П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи - страница 11

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

По-четверте, входження ВНЗ у ринкові відносини, виникнення нових ти­пів недержавних навчальних закладів різних форм власності, створює реаль­ну ситуацію їх конкурентноздатності.

Критерії педагогічної інновації. Формування інноваційної спрямованості передбачає використання певних критеріїв, які дають можливість судити про ефективність того чи іншого нововведення.

У науковій літературі виділяють наступні критерії: новизни, що дає змогу визначити рівень новизни досвіду (розрізняють абсолютний, локально-абсолютний, умовний, суб'єктивний рівні новизни); оптимальності, який сприяє досягненню високих результатів за найменших витрат часу фізич­них, розумових сил, що означає певну стійкість позитивних результатів у ді­яльності вчителя; можливості творчого застосування інновацій у масовому досвіді, що передбачає придатність апробованого досвіду для масового впро­вадження у вищих навчальних закладах. Представлений у науково-методичному збірнику досвід викладачів Житомирського держуніверситету відповідає визначеним критеріям.

Крім того виділяють критерії оцінки нововведень: масштаб перетворень ВНЗ (нововведення можуть здійснюватися на рівні факультету або всього закладу, охоплювати структуру управління, форми організації навчально-професійної та науково-дослідної діяльності студентів, освітні технології, сферу міжнародної співпраці тощо); ступінь глибини перетворень, що здійс­нюються (це стосується всіх елементів і ланок ВНЗ - навчальних дисциплін, діяльності викладачів та студентів, організацію відбору абітурієнтів, ство­рення університетських комплексів); ступінь новизни за чинником часу (но­вовведення можуть класифікуватися, як ті, що заміщають, відміняють, відк­ривають та ретровведення; це може стосуватися заміни застарілої літератури, ТЗН або припинення діяльності якоїсь підструктури ВНЗ, відкриття нових спеціальностей і разом з цим відновлення закладом чогось забутого, але не­обхідного в наш час 1.

Основна ідея модернізації системи вищої освіти полягає в тому, що ефек­тивність навчання у вищій школі може бути поліпшена завдяки проектуван­ню і впровадженню новітніх освітніх систем і технологій.

У соціально-психологічному аспекті, на думку В. М. Пінчука2 інновація являє собою створення і впровадження різних видів нововведень, які спри­чинюють зміни в соціальній практиці. Розрізняють соціально-економічні, організаційно-управлінські, техніко-технологічні інновації. Інноваційна дія­льність не піддається формалізації, потребує врахування людського фактора, зокрема переборення соціально-психологічних бар'єрів. Подоланню їх спри­яють: 1) урахування установок, ціннісних орієнтацій, етичних норм поведін­ки; 2) застосування соціально-психологічних методів активного навчання учасників процесу з метою розвитку в них інноваційних здібностей, форму­вання готовності до сприйняття та участі в інноваційних заходах.

Зарубіжні науковці надають великого значення проблемі інновації. При ЮНЕСКО діє спеціальний центр педагогічних інновацій для розвитку осві­ти. Міжнародне бюро з питань освіти при ЮНЕСКО видає багатотиражний фаховий журнал "Інформація та інновація в освіті".

Термін „інновація" увійшов до вжитку в 40-і роки ХХ ст., спочатку його використовували німецькі та австрійські науковці при аналізі соціально-економічних і технологічних процесів. Пізніше поняття "інновація" стало вживатися і в педагогічних дослідженнях, що означало все нове в системі освіти. Розглянемо базові поняття, що відображають інноваційні процеси.

1 Бордовская Н. В. Педагогіка / Н. В. Бордовская, А. А. Реан. - Спб. : Питер, 2001. - С. 129.

2 Пінчук В. М. Інноваційні процеси - підґрунтя проектування нових освітніх технологій / В. М. Пінчук //Освіта і управління. -1998. - Т. 2. - Число 3. - С. 89.


Інновація (італ. innovatione) - новина. У науково-методичній літературі визначена певна термінологія нововведення - нові форми організації праціта управління, нові види технологій, які охоплюють не тільки окремі устано­ви та організації, а й різні сфери. Отже, поняття "інновація" означає новов­ведення, новизну, зміни, інновація як засіб і процес передбачає введення чо­гось нового. Стосовно педагогічного процесу інновація означає введення но­вого у цілі, зміст, методи і форми навчання і виховання, організацію спільної діяльності викладача і студентів. Інновація є суттєвим діяльним елементом розвитку освіти взагалі, реалізації конкретних завдань у навчально-виховному процесі. Інновації відображаються в тенденціях накопичення і відозміни ініціатив і нововведень в освітньому просторі; спричиняють певні зміни у сфері освіти.

Інновація освіти - цілеспрямований процес часткових змін, що ведуть до модифікації мети, змісту, методів, форм навчання й виховання, адаптації процесу навчання до нових вимог1.

Інноваційний заклад освіти - вищий навчальний заклад, в якому педагогіч­ний та студентський колектив експериментують, апробують чи впроваджу­ють нові педагогічні ідеї, теорії, технології.

Інноваційний потенціал педагога - сукупність соціокультурних і творчих характеристик особистості педагога, яка виявляє готовність удосконалювати педагогічну діяльність, наявність внутрішніх засобів та методів, здатних за­безпечити цю готовність.

Інноваційне середовище - це певні морально-психологічні обставини, що пі­дкріплені комплексом заходів організаційного, методичного, психологічного характеру, які забезпечують введення інновацій в освітній процес вищого навчального закладу. У Житомирському державному університеті створено таке інноваційне середовище, яке передбачає технологічну і методичну під­готовленість учителів, їх постійну інформованість стосовно педагогічних но­вовведень. Наявність такого середовища у педагогічному колективі знижує коефіцієнт "опору" викладачів нововведенням, допомагає подолати стерео­типи професійної діяльності. Інноваційне середовище знаходить реальне відображення у ставленні викладачів до педагогічних інновацій.

Інноваційний потенціал викладача характеризують: творчою здатністю генерувати нові ідеї, що зумовлено професійною установкою на досягнення пріоритетних завдань; уміннями проектувати і моделювати свої ідеї на прак­тиці: викладачу-новатору притаманний високий культурно-естетичний рі­вень, освіченість, інтелектуальна глибина і різнобічність інтересів; новизна, оригінальність у проведенні занять, дослідницька спрямованість, висока ре-зультативність2.

1 Волкова П. Педагогіка : посіб. / П. Волкова. - К. : "Академія", 2001. - С. 403.

2  Педагогічні технології у неперервній професійній освіті : монографія /за ред. С. О.Сисоєвої. - ВІПОЛ, 2001. - 502 с.


Сутністю інноваційних процесів в освіті є, по-перше, проблема вивчення, узагальнення і розповсюдження передового педагогічного досвіду, і, по­друге, проблема впровадження досягнень психолого-педагогічної науки у практику. Ці дві проблеми мають вирішуватися інтегровано.Проте, незважаючи на широке використання цього поняття, проблема освітньої інноватики знаходиться у стані розробки.

Цьому сприяє загострення суперечностей між фундаментальними нау­ковими знаннями і складністю їх практичного використання, між фазою створення нового педагогічного знання і його досвідного впровадження як інноваційного.

Передбачається, що освітня інноватика характеризує сутнісний зв'язок теорії і практики освітньої діяльності, визначає її норми, характерні для ін­новаційних перетворень, органічно поєднує процеси створення і впрова­дження новацій на практиці. Основними складовими освітньої інноватики є:1 а) теорія створення інновацій у системі освіти (педагогічна неологія); б) методологія сприйняття, оцінки та інтерпретації нового в соціології, дида­ктиці, психології, педагогіці, менеджменті; в) технологія і досвід практичного застосування освітніх інновацій. Ці складники розкривають суть інноватики.

Серед дослідницьких завдань освітньої інноватики виділимо передусім такі: обґрунтування її місця в системі загальнонаукового і психолого-педагогічного знання; розкриття основних функцій та їх ролі в теоретично­му осмисленні шляхів модернізації; визначення перспектив функціонування університетської освіти, розвитку і управління вищими навчальними закла­дами; впровадження освітньої інноватики як критеріальної оцінки передово­го педагогічного досвіду; розроблення категоріального апарату; виявлення тенденції розвитку інноваційних процесів у вищій школі; розробка навчаль­но-методичного забезпечення інноваційних процесів.

Освітня інноватика розглядається в різних: аспектах як окрема галузь на­укового знання і предмет методологічного дослідження; наукова проблема­тика інноваційних процесів у сучасній філософії освіти й виховання. Також досліджуються моделі управління, цілі, мотивації, зміст, структура і функції освітньої інноватики, інноваційні процеси в сучасній середній і вищій школі; суперечності інноваційної діяльності і способи їх розв'язання.

Отже, освітня інноватика передбачає міждисциплінарний синтез соціо­логічних, дидактичних, психологічних, акмеологічних, економічних та ін­ших завдань. Вона виявляє глибинні процеси створення і застосування ново­го в системі освіти, яким притаманні особливості, пов'язані з учасниками цього процесу, суб'єктами розвивальної взаємодії.

1 Фурман А. В. Методологічний аналіз систем розвивального навчання / А. В. Фурман //Педагогіка і психологія. - 1995. - № 1. - С. 53-59.


Існують різні наукові підходи до проблеми інноватики. М. В. Кларін ві­домий спеціаліст із зарубіжної педагогіки, зазначає: "За своїм основним зміс­том поняття "інновація" приналежне не тільки до створення і поширення новацій, а й до змін у способах діяльності, стилі мислення, які з цим пов'язані. Розглядаючи інноваційні моделі навчання в такий спосіб, ми звер­таємося до нових дидактичних підходів, які формують нетрадиційне уяв­лення про організацію навчального процесу" 1.

Наприкінці 70-х років автори відомої доповіді Римського клубу "Немає обмежень для навчання" визначили навчання в широкому розумінні цього слова як: а) процес нарощування досвіду; б) індивідуальний розвиток; в) со-ціокультурне збагачення.

В освіті найбільш поширені типи навчання: 1) підтримуюче, спрямоване на відтворення окремої культури, соціального досвіду і соціально-культурної системи в цілому; 2) інноваційне, яке стимулює інноваційні зміни в існуючій культурі і соціумі, активно впливаючи на проблемні ситуації, що постають як перед окремою людиною, так і перед суспільством.

Проте в середній та вищій школі досі переважає перший тип - підтри­муюче навчання. На думку соціологів і педагогів, - ця невідповідність пояс­нюється непідготовленістю суспільства і системи освіти до зіткнення з нови­ми ситуаціями в соціальному житті, щоб своєчасно й належним чином відгу­куватися на політичні, екологічні, економічні та інші проблеми. Тому інно-ваційність відносять як до дидактичної організації навчання, так і до його соціально значущих результатів.

У розвитку теорії навчального процесу в сучасній педагогіці виділяють два шляхи: модернізація традиційного навчання, його переорієнтація на ефективну організацію засвоєння визначених соціальних зразків і досягнен­ня чітко фіксованих еталонів.

Традиційні дидактичні завдання репродуктивного типу освіти можна уя­вити як "технологічний" (алгоритмічний) процес з очікуваними і детально описаними результатами. Інноваційний підхід до навчального процесу, спрямований на особистісний розвиток майбутніх фахівців, їхню здатність оволодівати новим досвідом на основі цілеспрямованого формування твор­чого і критичного мислення, рольового та імітаційного моделювання пошу­ку. Перевага надається активним формам і методам навчання (дискусія, діа­лог, ділова гра і т. ін.).

Модернізація системи освіти потребує дослідження її інноватики як окремої міждисциплінарної галузі наукового знання. Інтенсивний розвиток інноваційних процесів у сучасних умовах принципово змінює стратегію управління ними. Цілісне осмислення теорії і практики проектування та впровадження інноваційних процесів передбачає розкриття основних тен­денцій і суперечностей їх розвитку, формалізацію результатів цих дослі­джень у вигляді законів, закономірностей, принципів.

1 Кларин М. В. Педагогическая технология в учебном процессе / М. В. Кларин. - М., 1989.

- С. 55.


Нова філософія освіти та нова парадигма освіти (зокрема, державні стан­дарти, моделі бажаного і планованого результату) потребують якісно вищої професійної підготовки педагога-дослідника, спроможного вирішувати за­вдання культурного розвитку особистості майбутнього фахівця.Водночас виникає ряд суперечностей між традиційними підходами до навчання у вищій школі і новими соціально-економічними вимогами суспі­льства; між обмеженими в часі термінами навчання і зростаючим обсягом наукової інформації. Диференціація наукового знання, його подвоєння ко­жні п'ять-десять років призводять до потреби постійно розширювати зміст освіти.

Нагальною стає проблема відбору найважливішого знання (загальноосві­тнє, професійне), необхідного і достатнього для підготовки якісного спеціа­ліста. Тому робота щодо визначення навчального змісту та його оновлення -одне з джерел інноваційних процесів у сучасній освіті. Модернізації потре­бують всі ланки навчально-виховного процесу й, зокрема, всі організаційні форми. Не випадково виникла потреба у створенні системи неперервної освіти. Тенденція до неперервності освітнього процесу на рівні особистості потребує як структурного, так і змістового його оновлення.

Нині відбувається процес інтеграції різних підходів до навчання у світо­вій практиці в поєднанні з національно своєрідною системою освіти кожної держави.

У науковій літературі виявлено загальні закони протікання інноваційно­го процесу1. Розглянемо ці закони.

Закон незворотної дестабілізації інноваційно-освітнього середовища: будь-який інноваційний процес у системі освіти неминуче проблематизує ситуацію впровадження, вносячи незворотні деструктурні зміни в усталене соціально-педагогічне середовище. Останнє призводить до руйнації цілісних уявлень про природу освітніх процесів, їх керованість і водночас пробуджують педа­гогічну свідомість, поляризують погляди суб'єктів освіти. При цьому, чим ґрунтовніша освітня інновація, тим імовірніша буде дестабілізація, - теоре­тичного, дослідницького, комунікативного чи практичного аспектів.

Закон фінальної реалізації інноваційного процесу: життєздатні інноваційні процеси в освітній структурі раніше чи пізніше, стихійно або свідомо реалі­зуються у практиці.

Закон стереотипізації: освітня інновація має тенденцію перетворюватися в стереотип мислення і практичної дії. У цьому розумінні вона приречена на рутинізацію, тобто перехід до педагогічного стереотипу - бар'єра на шляху реалізації прогресивних освітніх інновацій.

Закон циклового повторення, або закон зворотності освітніх інновацій. Для педагогіки і системи освіти це характерна особливість, оскільки такого виду інновації викликають протидію, бо освітяни приймають їх за "добре відомі" на­укові знання.

1 Юсуфбекова Н. Р. Тенденции и законы инновационных процессов в образовании / Н. Р. Юсуфбекова //Новые исследования в педагогических науках. М., 1991. - Вып. 2 (58).


Цими законами не вичерпуються загальні і специфічні для освітньої ін-новатики закономірності.Будь-яке теоретичне знання потребує засобів для практичної реалізації, які частіше виступають у вигляді технологій. Поняття "освітня технологія" введено у широкий обіг науковців і освітян. За визначенням Асоціації з педа­гогічних комунікацій та технологій США, "освітня технологія" - комплекс­ний, інтегрований процес, що включає людей, ідеї, засоби і способи органі­зації діяльності для аналізу проблем планування, забезпечення, оцінювання та управління розв'язком, що охоплюють усі аспекти засвоєння знань.

Термін "освітня технологія" з'явився в педагогіці порівняно недавно. У 30-ті роки в США розпочалася технологічна революція в освіті, яка породила дискусію про сутність, предмет, концепції, дефініції і джерела розвитку осві­тньої технології. Відбулася трансформація поняття - від "технології в освіті" до "технології освіти" - відповідає зміні його змісту, який охоплює чотири періоди.

Перший (40-і - середина 50-х років): у навчальних закладах з'являються те­хнічні засоби запису і відтворення звуку та проекції зображення. Під техно­логією навчання розуміють комплекс сучасних на той час засобів.

Другий період (середина 50-60-х років): виникає технологічний підхід, те­оретичною базою якого стала ідея програмованого навчання. Фахівці про­грамованого навчання й аудіовізуальної освіти поступово інтегрують свої зусилля в рамках нової дисципліни - педагогічної технології.

Для третього періоду (70-і роки) характерними є три особливості: насам­перед це активна підготовка професійних педагогів-технологів; розробка те­хнології навчального процесу на основі системного підходу; дослідники ро­зуміють технології навчання як вивчення, розроблення і застосування прин­ципів оптимізації на основі досягнень науки і техніки 1.

Четвертий період (від середини 80-х років): створюються комп'ютерні ла­бораторії і дисплейні класи, зростає кількість і підвищується якість освітніх програмних засобів, використовуються системи інтерактивних відеозасобів.

Для 70-80-х років характерно поширення нової технології - „педагогіч­ної", під якою розуміють процес вивчення, розробки і використання прин­ципів інтенсифікації та оптимізації навчальної діяльності на основі досяг­нень науки і техніки 2.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи