Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури - страница 9

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 

На духовність наших предків впливала як перекладна, так і ори­гінальна література з історії, філософії, правознавства. Найосвіченіша людина свого часу, спочатку священик з с. Берестова під Києвом, а потім перший давньоукраїнський митрополит Іларіон написав "Слово про Закон і Благодать" (між 1050 - 1087 рр.), де прославляв діяльність Володимира Святославича й виступав проти спроб нав'язати Русі духовну зверхність Візантії. З літератури богословсько-морального циклу найвідомішими тоді були "Ізборники". У цих творах роз'яснювалися норми поведінки людей у різних життєвих ситуаціях, пропагувалися мир, а також літературні знання: "Добро є, братіє, почитаний книжне". Напутнім духом пройняте й "Повчання дітям" Володимира Мономаха. У ньому чітко простежується прагнення князя виховати своїх дітей мудрими правителями й захисниками держави. Крім того, у Київській Русі зародився оригінальний літературний жанр - літописання. Практично всі наші знання з історії, соціально-політичного життя наших предків, їхні звичаї та обряди почерпнуті з давньоруських літописів. Жоден народ не може похвалитися таким духовним надбанням. А це тільки окремі скалки, що дійшли до нас а багатющої скарбниці Київської Русі. Перший літопис написано в Києві - центрі літературної думки Київської держави. Найвидатнішим літературним твором є "Повість минулих літ" батька українського літописання ченця Печерського монастиря Нестора. Його перша редакція з'явилась у 1113 році. Розповідь в ній доведено до 1110 році. Зміст літопису полягає в з'ясуванні історії східнослов'янських народів і пропаганді благородної ідеї служіння рідній землі.

Великою популярністю користувалося "Сказання про Бориса і Гліба" - святих-воїнів, покровителів і захисників російської землі і руських князів.

Значний вплив на формування давньослов'янської літератури надали "апокрифи" - твори про події та персонажів священної історії, які не визнавалися християнською церквою. Серед відомих апокрифів були "Діяння Павла і текла", 'водіння Богородиці по муках", "Смерть Пілата" та ін.

Унікальним явищем літератури середньовіччя стало "Слово о полку Ігоревім" (приблизно 1187 році), яке вирізняється глибоким народним світосприйняттям.

З київського періоду бере початок власний оригінальний науковий досвід. Непересічне значення має "Руська правда" - збірка законів князя Ярослава і його наступників. Цей правовий документ пізніше став основою Литовського статуту й законодавства гетьманської доби.

Також були поширені підручники, перекладені з грецької мови. Це -"Фізіолог" (популярна зоологія), "Шестиднев" (про створення світу), "Xристиянська топографія" Козьми Індикоплова, у якій містяться числен­ні матеріали космографічного, археологічного, географічного та історич­ного характеру.

Перший медичний трактат "Алімма" ("Мазі") написала в середині XII ст. Єпраксія-Зоя, онука Володимира Мономаха, дружина візантійського імператора Йоана Комнєва. Трактат зберігається нині в бібліотеці Медічі у Флоренції.

Центрами освіти в давньоруський період були Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський [1; 9].

Для продовження і поглиблення освіти при храмах і монастирях, а також у князівських дворах засновувалися бібліотеки. Ярослав Мудрий створив бібліотеку при Софії Київської, його син Святослав наповнив книгами комори свого палацу, князь Микола Святоша витратив на книги всю свою скарбницю й подарував їх Печерському монастиреві. Літописи називають волинського князя Володимира Васильовича книжником. Велику книгарню мав один із учнів Феодосія Печерського - Григорій.

При церковних і монастирських бібліотеках існували спеціальні майстерні (скріпторії), де переписували або перекладали з іноземних мов книги - здебільшого церковні, але й філософські та юридичні трактати, твори, які містили відомості зі світової історії, географії, астрономії.

Як свідчать археологічні матеріали, зокрема графіті на стінах храмів, ливарних формочках, посуді, а також берестяні грамоти, писемнакультура не була привілеєм тільки духовенства та вищих феодальних кіл Київської Русі. Вона поширювалася і серед простого люду.

 

3.4. Мистецтво та архітектура Київської Русі

Давньоруське мистецтво періоду Середньовіччя формувалося в зіткненні двох укладів - патріархального і феодального і двох релігій -язичництва і християнства. І як сліди патріархального способу життя ще довго простежувалися у феодальній Русі, так і язичництво нагадувало про себе майже у всіх видах мистецтва. Для мистецтва домонгольської пори характерна одна відмінна риса - монументалізм форм. Особливе місце в ньому по праву займає архітектура. З християнством на Русь прийшла хрестово-купольна форма храму - типова для греко-східних православних країн [1; 4].

Першим відомим кам'яним храмом Київської Русі була Десятинна церква (989 - 996), побудована візантійськими майстрами за час князю­вання Володимира. Була зруйнована в 1240 році під час навалу Батия.

У роки правління Ярослава Мудрого (978 - 1054 р.) була заснована ченцем Антонієм Києво-Печерська лавра (1051 р.). Зведений Софіївський собор (1037 р.), що уособлював велич і силу держави. В архітектурі храму втілилася ідея ієрархії. Головний купол символізував Xриста, а дванадцять інших куполів - його учнів-апостолів. При будівництві застосовувалися напівкруглі арки - закомари, характерні тільки для російського зодчества. Центральний простір храму в плані утворював хрест. Усередині храм був прикрашений мозаїкою і фресками, із зображеннями князя з родиною в оточенні свити, Xриста-Вседер-жителя, Богоматері Оранти.

Крім Софійського собору в Києві в цю добу були побудовані Ірининський і Георгіївський храми, а також Золоті ворота.

Необхідним елементом прикраси культової архітектури був станковий живопис - іконопис. Образи, втілені в іконах, вважалися взірцем моральної чистоти й натхненності. До шедеврів іконописного мистецтва домонгольського періоду відносять ікони: "Спас Нерукотвор­ний", "Велика Панагія", "Дмитро Солунський", "Ангел Золоті Влас", "Архангел Михаїл", "Володимирська Богоматір". Усі ці ікони, які були написані в різний час, об'єднує проходження візантійської традиції. Історія зберегла мало імен іконописців цього періоду. Серед найбільшвідомих значиться Аліпій, який брав участь у розписі і створенні мозаїк Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Серед образотворчих мистецтв Київської Русі чільне місце належить монументального живопису - мозаїці та фресці. Систему розпису культової будівлі, як і сам тип будівлі, російські майстри сприй­няли від візантійців. У теж час язичницька народна творчість вплинула на формування прийомів давньоруського мистецтва і сприяла створенню власних традицій.

Не менш значущою в синтезі мистецтв Київської Русі була духовна музика. Як для іконописних зображень, так і для музичних творів був обов'язковий канон. Єдиним досконалим музичним інструментом визнавався тільки людський голос, тому церковний спів не мав інструментального супроводу. Нарівні з церковно-співочим мистецтвом, високої майстерності досягло мистецтво дзвону. Широке поширення в Київській Русі отримала світська музика. Особливою популярністю користувалися героїчні пісні, які виконувалися при зустрічах князя після повернення з походу і при сходженні його на престол. Серед звичаїв княжого двору була присутність скоморохів, чиє мистецтво було синкретичним. Воно з'єднувало у собі музику, спів, акробатику, танці, фокуси. Скоморохи також були оповідачами казок, учасниками народних ігор та гулянок, пов'язаних з язичницькими традиціями, що збереглися на Русі після поширення християнства. В історичних документах і фольклорі збереглися згадки про участь скоморохів у весільних, похоронних обрядах та інших сімейних церемоніях. Високо цінувалося творчість поета XI - XII ст. Баяна, який складав усні оповіді, пісні і супроводжував їх грою на гуслях.

У народному побуті широко використовувалися духові та щипкові інструменти: труби, флейти, сопілки, пищали, роги, сопілки, дерев'яні труби, смички. Застосовувалася також волинка, відома в Стародавній Русі як козіца. Дуже різноманітні були й ударні інструменти, куди входили барабани, бубни, ложки, брязкальця, тріскачки.

Значне місце в мистецтві Київської Русі займало прикладне, декоративне мистецтво, в якому особливо виявилися живучі образи язичницької міфології. Давньоруські майстри були майстерні в різного виду техніках: у скани (так називалося мистецтво філіграні, виробів з тонкого дроту); зерни (маленькі металеві зернята, напаяні на виріб); черні (рельєф виробів зберігався срібним, а фон заливали черню);фініфті техніці виїмчаста і перегородчаста емаль). Увібравши і творчо переробивши різноманітні художні впливи і, насамперед, Візантії, Київська Русь створила свою самобутню культуру, зумовила шляху розвитку мистецтва окремих земель і князівств [1].

 

Резюме

Культура європейського Середньовіччя охоплює період з V ст. по XIII ст. До розквіту міст головними вогнищами культури в Європі були замки й монастирі. Сформувалися стани, що складають структуру середньовічного суспільства: духовенство, дворянство, люди праці (селяни і ремісники). У процесі розвитку міст, зростання ремісничих і в купецьких корпорацій, боротьби жителів міст з феодалами склався особливий стан - городяни.

Головними рисами середньовічної культури були нормативність, ієрархічність, корпоративність, схоластичність, теоцентризм.

З розповсюдженням християнства в середньовічній Європі, змінилась свідомість людей, затвердились нові гуманістичні установки та високі моральні цінності. Воно сприяло об'єднанню європейських народів, перетворюючи їх в одновірців і тим самим формуючи їх духовну спільність.

У XII ст. в європейській культурі починають формуватися вищі школи - університети. Однією з провідних, університетських наук була релігійна філософія - схоластика. Література виділилася в самостійний вид мистецтва. З'явилися її напрями: латинська, лицарська, міська й народна. У мистецтві оформилися два провідних стиля - романський та готичний.

Прийняття християнства як в середньовічній європейській культурі, так і в Київській Русі, сприяло формуванню нового світогляду. Центром громадського життя стала церква. Вона проповідувала нову ідеологію і згуртовувала народ на основі спільних духовних цінностей.

Розвиток Русі після прийняття християнства піднявся на новий щабель. Нова релігія широко відкрила двері культурним впливам в усіх галузях життя, стала ідеологічним підґрунтям для феодальних відносин, сприяла входженню Київської Русі в європейський культурний світ.

Київська Русь до монголо-татарського нашестя мала великий міжнародний авторитет, високий рівень культури. На Русі збереглися традиції прямої демократії. Віче (народні збори) скликалися в давньоруських


містах для вирішення важливих питань внутрішньої та зовнішньої політики князівства. Закономірний розвиток Київської Русі перервала монголо-татарська навала. Багато квітучих міст перетворились на купи попелу. У вогні пожеж загинули культурні цінності: літописи, літературні твори, архітектурні споруди. Київська Русь прийняла на себе страшної сили удар монголо-татарських військ. Своєрідним щитом давньоруські землі захистили Європу, християнську цивілізацію від смертельної небезпеки.

Питання для самодіагностики

1.     Поясніть, яка була соціальна структура в середньовічному суспільстві?

2.     Який вплив мало християнство при формуванні світогляду людей європейського Середньовіччя?

3.   Дайте оцінку діяльності католицької церкві в середньовічну добу.

4.   Яке місце посідала людина в системі середньовічної ієрархії?

 

5.   У яких напрямах розвивалася духовна культура європейського Середньовіччя?

6.   Які напрями мала європейська середньовічна література?

7.   Яку роль в середньовічній культурі відігравали замки та мона­стирі?

8.   Проаналізуйте, в чому були особливості розвитку давньоруської культури?

9.   Які фактори вплинули на вибір князем Володимиром православ-
ного напряму християнства?

10.   Чому назріла необхідність відмовитися від язичницької віри? Які переваги забезпечувала християнська віра?

11.   Охарактеризуйте основні напрями мистецтва Київської Русі.

 

Питання для дискусій

1.    Спробуйте співставити риси античного і середньовічного ідеалів людини.

2.    Зіставте культурні наслідки християнізації Русі та європейського Середньовіччя.

3.     Порівняйте романський і готичний стилі в архітектурі та образотворчому мистецтві. Які романські та готичні традиції в українській культурі вам відомі?

4.     Яке значення для розвитку сучасної України має культурна спадщина Київської Русі?

Література: основна [1, с. 46-56, 99-106; 4, с. 75-83, 134-137]; додаткова [7, с. 69-88, 173-184; 11, с. 97-124; 21, с. 57-95; 22, с. 59-98, 272-291].

 

 

 

4. Культурні процеси в литовсько-польський і польсько-козацький періоди

 

Основна ідея

Лекція знайомить студентів з основними характеристиками й особливостями культури Відродження та української культури в литовсько-польський і польсько-козацький період (XIV - XVI ст.), окреслює основні етапи її розвитку й розкриває механізми її функціонування, виявляє конкретну культурно-історичну специфіку.

 

План лекції

4.1.    Загальна характеристика європейського Відродження і Рефор­мації.

4.2.    Естетичні засади Ренесансу в європейській культурі.

4.3.    Історичні умови та соціально-політичні причини формування ренесансної культури України.

4.4.    Братства та їх просвітницька діяльність.

4.5.    Освіта і культура України за часів Литовського князівства і Речі Посполитої.

 

Після вивчення теми студенти набудуть таких компетентностей:

    аналізувати передумови, що сприяли становленню культури епохи Відродження;

    виокремлювати історичне значення гуманістичного та реформа­ційного рухів;

    обґрунтовувати причини краху ренесансного гуманізму;

    порівнювати мистецтво південного і північного Відродження;

    пояснити, як виявила себе ренесансна традиція на теренах України;

    виділяти основні напрями діяльності братських шкіл;

    характеризувати вплив європейського Відродження на духовне життя України.

 

4.1. Загальна характеристика європейського Відродження і Реформації

Перехідний період від Середньовіччя до епохи Нового часу отри -мав назву "Відродження" завдяки італійському живописцю, архітектору та історику мистецтв Джорджо Вазарі [1; 4].

Італійське Відродження умовно поділяється на такі етапи:

проторенесанс - XIII - XIV ст.;

раннє Відродження - XIV - XV ст.;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 


Похожие статьи

Н Д Пальм, Т Є Гетало - Історія української культури