П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи - страница 30

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

Наші педагогічні міркування співзвучні з думками автора монографії "Личностно-ориентированное образование: Социально-философское иссле­дование" С.І.Подмазіна, який визнає джерелом розвитку особистості не сус­пільство загалом, а інтенціально притаманну кожній особистості потребу в розвитку, яка реалізується у процесі взаємодії з іншими особистостями, та­ким чином взаємодіючи із суспільством.

Запропонована С.І.Подмазіним інтегративна концепція особистості у контексті проблеми особистісно орієнтованого навчання, стверджує особисті-сний спосіб буття в людині як такій, доводить, що, особистість - не структура, не "системна якість індивіда", не соціальна роль або соціальне обличчя, а са­ма людина. Це положення підтверджує філософські погляди Н.А. Бердяєва, в яких особистість розглядається як "цілісний образ людини, в якому духовне начало опановує душевні і тілесні сили людини"2.

1 Подмазин С.И. Личностно-ориетированное образование: Социально-философское ис­следование.- Запорожье: Просвіта, 2000. - С. 8.

2 Бердяев Н.А. Царство духа и царство кесаря (гл. "О рабстве и свободе человека"). - М., 1995. - С. 16


Інтегративна концепція особистості, що лежить в основі наших уявлень про сутність особистісно орієнтованого навчання, передбачає наступні по­ложення:

особистість є одночасно і біологічна, і соціальна сутність, сутність вро­джена і одночасно створювана в процесі свого розвитку;її активність детермінована як внутрішніми, так і зовнішніми чинни­ками;

особистість є не абстрактна людина, а носій конкретного образу-себе-в бутті. Такий образ, на думку С.І. Подмазіна, є континуум, який з'єднує оди­нично унікальне "Я" людини і буття взагалі, минуле, теперішнє і майбутнє, тією чи іншою мірою свідоме і несвідоме, зрозуміле і незрозуміле, бажане і дійсне.

Образ - себе - в бутті є спосіб явлення буття конкретній людині (осо­бисто) і спосіб входження конкретної людини в буття1. Отже, відповідно цих міркувань особистість і соціум як взаємообумовлені системи обертаються на­вколо третього епіцентру, в якому і повинен бути заключений сенс історії розвитку суспільства і особистості, сенс буття як такого. Слід зауважити, що інтегративна характеристика особистості може бути отримана тільки на ос­нові вивчення динаміки процесу реальної життєдіяльності людини у соціумі, який теж постійно розвивається, а найвищий рівень становлення особистості як суб'єкта своєї життєдіяльності визначається мірою його активності " його співвідношеннями із суспільними умовами реалізації цієї активності"2.

Якщо у традиційній філософії освіти соціально-педагогічні моделі роз­витку особистості, на думку І. С. Якиманської, відомого дослідника проблеми особистісно орієнтованого навчання, описувались у вигляді зовні визначе­них зразків, еталонів пізнання (пізнавальної діяльності), то особистісно оріє­нтоване навчання, за її тлумаченням, виходить із визнання унікальності суб'єктного досвіду самого учня, як важливого джерела індивідуальної жит­тєдіяльності, що проявляється, зокрема, у пізнанні. Тим самим визнається, що у процесі навчання відбувається не просто інтеріоризація дитиною зада­них педагогічних впливів, а "зустріч" досвіду, що задається, своєрідне "оку-льтивовування" останнього, його збагачення, перетворення, що складає "век­тор" індивідуального розвитку 3.

Важко не погодитись з думкою І.С.Якиманської, що традиційна педаго­гіка своїм пріоритетним завданням завжди вважала розвиток особистості і в цьому сенсі, мабуть, була особистісно орієнтованою. Суперечність лише ви­являлась у тому, що сама особистість у цьому процесі сприймалась як засіб, а не мета організації навчально-виховного процесу.

1 Подмазин С.И. Личностно-ориетированное образование: Социально-философское ис­следование. - Запорожье: Просвіта, 2000. - С . 10.

2 Альбухова-Славская К. Деятельность и психология личности. - М.:Наука. - 1980. - С.

109.

3 Якиманская И.С.. Разработка технологии личностно-ориентированного обучения.// Вопросы психологии .- №2. - 1995. - С.31


Розділяючи існуючі моделі особистісно-орієнтованої педагогіки на три групи - соціально-педагогічну, предметно-дидактичну, психологічну, дослі­дник характеризує:

соціально-педагогічну модель як таку, що реалізувала вимоги суспільства, його соціальний запит освіті: виховати особистість з наперед заданими влас­тивостями та особистісними якостями - типову модель такої особистості, та­кий собі "усереднений варіант", як носій і виразник масової культури. Ця ідея визначала основні соціальні вимоги до особистості: підпорядкування індивідуальних інтересів суспільним, конформізм, слухняність, колективізм і т.п.;

предметно-дидактичну модель особистісно орієнтованої педагогіки, роз­робка якої була пов'язана з організацією наукових знань у системі із ураху­ванням їх предметного змісту, що зумовлює своєрідну предметну диферен­ціацію, забезпечує індивідуальний підхід у навчанні. Засобом індивідуалізації навчання ставали самі знання, які організовувались за рівнем їх об'єктивної складності, новизни, інтегрованості з урахуванням раціональних прийомів засвоєння "порцій" подачі матеріалу, складності засвоєння і т.п. При цьому не враховувався їх конкретний носій - учень. Для предметної диференціації розроблялись факультативні курси, програми спец. шкіл (мовні, математич­ні, біологічні), відкривались класи з поглибленим вивченням певних навча­льних предметів (їх циклів): гуманітарні, фізико-математичні, природничо-наукові; створювались умови для оволодіння різними видами предметно-професійної діяльності (політехнічна школа, НВК, різноманітні форми по­єднання навчання з суспільно-корисною працею). І.С.Якиманська зауважує, що така модель організації освітнього процесу засобом індивідуалізації пе­редбачала диференціацію навчання через її форми, була ефективна для оп­тимальної педагогічної підтримки розвитку індивідуальності, а не її почат­кового становлення 1.

Погодимось з думкою автора, що предметна диференціація, як прави­ло, не торкається духовної, тобто відмінностей національних, етнічних, релі­гійних, у світогляді, що у значній мірі визначає зміст суб'єктного досвіду уч­ня чи, за визначенням американського філософа Майкла Полані, зміст суб'єктного знання;

психологічну модель особистісно орієнтованої педагогіки, що зводиться до визнання відмінностей у пізнавальних здібностях, які розумілись як скла­дне психічне утворення, обумовлене генетичними, анатомо-фізіологічними, соціальними чинниками в їх складній взаємодії2.

Освітній процес у психологічній парадигмі організації навчально-виховного процесу повинен бути орієнтований на цілі розвитку особистості, її здібності. Учіння, яке визнається як індивідуальна форма діяльності у сис­темі особистісно орієнтованого навчання, у цьому контексті виступає як пов­ністю залежне від організації нормативної діяльності, як пряма її проекція.

1  Якиманская И.С. Разработка технологии личностно-ориентированного обучения.// Вопросы психологии. - №2. - 1995. - С.31

2 Там само. - С.33


Отже, порівняльний аналіз трьох визначених І.С.Якиманською моделей особистісно орієнтованого підходу до організаціїї навчально-виховного про­цесу (соціально-педагогічного, предметно-дидактичного, психологічного) при всіх відмінностях має багато спільного. Це визнання навчання як голов­ної детермінанти розвитку особистості на всіх етапах становлення; деклару­вання основної мети навчання як формування особистості із заданими типо­вими характеристиками; конструювання навчального процесу, що забезпе­чує оволодіння ЗуНами, як основний результат навчання; реалізацію голов­ним чином інформативної, а не розвиваючої функції; уявлення про учіння, як індивідуальну пізнавальну діяльність, основним змістом якої є інтеріори­зація нормативної предметної діяльності, спеціально організованої і заданої навчанням.

Не можемо не погодитись з дослідником, що при такому розумінні осо-бистісно орієнтованого підходу дитина первісно особистістю не є, а стає нею в результаті цілеспрямованих педагогічних впливів і дій, при спеціальній ор­ганізації навчання і виховання. Наші педагогічні міркування що сутності проблеми у великій мірі співзвучні з думками І.С.Якиманської, яка пропонує інший можливий підхід до побудови особистісно орієнтованої системи на­вчання, що спирається на наступні вихідні положення:

пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності дитини, як ак­тивного носія суб'єктного досвіду, що складається задовго до впливу спеціа­льно організованого навчання в школі; учень не стає, а первісно є суб'єктом пізнання;

єдність двох взаємопов'язаних складових освіти: навчання і учіння;

проектування освітнього, навчального процесу, що дає можливість ви­значити учіння як індивідуальну форму діяльності, що спрямована на тран­сформацію соціально значущих нормативів (зразків) засвоєння, заданих у навчанні у площину їх особистісної значущості для кожного суб'єкта навча­льно-вихованого процесу.

Ця концептуальна для нашого дослідження ідея обумовлює, на наше глибоке переконання, ще одне важливе положення системи особистісно орі­єнтованого навчання, а саме: обов'язкову наявність ситуації суб'єкт-суб'єктних взаємовідносин і взаємодії в організації навчально-виховного процесу, яка передбачає насамперед визнання діалогічної цілісності: особис­тість учня - особистість вчителя.

1 Зязюн І.А. Освітні технології у вимірах педагогічної рефлексії // Постметодика. - 1996. - №4 (14). - С. 11.


Сьогодні важко заперечити, що будь-яка соціальна система, яка розгля­дає особистість як засіб, - антигуманна і у цьому сенсі історія розвитку суспі­льства не продукувала системи освіти з особистісною (гуманістичною) на­правленістю, а традиційна система освіти і виховання залишається безособи-стісною, "бездітною", "безлюдною"1. Погоджуємося з рядом авторів (Г.Балл, І.С.Якиманська, О.Я.Савченко, С.В.Клепко, С. І.Подмазін та ін.), що вперше існує можливість установлення паритету між особистістю і системою як умови взаємного виживання і прогресу. Особистісна орієнтація освіти вису­ває найбільш інтегративний, найбільш важливий критерій прогресу людства - рівень гуманізації суспільства, тобто таке становище у ньому особистості, яке визначає рівень її економічної, політичної і соціальної свободи; рівень задоволення матеріальних і духовних потреб; стан її психофізичного і соціа­льного здоров'я. Тому в процесі гуманізації суспільства важко переоцінити загалом роль освіти як соціального інституту, і особливо навчальних закладів нового типу, на які покладається завдання створити реальні умови організа­ції особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу з метою подо­лання головних суперечностей сучасної системи освіти та створення сприят­ливих психолого-педагогічних умов для становлення соціально компетент­ної, мобільної особистості.

Саме тому сучасна система освіти, зокрема в контексті організації особи-стісно орієнтованого навчання, може і повинна закладати основи розуміння світу як динамічно змінного, в якому особистість перебуває в стані постійно­го творення цього світу і самої себе. Головною умовою і результатом цієї твор­чості є гармонія людини із собою і світом, в якому вона живе, що переклика­ється, на нашу думку, із "філософією серця" Григорія Сковороди. Передумо­вою необхідності впровадження особистісної орієнтації у навчально-виховному процесі є також визнання необхідності пріоритету духовної фун­кції освіти (її культурної і гуманістичної складових) як важливішого шляху подолання глобальних проблем людства, які створюються сучасною цивілі­зацією, а також визнання особистіної (за тлумаченням Б.С.Гершунського) ін­дивідуальної (за визначенням П.Ю.Сауха властивої індивідуальності як суб'єкту співвідношення комплексу ціннісних орієнтацій) цінності освіти поряд з державною та суспільною її значущістю.

1 Помогайбо В. Філософія освіти третього тисячоліття / / Директор школи №38 (134),

2000. - С. 3.


Представники філософського підходу до проблеми особистісної орієн­тації навчання схиляються, зокрема, до необхідності розробки та впрова­дження альтернативної сучасній системі освіти концепції інтегративної осві­ти, що орієнтується на можливості, потреби, соціальний запит кожної осо­бистості. Так, С.Ф.Клепко у роботі "Інтегративна освіта: поліформізм знан­ня" відстоює думку, що інтегративний принцип навчання ("інтеграція" з лат. відновлення, поповнення, об'єднання в ціле будь-яких частин) надає людині можливість оволодіти вміннями та навичками власної повноцінної життєт-ворчості, що передбачає відмову від таких методик викладання, що нівелю­ють особистість і орієнтовані на "середнього учня". Інтегративний принцип навчання зумовлює цілеспрямований рух у напрямку формування такої ко­мунікативно-навчальної системи (ми розглядаємо наявність такої як необ­хідну умову організації особистісно орієнтованого навчання), що сприяла б максимальному виявленню природних здібностей кожної людини індивідуально. Ця система, за твердженням С.Клепка, має грунтуватися на принципі плюралі­зму педагогічних ідей, концепцій, технології за умови їх коректної конкуре­нції. Здійснюючи "подальший розвиток уявлення про інтеграцію як меха­нізм самоорганізації хаосу знань, як внесення порядку, єдності в розчленова­ний світ знань з метою підвищення ефективності як здобуття, так і викорис­тання знань"1, висувається вимога якнайшвидше сформувати зміст сучасної освіти за принципом технології життєтворчості (відмова від традиційногоподілу на навчальні дисципліни; формування особистісно орієнтованого змісту освіти, що буде раціональним щодо реального життя лише тоді, коли становитиме систему одиниць пізнання, здатних генерувати в учнів здиву­вання, як стимул пізнавального і мовленнєвого процесів). Такі одиниці пі­знання за своєю природою є відкритими системами знань, які формуються у початковій школі, а в процесі подальшого навчання доповнюються, транс­формуються, еволюціонують в особистісну систему знань кожної людини1.

До проблеми формування особистісного знання звернувся і американсь­кий дослідник Майкл Полані, філософські погляди якого є співзвучними з трактування цієї проблеми С.В.Клепком2, який визнає "...в кожному акті пі­знання присутність пристрасного внеску особистості, що пізнає"3.

Значущими для нашого дослідження є вихідні положення філософської концепції М.Полані, що визнають унікальність кожної особистості через ви­значення категорії особистісного знання, а саме:

тлумачення знання як співвідношення реальності зі світом людини, оскільки ".будучи людськими істотами, ми неминуче вимушені дивитись на Всесвіт з того центру, що знаходиться всередині нас, і говорити про неї в термінах людської мови, що сформована нагальними потребами людського спілкування" ;

визнання особистісної сутності знання, яке, по-перше, може бути здо­бутком лише конкретної особистості, і, по-друге, завжди містить елемент оцінки - особистісний коефіцієнт, який надає форми всьому фактичному знанню, одночасно слугує для поєднання таких категорій як суб'єктивніть і об'єктивність;

ствердження присутності в кожному знанні когнітивних, емоційних, вольових зусиль конкретної особистості. "Особистісне знання - це інтелекту­альна самовіддача";

 

визнання пріоритетності потреб і досягнень особистості в історії роз­витку суспільства, що зумовлено унікальністю життєвого шляху і досягнень кожного. Кожний внесок у розвиток людства "відбувався завдяки зусиллям окремої людини, яка рухалась шляхом розширення своїх можливостей 4.

1 Клепко С.Ф. Інтегративна освіта і поліморфізм знання. -Київ-Полтава-Харків: ПОІ-ПОПП, 1998. -360 с.

2 Полани М. Личностное знание. На пути к посткритической философии.-пер. с агнл. -М.: Прогресс, 1985. - 344 с.

3 Там само. - С.10

4 Там само. - С.19-99


Майкл Полані обгрунтував також своєрідний особистісно орієнтований алгоритм відкриття нового знання, притаманний кожній унікальній особис­тості зокрема, що включає:

вихід особистості через канали постулатів, що враховувались раніше, до певних висновків, що включаються згодом в інтерпретаційну структуру, що належить саме цій особистості;

редукування енергії оригінальності на рівні статичної особистісної поляризації знання; інтелектуальне зусилля, що привело до відкриття новогознання і що керувало його верифікацією, перетворюється в енергію переко­нання, утверджуючу істинність цього відкриття: таким само чином як зусил­ля, спрямоване на набуття навички, пертворюється у почуття оволодіння ці­єю навичкою1.

Критеріями утвердження таких особистісних знань у системі людського унікального сприйняття М.Полані вважає: достовірність (точність); релеван-тність для даної системи знань (відповідність даних знань світогляду люди­ни); самостійну значущість особистісну приналежність суб'єкта до того процесу пізнання, що здійснюється у пориві пристрасті; усвідомлення інте­лектуальної краси як орієнтиру для відкриття і ознаку істинності; здатність насолоджуватись інтелектуальними успіхами2.

Вважаємо, що категорія особистісного знання визначає соціально-філософський зміст освіти, що на думку прихильників її особистісної орієн­тації, є мірою залучення людини до культури, що розвивається і визначаєть­ся тими особистісними і професійними якостями людини, які мають бути сформовані у результаті здійснення спільної діяльності по засвоєнню необ­хідної інформації, набуванні умінь і навичок. Прихильники таких поглядів (наприклад, Є.В.Бондаревська) визначають такі компоненти освіти:

аксіологічний, метою якого є введення учнів у світ ціннісних орієнта­цій і надання їм допомоги у виборі особистісно значущої системи таких орі­єнтацій;

когнітивний, що забезпечує школярів науковими знаннями про люди­ну, культуру, історію, природу, ноосферу на основі духовного розвитку;

діяльнісно-творчий , який сприяє формуванню і розвитку у школярів різноманітних способів діяльності, творчих здібностей, необхідних для само-реалізації особистості в праці, науковій, художній та інших видах діяльності;

• особистісний, який забезпечує самопізнання, розвиток рефлексивної здібності, оволодіння способами саморегуляції, самовдосконалення, мораль­ного самовизначення, формує життєву позицію 3.

Всі ці компоненти зумовлені головним принципом особистісно орієто-ваної педагогіки, на основі якого будується вся система її теоретичних знань (філософських, психологічних, соціальних, дидактичних) і практичних вмінь - гуманістичної спрямованості як реального визнання цінності, непо­вторності, цілісності людини, її права на вільний розвиток і виявлення своїх здібностей і нахилів, утвердження блага людини як критерію розвитку сус­пільства.

1 Там само. - С. 248.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи