Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури - страница 32

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 

Примхливий бог отой, навчаючи співців,

Сонет суворими законами обвів.

У двох катренах там одна пасує міра,

І рими дві лише давати має ліра,

А далі - шість рядків, щоб вивершить сонет,

Розкласти в дві строфи повинен вміть поет.

Сваволі жодної не можна тут дозволить:

Сонета той не дасть, хто в розмірі сваволить,

Бліді до виразних приточує слова

І двічі вислову однакого вжива.

Красу високу ми у формі цій найдемо:

Сонет довершений варт цілої поеми.

Та шкода й говорить про марних тих писак,

Що впоратись із ним не вміють аніяк.

Навряд, чи у Гомбо, Мальвіля і Менара

Їх серед тисячі найдеться добрих пара,

А решта - віршики такі, як у Пельтьє,

І на вагу Серсі їх людям продає.

Не легко строгої додержувати форми

Там не дотягнеш ти, там вискочиш із норми.

От з епіграмою морока менша нам:

Незрідка в дотепі вся сила епіграм.

Цих гострих слів раніш не знали в нашім краї, -

Аж ось Італія нам блиск їх позичає.

І ласа до всього незвичного юрба

Фальшиві ті мерщій алмази загріба.

Зрадівши з успіху, вони набрали сили

І цілий наш Парнас, як повідь, затопили:

Спочатку мадригал співучий їм уліг,

А там уже й сонет устояти не міг,

В трагедію вони не знати як попали

Та й елегічний лад розбили й зіпсували.

Герой на сцені вже словами мусів грать,

Не міг закоханий без жартів і зітхать,

І стали пастушки, зрушаючи серця нам

Вірніші дотепам, а ніж своїм коханим.


23. Проаналізуйте наведені будівлі. До яких архітектурних стилів вони належать? За якими ознаками це можна визначити?

24. Прочитайте наведений уривок з праці Ж.-Ж. Руссо[16].

Дайте відповідь на запитання: чому сутність "рівної рівності" французьких просвітителів?"

Напишіть на основі прочитаного есе на тему "Теорія суспільного договору та її вплив на формування руху просвітництва".

 

 

Жан-Жак Руссо "Про суспільну угоду"

Первісна угода (суспільний договір). Не тільки не знищує природну рівність людей, а навпаки, замінює рівність як особистостей і перед законом всю ту нерівність, яку внесла природа в їх фізичну рівність; та хоча люди можуть бути нерівні за силою або за здібностями, вони стають всі рівними внаслідок угоди і по праву (...).

Що стосується рівності, то під цим словом не слід розуміти, що всі повинні володіти владою і багатством в абсолютно однаковій мірі; але, що стосується влади, - вона повинна бути такою, щоб вона не могла перетворитися ні в яке насильство і завжди повинна здійснюватися по праву положення в суспільстві і в силу законів; а що до багатства, -жоден громадянин не повинен мати настільки значний статок, щоб мати можливість купити іншого, і жоден - бути настільки бідним, щоб бути вимушеним себе продавати: це стосується до знатних і багатих, обмеженням розмірів їх майна і впливу, що ж стосується до людей малих - утихомирення скнарості і жадібності.

Кажуть, що така рівність - химера, плід мудрування, і неможлива на практиці. Але якщо зло неминуче, то хіба з цього випливає, що його не треба, щонайменше, обмежувати. Саме тому, що сила речей завжди прагне знищити рівність, сила законів завжди повинна прагнути зберігати його.

25. Ознайомтеся з текстом іспанського філософа ХХ ст. Х. Ортеґи-і-Ґассета[17]. Яку форму нерівності захищає Х. Ортеґа-і-Ґассет? Наскільки його позиція є правомірною з етичної та естетичної точки зору?

Чому Х. Ортеґа-і-Ґассет критикує "народне" сприйняття мистецтва? Чи згодні ви з його критикою?

 

Хосе Ортеґа-і-Ґассет "Дегуманізація мистецтва"

"З соціологічної точки зору" для нового мистецтва, як мені думається, характерно саме те, що воно ділить публіку на два класи людей: тих, які його розуміють, і тих, які не здатні його зрозуміти. Ніби існують два різновиди роду людського, з яких один володіє якимось органом сприйняття, а інший його позбавлений. Нове мистецтво, очевидно, не є мистецтво для всіх, як, наприклад, мистецтво роман­тичне: нове мистецтво звертається до особливо обдарованої меншості. Звідси - роздратування в масі. Коли комусь не подобається витвір мистецтва саме оскільки він зрозумілий, ця людина відчуває свою "перевагу" над ним, і тоді роздратуванню немає місця. Але коли річ не подобається тому, що не все зрозуміло, людина відчуває себе прини­женою, починає смутно підозрювати свою неспроможність, неповноцін­ність, яку прагне компенсувати обуреним, лютим самоствердженням перед обличчям твору.

Ледь з'явившись на світ, молоде мистецтво змушує доброго буржуа відчувати себе саме таким чином: добрий буржуа, істота, нездатна до сприйняття таємниць мистецтва, сліпа і глуха до будь-якої безкорисливої краси. І це не може пройти без наслідків після сотні років загального запобігання перед масою і звеличення "народу". Звикши в усьому пану­вати, тепер маса відчула себе ображеною цим новим мистецтвом в своїх людських "правах", бо це мистецтво привілейованих, мистецтво витон­ченої нервової організації, мистецтво аристократичного інстинкту. Всюди, де з'являються юні музи, маса переслідує їх.

Протягом півтори століть "народ", маса претендували на те, щоб представляти "всесуспільство". Музика Стравінського або драма Піран-делло виробляють соціологічний ефект, що змушує задуматися над цим і постаратися зрозуміти, що ж таке "народ", чи не є він просто одним з елементів соціальної структури, відсталої матерією історичного процесу, другорядним компонентом буття. Зі свого боку нове мистецтво сприяє тому, щоб "кращі" пізнавали самих себе, пізнавали один одного серед сірого натовпу і вчилися розуміти своє призначення: бути в меншості й битися з більшістю.

Наближається час, коли суспільство, від політики і до мистецтва, знову почне складатися, як повинно, у два ордени, або рангу - орден людей видатних і орден людей пересічних. Усі недуги Європи будуть зцілені і усунені завдяки цьому новому рятівному розділенню. Невиз-начена спільність, безформне, хаотичне, позбавлене внутрішнього ладу об'єднання без будь-якого направляючого початку - те, що існувало протягом останніх півтораста років, - не може існувати далі. Під поверх­нею усього сучасного життя криється глибока й обурлива неправда -помилковий постулат реальної рівності людей. У спілкуванні з людьми на кожному кроці переконуєшся в протилежному, бо кожен цей крок виявляється сумним промахом.

Коли питання про нерівність людей піднімається в політиці, то при спогляданні пристрастей, що розгорілися, спадає на думку, що навряд чи вже настав слушний момент для його постановки. На щастя, єдність духу часу, про яку я говорив вище, дозволяє спокійно, з усією ясністю конста­тувати в зароджуваному мистецтві нашої епохи ті ж самі симптоми й ті ж передвістя моральної реформи, які в політиці затьмарені низинними пристрастями.

(...) Якщо нове мистецтво зрозуміле не всім, це означає, що кошти його не є загальнолюдськими. Мистецтво призначене не для всіх людей взагалі, а тільки для дуже нечисленної категорії людей, які, можливо, і не значніші за інших, але явно не схожі на інших.

Перш за все, є одна річ, яку корисно уточнити. Що називає біль­шість людей естетичною насолодою? Що відбувається в душі людини, коли витвір мистецтва, наприклад театральна постановка, "подобається" їй? Відповідь не викликає сумнівів: людям подобається драма, якщо вона змогла захопити їх зображенням людських доль. Їх серця хвилюють любов, ненависть, біди і радощі героїв: глядачі беруть участь у подіях,таким чином, якщо б вони були реальними, відбувалися в житті. І глядач говорить, що п'єса "хороша", коли їй вдалося викликати ілюзію життєвості, достовірності уявних героїв. У ліриці він буде шукати людську любов і печаль, якими як би дихають рядки поета. У живописі глядача приваблять тільки полотна, що зображують чоловіків і жінок, з якими у відомому сенсі йому було б цікаво жити. Пейзаж здається йому "милим", якщо він досить привабливий як місце для прогулянки.

Це означає, що для більшої частини людей естетичну насолоду не відрізняється в принципі від тих переживань, які супроводжують їх у повсякденному житті. Відмінність - лише в незначних, другорядних деталях: це естетичне переживання, мабуть, не так утилітарно, більш насичено і не тягне за собою будь-яких обтяжливих наслідків. Але в кінцевому рахунку предмет, об'єкт, на який спрямована мистецтво, а разом з тим і інші його риси, для більшості людей сенс той самий, що і в щоденному існуванні, - люди й людські пристрасті. І мистецтвом назвуть вони ту сукупність засобів, якими досягається цей їхній контакт зі всім, що є цікавого в людському бутті. Такі глядачі зможуть допустити чисті художні форми, ірреальність, фантазію тільки тією мірою, в якій ці форми не порушують їх звичного сприйняття людських образів і доль. Як тільки ці власне естетичні елементи починають переважати і публіка не дізнається звичної для неї історії вона збита з пантелику і не знає вже, як бути далі з п'єсою, книгою або картиною. І це зрозуміло: їм невідомо інше ставлення до предметів, ніж практичне, тобто таке, яке змушує нас до переживання і активного втручанню в світ предметів. Твір мистецтва, який не спонукає до такого втручання, залишає їх байдужими.

У цьому пункті потрібна повна ясність. Скажемо відразу, що радіти чи співчувати людським долям, про які оповідає нам витвір мистецтва, є щось дуже відмінне від достовірно художньої насолоди. Більш того, у творі мистецтва це занепокоєння власне людським принципово несумісне зі строго естетичним задоволенням.

Мова йде, по суті, про оптичну проблему. Щоб бачити предмет, пот­рібно відомим чином пристосувати наш зоровий апарат. Якщо зорова настройка неадекватна предмету, ми не побачимо його або побачимо розпливчастим. Нехай читач уявить, що зараз ми дивимося в сад через шибку. Очі наші повинні пристосуватися таким чином, щоб зоровий промінь пройшов через скло, не затримуючись на ньому, і зупинився на квітах і листі. Оскільки наш предмет - це сад і зоровий проміньспрямований до нього, ми не побачимо скла, пройшовши поглядом крізь нього. Чим чистіше скло, тим менше воно помітно. Але, зробивши зусилля, ми зможемо відволіктися від саду і перевести погляд на скло. Сад зникне з поля зору, і єдине, що залишається від нього, - це розпливчасті кольорові плями, які здаються нанесеними на скло. Так, бачити сад і бачити віконне скло - це дві несумісні операції: вони виключають одна одну і вимагають різної зорової акомодації.

Відповідно той, хто в творі мистецтва шукає переживання за долю Хуана і Марії або Трістана та Ізольди і пристосовує своє духовне сприйняття саме до цього, не побачить художнього твору як такого, Горе Трістана є горе тільки Трістана і, стало бути, може хвилювати тільки тією мірою, в якій ми приймаємо його за реальність. Але вся справа в тому, що мистецький витвір є таким лише тією мірою, в якій він нереальний. Тільки за однієї умови ми можемо насолоджуватися Тіціановим порт­ретом Карла V, зображеного верхи на коні: ми не повинні дивитися на Карла V як на дійсну, живу особистість - замість цього ми повинні бачити тільки портрет, ірреальний образ, вимисел. Людина, зображена на портреті, і сам портрет - речі абсолютно різні: або ми цікавимося одним, або іншим. У першому випадку ми "живемо разом" з Карлом V, у другому "споглядаємо" художній твір як такий.

Проте більшість людей не може пристосувати свій зір так, щоб, маючи перед очима сад, побачити скло, тобто ту прозорість, яка і складає витвір мистецтва: замість цього люди проходять повз - або крізь -не затримуючись, воліючи з усією пристрастю вхопитися за людську реальність, яка тремтить у творі. Якщо їм запропонують залишити свою здобич і звернути увагу на сам твір мистецтва, вони скажуть, що не бачать там нічого, оскільки і справді не бачать такого звичного їм людського матеріалу - адже перед ними чиста художність, чиста потенція. Протягом XIX століття митці працювали занадто нечисто. Вони зводили до мінімуму строго естетичні елементи і прагнули майже цілком засновувати свої твори на зображенні людського буття. Тут слід заува­жити, що в основному мистецтво минулого століття було, так чи інакше, реалістичним. Реалістом були Бетховен і Вангер. Шатобріан - такий же реаліст, як і Золя. Романтизм і натуралізм, якщо подивитися на них з висоти сьогоднішнього дня, зближуються один з одним, виявляючи громад реалістичне коріння.

Творіння подібного роду лише частково є творами мистецтва, ху­дожніми предметами. Щоб насолоджуватися ними, зовсім не обов'язково бути чутливими до неочевидним і прозорому, що має на увазі художня сприйнятливість. Достатньо володіти звичайною людською сприйнятли­вістю і дозволити тривогам і радощам ближнього знайти відгук у твоїй

душі.

Звідси зрозуміло, чому мистецтво XIX століття було настільки популярним: його подавали масі розбавленим в тій пропорції, в якій воно ставало вже не мистецтвом, а частиною життя. Згадаймо, що у всі часи, коли існували два різних типи мистецтва, одне для меншості, інше для більшості, наприклад, в Середні віки. Відповідно до бінарної структурою суспільства, розділеного на два соціальні прошарки - знатних і плебеїв, -існувало благородне мистецтво, яке було "умовним", "ідеалістичним", тобто художнім, і народне - реалістичне й сатиричне мистецтво, останнє завжди було реалістичним. Не будемо сперечатися зараз, чи можливо чисте мистецтво.

Дуже ймовірно, що і ні; але хід думки, який приведе нас до подіб­ного заперечення, буде дуже довгим і складним. Тому краще залишимо цю тему в спокої, тим паче що, по суті, вона не стосується того, про що ми зараз говоримо. Навіть якщо чисте мистецтво і неможливо, немає сумніву в тому, що можлива природна тенденція до його очищенню.

Тенденція ця призведе до прогресивного витіснення елементів "людського, занадто людського", які переважали в романтичній і натуралістичної художньої продукції. І в ході цього процесу настає такий момент, коли "людський" зміст твору стане настільки мізерним, що зробиться майже непомітним. Тоді перед нами буде предмет, який може бути сприйнятий тільки тими, хто володіє особливим даром художньої сприйнятливості. Це буде мистецтво для художників, а не для мас; це буде мистецтво касти, а не демосу.

Ось чому нове мистецтво поділяє публіку на два класи - тих, хто розуміє, і тих, хто не розуміє його, тобто на художників і тих, які худож­никами не є. Нове мистецтво - це чисто художнє мистецтво.

Я не збираюся зараз звеличувати цю нову установку і тим більше -критикувати прийоми, якими користувалося минуле століття. Я обмежуся тим, що зазначу їх особливості, як це робить зоолог з двома віддале­ними один від одного видами фауни. Нове мистецтво - це універсальний чинник.

Ось уже двадцять років з двох поколінь, що переміняються найбільш чуйні молоді люди в Парижі, в Берліні, в Лондоні, в Нью-Йорку, Римі, Мадриді несподівано для себе відкрили, що традиційне мистецтво їх зовсім не цікавить, більше того, воно з неминучістю їх відштовхує. З цими молодими людьми можна зробити одне з двох: розстріляти їх або спробувати зрозуміти. Я рішучим чином зволів другу можливість. І незабаром я помітив, що в них зароджується нове сприйняття мистецтва, нове художнє почуття, яке характеризується досконалою чистотою, стро­гістю і раціональністю. Далеке від того, щоб бути забаганкою, це почуття є неминучим і плідним результатами всього попереднього художнього розвитку.

Щось примхливе, необгрунтоване і в кінцевому рахунку безглузде полягає, навпаки, саме в спробах чинити опір новим стилям і наполег­ливо чіплятися за форми вже архаїчні, безсилі й безплідні. У мистецтві, як і в моралі, належне не залежить від нашого свавілля; залишається підкоритися тому імперативу, який диктує нам епоха. В покірності такому велінням часу - єдина для індивіда можливість встояти; він зазнає поразки, якщо буде вперто виготовляти ще одну оперу у вагнерівському стилі або натуралістичний роман.

У мистецтві будь-яке повторення безглуздо. Кожен історично виникає стиль може породити певне число різних форм у межах одного загального типу. Але проходить час, і колись чудовий джерело вичер­пується. Це сталося, наприклад, з романтично-натуралістичним романом і драмою. Наївна помилка вважати, що безплідність обох жанрів в наші дні виникає від відсутності талантів. Просто настала така ситуація, що всі можливі комбінації всередині цих жанрів вичерпані. Тому можна вважати успіхом, що одночасно з подібним збіднінням народжується нове сприй­няття, сприяюче розквіту нових талантів.

Аналізуючи новий стиль, можна помітити в ньому певні взаємо­пов'язані тенденції, а саме: 1) тенденцію до дегуманізації мистецтва; 2) тенденцію уникати живих форм; 3) прагнення до того, щоб твір мистецтва був лише витвором мистецтва; 4) прагнення сприймати мис­тецтво як гру і тільки; 5) тяжіння до глибокої іронії; 6) тенденцію уникати всякої фальші і в цьому зв'язку ретельне виконавську майстерність, на­решті, 7) мистецтво, відповідно до думки молодих художників, безумовно чуже якій-небудь трансценденції.


26. Перегляньте картину французького художника Клода Моне[18]. За якими ознаками можна визначити її належність до нового на той час художнього стилю - імпресіонізму?


 

 

 

 

 

 

Рис. 16. Оперний театр (1961 - 1973 рр.). Сідней, Австралія

28. Прочитайте маніфест футуристів та поясніть, які риси класичної культури вони відкидали? Чому?

Чи відстоювали футуристи певні позитивні цінності?

 

Маринетті Ф. Т. "Перший Маніфест футуристів"[19]

Всю ніч просиділи ми з друзями при електричному світлі. Мідні ковпаки під лампами начебто куполів мечеті своєю складністю та вигадливістю нагадували нас самих, але під ними билися електричні серця. Лінь попереду нас народилася, але ми всі сиділи і сиділи на багатих перських килимах, мололи всякі дурниці та бруднити папір.

Ми дуже пишалися собою: як же, адже не спали тільки ми одні, як не сплять маяки або розвідники. Ми були один на один проти цілого збіговиська зірок, все це були наші вороги, і вони стояли собі табором високо в небі. Одні, зовсім одні разом з кочегаром у топки гігантського пароплава, одні з чорною примарою у докрасна розпеченого чрева шаленого паровоза, одні з п'яницею, коли він летить додому як на крилах, але те й робить, що зачіпає ними стіни!

І раптом зовсім поруч ми почули гуркіт. Це пролітали повз і під­стрибували величезні, всі в різнокольорових вогниках двоповерхові трамваї. Ніби це сільця на річці По в яке-небудь свято, але річка вийшла з берегів, зірвала їх з місця і нестримно понесла через водоспади і вири прямо до моря.

Потім все стихло. Ми чули тільки, як жалібно стогне старий канал та хрустять кістки напіврозвалених замшілих палаців. І раптом у нас під вікнами, як голодні дикі звірі, заревли автомобілі.

- Ну, друзі, - сказав я, - вперед! Міфологія, містика - все це вже позаду! На наших очах народжується новий кентавр - людина на мотоциклі, - а перші ангели злітають у небо на крилах аеропланів! Давайте-но вдаримо гарненько по воротам життя, нехай повилітають геть усі гачки та засуви! .. Вперед! Ось уже над землею займається нова зоря! .. Вперше своїм червоним мечем вона пронизує віковічну темряву, і немає нічого прекраснішого цього вогненного блиску!

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 


Похожие статьи

Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури