Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури - страница 31

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 

Таким чином, майже повне зникнення цих свят, котре можно було б тільки вітати, якби ми підходили до них з "естетичної" точки зору, враховуючи "потворний" характер, який вони приймають, - це зникнення, повторюємо, становить, навпаки, якщо дивитися в суть речей, тривожний симптом, оскільки воно свідчить про те, що розлад втрутився в самий хід існування і став до такої міри загальним, що ми, можна сказати, і справді живемо у часи безперервного і зловісного карнавалу.

 

17. Роздивіться наведені пам'ятки архітектури епохи Середньо­віччя, що виконані у готичному та романському стилі.

Назвіть характерні риси готичного та романського стилів, наведіть приклади цих стилів у мистецтві та скульптурі.


Рис. 3. Собор Паризької Богоматері. XII

Париж, Франція


18. Прочитайте наведений уривок з праці Джованні Піко Дела Мірандоли[13].

Назвіть причини змін у розумінні призначення людини, що сталися в епоху Відродження?

 

Джованні Піко делла Мірандола "Промова про достоїнство

людини"

Я прочитав, шановні отці, в писанні арабів, що коли запитали Абдаллу Сарацина, що здається йому найбільш вражаючим у світі, то він відповів, що нічого немає більш чудового, ніж людина. Цю думку підтверджують і слова Меркурія: "О Асклепій, велике диво є людина!". Колия розмірковував про значення цих висловів, мене не задовольняли ті численні аргументи на користь переваги людської природи, які наведені багатьма: людина є посередником між усіма створіннями, близьким до вищих і панує над нижчими, тлумачем природи в силу проникливості розуму, ясності мислення і допитливості інтелекту, проміжком між незмінною вічністю і минаючим часом, узами миру, як говорять перси, Гіменей, який стоїть трохи нижче ангелів, за свідченням Давида.

Усе це є значним, але не головним, що заслуговує найбільшого захоплення. Чому ж ми не захоплюємося більшою мірою ангелами і прекрасними небесними хорами? Зрештою, мені здалося, що я зрозумів, чому людина є найщасливішою з усіх живих істот і гідною загального захоплення і який жереб був приготований йому серед всіх інших доль, завидних не тільки для тварин, але для зірок і потойбічних душ. Неймовірно і дивно! А як же інакше? Адже саме тому людину по праву називають і вважають великим дивом, живою істотою, дійсно гідною захоплення. Але щоб там не було, вислухайте, отці, і поблажливо вибачте мені цю промову.

Вже Всевишній Отець, Бог-творець створив за законами мудрості світову оселю, яка нам здається августійшим храмом божества. Наднебесну сферу прикрасив розумом, небесні тіла оживив вічними душами. Брудні та засмічені частини нижнього світу наповнив різнорідною масою тварин. Але, закінчивши витвір, побажав майстер, щоб був хтось, хто оцінив би сенс такої великої роботи, любив би її красу, захоплювався її розмахом. Тому, завершивши всі справи, як свідчать Мойсей та Тімей, задумав, нарешті, створити людину. Але не було нічого ні в прообразах, звідки творець справив би нове потомство, ні в сховищах, що подарував би у спадок новому синові, ні на лавках небосхилу, де сидів сам споглядач всесвіту. Вже все було завершено; все було розподілено за вищими, середніми і нижчими сферами. Але не личило батьківській мощі бути відсутньою в останньому потомстві, як би виснаженій, не варто було коливатися його мудрості в необхідній справі через відсутність ради, не личило його добродійної любові, щоб той, хто в інших повинен був вихваляти божеську щедрість, змушений був осуджувати її в самому собі. І встановив, нарешті, кращий творець, щоб для того, кому не зміг дати нічого власного, стало загальним все те, що було притаманне окремим творінням. Тоді прийняв Бог людину як творіння невизначеного образу і, поставивши його в центрі світу, сказав: "Не даємо ми тобі, о Адаме, ніпевного місця, ні власного образу, ні особливих обов'язків, щоб і місце, і обличчя і обов'язок ти мав за власним бажанням, згідно з тією волею і твоїм рішенням.

Образ інших творінь визначений у межах установлених нами законів. Ти ж, не стиснутий ніякими межами, визначиш свій образ за своїм рішенням, під владу якого я тебе надаю.. Я ставлю тебе в центрі світу, щоб звідти тобі було зручніше оглядати все, що є у світі. Я не зробив тебе ні небесним, ні земним, ні смертним, ні безсмертним, щоб ти сам, вільний і славний майстер, сформував себе в образі, який ти віддаси перевагу. Ти можеш переродитися у нижчі, нерозумні істоти, але можеш переродитися за велінням своєї душі і в вищі, божественні. О, вища щедрість Бога-Отця!

Про вище і чудове щастя людини, якій дано володіти тим, чим побажає, і бути тим, чим хоче! Звірі, як тільки народжуються, від мате­ринської утроби отримують все те, чим будуть володіти потім, як каже Луцилій. Вищі духи або спочатку, або трохи згодом стають тим, чим будуть у вічному безсмерті. Народженій людині Батько дав насіння і зародки різнорідного життя і відповідно до того, як кожен їх обробить, вони виростуть і дадуть їй свої плоди. І якщо зародки рослинні, то людина буде рослиною, якщо чуттєві, то стане твариною, якщо раціональні, то зробиться небесною істотою, а якщо інтелектуальні, то стане ангелом і сином Бога. А якщо людину не задовольнить доля жодного з творінь, то нехай вернеться до центру своєї однаковості і, ставши єдиним з Богом-духом, нехай перевершує всіх у відокремленій імлі Отця, який стоїть над усім. І як не дивуватися нашому хамелеонству! Або правильніше - чому дивуватися більше? І справедливо говорив афінянин Асклепій, що за мінливість подоби і непостійність характеру він сам був символічно зображений у містеріях як Протей. Звідси й відомі метаморфози євреїв і піфагорійців.

Адже в єврейській теології то святого Еноха таємно перетворюють на божественного ангела, то інших перетворюють на інші божества. Піфагорійці нечестивих людей перетворюють у тварин, а якщо вірити Емпедоклу, то і в рослини. Висловлюючи цю думку, Магомет часто повторював: "Той, хто відступить від божественного закону, стане твариною і цілком заслужено ". І дійсно, не кора складає істоту рослини, але нерозумна і нічого не почуваюча природа, не шкіра є сутність упряжного коня, але тупа і чуттєва душа, не колоподібна істота становитьсуть неба, а правильний розум; та ангела створює не відділення його від тіла, а духовний розум.

Тому перс Евант, викладаючи філософію халдеїв, пише, що у людини немає власного природного образу, але є багато чужих зовнішніх образів. Звідси і вираз у халдеїв: людина - тварина різноманітної і мінливої природи. Але до чого все це? А для того, щоб ми розуміли з тих пір, як народилися (за умови, що будемо тим, чим ми хочемо бути), що найважливіший наш обов'язок - дбати про те, щоб принаймні про нас не говорили, що коли ми були в честі, то нас не можна було впізнати, оскільки ми уподібнилися тваринам і дурним ослам. Але краще, щоб про нас говорили словами пророка Асафа: "Ви - Боги і все - знатні сини".

Ми не повинні шкодити собі, зловживаючи милостиво добротою Отця, замість того, щоб вітати вільний вибір, який він нам дав. Адже, дійсно, безліч розбіжностей є серед нас, отці! Вдома у нас йде важка міжусобна війна і громадянська війна. Якщо б ми захотіли, якби пристрасно побажали такого світу, який підняв би нас так високо, що ми опинилися б серед піднесених.

 

19. Прочитайте наведений далі уривок з праці Мішеля Монтеня[14]. Як ви вважаєте, чому ця епоха має назву "Відродження", відроджен­ня чого?

Напишіть на основі прочитаного есе на тему: "Роль реабілітації чуттєвого в розвитку гуманізму та індивідуалізму".

 

Мішель Монтень "Досвіди"

Про три види спілкування

... Найпрекрасніші рухи нашої душі - це найменш напружені і найбільш природні її рухи ...

... Посилаючтсь на Платона і святого Фому, кажучи про речі, які міг би настільки ж добре підтвердити перший зустрічний і пересічний. Наука, яка не змогла проникнути до них в душу, залишилася на кінчику їх язика. Якщо б благородні дами зволили повірити мені, їм було б абсолютнодостатньо змусити нас оцінити їх власні і вкладені в них самою природою багатства. Вони ховають свою красу під покровом чужої краси. А адже це великий недомисел - гасити своє власне сяйво, щоб отримати світло, запозичене ззовні; вони поховали і приховали себе під купами награного ...

... Причина тут в тому, що вони недостатньо знають самих себе; у світі немає нічого прекраснішого за них; це вони прикрашають собою мистецтва і рум'янять лиця. Що їм потрібно, щоб бути коханими і шанованими? Їм дано і вони знають більше, ніж необхідно для цього. Треба тільки трохи розворушити і оживити заховані в них збідності.

... Я звертав дуже багато уваги на духовні якості, проте при тій ж умові, щоб і тіло було, яким йому варто бути, бо, щиро кажучи, якби виявилося, що треба обов'язково вибирати між духовною і тілесною красою, я зволів б швидше знехтувати красою духовною: вона потріб-ніша для інших, кращих речей; але якщо справа йде про любов, ту саму любов, яка найтісніше пов'язана із зором і дотиком, то можна досягти дечого і без духовних принад, але нічого - без тілесних...

... Хто заявляє, що бачити в музах тільки іграшку і вдаватися до них заради забави означає принижувати їх гідність, той, на відміну від мене, очевидно, не знає дійсної цінності задоволення, гри та забави. Я лише не сказав, що переслідувати якісь інші цілі при спілкуванні з музами смішно. Я живу з дня на день і, кажучи по совісті, живу лише для себе; мої наміри далі цього не йдуть. В юності я вчився, щоб вихвалятися своєю ерудованістю, потім, короткий час, щоб набратися розсудливості, тепер - щоб тішити себе хоч чимось; та іноді - заради прямої користі.

... Наше життя, говорив Піфагор, нагадує собою велике і багато­людне зборище на олімпійських іграх. Одні тренують там своє тіло, щоб завоювати собі славу на змаганнях, інші тягнуть туди для продажу товари, щоб отримати з цього прибуток.

... Якби нам вдалося звести потреби нашого життя до їх природних і законних кордонів, ми зрозуміли б, що велика частина повсякденних знань не потрібна в побуті; та що навіть в тих науках, які так чи інакше знаходять собі застосування, все ж виявляється безліч нікому не потрібних складнощів і подробиць, таких, які можна було б відкинути, обмежившись, за порадою Сократа, вивченням лише безперечно корисного.


20. Роздивіться уважно відомі шедеври епохи Ренесансу. Які специфічні риси художньої культури Відродження можна виді­лити в наведених картинах?


21. Прочитайте наведений уривок з праці М. Вебера115.

Дайте відповідь на запитання: "Який зв'язок існує між релігією, що сповідає населення країни, та її добробутом?"

Напишіть на основі прочитаного есе на тему: "Чи існує специфічна етика капіталізму?".

 

Макс Вебер "Протестантська етика та дух капіталізму"

15 Максиміліан Карл Еміль Вебер (1864 - 1920) - німецький соціолог, історик та економіст. Автор низки відомих праць з політології, соціології, порівняній культуро­логії, філософії історії; консультат німецької делегації на переговорах у Версалі та учасник розробки Веймарської конституції. Досліджував проблеми соціології релігії, права, авторитета і політичної влади, розробив теорію бюрократії, харизматичного типу політичного лідерства, "етики відповідальності" у політиці. У відомій роботі "Протестантська етика та дух капіталізму" (1904 - 1905) пов'язував розвиток капіталізму з появою протестантських течій у християнстві із властивим їм ставленням до життя та праці. Виступав противником марксизму.


При ознайомленні з професійною статистикою будь-якої країни зі змішаним багатоконфесійним складом населення незмінно звертає на себе увагу одне явище, яке неодноразово обговорювалось у католицькій пресі і літературі, а також на з'їздах католиків Німеччини. Ми маємо на увазі безсумнівну кількісну перевагу протестантів серед власників капіталу і підприємців, а також серед висококваліфікованих верств робіт­ників, і насамперед, серед вищого технічного і комерційного персоналусучасних підприємств. Це знаходить своє відображення в статистичних даних не тільки там, де різниця віросповідань збігається з національними відмінностями і тим самим з різницею у рівнях культурного розвитку, як, наприклад, у східній Німеччині з її німецьким і польським складом населення, але майже повсюди, де капіталізм в час свого розквіту міг безперешкодно здійснювати необхідні йому соціальні та професійні перетворення; і чим інтенсивніше йшов цей процес, тим виразніше конфесійна статистика відображає згадане явище ...

... Факт, що серед католиків-абітурієнтів процент тих, хто закінчив навчальні заклади, які готують до технічної і торгово-промислової діяльності, взагалі до буржуазного підприємництва (реальні гімназії, реальні училища, цивільні школи підвищеного типу тощо), також значно нижчий, ніж серед протестантів - католики явно обирають гуманітарну підготовку класичних гімназій ...

... Можна вважати встановленим, що протестанти (насамперед прихильники тих течій, які будуть детально розглянуті в подальшому) як панівні, так і в якості підлеглого шару населення, як в якості більшості, так і в якості меншості виявляють специфічний нахил до економічного раціоналізму, якого у католиків не було і немає ні в тому, ні в іншому становищі. Причину різного поведінки представників названих віроспо­відань слід шукати насамперед у внутрішній специфіці кожного віроспові­дання, а не лише у зовнішньому історико-політичному становищі.

"... Дух трудової діяльності", "прогресу", пробудження якого приписують протестантизму, не слід розуміти як "радість життя" і взагалі надавати цьому поняттю "просвітницький" сенс, як це зазвичай роблять в наші дні. Протестантизм Лютера, Кальвіна, Нокса і Фоета мав мало спільного від того, що тепер іменують "прогресом". Він був відверто ворожий тим багатьом сторонам сучасного життя, які в наш час міцно увійшли в побут найревніших прихильників протестантизму. Якщо ж спробувати віднайти якусь внутрішню спорідненість між старопро-тестантським духом і сучасною капіталістичною культурою, то її слід шукати не в його (уявній) більш-менш матеріалістичній або, у всякому разі, антиаскетичній "радості життя", приписуваній протестантизму, а в його чисто релігійних рисах. Ще Монтеск'є сказав в "дусі законів", що англійці перевершили всі народи світу у трьох вельми важливих речах -у набожності, торгівлі і свободі. Чи не пов'язані успіхи у сфері придбання,а також їх прихильність до демократичних інститутів (що, втім, відно­ситься до іншому зв'язку) з тим його рекордом благочестя, про який згадує Монтеск'є?

... Ідеал цієї "філософії скнарості". Ідеал її - кредитоспроможна добропорядна людина, обов'язок якої вважати примноження свого капіталу як самоціль. Суть справи полягає в тому, що тут пропагуються не просто правила життєвої поведінки, а викладається своєрідна "етика", відступ від якої розглядається не тільки як дурість, але і як свого роду порушенням обов'язку. Мова йде не тільки про "практичну мудрість" (це було б не новим), але про висловлення якогось етносу, а саме в такому аспекті ця філософія нас і цікавить..

... Те, що в одному випадку є надлишком невичерпної підприєм­ницької енергії і морально індиферентною схильністю, приймає в іншому випадку характер етично пофарбованої норми, що регулює весь уклад життя. У цьому специфічному сенсі ми і користуємося поняттям "дух капіталізму", звичайно, капіталізму сучасного.

 

22. Прочитайте наведений уривок з праці Н. Буало[15]. Дайте відповідь на запитання: "Які риси культури Нового часу можна виокремити у цьому літературного фрагменті?"

 

Нікола Буало "Поетичне мистецтво"

Пісня друга

 

Пастушка, як злетить на землю свято красне, Рубінів не кладе собі на чоло ясне, Не сяє в золоті, в алмазах дорогих, А в'є простий вінок із квітів польових. Так і ідилія, щоб нас причарувати, Красою скромною повинна нам сіяти. Простота - ось її найприродніший стрій. І гук бундючних слів не подобає їй. Хай ніжністю вона вколисує нам душі, Та громом не разить жадні спокою душі.

Коли ідилії береться віршомаз,

Він часом і гобой, і флейту кине враз,

Оддасться поривам нестримним і шаленим

І голосом сурми зненацька струни рве нам.

Пан, ужахнувшися, ховається в комиш

І німфи у глибінь пірнають чимскоріш.

Знов інший, на низьке понадившися слово,

Селянську пастушкам в уста вкладає мову.

Краси позбавлені, вульгарну взявши путь,

Тяжкі рядки його не плинуть, а повзуть:

Сказали б ви - Ронсар, сопілку взявши в руки,

Безтямно добува готичні з неї звуки

І мінить, злагоди ламаючи закон,

Лісідаса в П'єро, а Філіс в Туанон.

Між двох цих небезпек вузька тропа, поети!

У Теокріта ви й Вергілія знайдете

Пісні, що грації продиктували їм, -

Ідіть же щоразу за взором їх ясним.

Читайте вдень і вніч писання їхні доти,

Аж благородної не навчитесь простоти,

Де Флори цвіт ясний, Помони і садів,

На флейті молодих змагання пастушків,

Що гра любовна їх серед лугів з'єднала,

Де квітом став Нарцис і Дафна лавром стала, -

І зрозумієте, як відгомін лісів

У гідний консула завести можна спів.

Така в ідилії краса таїться й сила.

Сумна елегія, що коси розпустила,

В жалобнім одязі склонившись на труну,

У вищу, хоч, проте, помірну, б'є струну.

Вона закоханих відповіда страждання,

Погрози, ревнощі, надії, поривання, -

Та поетичного тут мало хисту нам:

Справдешнім треба тут горіти почуттям.

Ненавиджу співців, котрі холодній музі

Горіти, знай, велять у неправдивій тузі,

Вдають закоханих нещиро й мимохіть І хочуть римами кохання замінить. Усі в них пориви - слова порожні й марні. Свій бран благословлять вони лише зугарні, Страждання славити, вінки сплітати їм, -І завжди з розумом розходитись ясним. Колись Тібулові по-іншому співати Велів пустун Амур, любові бог крилатий, І, до Овідія злітавши з височин, Науки милої учив інакше він. Само в елегії лиш серце хай панує. Такою ж силою, та й блиском, ще чарує Нас ода, до небес ширяючи крильми, З богами стаючи до мови, не з людьми. Атлетам підійма бар'єр вона в Елладі, Борця уславлює найкращого в громаді, Ахіллу мужньому вінок лавровий в'є І Шельду під ярмо Людовику дає. Неначе та бджола, невтомна й працьовита, На жизних берегах вона спиває квіти: Малює бенкети, веселощі віта, Іриди красної змальовує уста, "Що ухиляються од смілого цілунку, Щоб випити, проте, того п'янкого трунку". Так ода міниться, бурхлива і гучна, І пишним неладом скрашається вона. Чужі поети їй, чий розум флегматичний В ній запроваджує порядок дидактичний, Що, славні подвиги віщаючи для нас, Бояться сплутати подій чергу і час. Сюжету скрізь вони додержуються свято: Не можна взяти Доль, як Ліль іще не взято, Як вірш їх, точності набравши в Мезере, У бої впертому не повалив Куртре! Дарами Аполлон окривдив їх скупими. До речі, - на біду зохоченим до рими, -

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 


Похожие статьи

Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури