Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури - страница 15

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 

Протягом 1656 - 1659 років, під керівництвом першого воєводи Воїна Селіфонтова, на місці сучасної центральної частини міста була збудована дерев'яна фортеця. Тому на першому гербі Xаркова були зображені золотий натягнутий лук із стрілою на зеленому полі.

Для захисту від татар у середині XVII століття створені Xарківський, Ізюмський, Охтирський, Сумський та Острогожський слобідські козачі полки. Xарків швидко став воєнно-адміністративним, а пізніше -торговельно-ремісничим і економічним центром усієї Слобожанщини.

У період формування та розквіту Східно-Слободських земель України (XVII століття) Xарків одержав статус губернського міста, а в 1780 році став центром Xарківського намісництва (потім - Слобідсько-Української, а пізніше - Xарківської губернії).

У 1781 році імператрицею Катериною II Xарківській губернії був дарований новий герб: "... в зеленому полі покладені хрестоподібно ріг достатку з плодами, які знаходяться в ньому, та квітами і Кадуцея або Меркур'їв жезл, які символізують як достаток окружних країв того міста, так і торгівлю, що проводиться на знатній ярмарці яка там буває..." - так описував герб міста П. П. фон Вінклер в своїй праці "Герби Російської імперії" у 1899 р. Цей герб був офіційною емблемою Xарківської губернії до 1917 року, таким є він для Слобожанщини і зараз.

Життя та подальший розвиток регіону повністю виправдали значення цієї символіки. Xарківський регіон та Xарків стали великим центром ремесел та торгівлі на півдні Російської імперії. Значною мірою цьому сприяло його географічне положення на перехресті шляхів з Москви, Петербургу, Києва в Крим та на Кавказ. У середині XIX століття товарообіг харківських ярмарків складав майже 50 % товарообігу всіх ярмарків України [1, с. 175].

Уже з кінця XVII - початку XIX століття в губернії виникають перші мануфактури, а пізніше - фабрики та заводи. Одночасно Xарків стає культурним, науковим та просвітнім центром на Сході України.

У 1726 році з Бєлгорода в наше місто переведено архієрейську школу, створену випускником Києво-Могилянської академії єпископом

Спіфанієм Тихорським за допомогою князя Голіцина, яка одержала назву слов'яно-греко-латинської, а пізніше перетворена в Харківський колегіум, який став центром освіти та науки на півдні Росії. В його стінах вчилося багато юнаків, що стали згодом видатними діячами науки та культури.

Тут отримали знання "перший з природних росіян" доктор медицини та хірургії Григорій Іванович Базелевич, талановитий майстер перекладу, поет, бібліотекар Імператорської публічної бібліотеки Микола Іванович Гнедич, відомий перекладом на російську мову знаменитої "Іліади" Гомера.

Випускниками Xарківського колегіуму були професор Московського університету, його ректор, видатний природодослідник Іван Олексійович Двигубський, "кумир московського студентства" відомий історик, журналіст і критик Михайло Трохимович Каченовський та інші.

Першим професійним харківським архітектором, з ім'ям якого пов'язана планомірна забудова Xаркова та ряду міст Слобожанщини, був слухач додаткових класів колегіуму Петро Антонович Ярославсь­кий [1, с. 176].

У 70-х роках XVIII століття він удосконалював свою майстерність у відомого російського зодчого Баженова В. І. Знаходячись в Москві, харків'янин брав участь в проектуванні та будівництві Велікого Крем­лівського палацу. Після повернення в рідне місто Ярославський П. А. майже 30 років займав посаду губернського архітектора.

Випускники колегіуму стали першими студентами Xарківського університету, який відкрився 17 січня 1805 року. Серед його вихованців -вчений-біолог Мечников І. І., історик Костомаров Н. І., композитор Лисенко М. В., письменники Старицький М. П. та Гулак-Арте-мовський П. П., художник Семирадський Г. І., математик Остро-градський М. В.

Тут працювали засновник фізичної хімії Бекетов М. М., мате­матик Стеклов В. А., філологи Потебня О. А. та Срезневський І. І., історик Багалій Д. І. та багато інших. Слобожанське мистецтво посту­пово стає на вищий професійний і науковий рівень. З'являються універ­ситетські професори-художники та архітектори: німецький художник Я. Матес, випускники Санк-Петербурзької академії мистецтв Ф. Рєпнін-Фомін, С. Чирков, випускник Віленського університету, поляк Б. Клембовський та ін.

При Xарківському університеті у 1837 році був відкритий і перший міський художній музей - Музей витончених мистецтв та старожитностей, який поповнювали меценати-колекціонери [1, с. 179].

У першій половині XIX ст. все ще актуальна цензура на художнє слово, а тому переважно розвивається архітектура за зразками західноєвропейського класицизму і образотворче мистецтво.

Найвизначнішою архітектурною спорудою першої половини XIX ст. є величезна дзвіниця Успенського собору, збудована в стилі класицизму на честь перемоги над Наполеоном у Вітчизняній війні 1812 ро­ку (завершена у 1841) архітектори - Євген Олександрович Васильєв, а після його смерті Андрій Андрійович Тон. Висота дзвіниці -89,5 метрів, що на 4,5 метрів вище знаменитої і найвищої на той час споруди Москви - дзвіниці "Іван Великий".

Xудожнє мистецтво Слобожанщини подальший розвиток отримало через провінційні художні школи - бирисівську та чугуївську (моло­дий І. Рєпін).

Популярною була харківська школа малювання та живопису Марії Раєвської-Іванової, засновниці першої художньої школи у Xарко-ві, на основі якої потім утворилося художнє училище, а потім XУДПРОМ. Це - перша в Росії жінка, яка отримала диплом художника. Вона органічно поєднувала школу майстерності з декоративною, ремісниць­кою основою народної творчості.

Культурне життя неможливо уявити без театру. У 1842 році на вул. Сумській під керівництвом архітектора Андрія Андрійовича Тона було збудовано кам'яну споруду драмтеатру (тепер Державний академіч­ний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка).

У 1874 році відкрився оперний театр, де відбувся прем'єрний показ опери М. В. Лисенка "Різдв'яна ніч".

У 1883 році розчинило двері музичне училище, а на межу століть у Xаркові зародився кінематограф.

Для XIX століття характерно було створення розгалуженої системи початкової, середньої, вищої освіти. На 1902 році у Xаркові було 4 чоловічі, 2 жіночі гімназії, 2 реальних училища, духовна семінарія, декілька приватних гімназій та пансіонів, Інститут шляхетних дівчат, комерційне училище, 5 вищих початкових училищ, 111 початкових шкіл.

У 1873 році відкрився Ветеринарний інститут, у 1885 році за ініціативою міського управління був відкритий Технологічний інститут, який надавав вищу технологічну освіту з механічних та хімічних спеціальностей.

Після реорганізації університету у 1920 році як окремі вузи почали існувати Медична академія (з 1921 р. - Xарківський медичний інститут, який, в свою чергу, дав життя Фармацевтичному інституту), Інститут народного господарства (з 1930 р. - Інститут радянського будівництва та права, з 1937 р. - Юридичний інститут, тепер - Національна юридична академія ім. Я. Мудрого). Від університету беруть всій початок Інженерно-економічний інститут (Економічний університет), Український бібліографічний інститут Харківська державна академія культури).

У результаті реорганізації перейменованого Технологічного інституту - Політехнічного інституту з'явилися Інженерно-будівельний інститут Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури), Інститут авіамоторобудування (Авіаційний).

Таким чином, протягом останніх століть Xарківський регіон та Xарків стали не тільки традиційним центром Східноукраїнських земель, але й одним з найбільш розвинутих промислових регіонів України та півдня Східної Європи.

Історія розвитку цих земель свідчить про те, що процес загальноєвропейського культурного розвитку торкнувся й Слобідської України, хоча цей процес мав свої характерні риси. Серед основних рис культури Слобожанщини виділяють такі, як формування нового ментального сприйняття світу на основі соціально-політичного досвіду автономії; активний розвиток пластичних видів мистецтв, вироблення стильових шкіл, особливого народного стилю; стилістич­не поєднання світських і сакральних форм, що пізніше трансфор­мується на посилену увагу до проблем духовності й освіті.

 

Резюме

XVII і XVIII ст. відкрили нову еру в світовій історії. Вони стали тим рубежем, який відокремив у Західній Європі дві соціально-економічні формації - феодальну, яка виникла після падіння Римської імперії, та буржуазну, початком якої стали дві революції - в Англії (XVII ст.) та Франції (XVIII ст.).

Посилилась роль буржуазії в суспільному житті. Вона очолила торгівлю, сприяла розвитку економічних відносин, мореплавства, науки тощо. Зрозумівши практичне призначення науки та матеріалістичного світогляду, буржуазія підтримала наукові пошуки, експериментальність та дослідження.

XVII ст. - це особлива епоха в культурному житті європейського суспільства. По-своєму воно суперечливе: несучи у собі яскраво виражений відбиток кризи гуманістичних ідеалів епохи Відродження, водночас, болісно шукає способи збереження найважливіших досягнень Ренесансу. І головне, що визначає вірність XVII ст. попередній епосі - це раціоналістичність.

Навіть у суперечностях бароко чітко прослідковується думка про неможливість відмови від найбільшого завоювання Відродження - віри в непереможну силу людського розуму.

Говорячи про духовне життя в Україні доби козацтва та гетьманщини, необхідно підкреслити, що в другій половині XVIII ст. атмосфера духовності зазнала тут значного руйнування. Ті форми культурного життя, що до цього мали розповсюдження, відчували кризу, в зв'язку з чим Україна втрачала позиції культурного центру, визнаного Європою. Обмеженість політичних прав українців привела до їх культурної обмеженості.

Це мало прояв у русифікації однієї частини народу України і полонізації іншої. Умови культурного життя були важкими, на ньому не­сприятливо позначалися розчленованість українських земель, звуження творчих контактів з іншими культурами.

Інтелектуальні та культурні сили України, під примусом шукаючи сприятливих умов для діяльності, переходили до Росії. На думку учених-істориків і культурологів, тільки одна сила в той час рятувала український народ від денаціоналізації - національна свідомість, осередком зміцнення якої були братства, Запоріжжя, старшина.

Виникло нове, відповідне часові світовідчуття. Змінився менталітет українців, бо став відчутним зв'язок часів: Україна - правонаступник Київської Русі - відновлювала свою державність, школу, мову, храми. Її художній геній породжував літературу, музику, живопис та архітектуру, в яких риси європейського Нового часу поєдналися з національною специфікою і проблематикою.

У цілому духовне життя XVII - XVIII ст. було пройняте ідеєю боротьби "за віру та націю руську", що базувалися на гуманізмі -релігійному і світовому, хоча й не єдиних за змістом, але споріднених щодо відстоювання незалежності та свободи, національного самозбере­ження. Воно відзначалося тим, що бачило в собі продовження духовності Київської доби.

Важливо те, що в Україні з початку XVII ст. набула чинності ідея "Київ - другий Єрусалим", котра протистояла ідеї, яка панувала в Росії: "Москва - третій Рим". Інакше кажучи, Україна, втрачаючи крок за кроком свої права, свою незалежність, навіть своє ім'я, зберігала віру в майбутню незалежність, прагнення суверенності, бажання жити вільно.

Xарактер культурного життя часів козацтва відбивався і в явищах художньої культури. Взагалі художня культура цієї пори увійшла в історію культури України під назвою Бароко. Це пов'язано з тим, що художні цінності, створені в даний період вирізняються неспокоєм, динамічністю, стрімкістю, могутністю, деякою незакінченістю, невивершеністю, про-никнуті бажанням поєднати протилежне, а все це, як відомо - ознаки бароко.

Стиль Барокко складався та еволюціонував в українському культурному контексті у складній й суперечливій взаємодії із попе­редніми - "середньовічними ідеалами і паростками наступних художніх орієнтирів (епоха Просвітництва, XIX ст.)".

Його особливості випливали ще й з того, що в цей час активно підтримуються, набирають силу ідеї Ренесансу. Це приводить до такого явища: функції відродження поєднуються з художніми формами барокко, тобто відбувається синтез двох систем, в якому бароко має перевагу.

Таким чином, на межі XVI і XVII століть у суспільне і духовне життя України наче увірвався вітер змін. Буквально на очах одного - двох поколінь іншими ставали політичні реалії, спосіб життя, спосіб мислення. Усе те, що торувало собі дорогу у XVI столітті, проросло і задіяло.

У цілому нарис культурної історії України XVII ст. свідчить про те, що Україна була в цей час не лише периферією загальноєвропейського розвитку, а й самобутнім культурним феноменом.

 

Терміни для закріплення матеріалу

Цензура                                            Академія наук Бароко

Рококо                                               Гіперболічність Патетика

Пуританство Абсолютна монархія Наукоцентризм Оперний театр


Палацовий ансамбль Натюрморт
Парковий ансамбль Пейзаж
Парадний портрет Опера
Класицизм                               Українське бароко

1.    Які культурно-історичні обставини зумовили специфіку картини світу в культурі XVII ст.?

2.    Охарактеризуйте особливості художнього стилю бароко. Які ще художні стилі були притаманні європейській культурі зазначеного періоду?

3.    Охарактеризуйте культурно-регіональну специфіку українського бароко.

 

Питання для дискусій

1.    Порівняйте світомодель Нового часу і Середньовіччя.

2.    Яким був ідеал людини в Новій культурі та які суперечливі моральні уроки несе в собі культура Нового часу?

3.    Чому українська культура XVN - XVN! ст. розвивається як барокова?

4.    Сформулюйте вашу особисту думку про роль українського козацтва у формуванні української національної ідентичності. Що з "козацької ідеї" заслуговує, на вашу думку, на збереження, а що є застарілим та гальмує подальший розвиток сучасної української націо­нальної ідентичності?

5.    Як відбувалося формування Слобідської України як культурно-історичної цілісності?

6.    Які теорії про походження міста Xаркова та його назви вам відомі?

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 


Похожие статьи

Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури