Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури - страница 4

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 

Формування національного менталітету пов'язане з рядом історич­них, соціальних, геополітичних, культурних і природньо-кліматичних факторів.

Україна має м'який клімат, родючу землю, багаті природні надра, водні та лісові ресурси,що стало хорошою передумовою для розвитку етносу. Природа дійсно наклала відбиток на формування багатьох рис національного характеру і українського менталітету. Родючого ґрунту завжди було тут в достатній кількості, що виключало конкурентну боротьбу за розподіл земельних ресурсів та формування соціальних груп із протилежними інтересами [17].

21

Таке співіснування в умовах повного достатку в ментальному аспекті мало свої позитивні і негативні моменти. Першим позитивом було те, що українці не сприймали автократичних і деспотичних форм правління, які зазвичай виникали лише в умовах максимальної ворожнечі в суспільстві. М'які природно-географічні умови заклали фундамент волелюбності, спонтанності, емоційності та індивідуалізму. Другим позитивом була мінімальна репресивність, а, отже, і мінімум заборон, утисків. Однак та ж природа розм'якшила характер українців. Оскільки відомо, що якщо несприятливі природно-географічні умови стимулюють розвиток активності, згуртованості соціальної спільності, то сприятливі умови розхолоджують і викликають соціальну пасивність.

Крім цього на українську ментальність негативно вплинули такі фактори: по-перше, відсутність консолідації між соціальною верхівкою і соціальними низами. Таке становище не сприяло створенню спільних цілей. По-друге, переривчастість у розвитку власної історії, внаслідок того, що територія сучасної України постійно піддавалася спробам акультурації з боку різних за походженням етнічних груп і народностей. По-третє, постійні міграційні процеси, що формують у суспільстві відчуття маргінальності. Своє місце в світі український народ завжди усвідомлював як життя на перехресті різних етнічних, релігійних, політичних, культурних традицій. Уявлення про своє місце в світі визначили типи поведінки українців:

1)    авантюрно-козацький, орієнтований на боротьбу з ворогами,
лицарські чесноти, захист віри і кордонів, розваги;

2)  "прихованого існування", що характеризується відходом у себе.
Перший тип поведінки - екстраверт, для якого характерна зовнішня

активність. Другий тип - інтроверт, для якої характерна вироблення власних поглядів.

Факт існування двох типів поведінки є проявом прикордонного життя у свідомості. Різні типи соціальної поведінки зумовили і національні типи українця. Найбільш відомий і популярний тип козака-воїна, епікурейця, життєлюбного оптиміста. Другий тип - це так званий "сковородинівська людина", тобто людина, націлена на свій внутрішній світ, постійну роботу над собою, особисте самовдосконалення.

Домінантою, яка визначає специфіку української ментальності, є мова. Саме вона була протягом століть носієм української культурної ідентичності.  Світосприйняття  українців  відбивалося  не  стільки вфілософських трактатах, скільки в поезії, кобзарському епосі, фоль­клорі, піснетворчості. Для кожної національної культури мова є важливою ознакою, яка відображає ступінь розвитку культури народу, національної свідомості. Уособлює її святині, її генетичний код, основу державності. Глибокі думки про національну мову знайшли відображення в роботах І. Огієнка та О. Потебні [22].

Своєрідність ментальних рис української національної культури визначають архетипи.

Архетипи - це архаїчні культурні початкові образи (праобрази), уявлення-символи про людину, її місце в світі і суспільстві; певні ціннісні орієнтації, які проростають через пласти історії та зберігають своє значення і сенс у сучасній культурі.

Найвідомішими символами української культури є образи Матері-Землі, які символізують плодючість землі, м'якість пейзажу, мирне життя у злагоді з природою, навколишнім середовищем. Цей архетип визначає шанобливе ставлення до жінки в українському суспільстві, що володіє доброзичливістю, м'якістю, працьовитістю, душевною емоційністю. Виз­нання її особливої ролі як господині і виховательки в сім'ї. Українська жінка завжди займала рівне місце з чоловіком, активність якого виявлялася, насамперед, в екстремальних ситуаціях.

До характерних властивостей української ментальності відноситься індивідуалізм. Який характеризується не як активний, а як споглядаль­ний. Такий тип індивідуалізму формує самодостатність, яка спонукає не до виходу в суспільство, а до ізоляції від нього: зовнішній світ, який не стосується безпосередніх потреб та інтересів людини, не існує або не цікавить його. Тому українцям притаманна глибока повага до традицій, обережність до нововведень, прагнення до постійності, господарська жилка. У той же час українці - це мобільна нація, яка завжди прагне до мандрів і переслідує практичні цілі [16].

Емоційно-чуттєвий характер української ментальності знайшов свій вияв у естетизмі традиційної обрядовості, гуморі, сердечності. Безкрайні степи, стрімкі річки, затишні куточки лісів не залишали байдужими нікого, пробуджували поетичне натхнення і уяви художників, поетів, письменників. Майже всі життєві ситуації український народ намагався наповнити красою. Її вищий прояв він бачив у природі, вважав своїм ідеалом природну красу. Твори української художньої культури насичені поетичністю і ліричністю, сповнені трагізму, світлої печалі ігероїзму, що виходять з самого життя українського народу. Окреслені якості української художньої культури не вичерпують її багатогранність і глибину, хоча і дають уявлення про її самобутність, неповторність. Ці якості проявляються у всіх компонентах художнього процесу, але більш за все пов'язані з народною творчістю. Таким чином, культурне життя на українських землях створювало специфічну художню систему, відобра­жало сутність української ментальності, виявилося здатним проявити свої індивідуальні особливості в тісному зв'язку з європейською та загальнолюдської культурою [17].

 

Резюме

Поняття "культура" набуло свого наукового статусу в XVIII ст. З цього часу почався процес його філософського осмислення, що, в свою чергу, сприяло формуванню самостійної науки "Культурології". На сучасному етапі цю науку можна розглядати як систему знань про сутність, закономірності виникнення, розвитку і функціонування культури, її значення для людства та способи її пізнання. Вона також досліджує різні, часто дуже специфічні сфери культурного життя, взаємодіючи з антропологією, етнографією, психологією, соціологію, лінгвістикою тощо. Тому характеризується як інтегративна наука.

Культура - це системний спосіб буття, який охоплює всі сторони існування світу людини. Тому її можна розглядати як сукупність досягнень в суспільстві в результаті матеріального і духовного розвитку. Культура має свою структуру, що включає такі форми, як матеріальна і духовна, а також види: масову, елітарну, субкультуру та контркультуру. Відповідно до носіїв, виділяють світову і національну культури.

Результати різних видів діяльності людини, які отримали високе суспільне визнання, переходять у розряд духовних цінностей. Їх прийнято кваліфікувати на наукові, етичні і естетичні.

Культура поліфункціональна: вона має інформативну, пізнавальну, регулятивну, комунікативну, семіотичну, аксіологічну, світоглядну, людино-творчу або соціалізації.

Якщо самоідентифікація - це ототожнення себе з певною соціальною групою, образом, архетипом, то культурна ідентифікація - це самовідчуття людини всередині конкретної культури. Процес досягнення ідентичності, тотожності і пристосування в культурі відбувається за допомогою побудови взаємозв'язків із безкінечним світом культури, адаптації тазахисту власного "я". Компонентами цього процесу є ґрунтовні знання про культурні "багажі" своєї та інших культур, а також власний духовний потенціал. Зрозуміло, зі збільшенням культурних спільнот у світі, озна­йомленням людини з різноманітними культурами, зростанням впливу на життя людей масових комунікацій, поширенням різних стилів і норм поведінки, актуалізується потреба усвідомлення власних цінностей і цілей, власної культурної ідентичності.

Ментальність - це сукупність стійких духовних цінностей, навичок, звичок, стереотипів поведінки, символів і способу мислення, яка відображає уявлення етнічної спільності людей (певної епохи, геогра­фічної області і соціального середовища) про навколишній світ. Мен­тальність обумовлює мотиви поведінки і вчинки людей, закріплюється в їхній свідомості в процесі спілкування.

Формування національного менталітету пов'язане з рядом історичних, соціальних, геополітичних, культурних і природних факторів.

До характерних властивостей української ментальності відноситься індивідуалізм, демократизм, прагнення до волі, поетичність, віро­терпимість, відкритість у спілкуванні, дружелюбність. Також українцям притаманна глибока повага до традицій, обережність до нововведень, прагнення до постійності, господарська жилка.

Культура

Культурологія

Субкультура

Контркультура

Елітарна культура

Ідентифікація

Культурогенез

Соціогенез

Цивілізація


матеріалу

Маргінальність

Ментальність

Етнос

Архетип

Етимологія

Еволюція

Антропогенез

Концепція

1.   Як змінювалися уявлення про культуру в процесі історії?

2.   Які існують форми і види культури?

3.   Охарактеризуйте функції культури.

4.   Поясніть, що вивчає "Культурологія".

5.   Які існують провідні культурологічні школи?

6.   Назвіть європейських та українських вчених, які внесли значний вклад у розвиток культурологічної думки.

7.   Поясніть поняття "самоідентифікація". Наведіть приклади існую­чих рівней ідентифікації.

8.   Які фактори впливають на формування національної іденти­фікації українців? Прокоментуйте їх.

9.   Поясніть поняття "ментальність".

 

10.   Які домінанти визначають українську ментальність?

11.   Чому в умовах глобалізації і міграційних процесів зростає зна­чення національної ідентифікації?

12.   Зробіть, на ваш вибір, порівняльну таблицю типів менталь­ності. (наприклад: вітчизняної та будь-якої світової, західної та східної).

13.     Ознайомтесь з концепцією одного з відомих культурологів. Охарактеризуйте його провідні ідеї.

14.     Зробіть культурологічний аналіз двох понять: "культура" та "цивілізація".

 

 

Питання для дискусій

1.   Як розрізняються і як пов'язані між собою природна й культурна сфери людського існування? Покажіть на прикладі, як природний факт може стати фактом культури.

2.    Кордоном між Заходом та Сходом вважають себе Польща, Україна та Росія. У чому, на вашу думку, полягає "порубіжний характер" української культури?

3.    У чому полягає нова ідентичність українця, сформована націо­нальним відродженням?

4.    Розкрийте ліричну складову української культури в контексті уявлень про український "національний характер" та "українську ментальність" (емоційна піднесеність, традиція кордоцентризму).

5.    Висловіть вашу думку відносно актуальності чи застарілості певних складових цієї традиції на прикладі сучасної української літератури.

6. Проаналізуйте одну або декілька субкультур, які існують в Україні.

Література: основна [1, с. 4-14; 4, с. 5-23]; додаткова [7, с. 276­295; 11, с. 7-19; 21, с. 5-26; 22, c. 4-22, 243-254].

 

 

2. Витоки української культури Основна ідея

Лекція знайомить студентів з основними характеристиками й особливостями первісної культури, окреслює основні етапи її розвитку й розкриває механізми її функціонування, виявляє конкретну культурно-історичну специфіку. Звертається увага на витоки становлення української культури та її взаємозв'язок з іншими культурами цієї доби, особливо з античною.

 

План лекції

2.1.    Первісна (архаїчна) культура та її основні риси.

2.2.    Проблема праісторії та витоків української культури.

2.3.    Феномен античної культури та її характерні риси.

2.4.    Вплив античності на становлення української культури.

 

 

Після вивчення теми студенти набудуть таких компетентностей:

    аналізувати основні риси та релігійні вірування первісної культури;

    обґрунтовувати причини виникнення міфу;

    виділяти етапи становлення релігійно-міфологічних уявлень старо­давніх слов'ян;

    пояснювати, які прадавні племена брали участь в етногенезі на території України;

    підкреслювати основні досягнення античної культури;

    коментувати, який вплив справила антична культура на становлення світової та вітчизняної культури.

2.1. Первісна (архаїчна культура та її основні риси)

Перша епоха людської історії називається первісністю або архаїчністю. Залежно від того, з чого виготовляли знаряддя праці, відокремлюють три епохи: кам'яний, бронзовий та залізний віки.

Пізній палеоліт займає важливе місце в кам'яному віці. По-перше, закінчується біологічна еволюція і з'являється "справжня людина" Homo sapiens. По-друге, збільшується різновидність знарядь праці, з'являється шитий одяг. По-третє, з'являється суспільне регулювання шлюбу, формується рід і сім'я. По-четверте, формується два головних центри світової цивілізації - афро-азіатська і європейська. Були закладені основи мови, релігії, мистецтва, сімейних відносин.

У період мезоліту з'явився лук і стріли. Основними видами діяльності, окрім збиральництва, стає полювання та рибальство. Виникає статевовікове розмежування праці (чоловіки займаються полю­ванням, жінки - збиральництвом та веденням домашнього господарства, старі люди - виготовленням знарядь праці). У цей період люди прагнуть вести більш осілий спосіб життя, приручають собаку та дикого кабана.

Період неоліту - час розвитку родинного устрою та матріархату. Покращуються житлові умови - печери і курені замінюються глиняними, дерев'яними та кам'яними спорудами. Виникають та розвиваються ремесла, серед них - гончарство і ткацтво. Покращуються знаряддя праці. Починається активна діяльність з природою. Поряд з полюванням і тваринництвом поширюється землеробство, винаходять колесо. Розвиваються елементи піктографії - малюнкового письма, що полегшує духовну наступність між поколіннями.

Бронзовий вік - це час початку обробки міді і в той же час кінець кам'яного віку. Після міді отримала розповсюдження бронза - сплав міді з оловом. Подальший розвиток отримують кочове товариство та поливне землеробство, покращується писемність. Виникають перші рабовлас­ницькі держави. У соціальному відношенні мідно-бронзовий вік характе­ризується переходом від матріархату до патріархату.

Залізний вік стає останнім періодом розвитку первіснообщинного ладу. Розпочинається новий етап у розвитку техніки металургії. Праця стає більш виробничою. Проходить розподіл розумової та фізичної праці. Розвивається кораблебудування і архітектура. У цей час у більшостінародів Євразії проходив розклад первіснообщинного ладу, що призвело до формування рабовласницького класового суспільства. Основними рисами найпершої з культур є:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 


Похожие статьи

Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури