П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи - страница 3

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

Кардинальних змін вимагає система навчання і виховання талановитої молоді, широкого залучення її до управлінської діяльності та роботи в уні­верситетських технополісах. Сучасній вітчизняній системі освіти бракує На­ціональної програми підтримки обдарованих дітей, яка передбачала на рівні держави чіткі механізми відбору, фінансової підтримки та їх навчання в провідних університетських центрах країни. Результативність такого підходу доведений міжнародним досвідом США, Японії, Фінляндії та інших країн світу. Перетворення окремих шкіл в "золотокорсетні ліцеї" і визначених зве­рху університетів в "національні" є нераціональним використанням дефіци­тних ресурсів і справді складні проблеми навчання не розв'язує. Нам потріб­ні не "інтелектуальні" класи, школи, університети, а талановиті учні і студе­нти.Лише за таких умов українська освіта може стати конкурентоспромож­ною в європейському і світовому освітньому просторі, а людина буде захи­щеною і мобільною на ринку праці. Зробивши ці та інші кроки щодо транс­формації державної внутрішньої політики та реформування освіти, україн­ське суспільство має шанс протягом 15-20 років забезпечити впровадження нових і новітніх інформаційних технологій та суттєво наблизитись до рівня і способу організації життєдіяльності розвинутих країн світу.Козловець М. А.

 

УКРАЇНСЬКА ВИЩА ОСВІТА В ДИСКУРСІ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

 

Освіту, як й інші сфери людської діяльності (економіку, політику тощо), не обминули глобальні інтеграційні процеси. Освіта значно змінилася під впливом нових викликів сучасності і в результаті сама стала одним із чинни­ків кардинальної зміни суспільних систем. Глобалізація освіти розгортається у напрямку формування єдиного "освітнього простору", що грунтується на інтеграції національних освітніх систем. Так, у Європі у межах Болонського процесу відбувається інтенсивне формування спільного освітньо-наукового простору, метою якого є забезпечення конкурентоспроможності європейсь­кої системи освіти у світовому масштабі, підвищення ролі цієї системи в су­часних суспільних перетвореннях, зростання мобільності студентів і викла­дачів, європейців на ринку праці.

Серед низки історичних викликів, перед якими постала освіта у ХХІ ст., - забезпечення оптимального балансу між локальним та глобальним з тим, щоб людина, формуючись, як патріот своєї країни, усвідомлювала ре­алії глобалізованого світу, була здатною жити і діяти в глобальному соціумі, нести частку відповідальності за нього. Можна говорити про амбівалентність чинників, які детермінують розвиток освітньої сфери у сучасному світі. З од­ного боку, освітні стратегії мають враховувати неминучу тенденцію втягу­вання держав в процес глобалізації, а з другого - спрямовуватися на підви­щення національної конкурентноспроможності при збереженні культурно-національної специфіки. Фактично національні системи освіти поставлені перед вибором: чи намагатися зберегти власні традиції і стандарти, ризику­ючи виявитися "виключеними", чи поступитися експансії динамічніших і конкурентоспроможніших освітніх моделей, ризикуючи втратити значну частину власної ідентичності1.

1 Науково-освітній потенціал нації: погляди у ХХІ століття / Авт. кол.: В. Литвин (кер.), В. Андрущенко, А. Гуржій та ін. - К.: Навч. книга, 2004. - Кн.. 2: Освіта і наука: творчий потен­ціал державо- і культуротворення. - 2004. - С. 318-241; Сбруєва А. А. Тенденції реформування середньої освіти розвинених англомовних країн в контексті глобалізації (90-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.): Монографія / А. А. Сбруєва. - Суми: ВАТ "Сумська обласна друкарня". Видавництво "Козацький вал", 2004. - С. 67-97


Специфіка функціонування освітньої системи в умовах глобалізації най­більш яскраво виявляється у парадигмальних зрушеннях, зміні ціннісних орієнтацій суб'єктів освіти, в інтеграції освіти в ринкові відносини, посилен­ні конкуренції між навчальними закладами, в уніфікації освітніх практик й інтеграції освіти з науково-практичною діяльністю, а також у формуванні нового типу освітнього простору - інтернет-простору, який дозволяє розви­ватися таким формам освіти, як дистанційне навчання, віртуальні й корпо­ративні університети, транснаціональні навчальні центри.Зміна динаміки і змістовних ліній сучасного історичного поступу зумо­вили потребу в модернізації професійної та світоглядно-методологічної під­готовки сучасного фахівця. Серед об'єктивних передумов цього процесу можна виокремити такі: 1) глобалізаційні зміни (глобалізація, становлення інформаційного суспільства, світова динаміка і нова екологічна епоха, лока­льні конфлікти і потреба формування "громадянина світу", полікультурного виховання тощо); 2) внутрішні зміни (становлення державності, демократич­ні і ринкові перетворення, зміна духовно-морального клімату, загострення соціальних проблем, зокрема, бідності, демографії, екології. До суб'єктивних чинників належать: а) зміна ідеологічної парадигми розвитку; б) зміна спів­відношення раціонального та ірраціонального знання (науки і релігії); в) змістовне оновлення системи гуманітарного знання (філософія, політологія, соціологія); г) зміна загальнонаукової (природничої) картини світу.

Розвиток вищезазначених тенденцій висуває низку нових вимог до ре­формування вітчизняної (як і в інших країнах) вищої освіти, зокрема:

а) формування нової етики і норм поведінки та діяльності в інформацій-
но-глобальному світі, усвідомлення особистої відповідальності за можливість
продовження буття на планеті, використання безпечних для здоров'я техно-
логій;

б) формування у молоді інноваційної орієнтації з врахуванням необхід-
ності подолання потенційно небезпечного розриву між двома сучасними ци-
вілізаціями
- науково-технічною і суспільно-гуманістичною;

в) поглиблене вивчення причин, засад і тенденцій сучасного цивілізацій-
ного поступу, прав і обов'язків громадянина демократичної держави; засво-
єння навичок співжиття в об'єднаному глобалізованому світі з усуненими
бар'єрами для вільного руху капіталів, товарів і робочої сили;

г) загострення екологічної, демографічної, енергетичної та інших глоба-
льних криз, що загрожують не тільки прогресу людства, а й його існуванню;

г) поглиблення розриву між успадкованими (генетичними) програмами
поведінки і вимогами життя в демократичних суспільствах;

д) формування відкритого світового ринку, де домінують ті країни, котрі
перетворили освіту в національний пріоритет;

е) перехід до інформаційної стадії соціального розвитку з розвиненим
демократичним устроєм, де формування в системі освіти автономних і креа-
тивних особистостей стає нагальною необхідністю;

є) істотне заміщення рухомими зображеннями та звуками необхідних для традиційного текстового навчання каналів інформації, що виявляється у від­сутності серед молоді прагнення до читання, оскільки це швидко її втом-лює1.

1 Ковальчук В.Ю. Модернізація вітчизняної освіти як ще одне наближення до Європи / / В. Ю. Ковальчук // Україна в контексті євроінтеграції: Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції. - Наукове видання. - Суми: Вид-во СумДУ, 2005. - С. 75-77.


Серед низки проблем суспільств транзитивного типу, до яких належить і Україна, В. Кремень називає три групи: нестабільність позиціонування осві­ти в соціумі, її слабка підтримка як сектора ринку праці на тлі підвищення загальної значущості й проблема адекватності освітніх технологій усередині системи освіти1.

Ризикові зони глобалізації освіти охоплюють як парадигмальні зрушення у вітчизняній освіті (пов'язані багато в чому з трансформацією функцій осві­ти), так і технологічні зміни в діяльності суб'єктів освітнього процесу. За умов дедалі більшого залучення України до європейських і глобальних про­цесів, необоротними стають процеси інтеграції вітчизняної системи освіти до європейського і світового освітнього простору. Водночас характер цих про­цесів ще не до кінця визначено: або ж національна освітня система може ста­ти маргінальним доважком до близьких за способом організації та змістов­ним наповненням систем освіти (передусім, російської), які займають свій сегмент у світовому освітньому просторі, або ж вона зможе стати невід'ємною складовою європейського і світового освітнього простору, забезпечивши його власним самобутнім доробком. Такий внесок, на наш погляд, має бути пов'язаний насамперед зі змістовою специфікою національної системи осві­ти. Саме національний (в тому числі національно орієнтований) зміст освіти може стати складовою забезпечення національної безпеки і перспектив Укра­їни як суверенної держави.

Дійсно, за умов повноцінного включення України до європейського та світового освітнього просторів вона має, передусім, прийняти формат між­народної комунікації, вже напрацьований європейською та світовою спіль­нотами. Малоймовірно, що Україна зможе суттєво змінити цей формат, на­ближаючи його до власної національної освітньої традиції. У кращому випа­дку може йтися про успішне пристосування національних стандартів освіти до європейських і світових, коли, приймаючи основні світові освітні стандар­ти, зберегти національні елементи (на зразок збереження поділу на декілька рівнів у системі вищої освіти - асистент, викладач, старший викладач, доцент та професор).

Якщо ми почали "інтегруватися" у європейську (а дехто вважає, що і в сві­тову) систему освіти згідно з Болоньским процесом, то найперше треба реа­льно перейти до триступеневої системи освіти: бакалавр, магістр, Phd (док­тор філософії) та до європейських і світових наукових ступенів, без втрат ни­нішніх кандидатів, докторів і професорів.

1 Кремень В. Енергія інтелекту. Успіху досягають ті країни, у яких перше місце посідають не національні міфи, а розрахунок та інтелект / Василь Кремень // День.- 2011. - 13-14 тра­вня. - С. 10.


Однак, окрім формальних умов взаємодії з іноземними вищими навчаль­ними закладами, так званого формату освітньої взаємодії, є змістовий аспект сторона проблеми. Пошук відповіді на це питання можливий у трьох основ­них напрямах: по-перше, опанування кращими здобутками європейської та світової вищої освіти; по-друге, збереження вже наявних вітчизняних освітніх традицій; по-третє, збагачення змісту освіти за рахунок звернення до остан­ніх досягнень сучасної науки. Перший напрям навряд чи зробить Україну самобутнім і незамінним учасником світового освітнього простору, хоча слі­дування йому, безумовно, є необхідною передумовою включення до нього. Щодо двох інших можливе як рутинне, так і критично-інноваційне сліду­вання визначених цими напрямами цілей1.

Звертаючись до вітчизняних освітніх традицій, слід пам'ятати, що Украї­на цікава вже як самобутня країна і знання про неї - починаючи від україно­знавства і завершуючи вивченням її природного та геополітичного потенціа­лу - найкраще здобувати саме в Україні. Проте, якою постане Україна перед світом, залежить не в останню чергу від національної системи освіти. З дру­гого боку, самі освітні традиції України, виплекані на її теренах педагогічні школи (А. Макаренка, В. Сухомлинського та ін.) знані і шановані у світі. То­му варто зберегти цей культурний набуток України якщо не як базовий для всієї системи освіти, то хоча б на рівні окремих педагогічних спільнот.

За умови пріоритетності цього напряму, очевидно, можливо визначення критеріїв для збереження та віднайдення нового потенціалу певних елемен­тів традиційного змісту вищої освіти інших країн. Другим за пріоритетністю на перших порах залишатиметься опанування кращими здобутками євро­пейської та світової вищої освіти. Поки інтеграція національної вищої освіти у світовий простір не набуде необоротного характеру, це завдання залиша­тиметься другим за пріоритетністю. З часом його неминуче і цілком виправ­дано потіснить напрям, який на сьогодні залишається третім за пріоритетні­стю - збереження вже наявних вітчизняних освітніх традицій. Умовно остан­нє місце за пріоритетністю за ним зберігається внаслідок таких причин: по-перше, ще певний час зберігатиметься інерція його самовідтворення як у окремих осередках (науково-педагогічні школи), так і у системі освіти в ці­лому (адміністративний консерватизм), по-друге, на сьогодні світ більше ці­кавлять наші піонерні наукові розробки, ніж культурні надбання2.

Саме у цьому сенсі можна говорити в загальному плані про системність трансформації змісту національної вищої освіти в контексті світової та євро­пейської інтеграції, розподіливши зусилля вітчизняної науково-педагогічної спільноти відповідно до рівня пріоритетності кожного з цих напрямів. Сис­темність має постати не стільки як стратегія збереження наявного стану на­ціональної освіти, скільки як створення нею нового, більш сприятливого оточуючого світу - від національної і світової кон'юктури до більш адекват­ної вимогам часу ціннісно-мотиваційної структури особистості, що навчаєть­ся і навчає.

1 Бойченко М. І. Системні виміри розвитку національної вищої освіти в контексті світової інтеграції / М. І. Бойченко / / Дні науки філософського факультету - 2010: Міжнародна нау­кова конференція (21-22 квітня 2010 року) : Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2010. - Ч. ІІ. - С.121.

2 Там само. - С. 122


Зрозуміло, що немає якісної освіти без науки, як і науки без освіти. Тому необхідно значно посилювати процес інтеграції науки та освіти. І технічна, ігуманітарна освіта в наш час вимагають залучення новітніх знань. При цьо­му необхідно, з одного боку, активно вивчати закордонний досвід такого за­лучення, а з другого, - орієнтувати українські ВНЗи на кращі вітчизняні на­укові центри. Саме завдяки тісному поєднанню наукової та освітянської дія­льності, поглибленню міжнародної співпраці, розширенню участі навчаль­них закладів, педагогів, студентів і науковців у проектах міжнародних орга­нізацій і співтовариств вітчизняна вища освіта може здобути і посісти свою нішу у світовому та європейському освітньому просторі, витримувати кон­куренцію з провідними університетами світу.

Стратегічним завданням державної освітньої політики є конкурентний вихід української освіти на світовий ринок інтелектуальних освітніх послуг. Саме ця продукція духовного виробництва найбільшою мірою відповідає нинішнім і майбутнім глобальним змінам та забезпечуватиме провідні пози­ції країни в міжнародному співтоваристві. Щоправда, сьогодні іноземці не дуже хочуть навчатися в українських університетах, незважаючи навіть на порівняно невелику вартість навчання. Так, за даними офіційної статистики у 2010 року в українських ВНЗах навчалося близько 45 тисяч студентів із за­рубіжжя. Це в основному громадяни Китаю, Туркменістану, В'єтнаму, Сирії, Йорданії, Марокко, Лівану, Ірану, Індії та деяких інших країн. Але у цьому переліку ми не знайдемо тих, хто приїхав на навчання в Україну з країн Єв­ропи чи Америки. На жаль, українські виші, які забезпечували достатньо ви­сокий рівень підготовки - свідченням чого є те, що наша країна у світі є од­ним із головних донорів висококваліфікованих кадрів - на сьогодні значно втратили свій авторитет, про що, зокрема, свідчить їх відсутність у міжнаро­дних рейтингах кращих університетів. Однією з причин такого становища є недостатній бюджет вітчизняних ВНЗів. Наприклад, річний бюджет Стен-фордського університету - 3,5 мільярда доларів на 15 тисяч студентів1.

В Україні є всі передумови стати країною-експортером освітніх послуг не лише для євразійського, а й для інших регіонів, що, безумовно, сприятиме піднесенню її міжнародного престижу й забезпечуватиме подальший розви­ток традиційних для України галузей з використанням високих технологій.

1 Миколюк О. Чому українські виші не конкурентоспроможності? / Оксана Миколюк / / День. - 2011. -1 червня. - С. 6.


Освіта як жодна інша сфера суспільного життя та галузей економіки пот­ребує інноваційного розвитку. Нові комп'ютерні технології, як показує дос­від провідних університетів світу, - це основа успішності та конкурентосп­роможності вищого навчального закладу (найбільш "просунуті" технології управління називають "хмарними" платформами). На думку експертів, вели­ку роль у формуванні та осучасненні вишів (і, відповідно, у зацікавленні ка­дрів роботою мають зіграти саме нові сучасні технології, алгоритм яких, як стверджують знавці цих технологій, - "1+1=3". Завдяки цим технологіям ко­мунікації між університетом, студентами, викладачами, а також бізнесом пі­днімаються на порядок вище. Тому для забезпечення конкурентоспромож­ності вітчизняної освіти поруч з друкованими джерелами мають бути вико­ристані сучасні інформаційні технології, проведена широка комп'ютеризація навчального процесу.

Зазначимо й таке: під впливом глобалізації та євроінтеграції українська освіта підтягується під один спрощений стандарт, і як наслідок відбувається усереднення, спрощення, "прискорення" освітніх процесів. Всупереч об'єктивним суспільним закономірностям формується не стільки освітній, скільки ознайомлювальний рівень.

Сюди ж відносяться і базові опори освіти. Якщо раніше освіта на 90% бу­ла фундаментальною і лише на 10 % прикладною, то в ході соціального пе­релому в країнах колишнього СРСР ці позиції помінялися місцями. Зараз освіта в цих країнах на 90 % є прикладною і лише на 10 % -фундаментальною. Відбулося своєрідне "обертання" освіти, коли її видові ознаки стають родовими і, навпаки.

Тенденція до підготовки "вузького" спеціаліста суперечить зростаючим потребам суспільства в універсальних фахівцях широкого профілю, здатних використовувати та синтезувати різноманітні знання, адаптуватися до умов, що стрімко змінюються, а також до знецінення культури та її важливої скла­дової - освіти.

Суспільство інтелекту і знань, що формується, створює принципово нові умови, в яких поняття "закінчена освіта" втрачає своє значення. Сучасний, а тим більше майбутній динамізм зміни знань, інформації, технологій при­мушує сучасну людину протягом всього життя змінювати свою професію або спеціальність 3-4 рази, а в США так і 4-5 разів. Щорічно оновлюється 5 % тео­ретичних та 20 % професійних знань. Так, прийнята у США одиниця виміру старіння знань спеціаліста - "період напіврозпаду компетентності" (знижен­ня компетентності на 50 %) в результаті появи нової інформації, показує, що за багатьма професіями цей поріг наступає менш ніж через 5 років, тобто ра­ніше, ніж закінчиться період навчання у ВНЗі. Вирішення цієї проблеми вбачається у переході до безперервної та багаторівневої освіти1. І ті люди, які одержали і одержують максимум фундаментальності в своїй освіті, без особ­ливих утруднень перекваліфіковуються і адаптуються до нових професій і навпаки.

1 Україна-2015: Національна стратегія розвитку. - К., 2008. - С 40.


Освіта вищою мірою є політичною сферою, бо безпосередньо впливає на формування світоглядів, інтересів, цілей, бажань, розуміння й підтримку або заперечення тих чи інших соціально-політичних явищ і процесів. Сьогодні беззаперечним є той факт, що створення загальноєвропейського освітнього простору окрім підвищення якості освіти до світового рівня, посилення її здатності конкурувати з американською та азійською освітніми системами, реалізує щонайменше ще дві мети: реконфігурацію національних ідентич­ностей країн-членів ЄС і формування наднаціональної європейської іденти­чності 1.

З огляду на прагнення України стати членом ЄС необхідність розуміння політичного змісту освітньої інтеграції на теренах об'єднаної Європи робить зазначену проблему надзвичайно актуальною. Те, що Україна приєдналася до Болонського процесу, посилює позиції правлячого класу насамперед що­до зміни базового критерію професійної освіти. Тоді як необхідність такої зміни з позицій інтересів суспільства і держави не доведена, оскільки наслід­ки таких радикальних змін можуть виявитися не такими вже й прогресив­ними, як їх прогнозують реформатори. Справа в тому, що критерій профе­сійної компетентності фактично заперечує традиційну для української осві­ти культуроцентричність, породжує сумнів щодо цінності фундаментальної підготовки в системі вищої освіти, практично не розглядає як функцію вищої школи виховання. Тоді як у професійних спільнотах досить чітко виражена позиція щодо необхідності збереження культуроцентричності вищої освіти в країні2.

Втрата самобутності та надбань в національній освіти й підготовці фахів­ців для України матиме надто не прогнозовані, а то й негативні наслідки. У зв'язку з цим і до Болонського процесу ставлення, найперше на державному рівні, має бути виваженим і максимально реалістичним, оскільки замість університетської (колишньої радянської) освіти, як уважають багато фахів­ців, це не найкращий вихід для України (та й не лише для нас).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи