П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи - страница 29

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

Специфіка життєвих програм та планів полягає не тільки у тому, що во­ни дозволяють передбачати майбутній розвиток індивіда у конкретних соці­альних умовах і стимулюють подальший розвиток основних структурних елементів процесу самореалізації, зокрема самопізнання, самооцінки та са­мовизначення. Це зумовлюється тим, що довгострокові плани містять у собі невизначеність та неконкретність, а для подальшого саморозвитку індивід повинен мати можливість на основі результатів реалізації кожної життєвої цілі корегувати саму програму.

Отже, у сучасному суспільстві відбуваються глобальні трансформаційні процеси, які суттєво впливають на характер сучасної гуманітарної освіти. їх основними ознаками є кризовість, невизначеність та нестабільність. Процес самореалізації особистості у таких умовах зазнає впливу перманентних соці­альних, політичних, духовних, інформаційних криз. За такої ситуації основ­ними детермінуючими факторами самореалізації особистості в сучасному українському суспільстві можуть виступати, по-перше, глобальні культурні зміни. Вони характеризуються тим, що у культурі суспільства немає адекват­ної до мінливих умов життя моделі для самореалізації, утверджується масова культура, для якої базовим типом особистості стає споживач, чия самореалі-зація здійснюється на основі "рекламних установок", сферою самореалізації тут виступає передусім віртуальна реальність і збільшується роль ризиків.По-друге, посилюється вплив науково-технічного прогресу на соціальну ку­льтуру, на автономність індивіда та на структурні елементи цілепокладан-ня - самовизначення та самоідентифікацію. Новітні інформаційні технології намагаються помістити індивіда у віртуальні світи, у яких втрачається реа­льність часу та сенс життя, а, отже, й індивідуальна свобода як обов'язкова умова і форма самореалізації особистості. По-третє, нині спостерігається не­відповідність освіти соціально-культурним змінам. По-четверте, вплив соціа­льно-культурних криз на структурні елементи самореалізації призвів до трансформації мотиваційних компонентів, кризи ідентичності та професій­ного самовизначення, утвердження невизначеності при складанні програми самореалізації. Девальвація традиційних культурних цінностей призводить до ускладнення пошуку особистістю власної ідентичності, а неможливість відповідати соціальним вимогам поглиблює кризу ідентичності, в якій пере­вага надається груповим інтересам і нівелюється індивідуальна автономність. Основною вимогою, яка ставиться сьогодні до культури, є створення суспі­льного ідеалу людини, що містив би передусім такий комплекс цілей, як ак­тивність, свобода та автономність у процесі самореалізації. Криза у профе­сійній сфері позначилась відходом на другий план трудової діяльності як головного способу самореалізації особистості, поступаючись іншій функції -матеріального збагачення. По-п'яте, підвищується детермінуюча роль випа­дкових факторів у процесі самореалізації особистості, оскільки фундамента­льною характеристикою людини є непередбачуваність долі, унікальність і свобода. Вплив незапланованих чи неспрогнозованих подій та явищ обумов­лює розвиток кожної людини, і, навіть, може бути основною детермінантою для "випадкового індивіда", чиє буття визначається не його власною самодія­льністю, а передусім соціальними та біологічними умовами. Але лише осо­бистість, яка реалізує власні сутнісні сили за створеною життєвою програ­мою, має здатність протистояти їх негативній руйнівній дії. Характерною ознакою сформованості такої особистості є, на наш погляд, набуття внутрі­шньої свободи, автономності та здатності здійснювати відповідальний вибір.

Основними способами подолання негативного впливу визначених фак­торів на свободу самореалізації особистості є такі: формування нового типу індивідуальності, для якого значення має утвердження відчуття "граничності буття", виховання у молоді здатності до свободи як особливої характеристи­ки людини-екзистенційної істоти, формування універсальності як особистіс-ної ознаки, посилення особливої уваги спільноти до пошуків індивідом сенсу власного життя як основи для складання програми самореалізації.Яценко С. Л.

 

ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНА ОСВІТНЯ ПАРАДИГМА - ГОЛОВНИЙ ІМПЕРАТИВ ВИЩОЇ ШКОЛИ

 

Становлення нової системи освіти, зорієнтованої на входження у світо­вий освітній простір, супроводжується якісними змінами у педагогічній тео­рії і практиці. Відбувається оновлення освітньої парадигми, пропонуються нові підходи, відносини, поведінка, інший педагогічний менталітет. У його основі - визначення індивідуальності, самобутності, самооцінки кожної лю­дини, її розвитку не як колективного суб'єкта, а, передусім, як рівноправної соціально компетентної особистості, забезпечення умов для становлення якої є метою організації особистісно орієнтованого навчання. У сучасній теорії та практиці навчання і виховання можна вирізнити кілька підходів, що визна­чають основи особистісної орієнтації освіти:

    філософський, представниками якого є С. В. Клепко, М. Полані, Б. С. Гершунський, Д. Н. Белухін, В. С. Біблер, В. В. Лутай, Н. Г. Ничкало, П. Ю. Саух, В. Г. Кремень та ін.;

    психологічний (С. Л. Рубінштейн, І. Д. Бех, К. Роджерс, А. Маслоу, Л. С. Виготський, Е. Фромм, К. О. Альбухова-Славська, О. Г. Асмолов, Г. О. Балл, І. Д. Бех, В. О. Моляко, В. В. Рибалка, М. М. Забродський та ін.)

    педагогічний (О. А. Дубасенюк, С. У. Гончаренко, О. Я. Савченко, І. С. Якиманська, Н. Г. Ничкало, В. О. Сухомлинський, О. В. Сухомлинська, Г. С. Сазоненко, І. А. Зязюн, О. М. Пєхота, В. В. Сєріков, Ж. А. Меншикова, В. М. Хайруліна та ін.)

•  соціально-педагогічний (С. І. Подмазін, А. А. Реан, Я. А. Коломинський та ін.)

•     соціологічний (Д. Майєрс, С. Г. Карпенчук, А. Й. Капська, Д. І. Пащенко, О. А. Кузьменко та ін.)

Особистіша орієнтація розглядається також в процесі навчання і вихо­вання (І. Д. Бех, С. У. Гончаренко, Б. П. Бітінас, О. О. Бодальов, О. Г. Кучерявий, В. Д. Оржеховська, Ю. П.Азаров та ін.).

Розбудова демократичного соціально орієнтованого суспільства потре­бує, насамперед, розв'язання важливого історичного завдання -осмислення шляхів забезпечення повної реалізації творчого індивідуального потенціалу кожної людини, що є, безперечно, умовою не тільки розвитку та процвітання суспільства, але і його фізичного та духовного виживання. На думку сучас­них представників філософії освіти С. В. Клепка, Б. С. Гершунського, В. С. Біблера, В. В. Лутая, Н. Г. Ничкало, П. Ю. Сауха та ін., саме освіта здатна перебороти сучасні наростаючі негативні тенденції в духовній сфері. Про­блема гуманізації освіти, яка зумовлює необхідність особистісної орієнтації навчання, пов'язана з введенням усієї освіти в культурний контекст епохи, що означає освоєння культурних універсалій, виявлення тих домінуючих ідей та цінностей, що є стимулом розвитку пізнання, виявляють смислові ак­центи епохи та пов'язують людину з певним типом цивілізації. Оживити ку­льтурний контекст може лише культурний суб'єкт, людина як творець, по­середник і споживач культурних цінностей. Становлення такої людини - го­ловна мета культури і освіти1.

Аналіз розвитку освіти як соціального інституту (С.І.Подмазін) доводить, що в процесі суспільного становлення відбувалась еволюція орієнтацій на­вчання (освіти):

синкретична соціогуманістична, притаманна первіснообщинному ла­ду;

політична - рабовласницькому і феодальному ладу;

політекономічна орієнтація з представленням усіх функцій освіти, включаючи і гуманістичну, характерна для нашого часу2.

Однак, на думку Б.С.Гершунського, залишається невирішеною проблема світоглядного синтезу Знання та Віри, який може забезпечити поступальний рух кожної особистості до реалізації власного творчого потенціалу на ко­ристь собі і суспільству3, що зумовлює необхідність розгляду категорії особи-стісно орієнтованої освіти в чотирьох аспектах її змістового трактування:

освіта як цінність (на рівні держави - усвідомлення державної значущо­сті, підкріплене матеріальними інвестиціями і моральними зобов'язаннями; суспільства - визнання освітніх пріоритетів, індивідуально-мотивоване і сти­мульоване ставлення людини до власного навчання, його рівня і якості)4;

освіта як система, компонентами якої є цілі навчально-виховної діяль­ності, зміст (навчальні плани, програми, підручники, навчальні посібники, комп'ютерні, відео, інформаційні, телекомунікаційні засоби навчання), що повинна створювати умови для самореалізації кожної особистості;

освіта як процес, який повинен базуватись, у першу чергу, на суб'єкт-суб'єктній взаємодії всіх його учасників;

освіта як результат, що передбачає досягнення конкретної мети - ста­новлення соціально компетентної (адаптованої та мобільної) особистості.

1 Саух П.Ю. Україна на межі тисячоліть: Трансформація духу і випробовування націона­льним буттям. Монографія. - Рівне, 2001. - С. 146.

2 Подмазин С.И. Личностно-ориентированное образование: Социально-философское ис­следование. -Запорожье: Просвіта, 2000. - С. 88.

3   Гершунский Б.С. Философия образования в ХХІ веке (В поисках практико-оринтированных образовательных концепций) М.: Изд.-во "Совершенство", 1998. - С. 28.

4 Там само. - С. 35-42

5   Гершунский Б.С. Философия образования в ХХІ веке (В поисках практико-оринтированных образовательных концепций) М.: Изд.-во "Совершенство ", 1998. - С. 28.


Висуваючи перед освітою вимогу виконувати в першу чергу інтегратив­ну (культуротворчу) функцію як безперечну умову духовного єднання і вза­єморозуміння людей, дослідники зауважують, що цей соціальний інститут людства не реалізує свого прогностично важливого "культуротворчого та ме-нталітетно формуючого призначення"5 з огляду на вирішення проблеми по­вноцінного задоволення потреби особистості в природному праві на освіту зурахуванням індивідуальних особливостей, інтересів і здібностей людини1 та досягнення одного з важливіших результатів навчання - вміння молодої лю­дини знаходити себе в мінливому та динамічному світі, самостійно вибудо­вувати траєкторію своєї долі2.

У відповідь на цей соціальний запит процес суспільного розвитку людс­тва, на наше глибоке переконання, ініціював становлення феномена особис-тісно орієнтованого навчання в ХХ столітті, яке на сьогодні розвивається від­повідно усталеним концептуальним ідеям, а саме:

визнання людини складною системою, яка саморозвивається;

визнання особистості (учня, вчителя, керівника) суб'єктом освітньої діяльності і суб'єктних відносин;

визнання особистості як мети, а не засобу освітньої діяльності;

врахування суб'єктного, притаманного кожній унікальній особистості власного (за визначенням І.С.Якиманської) досвіду, який є результатом фор­мування особистісного знання.

Варто зазначити, що поняття особистісної, соціальної, ціннісної, профе­сійної орієнтації взаємообумовлюються особистісним смислом, що є особли­вим, небезстороннім відношенням особистості до цінностей культури, суспі­льства, власне особистості. Особистісні смисли визначають спрямованість особистості, її соціальну позицію, самосвідомість, світогляд, ціннісні орієнта-ції3.

Через ідеї особистіно орієнтованої педагогіки реалізуються різноманітні орієнтації на рівні суспільства, особистості, цінностей людини та її практич­ної діяльності, що визначає місце та роль особистісно орієнтованої педагогі­ки в системі педагогічних наук.

1 Бойко А.М., Дем'яненко В.М. Культуротворча функція освіти і реалізація у навчально-виховних закладах нового типу// Організація навчально-виховного процесу в середніх зага­льноосвітніх закладах нового типу: досягнення, проблеми, перспективи . -Полтава: ПОІ-

ПОПП, 1996. - С. 44-48.

2 Саух П.Ю. Україна на межі тисячоліть: Трансформація духу і випробовування націона­льним буттям. Монографія. - Рівне, 2001. - С.146.

3 Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навч. посібник.- 3-є видання, доповнене, 2001. - С.54


Багато сучасних науковців, що досліджують проблему особистісної оріє­нтації у навчанні, схиляються до думки, що проблема мети освіти - це, на­самперед, проблема ролі особистості в освіті - особистості педагога та особис­тості учня. Ми визначили б це положення як окремий аспект розгляду про­блеми у соціально-філософському плані, що дає змогу говорити сьогодні про наявність трьох освітніх парадигм, а саме:

традиційної парадигми, що в різних соціокультурних та історичних умовах грунтується на розумінні традиції як проміжної ланки між світом ду­ховних ідей та світом їх втілення, де вчитель є своєрідним механізмом пере­дачі духовного спадку дитині в масштабах загальнолюдської, етнічної, релі­гійної спільності;

технократичної парадигми, яка розглядається нами як похідна від ци-вілізаційного розвитку людства. В її основі лежать ціннісні уявлення про іс­нування об'єктивної реальності, що побудовані на історично доведеному і апробованому знанні, на експериментальній взаємодії з оточуючим середо­вищем. У цій педагогічній педагогічній парадигмі професійною цінністю стає об'єктивне точне знання і чіткі правила його передачі учню. Оскільки носієм еталонного знання завжди є дорослий (старший по ієрархії), то взає­модія у процесі навчання будується по принципу інформаційного повідом­лення від суб'єкта до об'єкта в режимі педагогічного монологу.

гуманітарну парадигму, в якій головною професійною педагогічною цінністю стає певна людина, її внутрішній простір, специфіка її індивідуаль­ного процесу пізнання. У цій площині педагогічного буття пріоритети на­лежать персоніфікованому знанню, у якого завжди є автор з його унікальніс­тю, індивідуальним досвідом, почуттями, відносинами.

Становлення феномена особистісної орієнтації навчання передбачає також переосмислення поняття людської особистості як філософської кате­горії , що має сьогодні два основних підходи, які можна визначити як:

особистісно - центричні, де особистість розглядається як центр обер­тання світу, де людина - мета, а не засіб (Протагор („Людина - міра всіх ре­чей, Сократ („Людино, пізнай себе, і ти пізнаєш світ) І. Кант, К.Роджерс, А.Маслоу, С.У. Гончаренко, С.Ф.Клепко);

соціоцентичні (по А.Н.Леонтьєву - "коперніканські", які перебачають соціум центром буття особистості1.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи