Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури - страница 10

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 

високе Відродження - XV - XVI ст.;

пізнє Відродження кінець - XVI ст. - поч. XVII ст.

У країнах Західної та Центральної Європи Відродження почалося приблизно в XV ст., отримавши назву Північного Ренесансу.

Це був час великих змін в економіці, політичному і культурному житті європейських країн.

Відродження почалося в Італії, яка була спадкоємицею античної культури. Вона отримала у спадок міста, залишки системи освіти, наукові праці та твори мистецтва. Всі зміни в житті суспільства супроводжу­валися широким оновленням культури:

1) відбувалося становлення нового типу міст-комун, що стали центрами антифеодальної боротьби;

2)    67з'являлися перші мануфактури, формувалися соціальні верстви буржуазії та найманих робітників;

3)    були здійснені великі географічні відкриття Колумбом, Маге­лланом, Марко Поло, Амеріго Веспуччі та іншими мандрівниками. Відкриття сприяли активній колонізації корінного населення;

4)    розширилася торгова діяльність, складалася розвинена банків­ська система;

5)    розпочатий процес секуляризації (ослаблення ролі церковного впливу) в науці, мистецтві, освіті, державному управлінні привів до посилення монархічної влади і формування централізованих держав;

6)    активізувався інтерес до досвідченого знання, точних і природ­ничих наук, розвивалася література на національних мовах; Дослідження М. Коперника, Г. Галілея, Дж. Бруно в області астрономії дозволили затвердити геліоцентричну систему, що довела хибність геоцентричного навчання;

7)    винахід друкарства (Й. Гуттенбергом в 1445 році) Сприяло поширенню літературних і наукових творів;

8)      з'явився попит на людей творчої діяльності - музикантів, архітекторів, скульпторів, художників, ювелірів, поетів. Також були потрібні освічені фахівці - бухгалтери, інженери, юристи, лікарі. Ці люди склали особливий шар суспільства - інтелігенцію. У їх середовищі і зародилося художньо-літературний рух - гуманізм. Його головною ідеєю була боротьба за права і свободу особи.

Творці нової культури - гуманісти прославляли любов до людини, захоплювалися її духовною та тілесною красою, заперечували культ аскетизму. Зневажали неосвічених людей. Стверджували, що гідність, благородство може визначатися не походженням, багатством або владою, а енциклопедичною вченістю. Гуманісти виступали проти феодальних привілеїв і панування католицької церкви, сприяли поширенню ідей лібералізму. Створена гуманістами культура зруйнувала пануючу в суспільстві строгу аскетичну мораль Середньовіччя. Інтелектуали Відродження прагнули довести, що коріння європейської цивілізації йдуть в античність. Завдяки їх діяльності, розшукувалися твори мистецтва древніх майстрів, наукові рукописи грецьких і римських філософів, вивчалися мови.

Усе це створило основу для формування нового світогляду -антропоцентризму. Культивувалося почуття власної гідності людини,його індивідуалізм, прагнення до знань. Еталоном часу стала людина -творець, геній, універсал.

Одночасно з гуманізмом в цей час набуло поширення філософське вчення пантеїзм, відповідно до якого Бог ототожнювався з природою, отже, людина, створена "за його образом і подобою", ставала йому рівним.

Гуманізм не був народним рухом, оскільки його ідеї були доступні тільки вузькому колу освічених людей (вченим, художникам, політикам). Тому він характеризується як елітарний. Основна маса зберігала прихильність християнській вірі і католицькій церкві.

На початку XVI ст. у Німеччині розгорнувся релігійний рух, спрямований проти католицької церкви і увійшов в історію під назвою Реформація. Її зачинателем вважається Мартін Лютер, який виступив з 95-ма тезами проти індульгенції. Перетворення християнської релігії, зміна свідомості і світовідчуття людини стали основою розвитку нових, капіталістичних відносин. Реформація протиставила оптимістичним гуманізму релігійний аскетизм. Її діячі представляли собою повну протилежність гуманістам - прекрасно освіченим аристократам, знавцям філософії, поезії, образотворчих мистецтв. Це були в основному вихідці з народу, розвиваючі свої здібності завзятою працею, фанатики віри. На їхню думку, католицька церква спотворила взаємини людини з Богом і зайнялася спекулятивним продажем його милості. Створивши нове віровчення - протестантизм, реформатори відмовилися від складної церковної ієрархії, системи культів і обрядів. Вони висунули нову моральну настанову для людини, яка тепер повинна була жити з постійною готовністю приймати і переносити всі труднощі та випробування; прагну­ти до внутрішнього очищення і духовної стійкості в вірі.

Таким чином, Реформація заклала духовні основи нового типу людини і культури праці. Підсумком її стало:

1)  ослаблення монополії католицької церкви;

2)     виділення третього напряму християнської віри - протеста­нтизму;

3)     труд став вважаться головним показником віри, що сприяло розвитку капіталістичних відношень і формуванню буржуазії.

У відповідь церква вжила контрнаступ: посилила дії інквізиції; ввела жорстку цензуру на заборонені книги; провела внутрішні реформи і заснувала орден єзуїтів.

Зміни відбуваються у всіх сферах життя, звільнення від середньовічних традицій і початок становлення капіталістичних відносин, не могли не позначитися на особливостях художньої культури і естетичної думки даного часу.

 

4.2. Естетичні засади Ренесансу в європейській культурі

Мистецтво в період Відродження було головним видом духовної діяльності. Воно зблизилося з наукою, політикою, з соціально-філософською думкою, стало провідним чинником розвитку культури. У центрі мистецтва знаходилися чоловік і природа. Xудожники і письменники, архітектори та скульптори шукали найбільш ефективні способи і засоби для відтворення дійсності. Для цього вони зверталися до знань в області оптики, математики, анатомії. Вивчали правила перспективи, вчення про пропорції. Завдяки такому серйозному підходу мистецтво включалося в сферу пізнавальної діяльності людини [1; 4].

Важливою подією цього часу стала творчість письменників-гуманістів, яка носила антифеодальну спрямованість і прославляла свободу особистості. Предтечею прийнято вважати творчість останнього поета середньовіччя і першого поета Відродження Данте Аліг'єрі. Його "Комедія", якою захоплювались сучасники, називали "Божественою", стала поверненням до античних традицій опису надприродного як реальності. ЇЇ вважають енциклопедією знань Середньовіччя, синтезом поезії, філософії і теології. Данте, вперше переступивши межі церковної моралі, проголосив волю почуттів і прагнення до пізнання світу.

Першими письменниками-гуманістами вважаються Ф. Петрарка і Дж. Бокаччо. Франческо Петрарка - поет, філософ, вчений. Основна його праця - збірник сонетів і канцон "Книга пісень" - присвячена його коханій Лаурі. Він перший започаткував традицію ліричної поезії -петраркизм. Джовані Бокаччо - італійський письменник, автор "Декамерона" - збірника 100 новел і першого психологічного роману "Ф'яметта".

Обидва письменники виступали за світську літературу, за звільнення її від містицизму і схоластики. Вони разом з Данте зробили великий внесок у створення італійської літературної мови.

Відомими представниками гуманістів Північного Ренесансу були: французький письменник-сатирик Ф. Рабле ("Пантагрюель та Гаргантюа") англійський драматург В. Шекспір ("Король Лір"), іспанський прозаїк М. Сервантес ("Дон Кіхот"), нідерландський письменник і філософ-богослов Еразм Роттердамський ("Похвала Безглуздю)".

Звільнене від схоластики мислення вимагало величних масштабів і великих творців. Найбільшими архітекторами раннього Відродження були - Брунелескі й Альберті; в живописі - Джотто і Мазаччо; в скульптурі - Данателло.

Найбільш видатним художником Флоренції другої половини XV ст. був Сандро Ботічеллі ("Весна", "Народження Венери"). Усі вони своєю творчістю привели до рішучого розриву з середньовічними традиціями.

У період високого Відродження мистецтво досягло свого піку розвитку. Xудожні твори стали відрізнятися своєю закінченістю. У них більше виявлялося колориту, пропорційності. Видатними майстрами цього часу були Леонардо да Вінчі (портрет "Джоконда"), Рафаель Санті (картина "Сикстинська мадонна"), Мікеланджело Буонарроті (полотно "Давид"). Цих майстрів називають "титанами Відродження", оскільки кожен з них висловив свою індивідуальність з небувалою повнотою.

У період пізнього Відродження художники все більше намагалися копіювати манеру тих, хто був уже визнаний. Такий напрям у мистецтві дістав назву маньєризм. Серед відомих художників цього періоду, які виділялися своєю творчістю, відзначають Веронезе, Тінторетто, Караваджо.

Якщо італійське мистецтво формувалося під впливом античних традицій, було орієнтовано на людину і більшою мірою відображало її зовнішню красу, то мистецтво Північного Ренесансу базувалося на середньовічних традиціях. Xудожників цікавив внутрішній світ людини, її духовність. Отримав визнання пантеїзм, сприяв сприйняттю природи не тільки як творіння Бога, але й як носії краси. У результаті отримали розвиток такі жанри, як пейзаж, натюрморт, портрет, побутова картина. Провідними представниками в образотворчому мистецтві були Альберт Дюрер, Пітер Брейгель, Ієронім Босх [4].

4.3. Історичні умови та соціально-політичні причини формування ренесансної культури України

Починаючи з середини XIV ст. культурне життя України роз­вивалося у несприятливих умовах. До них слід віднести роз'єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, соціальне й національне гноблення з боку польських, литовських, угорських, турець­ких та інших іноземних загарбників, постійну жорстоку агресію татар. Більша частина українських земель знаходилася у складі Литовської та Польської держав [1 ; 7].

Остаточне поневолення українського народу сталося з підписанням Люблінської унії 1569 року. За умовами унії Литва об'єднувалася з Польщею в єдину державу - Річ Посполиту. Унія знищила рештки традицій державного самоврядування. Адміністративний поділ українських земель тоді складався з семи воєводств: Руське (Галицьке), Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Чернігівське. Поза межами Польщі залишилася закарпатська Україна в складі Угорщини, Північна Буковина - під владою Молдови.

Із включенням українських земель до складу Речі Посполитої, почався процес широкого проникнення до України католицизму і польської культури. Полонізації українських земель сприяла й своя, національна шляхта, сподіваючись отримати більше прав та привілеїв після остаточного об'єднання Польщі й Литви. Частина української шляхти почала переймати польські звичаї, побут, мову і навіть католицьке віросповідання.

Дуже складним, в Україні литовсько-польської доби, було церковне життя. Це пов'язано з тим, що православна церква не мала державної підтримки, переживала глибоку кризу, значно поступалася католицькій освіченістю. Однак не лише православна, а й католицька церква в Україні не здобула авторитету і почала занепадати. Розкішне життя священиків, продаж індульгенцій, негідна поведінка окремих Римських Пап - все це підривало велич та могутність католицької церкви. Реакцією на ці явища став реформаційний рух у країнах Західної Європи, в тому числі й у польсько-литовській феодальній державі, часткою якої була Україна.

І хоча реформаційний рух в Україні не набув масштабів Західної Європи, його вплив на пробудження національної свідомості й культури українського народу був вагомий.

На зміну Реформації в Західній Європі прийшла контрреформація -реакція католицької церкви. Не обминув цей процес і Україну. У 1568 році в українських землях розпочав діяльність орден єзуїтів. Через місіонерську та педагогічну діяльність він наполегливо продовжував справу полонізації та окатоличення українського населення. Такі історичні обставини спричинили до підписання Брестської церковної упії в жовтні 1596 року. З цього часу католицизм став активно поширюватись на теренах України.

"Брестська унія, - писав І. Франко, - відразу внесла величезний фермент в лоно руського народу, спричинила тимчасовий запал, пожвавлення, інтелектуальний рух, жваві диспути, та в кінцевому підсумку ослабила Русь, деморалізувала її ненавистю братів до братів, взаємним недовір'ям і нетерпимістю і була однією з причин козацьких війн, які принесли Україні "руїну", а Польщі зародок політичного зане­паду".

Разом з тим XIV - XVI ст. - це час подальшого формування українського народу, активізація його боротьби проти польсько-литовського панування, поява на історичній арені України такого самобутнього в політико-культурному контексті явища, яким було українське козацтво. Тому головним питанням культурного життя цієї доби було національне питання. Це було пов'язано з необхідністю збереження українського народу як такого, його мови, культури від процесів чужоземної колонізації та асиміляції. Культурні процеси перебували у прямій залежності й підпорядкуванні інтересам національно-визвольної боротьби, в якій активно брали участь всі верстви українського суспільства: аристократія, духовенство, міщани та селяни, які намагалися зберегти народну культуру і очолити рух боротьби проти польської і католицької експансії.

 

4.4. Братства та їх просвітницька діяльність

Після полонізації значної частини слов'янських земель, українська культура опинилася перед загрозою повного знищення. Тому необхідно було об'єднати зусилля, щоб протистояти всім негативним загрозам. Поряд з озброєними виступами, широко розгорнулася ідеологічна боротьба, яка пронизувала все культурне життя України цього періоду. Важливу роль у цих процесах відігравала діяльність братств, які оберігали традиції давньоруської культури, мову і віру [1 ; 7].

Вагомий внесок у розвиток української культури внесли церковні братства. Виникнення церковних братств припадає на кінець XVI ст., коли православна церква зазнала глибокої кризи, втратила свою монополію у суспільному житті, а католицька, уніатська і протестантська церкви активно боролись за поширення свого віровчення на українських землях. Першу братську школу було засновано в 1568 році у Львові при Успенському братстві. Її засновниками були міщани, члени братства Юрій Рогатинець, Дмитро Красовський, Стефан та Лаврентій Зизанії. У програму школи входило вивчення курсу "семи вільних наук", які складались з предметів "тривіума" - граматики, риторики, діалектики та "квадривіума" - арифметики, геометрії, астрономії, музики. Поряд із церковнослов'янською й грецькою вивчали польську та слов'янську мови.

При Львівській школі була власна багата бібліотека. У ній зберігалися грецькі та латинські видання творів Арістотеля, Платона, інші філософські трактати. Поряд з ними бібліотека мала твори римських постів Вєргілія, Овідія, Цицерона, істориків Лукіана, Валерія Максима тощо. Велика увага приділялась вивченню музики. Взагалі вважається, що саме братські школи започаткували музичну освіту в Україні.

Львівська Успенська братська школа користувалась високим авторитетом. Дуже високі вимоги ставилися до вчителів - дидаскалів, які повинні були бути зразком чеснот. Головним завданням школи було підготувати нових духовників, учителів і письменників, які словом і ділом могли послужити суспільству.

Перший ректор школи, грецький і український культурно-освітній діяч Арсепій Еласонський у 1586 - 1588 рр. уклав "Порядок шкільний", що став одним з найстаріших шкільних статутів Європи. Головною ідеєю статуту була ідея станової рівності. У ньому наголошувалось, що "багаті над убогими в школі нічим не можуть бути вищими, крім тільки наукою". Навчання у братській школі мало демократичний характер. "Порядок шкільний" був взірцем для всіх інших братських шкіл. Написані викладачами Львівської Успенської братської школи підручники поширювалися в Україні, Білорусії, а також в Росії і Молдові. Педагогічна, літературно-філософська і видавнича діяльність Львівської братської школи сприяла піднесенню української культури [1; 7].

Відповідно до статутів братських шкіл, учитель мав бути носієм високих моральних якостей, на нього покладалась чимала частинавідповідальності за виховання учнів. Стосунки між учителями та учнями визначались успіхами останнього. Критерієм оцінки виступали знання, й аж ніяк не матеріальний достаток чи належність до майнового стану.

Благодійність була нормою життя, і тому братства швидко завоювали повагу й популярність у народі. Вони дбали про вдів і сиріт, підтримували лікарні і надавали своїм членам відсоткові позички. Братства рішуче виступали проти патронату, проти польсько-католицької пропаганди, проти національних і релігійних обмежень українців, проти антиморального життя духовенства.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 


Похожие статьи

Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури