Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури - страница 25

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 

8.2. Експансія "маскультури" та її вплив на сучасне українське суспільство

Для ХХ століття характерна поява масової культури.

Масова культура (від лат. Massa - ком, частка і cultura - оброб­лення, виховання) є сукупністю явищ культури XX - XXI ст., характерних для сучасного суспільства з його високим рівнем комунікаційно-інформаційних систем [2]. Її виникненню сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних журналів, радіо, кінематографу. Все це демократизувало культуру, відкрило масовій аудиторії доступ до неї і в той же час зумовило проникнення в культуру суто комерційних інтересів.

Так, наприклад, перший концерт Чайковського П. І. у квітні 1881 року в Карнегі-хол слухали не більше двох тисяч людей; перший виступ в США рок-групи "Beatles" у лютому 1964 року у тій же залі завдяки телебаченню - 73 млн глядачів; зараз завдяки супутниковому телебаченню деякі концерти можуть дивитися одразу кілька мільярдів людей.

Осмислення масової культури як граничного виявлення духовної несвободи, засобу відчуження й пригноблення людської особистості знаходить своє віддзеркалення в роботах О. Шпенглера, А. Швейцера, Е. Фромма, X. Ортеги-і-Гассета, М. Бердяева та ін.

Масова культура в працях цих вчених постає перед нами як дивовижний культурний феномен, що раніше не зустрічався в людській історії.

У цілому термін "масова культура" підкреслює доступність, поширеність художніх та культурних цінностей, легкість їх сприйняття, яка не потребує особливого художньо-естетичного смаку.

"Масова культура" справляє величезний вплив на всю культуру. Їй властива тенденція до гомогенізації, тобто прагнення надавати культурним явищам однорідності. На відміну від елітарної культури, "масова культура" свідомо орієнтує поширювані нею духовні цінності на середній рівень масового споживача, бажання надати всім елементам культурної системи однорідності та абсолютної схожості - така характеристика змісту "масової культури".

Масова культура доступна й зрозуміла людям різного віку, всім верствам населення незалежно від рівня освіти. Масова культура задовольняє попит сьогодення, реагує на будь-які нові події.

Основними літературними жанрами масової культури є детектив, триллер, фантастика, історичний роман, мелодрама, готичний роман, вестерн, комікси.

Серед основних напрямів і проявів сучасної масової культури можна виділити такі:

     індустрія "субкультури дитинства" (універсалізація виховання дітей - на основі типових програм масова загальноосвітня школа стан­дартизує наукові, філософські й релігійні уявлення, історичний соціокуль-турний досвід);

     стрімкий розвиток засобів масової інформації, які формують суспільну думку в інтересах "замовника";

     система державної ідеології й пропаганди, що формує політико-ідеологічні орієнтації населення, маніпулює його свідомістю й поведінкою в інтересах правлячих еліт;

     масова соціальна міфологія (націонал-шовінізм і "патріотизм", соціальна демагогія, квазірелігійні й паранаучні вчення, куміроманія та ін.), що спрощує складну систему ціннісних орієнтацій;

     масові політичні рухи, що втягують широкі прошарки людей у широкомасштабні політичні акції;

     система організації й стимулювання масового споживчого попиту, що формує в суспільній свідомості стандарти престижних інтересів і потреб;

     індустрія дозвілля (масова культура як одна з найприбутковіших галузей економіки, що навіть має свої особливі назви: "індустрія розваг", "комерційна культура", "поп-культура", "індустрія дозвілля" та ін.) [1, с. 97-98].

Таким чином, для масової культури характерне зведення елітарної культури до поверхової, беззмістовної форми, орієнтація на нерозвинені, низькі смаки. Масова культура пов'язана з уніфікацією духовного в особистості та суспільстві, вона завжди розрахована на комерційний успіх.

Вона наголошує на "усереднений" рівень розвитку споживачів її культури, створює єдину "вихолощену" культуру, знищуючи традиційні цінності.

Культурологи вже давно вказують на небезпеку такого становища. Зазначаючи, що під впливом маскультури формується нова, особливапорода людини - "людина масова", вчені попереджають про можливість "антропологічної катастрофи" у недалекому майбутньому суспільства.

Що торкається українського культурного простору, також виділяєть­ся культура елітна (тобто призначена для вузького читацького кола), та масова (призначена для певного кого кола, яке й визначає читацькі пріоритети).

У сучасному українському масовокультурному літературному дис­курсі панує строкатість, естетичне розмаїття, різнобарвна стилістична панорама. Сучасна література відчуває на собі тиск ринку, вона змушена йти за читачем.

Ця тенденція сприяє розвитку популярної літератури, переважно російськомовної. Розквітають такі жанри як фантастика, детектив, любовно-авантюрний роман. Відомими далеко за межами України письменниками-фантастами є Генрі Лайон Олді (колективний псевдонім Д. Громова та О. Ладиженського), А. Валентинов, М. та С. Дяченки, майстром любовно-авантюрного жанру вважається Симона Вілар (Н. Гавриленко).

 

 

8.3. Постмодерністська модель світу в світовій та українській інтерпретаціях

З 1970-х років провідним у новому постіндустріальному суспільстві стає постмодернізм - це широка культурна течія, що включає в себе філософію, естетику, літературу, мистецтво, гуманітарні науки [2].

З одного боку, умонастрій постмодерну несе в собі відбиток модер­ністського розчарування в результатах цивілізації, ідеалах класичної культури та гуманізму, з іншого, - авангардистським установкам на новаторство, відкидання та заперечення старого протистоїть намагання скористатись усім попереднім досвідом, включити його в широку палітру сучасної культури.

В естетичному відношенні модернізм і постмодернізм багато в чому єдині. Відмінність же виявляється в стилістиці. У малярстві - це монтажні "відео ефекти", "фото-арт", гіперреалізм. У архітектурі - це "міжнародний стиль", поп-архітектура. У музиці - "нова хвиля" року. На відміну від модернізму постмодернізм уникає таких жанрів, як готичний роман, мелодрама або реклама, він менш елітарний, менш зорієнтований на авангард і більш - на комерцію.

У визначенні сутності постмодерну та його хронології досі немає однозначних оцінок, порівняно мало й літератури. Розвиток цього фено­мену ще не завершений. Тому, очевидно, що терміном "постмодернізм" слід користуватися під час аналізу всіх значних явищ культури, що виникли після модернізму (звідси і назва) і внаслідок розвитку модер­нізму, однак суттєво відрізняються від останнього, водночас не входять повністю до контексту масової культури.

У праці А. Тойнбі "Осягнення історії" постмодерн трактується як кінець західного панування в релігії та культурі.

Провідні західні політологи визначають його як символ постіндуст-ріального суспільства, що знаходить вираз у тотальному конформізмі та естетичному еклектизмі.

Більш-менш широкої популярності термін постмодернізму набув після виходу книги Ч. Дженкса "Мова постмодерністської архітек­тури" (1977). Автор визначив нову течію як відхід від екстремізму та нігілізму, часткове повернення до традицій [7, с. 291].

Не вступаючи в конфлікт із класикою, включаючи її до своєї орбіти, постмодерн водночас дистанціюється від неї, розмиває класику, відмі­няючи ряд її канонів, тобто утворює досить гнучку систему.

Характерні риси класицизму трансформуються майже на про­тилежні: величне замінюється дивним, трагічне - парадоксальним. Сві­домий еклектизм живить гіпертрофовану надмірність художніх засобів та прийомів.

Найсуттєвішою рисою постмодернізму е перехід від класич­ного антропоцентричного гуманізму до універсального гуманізму,

що обіймає все живе - людину, природу, Всесвіт.

Відмова від європоцентризму та етноцентризму сприяє перенесен­ню уваги на весь світ, звідси - релігійний, культурний, екологічний еку­менізм [2].

Світ уявляється постмодернізму складним, хаотичним, багатома­нітним, тому кращий спосіб його засвоєння - ігровий, естетський.

Звідси риса постмодерністської культури, як іронія, насміхання.

На думку постмодерністів, у таку характерну сучасну епоху все відносне: немає істини, немає реальності (її з успіхом замінює віртуаль­на реальність, у якій люди вже не тільки спілкуються та проводять наукові конференції, а й освідчуються в коханні).

У наш час "немає нічого живого та святого", що колись піддавалось модерністській критиці та засудженню, отже, залишається лише глузувати та насміхатися над цим дивним світом.

Найхарактернішим представником сучасної світової постмодер-ністської філософської думки є роман "Ім'я троянди" італійця У. Еко, роман "Хазарський словник" серба М. Павича, твори "Роман" і "Норма" росіянина В. Сорокіна. Знаменитий садовий ансамбль "Маленька Спарта" (архітектор Ж. Фінлі) в іронічному синтезі япон­ського саду каменів і європейського романтичного парку з павільйонами та руїнами створює в контексті загального екологізму союз моральності й розважальності, мистецтва й туризму.

У творах такого роду органічно поєднуються філософський підтекст, пародійний аналіз культурної плутанини сучасної свідомості, іронічне осмислення минулого та попередження про небезпеку розумової деградації [4].

Одним з головних принципів постмодерну стала "культурна опо-середкованість", або коротко-цитата. "Ми живемо в епоху, коли всі слова вже сказані", - помітив філософ С. Аверінцев. Отже, залишається лише повторювати відомі істини, цитувати відомі вислови. Цитатами говорять політики. Цитати є елементами художньої творчості. Десятки, якщо не сотні цитат складають культурний багаж сучасної людини. В американському студентському анекдоті розповідається про студента-філолога, який, уперше прочитавши шекспірівського "Гамлета" був роз­чарований: "Нічого особливого, набір відомих крилатих слів та виразів".

У руслі постмодернізму розвивається найзначніша течія сучасного мистецтва - концептуалізм (від англ. concept - ідея, задум) [2].

На думку представників концептуалізму, що вперше з'явився в США та Англії у 1967 році, важливий не сам відтворюваний предмет, що є суб'єктивним, а його задум, те, що він означає, які рефлексії породжує. Зображуючи предмети цивілізації та супроводячи їх пояснювальними текстами-цитатами, митці часом іронізують над сучасним світом.

Характерною в цьому плані може бути творчість видатного американського художника Е. Воргола, якого відносять до лідерів поп-арту - течії, спорідненої із концептом.

Виставка Е. Воргола, батьки якого були вихідцями з України, з великим успіхом пройшла в Києві у травні 2000 року Зображуючи "Знак

Долара", тиражовані портрети Мерилін Монро, "Пляшки кока-коли", виставляючи в музейній залі піраміди консервних бляшанок супу "Кемпбелл", митець ніби іронізує над "священними коровами" -символами західної цивілізації.

Світову славу у 80-90-х роках здобули твори російських концеп­туалістів: художників Е. Булатова, І. Кабакова, В. Комара та О. Мела-міда, письменників Д. Пригова, Т. Кібірова.

Використовуючи символіку та прийоми соціалістичного реалізму, вони створюють своєрідну пародію на радянську дійсність. На картині Е. Булатова "Слава КПРС" - блакитне небо із хмарами закриває однойменне гасло. У картинах В. Комара і О. Меламіда "Сталін і музи", "Рональд Рейган у вигляді кентавра", виписаних у добротній класичній манері, за висловом одного з американських критиків, "продажний класицизм пародується як міжнародний символ культурного застою".

Прийомами постмодернізму користувалися й інші численні угрупо­вання та художники - нонконформісти, які не визнавали радянської дійсності (О. Рабін, А. Зверев, Г. Брускін, Д. Краснопевцев, О. Цел-ков) [11, с. 276-319].

Іронією, пародією, цитатами були пронизані також окремі кращі твори радянської культури, зокрема такі культові фільми, як "Кавказька полонянка" та "Діамантова рука".

У 90-х роках XX ст. радянський нонконформізм, або "другий аван­гард", ще залишався однією з небагатьох "живих" течій світового постмо­дернізму, який на той час в основному вичерпав свій інтелектуальний і новаторський потенціал.

Провідні сучасні майстри стали подібними до колишніх метрів академізму - вони добре знані та матеріально забезпечені, але виставки постмодерністського мистецтва в світі вже не збирають широкої публіки. Мистецтву, щоб воно було живим, потрібні конфлікт, щирість, емоція.

Щодо розповсюдження постмодернізму у вітчизняному просторі, дослідники зазначають, що український постмодернізм є вторинним явищем щодо західного, оскільки не виростає на ґрунті глобальної інформатизації суспільства. Його простором перетворень стають передусім відроджені змісти національної традиції, зокрема барокової, класицистичної, романтичної, авангардної.

Для діяльності літературних гуртів "Бу-Ба-Бу", "Лу-Го-Сад", "Но­ва дегенерація", "Пропала грамота" характерне карнавальне блазню­вання, в якому іронічній трансформації піддаються усталені цінності.

Герої романів Ю. Андруховича "Рекреації", "Московіада", "Пер-верзія", книг О. Забужко профанують світ скоріше від неспроможності порозумітися одне з одним, їхнє плетиво словес - радше спосіб при­ховати порожність буденності їхнього буття. Однак та ж сама іронія породжує життєстверджуючу стихію народного карнавалу, як у спектаклі "Енеїда" в театрі ім. І. Франка в Києві.

В цілому у постмодернізмі посилюється відчуття того, що "майбутнє було вчора": з глибини минулого спливають образи й форми, які перекомпоновують сучасні митці. Інтерпретації витісняють новації. Час як одночасність множинності часів стає філософським підґрунтям циклічності людської історії [11].

Постмодернізм розмиває кордони між літературою і філософією, історією і кіно, театром і музикою, здійснює ерозію жанрів і стилів, що зумовило посилення інтелектуальності в творчості й водночас привело до виникнення принципової "радісності тексту", прагнення до задово­лення.

Починається процес синтезування елітарної і масової культур. Невибагливий глядач фільму К. Тарантіно "Бульварне чтиво" буде в захопленні від погонь, стрілянини й комізму, елітарний буде смакувати інтертексти і гіпертексти.

Нова галерея в Штутгарті (архітектор Дж. Стерлінг) є воднораз захоплюючим атракціоном для обивателя і складною кроскультурною цитатою для знавця (класицистських споруд, романської архітектури).

Таким чином, культурний плюралізм, що сьогодні існує в світі, веде митця в основному шляхом гонитви за успіхом і грішми, призводить до атрофії творчості.

Більшість видатних діячів культури називають це явище трагедією свободи творчості і ставлять справедливе запитання: а що ж далі? І тут слід прислухатися до слів Д. Лихачева: "Мистецтво на межі XXI століття не закінчується, воно вступає в перехідний період хаосу, а хаос завжди народжує нове".

Таким чином, постмодернізм з одного боку, безперечно релятивізує звичні культурні орієнтири, породжує персоналістську розгубленість,однак, з другого боку, стимулює зростання індивідуального культурного потенціалу кожного шляхом прилучення до багатобарвного світу мно­жинності людських цінностей. Культурологічна освіта в цьому контексті може сприйматись як механізм опануванні цілісності світу й цілісності людини в ньому.

Існують основні поняття постмодернізму:

Абстракціонізм - художній світогляд, в якому декларується відмо­ва від відображення фігуративів.

Абсурдизм - художній світогляд, який базується на екзистенціа-лістській ідеї безсенсовості людського буття.

Авангардизм - загальна назва напрямів новітньої культури з прагненням до новаторства не лише у сфері художньої мови, а передовсім у сфері прагматики (реалізація "художньої анти поведінки").

Бріколаж - нашарування несумісних у реальності подій.

Екзистенціалізм - філософський світогляд, який утверджує унікальність існування світу людської суб'єктивності.

Експресіонізм - художній світогляд, який відображає ситуацію безвихідності самотньої людини у ворожому їй світі.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 


Похожие статьи

Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури