Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 

Чим деконструкція не є? - та всім!

Що таке деконструкція? - та ніщо!

Я не думаю, з усіх цих причин, що це - якесь вдале слово (Ьоп гпо^. Воно, в першу чергу, некрасиве. Воно, звичайно, зробило деякі послуги в якійсь чітко визначеній ситуації. Щоб дізнатися, що змусило включити дане слово в ланцюжок можливих субститутів, незважаючи на його суттєву недосконалість, варто було б проаналізувати і деконструю-вати таку "строго певну ситуацію". Це важко, і не тут я це зроблю.

Ще лише кілька зауважень, оскільки лист виявився занадто довгим. Я не думаю, що переклад є якась вторинна і похідна подія по відношенню до вихідної мови або тексту. І, як я тільки що сказав, "деконструкція" - це слово, по суті своїй може заміщуватися в ланцюжкусубститутів, що також може бути зроблено і від однієї мови до іншої. Шанс для "деконструкції" - це щоб в японській виявилося або відкрилося якесь інше слово (те ж саме та інше), щоб висловити ту ж саму річ (ту саму та іншу), щоб говорити про деконструкцію і захопити її в інше місце, написати й переписати її. У слові, яке виявилося б і більш красивим.

Коли я говорю про це написання іншого, яке виявиться більш красивим, я, очевидно, розумію переклад як ризик і шанс поеми. Як перекласти "поему", якусь "поему"?

(... ) Прийміть запевнення, дорогий професоре Ідзуцу, в моїй вдячності, і найсердечніших почуттях.

 

3. Прочитайте наведений уривок з роботи Юнга К. Г.[2] "Архетип і символ".

Визначте, як розуміється в цій роботі архетип та яка його роль у формуванні особистості.

Напишіть на основі прочитаного есе (невелику письмову роботу у вільному стилі) на тему "Роль особистісної та колективної свідомості у розвитку людини".

 

 

Карл Густав Юнг "Про архетипи колективного несвідомого"

Спершу поняття "несвідомого" використовувалося для позначення тільки таких станів, які характеризуються наявністю витіснених або забутих змістів. Хоча у Фрейда несвідоме виступає - принаймні, метафорично - в якості діючого суб'єкта, по суті воно залишається не чим іншим, як місцем скупчення саме витіснених змістів; та тільки тому за ним визнається практичне значення. Ясно, що з цієї точки зору несвідоме має виключно особистісну природу (у пізніх роботах Фрейд дещо змінив згадану тут позицію: інстинктивну психіку він назвав "Воно", а його термін "понад-Я" став позначати частково усвідомлюване, частково несвідоме (витіснена колективна свідомість), хоча, з іншогобоку, вже Фрейд розумів архаїко-міфологічний характер несвідомого способу мислення...

Звичайно, поверхневий шар несвідомого є до певної міри особистісним. Ми називаємо його особистісним несвідомим. Однак цей шар спочиває на іншому, більш глибокому, що веде своє походження і може бути набутим вже не з особистого досвіду. Цей вроджений більш глибокий шар і є так званим колективним несвідомим. Я вибрав термін "колективне", оскільки мова йде про несвідоме, що має не індивідуальну, а загальну природу. Це означає, що воно включає в себе, в протилежність особистісної душі, зміст та образи поведінки, які сит дгапо salis є всюди і у всіх індивідів одними і тими ж. Іншими словами, колективне несвідоме ідентичне у всіх людей і утворює тим самим загальну основу душевного життя кожного, будучи по природі надо-собистим.

В особистому несвідомому це більшою частиною так звані емоційно забарвлені комплекси, що утворюють інтимне душевне життя особистості. Змістами колективного несвідомого є так звані архетипи.

... "Архетип" - це пояснювальний опис платонівського. Це най­менування є правильним і корисним для наших цілей, оскільки воно означає, що, говорячи про зміст колективного несвідомого, ми маємо справу з найдавнішими, краще сказати, початковими типами, тобто споконвіку наявними загальними образами. Без особливих труднощів можна застосувати до несвідомих змістів і вираз "representations collectives", який вживався Леві-Брюлем для позначення символічних фігур в первісному світогляді. Мова йде практично все про те ж саме: примітивні родоплемінні вчення мають справу з видозміненими архетипами. Правда, це вже не утримування несвідомого; вони встигли набути усвідомлених форм, які передаються за допомогою традиційного навчання в основному у вигляді таємних навчань, які є взагалі типовим способом передачі колективних змістів, що беруть початок у несвідомому.

Іншим добре відомим виразом архетипів є міфи та казки. Архетип як такий істотно відрізняється від історично сформованих або пере­роблених форм. На вищих рівнях таємних навчань архетипи постають у такій оправі, яка, як правило, безпомилково вказує на вплив свідомої їх переробки в судженнях і оцінках. Безпосередні прояви архетипів, з якимими зустрічаємося в сновидіннях і видіннях, навпаки, значно більш індивідуальні, незрозумілі або наївні, ніж, скажімо, міфи. По суті, архетип є тим несвідомим змістом, який змінюється, стаючи усвідомленим і сприйнятим; він зазнає змін під впливом тої індивідуальної свідомості, на поверхні якої воно виникає.

 

4. Прочитайте наведений уривок з роботи М. Фуко[3] "Історія сексуальності - III: Піклування про себе".

Дайте відповідь, яке місце займає "піклування про себе" у дослідженні особистості?

Напишіть на основі прочитаного есе (невелику письмову роботу у вільному стилі) на тему "Піклування про себе" у суспільстві споживання".

 

Мішель Фуко "Історія сексуальності: турбота про себе"

Загальне уявлення про "культуру себе" може дати принцип "турботи про себе", якому підпорядковано мистецтво існування в різних своїх формах; саме цей принцип обґрунтовує його необхідність, направляє його розвиток і визначає його практику. Втім, слід уточнити: точку зору, згідно з якою людина повинна всіма силами "піклуватися про себе", по суті, дуже древній мотив грецької культури. Лакедемонський афоризм, переказаний Плутархом, стверджує, що громадяни Спарти надали турботу про землю ілотам, саме тому, що воліли, виявляється, більш "піклуватися про самих себе", - безсумнівно, під цим малися на увазі фізичні і військові вправи.

Зовсім в іншому сенсі застосований цей вираз у Алківіада, де він становить центральну тему діалогу. Сократ постає перед своїми суддями саме як вчитель турботи про себе: бог доручив йому нагадувати людям, що вони повинні піклуватися про себе, не про багатства і почесті, але про самих себе, про свою душу.

Так, саме до цієї, освяченої Сократом теми турботи про себе повернулася згодом філософія, врешті-решт помістивши її в самомусерці "мистецтва існування", яким вона прагнула бути. Саме ця тема, покинувши початкові рамки і відокремившись від первинного філо­софського сенсу, поступово набула виміру і форми справжньої "культури себе". Термін цей показує, що принцип турботи про себе отримав досить загальне значення: у всякому разі, заклик "дбай про себе" став імперативом багатьох відмінних один від одного доктрин; він став образом дії, манерою поведінки, просочив різні стилі життя, оформився в численні процедури, практики, приписи, які осмислювали, розвивали, вдосконалювали і викладали.

Таким чином, він конституював соціальну практику, надавши під­ставу для міжособистісних зв'язків, обмінів і комунікацій, а деколи і для інститутів; нарешті, він породив певний спосіб пізнання і обробки знань.

Піклуйся про свою душу, - це основне повчання Зенона учням, повторив в I ст. Мусон, цитований Плутархом: хто хоче перебувати в благополуччі, той повинен все життя проводити в турботі про себе. Відомо, як всеосяжно тлумачив турботу про себе Сенека: присвятивши себе їй, потрібно залишити всі інші заняття, - тільки так можна звільнити свою душу (sibi уасаге). Але ця "вакантність" формує активну діяльність і вимагає, не втрачаючи часу і не шкодуючи зусиль, "зробити себе", "перетворити себе", "обернутися до себе".

 

5. Прочитайте наведений уривок з роботи М. Бердяєва[4].

Визначте характерні риси культури та цивілізації, назвіть основні відмінності між культурою та цивілізацією.

Напишіть на основі прочитаного есе (невелику письмову роботу у вільному стилі) на тему: "Культура та цивілізація як етапи розвитку людини".

 

Бердяев М. О. "Воля до життя і воля до культури"

Культура безкорислива в своїх вищих досягненнях, цивілізація ж завжди зацікавлена. Коли "освічений" розум змітає духовні перешкоди для використання "життя" і насолоди "життям", коли воля до могутності і організованого оволодіння життям досягає вищої напруги, тоді кінчається культура і починається цивілізація.

Цивілізація є переходом від культури, від споглядання, від творчості цінностей до самого "життя", шукання "життя", віддання себе її стрімкому потоку, організація "життя", захват силою життя. У культурі виявляється практично-утилітарний, "реалістичний", тобто цивілізаторсь­кий, ухил. Велика філософія і велике мистецтво, як і релігійна символіка, не потрібні більше, не представляються "життям". Відбувається викриття того, що уявлялося вищим у культурі, верховним її досягненням. Різноманітними шляхами розкривають не священний і не символічний характер культури. Перед судом реального "життя" в епоху цивілізації духовна культура визнається ілюзією, самообманом ще не звільненої, залежної свідомості, примарним плодом соціальної неорганізованості. Організована техніка життя повинна остаточно звільнити людство від ілюзій і обманів культури; вона повинна створити цілком "реальну" цивілізацію.

Духовні ілюзії культури вражені були неорганізованістю життя, слабкістю її техніки. Ці духовні ілюзії зникають, долаються, коли циві­лізація оволодіває технікою і організовує життя. Економічний матеріалізм -дуже характерна і типова філософія епохи цивілізації. Це вчення видає таємницю цивілізації, виявляє внутрішній її пафос. Не економічний матеріалізм вигадав панування економізму, не вчення це винне в приниженні духовного життя. У самій дійсності виявилося панування економізму, в ній вся духовна культура перетворилася на "надбудову" і розклалися всі духовні реальності раніше, ніж економічний матеріалізм відбив це в своєму вченні. Сама ідеологія економічного матеріалізму має лише рефлекторний характер по відношенню до дійсності. Це -характерна ідеологія епохи цивілізації, найбільш радикальна ідеологія цієї цивілізації. У цивілізації неминуче панує економізм; цивілізація за природою своєю технічна, в цивілізації будь-яка ідеологія, всяка духовна культура є лише надбудова, ілюзія, нереальність. Примарний характер будь-якої ідеології і всякої духовності викритий. Цивілізація переходить до "життя", до організації могутності, до техніки як справжнього здійснення цього "життя". Цивілізація, на противагу культурі, не релігійна вже за своєю основою, в ній перемагає розум "просвіти", але розум цей вже не абстрактний, а прагматичний розум.

Цивілізація, на противагу культурі, не символічна, не ієрархічна, не органічна. Вона - реалістична, демократична, механічна. Вона хоче не символістичних, а "реалістичних" досягнень життя, хоче самого реаль­ного життя, а не подоб і знаків, не символів інших світів. У цивілізації, і в капіталізмі, як і в соціалізмі, колективна праця витісняє індивідуальну творчість. Цивілізація знеособлює. Звільнення особистості, яке нібито цивілізація повинна нести з собою, смертельно для особистої оригі­нальності. Особистий початок розкривався лише в культурі. Воля до могутності "життя" знищує особистість. Такий парадокс історії.

 

6. Прочитайте наведений уривок з роботи З. Фрейда[5].

Визначте, які основні проблеми виникають із взаємодії особистості та культури?

Напишіть на основі прочитаного есе (невелику письмову роботу у вільному стилі) на тему: "Чи можливо гармонічно поєднати індивідуальні та культурні вимоги людини".

 

 

Зігмунд Фрейд "Незадоволення культурою"

Термін "культура" позначає всю суму досягнень та інституцій, що відрізняють наше життя від життя наших предків з тваринного світу і слугують двом цілям: захисту людини від природи та врегулюванню відносин між людьми. Для кращого розуміння розглянемо детально характерні риси культури, якими вони себе виявляють в людських колективах.

Почати легко: ми визнаємо, як властиві культурі всі форми діяльності та цінності, які є корисними для людини, сприяють освоєнню землі, захищають її від сил природи і тощо. З приводу цього аспекту культури виникає найменше сумнівів. Використовуючи всі свої сили, людина вдосконалює свої органи - як моторні, так і сенсорні - або розсовує межі їхніх можливостей. Мотори надають у її розпорядження величезні потужності, які вона, як і свої м'язи, може використовувати в будь-яких напрямах; пароплав і літак дозволяють їй безперешкодно пересуватися по воді та по повітрю.

І це надбання вона може розглядати як досягнення культури. З давніх часів людина створювала собі ідеальне уявлення про всемогут­ність і всезнання, які вона втілювала у вигляді своїх Богів, приписуючи їмусе, що здавалося їй недосяжним для її бажань або що було їй заборонено. Тому можна сказати, що Боги були ідеалами культури. І ось тепер людина значно наблизилася до досягнення цих ідеалів і сама стала майже Богом. Але, лише тією мірою, в якій ідеали стають досяжними за звичайним людським розумінням. Не повністю, в якихось випадках, і взагалі не став, а в інших - лише наполовину. Людина, таким чином, ніби є чимось на зразок Бога на протезах, дуже могутньою, коли вона застосовує всі свої допоміжні органи, хоча вони з нею не зрослися і деколи завдають їй ще багато турбот. Але людина має право втішатися тим, що цей розвиток не скінчиться 1930-м роком нашої ери. Майбутні часи принесуть новий прогрес у цій галузі культури, який, імовірно, важко собі навіть уявити і який ще більше збільшить богоподібність людини. Але в інтересах нашого дослідження ми не повинні забувати, що сучасна людина, зважаючи на свою богоподібність, усе ж не почуває себе щасливою.

Значна частина боротьби людства концентрується довкола одного завдання - знайти доцільне, тобто щасливе, рівновагу між індивідуаль­ними вимогами та культурними вимогами мас; одна з фатальних проблем людства полягає в тому, чи можливо досягти рівноваги за допомогою певної організації людства чи цей конфлікт залишиться непримиренним.

 

7. Прочитайте наведений уривок з академічної роботи Токарєва С. О[6]. Визначте особливості світогляду на етапі архаїчного суспільства.

Напишіть на основі прочитаного есе (невелику письмову роботу у вільному стилі) на тему: "Особливості міфологічного світо­сприйняття первісної людини".

 

Токарев С. О. "Первісні форми релігії"

У первісних мисливців коло їх ідей зазвичай обмежувалося місцевим тваринним і рослинним світом, простими формами родоп­лемінного життя, ось чому їх міфологія споконвічно зайнята тою чи іншою твариною та її особливостями, так само, як і походженням вогню, матримоніальними   правилами,   тотемістичними   групами, обрядамипосвяти і т. д. Тут же трапляються астральні міфи, але всі вони стосуються лише зовнішніх характеристик явищ - щоденного руху Сонця, фаз Місяця і тощо, в той час, як в осілих землеробських народів, життя яких більш стабільне, горизонт ширший, міфологія зазвичай складається зі складного циклу сказань, які відповідають не тільки окремим феноменам природи або суспільного життя, але завжди містять цілісну концепцію світобудови. Коротше кажучи, міфологія містить еволюційні стадії, відповідні головним епохам розвитку соціального життя людей.

Іншими словами, первинна функція міфу - це задоволення людської допитливості шляхом відповіді на запитання "чому?" і "звідки?". Але не слід забувати, що допитливість ця ні в якому разі не є незмінним атрибутом людського мислення - зовсім навпаки, вона залежить від умов матеріального життя людського суспільства. Те, що збуджує інтерес людини однієї епохи, може залишити повністю байдужими людей іншої епохи і навпаки.

 

8. Прочитайте наведений уривок з роботи Лосєва О. Ф.[7] "З ранніх праць".

Як ви вважаєте, у чому полягає універсалізм формули міфічної свідомості, що запропонував О. Ф. Лосєв?

 

Олексій Федорович Лосев "З ранніх праць"

Міфічну свідомість можна подати такою формулою: 1) особистість, 2) історія, 3) чудо, 4) слово. Чи не можна знайти в мові таку категорію, яка охоплювала б усі чотири величини, або принаймні деякі з них в одному однаковому вираженні? Я гадаю, що це можна зробити, і отримане нами спрощення дасть можливість побудувати більш однотипну і просту діалектику поняття міфу.

Візьмемо першу й останню категорію - особистість і слово. Міф є словом про особистості, словом, яке належить особистості, що виражає й виявляє особистість. Міф є таким словом, яке належить саме певній особистості, спеціально для неї, невід'ємно від неї.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 


Похожие статьи

Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури