П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи - страница 4

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

1 Пелагеша Н. Освіта для де / конструкції ідентичності (про політичний зміст Болонсько­го процесу) / Наталія Пелагеша // Віче. - 2007. - № 13. - С. 43-45.

2 Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні - інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Ре­зультати / В. Г. Кремень. - К.: Грамота, 2005. - 448 с.; Кремень В. Г. Філософія людино центри­зму в стратегіях освітнього простору / В. Г. Кремень. - К.: Педагогічна думка, 2009. - 520 с.; Андрущенко В. П. Роздуми про освіту : Статті, нариси, інтерв'ю : 2-ге вид., допов. К.: Знан­ня України, 2008. - 819 с.; Модернізація системи вищої освіти: соціальна цінність і вартість для України: монографія / Михальченко М. І., Андрущенко В. П., Бульвінська О. І. та ін. - К.: Пе­дагогічна думка, 2007. - 224 с.; Бойко А. І. Філософія модернізації освіти в системі ринкових трансформацій. Світоглядно-філософський аналіз / А. І. Бойко / / Національний педагогіч­ний ун-т ім.. М. П. Драгоманова. - К.: Знання України, 2009. - 380 с.


Колишня університетська модель освіти базувалася, і нині у провідних університетах світу базується, на тих фундаментальних знаннях, які дають змогу людині мати цілісний погляд на світ і все, що в ньому відбувається. Це основи точних, природничих, суспільних наук, поданих у комплексному, філософському контексті, цілісно, як світоглядна сентенція. У болонських освітніх моделях знання багато в чому розрізнені, а професії надто вузькос-пеціалізовані. У контексті потреб сучасного виробництва, коли має місце справді вузька спеціалізація, це - реалії часу, однак не потреба мати гармо­нійно розвинену особистість. Навіть якщо здається, що України безпосеред­ньо цей процес ще не стосується, не можна виключити того, що панівне в єв­ропейському просторі вищої школи розуміння освіти (Bildung) як зорієнто­ваного на професійну діяльність навчання (Ausbildung) має певну приваб­ливість і для української системи освіти. "Хоч би які аргументи проти отото­жнення освіти з навчанням наводити або відкидати як неприйнятні, має бу­ти зрозумілим, - слушно зауважує німецька дослідниця Мірко Вішке, - що виховальна та освітня політика є чимось більшим за служницю економічної політики" 1.

Сьогодні інновації у вищій школі розуміються не стільки як реалізація в освіті антропологічних і філософських концепцій людини і культури, що було характерно для другої половини минулого століття, скільки як відпо­відь на виклики часу, враховуючи вимоги ринкової економіки й процеси входження України в європейську світову спільноту. Причиною цього є та­кож й переважно індустріальна модель вітчизняної економіки, застаріла або недостатньо реорганізована система освіти, відсутність стратегії формування особистості інформаційної доби.

Освіта формує особистість у всій її багатовимірності, а не просто дає знання і професію. Звідси - провідна, пріоритетна роль освіти, знання, особ­ливо наукового, а не лише знання загальноінтелектуального у житті особис­тості й соціуму. В умовах глобалізації не зменшується, не зникає, а навпаки, актуалізується завдання зміцнення внутрішньо національних, громадянсь­ких зв'язків, патріотичного єднання нації, народу, а отже, -вироблення від­повідних почуттів у громадян. Бо ж глобалізація - це не тільки тенденція до єдності світу, а й до загострення - у цивілізованих межах - конкуренції між державами-націями.

Чи не найоптимальніше шляхи реформування освіти в Україні відповід­но до завдань ринкового, демократичного суспільного розвитку та глобалізо-ваного світу були визначені у Державній програмі "Освіта. Україна ХХІ сто­ліття" та "Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті" 2.

Нагадаємо, що наріжними каменями цих програм були орієнтація на ін­тегральні курси, пошук принципово нових підходів до структурування знань як засобу професійної підготовки і формування особистості. Щоправ­да, різнопланові настанови щодо модернізації освітньої політики, які міс­тяться в цих документах, мають скоріше абстрактний, ніж прикладний ха­рактер. Вони із-за низки об'єктивних обставин і суб'єктивних причин (ідей­но-ментальних, організаційних, фінансових та інших) залишаються невтіле-ними в соціальні практики і навряд чи будуть реалізовані.

1 Вішке Мірко. Освіта і громадянське суспільство за доби глобалізації / Мірко Вішке // Громадянське суспільство в Україні за доби глобалізації: ціннісно-нормативне та інституційне забезпечення його розбудови. - К.: Інститут ліберального суспільства, 2007. - С. 288.

2 Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті // Освіта. - 2001. - 11-18 липня.


Глобальний світ, який вміщує найбільш розвинені і мобільні елементи соціуму в ситуацію міжкультурного співставлення і порівняння, до того ж, послабляючи національні суверенітети і прив'язки, витворює новий тип па­разитизму. Одні країни будуть витрачатися на освіту молоді й підготовку кадрів, а інші, користуючись своїм економічним і символічним капіталом, ­переманювати вже підготовлених спеціалістів, організовуючи відтік мізків. Причому, цей відтік здійснюється не лише у формі відкритої еміграції, а й у формі прихованої переорієнтації освітньої спільноти з національних потреб на цілі іноземних держав. Так, система іноземних грантів, котрі надаються, як правило, відповідно до інтересів сторони, яка їх фінансує, поступово пе­ретворює Україну із держави, яка погано використовує власні науково-технічні й технологічні досягнення для задоволення суспільних потреб, у державу, яка добре задовольняє потреби інших країн.

Останнім часом Україна стала забезпечувати високорозвинені країни не тільки дефіцитними для них видами сировинних ресурсів і значними сума­ми незаконно вивезених валютних капіталів, а й науково-технічними знан­нями. Відтік учених ("відплив мізків") з країни набув просто загрозливих ма­сштабів. Щороку Україну покидає приблизно 6 тисяч наукових працівників, 2,5-6 тисяч комп'ютерщиків, а на заробітки виїжджають понад 90 тисяч фахі­вців з вищою освітою1. Багато випускників українських ВНЗів серед тих, хто пройшов стажування в Німеччині, Великій Британії або США, залишається там працювати. Виходом з цієї ситуації є створення в країні сприятливих умов для реалізації творчого потенціалу молоді, що можливо за наявності розвиненої та високотехнологічної економіки, адже за слабкої економіки завжди буде відплив інтелекту і кадрів.

Водночас без формування національної ідентичності та патріотизму у молоді всі кошти на її освіту можуть виявитися прямими втратами. Напри­клад, у державному бюджеті Казахстану є стаття, згідно якої щороку молоді казахи відправляються на навчання у найкращі університети світу, причому значна кількість - десятки тисяч, і всі вони повертаються. Китайське підне­сення пов'язано також з тим, що вчені-китайці повернулись на батьківщину, і нині Китай посилає на навчання за кордон сотні тисяч своїх громадян. Але чи можливо уявити, що нинішня українська держава надасть обдарованим молодим людям (причому не одиницям, а тисячам юнакам і дівчатам) якийсь грант на навчання за кордоном і всі вони повернуться.

До того ж, в Україні абсолютно не відпрацьована система грантів, позик на отримання освіти, немає відповідних фондів, які могли б підтримувати освіту.

1 Миколюк О. Чому українські виші не конкурентоспроможності? / Оксана Миколюк / / День. - 2011. -1 червня. - С.6.; Пінчук Є. А. Суб'єкти освіти та базисні освітні практики: про­блеми трансформації / Є. А. Пінчук // Практична філософія. - 2010. - № 2. - С. 71.


Без стійкої національної ідентичності, патріотизму інноваційні групи можуть перетворитися в глобальну "діаспору прогресу", що тяжітиме до уже сформованих модернізаційних центрів світу на шкоду залишеній Вітчизні. Це надзвичайно вигідно пануючому "першому світу", який використовує ефекти закону концентрації інтелектуального капіталу, але згубно для світо­вої периферії. Як протидія цьому в країнах старої і нової "периферії" має на­родитися альтернативна ідея захисної національної ідентичності та етика нового колективного служіння, відповідальної щодо нації громадянської по­зиції майбутніх фахівців. У систему сучасного прогресу зможе увійти тільки об'єднаний, згуртований соціум, котрий уміє пов'язати громадян солідари-стською етикою і національною ідентичністю1.

Національна ідентичність молоді виявляється у наявності чи відсутності соціального оптимізму, оцінці власних життєвих перспектив, в настроях найближчого оточення. Якщо освічена молодь та інші групи, які утворюють науково-технічну й інтелектуальну еліту суспільства, низько оцінюють перс­пективи своєї держави, мало сподіваються на визнання і творчу самореаліза-цію в цій країні, не вбачають цінності в її культурній традиції, а в носіях цієї традиції - радше перешкоду, ніж підґрунтя, то їхня участь - стан внутрішніх емігрантів, сповнених руйнівного скепсису і деморалізації. І якщо ми хочемо, щоб наша освічена молодь мала перспективу і набула надійну платформу для впровадження своїх творчих ідей, ми повинні потурбуватися про те, щоб у неї була авторитетна і впливова Батьківщина.

Явище "ринковізації" та спроби неолібералів поширити утверджені в ри­нковій економіці західного світу, насамперед США, засади діяльності на сфери науки, освіти та культури, на наш погляд, мають надто мало спільного із засадами загальноцивілізаційного гуманізму та завданнями людства подо­лати загрози власному існуванню. Освіта і наука не можуть бути товаром чи послугою, оскільки є не просто суспільним пріоритетом і національним ба­гатством, а єдиним гарантом стійкого розвитку країни, підвищення безпеки та якості життя кожного громадянина, руху до вирішення проблем навко­лишнього природного середовища та успіхів на світових ринках товарів і по-слуг2.

Спроба всіх землян втілити неоліберальний ідеал суспільства "необмеже­ного індивідуального споживання" несумісна зі стійкістю біосфери, її безпе­чністю для людей і подоланням цілої низки глобальних загроз існуванню людства, з необхідністю виховання високоосвічених, культурних, толерант­них і свідомих свого життєвого призначення людей ХХІ століття.

1 Панарин А.С. "Рыночный" вызов просвещению / А. С. Панарин // Трибуна русской мысли. - 2003. - № 1. - С. 44-51.

2 Корсак К. Чергова небезпека - "ринковізована освіта" / / Науковий світ. - 2005. - № 12. -С.17-19.; Сбруєва А. Сутність ринкової ідеології освітніх реформ розвинутих країн // Шлях

освіти. - 2003. - № 1. - С. 15-21.


Аналізуючи реформи освіти у Великобританії, В. Тєлегіна пише, що ма-совізація університетської освіти на Заході наприкінці 90-х років минулого століття, "підпорядкування її економічним пріоритетам і реструктурування на підставі принципів менеджеризму дедалі більше перетворюють цю систе­му в якусь фабрику з підготовки "ефективної гнучкої робочої сили". І далі констатує: принципи "ринку" і "споживчого", "вільного вибору" навчальних планів і програм в остаточному підсумку призводить до витіснення загаль-ногуманітарного знання, спрямованого на формування особистісного, кри­тичного підходу до знання й життя в цілому, наповнюючи навчальні про­грами формальним, перформативним, утилітарним змістом". Перефразову­ючи вислів Ж. Бодрийяра про те, що "ми живемо у світі, в якому все більше й більше інформації й усе менше й менше змісту", дослідниця зазначає, що в цьому світі усе більше "освітніх послуг" й усе менше освічених людей"1

Не можна стверджувати, що в усіх розвинених країнах світу саме "ринко­ва ідеологія" визначає стратегію і тактику змін, інновацій в освіті. Напри­клад, у Фінляндії немає жодного приватного ВНЗ чи бодай факультету, а практично вся освіта (за винятком задоволення потреб в "індивідуальних освітніх послугах" поодиноких громадян та іноземців) є безкоштовною і фі­нансується з бюджету. Фіни правильно оцінили тенденції суспільного розви­тку і вважали, що часи ринкових економік індустріального штибу минають, а майбутнє належить "суспільству знань" - складному та високоорганізова-ному соціуму, упорядкованість та ефективність якого визначається не "рин­ковою самоорганізацією", а застосуванням наукових методів і сучасних інфо­рмаційних технологій і засобів. На потреби освіти витрачається близько 8 % валового національного продукту. Як наслідок, експорт високих технологій став фірмовим знаком Фінляндії 2.

Вітчизняні реалії засвідчують неефективність нинішньої моделі розвитку освітньої сфери переважно на ринкових засадах із послабленням ролі держа­ви та неможливості забезпечити на цій основі необхідній рівень її конкурен­тоспроможності в умовах глобалізації. Спроби послабити державний вплив на освіту наприкінці 80-х - початку 90-х років минулого століття призвели до глибокої кризи, наслідки якої будуть давати ще довго про себе знати. "Рин-ковізація" освіти певною мірою гальмує інтелект нації, неминуче й логічно призведе до повного розпаду всього етосу педагогічної праці, зникнення ем-патії та будь-яких проявів позитивного і безкорисливого ставлення виклада­чів до студентів.

1 Утюж І.Г. Сучасна освіта: сутність та особливості / І. Г. Утюж // "Дні науки філософсь­кого факультету - 2011", Міжнародна наукова конференція (2011; Київ). Міжнародна наукова конференція "Дні науки філософського факультету - 2011", 20-21 квітня 2011 p.: [матеріали доповідей та виступів] /редкол.: А.Є.Конверський [та ін.]. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2011. - Ч.З. - С.191-194.

2 Кастельс М. Інформаційне суспільство та держава добробуту. Фінська модель Мануель Кастельс та Паска Хіманен; [Пер. з англ.]. - К.: Видавництво „Ваклер" у формі ТОВ, 2006. -

256 с.


Зважаючи на суспільну вагомість освіти в умовах інформатизації, високо-розвинені країни щораз більше інвестують в її розвиток. Достеменно відомо, що лише ті суспільства, які постійно навчаються, здатні успішно адаптувати­ся до цивілізаційних змін. Найбільш розвинені країни витрати на освіту тра­ктують не як неминучі витрати, а як найважливіші інвестиції у майбутній розвиток. І думається, що найголовнішою проблемою нашої системи підго­товки фахівців є вкрай погане матеріально-технічне забезпечення освіти та науки. Ще в 1998 р. фахівці констатували, що подібні витрати на навчання українських студентів були менші від аналогічних витрат Туреччини у 9 ра­зів, Іспанії - в 16, Франції - у 24, Австрії - у 30, а таких країн, як Велика Бри­танія, Швеція, Данія, Канада, США, Швейцарія, Люксембург - у 5 - 70 разів1.

Отже, чи зможе Україна на виході (підготовка фахівця) конкурувати з країнами, що вкладають у розвиток і забезпечення освіти, професійної під­готовки значно більше коштів і можливостей (США, Японія, Німеччина, Ан­глія та ін.)? До згаданого додамо ще й вимогу про встановлення спеціальних стандартів транснаціональної освіти. І вони також пов'язані з матеріальними ресурсами (Інтернет-навчанням, мультимедійні технології). Де надії, що українська держава і тут віднайде можливості належно підтримувати освіту?

Щодо науки, то загальний, з усіх джерел, обсяг її фінансування у ВВП скоротився в Україні, починаючи з 1991 року, майже вдвічі й становив у 2006 р. близько 1%. Для порівняння: в країнах Євросоюзу цей показник становить близько 2%, у США - 2,7%, у Південній Кореї - 2, 9%, а у Швеції - близько 4%. Казахстан планує збільшити фінансування науки протягом найближчих ро­ків у 25 разів і довести його частку у ВВП до 5% 2.

У нашій країні на тлі невеликого збільшення бюджетного фінансування (до 0,41% ВВП у 2008 р. проти 0,38% у 2007 р., що значно нижче від законода­вчо встановлених норм - 1, 7 % ВВП) упродовж минулих років має місце три­вожна тенденція скорочення позабюджетного фінансування науки. За ін­шим важливим показником - кількості працівників наукової сфери на тися­чу зайнятих в економіці - Україна у 2007 р. опустилася нижче позначки 4,8, що істотно відрізняється від науково розвинених держав. Для порівняння: у Німеччині цей показник складає 12,5, в Іспанії - 8,4, у Польщі - 5,3 3. Наукова еліта масово виїздила за кордон, число науковців в Україні за роки незалеж­ності скоротилося вдвічі.

1 Яблонський В. Непрофесійний підхід - як шило / В. Яблонський // Голос України. -

2007.- 13 грудня. - С. 21.

2 Ґудзик К. Куди і як рухається наша наука: Інтерв'ю з Президентом НАН України Б. Є. Патоном // День. - 2007. - 10 грудня. - С. 4.

3 Ромашова Н. Наукові пріоритети як державні університети / Н. Ромашова // День. -

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи