А М Лисак - Деякі сучасні проблеми формаційного аналізу докембрію - страница 1

Страницы:
1  2 

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV.

Серія геологічна. 2005. Вип. 19. С. 90-99_Ser.Geol. 2005. N. 19. P. 90-99

УДК: 551.71

ДЕЯКІ СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ФОРМАЦІЙНОГО АНАЛІЗУ

ДОКЕМБРІЮ

А.М. Лисак

Львівський національний університет імені Івана Франка 79005, м. Львів, вул. Грушевського, 4 Е-таіІ: zaggeol@franko.lviv.ua

Розглянуто рангову систему і термінологію формаційних підрозділів докембрію.

Ключові слова: докембрій, формація, формаційний комплекс, структу­рно-формаційний комплекс, структурно-формаційна область, парагенезис.

Сьогодні геологи щораз ширше застосовують прийоми формаційного аналі­зу, доцільність використання парагенетичного напряму якого для глибоко мета-морфізованих і гранітизованих комплексів порід раннього докембрію обгрунто­вана Є.М. Лазьком та започаткована ним і його учнями в практичній діяльності [22, 23 та ін.]. Наразі ще є розбіжності в розумінні представниками різних шкіл поняття „геологічна формація", проте обсяги конкретних формацій переважно збігаються. Це дає підстави сподіватися на відтворення результатів формаційно­го розчленування докембрійських утворень і в майбутньому. Нині назріли пи­тання щодо інформативності результатів для узагальнень та ретроспективних побудов.

За виразом Ю.О. Косигіна, геологічні формації відіграють „роль элементар­ных кирпичиков, из которых формируются (конструируются) структурные эле­менты гипергенной оболочки" Землі [17]. Вони сприяють, передусім, аналізу геологічної структури земної кори і виявленню типових її елементів. Стосовно областей розвитку фанерозою в цьому напрямі є значні успіхи. Запропоновано варіанти рангової системи формаційних підрозділів та їхнє співвіднесення з еле­ментами структури земної кори, тривають пошуки чіткіших визначень понять про формації, структурно-формаційні і формаційні комплекси, структурно-формаційні зони та області, структурні поверхи, яруси та ін. [3-5, 7-12, 17-19, 29-31 та ін]. Важливим стало посилення уваги щодо розмежування структурних неоднорідностей земної кори, виражених у стратиграфічних і геоморфологічних координатах [8, 30].

Ці напрацювання загалом придатні для раннього докембрію. Проте, з огляду на своєрідність найдавнішої ланки земної кори виникли певні труднощі в їхньо­му використанні. Уявлення про структурні і формаційні одиниці фанерозою фо­рмувались переважно на прикладі стратигенних утворень, продукти ж ендоген­ного породоутворення розподіляли за певними ознаками в „комірки" вже гото­вої тектонічної чи історико-геологічної моделі. Стосовно раннього докембрію

© Лисак А. М., 2005такий підхід мало придатний. Не усталилися поки регіональні стратиграфічні схеми, зазнає також змін докембрійська частина загальної хроностратиграфічної шкали, яка за змістом не зіставна з детально опрацьованою хроностратиграфіч-ною шкалою („шаруватою структурою") фанерозою. Це породжує слабку пере­конливість ретроспективних побудов для докембрійського етапу розвитку зем­ної кори на підставі моделі розвитку елементів структури фанерозою. Крім того, у нижньому докембрії надзвичайно поширені продукти ендогенного породоут­ворення. Поряд з тим, що процеси метаморфізму, зазвичай, повністю приховали ознаки початкової природи нашарованих утворень, значні їхні обсяги перетво­рені в різноманітні гранітоїди. Неодноразовий вияв процесів метаморфізму та ультраметаморфізму зумовив також просторову сумісність і складне чергування порід різного віку.

Стала очевидною необхідність опрацювання власного, без залучення „фане­розойської моделі", підходу для розшифрування закономірностей розвитку ран-ньодокембрійської ланки земної кори, особливо на початкових стадіях дослі­джень. Тільки порівняльна оцінка особливостей будови докембрію різних тери­торій дає змогу краще обгрунтувати ретроспективні побудови та уникнути бага­то розходжень між дослідниками. Однак перш ніж порівнювати, вимірювати, оцінювати, потрібно домовитися про набір речовинних одиниць (головних до­кументів геологічної історії минулого) для таких цілей, про їхні обсяги, рангові підпорядкування, співвіднесення з елементами тектонічної структури. Тільки зведена до однієї системи шкала речовинних і структурних підрозділів дасть змогу визначати оптимальний напрям дослідницької діяльності, оцінювати в кожному конкретному випадку повноту наявних даних та провадити цілеспря­мовані пошуки інших відомостей.

Сьогодні геологічну структуру територій поширення докембрію характери­зують за допомогою формацій та їхніх закономірних асоціацій. Оскільки ж впо­рядкованої системи понять і термінів (символів, знаків) для їхнього позначення нема, то порозуміння між дослідниками утруднене. В нижньому докембрії різ­них регіонів геологи виділяють термінологічно подібні підрозділи (світи, серії, формації, магматичні, формаційні, структурно-формаційні, структурно-речовинні комплекси та ін.), за їхньою допомогою більш-менш задовільно висві­тлюють особливості геологічної будови конкретних територій, проте узагаль­нення матеріалів з'ясовує, що однойменні підрозділи далеко не завжди рівно­значні за змістом. Частково непорозуміння поглиблене і тим, що дослідники за реальної багаторівневої організації геологічних об' єктів не завжди зазначають, на якому „поверсі" багаторівневої споруди перебувають, і прагнуть з' ясувати проблеми, вирішення яких потребує дослідницької діяльності на іншому ранзі об' єктів.

Донедавна зусилля геологів були спрямовані передусім на розчленування (систематизацію) докембрійських утворень за віком формування, складом і гене­зисом. Цьому підпорядковані методичні засади досліджень і загальний напрям їхнього вдосконалення. Важливість аналізу докембрійської ланки земної кори за цими показниками складно переоцінити, проте в досягненні нових значущих знань цей напрям досліджень, на наш погляд, значно вичерпаний. Необхідно переставити акценти на з' ясування особливостей внутрішнього впорядкуванняпідрозділів, їхню рангову підпорядкованість та типізацію за структурно-речовинними ознаками (речовинним складом і його впорядкуванням).

Під час створення і використання ієрархічно впорядкованої системи форма­ційних за змістом підрозділів важливим є визначення провідних зв' язків між ком­понентами в таксонах різного рангу. Зазвичай, їх називають загальним терміном „парагенетичний зв' язок", і в результаті навіть у межах парагенетичного підходу одні й ті ж породні маси нерідко в літературі репрезентовані в значенні формації, формаційного або й структурно-формаційного комплексу. Розбіжність виникає і через те, що дослідники ставлять обсяги формацій у залежність від цільової спря­мованості робіт або площі залучених до узагальнення територій [28, 32].

Поняття „парагенетичний зв' язок" є одним з кардинальних у вченні про фо­рмації і, на наш погляд, приховує головні сучасні непорозуміння між дослідни­ками щодо обсягів формацій. М.С. Шатський наголошував, що виявлення пара-генезисів порід - це спосіб виділення формацій. Аналіз геологічної літератури засвідчує, що для доведення парагенетичного зв' язку між породами застосову­ють досить обмежений набір показників. Головний з них - емпірично визначене стале сумісне (спільне) розташування. Його доповнюють: наближений склад порід (мінералогічний, хімічний, геохімічна спеціалізація тощо), поступові пе­реходи між ними, участь у створенні елементарних комірок внутрішньої струк­тури (внутрішнього впорядкування) складених ними тіл (наприклад, члени ритмів та інших показників упорядкування нашарованих товщ, елементи зональ­ної будови тіл плутонічних порід тощо), спорідненість за способом утворення, зв' язок з певним тектонічним етапом або стадією розвитку території поширення, збіжність геологічного часу формування і, зрідка, інші показники, наприклад, глибинність формування. Усі ці показники зв' язку між породами зумовлені різними причинами. Виявлення провідних із них, як і створення моделі їхнього рангового підпорядкування, зазвичай, спричиняє труднощі, його вирішують по-різному, що призводить до суперечливих побудов стосовно масштабності (об­сягів) породних парагенезисів, які позначають одним і тим же терміном. І все ж їхнє впорядкування можливе.

Для нижнього докембрію щитів нині більш-менш визначено набір речовин­них підрозділів, які виділяють дослідники різних регіонів. Ці підрозділи відо­бражають емпірично вивірену наявність низки рівнів поділу породних асоціацій і є зручними для виявлення провідних показників взаємозв'язку між компонен­тами в підрозділах різного рангу. Виділені з позиції парагенетичного підходу формаційні підрозділи раннього докембрію, на наш погляд, можна звести до такої системи ієрархічно підпорядкованих одиниць: формація (Ф) формацій­ний комплекс (ФК) — група формаційних комплексів (ГФК) — структурно-формаційний комплекс (СФК) — тип парагенезису структурно-формаційних комплексів, або структурно-формаційна область (СФО). Кожний з цих таксонів - це передусім речовинна категорія, яка водночас є речовинним вираженням певного за рангом елемента структури земної кори, причому зі зростанням так­сономічного рівня посилюється їхнє значення як індикаторів геотектонічних умов формування.

Дослідники широко використовують наведені терміни, проте не завжди за­кріплюють за однаковими поняттями. Найчастіше це стосується термінів „фор­мація", „формаційний комплекс", „структурно-формаційний комплекс". Фор­маційним комплексом, наприклад, можуть уважати або тільки парагенетично пов'язані стратигенні утворення конкретної території [9, 12, 13, 25 та ін.], тобто певного обсягу стратиграфічні підрозділи (серії, комплекси), або об' єднати з ними і супутні плутонічні утворення [1, 24 та ін.]. В першому випадку фор­маційні комплекси розглядають, передусім, як речовинне вираження елементів шаруватої структури земної кори - структурні або структурно-формаційні по­верхи [4, 9, 29 та ін.], у другому - з ними пов'язують можливість виявлення не тільки вертикальних, а й латеральних її неоднорідностей. Водночас для таксонів другого типу використовують термін „структурно-формаційний комплекс" [2, 10, 14 та ін.], що, на наш погляд, виправдано. Тільки сукупний результат екзо­генного й ендогенного породоутворення найповніше відображає специфіку бу­дови кожної ділянки літосфери та дає змогу найповніше відтворювати режим її розвитку. Межі таких ділянок (зон, сегментів) також найнадійніше визначати за цим сукупним результатом, особливо в ранньодокембрійській ланці земної кори, що містить значні об' єми плутонічних утворень. Отже, структурний аспект по­няття „структурно-формаційний комплекс" стосується, головно, не особливо­стей внутрішньої тектонічної (деформаційної) структури комплексу, як це зазна­чено, наприклад, у відомих з літератури визначень поняття „структурно-речовинний комплекс" [17 та ін.], а його належності до автономного геострук­турного елемента, що був у літосфері на етапі його формування.

Головними показниками парагенетичного зв' язку між складовими частинами структурно-формаційних комплексів (стратигенними і плутонічними формаціями та їхніми комплексами) є збіжність площ поширення та віку (тектонічного етапу) формування. Обмеження обох показників (просторових і вікових) потрапляють під контроль „тектонічної" структурної характеристики СФК. Кожний з них формувався у певному (індивідуалізованому) за режимом розвитку сегменті літосфери і має не тільки певні особливості формаційного складу і його впорядкування, а й власні парагенезиси деформаційних елементів та певні співвідношення формацій цього СФК з ними.

Найбільшими частинами (підрозділами) структурно-формаційних ком­плексів, які легко і виразно розрізняються, є парагенезиси порід, що сформува­лись в екзогенних (товщі стратифікованих утворень) та ендогенних умовах. Су­купності формацій кожної з цих петрогенетичних груп дослідники найчастіше позначають терміном „формаційний комплекс", а стратигенну частину виділяють як структурні поверхи. Доцільність закріплення цього терміна за та­ким поняттям, мабуть, не можна заперечити. Водночас зазначимо, що обидва типи формаційних комплексів можуть у певних випадках самостійно відігравати також роль структурно-формаційних комплексів. Наприклад, режим розвитку якогось сегмента літосфери сприяв формуванню тільки ендогенних або екзоген­них формацій, або ж одні з них (переважно ендогенна складова СФК) ще не розкриті ерозією чи повністю денудовані (екзогенна складова СФК). На Українському щиті прикладом можуть бути поліформаційні габро-анортозит-рапаківігранітні плутони, що водночас є конкретними формаційними та струк­турно-формаційними комплексами. Таке явище частково гомологічне моноеле-ментним мінералам, мономінеральним породам тощо.

Зазначимо, що стосовно плутонічних утворень наведений речовинний обсяг поняття „формаційний комплекс" поки не можна вважати загальноприйнятим. У конкретних регіонах такі обсяги виділяють під назвою „інтрузивний" або „магматичний" комплекс та услід за Ю. О. Кузнєцовим [21] найчастіше назива­ють „конкретна формація". Це поняття опрацьовували на прикладі фанерозойсь­ких інтрузивних комплексів і, як свідчить власний досвід та аналіз літератури [26 та ін.], стосовно, переважно, „поліфазних парагенезисів" (поліфазних плу­тонів, інтрузивних комплексів). Тіла різних фаз далеко не завжди є у межах спільного масиву, проте мають власні особливості породного складу і внутрішнього впорядкування (внутрішньої структури), яке зумовлюють морфо­логічні особливості монопородних частин цих тіл та закономірності їхнього взаємного розміщення (зональне, плямисте, чергування лінзоподібних тіл, елемен­ти ритмічного перешаровування та ін.). Отже, за характером показників внутрішньої структури тіла інтрузивних фаз гомологічні тілам тих таксонів стра-тифікованих утворень, які, зазвичай, називають терміном „формація". В обох ви­падках їхню видову належність відображають певний породний склад і певна ста­тична внутрішня структура (закономірності внутрішнього впорядкування) тіл.

Водночас таксони, які позначають терміном „інтрузивний (магматичний) комплекс", часто масштабніші за змістом. Вони містять низку самостійних пара-генезисів, кожний з яких може утворювати тіла значних розмірів, у тому числі просторово розмежовані. Головні особливості внутрішнього впорядкування та­ких комплексів відображають не комірки статичної структури масивів, а вектори еволюції комплексів з часом і у просторі, тобто ряди послідовно сформованих або (та) латерально спряжених самостійних породних парагенезисів. Вони гомо­логічні вертикальним і латеральним рядам формацій у стратифікованих фор­маційних комплексах. Мабуть, для створення загальної системи понять і термінів для формаційного аналізу як стратифікованих, так і плутонічних по­родних асоціацій багатофазним інтрузивним (магматичним) комплексам також варто надати значення не формацій, а формаційних комплексів. В окремих ви­падках це вже втілено. Наприклад, у складних за будовою Коростенському та Корсунь-Новомиргородському плутонах (однойменних інтрузивних комплек­сах) українського докембрію всі дослідники майже одностайно виділяють дві і більше формацій. Плутонічні формаційні комплекси можуть бути представлені і однією формацією, це однофазні магматичні комплекси.

З загального набору ознак парагенетичних зв' язків між складовими частина­ми (формаціями) стратигенних формаційних комплексів провідною є їхня на­лежність до одного „неперервного" розрізу, а для плутонічних - плавність ево­люції речовинних особливостей у формаційних рядах, що їх характеризують. Контрольним показником є тісний зв' язок виявів формацій комплексу з елемен­тами певного тектонічного структурного парагенезису, тобто спорідненість за віком формування і місцем локалізації.

Структурно-формаційні комплекси поряд з певним стратигенним ФК можуть охоплювати декілька плутонічних, які, зазвичай, займають дещо різну позицію в тектонічній структурі району поширення СФК, відрізняються особливостями складу та виявляють ознаки автономності осередків генерації вихідної речовини (магми). Приклад - інтрузивні базит-ультрабазитові та плагіогранітоїдні форма­ційні комплеси етапу формування зеленокам' яних структур щитів. Об' єднуваль-ним для них, мабуть, може бути термін „група формаційних комплексів". Прові­дними ознаками парагенетичного зв' язку між членами (формаційними комплек­сами) такого речовинного таксону є збіжність (сумісність) ареалів поширення і належність до спільного тектонічного етапу розвитку.

У вченні про геологічні формації дуже важливим є поняття „формаційний ряд". Зазвичай, розрізняють вертикальні (послідовне формування) і латеральні (синхронне формування) ряди формацій. Їм тривалий час надавали і нині іноді надають значення речовинних одиниць певного таксономічного рівня і зачис-люють у загальну систему ієрархічного підпорядкування разом з такими таксо­нами, як мінерал, порода, формація, формаційний комплекс [18, 29 та ін.]. Однак це поняття, на наш погляд, належить іншій системі вимірювання геологічного простору. Ряди геологічних формацій відображають певну тенденцію еволюції геологічної речовини з часом та в просторі і за змістом тяжіють до показників упорядкування породних асоціацій. Вони є своєрідними структурними комірка­ми інших формаційних таксонів, передусім, формаційних комплексів. Форма­ційні ряди можуть також об' єднувати формації різних формаційних комплексів, наприклад, ряди вулканоплутонічних формацій, породні парагенезиси яких час­то виділяють як „вулканоплутонічні асоціації". В ранньодокембрійській ланці земної кори відомі формаційні ряди, які складають певні суперкрустальні та утворені на їхньому місці зі збереженням складу ультраметаморфічні гранітоїдні формації. Раніше їх виділяли під назвою „ряди метаморфічних - ультраметамо-рфічних формацій" [33], ми запропонували називати їх „філетичні ряди форма­цій" (грец. філетикос - родовий, племінний), тобто формацій різних петростру-ктурних класів (суперкрустальна + плутонометаморфічна ± плутонічна) з родо­вими („племінними") зв' язками.

Важливе значення серед різнорангових породних парагенезисів мають геоло­гічні формації. У літературі [17, 32 та ін.] неодноразово зазначено про труднощі формаційного розчленування породних асоціацій внаслідок недостатнього опра­цювання питання про обсяги речовинних таксонів, які називають терміном „фо­рмація". Проблема має декілька аспектів. Один з них з' являється під час визна­чення обсягів видів формацій. Розмірністю їхніх тіл ніби нехтують, а аналізують (враховують) особливості складу і внутрішнього впорядкування (внутрішньої структури). Обидва параметри (речовинний і структурний) для поняття „форма­ція" є важливими. Тільки їхнє врахування дасть змогу задовільно вирішити про­блему обсягів формацій.

На жаль, вивченню особливостей внутрішнього впорядкування (внутрішньої структури) породних асоціацій дослідники далеко не завжди приділяють належ­ну увагу. Відомо, що в багатьох галузях знань значних успіхів досягнуто завдяки входженню в структуру об'єктів пізнання. „Структурні дослідження......спрямо­вані на те, щоб виявити специфічні закони існування і функціонування відповідних систем" [27], „структура є сукупність законів, які властиві цій сис­темі і зумовлюють форму та поведінку її як одного цілого"; .......структура є не

чим іншим, як розгорнутим виразом суті об'єкта пізнання,.......структура об'єкта

вивчення є взагалі найважливішим з того, що треба знати про нього, вираженим в розгорнутій формі" [20].

Інший аспект проблеми об' єму формацій полягає, головно, у недосконалій ранговій системі формаційних підрозділів. З огляду на це дослідники залежно від масштабу узагальнення або цільової спрямованості робіт схильні називати терміном „формація" об' єкти з різними об' ємами парагенетично пов' язаних по­рід [28, 32 та ін.]. На наш погляд, для позначення кожного з таких „об'ємів" доцільно використовувати власний термін (формація, формаційний комплекс, структурно-формаційний комплекс та ін.)

Ще один аспект проблеми об'ємів формацій пов'язаний із питанням про мінімально припустимі розміри їхніх тіл. Не аналізуватимемо відомих у літературі варіантів таких параметрів, тільки зазначимо, що навряд чи введення певних цифрових обмежень сприятиме досягненню узгоджених рішень, і, пере­дусім, тому що неможливе їхнє теоретичне обґрунтування. На наш погляд, пи­тання про те, виділяти чи не виділяти як самостійну формацію парагенезиси по­рід, що утворюють невеликі тіла, необхідно вирішувати в кожному конкретному випадку на підставі того, наскільки вони за розмірами зіставні з тілами інших парагенетично пов' язаних із ними формацій, а їхні тіла в структурі земної кори є елементами такого ж рангу. В нижньому докембрії потужності нашарованих формацій вимірюють сотнями метрів і першими кілометрами. Кожна з цих фор­мацій представляє елементи вертикальної неоднорідності земної кори значної товщини, а разом вони відображають певну масштабність елементів („деталей") її вертикальної конструкції. Поряд з цим, у них або між ними, зазвичай, є мало­потужні тіла породних парагенезисів (закономірних поєднань), характерні для суміжних формацій або такі, що не мають аналогів у загальному розрізі. За розмірами такі тіла відповідають елементам структурної комірки формацій (ша­рам, ритмам, тощо) і повинні бути введені в них як другорядні (чужі, алофільні, акцесорні) члени. Це можуть бути парагенезиси певних, наприклад, суміжних формацій, проте в цьому конкретному випадку самостійних тіл формаційного рангу не утворюють, тобто суттєво не впливають на створену провідними фор­маціями конструкцію об' єкта досліджень (певної геологічної споруди, території, структурного поверху тощо). Звичайно, „акцесорні" породні парагенезиси під час характеризування вмісних формацій не повинні „загубитись", адже вони фіксують певні порушення (ускладнення, перерви регулярності) умов форму­вання „основного" парагенезису.

Розрізнені жили або інші дрібні тіла плутонічних порід, що просторово тяжіють до великих інтрузивів і самостійно не відображають зіставні з ними за розмірами латеральні неоднорідності території досліджень, також треба розгля­дати в складі формації, вияви якої вони супроводжують. Водночас рої та пояси дайок є самостійними формаціями. Вони трасують певні структурні елементи літосфери (зони розтягнення, підвищеного проникнення, розломів тощо), а фор­ма їхнього вияву - дайки та їхні системи.

Провідний показник парагенетичного зв' язку між породами в формаціях -їхня участь в утворенні структурної ґратки формаційних тіл (зональність, ритми та ін.). Для його позначення пропонуємо використовувати умовний термін „структурний зв' язок".

І, нарешті, наймісткіші за обсягом і значенням речовинні підрозділи (таксо­ни) нижнього докембрію - це парагенезиси порід структурно-формаційних об­ластей фундаменту давніх платформ, у тому числі щитів. У кожній з них їх ре­презентує певний тип парагенезисів структурно-формаційних комплексів. По­няття про структурно-формаційні області докембрію склалось завдяки емпірич­но виявленій подільності щитів на частини з різними особливостями будови. Порівняльний аналіз таких частин дав змогу виявити на різних щитах подібні між собою та підійти до їхньої типізації. На прикладі щитів, переважно, Півден­ної півкулі Землі К. Конді [16] виділив три типи СФО - граніт-зеленокам'яні, високометамофізованих порід і кратонних прогинів. В. П. Кирилюк [1_], уза­гальнивши матеріали зі щитів колишнього СРСР, дійшов висновку про наявність на щитах п' яти типів структурних елементів такого рангу та запропонував нази­вати їх мегаблоками. В обох випадках це категорії геотектонічні та речовинні. В геотектонічному значенні їх сприймають спершу як значні за розмірами елемен­ти статичної структури ранньодокембрійської земної кори. В майбутньому треба очікувати появи моделей геотектонічних режимів їхнього закладання та розвит­ку. Кожний із цих елементів має власні особливості формаційного наповнення, яке увиразнюють парагенезиси певних типів структурно-формаційних комплек­сів. Провідною ознакою парагенетичного зв' язку між ними є емпірично виявле­на збіжність ареалів поширення.

Ми усвідомлюємо, що не всі зазначені вище положення будуть одностайно сприйняті, однак сподіваємося, що вони сприятимуть досягненню порозумінь між дослідниками щодо об' ємів речовинних підрозділів, позначених певними термінами. Тільки це дасть змогу типізувати підрозділи та обґрунтовано виділя­ти у докембрії типові геоструктурні елементи різного рангу.

1. Абдулин А.А., Абрахамов К.А., Касимов М.А. Эволюция метаморфиче­ских и магматических формаций в истории палеозоя Казахстана // Маг­матические и метаморфические формации в истории Земли. Новоси­бирск: Наука, 1986. С. 140-148.

2. Аксенов Е.М., Беккер Ю.Р., Богдаов Ю.Б. и др. Карта докембрийских формаций Русской платформы и ее складчатого обрамления (со сняты­ми фанерозойскими отложениями). Л.: Мингео СССР, 1983. 172 с.

3. Бархатов Б.П. Тектонические карты. Л.: Недра, 1979. 192 с.

4. Богданов А.А. О термине „структурный" этаж (в связи с составлением тектонической карты Европы масштаба 1: 2500000) // Бюл. МОИП. Отд. геол. 1963. Т. 38. № 1. С. 3-1_.

_. Богданов А.А. Тектоника платформ и складчатых областей. М.: Наука, 1976. 339 с.

6. Богданов А.А., Зоненшайн Л.П., Муратов М.В. и др. Тектоническая но­менклатура и классификация основных структурных єлементов земной кори материков // Геотектоника. 1972. № _. С. 3-22.

7. Боголепов К. В. К вопросу о тектонической номенклатуре и классифика­ции структурных элементов земной коры // Геотектоника. 1974. № 4. С. 102-108.

8. Вотах О.А. Структурные элементы Земли. Новосибирск: Наука, 1979. 216 с.

9. Вотах О.А. Введение в геотектонику. Новосибирск: Наука, 198_. 181 с.

10. Дворцова К.И., Смыслов А.А., Терентьев В.М. Карта структурно-формационных комплексов территории СССР. Масштаб 1: 1000000. Объяснительная записка. Л.: Мингео СССР, 1980. 44 с.

11. Драгунов В.И. Иерархия тектонических объектов, их геоценозы и текто­нические карты // Тектоника Сибири. Новосибирск: Наука, 1980. Т. 8. С. 21-30.

12. Драгунов В.И. Состояние и возможные пути развития системы понятий, терминологии и номенклатуры тектонических объектов формационного уровня организации // Проблемы изучения и тектонического анализа геологических формаций. М.: Наука, 1983. С. 2_-3_.

13. Иванов А. М. Формационные комплесы осадочных и осадочно-вулканогенных пород на северо-западе Сибирской платформы. Л.: Не­дра, 1970. С. 62-78.

14. Карта геологических формаций докембрия Украинского щита. Масштаб 1: _ 0000 / Гл. ред. Е М. Лазько. Киев: Госкомгеология Украины, 1991.

1_. Кирилюк В.П. Формационное расчленение и корреляция нижнедокем-брийских гранитно-метаморфических комплексов щитов территории СССР. Автореф. ... дис. д-ра геол.-мин. наук. Киев, 1986. 40 с.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

А М Лисак - Деякі сучасні проблеми формаційного аналізу докембрію