П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи - страница 42

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

Вивчення досвіду Німеччини в адаптації мігрантів корінної національно­сті та надання їм підтримки й допомоги дозволяє виділити засади вирішення даної проблеми в країні: допомога і підтримка студентам-емігрантам реалі­зується на основі визначених принципів, що служать для реалізації функції соціальної допомоги в рамках загальної системи служб; надана допомога має відповідати конкретній ситуації; допомога вимушеним емігрантам може бу­ти надана навіть і в тому випадку, якщо за нею не звертаються, і повинна ви­ступати, зазвичай, як останній засіб, коли емігрант не в змозі допомогти собі сам; адаптація студентів-мігрантів здійснюється шляхом уведення німецької мови як рідної та німецької мови як другої мови навчання.

Унікальною є японська система освіти, що споконвічно розвивалася в рам­ках власної національної традиції. Довгий час вона залишалася досить за­критою для будь-яких "втручань". Однак прорив в освітній ізоляції був не­минучим етапом розвитку всього японського суспільства і позначився на йо­го модернізації в найширших аспектах. Основним гаслом стало: "об'єднання західної технології і східного духу". Ця традиція спрямованості зміни у на­прямку взаємодії з іншими освітніми системами, культурами, технологіями в Японії здійснювалася за принципом "огляду вітрин".

У 1966 році був виданий документ "Імідж ідеального японця", в якому сконцентрована визначена система "морального виховання". Основна мета її полягає в тому, щоб сформувати задану суспільством модель особистості лю­дини з "груповою свідомістю", національним характером, що відповідає по­ведінці справжнього громадянина Японії.

Дослідники Японії, наприклад К.І. Салімова, вважають, що ці моральні засади, закони зіграли одну з головних ролей у відновленні країни після II світової війни і саме ними багато в чому пояснюється "японське диво" розкві­ту цілком зруйнованої країни. Тому протягом всієї історії основна ставка ро­билася на формування таких моральних якостей, що відрізняють японців, дозволяють їм зберегти свою незалежність, вийти на рівень супердержави. В японському суспільстві цінуються не стільки професіонали вузької спеціалі­зації, скільки люди із широким загальною освітою, що вміють співпрацювати з навколишніми й колегами по роботі 1.

Такий освітній ідеал визначив і відповідні вимоги до професійної підго­товки вчителя в Японії в контексті ідеї полікультурності, а саме: орієнтація на формування японського виховного ідеалу як у майбутніх фахівців, так і в учнів як об'єктів виховного впливу незалежно від їхньої етнічної належності, з одного боку, та формування толерантного ставлення з боку майбутніх пе­дагогів до всіх учнів незалежно від їхньої етнічної належності, з іншого боку; введення елементів мультикультуралізму в зміст професійної освіти майбут­ніх педагогів.

1  Салимова К. И. Общеобразовательная школа Японии в XXI в. / К. И. Салимова // Педагогика. - 2002. - № 8. - С. 88-96.

2 Шемпрух І. Тенденції розвитку педагогічної освіти вчителів у Польщі (1918-1999 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. пед. наук : спец. 13.00.04 "Теорія і методика про­фесійної освіти" / І. Шемпрух. - К., 2001. - 43 с.


Освітня політика Польщі також зазнала істотних змін. До цього спонукали основні вимоги Болонського процесу, які надають студентові широкі можли­вості для самостійності та виявлення творчих здібностей і шляхи їх реаліза­ції. Відповідно, широкі освітні трансформації у Польщі розпочалися вже у 1989 р., коли розгорнулися широкі дискусії щодо вказаної проблеми серед науково-освітнього середовища в університетах. Сьогодні вона розробляєть­ся з урахуванням невирішених у минулому актуальних завдань, а також з орієнтацією на західноєвропейські тенденції розвитку освіти (У. Новацка, І. Шемпрух 2). Головна проблема минулого полягала в моноідеологізації та по-літизації. Саме тому на початкових етапах політичних і соціально-економічних перетворень (1993 р.) польський уряд опублікував документ "Гарна і сучасна школа - продовження змін у системі освіти". Оголошена в документі реформа серед введення альтернативних навчальних програм,озброєння студентів уміннями, необхідними для життя в сучасному суспіль­стві та ін., передбачала збереження і використання позитивних традицій, у тому числі й взаємодії в колективі, навчання в команді та ін.

Прийнятий у 1994 р. Міністерством народної освіти документ "Головні напрямки вдосконалення системи освіти в Польщі" важливим орієнтиром визначив ".. .дотримання прав дитини та її основних свобод; повагу до бать­ків дитини, її культурної ідентичності, мови та національним цінностей кра­їни, в якій вона живе або вихідцем якої є; підготовку дитини до громадського життя у вільному суспільстві, для якого характерна атмосфера взаєморозу­міння і миру, толерантності, рівноцінності статей, а також дружби стосовно інших народів, етнічних і релігійних груп" 1. Усе це повною мірою стосується і студентської аудиторії та свідчить про те, що Польща реформує систему вищої професійної освіти відповідно до полікультурних традицій, які сфор­мувалися в концепціях багатьох розвинутих країн. Так, найбільші універси­тети країни, що мають усталені традиції полікультурності, такі як Варшавсь­кий університет, Ягеллонський університет (м. Краків), університет Марії Кюрі-Склодовської (м. Люблін) та ін. здійснюють професійну підготовку вчителя для дітей - представників етнічних меншин; тому в цих університе­тах активно розвивається україністика, русицистика тощо.

Провідними тенденціями педагогічної освіти в Польщі стали: соціально-культурна актуалізація майбутніх педагогів; зміна цілей навчання і виховно­го ідеалу у зв'язку зі змінами, що відбуваються в польському суспільстві та його залученням до європейського співтовариства; підготовка майбутніх пе­дагогів до європейської інтеграції на інструментальному та екзистенційному рівнях; підготовка вчителя до формування відповідних інтерперсональних відносин в освітньому просторі, що грунтуються на толерантності, розумінні іншої людини, збереженні рівноваги між європейським і національним ви­мірами системи виховання; науковість, інтеграційність і міждисциплінар-ність змісту професійної підготовки майбутнього вчителя.

Аналіз досліджень, присвячених реформуванню освітньої системи Польщі, показує, що саме в плані гармонізації "моно" і "полікультур" можли­ва організація, за бажанням батьків, навчання в групах, класах або школах мовою тієї або іншої меншини або з додатковим вивченням рідної мови, іс­торії та культури.

1  Савина А. К.  Польша :   образовательная политика государства для XXI в. / А. К. Савина // Педагогика. - 2002. - № 8. - С. 81.


Найбільше досліджень, які викликають інтерес щодо порушеної пробле­ми, стосуються досвіду Російської Федерації. Аналіз досліджень дозволив зроби­ти висновок. По-перше, зазначена проблема досить близька в плані загаль­них джерел виникнення, характерних для Росії й України. По-друге, її розв'язання російськими теоретиками і практиками може дати великий ма­теріал, цілком придатний для застосування до умов України, звичайно, з урахуванням її історичних, культурних і соціально-економічних умов. На думку В.Д. Шадрикова, протиріччя між етнокультурними процесами в Росіїй інтеграційними процесами в культурі "підсилюються за рахунок так звано­го парадоксу етнічності, так характерного для всього сучасного світу, - коли в міру поглиблення інтернаціоналізації культури зростає рівень національ­ної самосвідомості" 1.

Загалом, викликаний переходом до цивілізації техногенно-інформаційного типу, процес глобалізації відбився на всіх сферах життєдія­льності, в тому числі на динаміці розвитку освітньої системи. Разом із тим слід зауважити, що ідея глобалізму в силу власної внутрішньої природи вла­стива російській філософсько-педагогічній думці. На сучасному етапі відбу­вається зміцнення соціально-культурної ідентичності Росії в рамках глобалі-стичних світових тенденцій, переважно у площині зіткнення екуменічного характеру російської культури і культури техногенно-інформаційного типу.

Як виявляється, тенденція росту етнічності, що спочатку не знайшла тео­ретичного пояснення, одержала назву "етнічного парадокса сучасності". Са­ме активізація процесів інтеграції та глобалізації в сучасному світі є причи­ною росту етнічного фактора російського соціуму. При цьому, в умовах зро­стання кількості та розмаїтості інформації значно утруднюється соціальна адаптація індивіда до сучасної цивілізації 2.

У Законі РФ "Про освіту" визначено специфічні особливості розвитку на­ціонально-регіональних освітніх систем. Сучасна російська освітня практика визначила необхідність розробки концептуально-теоретичних підходів до проблеми розвитку національно-регіональних освітніх систем та професій­ної підготовки вчителя до діяльності в умовах полікультурного середовища. Так, у роботі В.І. Загвязинського "Проектування регіональних освітніх сис­тем" уперше прогнозуються шляхи еволюції російської освіти в період "гли­бокої перманентної кризи". Як зазначає автор, "сьогодні висвітлюється важ­лива місія російської освіти - сприяти соціальній стабільності та прогресу, відновленню й розвитку культурного та кадрового потенціалу країни за до­помогою гармонізації відносин у макро-, мезо- і мікросоціумі. Це стосується кардинальних, основних відносин у таких системах, як: "людина - природа", "людина - суспільство", "суспільство - природа", "людина - людина" 3.

1 Шадриков В. Д. Проблема системогенеза профессиональной деятельности / В. Д. Шадриков. - М. : Наука, 1983. - 185 с.; Шадриков В. Д. Развиваются ли методы исследова­ний? / В. Д. Шадриков, В. С. Шубинский // Советская педагогика. - 1991. - № 7. - С. 48-52.; Шадриков В. Д. Философия образования и образовательные политики / В. Д. Шадриков. - М.,

1993. - 181 с.

2  Сусоколов А. А. Культурная инерция этносов : зло или благо? / А. А. Сусоколов // Народное образование. - 1994. - № 1. - С. 124-125.

3  Загвязинский В. И. Проектирование региональных образовательных систем / В. Загвязинский // Педагогика. - 1999. - № 5. - С. 17-24.


Основні цілі та завдання освіти в сучасній Росії полягають у забезпеченні історичної наступності поколінь, збереженні, поширенні та розвитку націо­нальної культури; вихованні патріотів, громадян правової, демократичної, соціальної держави, що поважають права і свободи особи й володіють висо­кою моральністю. Така постановка завдань вимагає формування у майбутніх педагогів цілісного світорозуміння й сучасного наукового світогляду, розвит­ку у них культури міжетнічних відносин.

Сучасні вимоги до введення національно-регіонального компонента змі­сту освіти пов'язані з необхідністю вирішити найскладнішу діалектично су­перечливу проблему залучення людини до загально-цивілізаційних знань і цінностей одночасно із забезпеченням його національної самоідентифікації.

При цьому основною метою реалізації національно-регіонального ком­понента в шкільній освітній практиці виступає виховання і навчання люди­ни основам національної культури, рідної мови з одночасним включенням її в систему світових загальнокультурних і моральних цінностей. У зв'язку з цим відбуваються відповідні зміни і в професійній підготовці вчителя, орієн­тованого на реалізацію так означеного виховного ідеалу.

У сучасних наукових дослідженнях підготовку особистості до міжкульту-рної взаємодії визначають у кількох основних аспектах, а саме: 1) дидактичному, що відображає комплекс методів навчання міжкультурній взаємодії; 2) культурно-специфічному, що впливає на зміст навчання в кон­тексті мільтикультуралізму; 3) психологічному (когнітивному, емоційному, поведінковому), що окреслюється сферою досягнення результатів.

Розв'язання завдань полікультурної освіти вимагає використання актив­них методів навчання. Так, В.Л. Аношкіна, С.В. Резванов пропонують вико­ристовувати в освітньому процесі ВНЗ під час проведення семінарських за­нять особистісно-орієнтовану технологію "діалогу культур" 1, оскільки куль­тура, як вважають російські науковці, діалогічна за своєю природою.

1 Аношкина В. Л. Политкультурное образование в современном российском социуме (на примере технологии "диалога культур" [Електронний ресурс] / В. Л. Аношкина, С. В. Резванов. - Режим доступа : http://www.i-u.ru/biblio/archive/resvanov% 5Fobrasovame /04.aspx

2 Садыкова Л. Р. Поликультурное образование - актуальная проблема высшего учебно­го заведения / Л. Р. Садыкова [Електронний ресурс]. - Режим доступу : //http://www.tisbi.ru/ science/vestnik/2004/issue4/Educate5.htm


Головні завдання полікультурної освіти в сучасній Росії, як вважає Л.Р. Садикова, полягають у: глибокому і всебічному оволодінні студентами культурою свого власного народу; вихованні позитивного ставлення до куль­турних розбіжностей; створенні умов для інтеграції студентів у культури інших народів; розвитку умінь і навичок продуктивної взаємодії з носіями різних культур; вихованні студентів у дусі миру, терплячості, гуманного мі-жособистісного спілкування 2. Реалізація полікультурної освіти, на думку бі­льшості російських дослідників, висуває необхідність розробки програми пі­дготовки викладача як посередника між культурами різних народів, органі­затора міжкультурної комунікації. Важливими компонентами педагогічної освіти в умовах багатокультурного світу і поліетнічного російського суспіль­ства мають стати: знання викладачем завдань, основних ідей, понять поліку-льтурної освіти; культурологічні, етноісторичні, етнопсихологічні знання,що дозволяють усвідомити різноманіття сучасного світу, забезпечити розу­міння важливості культурного плюралізму для особистості та суспільства; уміння виділяти та вносити в зміст загальної освіти ідеї, що відображають культурне різноманіття світу, країни, етнічної групи; уміння організувати педагогічний процес як діалог носіїв різних культур у часі та просторі.

Визначені вище особливості перебудови системи освіти РФ в контексті ідей полікультурності визначили й специфіку професійної підготовки вчи­теля в контексті цих ідей, спрямовану на формування певних особистісно-професійних характеристик: 1) визнання майбутнім педагогом розмаїтості культур і народів, та орієнтація на об'єднуюче начало у взаємостосунках представників різних етносів як принцип професійної діяльності; 2) формування полікультурних знань, умінь і навичок майбутнього педаго­га, що реалізуватимуться в процесі діяльності в полікультурному освітньому просторі; 3) використання інноваційних педагогічних технологій, спрямова­них на ідеї педагогічної підтримки та особистісно орієнтоване виховання з урахуванням етнокультурної унікальності кожного учня.

Загалом, сучасна полікультурна освіта має будуватися на основі враху­вання таких основних принципів: діалектичної включеності національної культури в систему російської та світової; історико-культурної та цивіліза-ційної спрямованості національної освіти, що допускає необхідність розк­риття історичної обумовленості явищ минулого і сьогодення, вивчення фо­льклору, національного мистецтва, звичаїв і традицій; полікультурної іден­тифікації та самоактуалізації особистості; глобальності культурно-освітнього процесу, відповідального за розвиток цілісного полікультурного світогляду; полікультурної толерантності та інтеросвітньої перспективи, що відображає механізм етнокультурної ідентифікації особистості до структури гармоніза­ції міжетнічних відносин.

1 Бессарабова И.С. Современное состояние и тенденции развития поликультурного образования в США: монография / И.С.Бессарабова. - Волгоград: Перемена, 2008. - С. 5-10.


Відповідно, як вважає І.С. Бесарабова, полікультурну освіту можна визна­чити як особливий образ мислення, заснований на ідеях свободи, справедли­вості, рівності; освітня реформа, націлена на перетворення традиційних освітніх систем з тим, щоб вони відповідали інтересам, освітнім потребам і можливостям учнів незалежно від расової, етнічної, мовної, соціальної, ген-дерної, релігійної, культурної приналежності; міждисциплінарний процес, який пронизує зміст всіх дисциплін навчальної програми; методи і стратегії навчання; взаємовідношення між всіма учасниками навчально-виховного се­редовища; процес залучення вихованців до багатства світової культури через послідовне засвоєння знань про рідну і загальнонаціональну культури; озброєння учнів умінням критично аналізувати будь-яку інформацію, щоб уникати помилкових висновків; формування толерантного ставлення до ку­льтурних відмінностей 1.Отже, аналіз досвіду професійної підготовки вчителя в багатьох країнах світу в контексті ідеї полікультурності дозволив дійти висновку про те, що наявна соціокультурна ситуація в переважній більшості держав визначає специфіку педагогічної освіти. Проте проблеми полікультурності, мульти-культуралізму, діалогу культур, етнокультурної толерантності є переважно близькими за своєю сутністю для всіх розглянутих нами суспільних організ­мів, а тому залишаються спільними і принципи полікультурної професійної підготовки педагогів, а саме: врахування в системі професійної підготовки соціального запиту на відповідний рівень кваліфікації фахівців, у тому числі в контексті наявної полікультурної ситуації; введення в систему професійної підготовки вчителя (фрагментарно чи системно) вивчення етнокультурного досвіду регіону й держави загалом; формування в ході професійної підгото­вки знань, умінь та навичок професійної діяльності в полікультурному осві­тньому просторі.

Таким чином, сьогодні не виникає сумніву в актуальності полікультурної освіти, її гідного місця в теорії та практиці виховання підростаючих поко­лінь, необхідності активної розробки й уточнення цілей, завдань, функцій, змісту, технологій цього необхідного компонента освіти вітчизняними фахі­вцями. Важливо накопичувати й поширювати передовий зарубіжний досвід реалізації полікультурної освіти, досліджувати теоретичні аспекти розгляну­тої проблеми.Колесник Н. Є.

 

 

технологія поетапної підготовки майбутніх учителів початкових класів до організації художньо-технічної творчості молодших школярів

 

Одним із завдань, які стоять перед сучасною освітою, є підготовка людей високої освіченості й культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних до тво­рчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні та впровадженні сучасних технологій навчання. Реальна потреба українського суспільства в інтенсивному розвитку творчого потенціалу кожної людини зумовлює під­вищення ролі у цьому процесі учителя. Особливе місце у системі формуван­ня творчої особистості посідає початкова школа, де закладається фундамент усієї системи пізнання. Саме вчитель початкових класів має навчити кожного учня самостійно мислити, розкривати можливості для розвитку творчого по­тенціалу, фантазії, інтуїції, відчуття, сприйняття мистецтва, художньо-технічної творчості.

На основі аналізу наукового доробку вчених та інтегративного підходу нами була розроблена особистісно зорієнтована технологія підготовки май­бутніх учителів початкових класів до організації художньо-технічної творчо­сті учнів в умовах модульно-рейтингової системи навчання.

Технологія підготовки майбутніх учителів початкових класів до організа­ції художньо-технічної творчості учнів - це модель спільної роботи вчителя і учнів з планування, організації та проведення реального процесу навчання за умови забезпечення комфортності для всіх суб'єктів художньо-технічної діяльності.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи