П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи - страница 54

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

Проте формування етнопедагогічної компетентності майбутнього вчи­теля, здатного це реалізувати в практичній професійній діяльності ще недо­статньо досліджені як у теоретичному, так і в методичному аспектах, що сут­тєво позначається на практичній діяльності вчителів і викладачів у освітньо-виховних системах професійної освіти.

Створення цілісної системи етнопедагогічної підготовки майбутнього вчителя. Актуальність компетентнісного підходу до етнопедагогічної обізна­ності дітей та молоді зумовлена й українознавчою освітньою політикою. Са­ме об'єктивні потреби гуманізації освіти, її олюднення, об'єктивізація, на­родність лягли в основу перегляду ставлення до української етнопедагогіки, до цінностей світової цивілізації тощо.

Адже, етнопедагогічна компетентність особистості - це цілісний процес формування і розвитку в особистості народознавчих, етнографічних, психо-лого-педагогічних, методичних знань, відповідних умінь, здібностей, ціннос­тей, досвіду ініціативної діяльності при моделюванні різних педагогічних ситуацій, а також у процесі повсякденного спілкування, пізнання навколиш­ньої дійсності, самовдосконалення та ін.

Звідси випливає, що є три основні аспекти етнопедагогічної професійної компетентності, а саме: змістовий проблемно-практичний і комунікативний.Кожен з них враховує принцип полікультурності як загальнодержавну особ­ливість інтелектуального простору України.

Очевидним є те, що у відриві від етнодидактичних підходів, без ураху­вання органічної єдності етносу, його мови неможливо створити ефективну модель навчання. Для цього потрібно залучати широкий дидактичний ма­теріал, використовувати можливості всіх циклів навчальних предметів, мето­дику позанавчальної діяльності з метою змістового наповнення шкільного компоненту освіти. Зміст етнодидактики постійно змінюється. На відміну від наукової дидактики, де основним джерелом знань є книга, в етнодидак-тиці освітнє значення має все, що оточує дитину. Це забезпечує вільний ви­бір джерел знань, які змінюються відповідно до навчальної ситуації. Нерідко народ віддає перевагу таким могутнім освітнім джерелам, як навколишнє се­редовище, стосунки між людьми, спілкування тощо.

Громадянський напрям етнопедагогічної компетентності характеризує рівень національної свідомості, патріотизм особистості, повагу до рідного та інших народів світу, любов до рідної землі.

Етносоціальний напрям - це знання про народні традиції міжособистіс-них взаємин, етнічні уявлення про ідеальну модель особистості, якій прита­манні типові риси етнічної спільності, ментальності народу, прилучення мо­лоді до життєвих норм та цінностей старшого покоління, розвиток кращих рис народу в діяльності молодіжних об'єднань, визначення власного місця у суспільстві, здатність та готовність до конструктивно-критичної взаємодії з існуючою соціальною реальністю.

Етнокультурологічний напрям етнопедагогічної компетентності харак­теризує культурологічне світобачення особистості, вміння сприймати відо­браження реальності в народному мистецтві, готовність до самовдоскона­лення відповідно до опанування народними традиціями, до рис національ­ного характеру. Сюди ж відносимо й збагачення особистості досягненнями національної і світової культур, забезпечення наступності в оволодінні існу­ючим рівнем художньо-естетичної культури народу, збереження своєріднос­ті нації, загальнолюдських цінностей, використання народних традиційних засобів творчого розвитку особистості; сприяння самовизначенню особистос­ті по відношенню до соціокультурних цінностей народу тощо.

Етновалеологічний напрям - це оволодіння етнічним досвідом збере­ження та зміцнення свого здоров'я (фізичного, соматичного, психічного, ду­ховного). При цьому застосовуємо народнопедагогічні засоби оздоровлення: рухливі ігри, забави, танці, а також ознайомлення з народним календарем, народною медициною, шанобливе ставлення до природи, знання народних символів, звичаїв, традицій, пов'язаних з тілесним вихованням та посильною природоохоронною діяльністю.

Фамілістичний напрям грунтується на знаннях багатовікової історії роз­витку родинного життя, це знання про практичний досвід українського на­роду в галузі організації шлюбу та створення міцної здорової сім'ї. Націона­льні традиції, менталітет етносу через міжособові взаємини сім'ї та стереоти­пи поведінки дорослих передаються дітям. Саме в родині дитина успадковує генетично й соціально дійсні та вдавані цінності, що стають її життєвим над­банням. Сім'я уподібнюється соціальному мікрокосмосу: її структура пред­ставляє мікромодель суспільства, в ній сконцентрована палітра суспільних відносин (соціальних, економічних, культурних). Саме з утворенням сім'ї як осередку виховання особистості можна говорити про зародження народної педагогіки та психології, народної етики, взаємовідносин людей. Народ створив таку виховну систему, в якій відображаються такі провідні засоби виховання як поведінка й вчинки батьків, рідна мова, праця, фольклор, ро­динно-побутова культура, народні звичаї й традиції, мистецтво, ремесла й промисли, вірування, свята, обряди, символи, дитячі ігри та іграшки.

Отже, етнопедагогічна компетентність - це, передусім, результативно-діяльнісна характеристика народознавчої освіти. Вона є яскравим взірцем культивування в молодої людини українознавчого спрямування, забезпе­чення органічного взаємозв'язку із сучасними принципами демократизації та европеїзму.

Крім того, дана модель суттєво залежить від організаційних форм її вті­лення. У вищому навчальному педагогічному закладі освіти формами орга­нізації навчального процесу є лекція, семінар, лабораторний практикум, ін­дивідуальні та групові консультації, колоквіуми, ділові ігри, навчальні кон­ференції тощо. Проте серед методів навчання обдарованих студентівмають переважати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до за­своєння знань, умінь на навичок. Контроль за їх навчанням повинен стиму­лювати поглиблене вивчення, систематизацію, структурування навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні.

Крім того, етнопедагогічна компетентність майбутнього вчителя завжди залежить від конкретних ситуацій, тому важливо ще у період навчання у вищому педагогічному закладі освіти навчити студентів бачити ситуацію, аналізувати її, виділяти провідні ідеї, які лежать в основі пошуку її розв'язання, розробляти конструктивні схеми і варіанти практичних рішень. На такий підхід орієнтовані такі види діяльності як мікровикладання фраг­ментів уроку, моделювання фрагментів виховних заходів, розв'язування пе­дагогічних задач, ділові ігри, аукціони народознавчих ідей, конкурси-імпровізації на тему „Педагогіка народного календаря", проведення семіна­рів, науково-практичних, методичних конференцій молодих науковців, при­свячені етнопедагогічним проблемам. Таких лише в Житомирському держа­вному університеті на базі науково-методичних лабораторій „Освітньо-виховні системи Полісся" було вже 8 як Всеукраїнського, так і регіонального рівня.

Згідно з рекомендаціями науково-методичного центру середньої освіти Міністерства освіти і науки України та лабораторії дидактики Інституту пе­дагогіки АПН України для лабораторій є актуальними проблеми розбудови національної системи освіти, зокрема її регіонального компоненту, що й пе­редбачено директивними документами, насамперед Державною національ­ною програмою „Освіта" (Україна ХХІ століття), Доктриною національної освіти та ін. Для вивчення цих проблем створено 15 червня 2005 року на базі кафедри педагогіки та споріднених кафедр філологічного факультету Жи­томирського державного університету імені Івана Франка науково-методичну лабораторію „Освітньо-виховна система Полісся" як структурний підрозділ університету та регіональна філія Інституту педагогіки АПН Укра­їни (м. Київ), яка входить у наукову школу проф. Дубасенюк О.А. „Профе­сійна підготовка майбутнього вчителя".

Мета науково-методичної лабораторії дослідити: організаційно-педагогічні основи побудови поліської школи як регіонального українського національно-виховного закладу (етнодидактичний аспект); розробити кон­цепцію поліської школи, програму народознавства Полісся, навчальні посіб­ники та методичні рекомендації з етнопедагогіки, літературного краєзнавст­ва, етнографії та ін.; налагодження наукової співпраці з середніми та вищи­ми навчальними закладами України та інших країн, введення в науковий обіг науково-методичного матеріалу.

Напрями наукової та організаційної діяльності

1. Ініціювання та координація проведення наукових досліджень у галузі професійної педагогічної діяльності шляхом:

 

-  залучення до проведення досліджень викладачів, співробітників, студе­нтів університету, вчителів середніх навчальних закладів Житомирської, Рів­ненської та Київської областей;

-  створення дослідницьких та проблемних груп;

-  виявлення перспективних науковців серед студентів, випускників уні­верситетів, працівників галузі освіти, залучення їх до проведення досліджень у рамках діяльності лабораторії;

-  співпраця з навчальними закладами Поліського регіону, громадськими організаціями та державними установами для досягнення поставленої мети.

2. Допомога учасникам науково-дослідних груп у проведенні досліджень:

-  встановлення та координація співпраці з провідними навчальними за­кладами України та інших країн;

-  рекомендація кафедрам та затвердження тем бакалаврських, магістер­ських дипломних робіт, тем дисертаційних досліджень у рамках діяльності лабораторії;

-  накопичення, опрацювання та розповсюдження інформації про конфе­ренції, семінари з проблем поліської педагогіки.

3. Введення в науковий обіг нового наукового матеріалу:

-  участь у роботі всеукраїнських та міжнародних конференцій, роботі семінарів та круглих столів;

-  популяризація ідей та наукових здобутків науково-методичної лабора­торії „Освітньо-виховна система Полісся";

рекомендація кращих досліджень до публікації у вітчизняних та зару­біжних наукових виданнях.4. Науково-методична лабораторія „Освітньо-виховні системи Полісся" сприяє поширенню міжнародної співпраці у галузі професійно-педагогічної діяльності, краєзнавства, етнографії, зокрема має тісні наукові зв'язки з уні­верситетом м. Оломоуць (Чехія).

Лабораторія має чотири відділи: аналітико-інформаційний та історіог­рафії; інноваційних технологій викладання педагогічних дисциплін етнопе-дагогіки в педуніверситетах; інноваційних технологій освітньо-виховних си­стем України; народознавчої компетентності та етичної соціалізації особис­тості майбутнього вчителя в педагогічному університеті.

Отже, формування етнопедагогічної компетентності майбутнього вчите­ля є важливим компонентом його фахової підготовки, одним із шляхів реалі­зації завдань вищої школи щодо підвищення його ефективності.Калініна Л.В.

 

 

 

методичні інновації у викладанні іноземних мов у вищій школі

 

Дослідники питання професійної підготовки майбутнього вчителя в сті­нах ВНЗ, зокрема С.Ю. Ніколаєва, О.Б. Бигіч, О.Б. Тарнопольський, Є.І. Пас­сов, Н.Ф. Бориско та інші відмічають, що ряд проблем в даній галузі залиша­ється невирішеним, зокрема, мають змінюватися механізми, методики і тех­нології формування професійної компетентності майбутнього вчителя, мак­симально враховуватись специфіка предмета, який він буде викладати після закінчення ВНЗ. Основним напрямом навчання студентів педагогічних спе­ціальностей повинна стати активізація їх пізнавального інтересу до сучасних предметів, сприйняття розвитку дослідницьких, комунікативних і творчих навичок та вмінь, виховання вчителя нового типу з розвиненим креативним, інноваційним мисленням, здатного до роботи в новому полікультурному інформаційному просторі. Настав час переходу від традиційно-інформаційного підходу до навчання майбутніх вчителів, до проблемно-методичного та пізнавально-комунікативного підходів, спрямованих на роз­виток у вчителя не тільки конкретної "методології" розв'язання типових пе­дагогічних проблем, але й пошуку нових, нестандартних, найбільш ефекти­вних засобів навчання та виховання їх потенціальних учнів.

Вищезазначене повною мірою стосується вчителів іноземної мови, стри­жнем професійної підготовки яких стає розвивальна культурологічна домі­нанта. Сам вчитель іноземної мови є ретранслятором іншомовної культури, мовним партнером при навчанні іншомовному спілкуванню, ключовою фі­гурою при підготовці українських школярів до участі в діалозі культур.

Академік І.А. Зязюн справедливо зазначає, що "освіта є соціокультурним інститутом нації", мета якої - виховання людини як суб'єкта культурно-історичного процесу, який відображає в собі історичний розум, культуру людства і відчуває свою відповідальність перед своїм майбутнім, що залежить від його сучасних дій 1. Тобто підготовка вчителя іноземної мови має бути спрямована на активний пошук інноваційних форм і методів формування його професіоналізму, які б могли стимулювати зростання інтелектуальних сил молодого педагога, його компетентність, ініціативу та творчість.

1 Зязюн І.А. Інтеркультурно-творчий розвиток особистості в умовах неперервної освіти: проблеми, пошуки, перспективи: монографія/ред. І.А. Зязюна. - К.: Вид-во "Віпол" 2000. - С. 14.


Професійна підготовка майбутнього вчителя іноземної мови в стінах ВНЗ здійснюється в 2-х площинах - як користувача мови і як вчителя, здатного навчити іноземній мові потенційних учнів. Розглянемо детальніше обидві сторони професійної підготовки.В першому випадку йдеться про формування спеціальної предметної ком­петентності, яку вчені розуміють як "освіченість та авторитетність учителя в галузі науки, представником якої він є, яка акумульована в цьому предметі і якою має оволодіти учень, щоб під час самостійної діяльності ефективно ви­рішувати творчі завдання" 1.

На думку Н.В. Кузьміної, спеціальна компетентність вчителя базується на його науковій компетентності, що складається з двох аспектів: 1 - знання нау­ки, представником якої він є (в нашому випадку це теоретичні лінгвістичні знання, пов'язані з філологічним профілем), 2 - навички та вміння викорис­товувати наукові знання в практичній діяльності, тобто володіння всіма ви­дами мовленнєвої діяльності - аудіюванням, читанням, говорінням та пись­мом. Володіння такою предметною компетентністю дасть змогу вчителю ви­ступати в ролі реформатора, джерела знань для інших. Саме вона свідчить про рівень фахової підготовленості спеціаліста.

Згідно програми з іноземних мов для вищих навчальних закладів, випус­кники факультетів іноземних мов повинні оволодіти комунікативною ком­петенцією на рівні С1, який дістав назву "ефективна оперативна компетен­ція - досвідчений користувач мови".

Для цього рівня характерним є доступ до широкого кола мовних засобів, що робить можливою швидку, спонтанну комунікацію, розуміння без склад­ностей практично всього, що читається або слухається, вилучення інформа­ції з різних усних чи письмових джерел, її узагальнення та аргументація.

Виконання такого складного завдання неможливе без використання в процесі навчання інноваційних технологій. Основними технологіями при навчанні іноземної мови є інтерактивні технології. Слово "інтерактив" від ан­глійського слова "interact". "Inter" - це взаємний, "act" - діяти. Інтерактивний - означає здатність взаємодіяти або знаходитися в режимі бесіди, діалогу з будь-ким. Ми вважаємо, що інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, під час якої всі учасники навчального процесу введені в процес пізнання. Спільна діяльність учасників в процесі пізнання, засвоєння навчального матеріалу означає, що кожен вносить свій особливий, індивідуальний внесок, йде обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. Все це відбувається в атмосфері доброзичливості, взаємної підт­римки, що дозволяє не тільки отримати нові знання, але і розвивати саму пі­знавальну діяльність, переводить її на вищі форми кооперації і співпраці.

1 Кузьмина Н.В. Профессионализм личности преподавателя и мастера производственного обучения. - М.: Высш. шк., 1990. - С. 90.


Такі технології є однаково ефективними як при читанні лекцій, так і про­веденні практичних занять. У теперішній час зарубіжними і вітчизняними методистами й викладачами-практиками розроблено чимало інтерактивних технологій для навчання іноземної мови. Наш більш як 30-річний досвід ро­боти на факультеті іноземних мов дає нам можливість зробити висновок про цінність читання лекцій в інтерактивній манері. Діалогічне спілкування лек­тора з аудиторією веде до взаємопорозуміння, взаємодії, до спільного вирі­шення загальних, але важливих для кожного учасника задач. Крім того, в хо­ді діалогу лектора з майбутніми вчителями, останні вчаться критично мис­лити, вирішувати складні проблеми на основі аналізу обставин і відповідної інформації, зважувати альтернативні погляди, приймати продумані рішен­ня, дискутувати з лектором або з однокурсниками, виражаючи своє бачення проблеми і т.п.

Щоб така лекція пройшла успішно, слід заздалегідь ознайомити студен­тів з планом лекції, основними термінами, опорною інформацією з теми. Ці та інші ключові положення лекції будуть демонструватися студентам на ек­рані (Power Point Presentation) по мірі викладу лектором теоретичного мате­ріалу. Однак така лекція повинна починатися з "мозкового штурму" (Brainstorming). Викладач-лектор готує проблемні питання, які організову­ють пізнавальний пошук студента, націлюють його на виявлення і пояснен­ня причинно-наслідкових зв'язків. Наприклад, при читанні першої лекції з курсу методики викладання іноземних мов, маючи на меті зацікавити студе­нтів новим предметом, були запропоновані наступні питання для "мозкового штурму":

1.      Якщо методика вивчення іноземних мов є педагогічною наукою, у чому полягає її зв'язок з дидактикою і психологією?

2.      Як пояснити залежність методики від базових і суміжних наук?

3.      Який зв'язок існує між методикою навчання іноземних мов і філосо­фією? і т.п.

4.      Чи можна погодитися з твердженням про тотожність експерименту і експериментального навчання?

5.      Якщо цілі навчання є стратегією навчання, то що таке завдання на­вчання? і т.п.

Матеріалом для мозкового штурму можуть бути і відео-фрагменти уро­ків, які демонструють педагогічну ситуацію і містять проблему. Цінність та­кої презентації в тому, що з'являється можливість зорієнтувати студента на пошук нового знання виконання навчального завдання в запропонованих умовах. Наприклад, студенти дивляться фрагмент уроку з англійської мови в 10-му класі, де вчитель поставив завдання обговорити проблему охорони на­вколишнього середовища. Діти неохоче беруть участь у дискусії і роблять при цьому багато помилок, а деякі взагалі не беруть участі в дискусії. Вчи­тель спокійно слідкує за тим, що відбувається, а потім ставить всім низькі оцінки. Лектор пропонує студентам пояснити, довести, надати свої прикла­ди, продовжити, оцінити, зробити висновки.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи