П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи - страница 18

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

Сучасне педагогічне бачення професійної діяльності вчителя на засадахціннісних орієнтацій навчально-виховного процесу значною мірою грунту­ється на досягненнях педагогічної теорії.

Система освіти суспільства має відповідати його стратегічним завдан­ням. У Національній доктрині розвитку освіти в Україні підкреслено те, що освіта має стати стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забез­печення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспромо­жності держави на міжнародній арені 1. Проте стан справ у галузі освіти, те­мпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби осо­бистості, суспільства й держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до інформаційно-технологічного суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші властиві сучасній цивілізації риси зумовлюють розвиток лю­дини як головну мету, ключовий показник та основний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній модернізації галузі; ставлять перед держа­вою, суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і на­уки, першочерговість розв'язання їх нагальних проблем 2.

Особливе місце в загальнодержавній системі освіти України займають вищі навчальні заклади, які мають, насамперед, працювати на перспективу розвитку суспільства. Академік В.П. Андрущенко наголошує, що вища шко­ла покликана формувати інтелект нації, від цього залежить її майбутнє 3. Па­радигма розвитку освіти України у XXI ст., зокрема вищої, зумовлюється які­сними характеристиками суспільства майбутнього. За прогнозами вчених-футурологів, XXI ст. характеризуватиметься такими основними проявами: розвитком інформаційних технологій, загальною комп'ютеризацією та сис­темним програмуванням усіх сфер виробництва, широким використанням лазерної техніки й мікропроцесорів, застосуванням телекомунікацій зі зворо­тним зв'язком тощо. Усе це змінить ритм і стиль суспільного й індивідуаль­ного життя людей, що стануть більш інтенсивними, індивідуально відпо­відальними, творчими. Життя вимагатиме інтелектуально розвиненої особи­стості, здатної до самоосвіти, самовдосконалення, що передбачає володіння фундаментальними знаннями 4. Викладене зумовлює необхідність форму­вання нових вимог до освіти, насамперед професійної.

1 Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За ред. В.Г Креме­ня. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, 1.1. Ба­бин. - Тернопіль: Навчальна книга, Богдан, 2004. - 384 с.

2

Закон України "Про вищу освіту" // Голос України. - 2002. - 5 березня.

3

Андрущенко В.П. Основні тенденції розвитку вищої освіти на рубежі століть // Вища

освіта України. — 2001. - № 1. - С 11-17. 4

Кремень В.Г. Філософія освіти XXI століття // Освіта України. - 2002. - 28 грудня.


Таким чином, вища освіта має бути фундаментальною, базуватися на сучасних досягненнях науки, здійснюватися за новітніми педагогічними те­хнологіями. Професійно підготовлений фахівець - це особистість, громадя­нин з високим рівнем культури, морально-духовними цінностями, Суспіль­но неконтрольований розвиток техніки й технології, упровадження масшта­бних технічних проектів спричинили глобальну кризу цивілізації. Вихід з кризи можливий лише шляхом здійснення освітньо-інтелектуальної, освіт­ньо-виховної модернізації в системі освіти, й передусім у професійній освіті.

Аналіз сучасної соціокультурної ситуації дозволяє дійти висновку, що професійна школа, яка об'єднує вищі навчальні заклади всіх рівнів, має зро­бити крок до розв'язання складних сучасних проблем. ВНЗ і науково-дослідні інститути України мають достатній науковий та інтелектуальний потенціал, щоб упродовж 10-15 років перебудувати систему професійної під­готовки фахівців у світлі нових світоглядних, соціальних і економічних пот­реб та новітніх тенденцій. Тому освітня діяльність у ВНЗ має грунтуватися на таких основних постулатах:

1)  відповідність освіти потребам соціально-економічного розвитку сус­пільства;

2)  забезпечення інтелектуального розвитку особистості, оволодіння нею ефективними методами самостійної пізнавальної діяльності;

3)  формування у молодих поколінь високих морально-духовних якос­тей на засадах загальнолюдських і національних цінностей;

4)  розвиток високої екологічної культури й відповідальності за збере­ження довкілля.

Розв'язання цих складних завдань залежить насамперед від цілеспрямо­ваної, науково обгрунтованої діяльності педагогів вищої школи, які володі­ють науковими знаннями з теорії та методики професійної освіти.

При цьому модернізація вищої освіти в Україні потребує врахування загальних тенденцій розвитку систем вищої освіти у контексті глобалізацій-них та євроінтеграційних процесів. У межах реформ у сфері вищої освіти [2; 6], що відбуваються на Заході, можна виділити певні тенденції:

1.  Спеціалізація, спрямована на формування навичок самостійного пошуку пе­рспективних напрямів методології досліджень і відповідних розробок. Її сенс поля­гає в тому, що в структуру освітнього має закладатися процес вироблення навичок пошукової, конструкторської, винахідницької діяльності. Як свід­чить аналіз досвіду США, Японії, де це має пріоритетне значення у промис­лово орієнтованих дослідженнях і розробках, в яких беруть участь майбутні фахівці, досягнуті значні результати, зафіксовані у відповідних документах. Визначені ідеї проголошуються як найважливіша складова національного багатства. Кількість представлених патентів на винахід у рік складає в Японії 150 тис., в США - 75 тис. Помітно відстають від них країни, де не такі великі якісні зрушення у науково-технічній інженерній освіті: ФРН - 30 тис., Вели­кобританія - 22 тис. Ще складнішою є ситуація у Франції, де спостерігаються три чверті індустріально-орієнтованих досліджень мають дипломи і патенти зарубіжного походження, що свідчить про її певну науково-технічну залеж­ність від інших країн Заходу.

Відхід від явно біологізованого тлумачення здібностей і віднесення на цій ос­нові багатьох дітей в категорію "нездібних". Все частіше в офіційних і неофі­ційних програмних документах простежується думка про можливість всіх дітей, незалежно від їх природного потенціалу і соціального положення, ус­пішно навчатися за умови кваліфікованого викладання; про оптимістичний погляд на можливості учнів засвоювати навіть „важкі" предмети. Такий під­хід має визначальний вплив на вирішення головного питання: конструю­вання базового змісту освіти, що є обов'язковим для всіх і відповідає вимогам сучасної цивілізації. Чітко простежується тенденція розширення (до 35%) об­сягу навчального часу, що відводиться на "ядро" загальної освіти, включаючи математику, природничонаукові дисципліни, основи інформатики. Особли­ва увага приділяється математичній, природничонауковій і технологічній освіті.

3.  Перебудова освітнього процесу спрямована на те, щоб засвоєння знань мало творчий характер і закладало б базу для науково-дослідної і конструкторсько-проектної діяльності. Слід урахувати й те, що традиційна лінія на професійну спеціалізацію кадрів багато в чому втрачає свою актуальність, оскільки тех­нологічні структури розвиваються так стрімко і стрибкоподібно, що потен­ціал наукової інформації, накопиченої фахівцем в ході навчання, вичерпу­ється, лед тільки вводиться у використання. Наприклад, період "напіврозпа­ду" спеціальних інженерних знань складає нині від 2 до 5 років. Ні безперер­вна освіта, ні індивідуальна робота над собою, ні перепідготовка не компен­сують цей розрив, якщо істотно не зміниться освітня система у бік універса­лізації фахівця, фундаментальної підготовки із загальнотеоретичних і гума­нітарних дисциплінах Істотним компонентом науково-технічної освіти має стати освоєння стратегій технологічного переозброєння виробництва, спря­мованих на оволодіння майбутніми науковими кадрами теоретичними про­грамами здійснення стратегічних змін у процесі психологічної адаптації до них і створення таких умов, за яких вони самі будуть націлені на постійне оновлення виробництва.

З іншого боку, потребують посилення теоретичні дослідження у сфері педагогіки, що передбачає аналіз, оцінку, систематизацію емпіричного й уза­гальненого матеріалу з позицій певної концептуальної парадигми. Суть уза­гальнення пролягає у виокремленні найбільш істотних рис, особливостей передового або новаторського досвіду, що забезпечує можливість викорис­тання нових ідей в інших умовах. Теоретичному дослідженню в педагогіці можуть підлягати як окремі методи, форми, способи, технології навчання й освіти, так і система виховної практики, що склалася; необхідно також спи­ратися на базові теоретичні концепції і діяльність відомих науково-педагогічних шкіл.

5.  Посилення диференціації та індивідуалізації освітнього процесу шляхом розвитку варіативних освітніх програм, орієнтованих на різні категорії сту­дентів, а також розробка індивідуалізованих програм і визначення темпів навчання стосовно персональних особливостей і здібностей кожного студен­та. Також передбачається суттєве розширення диференціації та індивідуалі­зації навчання на основі створення нових поколінь навчальних програм з максимально конкретизованим рівнем навчальних успіхів, на який повинен вийти кожен студент і досягнення якого об'єктивно перевіряється виклада­чем за допомогою компактних методик.Активний пошук нової методичної системи, яка орієнтована не тільки на інтелект особистості, але й на емоційну та підсвідому сферу особистості, спрямовану на те, щоб учень/студент з пасивного об'єкту перетворювався на суб'єкт навчального процесу. Силами соціологів, психологів і педагогів орга­нізовується і розвивається "гайден" - служба для цілеспрямованого і всебіч­ного вивчення особистості, її навчальної та професійної орієнтації, персона­льного консультування.

6.  Упровадження принципів безперервної освіти, створення нових типів на­вчальних закладів для неформальної освіти: народні будинки (Німеччина, Нідерланди); громадські мережі саморегульованої освіти (США); інформа­ційно-повчальні центри, суспільні зали, центри освіти жінок (Японія). Відбу­вається реалізація принципів безперервної системи освіти - системи базових ідей, які необхідно впроваджувати у процесі конструювання системи освітніх установ, супроводжуючих людину в різні періоди її життя. До таких нале­жать: а) поступальність у формуванні і збагаченні творчого потенціалу осо-битості; б) вертикальна і горизонтальна цілісність пожиттєвого освітнього процесу; в) інтеграція навчальної і практичної діяльності; г) урахування осо­бливостей структури і змісту освітніх потреб людини на різних стадіях її життєвого циклу; д) змістова спадкоємність висхідних ступенів освітніх щаб­лів; е) єдність професійної, загальної і гуманітарної освіти; ж) самоосвіта в періоди між стадіями організованої навчальної діяльності; з) інтеграція фор­мальної, неформальної та інформальної складових безперервного освітнього процесу.

Істотно трансформується зміст вищої освіти, що передбачає: поси­лення соціальної і гуманітарної складових освіти, що може бути реалізовано через збільшення відносного обсягу предметів соціально-гуманітарного цик­лу. Для прикладу, у технічних вузах США 25% часу відводилося на гуманіта­рні предмети. У Массачусетському технологічному університеті - провідно­му технічному університеті США студент на кожному курсі здає той або ін­ший гуманітарний предмет. Причому це не логизірованний курс, напри­клад, історії країни, а курс, що вимагає творчого збагнення особистості. Мо­гутній науково-технічний ривок Японії значною мірою був підготовлений перебудовою системи освіти з істотним підвищенням ролі етики і естетики в загальному циклі дисциплін, що викладалися. Інноваційні технології проек­тування змісту вищої освіти в західних країнах спрямовані на: виключення з навчальних програм матеріалу, який має тільки історичне значення або має виключно описовий характер і може вивчатися факультативно; модерніза­цію навчальних дисциплін на основі сформованості їх логічного й образного мислення, що полегшує студентам розуміння і використання набутих знань у вирішенні актуальних проблем у сфері техніки і технології; інтеграцію знань, що набуваються у ході вивчення суміжних дисциплін і створюють пе­редумову для проблемно-модульного вивчення ряду дисциплін, орієнтова­них на цей процес 1.

Загалом, провідною новацією у вирішенні цієї проблеми є стандартиза­ція, яка аналізується і впроваджується як в державах з децентралізованою си­стемою освіти (США, Великобританія та ін.), так і в країнах, де завжди існу­вали державні навчальні плани і програми. Починаючи із середини 80-х рр. XX ст. більшість країн світу прагне до стандартизації змісту освіти. При цьо­му, якщо перша група країн під тиском промислових кіл робить спроби створення стандартів шляхом підвищення "планки", розширення змісту осві­ти, то друга - намагається або скоротити обсяг обов'язкового змісту, або ви­ділити з нього базову освіту, необхідну для всіх. При цьому не завжди засто­совується термін "стандарт". Уживаються поняття "базовий (основний) зміст", "стрижень (ядро) змісту", "загальнонаціональний зміст освіти" та ін. Проте суть їх одна - розробка державних вимог до базового змісту освіти, обов'язко­вого для всіх.

У зв'язку з тим, що Україна приєдналась до Болонського процесу, доці­льним є визначення змін-тенденцій, які відбуваються в українській державі за останні роки у контексті зазначеного процесу 2. За цей час відповідно до плану дій створено групу супроводу Болонського процесу при Міністерстві освіти і науки України та Національну групу промоутерів Болонського про­цесу; студентська рада стала кандидатом у члени Національних студентсь­ких спілок Європи (ESIB); має місце прогрес у запровадженні Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS) та додатків до диплома європейського зразка, також сектор вищої освіти України більшою мірою залучений у ЄП-ВО. Розпочато роботу з розробки національної системи кваліфікацій. Розро­блено плани щодо покращення та координації заходів із забезпечення якості на національному рівні. Ведеться робота щодо отримання випускниками вищих навчальних закладів додатку до диплома європейського зразка. У по­дальшому передбачено: розробку системи забезпечення якості відповідно до Стандартів та рекомендацій забезпечення якості у ЄПВО; запровадження третього циклу підготовки; підвищення рівня працевлаштування бакалаврів; підвищення мобільності викладачів і студентів; розширення зв'язків між ви­щими навчальними закладами та громадськістю. Реалізується принцип не­перервності та наступності програм підготовки фахівців на другому та тре­тьому циклах навчання.

1 Педагогіка: Велика сучасна енциклопедія / Сост. Е.С. Рапацевіч. - Мн.: "Соврем. сло­во", 2005. - С. 578-579. 2

Болонський процес. Національний звіт: 2007-2009. - К., 2010.


В Україні формується система моніторингу і визначення рейтингу ви­щих навчальних закладів, яка використовує при оцінюванні діяльності між­народні показники (індикатори), а також існує національна система моніто­рингу якості та визначення рейтингу вищих навчальних закладів з метою прийняття управлінських рішень. Національна система забезпечення якостіреалізується через системи ліцензування і акредитації. Вживаються заходи як на урядовому, так і інституційному рівні для підвищення мобільності студе­нтів і персоналу та подолання основних перешкод, що дає можливість спрос­тити процедуру переводу студентів з одного вищого навчального закладу в інший за рахунок трансферу та накопичення кредитів ECTS. Бакалавр будь-якого університету може продовжувати навчання на другому циклі іншого університету. Міжнародній академічній мобільності значною мірою сприя­ють двосторонні договори обміну студентами. Розвиваються різноманітні форми підтримки талановитих студентів і молодих науковців для навчання та стажування в провідних зарубіжних університетах і дослідницьких центрах. Один з важливих напрямів - забезпечення рівного доступу до вищої освіти;

Крім того, ведеться робота щодо підвищення мобільності студентів і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів у двосторон­ніх напрямках. Так, підвищенню зовнішньої мобільності кадрів сприяє: ста­жування викладачів українських вищих навчальних закладів у провідних єв­ропейських університетах; виконання спільних наукових програм із провід­ними університетами Європейського простору вищої освіти, країн-учасниць Болонського процесу, укладення міжуніверситетських двосторонніх догово­рів по обміну кадрами; створення спільних програм підготовки фахівців із провідними європейськими університетами. Продовжується підготовка нау­кових і науково-педагогічних кадрів, удосконалення їх компетенцій відпові­дно до сучасних вимог з метою забезпечення сталого розвитку держави та системи вищої освіти. Спрямовано зусилля на розроблення та впровадження професійних стандартів як основи для модернізації державних освітніх стан­дартів (навчальних програм, навчальних планів) для підвищення якості зміс­ту професійної освіти і навчання, приведення його відповідно до вимог ро­ботодавців і підготовки конкурентоспроможних педагогів. Передбачено роз­робку сучасних механізмів врахування вищими навчальними закладами по­треб ринку праці з метою сприяння працевлаштуванню випускників.

Проведений аналіз дозволяє дійти висновку, що модернізація системи вищої освіти в Україні за умов сучасних глобалізаційних процесів спрямову­ється на розвиток фундаментальної науки, українських і світових культур­них цінностей, орієнтації на ідеали демократії і гуманізму, які необхідні для існування та розвитку громадянського суспільства.ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

 

Інтеграція України у світове співтовариство актуалізує проблему готовно­сті суспільства й особистості до змін у всіх сферах життєдіяльності: соціаль­ній, економічній, науковій, політичній, техніко-технологічній. Ключовою характеристикою постіндустріального суспільства є зростання ролі людсько­го потенціалу, індекс якого сьогодні береться за основу оцінки рівня розвит­ку тієї чи іншої країни. У зв'язку з цим, пріоритетним завданням вищої про­фесійної освіти стає розвиток у майбутнього фахівця таких якостей і здібнос­тей, які дозволили б йому успішно адаптуватися до швидко змінних конку­рентних умов, з готовністю сприймати й реалізовувати інновації, створювати якісно новий соціальний простір. Тому характерною тенденцією сучасної освіти є інноваційність, яка визначає її відкритість до нового, випереджува­льний характер відносно інших галузей людської діяльності. Стратегія осві­тянської політики в галузі професійної підготовки спрямована на реалізацію інноваційної функції сучасної вищої школи як соціального інституту, яка, за визначенням В. Кременя, передбачає оновлення соціальних цінностей і норм шляхом відпрацювання нових та використання прогресивних цінностей зі світового освітнього досвіду, адекватних до соціально-історичних умов Укра­їни 1.

Методологічний аналіз передбачає розглядати інноваційні процеси як багаторівневий цілісний феномен, універсальний, закономірний за свою природою, суть якого полягає у генетично властивій здатності педагогічних систем до оновлення і розвитку та потребами професійної та особистісної самореалізації його суб'єктів.

Концептуальні засади інноваційних процесів у системі вищої освіти визнача­ється комплексом фундаментальних філософських, загальнонаукових та конкрет-нонаукових закономірностей і принципів, обумовлюється загальноцивілізаційними, національними, соціальними, регіональними умовами розвитку освіти та особисті-сними детермінантами суб'єктів інноваційних процесів.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи