П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

1 Муляр В.І. Смисложиттєві орієнтири особистості // Вісник Житомирського державного технологічного університету. Філософські науки. - 2006. - №1. - С. 71.

2 Семенов В.С. О перспективах человека в ХХІ столетии / / Вопросы философии. - 2006 -№9. - С. 26 -37.


Сучасні дослідники проблем існування людини у глобалізованому, тех-нологізованому інформаційному суспільстві прагнуть проаналізувати перс­пективи її розвитку для подальшої корекції низки соціокультурних процесів передусім формування, саморозвитку та самореалізації особистості. Так, В.С. Семенов виділяє такі необхідні та актуальні напрямки розвитку як роз­виток людини з життєвою орієнтацією "Бути", а не "Мати", з пріоритетом ду­ховно-морального та опорою на високі цінності, з пріоритетом в людині со­ціальних начал, соціальної справедливості, соціальної рівності, соціального колективістського спілкування, всебічний розвиток особистості, свобода лю­дини, прагнення до вищих устремлінь цільності та цілісності2. Саме здійс­нення кожного компонента сприяє реальному утвердженню індивідуальної свободи як форми і обов'язкової умови самореалізації особистості. При цьо­му варто зазначити, що акцентується увага не на розумово-вольових зусил­лях особистості, а передусім на духовній сфері. Це обумовлюється особливо­стями розвитку сучасного українського кризового суспільства, коли виникає потреба у новому процесному підході до самореалізації особистості, яка по­винна уже не просто ставити собі за мету у конкретні і, враховуючи динамі­чність, інформаційну насиченість та формалізованість соціальних процесів, насамперед стислі терміни досягнути бажаних результатів, а створити необ­хідні умови для вивільнення власних творчих сил, які у сприятливий для неї час спрацюють самі собою, досягши свого неповторного резонансу зі світо­вою соціально-духовною цілісністю1. І тому на перший план, за таких умов, виходять, крім розуму, й інші суб'єктні прояви духу, зокрема почуття, від­чуття, інтуїція. Кризи у всіх сферах українського суспільства утверджують нині відчуття кризовості людського буття. Це призвело до криз в структур­них компонентах процесу самореалізації, зокрема до трансформації мотива­ційних компонентів самореалізації особистості, до кризи ідентичності та кризи професійного самовизначення, до утвердження невизначеності при складанні програми самореалізації. Утім, основними способами подолання детермінантного впливу криз є, по-перше, формування особистісної озна­ки - універсальності та, по-друге, посилення уваги культури до пошуків ін­дивідом сенсу життя.

Така ситуація суттєво детермінує процес самореалізації, акцентуючи ува­гу насамперед на формуванні культури поведінки індивіда у цих умовах, на виробленні особистісної здатності зводити прояви тотальної кризи до міні­мального впливу на власне життя, здатності швидко засвоювати основні умо­ви сучасних соціальних норм та правил, здатності адаптуватися до різного роду соціальних змін. Відповідно до цього зростає роль особистості в таких процесах, збільшується рівень її свободи і одночасно відповідальності.

П'ятим же фактором, котрий є доволі неоднозначним та суперечливим, можна визначити вплив випадковостей на процес самореалізації особистості. Особливістю розвитку філософської науки на рубежі ХХ - ХХІ століть стала, на думку П.Ю. Сауха, зміна відношення до навколишнього світу, який "пос­тає ... не у формі декартівського механізму (що існує за принципами при-чинно-наслідкових зв'язків), а як "збірник" процесів самоорганізації (спон­танного становлення і необоротних катастрофічних змін)"2. У сучасному сві­ті стають домінуючими невизначеність, випадковість і нестабільність, які суттєво детермінують людське буття. Ще А. Шопенгауер, відмічаючи цю те­нденцію суспільного розвитку, визнає людський світ світом випадковостей і тому "кожен, хто пробудився від перших юнацьких мрій, повинен визнати, що наш людський світ - це царство випадковості й омани, котрі нещадно ро­зпоряджаються у ньому - у великому і малому, а поряд з ними розмахує ба­тогом ще тупість і злість"3.

1 Курбатов О.Г. Проблема душевної гармонії особистості в умовах духовної кризи суспі­льства. Автореф. дис. ... канд. філос. наук. - Запоріжжя, 2000. - С. 15.

2 Саух П.Ю. Філософія: бунтівний дух у пошуках панацеї // Вісник Харківського націо­нального університету ім. В.Н. Каразіна - №598. Філософські проблеми науки, освіти та куль­тури доби постмодерну. - 2003. С. 4.

3 Шопенгауэр А. Мир как воля и представление / / Собр. соч в 5 томах. - Т. 1. - М.: Мос-ковсий клуб, 1992. - С. 308.


Відзначаючи залежність самореалізації особистості від життєвих обста­вин, слід відмітити, що не можна перебільшувати їх роль, перетворювати та­ким чином на фатально визначену долю, оскільки особливою характеристи­кою суто людського існування є відсутність суворої детермінованості чи за­конами її біологічного виду, чи соціально-культурними чинниками. Індивід народжується нездатним до самостійного існування, без детальної чітко роз­писаної програми його власного життя, а саме у цьому бутті він у процесі са­морозвитку та самореалізації здійснює із безмежної кількості варіантів та способів життя свою власну модель. Перед кожним індивідом постає про­блема вибору конкретної моделі, при цьому актуальності набувають питан­ня свободи вибору. Потрібно зазначити, що людина не може бути абсолютно вільною, оскільки постійно залежить від чинників, які обумовлюють її пове­дінку, світовідношення, вона є носієм певної генетичної спадковості, знахо­диться під впливом соціально-культурних факторів конкретного соціуму, а останні своєю спільною дією створюють різного роду випадковості, в які втя­гується дана людина.

Розглядаючи випадковість і процес самореалізації особистості, слід відмі­тити діалектичний взаємозв'язок цих явищ, адже, з одного боку, реалізуючи власні сутнісні сили, особистість втілює певну життєву програму, прагне по­долати, хоч і не зняти повністю, вплив випадкового, здатного її змінити або зламати взагалі. А з іншого боку випадковість примушує індивіда створюва­ти таку модель саморозгортання, яка була б пластичною, легко змінювалась та адаптувалась до непередбачених змін, спонукає до набуття ним цілісності (як необхідної для даного процесу особистішої якості) до пошуку духовних засад. Таким чином можна визнати детермінуючу роль випадковості у про­цесі самореалізації.

Усвідомлення залежності людини від непередбачених чи неспрогнозова-них зовнішніх чинників знаходить своє відображення ще у міфологічній сві­домості у понятті "доля", яка утверджує абсолютну детермінацію людського буття волею богів. Людина визнається нездатною не тільки змінити наперед визначене власне життя, але й навіть пізнати свою індивідуальність для по­дальшої корекції майбутнього з метою повного розкриття здібностей. При чому повелінням долі підкорені не лише люди, а й самі боги. Віра в абсолют­ну визначеність вищими надприродними силами усього життєвого шляху індивіда є містифікованою, спрощеною формою його самодіяльності. Відпо­відно, доля заперечує втручання випадковості у життя людини, при цьому зберігаючи за ним свободу, дає можливість дізнатись, що з нею повинно тра­питись у майбутньому і пропонуючи вибір: скоритися або протистояти їй.

А взагалі доля конституюється у контексті культурно домінанти детермі-нізма, зрозумілого у якості примусової каузальності, яка передбачає наяв­ність зовнішньої детермінанти будь-якого процесу і знайшла своє відобра­ження у різних культурних інтерпретаціях. Вона розуміється, з одного боку, як фатально визначена необхідність, коли зовнішні по відношенню до інди­віда умови суворо детермінують не тільки його діяльність, а й усе життя. З іншого ж боку, доля свідомо твориться індивідом вчинками, діями та й жит­тєдіяльністю в цілому. Серединною між цими граничними уявленнями єідея виконання людиною визначеного вищими силами призначення, в якій сутність самореалізації полягає у пошуку свого місця у суспільстві без актив­ного впливу на об'єктивні обставини та втручання у власне життя.

Як відомо, механізми подолання деструктивної дії явищ випадковості у процесі самореалізації закріплюються у культурі. Річ у тім, що детермінантні соціальні чинники містять у собі набір готових моделей для самореалізації, її правила, норми, ціннісні настанови та регулятори. Вони нав'язують індивіду конкретний порядок, інституціалізований в конкретному соціумі, і є обов'язковим для дотримання. Проте, реалізація особистістю власних сутніс-них сил можлива лише за умов існування індивідуальної свободи та наявнос­ті непередбачених наперед моментів. Готові моделі для самореалізації особи­стості повинні містити у даному процесі можливості здійснення вільного ви­бору її змісту та форм і можливостей їх змінювати у залежності від змін жит­тєвих обставин. Такою сферою об'єктивної та суб'єктивної реальностей є ку­льтура, яка постає концентрованим і суперечливим досвідом людських сут-нісних сил та містить у собі поліваріантність вибору, взаємозв'язків, відно­шень, узагальнені практики розв'язання суперечності "індивідуальне - соці­альне", при чому як здійснені, так і ті, що потенційно могли б бути виконані.

Загалом, культура містить у собі готові моделі для реалізації особистістю власних сутнісних сил і цим самим сприяє подоланню напруги, яку викли­кають випадкові явища, що загрожують змінити життєву програму індивіда. Адже сучасні процеси, які відбуваються в українському суспільстві, характе­ризуються переломними змінами, насамперед соціальними і культурними. Вони супроводжуються ломкою усталених традиційних форм життя, їх пе­реосмисленням, переоцінкою цінностей та ідеалів, а також пошуком нових, адаптованих до нинішніх соціальних умов життєвих установок, форм та спо­собів самореалізації. Сучасна культура "не тільки сприяє утвердженню віль­ного та творчого розвитку людини, але й, поклавши на її плечі всю відпові­дальність за рішення, які вона приймає, відкриває немалі можливості для стихійних форм її індивідуального самовираження"1 та для втручання випа­дкових обставин у структурний процес самореалізації взагалі. Цей процес ускладнюється також неоднозначністю співвідношення традиційних та су­часних форм суспільного життя.

1 Григорьян Б.Т. Человек. Его положение и призвание в современном мире. - М.: Мысль,

1986. - С. 18.

2 Кон И.С. Открытие "Я". - М.: Политиздат, 1978. - С. 115.


Особистість як соціальний організм володіє здатністю до самовизначення у життєвому просторі, а міра реалізації свободи у життєвому самостверджен­ні вирізняє особистість та "випадкового" індивіда. Останній формується в си­лу того, що його буття, життя визначаються не його власною самодіяльністю, є продуктом не його особистості, а випадку, який обумовлений випадковістю народження і соціальним становищем, які і визначають його долю2. Розпре-дмечуючи культурний досвід, особистість оцінює життєві ситуації, в які пот­рапляють інші люди, виробляє своє специфічне відношення до них як до ре­алій власного життя. Проте, у процесі самореалізації їй доводиться приймати власні рішення, усвідомлюючи ймовірність їх хибності, котрі можуть рішуче змінити подальше життя.

У таких ситуаціях на перший план виходить свобода індивіда, яка поля­гає у тому, що основою для вибору повинні бути аналіз та оцінка ситуації, свідоме відношення до життєвих подій і, врешті-решт, індивідуальна відпо­відальність, адже для цього "важливо передусім зрозуміти, чи є на життєвому шляху людини те, що не залежить від неї, якщо є, то що воно собою предста­вляє і які сили визначають непередбачені вільним волевиявленням людини повороти на її життєвому шляху"1.

У сучасному динамічному та формалізованому світі існує величезна кіль­кість готових стереотипних способів тлумачення різних життєвих ситуацій, у зв'язку з чим у індивіда доволі часто виникає бажання уникнути відповіда­льності, переклавши її на випадкові обставини, на інших людей або на певні соціальні інституції. Фаталістична залежність від зовнішніх для індивіда де­термінантів знімається сформованістю в нього внутрішньої мотивації само­розвитку, появою внутрішньої необхідності самореалізації. Вона виходить із нього самого, а не із зовнішніх обставин, а відтак, він може здійснити себе ігноруючи "ігри" долі, страх смерті, тому що він не може зрадити своїй справі чи своїй ідеї. Здійснення родової характеристики людини, яка полягає у сві­домому облаштуванні її життя та у здатності до самостійного вибору, сприяє утвердженню такої особистості, сформована життєва програма якої не зазнає суттєвих впливів випадкових явищ. Потрібно визнати, що взагалі життя ін­дивіда лише у другу чергу обумовлюється його позаособистісним буттям, яке, в принципі, складає лише його зовнішню оболонку, котра й містить у собі усе випадкове та невизначене. І лише, як зазначає Н.В. Хамітов, екзисте­нція як граничне буття людини і є саме тим прагненням до абсолютної неза­лежності, коли вона бажає самореалізуватися будь-якими шляхами в лабіри­нті необхідностей та випадковостей2.

1 Коган Л.Н. Человек и его судьба. - М.: Мысль, 1988. - С. 99.

2 Хамитов Н.В. Философия человека: от метафизики к метаантропологии. - К.: Ника-Центр, М.: Институт общегуманитарных исследований, 2002. - С. 8.


Таким чином, необхідною умовою для процесу самореалізації особистості є її внутрішня свобода, яка формується у структурному процесі цілепокла-дання, що містить у собі такі етапи як самопізнання, самоідентифікація, са­мосвідомість, самооцінка і самозаперечення. Осмислення індивідом ролі цих чинників і рівень сформованості внутрішньої свободи, ініціативності у пере­творенні соціальної дійсності та складанні програми самореалізації сприя­ють утворенню певної його незалежності від несуттєвих життєвих обставин. Доволі змістовне дослідження впливу зовнішніх соціальних детермінант на формування внутрішньої індивідуальної свободи і залежності від випадково­сті здійснене Супоницькою І.М., яка на основі порівняльної характеристики відношення до праці в американському та російському суспільствах дово­дить, що різні природне і соціальне середовища породжують різні цінності.А тому в одному суспільстві (наприклад, американському) більшість людей вірить, що успіх є результатом трудової діяльності індивіда, а самореалізація особистості залежить винятково від її активності у вільному суспільстві рів­них можливостей, а в іншому (зокрема, російському) покладаються насампе­ред на випадок, удачу, що врешті-решт перетворює їх на фаталістів1. Набут­тя індивідом особистої свободи як обов'язкової умови самореалізації особис­тості втрачає своє змістовне значення для представників останнього типу су­спільства, її результат у такому разі залежить уже не від самої людини, а від зовнішніх незапланованих та нерегульованих обставин.

Вплив випадковості на процес самореалізації особистості може бути як деструктивним, коли незаплановані чи непередбачувані зовнішні або внут­рішні фактори не дозволяють здійснювати визначений нею конкретний вид діяльності, так і конструктивним, організуючим, коли обставини сприяють переходу до наступного етапу життєтворчості раніше, ніж індивід заплану­вав. Особливістю самореалізації є те, що для цілісної особистості будь-який вплив випадкових факторів не може мати вирішального значення. Це дося­гається формуванням у неї такої якості як спрямованість у майбутнє, яка, у свою чергу, втілюється у практичні життєві плани та програму самореаліза-ції, адже, як слушно зазначає Л.В. Сохань, і весь індивідуальний життєвий шлях "детермінується як дією обставин, що виникають стихійно, відповідно до цілей і форм життєдіяльності, так і обставин, що є результатом свідомої і планомірної діяльності"2. При рефлексії свого життя людина обов'язково опирається на минуле, але й одночасно прагне зазирнути у майбутнє, аналі­зуючи сьогоденні об'єктивні обставини та індивідуальні можливості.

1 Супоницкая И.М. Успех и удача: отношение к труду в американском и российском об­ществе. - Вопросы философии. - 2003. - №5. - С. 53.

2 Сохань Л.В. Життєвий шлях особи: життєві програми і цілі // Філософська думка. -1982.-№1.- С. 14.


Планування майбутнього вимагає від індивіда обов'язкового вивчення іс­нуючих соціальних умов та можливостей, на основі яких прагне реалізувати осмислені й визначені цілі життєтворчості, зокрема отримати бажану освіту та кваліфікацію, здійснити трудову кар'єру, створити сім'ю, забезпечити вла­сне існування необхідними матеріальними благами. Варто наголосити на суб'єктивності таких уявлення індивіда про минуле і майбутнє. Воно може бути помилковим, ілюзорним, але разом з тим визначена спрямованість є пі-дгрунтям для особистішої саморегуляції світоперебудови, навіть зміни світо-відношення, якщо теперішні умови не дозволяють розкритися здібностям людини. Саме спрямованість у майбутнє і зумовлює індивідуальну свободу кожної людини, адже майбутнє - це шляхи, які ми вибираємо. У плануванні майбутнього важко передбачити усі можливі варіанти його розгортання, але воно є пластичним, оскільки включає втручання різного роду випадковостей. Однак, коли в особистості сформована потреба у самореалізації, то плану­вання майбутнього містить у собі визначальну спрямованість, втілення якої сприяє їх подоланню та, при потребі, й усуненню.Програма самореалізації особистості, як і взагалі її життєва програма, представляє собою цілісне уявлення індивідом власного життєвого шляху, основні цілі, засоби досягнення та результати самодіяльності. У програмі за­кріплюються основні направленості особистості, її цілі, відношення до світу та власного життя, що знаходить більш конкретне відображення у планах. Це своєрідних уявний образ майбутнього людини, результат її самопізнання, самовизначення, самоідентифікації та сформованої самосвідомості, основ­ною характерною рисою якого є спрямованість на суб'єкта. Адже він є дію­чим індивідом, котрий перетворює об'єктивний світ і реалізує власні сутнісні сили, самоудосконалюється і набуває індивідуальної свободи у взаємодії з ним. Реалізація свободи передбачає подолання індивідом випадкових та сти­хійних явищ, що стає можливим при виконанні низки умов. Особистість на­самперед повинна ставити реалістичні цілі та напрямки самореалізації, узго­джені із суспільними цілями, підібрати відповідні способи їх досягнення, а саме суспільство, у свою чергу, повинно створювати необхідні умови для все­бічного розвитку кожного, а уже оволодівши знаннями про об'єктивні соціа­льні закони, індивід зможе прогнозувати динаміку соціальних процесів, зме­ншити залежність від стихійних суб'єктивних факторів. Виходячи з цього, ще однією доволі значною умовою постає вироблення індивідуальної здат­ності здійснювати "самомодель", що включає у себе пізнання та усвідомлення власних здібностей, пошук ефективних шляхів самореалізації. Саме на осно­ві правильного здійснення "самомоделі" стає можливим робити певні про­гнози, програми та плани, що сприяє усуненню суворо детермінативного впливу випадкових чинників.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи