П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи - страница 66

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 

Важливо, що гра для дошкільника є засобом відображення навколишньої дійсності, способом проникнення в діяльність і стосунки дорослих; тому в де­яких іграх діти закріплюють ці знання і стосунки.

Зазначимо, що розвиток моторики дітей значною мірою відбувається у процесі гри, оскільки вона за певної організації створює сприятливі умови для удосконалення рухів дитини; у грі формується довільна пам'ять, діти за­пам'ятовують і пригадують більше слів, ніж у будь-якій іншій діяльності; го­ловна перевага ігрової навальної діяльності також в тому, що в ній з'являєть­ся довільність пізнавальних процесів, формується особистість дитини.

Важливим є й те, що на заняттях постійно пізнається щось нове, роблять­ся відкриття кожною дитиною зокрема; це постає важливою передумовоювсебічного розвитку дитини, оскільки тоді, коли дитина робить для себе якесь нове відкриття, вона піднімається на вищий щабель свого розвитку.

При цьому кожне заняття - це казка, яка допомагає дітям засвоїти необ­хідний матеріал. Діти входять у світ казки та співпрацюють з казковими геро­ями, допомагають їм та радіють спільним успіхам та перемогам.

Відтак, важливим завданням зазначених курсів вальдорфської педагогіки - це створити гарну, довірливу атмосферу з дітьми та їх батьками, адже це головна передумова плідної та результативної роботи.

Крім основних занять, також проводяться спільні свята дітей і батьків, що допомагає зблизитися не тільки вихователям із своїми вихованцями, а й ді­тям зі своїми батьками. На таких святах використовується спільна робота ба­тьків та їх дітей, демонструються результати спільної колективної праці, що викликає величезні позитивні емоції у дітей і батьків, сприяє їх зближенню і порозумінню.

У своїй роботі ми спираємося на положення психолого-педагогічної нау­ки про те, що взаємодія дитини з оточуючим середовищем зумовлена двома зустрічними тенденціями а саме: зміною зовнішнього середовища під впли­вом людини й змінами самої людини від впливом середовища, що знаходить відображення в особливостях людської психіки.

Механізм взаємодії людини й середовища може бути представленим на­ступним чином: у результаті взаємодії індивіда з оточуючими умовами офо­рмлюється особлива, ніби перехідна реальність, певний образ, у якому наяв­ні різні компоненти соціального середовища - ідеологічні, економічні, техні­чні, пізнавальні, соціокультурні й мотиваційні. Під впливом цього образу дитина й розвивається, коли тип розвитку дитини складається у відповідності до образу життя, який являє середовище: соціально-економічні умови сім'ї, рівень й особливості соціокультурного розвитку середовища життєдіяльнос­ті, які надають різноманітні можливості особистісного розвитку дитини. За­значимо при цьому, що шлях особистісного розвитку кожної людини строго індивідуальний та залежить від багатьох чинників.

Відтак, важливим є створення відповідних умов розвивального середови­ща (PC), яке сприяє всебічному розвитку динини ( під розвитком розуміється складний діалектичний інволюційно-еволюційний поступальний рух, у ході якого діють прогресивні та регресивні інтелектуальні, особистісні, поведін-кові, діяльні сні зміни у самій людині).

Відповідно, мають бути осмислені й трансльовані у наших програмах для обдарованих дітей зазначені вище розвивальні аспекти з позиції актуалізації їх конструктивних можливостей у плані розвитку та соціалізації дитини, її адаптації до соціального середовища.

При цьому не можна забувати, що ці програми не повинні будуватися на апологетиці соціального початку в обдарованій дитині або будуватися на окремо взятому аспекті розвитку. Необхідне врахування всіх особливостей біосоціальної природи людини й діалектичний взаємовплив цих рівнів один на одного. З цією метою програми для обдарованих дітей повинні будувати­ся й на досягненнях природних наук у вирішенні проблем щодо співвідно­шення біологічного й соціального у природі людини.

Як засвічдує наш досвід, можливі різні стратегії вибудовування стосунків дитини із середовищем. Найбільш розповсюджені дві статегії: адаптація до середовища й організація середовища, його відтворення.

Перша стратегія передбачає, що вся важкість пристосування до соціаль­ного мікросередовища повністю лягає на обдаровану дитину.

В основі другої стратегії покладено активність обдарованої дитини, спря­мованість на створення системи нових відношень, відповідних сфер її життє­діяльності та виявлення умов, шляхів, можливостей подальшого розвитку. Тут посилюється активна роль обдарованої дитини за рахунок її входження у чи­сло активно діючих на загальну ситуацію розвитку нових груп людей. За та­ких умов розширюється різноманітність самодіяльного прояву обдарованої дитини на різних рівнях, у різних формах та видах взаємодії дитини та соці­ального середовища.

Слід зазначити, що врахування середовищного чинника дозволяє вирі­шити багато проблем обдарованих дітей, оскільки саме розвивальне середо­вище допомагає розвитку в дітей їх позитивної Я-концепції, концепції твор­чого конформізму для вирішення конфлікту між збереженням незалежності й підкоренням груповим інтересам, що допомогає зменшити вплив негатив­них суспільних стереотипів та відповідним чином трансформувати поведінку дитини, зняти блокування творчої енергії обдарованої дитини, сформувати в неї адекватні уявлення про себе та світ, активізувати пошук свого місця у сус­пільстві й навіть сприяти відкриттю дитиною своєї обдарованості.

Ставлення дитини до середовища - активний аспект її розвитку; відтак, забезпечити оптимальний психологічний та особистісний розвиток обдаро­ваної дитини можливо через створення PC, зміну змісту діяльності всіх її су­б'єктів - людей, які вступають у взаємодію з обдарованими дітьми (педагогів, батьків, інших дітей, лікарів або педіатрів, бібліотекарів, соціальних робіт­ників тощо).

Зазначений підхід передбачає проектування освітніх систем на основі врахування кількості та якості інформаційних сигналів, що поступають у ці системи ззовні. Тут акцент має робитися на розвивальних ресурсах цих сиг­налів, на їх здатності активізувати ті чи інші механізми розвитку вихованців. При цьому, останні мають включатися у якомога більшу кількість розвива-льних середовищ (за принципом "талант - це синтез талантів"), які синергій-ним чином взаємно потенціюють одне одного. Цей підхід у цілому базується на підходах до раннього розвитку дитини (що передбачає створення для ди­тини інформаційно-насиченого середовища, куди ця дитина як відкрита си­стема має занурюватися), який знаходить відбиток у книжках багатьох авто­рів, що фокусуються на зазначеному напрямі [23]. Так, як вважав С. Френе, "ди­тина, як і рослина, створює себе із середини, і цей процес є строго індивідуа­льним... Зовнішні умови слугують лише "матеріальною базою", як і рослині такою базою слугує грунт, із якого вона черпає ресурси, необхідні для її жив­лення і росту. На нас лежить зобов'язання наблизити до неї ці ресурси, ство­рити для неї сприятливе середовище живлення і росту" [24].

Як писав А. Маслоу, гарне, гармонійне середовище є для організму од­ним із найперших чинників самоактуалізації і здоров'я; тому, надавши орга­нізму можливість самоактуалізації, середовище відступає у тінь, щоб дозво­лити організму самому здійснювати вибір відповідно до власних бажань і вимог. Тобто, як зазначав В.О.Сухомлинський, дитина виявляться вихованою тією мірою, якою вона хоче бути вихованою.школа хореографічного мистецтва "сонечко" як ціннісно-розвивальне середовище формування

особистості

 

Однією з провідних тенденцій розбудови системи освіти в Україні є зростання питомої ваги мистецтва у вихованні юного покоління. Гуманітарно-мистецькі дисципліни набувають відповідного виховного та соціального стату­су. Мистецтво не тільки розвиває естетичні смаки дітей, а й ефективно впливає на розвиток їхніх здібностей, інтересів, обдарувань, творчого мислення, вироб­лення системи ціннісних орієнтацій.

Завдання дедалі ширшого прилучення людини до скарбів духовної ку­льтури свого народу може бути успішно розв'язане лише за умов, якщо ця робота послідовно здійснюватиметься, починаючи з раннього дитинства. Ознайомлюючись з народною піснею, українською класичною музикою, на­родним танцем діти пізнають особливості національної культури й традицій національного побуту, духовного життя свого народу.

Важливим шляхом, який допомагає виконувати це завдання - є взаємоз­в'язок різних видів художньої творчості. Цей взаємозв'язок здійснюються за­вдяки виразній передачі й трансформації образів однієї діяльності до іншої. Образи предмета дійсності, музичних і літературних творів у різних видах художньої діяльності передаються по-своєму, за допомогою особливих вира­жальних засобів. У музиці такими засобами є темп, динаміка, у хореографії -це ритм, жести, рухи, міміка.

Освітньо-виховна робота в хореографічному колективі має значні поте­нційні дидактичні та виховні можливості, орієнтовані на розвиток природ­них обдарувань дітей. Навчально-виховний процес, який здійснюється в інди­відуальному темпі, на основі добровільної та варіативної діяльності за інте­ресами, з урахуванням соціального та духовного розвитку його суб'єктів, веде до самореалізації можливостей кожної дитини.

Коли у 1973 році випускниками Краснодарського інституту культури Тетяною та Михайлом Гузунами в Житомирі був створений ансамбль "Сонеч­ко", ніхто і не сподівався, що через кілька років він буде знаний не тільки на Україні, а й за її межами. Вже у 1976-1977 роках ансамбль "Сонечко" став лау­реатом Всесоюзного фестивалю самодіяльної творчості. Після цього ансамбль почали запрошувати на гастролі за кордон. Колектив став лауреатом бага­тьох міжнародних конкурсів та фестивалів, зокрема: в Югославії, Угорщині, Болгарії, Іспанії, Чехії, Австрії, Німеччині, Молдавії, Франції. Успіх супрово­джував виступи колективу на сценах Кремлівського Палацу, концертного залу "Росія", концертного залу імені Чайковського в Москві, на міжнародних му­зичних фестивалях "Слов'янський базар", а також в інших містах колишнього Радянського Союзу. У складі делегації України ансамбль тепло зустріли гля­дачі Білорусії на "Днях Української культури і мистецтва".Популярність, висока виконавська майстерність учасників ансамблю призвела до створення у 1991 році Центру дитячої народної хореографії "Сонечко", а згодом, творче натхнення керівників увінчалося створенням у 1993 році школи хореографічного мистецтва.

Діяльність школи хореографічного мистецтва "Сонечко" спрямована на створення умов для цілісного естетичного розвитку особистості кожної дити­ни. У школі займається близько 600 дітей) Викладачі пропонують їм не тільки танцювальні дисципліни - танці різних видів (класичний, народно-сценічний, історико-побутовий, сучасний), а й передають свої знання з музичної грамоти, початкового курсу історії мистецтва, акробатики. Діти мають змогу опанува­ти гру на музичних інструментах (фортепіано, гітари та ін.), навчатися у гурт­ках прикладного мистецтва і в секції кінного спорту.

Милуючись виступами дітей ансамблю, глядачі можуть лише здогаду­ватися, якою наполегливою є праця кожного хлопчика і дівчинки на репети­ціях.

Майстерність і творчі досягнення ансамблю належно поціновані: у 1986 ансамблю присвоєне звання "Зразковий художній колектив", у 1995 йому було присуджено почесне звання - "Народний художній колектив".

На базі ансамблю "Сонечко" був створений художній колектив при Жи­томирському державному університеті імені Івана Франка, учасниками якого є випускники школи хореографічного мистецтва - студенти університету. У 2000 році ансамблю "Сонечко" Житомирського державного університету бу­ло присвоєно почесне звання - "Народний хореографічний ансамбль".

Влітку 2002 року зразковий дитячий ансамбль танцю "Сонечко" пред­ставляв Україну на традиційному щорічному фестивалі у французькому мі­сті Мартигезі. Слід зазначити, що на цьому міжнародному форумі у 1996 році під прапором України виступав ансамбль Вірського, а у 1998 - хор імені Гри­горія Верьовки. Цього ж року ансамбль "Юність" став лауреатом міжнарод­ного фестивалю "Дельфійські ігри", що проходив у Брянську. 19-21 квітня 2003 року у м. Києві відбувся Міжнародний фестиваль танцю народів світу "Веселкова Терпсіхора", на якому ансамбль "Сонечко" здобув гран-прі. У цьо­му ж році ансамбль здобув гран-прі на Всеукраїнському конкурсі хореогра­фічних колективів імені Павла Вірського.

Танець - найулюбленіший і найпопулярніший вид дитячого самодіяль­ного мистецтва. Але для того, щоб діти могли не тільки проявити, але й вира­зити при виконанні танцю викликані ним почуття, необхідна, перш за все, їхня зацікавленість не тільки окремим завданням, а й усім навчально-виховним процесом. Вирішальна роль у вихованні інтересу до занять з хоре­ографії залежить від особистості й педагогічної майстерності педагога, від тих методів, які він застосовує. Насамперед - це створення атмосфери, в якій ди­тина може радісно і невимушено працювати без надмірних зусиль. Яким би незначним був результат, педагог повинен підтримувати прагнення дітей, стимулювати їх. Перед дитиною ставиться зрозуміла й доступна мета. Заці­кавлена у досягненні цієї мети (оскільки вона їй зрозуміла), дитина проявить ісвою власну ініціативу, що необхідно для виховання творчого ставлення до виконання танцю. Дитина побачить результати своєї праці, і це принесе їй відчуття успіху, переживання радості від недарма затрачених зусиль. А педа­гог при цьому досягне єдності морального й естетичного виховання. На успі­хи тієї чи іншої дитини треба звернути увагу всього колективу, обговорити їх, з'ясувати, чому саме дитина досягла таких успіхів, домогтися, щоб її праця стала прикладом для інших.

Свідома зацікавленість і проявлена в зв'язку з цим ініціатива відкривають можливості для розвитку багатого комплексу почуттів, викликаних правильно поставленим і виконаним завданням.

Навчально-виховна робота - основа діяльності хореографічного колек­тиву ансамблю "Сонечко", від якості якої залежить рівень виконання танцюва­льних номерів, стабільність роботи колективу, перспективи творчого зростан­ня учасників колективу.

Форми виховання й навчання в процесі діяльності школи хореографіч­ного мистецтва створюють цілісний комплекс, що сприяє гармонійному роз­витку виконавців. Метою навчально-виховної роботи дитячого хореографіч­ного колективу є не стільки набуття професійних навичок, необхідних для виконавців танцю, скільки виховання почуття колективізму, працелюбства, високих моральних якостей.

Навчально-виховний процес в школі хореографічного мистецтва "Со­нечко" будується на активній взаємодії педагога з дітьми. Засвоюючи матері­ал, діти набувають упевненості в своїх силах, у них з'являється прагнення до самостійності дій. Самостійне виконання завдання допомагає краще засвоїти матеріал, сприяє розумовому і художньому розвитку, відкриваючи простір творчій ініціативі. Тому одне з головних завдань педагога - виховувати риси самостійності, які надзвичайно необхідні для художньо-творчої діяльності. Людина, що звикла до самостійності, зуміє цікаво організувати свою роботу, спроектувати власну життєву перспективу, виробити риси характеру необ­хідні для реалізації визначених цілей.

Діти з радістю виконують різні доручення, прагнуть зробити навіть бі­льше, ніж від них вимагають. Але допускати цієї стихійності не слід, бо нері­дко непосильне завдання, яке бере на себе дитина, може негативно вплинути на її нервову систему. Тому педагогу підбирати і давати завдання слід обере­жно, враховуючи індивідуальні можливості кожної дитини. Самостійну дія­льність можна починати тоді, коли накопичено певний матеріал: запас знань, рухів, умінь, навичок. З розвитком самостійності дитина утверджує себе як особистість, свідомо бере участь у житті колективу і відповідає за нього.

Педагогу необхідно виховувати в дитини зазначені вище риси, оскільки вони в значній мірі визначають готовність дитини до художньо-творчої діяль­ності, що є вищою формою вияву інтелекту, почуттів, здібностей та індивідуа­льності. Саме художньо-творча діяльність допомагає розкрити обдарованість кожної дитини, створити ідеал, до якого вона прагне. Проведені дослідження свідчать, що в структурі мотивації досягнення учнів школи хореографічногомистецтва провідне місце займає інструментальна активність спрямована на досягнення успіху, а також значну роль відіграють потреба в досягненні успі­ху та очікуванні успіху.

Організація художньої діяльності забезпечується добором методичних прийомів, що викликають у дітей прагнення до творчості. До них належать:

Показ. Він полягає в тому, що, приступаючи до вивчення нового руху, пози, самостійного руху рук, голови, корпуса, педагог супроводжує його точ­ним показом, який обов'язково повинен мати зміст і образ. Рух при такому показі набуває відповідної естетичної форми. Змістовний, точний показ зосе­реджує увагу дитини, добре впливає на всі органи відчуттів і, насамперед, на розумову діяльність.

Зразок - це правильне, емоційне, виразне і красиве виконання педаго­гом завдання, яке він ставить перед дітьми. Введення у навчальний процес зразка сприяє розвитку творчих здібностей дітей, допомагає формуванню їх­ньої самостійності, прояву ініціативи, активності у подоланні труднощів і ви­конанні власних творчих задумів.

Словесний метод - це уміння користуватись словом. Методичні при­йоми і зразок не можуть існувати без словесних пояснень, вказівок. Психоло­гічна сила впливу слова і інтонація, з якою воно сказане, відкривають перед педагогом великі можливості у спілкуванні з дітьми. Вчасно і до речі сказані слова стимулюють ініціативу, активність, спонукають до дії, спрямовують увагу на те головне, що треба відтворити в завданні, на якість виконання; змі­цнюють упевненість дитини в своїх діях.

Словесний метод відіграє важливу роль у розвитку розумової діяльності учнів, оскільки словом можна викликати у дитини справжнє бажання твори­ти і тим самим включити в дію всю її емоційну сферу.

Музичний супровід як методичний прийом. Музика є одним з найсильні-ших засобів виховання. Коли дитина слухає її, у неї, незалежно від бажання і свідомості, виникають певні думки, почуття, образи; збагачується емоційна сфера, яка впливає на якість виконання рухів. Музика допомагає формувати поставу, розвивати координацію, знімає втому. Вона викликає процеси збу­дження і гальмування. Виховати у дитини справжню потребу в музиці, лю­бов до неї, музичний смак - одне з провідних завдань педагога, і починається це виховання з музичного оформлення заняття.

Особливості хореографічного мистецтва за змістом та різноманітністю форм своєї діяльності є ефективним засобом розвитку усіх сфер особистості дитини: когнітивної, емоційно-ціннісної, діяльнісно-практичної, психомото­рної, рефлексивно-регулятивної. Інноваційні форми виховання та навчання в процесі діяльності хореографічного колективу створюють цілісну систему га­рмонійному розвитку кожного з його учасників.Остапчук О.Л.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71 


Похожие статьи

П Ю Саух, О Є Антонова, О С Березюк - Інновації у вищій освіті проблеми досвід перспективи