраїнськими, регіона­льними — обласними, міськими, районними тощо.

Організації підприємців були організовані в різних формах. На перших етапах своєї діяльності часто такі організації виника­ли на базі відповідних міністерств, які або реорганізовувалися, або взагалі припиняли свою діяльність. Засновниками таких ор­ганізацій виступали підприємства, часто вони об' єднувалися по груповим інтересам. Прикладами таких організацій є Українсь­кий союз промисловців та підприємців, асоціації «Укрм' ясо», «Укроліяпром», «Укрспирт» тощо.

Об'єднання підприємців також організовувалися у формі гро­мадських об'єднань. Основною метою таких об'єднань був за­хист інтересів малих та середніх підприємців. До таких об' єднань можна віднести Лігу підприємців малого та середнього бізнесу.

Як правило, організації, які в подальшому отримали назву ор­ганізацій громадянського суспільства, були зареєстровані як не­прибуткові організації. Статус неприбутковості надається подат­ковою інспекцією відповідно до чинного законодавства про оподаткування прибутку підприємств. Основним критерієм для отримання статусу неприбутковості та включення до реєстру не­прибуткових підприємств є визначення джерела отримання дохо­дів як пасивного (членські внески, оренда, пожертви тощо) та розпорядження цім прибутком — на суспільно важливі потреби. В разі ліквідування організації її майно та кошти залишаються державі або передається аналогічної громадської організації зі схожими статутними завданнями.

Організації громадянського суспільства, проголошуючи за­хист та розбудову загальносуспільних цінностей повинні отри­мувати та заробляти на це кошти для ведення своєї повсякденної діяльності і «продавати» свої ідеї суспільству.

Головним принципом просування таких організацій є розроб­ка та пропаганда механізмів формування цивілізованих правил роботи на певних ринках через засоби масової інформації. Орга­нізації громадянського суспільства також повинні розробляти механізми співпраці із державними органами влади. Діалог, який буде провадитись між бізнесом, громадськістю та владою пови­нен базуватись на відкритості та зрозумілості соціальних загаль­нолюдських цінностях.

Врахування макроекономічних факторів при оцінки діяль­ності громадських організацій в Україні. Уряди країн Цент­ральної Європи декларують свої наміри щодо вступу в Європей­ський Союз. Тому країни Європейського Союзу почали надавати свою фінансову допомогу як нагороду за хорошу «роботу» краї­ни, що розвивається, і її державних органів. Вони підтримували діяльність некомерційних організацій через органи державної влади (Болгарія), або з дозволу або за згоди органів державної влади (Україна) або надаючи кошти безпосередньо державним органам (Україна). Крім того, представники Європейського Сою­зу часто наголошують у своїх промовах під час конференцій для некомерційних організацій України, що їм не дозволено підтри­мувати діяльність, яка не підтримується державою, тобто, влад­ною політичною партією.

У результаті ці гроші використовуються для підтримки правля­чої політичної партії і, як наслідок, не впроваджуються жодні по­літичні реформи. Деякі некомерційні організації створені політи­ками. Якщо цих політиків звільняють з уряду, вони прагнуть повернутися до влади, використовуючи при цьому новостворені громадські організації і виступаючи як лідери політичних партій або громад. Такі організації мають фінансову спроможність най­няти високопрофесійних співробітників, які здатні фахово готува­ти проектні пропозиції в умовах європейської та американської бюрократії. Таким чином, гроші міжнародних організацій не вико­ристовуються для інтересів місцевих громад, а спрямовуються на діяльність громадських організацій «одного лідера». Такі органі­зації отримали назву як «кишенькові» або «диванні» організації.

Враховуючи таку неуспішну практику міжнародні донорські організації домоглися в Західних Балканських країнах упрова­дження механізму прямої підтримки некомерційних організацій, що привело до ефективнішого використання коштів та активізації місцевих НГО.

Незважаючи на те, що в Україні для надання донорської до­помоги необхідно мати згоду уряду, є достатньо прикладів успі­шних проектів, що підтримувалися ООН і посольствами європей­ських країн. Наприклад, ЛаСтрада — українська некомерційна організація, що підтримується ООН і бореться за те, щоб україн­ські жінки не виїжджали до Європи працювати повіями. Ця орга­нізація допомагає жінкам, які стали повіями проти власного ба­жання (наприклад, їм сказали, що вони працюватимуть офіціант­ками). Ще один приклад: проекти на підтримку «зеленого туриз­му» — гроші надаються для переобладнання будинків у селах. Посольства європейських країн також часто підтримують проек­ти для підтримки малого бізнесу, проекти проти насильства, про­екти для допомоги людям, хворим на ВІЛ/СНІД.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

М С Лилик - Деякі методологічні підходи до оцінки діяльності некомерціиних організацій в постсоціалістичних країнах