Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури - страница 6

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 

Однак, незважаючи на наявні передумови для створення держави, а саме: велику чисельність населення, величезну територію, соціально-економічні зв'язки, процес становлення та розвитку давньоруської культури був складним і тривалим. Вона складалася під впливом християнської Візантії, ісламського Хазарського каганату і язичницьких варягів (норманів). Взаємодія цих історичних сил і етнічних культур породило своєрідну культурну структуру - Євразію.

2.3. Феномен античної культури та її характерні риси

Греко-римську культуру традиційно називають Античною, яка розвивалася в період з ІІІ тис. до н. е. до сер. V ст. н. е. Епоха античності починається з утворення грецьких полісів - міст-держав на початку І тисячоліття до нашої ери і завершується з падінням Римської імперії в V столітті нашої ери [4].

Періодами розвитку давньогрецької культури є:

1.   Егейський або крито-мікенський (III - II тис. до н. е.).

2.   Гомерівський (XI - VIII ст. до н.е.).

3.   Архаїчний (VII - VI ст. до н. е.).

4.   Класичний (V - IV ст. до н. е.).

5.   Елліністичний (III - I ст. до н. е.).

"Прелюдією" античної культури була Крито-мікенська або егейська цивілізація, котра існувала одночасно з давньосхідними культурами. Центрами цієї егейської цивілізації були острів Крит та місто Мікени на півдні Греції.

У гомерівський період були написані Гомером відомі хронологічні поеми "Іліада" та "Одисея".

В архаїчний період почалась колонізація нових земель, у тому числі Причорномор'я, що сприяло включенню культурної традиції східних слов'ян до еллінського культурного простору. Колонізація і торгівля дали можливість грекам набути нового погляду на світ, відмінного від їх первісних вірувань, порівняти свій світ і світ інших народів.

Класичний період пов'язаний з найвищим розквітом полісного життя та всіх інших явищ культури.

У період еллінізму, в результаті завоювань О. Македонського утворилась величезна держава Ойкумена.

У цю добу грецька культура увібрала в себе традиції підкорених східних народів, у тому числі і релігійні. Почались докорінні зміни положення людини в суспільстві (греки із громадяни полісу пере­творились на підданих величезних монархій). Елліністична культура мала великий вплив на розвиток культури Давнього Риму.

Щоб зрозуміти специфіку давньогрецької культури, треба взяти до уваги соціальні зрушення тієї історичної епохи. На відміну від країн Стародавнього Сходу, в Греції на момент її культурно-цивілізаційного розквіту (в класичний період) склався не монархічно-деспотичний, а республіканський тип рабовласницької держави. Містами-державамиправили колективно їх вільні громадяни. Це була своєрідна рабовлас­ницька демократія, яка виховувала у греків особливий світогляд.

Велич античної культури не можна відокремити від динамізму суспільного життя. До VIII - VI ст. до н. е. відноситься формування рабовласницьких держав-полісів. Греки вважали відсутність полісів в інших народів рисою варварства, їх моральної недорозвиненості (Аристотель). Жити по-людськи для греків означало жити в полісі, брати участь у полісному житті. Раби, котрі не мали права брати участь в житті полісу, людьми не вважалися.

Полісне життя, з його незалежністю та свободою, було для громадянина вищою цінністю, оскільки поліс був головною умовою його власної свободи, міг гарантувати захист його громадянських прав та майнових інтересів. Громадська думка та закони свято оберігали суспільні інтереси і підкорення особистих інтересів суспільним було обов'язковим. Одним із найважливіших критеріїв оцінювального ставлення суспільства до індивіда був ступінь його участі в грома­дському житті. У громадській думці склалось презирливе ставлення до байдужості індивіда до подій громадянського життя. Це презирство стало настільки важливим чинником ставлення суспільства до особистості, що афінський правитель Солон сформулював рідкісний у світовій історії закон, згідно з яким безчесним і позбавленим прав громадянства оголошувався той, хто під час повстання не підтримав жодну зі сторін. Закон вимагав від кожного громадянина брати участь у боротьбі, а не чекати, коли долю держави вирішать інші. І тому для полісного індивіда найстрашнішим покаранням було вигнання з рідного міста, те, що римляни називали "позбавленням вогню та води", тобто позбавлення громадянських прав. У грецьких містах для цього була розроблена спеціальна процедура остракізму - відправлення у вигнання осіб, котрі не порушували законів, проте були небезпечними своїм впливом.

У багатьох полісах і, перш за все, в Афінах виникає величне досягнення культури древніх греків - демократія. Біля витоків демократії в Афінах стояв Солон, реформи якого були спрямовані на створення в Афінах суспільства гуманізму і справедливості. Головним органом управління в полісі були загальні збори. Особливості суспільної організа­ції грецького суспільства вплинули на звичаї, традиції, норми моралі і навіть мистецтво.

Відкрите обговорення на народних зборах законів привело до де-сакралізації суспільних інститутів, мислення, формувало "розкутість" грецького духу, розвиток критичної рефлексії, раціоналізм.

Дух змагальності, полемічності (агональності) - інша важлива риса грецької культури. Він проявлявся у всіляких змаганнях -спортивних олімпіадах, змаганнях поетів, музикантів, художників, боях гладіаторів, публічних змаганнях ораторів та філософських дискусіях мудреців, у бурхливому політичному житті античного суспільства. Для грека та римлянина не було нічого найпочеснішого, аніж стати переможцем у будь-якому змаганні, отримати схвалення та захоплення з боку громадян та отримати лавровий вінок.

Важлива особливість менталітету афінського громадянина -прагнення до слави. Наприклад, перемога на Олімпійських іграх вважа­лася перемогою не окремої людини, а полісу. Це для греків слугувало підтвердженням їх значимості для суспільства. Всі особливості взаємо­відношень між громадянами грецького полісу виховували особливе почуття патріотизму.

З цим пов'язана висока оцінка творчого початку в діяльності особистості. Боротьба думок і свобода критики стали тією ідейно-духовною атмосферою, у якій народилися грецька наука і філософія.

Наступна домінанта грецької культури - міфологія, яка була для древніх греків змістом і формою їх світогляду. Грецька міфологія -це не тільки світ релігійних уявлень, це світ греків узагалі, це складне й об'ємне ціле, куди входять поряд з міфами ще історичні легенди й перекази, казкові сюжети й літературні новели, вільні варіації на міфологічні теми. Вона відрізнялась від існуючих міфів інших народів того часу високою художністю і гуманізмом.

Греки населили всю природу божественними істотами: в гаях жили дріади, німфи, козлоногі сатири; в морі - наяди та сирени (птахи з головами жінки). Популярними були міфи, які відображали історичну зміну культів: про боротьбу між поколіннями богів, про повергнення Кроносом свого батька Урана. Існували землеробні міфи про Деметру й Персефону, про Діоніса та ін. Також мали місце тотемістичні міфі про Гіацинта, Нарциса, Дафну, Адоніса й інших [5].

Пантеон дванадцяти Олімпійських богів очолювала тріада: Зевс, Посейдон та Аїд. Відмінною особливістю грецької релігії було те, що вона займала скромне місце в загальному укладі життя. Посади жерцівбули виборними. Сувора догматика в обрядах була відсутня. Образи богів були антропоморфними, тобто людиноподібними, від світу людей їх відрізняло тільки безсмертя. На честь богів проводилися релігійні свята, спортивні змагання (Олімпійські ігри), театральні та інші видовища.

Антропологічний мотив майже відсутній у грецькій міфології. Вона не дає чіткої відповіді на питання про походження людини. В одному з міфів творцем людини був титан - Прометей. У всякому разі характерно те, що в грецькій міфології боги не виступають у ролі творців світу й людини. Але якщо ідея бога-творця була чужою для міфології греків, то образи культурних героїв займали в ній вагоме місце.

У ролі культурних героїв виступали боги, титани й напівбоги - герої, які походили, на думку греків, від шлюбу богів з людьми. Особливо відомим і улюбленим був Геракл, який здійснив 12 подвигів. Це образ величного героя, який бореться зі злом і перемагає його. Титан-Прометей приніс людям заповітний вогонь, дав їм розум, знання, чим викликав гнів Зевса й опинився під страшною тисячолітньою стратою, від якої багато років потому його звільнив Геракл. Богині Афіні присвою­валося введення культури оливкового дерева; Деметрі - хлібних злаків; Діонісу - виноградарства та виноробства; Гермесу - винайдення чисел та письма; Аполлону - навчання людей музиці і поезії та іншим мистецтвам.

Найвидатнішим явищем давньогрецької культури був театр.

Він виник на основі народних пісень і танців, під час свята на честь бога Діоніса. З обрядових пісень, які співали, одягнувши козячу шкіру, народилася трагедія ("трагос" - козел, ода - пісня); із пустотливих і веселих пісень народилася комедія.

Театральні дії вважалися школою виховання, держава приділяла їм велику увагу. Театральні дії виходили кілька разів на рік на великі свята і тривали кілька днів підряд. Ставилися 3 трагедії і 2 комедії. Дивились їх з ранку до вечора, а щоб усі мешканці могли прийти до театру, з казни видавалися спеціальні театральні гроші [9].

Давньогрецьке мистецтво греків було в стародавньому світі першим проявом живої, вільної художньої творчості, просякнутої прагненням до прекрасного, що виражає ідеали і дух цілого народу, здатного розвиватися до вищого ступеня досконалості. Воно створило образ героя, який існував у гармонії з навколишнім світом. Давньо­грецьке образотворче мистецтво міцно увійшло в художній розвитокнаступних часів. Його елементи живуть у наш час. Основними архітек­турними спорудами класичної Греції були храми, театри, громадські будівлі. Видатні зразки грецької архітектури - храми Парфенон і Ерехтейон висловили велич і славу Афінської держави. Визнаними чудесами світу є Родоський Колос, Александрійський маяк, храм Арте-міди, гробниця Мавсола, скульптура Зевса Олімпійського. У давньо­грецькій архітектурі послідовно змінилися три архітектурні стилі: дорич­ний, іонічний і коринфський. Відмінною особливістю названих стилів була форма колон - незмінного атрибуту давньогрецьких споруд.

На рівні з архітектурою розвивалася скульптура, в якій майстри прагнули втілити красу тіла і духовного світу людини. Відомими майстрами в класичний період були Мирон, Поліклет, Фідій; в період еллінізму: Скопас, Пракситель, Лисипп.

Живопис був широко розповсюджений у стародавній Греції у вигляді фресок та мозаїк, якими прикрашали храми і споруди, але вони майже не збереглися до нашого часу. Взірцем живопису, що зберігся до нашого часу, є славнозвісні грецькі чорнофігурні та червонофігурні вази.

Високого рівня досягла драматургія. Оформилися основні жанри: трагедія і комедія. Есхіл "Прикований Прометей", Софокл "Цар Едіп", Евріпід "Медея" у своїх творах відображали різні сторони суспільно-політичного і духовного життя. Класиком грецької комедії є Аристофан, який написав комедії "Мир", "Жінки в народних зборах", "Вершники" та ін.

Давньогрецька культура характеризується великими досягненнями в галузі науки. При всій серйозності наукових досягнень інших ранніх культур там не виникло систематичної науки. У грецькому світі знання перестало бути священним, сакральним, таємничим, яке належало б тільки особливій касті людей - жерцям. Воно стало доступним кожному, хто взявся присвятити йому своє життя. Саме в Греції здійснюється перехід від міфології та релігійного світорозуміння, що спиралося на віру, до науки, котра потребувала постановки, формулювання, логічного розгляду проблем, а розум стає головним засобом пізнання. Глибина і продуманість наукових теорій, якими б умосяжними вони не виглядали, лягли в основу багатьох прикладних і теоретичних наук. Таким новим шляхом самовизначення людини в античному суспільстві стає філософія - принципово інший тип світоспоглядання, який базу­вався на позиціях розуму та інтелекту. Філософія пропонувала людині новий тип самовизначення - не через звичку і традицію, а через власнийрозум. Стаючи однією з форм подолання залежності індивіда від роду, вона вперше закликає людину повірити в себе, у свої власні сили, а не в міфологічних богів. Побутуючи в народі міфи зазнають перегляду з позицій розуму, їм надається раціональне тлумачення [9].

Давньогрецькій культурі належить особливе місце у створенні фундаменту європейської культури. Давні греки заклали основи розвитку сучасної науки, філософії, історіографії, архітектури, образотворчого мистецтва, літератури та театру. Важливим їх внеском у світову культуру було створення вперше в історії нового типу суспільної організації - демократичного громадянського суспільства, у рамках якого склалися соціальні та духовні передумови гармонійного розвитку вільної людини.

У рамках цієї культури були закладені духовні основи євро­пейської культури: гуманістичний світогляд, утвердження цінності земного буття, раціоналістичне ставлення до світу, уявлення про прекрасне як одне з вищих цінностей, ідеал довершеної гармонійно розвиненої особистості, демократичні стосунки між суспільством та індивідом, ідея самоствердження у процесі змагання рівних людей та ін.

Культура Давнього Риму стала завершальним етапом у розвитку античної культури. В еволюції давньоримської культури виділяють такі основні періоди: царський (VIII - ІІ ст. до н. е.); період Римської республіки (510 рік до н. е. - 31 рік до н. е.); епоха Римської імперії (31 рік до н. е. - 476 рік н. е.). Таким чином, вона охоплює час з VIII ст. до н. е. до середини V ст. н. е.

Римська культура визначала ідею про світове панування, реалізація якої вимагала особливого войовничого духу. Тому в римському суспільстві утвердилось переконання про необхідність наявності дисципліни і твердих законів. Серед моральних якостей цінувалися мужність, що включає: сміливість, гордість, гідність і непо­хитність. Сформувався стандарт "ідеального громадянина", рівнятися на який повинні були громадяни. Особливо шанувалася вірність боргу, клятві, яка визначала стосунки між людьми. Заохочувалася доблесть, оскільки з її допомогою можна було добитися суспільного визнання і "громадянської слави". У свідомості людей затвердилася ієрархія цінностей, де на перше місце ставилися якості і справи, спрямовані на благо вітчизни, на друге - сім'ї, на третє - турбота про власне благо.

Одне з центральних місць у шкалі цінностей римлян посідала свобода - libertas. Свобода тут уже розуміється, насамперед, як еконо­мічна незалежність, як право на володіння певною ділянкою землі. Дуже важливим її аспектом була свобода від тиранії царської влади. Влада для римлян - це res publica, тобто справа народу.

Сувора реальність вимагала від громадян не тільки залізної військової дисципліни, а й усвідомлення того, що в захисті своєї держави вони можуть покладатися лише на власні сили. Тому в римській міфології боги, як вважали римляни, лише допомагали їм перемагати своїх ворогів, виказуючи цим свою особливу прихильність до Риму. Саме він, його непереможний народ і навіть герої, котрі існували реально і загинули в боротьбі за його славу і велич, знаходяться в центрі міфології Давнього Риму.

Релігія. На ранньому етапі в римській культурі виникли уявлення про наявність величезної кількості духів. Їх відмінною рисою була відсутність певних образів. Вони охороняли будинок, вогнище, худобу, символізували будь-який предмет, явища природи. На наступному етапі склався пантеон землеробських богів. Ставлення до них носило формально-договірний характер і було пов'язане з магією. Це призвело до розвитку жрецтва, серед якого найвпливовішими жрецями були понтифіки. У IV ст. до н. е. в результаті завоювання грецької території відбулося запозичення Олімпійської релігії. Склався римський пантеон з 12 богів, де провідною тріадою стали Юпітер (Зевс), Юнона (Гера) і Мінерва (Афіна). Боги придбали антропоморфні риси. З I ст. н. е. з'явилися перші оповіді про Христа ("євангеліє" - добрі вісті). Після довгих переслідувань і заборон християнство було легалізовано в IV ст. імператором Костянтином.

Римське мистецтво. У Римській імперії отримали розвиток види мистецтва, які втілювали ідеї могутності держави й імператорів. Це архітектура, історичний рельєф, скульптурний портрет. Римляни пе­рейняли у етрусків планування міст, будівництво доріг, мостів, каналів, міських стін. Широко використовували в будівництві колони, винайшли бетон, застосовували арочні, склепінні і купольні конструкції. Будували амфітеатри, терми, базиліки, палаци, заміські вілли, тріумфальні арки і колони, акведуки, цирки. До найбільш відомих історичних пам'яток відносяться Колізей, Пантеон - "храм усім богам", арка Тита, колона

Трояна, Аппієва дорога, терми Каракали. Парадна статуя і скульптурний портрет відрізнялися реалістичністю зображення.

Високого розквіту досягли: філософія, представники якої Тіт Лук-рецій Кар, Сенека, Марк Аврелій; література і поезія (Вергілій, Овідій, Горацій); ораторське і театральне мистецтво.

В епоху римської античності досягають високого рівня розвитку ораторське мистецтво (Гай Гракх, Цицерон), історична наука (Діодор Сицилійській, Тацит, Плутарх), природознавство (Пліній Старший).

Найважливіші культурні новації римської античності пов'язані з розвитком політики і права. Якщо в невеликих грецьких державах-полісах з їх різноманітними, часто мінливими формами правління багато питань можна було вирішувати на основі безпосереднього волевияв­лення загальних зборів громадян чи управлінської верхівки, то керівництво величезною Римською державою потребувало створення детально розробленої системи державних органів і юридичних законів, що регулюють цивільні відносини, судочинство і т. д. Історик Полібій вбачав у досконалості політико-правового устрою Риму основу його могутності. Давньоримські юристи дійсно заклали фундамент правової культури. Римське право дотепер залишається основою, на яку спираються сучасні правові системи.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 


Похожие статьи

Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури