Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури - страница 29

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 

Якщо особистість є дійсно особистістю, вона не зводиться ні на що інше, вона - абсолютно самородна, оригінальна. Не було і не буде ніколи іншої такої ж точно особистості. Це означає, що і специфічне слово її також абсолютно оригінальне, неповторне, його не можна порівняти ні з чим і воно не зводиться ні до чого. Воно є власним словом особистості та власним словом про особистість. Воно є ім'ям. Ім'я є власним словом особистості, тим словом, яке тільки вона одна може дати і виявити про себе.

В імені - діалектичний синтез особистості та її вираженості, її осмисленості, її словесності. Ім'я особистості є тим, що ми, власне кажучи, маємо в міфі. Ім'я є тим, що виражене в особистості, що виявлено в ній, те, чим вона є й собі та всьому іншому. Отже, міф є ім'ям. Але міф, сказали ми, є ще дивом. Цей третій момент нашої останньої формули також легко приєднується до отриманого більш складного поняття. Саме виходить чудове ім'я, ім'я, яке говорить, що свідчить про чудеса, ім'я, невіддільне від цих самих чудес, ім'я, яке творить чудеса. Ми будемо мати рацію, якщо назовемо його магічним ім'ям.

Міф тому є просто магічним ім'ям. А приєднання, нарешті, іншого моменту історії дає останнє перетворення, яке отримає таку формулу: міф є розгорнутим магічним ім'ям. І тут ми дошукалися вже тієї найпростішої й остаточної серцевини міфу, далі якої вже немає нічого і яку далі неможливо розкласти вже ніякими способами.

Це остаточне та останнє ядро міфу, і надалі повинні вже замовкнути будь-які інші перетворення та спрощення. Це максимально проста й максимально насичена формула міфу. Потрібно також мати на увазі, що ця формула має зовсім універсальне значення...

 

9. Прочитайте наведені уривки з роботи Л. Іоніна[8].

Як поняття національної ідентичності та національної культури можуть допомогти у порівняльному аналізі культури стародавніх цивілізацій Єгипту та Месопотамії?

Іонін Л. Г. "Соціологія культури: шлях в нове тисячоліття"

Національний міф

Так звана національна свідомість і самосвідомість є однією з найбільш яскравих міфів у сучасному житті. На сьогодні поширена точка зору, згідно з якою національна ідентичнність - повністю сконструйо­ваний феномен, якому бракує, так би мовити, буттєвої прив'язки. Іншими словами, національне нібито не існує, хоча вважається наявним тими людьми, які знаходяться під впливом національної ідеї.

Саме в цьому сенсі національні почуття називають міфами, тобто тут під міфом розуміється обман почуттів і віра в казки. Насправді національне дійсно міфічне, але міфічне в іншому сенсі, у тому, що надаємо ми цьому слову слідом за Лосєвим. Це можна трактувати так: національне живо і життєво, є синтезом ідеї та життя, до того ж синтез з елементом "відчуженості", що надає національному існуванню високу напруженість і величезний енергетичний потенціал.

Проте теорія конструювання національних ідентичностей не позбавлена сенсу. Різні нації формують національну ідентичність різними шляхами й в різних формах. Багато що залежить від конкретно-історичних ситуацій, від змісту національних традицій, від політичного контексту. Можна виділити три основні форми конституювання національної ідентичності: політичну, культурну та міфологічну - і відпо­відно говорити про виникнення політичного, культурного та міфологіч­ного націоналізму. У конкретних ситуаціях ці форми переважно висту­пають в єдності, але зазвичай їх можна аналітично розділити і виділити визначальну.

Традиційно вищою формою націоналізму вважається політичний націоналізм. У цьому випадку формування національної ідентичності з необхідності пов'язується з формуванням власної національної державності, коли відбувається або вихід якоїсь території з "маточної" держави, або її автономізація в межах держави. Насправді ж ця форма не стільки вища, скільки "верхня", яка завершує формування національ­ної ідентичності. Це той етап будівництва національного будинку, коли фундамент, стіни й усе інше є готовим, залишилося пристосувати його до політичного даху. Часто саме завершальний етап виявляється бурхливішим і привертає до себе загальну увагу, тому що він пов'язаний з політичними та геополітичними розрахунками, розподілом територій,промисловості, флотів і тощо. Але, повторюю, цей етап - лише завер­шальний.

Більш фундаментальна, більш широка та міцніша форма - культур­ний націоналізм. Е. Геллнер загалом уважає націоналізм культурним феноменом. За його витонченим визначенням, націоналізм насамкінець -це "течія, що прагне поєднати культуру й державу, забезпечити культуру своїм власним політичним дахом, і до цього ж не більше ніж одним".

Окрім цього, єдину національну культуру можна розглядати як неодмінний наслідок сучасного індустріально-технологічного розвитку, що призводить до руйнування типових для аграрної епохи ізольованих культурних анклавів, створення урбанізованого життєвого середовища, мегаполісів, куди сходяться великі маси народу, де виникають масові виробництва. Загалом ситуація аналогічна тій, яку ми розглядали, аналізуючи процес модернізації. Усе це вимагає уніфікації способу життя й культурних навичок. Унаслідок цього створюються великі одноманітні культури, які спочатку усвідомлюють свою культурну ідентичність, а потім прагнуть і до політичної ідентичності.

Таким чином, культурна ідентичність, яка створюється в процесі індустріалізації, вимагає власної "національної" історії: великого й славного минулого, казкових героїв, які здійснюють незвичайні подвиги.

Насправді цього минулого не було й не могло бути; це минуле -чуже, тому що тоді, у минулі часи, просто не існувало культурної, а тим більше політичної єдності. Такий націоналізм з історичним підтекстом Геллнер називає міфом, тобто, просто кажучи, красивою і небезпечною брехнею, хоча, може, і ненавмисної.

Утім існують і концепції, що віддають пальму першості політичному націоналізму. Тут основна схема принципово інша. Згідно з такою концепцією, політичний націоналізм є продуктом прагнення національної еліти.

У більшості держав національна еліта не є справді національною в культурному сенсі, скоріше її слід назвати космополітичною. Для масової мобілізації прихильників конструюється, за словами І. Греверус, "національний культурний ідеал", поширюється "політичний фолькло­ризм". Результат той самий: пристосування історії та культурної традиції під політичні вимоги.

Обидва автори - і Геллнер, і Греверус, - безумовно, мають рацію в тому, що традиційна національна культура в сучасних державах, особливо досить великих, - фікція. На території кожної держави існувало безліч локальних і регіональних культур, і конструювання національного культурного ідеалу завжди відбувалося і відбувається на ґрунті якоїсь однієї з цих культур, тоді як всі інші забуваються.

 

10. Як розуміли міф у Стародавній Греції? Яким чином це може допомогти в аналізі всієї грецької культури?

 

Міф як життєва реальність

Міф не є вигадкою або фікцією, не є фантастичним вимислом. Він є реальністю, бо впливає на реальність, змінюючи її, створюючи або руйнуючи. Звичайно, можна достеменно описати природу та соціальний лад Стародавньої Греції, але ми нічого не зрозуміємо в їхньому житті та історії, якщо не візьмемо до уваги, що боги і демони були для греків абсолютною, стовідсотковою реальністю, яка й визначала всі рішення -від приватних до державних, результати битв, походів та інших заходів. Це не вигадка, але найбільш яскрава і справжня дійсність. Це абсолютно необхідна категорія думки та життя, далека від усякої випадковості й свавілля.

Міф не є буттям ідеальним, тобто абстрактним, смисловим буттям. Він не є продуктом розумових зусиль. Міф не є метафізичною побудовою.

Але все ж міфу властива якась "відчуженість" і "ієрархійність".

Міф - це яскрава і справжня дійсність, відчутна, речова, тілесна реальність, сукупність не абстрактних, а пережитих категорій думки та життя, що володіє своєю власною істинністю, вірогідністю, закономір­ністю і структурою, до того ж містить можливість відчуженості від нормального перебігу подій, можливість існування ієрархії буття.

Якщо замислитися над цим "визначенням", то стане зрозумілим, що міф - це і є наша жива, життєва дійсність, не абстрагована в наукових процедурах і тому є єдиною альтернативою стандартизованому науко­вому баченню. До того ж міфологічна дійсність сильніша і, так би мовити, більш всеосяжна, ніж дійсність, продукована наукою.

11.    Визначте, яким чином описані функції міфу знаходять своє відображенні у давньоримській культурі?

Напишіть на основі прочитаного есе (невелику письмову роботу у вільному стилі) на тему: "Міф, що допоміг створити Римську імперію".

 

Міф: енергія і функції

Головний висновок, який випливає з попереднього викладу "міф є фундаментальною формою будови реальності".

Наведена формула дозволяє визначити й інші функції міфу. Перша з них - енергетична. Міф пов'язує та каналізує соціальну енергію.

Друга функція міфу - творення колективів. Колективи виникають тому, що міфи забезпечують специфічну в кожному конкретному випадку координацію сприйняття й поведінки численних розрізнених індивідів.

Третя функція міфу - формування ідентичності. Забезпечуючи специфічну для колективу координацію сприйняття й поведінки, міф формує колективну ідентичність. Вона реалізується через цінності й норми, які є, з одного боку, знаряддям єднання колективного суб'єкта з об'єктом, а з іншого - знаряддям з'єднання уявлення зі вчинком.

Ще одна функція міфу - відтворення колективної ідентичності. Збереження міфу є умовою збереження колективної ідентичності, і його зникнення призводить до розпаду відповідних колективів.

Наступна функція міфу - формування та структурування простору. Кожний міф формує свій власний простір, в якому можна виділити центр, периферію й різні ступені віддаленості від центру. Переважно периферія -це простір боротьби з іншими міфами.

12.    Прочитайте наведений уривок з роботи Горація[9] "Послання пізонцям".

Визначте, які риси античної культури можна відокремити у даному уривку?

Горацій "Послання пізонцям"

Якби художник схотів із конячею шиєю людську

Голову скласти докупи, надавши строкатого пір'я

Цим звідусюди позбираним членам, щоб у жінки, до того ж,

Риб'ячим постать кінчалась хвостом, хоч приваблива зверху, -

Твір цей побачивши, друзі, хіба ж ви удержали б сміх свій?

Вірте, Пізони, на цю буде схожа картину та книга,

Де, мов у хворого привиди сну, невиразні й туманні

Образи будуть речей, і ніяка подоба не буде

З ніг і до лоба єдина. Художникам-бо і поетам

Важитись вільно було скрізь на все, заманеться чого їм:

Знаємо й право на це даємо й вимагаємо спільно, -

Та ж не на те, щоб сумирне у нас сполучалося з лютим,

Щоб парувалися змії з птахами і з тиграми вівці,

Так по поважному часто й багатонадійному вступі

Той або інший пурпурний, що має далеко блищати,

Шмат нашивають: описують гай з вівчарями Діани

І по полях чарівливих струмків бистроплинних коліна,

Або ще Рейн і його течію, або ж радугу водну;

Таж не до речі це тут. Кипариси міцні зобразити

Вмієш ти, мабуть: навіщо, коли змалювати ти маєш

Розпач плавців і розбите судно - і це не безплатно! -

Урну робити почав ти - чому ж це не урна, а кухлик?

Зрештою, хай буде все, аби лиш єдине та просте.

З нас, співців багатьох, о батьку й сини його гідні.

Видимість лиш спокушає краси - бути хочу я стислим, -

Темним стаю; хто легкості прагне, втрачає потужність

Дум і чуття; хто дбає про велич, вдається в надутість;

Долі плазує, хто надто спокійний і бурі боїться.

Різноманітити хоче хтось тему єдину, і щедро

Він і дельфіна додасть до лісів, кабана до морських хвиль.

Хиб уникання веде до пороку, коли без пуття це!

Є біля цирку Емілія скульптор на бронзі, що й нігті

Зробить, і кучері ніжні в твердому відтворить металі, -

Твору ж сукупність - невдала, бо він не зуміє в цілому

Скласти його; і коли б про складання я дбав чого-небудь,

То не хотів би скидатись на нього, так само, як жити

З носом поганим, та з гарним і чорним волоссям і оком. Тему собі вибирайте по силі; хай кожен, хто пише, Довго міркує - що знести спроможні, а що й не піднімуть Власні рамена; бо хто розв'язав переможно цю справу, Той вже не втратить свого красномовства й ясного порядку. Сила й чарівність порядку - напевне я знаю - у тому, Щоб саме зараз казати лише саме зараз належне, Решту ж усю обминати, відклавши до слушного часу; Автору так і належить - це брати, а це усувати.

 

13. Прочитайте наведений уривок з роботи П. Сорокіна[10] "Криза нашого часу".

Визначте домінанти культури Середньовіччя. На яких засадах розвивалося середньовічне суспільство?

Напишіть на основі прочитаного есе (невелику письмову роботу у вільному стилі) на тему: "Ідеал людини Середньовіччя".

 

Пітирим Олександрович Сорокін "Криза нашого часу"

Будь-яка велика культура є не просто конгломератом різноманітних явищ, що співіснують, але ніяк одне з одним не пов'язані, а є єдністю, чи індивідуальність, всі складові частини якої пронизані одним основним принципом і виражають одну головну цінність. Домінуючі риси витончених мистецтв і науки, такої єдиної культури, її філософії і релігії, етики і права, її основних форм соціальної, економічної і політичної організації, більшої частини її вдач і звичаїв, її способу життя та мислення (менталітету) - всі вони по-своєму виражають її основний принцип, її головну цінність. Саме цінність є основою і фундаментом будь-якої культури. З цієї причини найважливіші складові частини такої інтегрованої культури також найчастіше взаємозалежні: у разі зміни однієї з них інші неминуче піддаються схожій трансформації.

Архітектура і скульптура середніх століть були "Біблією в камені". Література також була наскрізь пронизана релігією і християнською вірою. Живопис виражав ті ж біблійні теми в лінії та кольорі.

Музика майже виключно носила релігійний характер: Alleluia, Gloria Kyrie eleison, Credo, Agnus Dei, Mass, Requiem і т. д. (Частини літургії: "Алілуя", "Слава", "Господи помилуй", "Вірую", "Агнець Божий" церковні служби: "Меса", "Реквієм" (лат . та грец.).

Філософія була майже ідентична релігії і теології і концентрувалася навколо тієї ж основної цінності або принципу, яким був Бог. Наука була всього лише служницею християнської релігії. Етика і право становили тільки подальшу розробку абсолютних заповідей християнства. Політична організація в її духовних та світських сферах була переважно теократичною і базувалася на Богові та релігії. Сім'я, як священний релігійний союз, виражала все ту ж фундаментальну цінність.

Навіть організація економіки контролювалася релігією, наклавши заборону на багато форм економічних відносин, які могли б виявитися доречними і прибутковими, заохочуючи в той же час інші форми економічної діяльності, недоцільні з утилітарної точки зору. Пануючі вдача та звичаї, спосіб життя, мислення підкреслювали свою єдність з Богом як єдину і вищу мету, а також своє негативне або байдуже ставлення до чуттєвого світу, його багатства, радощів і цінностей. Чуттєвий світ розглядався тільки як тимчасовий "притулок людини", в якому християнин усього лише мандрівник, що прагне досягти вічної оселі Бога й шукаючий шлях, як зробити себе гідним того, щоб увійти

туди.

Коротше кажучи, інтегрована частина середньовічної культури була не конгломератом різних культурних реалій, явищ і цінностей, а єдиним цілим, усі частини якого виражали один і той же вищий принцип об'єктивної дійсності і значущості: нескінченність, надчуттєвість, над-розумність Бога, Бога всюдисущого, всемогутнього, всезнаючого, абсолютно справедливого, прекрасного творця світу і людини. Така уніфікована система культури, заснована на принципі надчуттєвості і надрозумності Бога, як єдиної реальності і цінності, може бути названа ідеаціональною.

Таким чином, основний принцип середньовічної культури робив її переважно потойбічною і релігійною, орієнтованою на надчуттєвого Бога і пронизаною цією ідеєю. Основний принцип ідеалістичної культури був частково надсенсорний і релігійний, а частково світський і поцейбічний. Нарешті, основний принцип нашої сучасної чуттєвої культури - світський і утилітарний - "відповідає цьому світу!". Всі ці типи: ідеаціональний,ідеалістичний і чуттєвий - виявляються в історії єгипетської, ваві­лонської, греко-римської, індуїстської, китайської та інших культурах.

 

14. Прочитайте наведений уривок з Нового Заповіту. Які цінності, принципи, моделі поведінки можна виокремити з цього тексту?

Напишіть на основі прочитаного есе (невелику письмову роботу у вільному стилі) на тему: "Чи важко у сучасному світі сповідувати головні засади християнської моралі?".

 

Нагорна Проповідь (Євангеліє від Матвея 5:1 - 6:21)

Він побачив народ і вийшов на гору; і коли присів, наблизилися до нього учні Його. Тоді Він розтулив уста Свої, навчав їх і сказав: Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.

Блаженні засмучені, бо вони втішаться.

Блаженні сумирні, бо вони успадкують землю.

Блаженні голодні і спраглі на правду, бо вони наситяться.

Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.

Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.

Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.

Блаженні ви, коли будуть паплюжити вас і гнати і всіляко несправедливо ганити за Мене;

Радійте і тіштеся, бо нагорода ваша велика на небесах! Бо так гнали всіх пророків, що були перед вами.

Ви - сіль землі. А коли сіль утратить силу, то як учиниш її солоною? Вона вже зовсім непридатна для вжитку, хіба викинути її геть, щоб люди потоптали.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 


Похожие статьи

Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури