П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи - страница 53

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

Останній приклад. Головною професійною якістю традиційного вантаж­ника є його м'язова сила. А як бути із паралізованим вантажником, прикутим до візка, який, однак, вміє піднімати предмети зусиллям волі? 1Покажемо гексаграмну структуру професій, що ґрунтується на особливостях суспільних форм освоєння дійсності.

 

ГНОСЕОЛОГІЯ

Професії, пов 'язані із пізнанням світу: мислитель, філософ

а тПрофесії, які суміщають пізнання і перетворення світу: дослідник, художник, письменник


Універсальні професії:

священик вчитель лікар /

 

Професії, що сумі­щають пізнання і ціннісне освоєння світу: юрист, ар­тистПРАКСЕОЛОГІЯ

Професії, пов 'язані зі змі­ною, перетворенням світу:

робочий, селянин

 

 

 

Професії, що суміщають перетворення і ціннісне освоєння світу:

адвокат, суддя, політик

АКСІОЛОГІЯ

Професії, пов'язані з ціннісним освоєнням світу: законодавецьРис. 10. Гексаграмна класифікація професій

Розміщення професій у гексаграмній структурі можна організувати на основі трьох шкал, на яких професії розташовуються. Три шкали утворю­ються відрізками, що сполучають три способи освоєння людиною світу в ра­мках гносеології, праксеології і аксіології:
Відтак, однією з головних тенденцій сучасного світу є поновлення знань та спрямованість на творчий характер опанування знаннями, що значно під­вищує вимоги до сучасного фахівця, які визначені у відповідних директив­них документах та грунтується на особистісно-орієнтованій парадигмі осві­ти. Тому одним із наріжних завдань сучасної системи вищої освіти є її пере­хід до творчих, проблемних методів навчання і виховання, які орієнтуються на формування професійно компетентної, творчої особистості.

Професійна компетентність є якістю особистості майбутнього фахівця та характеризує рівень його інтеграції у середовище професійної діяльності, як і у різні соціальні середовища, входження людини у котрі виявляє необхід­ність виконувати різні соціальні ролі. Суттєво, що будь-яка сфера професій­ної діяльності через інтегральні тенденції сучасної цивілізації пов'язана з ба­гатьма суміжними сферами професійної діяльності. Відповідно, професійна компетентність сучасного фахівця виходить за межі, окресленими функціо­нальними особливостями його фаху, спостерігається певний відхід від тен­денції у процесі формування вузького спеціаліста та виявляється потреба у розвиткові багатопрофільного фахівця, який характеризується уніфікованим набором загальнопрофесійних та життєвих якостей. Саме на основі останніх отримують становлення та розвиток інші, більш специфічні та вузькопрофе­сійні аспекти спеціаліста.

Важливим результатом нашого дослідження є також і концепція якості професійної освіти в контексті компетентнісного підходу, яка орієнтується на мету професійного розвитку - становлення сучасного фахівця як цілісної особистості. Розглянемо головні аспекти концепції визначення якості профе­сійної освіти.

(1) В освітніх документах України зазначено, що метою освіти і виховання має бути професійно компетентний, ініціативний, творчий громадянин, на­ділений почуттям обов'язку і відповідальності перед суспільством, здатний швидко адаптуватися до сучасного світу, характерними рисами якого є під­вищення ролі особистості, інтелектуалізація її діяльності у контексті динамі­чних змін техніки і технологій, неперервного зростання обсягів інформації. Інтенсифікація інформаційних потоків, як один із головних чинників вхо­дження глобалізованого світу в еру інформаційного суспільства, відображає кризу класичної наукової парадигми та зумовлює поширення тенденції су­часної науки до експонентного зростання і поновлення знань, постійного розширення та поглиблення сфер наукового дослідження.

У цьому аспекті можна говорити про потребу у формуванні професійної компетентності майбутнього фахівця, що є важливим аспектом у процесі пі­дготовки спеціалістів будь-якої галузі людської діяльності. Компетентність пов'язується не тільки зі специфічним обсягом знань, умінь та навичок, але й зі здатністю прийняття адекватних рішень та застосування знань у нових га­лузях науки та техніки (мобільність знань), де засвоєні знання можуть вияви­тись застарілими, що виявляє потребу в універсалізації і модифікації знань, формування здатності використовувати ці знання в умовах швидкої зміни в галузі сучасних технологій.

Знання набувають рис універсальності, цілісності та творчого змісту за умови отримання додаткової образної, графічної репрезентації, виходу нарівень чуттєвого, візуального сприйняття. Зазначений процес насичує знан­ня новими комплексними асоціативними зв'язками, збагачує їх додатковими міждисциплінарними паралелями та сприяє формуванню професійної ком­петентності фахівця.

Відомо, що процес пізнання світу тісно пов'язаний з типом репрезентати­вної системи людини, яка визначається розвитком сфери її чуттів, що відіг­рає важливу роль у формування у студентів відповідних ЗуНів, оскільки складає так звану гностично-перцептивний компонент їх психіки. Психоло­гічний напрям нейро-лінгвістичного програмуванню, до якого все частіше починають звертатися вітчизняні педагоги, поділяє людей на декілька груп, залежно від того, який перцептивний канал сприйняття дійсності у людини переважно розвинутий: аудіальний (слух), візуальний (зір) чи кінестетичний (рух, дотик, смак). Одна із цілей розвитку людини тут розуміється як гармо­нійних розвиток трьох репрезентативних систем, що значно розширює пі­знавальні ресурси майбутнього фахівця. Відтак, процес пізнання світу люди­ною (що є важливим у процесі професійної підготовки), її взаємодія з сфері соціального й професійного середовища багато у чому залежить від рівня розвитку репрезентативних систем, соціальної перцепції, що, у свою чергу, зумовлює формування емпатійної здатності людини до співпереживання, спроможності зрозуміти мотиваційні спонуки іншої людини, вміння стати на її точку зору.

Тому, важливим у процесі професійної підготовки є розвиток у майбутніх фахівців сфери чуттів. Відповідно, доцільним можна вважати оцінювання якості професійної освіти за допомогою аналізу розвитку репрезентативних систем майбутніх фахівців.

(2) Оскільки чуттєвий та емоційний аспекти психічної діяльності людини постають у певній функціональній єдності (емоційні стани людини реалізо­вані на чуттєвому рівні, а чуттєві реакції - емоційно забарвлені, коли емоції та чуття у їх єдності репрезентують афективно-перцептивну сферу психічної діяльності людини), то постає питання про формування у майбутнього фахі­вця адекватних емоційних реакцій на стимули зовнішнього середовища. Йдеться не тільки про необхідність формувати у нього регулятивні вміння (що передбачає усвідомлення ним своїх емоційних станів; управління емоці­ями, їх контролювання), але й про проблему підтримання неперервності емоційних реакцій у студентів у процесі їх професійної підготовки.

Людина постійно зазнає динамічну зміну емоційних реакцій, при цьому знання, уміння і навички набуваються та формуються у процесі певних емо­ційних станів, які постають певним психофізіологічним "полем" реалізації ЗуНів, так званою їх "психофізіологічною прив'язкою". Зміна емоційних ста­нів передбачає зміну відповідних умов використання ЗУНів. Таким чином, майбутній фахівець не завжди може певно володіти ЗУНами у нових емо­ційно виражених життєвих обставинах. Саме тривала практична діяльність фахівця дозволяє йому крок за кроком немов би заново формувати відповід­ні професійні вміння в нових виробничих умовах.

Для подолання зазначеної принциповою труднощі у процесі професій­ної підготовки остання має орієнтуватися на контекстний (суб'єктно-діяльнісний) підхід, за яким навчальна діяльність студентів має моделювати їх майбутню професійну діяльність. На наш погляд, розв'язання зазначеної проблеми потребує інтеграції студента, задіяного у навчальній діяльності, до свого сутнісного особистісного статусу - до стану самоусвідомлення (який співвідноситься з ядром особистості - її Я-концепцією), на основі якого сту­дент не тільки був спроможний постійно контролювати свої емоційні стани, але й саме у цьому стані формував відповідні професійні вміння, які за цих умов набувають функціональної неперервності через неперервність підт­римання людиною стану самоусвідомлення.

Цей висновок веде за собою й інші концептуальні положення, відповідно до яких не інтелектуальні здібності вихованця, а його самосвідомість має бу­ти як метою, так і критерієм ефективного навчально-виховного процесу, оскільки самосвідомість постає найважливішим чинником процесу соціалі­зації людини, її гармонійної інтеграції у соціальну структуру суспільства. Зазначений висновок можна проілюструвати спостереженнями, які засвідчи­ли, що поведінка юнаків та їх подальші життєві перспективи не можуть бути достовірно екстрапольовані й передбачені на основі обстановки в сім'ї, за­вдяки аналізу шкільних або соціальних переживань, сусідських або соціоку-льтурних впливів, показників медичної картки, навчальної успішності, спад­кового фону та інших чинників. Набагато кращий прогноз дає саме ступінь саморозуміння й самоусвідомлення.

Відтак, оцінювання рівня сформованості у майбутніх фахівців відповід­них ЗУНів має орієнтуватися не таку процедуру оцінювання якості профе­сійної освіти, яка б ураховувала здатність студента використовувати ЗУНи у різнобічних змінених умовах його діяльності. При цьому важливим аспектом у процесі формування майбутнього фахівця є його Я-концепція, сфера само­свідомості, що також підлягає відповідному оцінюванню.

(3) Важливим у процесі професійної підготовки є розвиток творчих здіб­ностей майбутнього фахівця, який зумовлюється синергетичним принципом "талант - це сума талантів та здібностей", оскільки основою для всіх спеціа­льних здібностей є загальні здібності ("генеральний чинник інтелекту", "ба­зальний чинник обдарованості"). Це відповідає синергетичному принципу нададитивності, коли системи володіють певними системними властивостя­ми, що не притаманні властивостям їх складових.

При цьому ми спираємося на положення: здібність до одного виду дія­льності складається зі спроможностей до інших ("талант - це синтез множини талантів"), а тому завдання розвитку кожної здібності має бути одночасно й завданням розвитку "побічних" здібностей. Для того, щоб виховати спеціалі­ста, треба, отже, крім турботи про спеціалізацію, розвивати "людину взага­лі", людину в цілому.

Висновки. Таким чином, дослідження особливостей упровадження систе­ми компененцій у процес професійної підготовки майбутніх фахівців висту­пає підґрунтям для розробки концепції якості професійної освіти в контексті компетентнісного підходу. Оцінка ефективності професійної освіти (що маєорієнтуватися на творчу діяльність та певні компетентності і компетенції, які описують результат творчої професійної діяльності) потребує реалізації компетентнісного підходу до навчального процесу, який постає певною інте­гральною цілісністю та передбачає відповідні завдання з формування ком­петентного фахівця: розвиток у нього афективно-перцептивної сфери та рі­знобічного соціально-рольового репертуару, формування самосвідомості, позитивної Я-концепції, розвиток його творчих здібностей. Зазначений про­цес має орієнтуватися на синергетичний принцип "талант - це сума талантів та здібностей", який визначає принцип формування багатопрофільного фа­хівця, орієнтованого на мобільність знань, творче мислення, швидку зміну виробничих технологій, на саморозвиток, самовдосконалення, самонавчання упродовж життя.

Перспективи дослідження. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспек­тів визначеної проблеми та потребує: розробки нового підходу щодо оцінки та моніторингу якості професійної освіти, яка має орієнтуватися на завдання з формування компетентного фахівця; побудови верисіфікаційної моделі компетенцій сучасного фахівця в умовах європейської інтеграції та глобалі­зації; створення інноваційних технологій професійної підготовки фахівців різного профілю.Березюк О.С.

 

 

етнокультурологічна підготовка майбутнього вчителя як засіб формування професійної компетентності

 

У професійній педагогічній освіті взаємозв'язок, взаємозумовленість процесів та рівня розвитку суспільства та особистості майбутнього вчителя вимагають глибокого осмислення шляхів і умов наближення сучасних освіт­ньо-виховних систем до народних витоків, до високого професійного вико­ристання надбань народної педагогіки у повсякденній роботі школи.

Народна педагогіка - це емпіричні уявлення та погляди народу на жит­тя, виховання та навчання нових поколінь, а також апробовані народом засо­би і шляхи розв'язання основних навчально-виховних завдань. Без знання народної педагогіки не можна усвідомити національної системи виховання, розвивати національну школу.

Створені концепції національної школи відродження під керівництвом С.У.Гончаренка, П.Р. Ігнатенка, В.Р. Кузя, Ю.Д. Руденка, М.Г. Стельмаховича, О.В. Сухомлинського, Є.І. Сявавко і багатьох інших окреслюють шляхи роз­витку та інколи формулюють нові вимоги до підготовки вчителя, якому не­обхідно не тільки знати історію, культуру українського народу, а й розуміти педагогічні основи народної мудрості, глибоко осмислити їх освітньо-виховний потенціал.

Обізнаність у традиційно народних поглядах на мету і засоби виховання та навчання сприятиме збагаченню педагогічного процесу, вдосконаленню його змісту, організаційних форм, методів і прийомів.

Отже, майбутній вчитель ще в роки навчання в університеті буде постав­лений в умови, наближені до його практичної діяльності за допомогою пев­ної компетентності в тому чи іншому процесі в даному випадку етнопедаго-гічному.

Адже саме актуальність компетентнісного підходу до етнопедагогічної обізнаності дітей і молоді зумовлена поступом українського суспільства до постіндустріального етапу цивілізації, що ініціює загострення уваги до етні­чної сутності людини, її вивільнення від наслідків антропогенної діяльності, соціальної одноманітності й пасивності. Опанування й відтворення скарбів етнопедагогіки у кожному наступному поколінні є чи ненайвищим виміром людяності, професійної та громадянської зрілості педагога. Інакше кажучи, етнопедагогічна компетентність є функціональним чинником довготривало­го процесу реанімування, опанування, застосування та поширення етнопе-дагогічних знань у різних варіантах їх соціокультурної трансформації, оскі­льки звернення до витоків свого роду є визначальною тенденцією для сього­дення.

Зрозуміло, що процеси, які відбуваються в кожному зі 121 етносу на соці-окультурному тлі сучасної України, передбачають вирішення цілої низкинастільки нестандартних питань, що загострює й проблеми формування ет-нопедагогічної компетентності.

В педуніверситетах України до останніх років формування етнопедагогі-чної компетентності здійснювалося стихійно, спираючись лише на регіона­льні можливості та на власну ініціативу окремих освітньо-виховних систем та вчених, педагогів-практиків, народознавців. Так, проблему визначення сут­ності компетентнісного підходу до організації народознавчого освітнього простору вивчають С.у. Гончаренко, Н.В. Лисенко, О.Я. Савченко, 1.1. Тара-ненко та інші; питання історичного розвитку етнопедагогічної компетентно­сті аналізують у своїх статтях І.Ю. Курляк, М.Г. Стельмахович, Б.Г. Ступарик, О.В. Сухомлинська та інші, зарубіжний досвід впровадження етнопедагогіч-но орієнтованої освіти - О.О. Будник, Т.К. Завгородня, О.О. Пометун, А.В. Василюк, А.А. Сбруєва та інші. Питання професійно-педагогічної підготовки студентів у вищих навчальних закладах є в працях О.О. Абдуліної, Ю.К. Ба-банського, О.А. Дубасенюк, Л.В. Кондрашової, Н.К. Кузьміної, І.Я. Лернера, В.О. Сластьоніна, Н.Ф. Тализіної та ін.

Різні аспекти проблеми підготовки педагога до роботи в школі розкриті в працях вітчизняних вчених А.М. Алексюка, С.У. Гончаренка, І.А. Зязюна, М.П. Лещенко, О.Г. Мороза, Н.Г.Ничкало, О.Я. Савченко, С.О. Сисоєвої, М.Д. Ярмаченка, Т.С. Яценко. Питання професійної підготовки майбутніх фахів­ців є предметом вивчення у контексті теорії і практики особистісно орієнто­ваної освіти (Г.О. Бал, І.Д. Бех, С.І. Подмазін, В.В. Рибалка). Важливі теорети­чні положення, які стосуються формування особистості, відкритої для нових інноваційних підходів, здатної до вибору власної професійної позиції, роз­робляються в працях відомих учених-психологів Л.І. Анциферової, Г.С. Кос-тюка, О.О. Леонтьєва, Л.М. Мітіної, І.О.Синиці, Г.К. Ушакової, І.В. Фастовець та ін.

Суттєвий внесок у вдосконалення компетентності майбутнього вчителя внесли здійснені на України дослідження: теоретичних основ і практики ро­звитку педагогічного покликання (Л.М. Ахмедзянова), теоретичних і прак­тичних основ педагогіки вищої школи (С.С. Вітвицька), теоретичних і мето­дичних основ виховної діяльності педагога (О.А. Дубасенюк), теорії і прак­тики формування в студентів педвузів готовності до професійної діяльності (А.Ф.Линенко), професійного мислення (Нагорна Г.О.), індивідуалізації професійно-педагогічної підготовки вчителя (О.М. Пєхота), теоретико-методичних основ підготовки майбутніх педагогів до професійного спілку­вання (Л.О. Савенкова) та ін.

В галузі компетентнісного підходу в професійній діяльності плідно пра­цюють П.О. Бех, Н.О. Бражник, Л.В. Биркун, О.І. Вишневський, С.В. Гапонова, Т.І. Олійник, С.Ю. Ніколаєва, В.М. Плахотник, В.Л. Скалкін, Н.К.Скляренко, Л.П. Смєлякова, Е.Г. Хоменко та ін. Дослідження останніх років вказують на зростання уваги до проблем формування професійної компетентності майбутніх учителів (В.В. Баркасі), їх мовної міжкультурної підготовки    (Н.Ф.    Бориско)    і   культури    педагогічного спілкування(С.О. Рябушко), психолого-педагогічної та дидактичної підготовки вчителів до здійснення навчально-виховного процесу (С.В. Будак, Н.А. Молодиченко, Ю.С.Стиркіна, О.М. Трубіцина).

Разом з тим за наявності значної кількості загальних праць, присвячених історії розвитку української педагогіки, педагогічної думки, національної школи, системи освіти (В.І. Бондар, Я.І. Бурлака, В.О. Вихрущ, Л.П. Вовк, О.В. Глузман, Н.М. Гупан, М.Б. Євтух, С.Т. Золотухіна, Д.Ю. Коржов, М.В.Левківський, Н.А. Лескевич, В.І. Луговий, В.К. Майборода, Н.С.Матвій-чук, О.І. Пометун, Л.В. Потапова, Б.М. Ступарик, О.В.Сухомлинська, М.Д. Ярмаченко), ще відчутно бракує досконалого й системного вивчення конкретних тем і проблем, які б висвітлювали актуальні педагогічні явища в історичному, соціокультурному, антропологічному контексті певного етно­су. Серед невеликого числа тих досліджень, які стосуються етнопедагогічної підготовки майбутнього вчителя, слід відзначити дослідження проблем професійної майстерності (Г.Ф. Гринченко, Л.І.Кондратенко), загальнопеда-гогічної підготовки (Н.М. Дем'яненко), практичної професійно-педагогічної підготовки (О.А. Лавріненко), професійно-педагогічної підготовки вчителів історії певного фаху (С.О. Нікітчина, О.М. Семиног), методичної освіти вчи­теля суспільних дисциплін (В.Є. Прокопчук), післядипломної освіти педаго­гічних кадрів (С.В. Крисюк), колективні праці співробітників Науково-методичного центру „Українська етнопедагогіка і народознавство" НАПН України при Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника та науково-методичної лабораторії „Освітньо-виховні системи Полісся" при ННІ філології та журналістики Житомирського державного університету імені Івана Франка.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи