П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи - страница 13

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

На завершальному етапі (5 курс) здійснюється фундаментальна педагогіч­на та загальноосвітня підготовка, закладаються основи для подальшого роз­витку професійної майстерності вчителя-вихователя, його готовності до ін­новаційної діяльності.

Рівень оперативного цілеутворення полягає у формуванні цілей вивчення окремих навчальних предметів, зокрема, педагогіки, історії педагогіки, основ педагогічної майстерності, технології навчально-виховного процесу, які складають зміст педагогічної освіти. Ієрархія цілей формування особистості майбутнього вчителя національної школи дозволяє на основі об'єктивного контролю ефективно вдосконалювати педагогічний процес у вузі. Реаліза­ція ієрархії цілей відбувається насамперед під час засвоєння змісту педаго­гічних дисциплін. Цьому сприяє опора на концепцію контекстового на­вчання, розробленої А. О. Вербицьким. У рамках цієї концепції виділяється три основні види діяльності студентів у вищому навчальному закладі:навчальна діяльність у різноманітних академічних формах (лекції, се­мінари, лабораторно-практичні заняття), за допомогою яких можна будува­ти контекст майбутньої професійної діяльності;

квазіпрофесійна діяльність, котра означає відтворення в умовах навча­льного закладу елементів педагогічної праці, а також певних взаємостосунків між виконавцями в різних ігрових формах: вони моделюють предметний і соціальний зміст майбутньої педагогічної роботи, її специфічні ознаки; ін­новаційна спрямованість;

навчально-професійна діяльність студентів під час різних видів прак­тик, виконання науково-дослідної роботи, написання рефератів, курсових та дипломних робіт, залучення до окремих видів інноваційної діяльності.

Створення нами дидактична система професійної підготовки майбутніх учителів передбачає формування у них узагальнюючих умінь, реконструю-вання навчальних знань у змістові аспекти.

Отже, становлення нової системи освіти, орієнтованої на входження у світовий освітній простір потребує суттєвих змін інноваційного спрямування у професійно-педагогічній підготовці майбутніх вчителів. В освітні системи активно впроваджується принцип варіативності, який дає можливість педа­гогічним колективам навчальних закладів відбирати і конструювати педаго­гічний процес різних моделей, включаючи й авторські. Широко розповсю­джуються різні види педагогічних технологій, інноваційні підходи.

Майбутні педагоги мають орієнтуватися в широкому спектрі сучасних теорій, концепцій, підходів. Крім того потребує модернізації і сама техноло­гія професійної педагогічної підготовки майбутніх учителів.

У пропонованій монографії представлено різні варіанти технології педа­гогічної підготовки майбутнього вчителя з позиції сучасних наукових підхо­дів, які в цілому відображаються у структурі готовності майбутніх учителів до інноваційної педагогічної діяльності. „Готовність до інноваційної педагогіч­ної діяльності особливий особистісний стан, який передбачає наявність у педагога мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, воло­діння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії"1.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури та практики профе­сійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів, нами запропоновано від­повідну структуру, яка вміщують наступні компоненти - цільовий, мотива­ційний, когнітивний (змістовий) діяльнісно-операційний, та оцінно-результативний.

1 Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології : навч. посіб. / І. М. Дичківська. - К. : „Академвидав", 2004. - С. 277.


Цільовий компонент готовності до інноваційної педагогічної діяльності. Велика увага приділяється усвідомленню майбутніми педагогами сутності процесу цілепокладання та технології постановки навчальних цілей, які з одного боку реалізують соціальне замовлення суспільства, з іншого - ціліпрофесійно-педагогічної освіти. Студенти, вивчаючи здобутки світового до­свіду (Б. Блум, П.у. Крейтсберг, Д. Б. Кретвол, Ф. Янушевич) та досягнення вітчизняних вчених та науковців близького зарубіжжя (С. У. Гончаренко, С. О. Сисоєва, П. У. Симоненко, А. М. Алексюк А. М. Борисова, Д. В. Чернілевський та ін.), осмислювали та вчилися конструйовати таксоно­мію цілей у пізнавальній та емоційно-ціннісній сфері. Пізнавальна сфера охо­плює цілі оволодіння студентами професійними педагогічними знаннями, що передбачають не тільки їх відтворення, інтерпретацію, аналіз, конструю­вання, узагальнення, оцінку знань, але формування педагогічних умінь та навичок, розвитку творчого педагогічного мислення. Визначена таксономія реалізується в процесі розв'язання педагогічних проблем, ситуацій як кон-вергенційного, так і дивергенційного характеру для розвитку креативного мислення майбутнього вчителя. Емоційно-ціннісна сфера визначає цілі фор­мування у майбутніх педагогів емоційно-особистісного ставлення до педагогі­чної професії, педагогічної діяльності, до педагогічної теорії та передового до­свіду. Процес цілепокладання спрямований на поступовий розвиток у студен­тів поглядів, педагогічної позиції, переконань методологічного підґрунтя, гума­ністично зорієнтованої філософії виховання та освіти, системи ціннісних орієн­тацій. Цільові орієнтири мають сприяти у студентів формуванню інтересів і готовності до педагогічної професії, педагогічних здібностей, розвитку почут­тєвої сфери майбутніх педагогів. Польський дидакт Б. Наврочинський наголо­шує на важливості взаємозв'язку пізнавальних та емоційно-оцінних процесів. Освіту він розумів як "наповнення культурою всієї людини, її інтелекту, почут­тя здатності до дії".

Мотиваційний компонент готовності до інноваційної педагогічної діяльності. Виражає усвідомлене ставлення майбутнього педагога до інноваційних тех­нологій та їх ролі у розв'язанні актуальних проблем педагогічної освіти. Він є стрижнем, навколо якого конструюються основні якості педагога як профе­сіонала, оскільки від того, чим мотивує вчитель свою готовність до іннова­ційної діяльності, залежать характер його участі в інноваційних процесах, досягнуті результати у навчанні і вихованні дітей 1.

Особистісну значущість конкретних мотивів досліджують на підставі аналізу сформульованих педагогом цілей власної інноваційної діяльності, його дій щодо реалізації цих цілей, а також аналізу змін у його мотиваційній сфері, самооцінок, ставлення до своєї професійної діяльності. Мотиваційна готовність, сприйнятливість до педагогічних нововведень є важливою якістю вчителя, оскільки лише адекватна цілям інноваційної діяльності мотивація забезпечує ефективну діяльність і саморозкриття особистості педагога.

1 Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології : навч. посіб. / І. М. Дичківська. - К. : „Академвидав", 2004. - С. 85-286.


Одним з провідних мотивів інноваційної педагогічної діяльності є пізна­вальний інтерес. Пізнавальні інтереси майбутніх учителів, орієнтованого на застосування інноваційних освітніх технологій, концентруються навколо по­треби у науковому розумінні сучасних наукових підходів до інноваційної діяльності, а також різноманітних аспектів особистішої орієнтації освіти; на осмисленні набутого власного досвіду, ступеня ефективності педагогічної діяльності, формування своєї позиції щодо змін у системі освіти; викорис­танні нових знань у власній практичній діяльності.

Мотивація особистості майбутнього педагога обумовлена його професій­ними інтересами, ціннісними орієнтаціями, ідеалами. Вона виявляється як у всій його професійній життєдіяльності, так і в окремих педагогічних ситуа­ціях, визначає його сприйняття зовнішніх подій і логіку поведінки.

Позитивну мотивацію майбутнього педагога до інноваційної діяльності засвідчує задоволення таких його особистісних і професійних потреб, як роз­виток прагнення застосовувати нове, підвищувати рівень педагогічної майс­терності, подолання професійних труднощів. Тому використання іннова­ційних технологій багато хто з майбутніх педагогів вважає єдиним важли­вим мотивом особистісного і професійного самоствердження.

Отже, показниками мотиваційного компонента готовності до інновацій­ної педагогічної діяльності є пізнавальний інтерес до інноваційних педагогі­чних технологій та особистісно-значущий смисл їх застосування.

Когнітивний компонент готовності до інноваційної педагогічної діяльності. Об'єднує сукупність знань майбутнього педагога про сутність і специфіку інноваційних педагогічних технологій, їх види та ознаки, а також комплекс умінь і навичок із застосування інноваційних педагогічних технологій у структурі власної професійної діяльності. Цей компонент є результатом пі­знавальної діяльності. Його характеризують обсяг знань (ширина, глибина, системність), стиль мислення, сформованість умінь і навичок педагога.

Рівень поінформованості студентів про інноваційні технології визнача­ють за обсягом його знань, які є необхідною умовою аналізу і вибору опти­мальних способів розв'язання професійних проблем відповідно до бачення педагогом проблематики педагогічної інноватики, особистісних потреб та інтересів.

Уміння педагога засвідчують свідоме оволодіння діяльністю, яка за своєю структурою відповідає структурі його особистості, в якій виокремлюють такі професійні вміння:

   гностичні (уміння здобувати, поповнювати і розширювати свої знан­ня, у тому числі в сфері інноваційної діяльності; за допомогою сучасних діа­гностичних методів вивчати особистість дитини і власну педагогічну діяль­ність);

   проектувальні (здатність планувати навчально-виховний процес від­повідно до цілей освіти, психологічних закономірностей, оптимальне поєд­нання традиційний та інноваційних видів, методів, прийомів технологій професійної діяльності; уміння планувати позакласну роботу);

  конструктивні (уміння обирати оптимальні прийоми і способи на­вчання й виховання, форми роботи, відбирати і розподіляти навчальний матеріал, здійснювати оптимальне керівництво пізнавальними процесами учнів);організаційні (здатність організовувати інноваційну діяльність і на­вчальну активність дітей відповідно до цілей навчально-виховного процесу та цільових орієнтирів розвитку особистості);

  комунікативні (вміння використовувати різні механізми формування міжособистісних взаємин учасників педагогічного процесу, застосовувати сучасні інтерактивні освітні технології, створювати безконфліктний й гар­монійний освітній простір, створювати інноваційну комунікативну мережу занять).

Інноваційна діяльність пов'язана з педагогічними дослідженнями. З огля­ду на, це показниками сформованості когнітивного компонента готовності до неї є:

  методологічні знання (вміння сприймати дійсність із позицій систем­ного підходу, сформованість загальнонаукових категорій);

  загальнотеоретичні й методичні знання (знання принципів і методів педагогічного дослідження, володіння конкретними дослідницькими вмін­нями);

  уміння успішно застосовувати інноваційні педагогічні технології (гно­стичні, проектувальні, конструктивні, організаційні, комунікативні);

  позитивний педагогічний досвід.

Реалізація когнітивного компонента особистісної готовності педагога до інноваційної діяльності означає для нього необхідність професійно самовиз­начитись, тобто усвідомити норми, модель своєї професії і відповідно оціни­ти свої можливості.

Зазначимо, що когнітивний (змістовий) компонент вміщує два основних розділи або підпростори знань - історико-педагогічний і загально-педагогічний. Як система предмет "історія педагогіки" охоплює історію роз­витку вітчизняних та зарубіжних педагогічних ідей, поглядів, теорій, прак­тик. Педагогіка - наука, яка являє собою певну систему знань, що склалася в процесі свого історичного розвитку і яка характеризує логіку руху наукової педагогічної думки. Як система, педагогіка має внутрішню побудову, певну структуру, певні взаємопов'язані елементи, частини. До основних розділів педагогіки відносять загальні основи педагогіки (філософію виховання і освіти), теорію і методику виховання, дидактику, школознавство. До педаго­гічної теорії відносять поняття, закони, закономірності, ідеї, принципи, пра­вила, засоби, методи, форми виховання і навчання.

Враховуючи структурно-логічну побудову курсу педагогіки, загально-педагогічний блок знань вміщує такі розділи (модулі): загальні основи педа­гогіки (предмет, основні категорії, цілі, методологію педагогічної науки); те­орія і методика виховання(сутність, принципи, основні напрями, методи, форми виховного процесу); основи дидактики (сутність, принципи, методи, форми процесу навчання); наукові засади внутрішкільного контролю на­вчально-виховного процесу. Враховуючи й такі освітні тенденції: освіта, ви­ховання упродовж всього життя, до першої частини посібника включено блок знань "технологія самоосвітньої діяльності майбутніх педагогів у про­цесі самостійної роботи".Крім того, виділяються блоки (модулі), що характеризують технологію соціально-педагогічної взаємодії, технологію розв'язання педагогічних за­дач.

Діяльнісно-операційний компонент вміщує різноманітні види, форми, мето­ди, засоби, прийоми готовності до інноваційної діяльності у процесі профе­сійно-педагогічної підготовки майбутніх вчителів, які спрямовані на розв'язання завдань широкого діапазону: від репродуктивних до проблемно-пошукових.

Креативний компонент готовності до інноваційної педагогічної діяльності. Ре­алізується він в оригінальному розв'язанні педагогічних завдань, в імпровіза­ції, експромті. Його важливість породжена творчим характером інноваційної діяльності.

Майбутні педагоги мають осмислити ознаки креативності, яка характе­ризує здатність до створення нового, нетрадиційного підходу до організації навчально-виховного процесу, вміння творчо вирішувати будь-які профе­сійні проблеми, взаємодіяти з вихованцями, колегами, батьками дітей, умін­ня розвивати креативність дітей, що втілювалося б у їх поведінці. Формуван­ня креативності у вихованців залежить від таких професійних умінь та уста­новок педагога: визнання цінності творчого мислення; розвиток чутливості дітей до стимулів оточення; вільне маніпулювання об'єктами та ідеями; уміння всебічно розкрити особливість творчого процесу; уміння розвивати конструктивну критику, але не критиканство; заохочення самоповаги; нейт­ралізація почуття страху перед оцінкою тощо.

Креативність майбутнього педагога формується на основі наслідування досвіду, концепції, ідеї, окремого прийому, форми, методу з поступовим зменшенням питомої ваги наслідувального і зростанням питомої ваги твор­чого компонента педагогічної діяльності. Схематично цей процес можна представити так: наслідування, копіювання - творче наслідування - насліду­вальна творчість - справжня творчість.

Майбутні вчителі усвідомлюють особливості педагогічної творчості, яка реалізується на двох рівнях:

1.  Творчість у широкому розумінні, яка проявляється у відкритті нового для себе, тобто виявленні педагогом варіативних нестандартних способів ро­зв'язання педагогічних задач. На цьому рівні відбувається перехід від алго­ритмізованих, стереотипних прийомів до суб'єктивно нових.

2.  Творчість у вузькому розумінні тлумачиться як відкриття нового для себе і для інших, тобто новаторство.

У творчих педагогів краще розуміння себе, висока самоповага, адекватна самооцінка, сильний зв'язок між такими підструктурами самосвідомості, як знання про себе, ставлення до себе, задоволеність своєю професійною діяль­ністю. Але творчий, конструктивний педагог не обов'язково є педагогом з високим інноваційним потенціалом. Інтерес до новацій може співіснувати із спрямованістю не на розвиток вихованця, а на інші зовнішні цілі: підвищен­ня престижу в очах адміністрації, колег, батьків вихованців, задоволеність відволодіння "модними" методиками. Це означає, що особистісна центрація пе­дагога може спрямовуватися у різні сфери х.

Серед них проблемні питання, метод контент-аналізу, тестові завдання, ділові ігри, дискусії, індивідуальні, творчі завдання, мікровикладання, моде­лювання, завдання аналітичного, конструктивного дослідницького характе­ру тощо. При цьому враховується, що розв'язання навчально-виховних задач у процесі професійної підготовки вчителя, потребує оволодіння студентами комплексом різноманітних методів, прийомів, засобів. Майбутні педагоги при визначенні методів повинні орієнтуватися на позиції вихователя-майстра у виборі засобів виховної взаємодії. Такий підхід сприятиме форму­ванню у студентів цілісного наукового світогляду, виробляє індивідуальний стиль діяльності, поведінки. Оволодіння педагогічним інструментарієм ви­ховного впливу відбувається різними засобами: шляхом переконань, вимог, особистісного прикладу, авторитету, заохочення тощо. Ураховуючи думку А. С. Макаренка щодо створення певних умов для виховання "справжньої" людини, необхідно поставити і майбутніх педагогів в такі умови, де б кожен з них міг реалізувати свої можливості, виробити власну позицію, переконання. Це означає, що слід створювати такий ланцюг навчально-розвивальних вправ, задач, розв'язуючи які студент формується як вчитель-професіонал.

Майбутні педагоги повинні усвідомити, що ефективність розв'язання педагогічних задач залежатиме від багатьох чинників, але в першу чергу від логіки сукупного цілеспрямованого застосування методів, принципів і пе­дагогічних законів, індивідуальних особливостей вихователя і вихованців, умов і обставин, за яких здійснюється педагогічний акт.

Оцінно-результативний компонент передбачає зміни в особистості та про­фесійній сферах майбутніх учителів, зокрема, формування світогляду, зба­гачення ціннісних орієнтацій, розвиток моральних якостей, уважного, тур­ботливого ставлення до дітей, відповідальності, почуття обов'язку, педагогі­чного такту тощо. Водночас професійна підготовка передбачає поглиблення психолого-педагогічних знань, умінь вироблення гуманістично-орієнтованої позиції.

Формування у майбутніх вчителів умінь здобувати сучасні інноваційні знання у процесі самоосвітньої роботи знаходиться у прямій залежності від правильної організації процесу оволодіння "інструментами" науки, тобто дослідницькими методами. Більше того, у ряді педагогічних рекомендацій вказується на необхідність організації навчального процесу таким чином, щоб методи навчання наближувались до методів науково-педагогічних дос­ліджень.

1 Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології : навч. посіб. / І. М. Дичківська. - К. : „Академвидав", 2004. - С. 285-286.


Важливу роль у професійно-педагогічній підготовці майбутнього учите­ля відіграє рефлексивне мислення, що виявляється у пізнанні й аналізі педа­гогом явищ власної свідомості та діяльності. Реалізується цей процес черезтакі рефлексивні процеси, як саморозуміння й розуміння іншого, самооці-нювання й оцінювання іншого, самоінтерпретація й інтерпретація іншого.

Рефлексивне мислення розглядають як одну з важливих умов усвідом­лення, критичного аналізу і конструктивного вдосконалення власної діяль­ності. Здатність людини рефлексивно ставитися до себе і до своєї діяльності є результатом освоєння (інтеріоризації) нею соціальних відносин між людьми. На основі взаємодії з іншими людьми, прагнучи зрозуміти думки і дії іншого, людина виявляє здатність рефлексивно поставитися до себе. Отже, пошук, освоєння і застосування відомих педагогічних інновацій, аналіз отриманих результатів і власного індивідуального стилю роботи можуть сприяти ство­ренню педагогом нових інноваційних освітніх технологій х.

Процес рефлексії індивідуальний. Активізація рефлексивної позиції по­в'язана з орієнтацією педагога на саморозвиток. Джерелом цього процесу є система усвідомлених педагогом суперечностей у професійній діяльності. Тому в навчально-професійній діяльності необхідно створювати такі ситуа­ції, які б актуалізували рефлексивну позицію педагога, формували його по­зитивне само-сприйняття, стимулювали процеси самоствердження.

Показником рефлексивного компонента в структурі готовності до інно­ваційної педагогічної діяльності є сформованість рефлексивної позиції (ха­рактер оцінки педагогом себе як суб'єкта інноваційної діяльності).

Отже, цільовий, мотиваційний, когнітивний, діяльнісно-операційний та оцінно-результативний компоненти в сукупності репрезентують структуру готовності педагога до інноваційної діяльності. Ця готовність є особистісним утворенням, яке опосередковує залежність між ефективністю діяльності пе­дагога і його спрямованістю на вдосконалення свого професійного рівня.

Саме тому в теорії і практиці вищої школи стали більше уваги приділяти проблемному навчанню, ширше впроваджувати задачний підхід. Майбут­нього вчителя ставлять у положення дослідника, який шукає істину, викори­стовуючи методи дослідження психолого-педагогічних наук.

1 Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології : навч. посіб. / І. М. Дичківська. - К. : „Академвидав", 2004. - С. 287.


Слід ураховувати й специфіку технологічного підходу до професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів, яка полягає в тому, що педагогі­чна діяльність складна і багатогранна і містить безліч непередбачених педа­гогічних ситуацій. Тому творчий характер педагогічної професії не потре­бує повної деталізації та конкретизації усього навчального процесу. Доціль­но продумувати альтернативні варіанти навчально-виховного процесу у вищій школі при збереженні загального курсу на конкретизовані цілі. Крім того, на нашу думку, вимоги повного засвоєння навчального матеріалу слід застосовувати до виділених базових педагогічних знань та умінь. Бажано спеціально передбачати навчальну діяльність з додаткового та розвиваючого матеріалу.Перехід до інноваційних нових форм навчання, зміни у змісті і структурі загальної середньої освіти мають глибинний характер і потребують особли­вої уваги до проблеми підготовки вчителя, який має усвідомлювати свою ві­дповідальність, стати суб'єктом особистісного і професійного зростання і вміти досягати нових педагогічних цілей.

З урахуванням цієї позиції, учитель має виступати не лише транслято­ром знань, а й бути людиною культури і вселюдських цінностей, "провідни­ком ідей державотворення і демократичних змін". Пріоритетною стає підго­товка вчителя-вихователя спроможного вчити не лише власному предмету, а здійснювати соціально-культурні зв'язки в процесі навчання. Відбувається переорієнтація вчителя від просвітництва до здійснення культуротворчої місії від авторитарно-маніпулятивної педагогіки до педагогіки особистісно-орієнтованої, комунікативної.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи