П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи - страница 20

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

Соціокультурні умови інноваційних процесів характеризуються суспіль­ними, освітніми традиціями, національною ментальністю до сприйняття но­вовведень, рівнем потреб суспільства в інноваційних формах освіти.

Культура - головний стимул соціальних нововведень, тому рівень соціо-культурного історичного розвитку суспільства безпосередньо впливає на зміст і характер інноваційних перетворень у сфері освіти й виховання. Важ­ливу роль у формуванні моделей інноваційних процесів відіграють особли­вості національного менталітету, які впливають на поведінку людей загалом, в т. ч. у сфері освіти. Існуючі в суспільстві цінності, культуральні характерис­тики визначають особливості інноваційної поведінки людей. Як приклад, Ю. Карпова наводить Японію, де тенденція до групової роботи й групової солідарності визначила розвиток масового виробництва, стовідсотковий кон­троль якості, акцент на процесуальних інноваціях 2.

Загальновідомо, що освітній пласт в системі педагогічної діяльності ВНЗ є визначальним (а його, як відомо, забезпечують дисципліни і предмети гума­нітарного циклу). Досвід підготовки фахівців показує, що навчання, яке ви­ключає духовно-моральну складову й орієнтоване лише на передачу макси­мального обсягу знань й освоєння технологій, не забезпечує професійну ус­пішність спеціаліста. У зв'язку із цим надзвичайно важливе розуміння вищо­го навчального закладу як соціокультурної системи, функції якої не обме­жуються підготовкою людини до професійної діяльності. Його необхідно ро­зглядати як форму трансляції і відтворення культурних норм, цінностей, ідей, як простір генерування суспільної ідеології, яка разом з її носіями врос­тає в культуру і дасть свої плоди3.

1 Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. - К.: Академ­видав, 2004. - С. 339.

2 Карпова Ю. А. Введение в социологию инноватики: Учебное пособие / Ю. А. Карпова. -

СПб.: Питер, 2004. - С. 43.

3 Барановский А. И., Вольвач В. Г. Инновационный вуз на рынке образовательных услуг: Монография. - Омск: Изд-во Омского экономического института, 2005. - С. 54.


Організаційно-управлінські умови реалізації інноваційних процесів пе­редбачають: актуалізацію потреб освітян в інноваціях; наявність необхідних для вирішення сучасних проблем освіти ефективних, науково обгрунтова­них новацій та достатню інформованість про них педагогічної спільноти; організацію інноваційної діяльності навчальних закладів на основі сучасних моделей інноваційних процесів; готовність (структурний і функціональнийстан) педагогічної системи вищого навчального закладу до сприйняття й ре­алізації інновацій; інноваційний тип управління на всіх рівнях системи осві­ти, науково-методичний та організаційний супровід інноваційних процесів, матеріальне та моральне стимулювання учасників інноваційного процесу.

Організація діяльності інноваційного навчального закладу вимагає ство­рення особливих структур, каналів комунікації, нових педагогічних позицій, що дає неявний на перший погляд, але вагомий педагогічний ефект. Серед умов, що забезпечують розвиток інноваційних навчальних закладів, І. Фрумін виділяє як організаційні умови (створення клімату сприяння екс­перименту в педагогічному колективі; організація нової системи контролю за ходом експерименту; оптимальне включення інноваційних занять у зага­льний перебіг навчально-виховного процесу), так і змістовні умови (обгово­рення експерименту на семінарах, адміністративних нарадах, кваліфіковану експертизу й діагностику нововведень)1.

Психолого-педагогічні умови полягають у сформованості готовності ви­кладачів і педагогічного колективу в цілому до активного творчого пошуку й реалізації інновацій, розвитку інноваційного мислення педагогів, зняття бар'єрів інноваційної діяльності, збереження здоров'я науково-педагогічних працівників, профілактиці їх професійного вигорання, отриманні позитив­ного емоційного ефекту від впровадження попередніх інновацій (ситуація успіху).

Успішність інноваційної діяльності передбачає, що педагог усвідомлює практичну значущість різних інновацій у системі освіти не лише на профе­сійному, а й на особистісному рівні. В цілому готовність до інноваційної пе­дагогічної діяльності визначається як особливий особистісний стан, який пе­редбачає наявність у педагога мотиваційно-ціннісного ставлення до профе­сійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості й рефлексії. Вона є основою акти­вної суспільної і професійно-педагогічної позиції суб'єкта, яка спонукає до інноваційної діяльності та сприяє її продуктивності 2.

Таким чином, закономірності інноваційних процесів проявляються як су­купність інституційних, соціокультурних, організаційно-управлінських, психолого-педагогічних умов, що відтворюють необхідні, істотні, стійкі від­ношення і зв'язки між інноваційним і традиційним в освіті, а також самих педагогічних систем навчальних закладів з інноваційним середовищем. Оскільки всі групи умов діють не ізольовано, а взаємодоповнюють одна одну, знаходяться в певній ієрархічній залежності, забезпечити реалізацію новов­ведень може тільки їх цілісність.

1 Фрумин И. Пути инновационной школы / / Директор школы. - 1993. - № 4. - С. 59-64.

2 Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. - К.: Академ-

видав, 2004. - С. 277.


У значній мірі ефективність інноваційної діяльності ВНЗ визначається її організацією відповідно до сучасних моделей інноваційних процесів.У вітчизняній літературі в основному інноваційний процес розглядається у вузькому значенні через виділення окремих його послідовних стадій. У за­рубіжних дослідженнях виділяють ряд поколінь еволюції моделей іннова­ційних процесів1.

Зміна соціально-виробничих відносин зумовила перехід від простих лі­нійних до нових інтеграційних моделей інноваційного процесу. їх сутнісна відмінність за Р. Росвеллом, полягає в тому, що "акцентується увага на пара­лельній діяльності інтегрованих груп і зовнішніх горизонтальних і вертика­льних зв'язках"2.

У цих моделях системоутворювальним чинником виступає інтеграція на­укових досліджень й експериментальних розробок з виробництвом і робить­ся акцент на більш тісну співпрацю з постачальниками і споживачами. У той же час значно збільшується горизонтальне співробітництво (створення спі­льних підприємств, стратегічних альянсів).

У системі вищої освіти інтегровані моделі інноваційних процесів привели до створення навчально-наукових педагогічних комплексів "ВНЗ-ЗНЗ", на-вчально-науково-виробничих комплексів, експериментальних навчальних закладів, науково-методичних лабораторій, науково-дослідницьких центрів, що забезпечило оптимальні умови для плідної співпраці педагогів-науковців і педагогів-практиків. Інтеграція педагогічної науки і шкільної освіти з одно­го боку спрямовує і конкретизує напрямки наукових досліджень відповідно до актуальних проблем освіти і виховання, з іншого - інноваційні розробки стають більш затребуваними школою, збільшується ефект від реалізації но­вовведень.

У сучасних теоріях інноваційного процесу акцент зміщується на ство­рення інноваційних мереж (innovationnetwork) (С. Freeman) 3. Основна ідея цих теорій полягає в тому, що взаємодію й обмін знаннями необхідно здійс­нювати не тільки між різними підрозділами підприємства, а й з іншими —джерелами знань" (підприємства, університети, дослідницькі центри, спо­живачі, постачальники).

1 Chaminade C., Roberts H. Social Capital as a Mechanism: Connecting knowledge within and across firms. Third European Conference on Organizational Knowledge, Learning and Capabilities (OKLC) Athens, Greece, April 2002].

2 Rothwell Roy. The Changing Nature of the Innovation Process / / Technovation, 1 Jan.1993: Пер, обработка А. Сенин. - Электронная версия, 2001 / http:/ / technopark.al.ru / business / innovation / innovation.htm].

3 Freeman C. Networks of Innovators: a synthesis of research issues. The Economics of Hope / Freeman C. (Ed.), London: Pinter, 1992. - Р. 99.

4 Rothwell Roy. The Changing Nature of the Innovation Process / / Technovation, 1 Jan.1993: Пер, обработка А. Сенин. - Электронная версия, 2001 / http:// technopark.al.ru / business / innovation / innovation.htm].


Це покоління інноваційних процесів Р. Росвелл називає "моделями стра­тегічних мереж (strategic networking model), стратегічної інтеграції і встанов­лення зв'язків"4. Відрізняється такий інноваційний процес тим, що до пара­лельного процесу розробки інновації додаються нові функції: ведення нау­ково-дослідницької діяльності й конструкторських розробок з використан­ням систем обчислювальної техніки та інформатики, електронних мереж і засобів зв'язку, за допомогою яких встановлюються стратегічні зв'язки нова­торів з постачальниками, партнерами, споживачами.

Стратегічним елементом моделей інноваційного процесу стали інфор­маційно-комунікативні технології внутрішніх і зовнішніх зв'язків, оскільки обмін інформацією й обробка даних стає ключовим фактором інноваційного процесу.

Однак інформація і дані є тільки одним із множини елементів, що забез­печують ефективність інноваційного процесу. Конкурентоспроможність і переваги організації головним чином базуються на не явних, а прихованих знаннях і навчанні персоналу. Рівень інноваційного потенціалу ВНЗ визна­чається саме тим, якими знаннями він володіє, як інтенсивно їх використо­вує, збільшує, створює їх і як навчається. Акцент робиться саме на прихова­них знаннях і механізмах, які дозволяють примножити цей вид знань. При­ховані знання - це персональні знання, які безпосередньо пов'язані з індиві­дуальним досвідом. Такі знання як нематеріальні активи стають основними ресурсами і визначають інноваційний потенціал навчального закладу. З цих позицій модель інноваційного процесу пов'язана перш за все зі стратегією швидкого навчання як основного джерела знань і підвищення можливостей оперативно реагувати на зовнішні зміни й потреби ринку.

Концепція стратегічного розвитку ВНЗ як інноваційної системи передба­чає забезпечення стабільної (довгострокової) конкурентної переваги за раху­нок безперервного здійснення інноваційної діяльності на основі управління знаннями. Управління знаннями - це процес створення, структурування та використання співробітниками бази знань своєї організації. За таких умов ВНЗ стає системою, що самоорганізується, самонавчається.

У міру того, як навчальні заклади усвідомлюють необхідність стати більш інноваційними, гнучкими й швидкодіючими, вони все частіше починають бачити в управлінні та обміні знаннями спосіб підвищити ефективність ви­користання своїх людських ресурсів й отримати важливі конкурентні пере­ваги. Тепер від співробітників чекають, що вони будуть набагато активніше, ніж раніше, зможуть генерувати ідеї і вирішувати проблеми, а також викону­вати більше завдань у більш стислі терміни. Так як основний капітал іннова­ційної організації - людські ресурси, тому все більше значення надається са­монавчанню персоналу, підвищення кваліфікації співробітників, обміну до­свідом.

У найближчому майбутньому, на загальну думку експертів, управління знаннями стане чи не єдиною можливістю зберегти лідируючі позиції у ви-сококонкурентному середовищі, адже в сучасних умовах перемагає той, хтовміє працювати швидше й ефективніше, а значить, той, хто володіє й управ­ляє знаннями1.

Вищі навчальні заклади, діяльність яких будується на чітко визначених теоретико-методологічних засадах створення та реалізації інновацій, дають стабільні результати в якісно нових показниках наукової, навчально-виховної, науково-методичної, виробничої діяльності. Інноваційний освітній заклад визначається стратегію розвитку, що приводить до системних змін у цілях, структурі, змісті та технологіях навчально-виховного процесу.

1 Джанетто К., Уиллер Э. Управление знаниями. Руководство по разработке и внедрению корпоративной стратегии управления знаниями / Пер. с англ. Е. М. Пестеревой. - М.: Добрая книга, 2005. - С. 27-30.


Основною характеристикою інноваційних ВНЗ є постійне оновлення і саморозвиток на основі аналізу своєї роботи. При цьому інноваційна органі­зація діяльності вимагає створення особливих гнучких структур, що забезпе­чують дію об'єктивних і суб'єктивних детермінант інноваційного процесу із врахуванням особливостей його функціонування на рівні ВНЗ. Ефективність інноваційних процесів у навчальному закладі визначається вибором і обгру­нтуванням вихідних методологічних і теоретичних позицій, які визначають спрямованість і зміст нововведень і забезпечують системний рівень їх впро­вадження.Вознюк О. В.

 

 

СИНЕРГЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗНАНЬ У СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Інтенсифікація інформаційних потоків, як один із головних чинників входження глобалізованого світу в еру інформаційного суспільства, відобра­жає кризу класичної наукової парадигми, яка виявляється у поширенні двох протилежних тенденції сучасної науки - універсалізації та інтеграції знань з одного боку, та їх науково-технічної спеціалізації - з іншого.

Подібним же чином маємо протиріччя, з одного боку, між тенденцією щодо посилення розподілу праці, наукової спеціалізації (у педагогіці - це ро­звиток профільної освіти), а з іншого - тенденцію до розвитку міждисциплі­нарного наукового синтезу, який випливає з феномену, що отримав назву "інформаційний бум", який став характерною прикметою ХХ століття. Так, номер "Нью-Йорк Тайм" містить інформації стільки ж, скільки в XVII столітті за все життя перероблялось людиною. Нині за 40 хвилин в світі генерується стільки ж інформації, скільки її є в Британській енциклопедії. Якщо в 70-ті роки XX століття об'єм наукової інформації подвоюється кожні 5 років, то в 80-ті цей процес триває кожні 2 роки, а в 90-ті подвоєння відбувалось кожен рік. Відомо, що у 1980 році в світі видавалося понад 100 тис. наукових журна­лів, де публікувалися більше 2 млн. статей; у рік видавалося понад 10 тис. на­укових книг; спеціальні публікації, такі як бюлетені, звіти про конференції, симпозіуми, реферати видавалися до 2 млн. за рік, при цьому темп цих ви­дань зростає на 10 % за рік.

Відтак, "поглиблення процесу спеціалізації наук призвело до того, - пи­ше І. Г. Грабар, - що в деяких галузях знань обсяг публікацій практично не­озорий. У процесі дослідження вчений, як правило, витрачає левову частку часу на вивчення новітньої літератури за своїм фахом" 1. Цю проблему В. Чалідзе коментує таким чином: "Продовження інформаційного буму ра­ніше або пізніше має привести цивілізацію до відмовлення від звичаю циту­вати всіх попередників. Доведеться розділити пізнання й історію пізнання" 2.

При цьому важливо, що інформаційний бум зумовлений, перш за все, ба­гатократною репродукцією та повторенням вже відомої інформації, а не зро­станням кількості нових знань3. Уперше в історії людства ідеї і технології трансформуються у часі швидше, ніж покоління людей, коли актуальним постає явище "напіврозпаду компетентності", пов'язане із тим, що у деяких галузях науково-технологічна база суттєво змінюється за декілька років.

1 Грабар І. Г. Передмова / І. Г. Грабар // Світ людини: проблеми комплексного вивчення / Вознюк О. В., Тичина О. Р. - Житомир : Волинь, 1997. - С. 3-4.

2 Чалдини Р. Психология влияния / Р. Чалдини. - СПб. : Питер Ком, 1999. - С. 6.

3 Там само, с. 248.


Загалом, людство ще ніколи не володіло таким незліченним обсягом ін­формації, але воно ще ніколи не знаходилося настільки далеко від розуміннясвоєї сутності, пізнання якої виявилося роздробленим, розпорошеним у сфе­рі множини наукових дисциплін, потоплених у океані інформаційного бума.

Все це вимагає побудови такої педагогічної системи, яка б забезпечила впровадження в освітню галузь синтетичного знання, що формується на ос­нові міждисциплінарних зв'язків. Синергетика - один із новітніх наукових напрямів - може вважатися провідною галуззю міждисциплінарних дослі­джень, що поширюються на всі сфери суспільного буття. Сучасні наукові до­слідження засвідчують, що синергетична парадигма сприяє глибокому пі­знанню таких складних нелінійних відкритих систем, як суспільство та різ­них його підсистем, зокрема й освіти

Актуальною є кардинальна трансформація освітньої галузі України, яка потребує врахування синергетичних принципів її самоорганізації як відкри­тої соціальної системи. Тому на сучасному етапі розвитку педагогічної науки концепція синергізму в навчанні та вихованні набуває інтенсивного розвит­ку, а ідеї синергетики знаходять широке застосування в освітньому просторі, коли педагогічні системи починають аналізуватися в термінах синергетичної теорії самоорганізації.

Одним із наслідків поширення синергетичної парадигми пізнання світу є організація знань в системі освіти відповідно до принципів міждисциплінар­ного синтезу.

Тому проблема застосування принципів синергетики в освітній галузі стає предметом дослідження багатьох науковців, коли актуальним постає ро­зробка системи інтегративних, синтетичних, фундаментальних знань в освітній сфері, зокрема й у сфері професійно-педагогічної підготовки.

Слід сказати, що проблема організації й відбору змісту освіти вивчається Ю. К. Бабанським, І. Я. Лернером, В. В. Краєвським, П. І. Підкатовським та ін. Зараз стає зрозумілим, що у вищій школі поряд з традиційними текстами, наочним матеріалом слід вводити нові форми подання знань, які в свою чер­гу зумовлюють пошук засобів їх подання в дидактичному процесі та методів щодо переробки інформації - навчально-пізнавальних операцій, методів на­вчання і викладання 1, оскільки навіть однакова за змістом інформація може бути втілена в різноманітну форму 2.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи