П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи - страница 14

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

Досвід розробка та впровадження інноваційних технології професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів у поєднанні з гуманістично-орієнтованим підходом у навчальному процесі в Житомирському державно­му університеті засвідчив про суттєві зміни у розвитку складових основ про­фесійної майстерності: сформовані цільові установки на ідеї гуманістичної особисто-орієнтованої педагогіки; значно збагатилася мотиваційна сфера майбутніх фахівців щодо готовності майбутніх учителів до інноваційної дія­льності; розвинулась потреба глибше пізнати сутність різноманітних педаго­гічних та соціально-педагогічних явищ і процесів; значно підвищився рівень сформованості комплексу педагогічних умінь студентів; розширився та зба­гатився арсенал сучасних інноваційних методів і технологій, форм та засобів педагогічної взаємодії з учнями; у майбутніх вчителів сформована потреба у самоосвіті, самовихованні, саморозвитку природних можливостей.

Отже, гуманістично-орієнтований та інноваційно спрямований навчаль­ний процес професійної педагогічної підготовки вчителів закладає підґрунтя їх професійного вдосконалення впродовж всієї життєдіяльності.КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСВІТНЬО-ІННОВАЦІИНІ ДИСКУРСИ НАВЧАННЯ ОБДАРОВАНИХ СТУДЕНТІВ В УМОВАХ "МАСОВІЗАЦІЇ" ВИЩОЇ ШКОЛИ

Одним з найважливіших ресурсів суспільства є його інтелектуальний по­тенціал, представлений спільнотою людей, які знайшли своє місце у житті, сповна реалізували власні творчі й професійні можливості, інтелектуальні та організаторські здібності. Саме вони є головним рушієм прогресу у всіх сфе­рах діяльності суспільства і держави. Здатність до збереження і примножен­ня інтелектуального потенціалу є життєво необхідною для суспільства, яке існує в умовах глобалізації та інформатизації ХХІ століття. Тому одним із пріоритетних напрямів державної політики в Україні має бути постійна під­тримка обдарованих молодих учених, митців, спортсменів - потужного по­тенціалу творення майбутнього України.

Досвід та успіхи найбільш розвинених країн світу у галузі науки, вироб­ництва, розвитку нових технологій, культури та освіти свідчать про необхід­ність радикальної перебудови системи навчання в напрямі створення умов для обдарованої молоді вільно проявляти свої особливості, розвиватися від­повідно своїм нахилам. Проте у нашій країні до останніх років цей процес відбувався стихійно, спираючись лише на регіональні можливості та на вла­сну ініціативу окремих учителів, учених, митців.

Економічні та соціальні перетворення в Українській державі зумовили необхідність реформування всіх ланок системи освіти. Перед сучасною шко­лою, у тому числі вищою, постало завдання максимального розкриття і роз­витку потенціалу кожної особистості, формування людини як суб'єкта соціа­льного та професійного життя, підготовки її до самовдосконалення, самови­значення та самореалізації. Нова українська школа має забезпечувати всебі­чний розвиток індивідуальності людини як найвищої цінності суспільства на основі виявлення її задатків, здібностей, обдарованості і талантів. В Україні прийнято низку законів і програм (зокрема Закон України "Про освіту" (1996 р.), Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті (2002 р.), Національна програма "Діти України" (2001 р.), Указ Президента України "Про програму роботи з обдарованою молоддю" (2001 р.), Концепція держа­вної програми роботи з обдарованою молоддю на 2006-2010 роки (2007 р.) та інші), якими визначено такі стратегічні завдання: формування цілісної зага­льнодержавної системи виявлення і підтримки обдарованої молоді; розвиток та реалізація її здібностей; стимулювання творчої роботи учнів, студентів, учителів та викладачів ВНЗ; активізація навчально-пізнавальної діяльності молоді; формування резерву для вступу у вищі, магістратуру та аспірантуру; підготовка наукових, педагогічних та науково-технічних кадрів.

Однак у процесі підготовки майбутнього фахівця виникає ряд супереч­ностей, найбільш суттєвою з яких можна назвати невідповідність між соціа­льною потребою в інтелектуальній еліті та реальним станом професійної пі­дготовки випускників ВНЗ. Як зазначає професор П. Саух, однією із світових тенденцій розвитку освіти є її масовізація. І в Європі, і в Україні молодь пра­гне отримати саме вищу освіту, що, звісно відповідає принципу демократи­зації - забезпечується рівний доступ до вищої освіти. З іншого боку, масові-зація загрожує нищенням елітарної вищої освіти, підготовкою "сірих кадрів", а не національної еліти, здатної здійснити технологічний прорив 1. Крім то­го, в Україні склалася критична ситуація з поповненням національної науки молодими кадрами. „Старіння" української науки негативно позначається на інноваційно-технологічному розвитку держави. Інтелектуальний творчий потенціал обдарованих учнів і студентів використовується неефективно, оскільки не створено сприятливих умов для реалізації їх здібностей.

Проблема обдарованості в наш час стає все більш актуальною. Це насам­перед пов'язано з потребою суспільства в неординарних творчих особистос­тях. Раннє виявлення, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді є одним із головних завдань удосконалення системи освіти. Численні публіка­ції у психолого-педагогічній пресі свідчать про зростання інтересу до цієї проблеми.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури виявлено, що дослі­дженню проблеми обдарованості приділяється належна увага, зокрема таким її аспектам, як проблема індивідуальних відмінностей (Б. Ананьєв, Л. Виготський, С. Рубінштейн, Б. Теплов та ін.); визначення підходів до розу­міння психологічних основ та структури обдарованості (у західній науці -Дж. Рензуллі, П. Торранс, К. Хеллер; у вітчизняній - Н. Лейтес, О. Матюшкін, В. Моляко, Б. Шадріков та інші); психологічні концепції інтелекту і творчості (Г. Айзенк, Дж. Гілфорд, Р. Стернберг, М. Смульсон, Д. Ушаков та інші); роз­виток інтелектуального і творчого потенціалу особистості (Д. Богоявленська, Н. Кічук, О. Кульчицька, С. Максименко, В. Моляко, С. Сисоєва та інші); ви­ділення сфер та видів обдарованості (С. Гончаренко, Г. Бурменська, Ю. Гільбух, В. Слуцький та інші); розвиток обдарованості на різних вікових етапах (О. Антонова, А. Брушлінський, О. Кульчицька, Н. Лейтес, В. Паламарчук та ін.); виявлення і розвиток обдарованості учнів (Ю. Гільбух, В. Крутецький, О. Кульчицька та інші). Однак це лише початок довгої і на­полегливої праці дослідників на шляху реалізації поставлених завдань.

Вивчення стану розробленості проблеми обдарованості особистості та її розвитку у науковій літературі дозволив нам обґрунтувати сукупність вихід­них положень, що складають теоретико-методологічне підґрунтя її розв'язання. Зазначимо, що складність та міждисциплінарний статус про­блеми обдарованості вимагає її всебічного дослідження на різних рівнях ме­тодології науки: філософському, загальнонауковому, конкретно-науковому, рівні практичної діяльності.

1 Саух П. Про "університет, повитий плющем", у якому вирує життя // День. № 56 (3457). - 31 березня 2011 року. - С. 1,6.


Згідно позицій філософської методології розглядаємо людину як ціліснуєдність природного і суспільного, об'єктивного і суб'єктивного, внутрішньо­го і духовного, в якій усі визначені сторони взаємодії виступають як необхід­ні моменти. Зважаючи на це, і процес формування особистості має відбува­тися цілісно. Тому методологічного значення набувають такі принципи, як єдність історичного та індивідуального (особистісного) розвитку, загального і особливого, природного та соціального. Важливим також вважаємо розу­міння філософських категорій можливості й дійсності, оскільки природні задатки особистості до виконання певного виду діяльності постають як поте­нційні можливості особистості, що набувають свого розвитку і реалізуються у дійсність за певних умов. Розвиток певних задатків і здібностей викликає до життя, стимулює розвиток здібностей нового рівня, що дозволяє особистості продовжувати свій розвиток до безмежного рівня.

Рівень загальнонаукової методології передбачає звернення до системного підходу, який зумовлює необхідність комплексного дослідження проблеми обдарованості на різних наукових рівнях, зокрема, на психофізіологічному, психологічному, соціально-психологічному, педагогічному.

У побудові моделі обдарованості спираємося на теорію здібностей, роз­роблену вітчизняними вченими, яка зазначає на існуванні анатомо­фізіологічних й функціональних особливостей людини (задатків), які ство­рюють певні передумови для розвитку індивідуально-психологічних особли­востей, що відрізняють одну людину від іншої (здібностей), розвиток і вдос­коналення яких відбувається у процесі цілеспрямованої діяльності. При цьо­му нами враховуються провідні положення соціогенного підходу щодо значен­ня оточуючого середовища, соціуму, у формуванні видатних здібностей; ос­новні ідеї фізіологічний підходу щодо специфіки будови та функціонування центральної нервової системи, зокрема положення про функціональну спе­ціалізацію півкуль головного мозку; аксіологічний підхід, за яким обдарова­ність визначається ціннісними змістами індивідуальної свідомості.

Важливого значення для розв'язування проблеми обдарованості набуває акмеологічний підхід, сутність якого полягає у вивченні особистості як цілісно­го феномена в єдності її суттєвих сторін (індивід, особистість, індивідуаль­ність); орієнтації людини на постійний саморозвиток і самовдосконалення, мотивації високих досягнень, прагненні високих результатів, життєвих успі­хів; організації творчої діяльності особистості на всіх етапах її неперервної освіти, створенні необхідних умов для самореалізації її творчого потенціалу.

Вважаємо за доцільне застосування у дослідній роботі синергетичного під­ходу, згідно якого у суспільстві існує певна самоорганізація творчості, яка ви­значає потребу суспільства і створює соціальні ніші для людей різного рівня творчості. Готуючись до творчої фахової діяльності за умов спеціально роз­роблених методик шляхом переносу творчих стратегій майбутні фахівці на­копичують творчий потенціал, готовий розкритися у процесі практичної ді­яльності.

Системотвірним чинником у проблемі дослідження обдарованості ви­ступає особистість як сукупність особистісних якостей, що має ієрархічнупобудову і включає ряд підсистем, аналіз яких дозволяє описати її як органі­зовану цілісність, визначити місце і роль здібностей та обдарованості, вияви­ти відносини між компонентами різного порядку, відокремити суттєве від випадкового. За основу для побудови моделі обдарованості обрано обгрун­товану В. Рибалкою концепцію тривимірної, поетапно конкретизованої пси­хологічної структури особистості 1, в якій автор виділяє три взаємопов'язані базові виміри, які, на його думку, доцільно використовувати при побудові психологічної структури особистості. Перший вимір (І) - соціально-психолого-індивідуальний, „вертикальний", з притаманними йому підстру-ктурами особистості. Другий вимір (II) - діяльніший, „горизонтальний", що диференціюється на відповідні компоненти діяльності та поведінки. Третій вимір (ІІІ) - віковий, генетичний, що характеризує рівень розвитку якостей особистості, її задатків, здібностей, психічних властивостей.

Ці виміри розглядаються автором як єдина система базових категорійних параметрів цілісної психологічної структури особистості. Як засіб їх поєд­нання у систему взаємопов'язаних базових параметрів особистості викорис­товується ортогональний принцип. Однак у психологічній структурі особис­тості він використовується як засіб встановлення і презентації внутрішніх системних зв'язків між вимірами та їх елементами у цілісній моделі особисто­сті. За цим принципом кожний елемент психологічної структури особистості зазнає системного впливу та системно сполучає в собі функції трьох голов­них типів - соціально-психолого-індивідуального, діяльнісного та вікового (генетичного), які відповідають трьом базовим вимірам особистості. Це надає кожній якості, властивості особистості певної голографічної метаякості, за­вдяки чому кожна властивість особистості може відображати певним чином усю особистість.

Крім того, кожний з трьох вимірів має власну внутрішню будову, що утворюється відповідними підструктурами, компонентами, рівнями розвит­ку, що є взаємопов'язаними між собою і можуть бути диференційовані далі.

Сучасний етап розробки проблеми обдарованості характеризується ство­ренням так званих факторних моделей обдарованості, серед яких є моделі як західних (Дж. Рензуллі, Ф. Монкса, П. Торранса, Д. Фельдх'юсена та ін.), так і вітчизняних (О. Антонова, О. Матюшкін, В. Моляко, О. Кульчицька, О. Музика та ін.) учених. Серед них найбільш використовуваною є модель, яка складається з трьох основних компонентів: 1) здібностей (загальних та спеціальних) на рівні, вищому, за середній; 2) креативності особистості; 3) мотивації (спрямованості, наполегливості) особистості до певного виду дія­льності.

1 Рибалка В.В. Методологічні питання наукової психології [досвід особистісно центрова­ної систематизації категоріально-поняттєвого апарату]: навч.-метод. посібник. - К.: НІКА-ЦЕНТР, 2003. - 204 с.


На нашу думку, обдарованість являє собою складне інтегральне утворен­ня, в якому своєрідно поєднані мотиваційні, пізнавальні, емоційні, вольові,психофізіологічні й інші сфери психіки. Тобто, рівень розвитку, якісна своє­рідність і характер обдарованості - це завжди результат взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльніс­тю самої людини.

У Житомирському державному університеті імені Івана Франка здійсню­ється комплексне дослідження розвитку творчої особистості. У контексті роз­в'язування цієї проблеми дослідниками1 проведено аналіз характеристик со­ціальних очікувань керівників гуртків, де займалися обдаровані (зокрема, технічно обдаровані) підлітки. У результаті факторного аналізу методом голо­вних компонент із застосуванням Varimax-ротації було виділено 8 факторів, що охоплюють 76% дисперсії. Першим, найбільш значимим фактором, що пояснює 27% дисперсії, було названо "наполегливість", оскільки ця риса має найвищий коефіцієнт кореляції з ним - 0,87. Обдарованій особистості при­таманні такі риси, як працелюбність (0,72), інтерес до справи (0,69), терпіння (0,60), активність (0,56), які з найбільшим навантаженням увійшли до даного фактора.

Другий за значимістю фактор дістав назву "самоствердження". Він пояснює 14% дисперсії і охоплює такі якості: прагнення до ідеалу (0,82), схильність до лідерства (0,79), прагнення до самоствердження (0,75), орієнтація на схвален­ня (0,71). Досить значний зв'язок з даним фактором має конструкт схильність до ризику (0,49).

Отже, два провідні чинники, що пояснюють 42% дисперсії пов'язані з ро­зумінням обдарованості не як константної причини високих досягнень, а як процесу, що супроводжується розвитком здібностей. Те, що на перше місце вийшли дієво-інструментальні якості, такі як працелюбність, наполегливість, активність тощо, цілком закономірно, оскільки саме ці якості відображають зусилля обдарованої особистості для досягнення мети і, разом з тим, в розви­тку своїх здібностей. Фактор "природні здібності" (8% дисперсії) - на третьому місці. Зазначимо, що він виявляється тісно пов'язаним з такими "не вродже­ними", а набутими якостями, як оригінальність у роботі (0,72%), орієнтація на процес роботи (0,66%), орієнтація на результат роботи (0,64%), терпіння (0,55%). До того ж цей фактор виявився несамостійним, оскільки тісно коре­лює з першим фактором "наполегливість" (0,62%). Отже, особистість з "при­родними здібностями" - це, перш за все, та, що багато, наполегливо і творчо працює.

1 Музика О.Л. Творчість з позицій суб'єктно-ціннісного аналізу // Актуальні проблеми науково-методичного забезпечення освітньої практики в системі післядипломної педагогічної освіти: наук.-метод. зб. / За ред. М.М. Забродського. - Київ-Житомир: ЖОІППО, 2006. - С. 118­126.


На основі проведеного нами категорійного аналізу базових понять дослі­дження із застосуванням методу контент-аналізу сформульовано авторський підхід до розуміння сутності поняття обдарованості, під якою розуміємо ін­дивідуальну потенційну своєрідність спадкових (задатки), соціальних (спри­ятливе соціальне середовище) та особистісних (позитивна „Я"- концепція, наявність відповідних вольових якостей, спрямованості, наполегливості то­що) передумов для розвитку здібностей особистості до рівня вище за умовно „середній", завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності.

У цілому ж обдарованість можна уявити як систему, що охоплює такі складові:

1)           ядро обдарованості: здібності на рівні вищому за середній - як сукупність індивідуально-психологічних особливостей, що є умовою успішного, високо­якісного виконання людиною певної діяльності і зумовлюють різницю у ди­наміці оволодіння потрібними для неї знаннями, уміннями та навичками; креативність - як здатність до творчого пошуку, нестандартного розв'язання задач, що характеризується за цілим рядом параметрів (дивергентне мис­лення, вміння бачити проблему, здатність генерувати нові, оригінальні ідеї, відчуття витонченості організації ідей, здатність до синтезу та аналізу, швид­кість мислення, розвинута інтуїція, здатність до ризику, гнучкість у мисленні та діях); спрямованість особистості до певного виду діяльності - як бажання працювати саме у цій сфері, отримування задоволення від діяльності, потре­ба постійно повертатися до неї.

2)           чинники, що впливають на рівень прояву (реалізації) основних ком­понентів ядра обдарованості: спадкові дані - біофізіологічні, анатомо­фізіологічні особливості організму (задатки) - які є передумовою розвитку відповідних здібностей; середовище - стимулююче оточення, що відповідає розвитку відповідних здібностей (родина, школа, держава та ін.); виховні впливи - цілеспрямований розвиток здібностей та обдарувань за умови єдно­сті у діяльності сім'ї, загальноосвітнього закладу, позашкільних закладів осві­ти; досвід виконуваної діяльності - включення людини у різні види діяльності щодо оволодіння суспільним досвідом i вміле стимулювання її активності у цій діяльності, що здатне здійснити дієвий розвиток її потенційних можли­востей; особливості емоційно-вольової сфери - які проявляються у наполегливо­сті щодо виконання завдань, у прагненні до змагань, упевненості у своїх си­лах і здібностях, повазі до інших, емпатійному ставленні до людей, терпимо­сті до особливостей інших людей, схильності до самоаналізу, толерантному ставленні до критики, готовності поділитися речами й ідеями, незалежності у мисленні і поведінці, почутті гумору; наявність системи цінностей - що ві­дображається у реалістичній „Я"-концепції, внутрішній мотивації, яка зумо­влюється ціннісними змістами індивідуальної свідомості, автономністю, са­модостатністю, незалежністю від ситуативних чинників, спрямованістю у майбутнє; випадковість - опинитися у потрібному місці у потрібний час, зу­стріч із Своїм Учителем тощо.

Підтримуємо думку тих дослідників, які вважають, що здібності й обда­рованість є феноменами одного порядку і підкоряються законам розвиткуздібностей, тобто мають здатність до постійного розвитку і вдосконалення 1. Обдарованість розглядається нами як система якість психіки особистості, здатна розвиватися впродовж життя людини за умови врахування впливових чинників, що сприяють цьому процесу на кожному з вікових етапів станов­лення особистості, і яка визначає можливість досягнення людиною більш ви­соких результатів в одному чи кількох видах діяльності порівняно з іншими людьми. При цьому для сприяння розвитку обдарованої особистості важли­вим є не стільки вимірювання кількісних показників тих чи інших здібнос­тей, скільки вивчення тих детермінант, які впливають на цей процес.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи