Є А Фукс - Джерела фінансового забезпечення інноваційної діяльності та їх структурні диспропорції в україні - страница 1

Страницы:
1  2 

14. Gordon R. H. Tax Structure in Developing Countries: Many Puzzles and a Possible Explanation / R.H. Gordon, W. Li // Journal of Public Economics. — 2009. — Vol. 93. — № 7-8. — P. 855-866.

15. http://korrespondent.net

Статтю подано до редакції 05.10.09 р.

УДК 336.02:330.341.1

Є. А. Фукс,

аспірант кафедри макроекономіки та державного управління, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇХ СТРУКТУРНІ ДИСПРОПОРЦІЇ В УКРАЇНІ

У статті розкрито основні джерела фінансування інноваційної діяль­ності, проаналізовано їх диспропорції та запропоновано заходи щодо їх подолання з урахуванням світового досвіду.

Ключові слова: інновація, інноваційна діяльність, джерела фінансу­вання інноваційної діяльності, бюджетне фінансування, власні кошти підприємств, кошти іноземних інвесторів, наукова сфера, інноваційна інфраструктура, технологічні парки.

В статье раскрыты основные источники финансирования инноваци­онной деятельности, проанализированы их диспропорции и предло­жены мероприятия по их преодолению с учетом мирового опыта.

Ключевые слова: инновация, инновационная деятельность, источ­ники финансирования инновационной деятельности, бюджетное фи­нансирование, собственные средства предприятий, средства иност­ранных инвесторов, научная сфера, инновационная инфраструктура, технологические парки.

This research shows the main sources of financing innovative activities, it also analyses their disproportion and suggests a new ways of their overcoming taking into account global experience.

Key words: innovation, innovative activity, sources of financing innovative activity, budget financing, private funds of the enterprise, funds of the foreign investments, scientific sphere, innovative structure, technology parks.

© Є. А. Фукс, 2010

210

Інноваційна діяльність в Україні характеризується структурною деформованістю, інституційною неповнотою, неузгодженістю та незбалансованістю технологічних, економічних і соціально-еконо­мічних аспектів. Вирішення цих проблем є складним процесом, а їх подолання потребує негайних заходів, залучення фінансових ресур­сів, які є недостатніми та обмеженими, що обумовлює актуальність дослідження проблем фінансування інноваційної діяльності.

Фактичне фінансування науково-технічної діяльності з Дер­жавного бюджету України протягом останніх років не перевищує 0,4 % ВВП при визначеному нормативі у 1,7 % відповідно до За­кону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Питома вага програмно-цільового фінансування наукових дослі­джень не перевищує 10,0 % загальних витрат на науку при зако­нодавчо встановлених 30,0 % згідно із Законом України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки». Нерідко фінансу­вання програм взагалі призупиняється або переноситься на неви-значені строки. Щорічне фінансування освіти фактично стано­вить 5,0 % ВВП при визначеній Законом України «Про освіту» нормі — 10,0 %. Хронічним є недофінансування як науково-технічної, так і освітньої сфери економіки.

Не виконується Постанова Верховної Ради України від 16 чер­вня 2004 р. «Про дотримання законодавства щодо розвитку нау­ково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні» в частині спрямування не менше 10,0 % коштів, отриманих від приватизації державного майна, на фінансову підтримку іннова­ційної діяльності підприємств, що мають стратегічне для еконо­міки та безпеки держави значення.

Враховуючи вищевикладене, необхідно забезпечити не лише до­тримання норм законодавства щодо фінансування науково-техніч­ної та інноваційної діяльності, а й збільшення обсягів фінансування, розширення їх джерел та доступ до них усіх учасників інноваційно­го процесу. Проблеми фінансового забезпечення інноваційного роз­витку економіки України широко дискутуються науковцями. Цим напрямам наукових досліджень присвячено низку робіт вітчизняних науковців, зокрема, В. Александрової, Ю. Бажала, Л. Безчасного,

A. Гальчинського, В. Гейця, Н. Гончарової, В. Гриньова, М. Де-нисенка, В. Зянька, М. Крупки, О. Лапко, Б. Малицького, С.  Онишко, В.  Осецького, В.  Семиноженка, Л. Федулової,

B. Чабана, А. Чухна та багато ін.

Однак незважаючи на велику кількість наукових досліджень і певні досягнення в теорії та практиці управління інноваційною діяльністю в Україні, є низка питань, які залишаються об'єктомподальших досліджень. Це пов' язано з переходом економіки України на інноваційну модель розвитку. Особливої уваги потре­бує аналіз обмеженості існуючих джерел фінансування й недо­ступності більшості з них для організацій науково-технологічної сфери, а також пошук і використання нових джерел, форм і мето­дів фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності. При цьому участь держави в інвестуванні інновацій­них процесів може здійснюватися як прямими методами за ра­хунок фінансових ресурсів у складі Державного чи місцевого бюджету і позабюджетних коштів, так і за допомогою заходів не­прямого впливу встановлення системи пільг, як передбачено законодавством. На останнє звертають увагу провідні економіс­ти, зокрема, Ю. Бажал, А. Гальчинський, В. Геєць та ін. Все це потребує подальшого поглибленого дослідження проблем фінан­сування інноваційної діяльності.

Згідно з чинним законодавством інноваційний розвиток в Україні забезпечується за рахунок фінансування з різних джерел. Основними з них є:

1 кошти Державного бюджету України;

2 — кошти бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів;

3 — власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

4 — власні чи запозичені кошти суб' єктів інноваційної діяльності;

5 кошти (інвестиції) фізичних та юридичних осіб;

6 — інші джерела, не заборонені законодавством України [1, с. 35].

В умовах сучасної економіки України на значне бюджетне фі­нансування інноваційної діяльності годі сподіватися. Тому для більшості вітчизняних підприємств основним джерелом фінансу­вання інновацій є власні кошти. Банківський кредит досі викори­стовується недостатньо, оскільки взяти довгострокові і дешеві кредити для інноваційної діяльності непросто і практично немо­жливо. Венчурне інвестування, про яке останнім часом багато го­ворять, суттєвого поширення в Україні поки що не дістало. Роз­поділ джерел фінансування інноваційної діяльності у промисло­вості характеризується даними, наведеними у табл. 1.

Як показує аналіз статистичних даних, у 2008 р. основним джерелом фінансування технологічних інновацій були власні кошти підприємств, питома вага яких у загальному обсязі фінан­сування інноваційних робіт становила 60,5 %, що на 13,2 % мен­ше порівняно з 2007 р.

Таблиця 1

СТРУКТУРА ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА 2000-2008 рр., % [8, с. 318 ; 9, с. 333]

Роки

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008 *

Усього

100

100

100

100

100

100

100

100

100

У тому числі за рахунок:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

власних коштів

79,6

83,9

71,1

70,3

77,3

87,7

84,6

73,7

60,5

державного бюджету

0,4

2,8

1,5

3,0

1,4

0,5

1,9

1,3

2,8

місцевих бюджетів

0,1

0,1

0,1

0,1

0,0

0,3

0,2

0,1

 

вітчизняних інвесторів

2,8

1,8

1,9

3,7

0,2

1,4

0,4

0,2

 

іноземних держав

7,6

3,0

8,8

4,2

2,5

1,7

2,9

3,0

1,0

інших джерел

9,5

8,4

16,6

18,7

18,6

7,4

10,0

21,7

35,7

* розраховано автором за даними Держкомстату України.

Обсяг фінансування інноваційних робіт у 2008 р. за рахунок коштів Державного бюджету збільшився на 1,5 в.п. і становив 336,9 млн грн (у 2007 р. — 144,8 млн грн), при цьому його частка становила лише 2,8 % порівняно з 1,3 % у 2007 р. Особлива роль держави в інноваційному процесі не простежується. Яскравим прикладом цього є фінансування, яке здійснюється Державним агентством України з інвестицій та інновацій. Бюджет 2009 року передбачає кошторис агентства у розмірі 29,7 млн грн, що значно менше минулорічного показника - 349,4 млн грн. Таке різке ско­рочення фінансування є негативним фактором для багатьох галу­зей та економіки країни в цілому. Держава стримує інноваційний розвиток внаслідок відсутності фінансування вже не перший рік. Минулорічна сума у 329,4 млн грн існувала лише на папері. Звіт агентства за 2008 р. свідчить, що з передбачених бюджетом кош­тів витрачено всього 27,3 млн грн. З цієї суми 96,4 % припадає на оплату комунальних послуг та зарплату, а безпосередньо на роз­виток інновацій — лише 3,6 % або 982,6 тис. грн [3, с. 3].

З 13,3 млн грн, передбачених бюджетом 2008 р. на проведення досліджень, витрачено лише 7,0 %. Капітальні трансферти орга­нізаціям не здійснені взагалі, а це 13,1 млн. грн. Також не було надано жодної копійки з 160,0 млн грн внутрішніх кредитів інно­ваційним підприємствам. Можна сказати, що у 2008 р. фінансової підтримки інноваційного розвитку з боку держави не було.

Такі показники підтверджують сталу негативну тенденцію гальмування інноваційного розвитку в Україні, що у свою чергу, зменшує її економічний потенціал та збільшує конкурентні пере­ваги інших країн.

Що стосується іноземних інвестицій як джерела фінансування інноваційної діяльності, то їх обсяг у 2008 р. становив 115,4 млн грн, або 1,0 %, що на 208,4 млн грн, або на 2 в.п. менше, ніж у 2007 р. Незважаючи на це, частка іноземного інвестування нау­ково-технологічної діяльності повинна зростати. В той же час, значно зросли витрати з інших джерел фінансування, які у 2008 р. склали 35,7 %, тобто на 13,7 в.п. більше порівняно з 2007 р. (не виділено окремо фінансування за рахунок вітчизняних інвесторів та кредиту).

Привертає увагу процес зменшення власних коштів підпри­ємств і організацій, їх недостатність для фінансування інновацій­ної діяльності. Це фактично підтверджують обстеження підпри­ємств, проведені Держкомстатом України, в ході яких виявлено, що 80,1 % підприємств вказали на відсутність власних коштів, а 53,7 % - на відсутність державного фінансування [5, с. 189]. На­вряд чи можна визнати нормальним і те, що частка місцевих бю­джетів в інноваціях зовсім мізерна (0,1 % у 2007 р.). У зв'язку з цим постають питання щодо активізації використання інших джерел фінансування інноваційної діяльності.

Законодавством України, на відміну від більшості країн світу, поки що не передбачено стимулювання залучення у науково-технічну та інноваційну сфери позабюджетних коштів, не стиму­люються витрати промисловості на наукові дослідження і роз­робки, а також інвестиції в інноваційну сферу з боку банків та інших інвесторів. Опосередкована фінансова підтримка іннова­ційної діяльності повинна здійснюватися через важелі податко­вої, митної, амортизаційної політики, що до речі, передбачено за­конодавством.

Постійне недофінансування науково-інноваційної сфери еко­номіки веде до зменшення кількості наукових організацій і нау­ковців, виконавців науково-дослідних робіт. Так, якщо у 2000 р. кількість організацій, які виконували наукові дослідження і роз­робки, становила 1490, то у 2008 р. лише 1378, тобто на 112 організацій менше. Чисельність працівників наукової сфери ско­ротилася з 120,8 тис. осіб у 2000 р. до 94,1 тис. осіб у 2008 р. [4, с. 1]. А порівняно з 1990 р. їх кількість скоротилася в 3,4 разу. Скорочення чисельності науковців відбулося в усіх секторах нау­ки — академічному, галузевому та вузівському, найвідчутніше економічна криза позначилася на заводському секторі. Тут най­більші втрати кадрів.

Складне соціально-економічне становище української науки значною мірою обумовлює поширення серед працівників основ­ної (наукової) діяльності і, на жаль, наукової чи науково-педагогічної діяльності роботи за сумісництвом. Чисельність працівників, які виконували наукові дослідження і розробки за сумісництвом, у 2007 р. порівняно з 2000 р. зросла на 70,1 % і склала 76,9 тис. осіб. Причини цього прості — низька заробітна плата. Середня заробітна плата наукових працівників в Україні набагато нижче порівняно з розвиненими країнами. Так, у США середньомісячна заробітна плата науковця становить 5-7 тис. дол., молодших фахівців зі ступенем магістра від 3 до 4 тис. дол. [6, с. 226]. На жаль, в Україні сфера науки і освіти і досі не увійшла до системи державних пріоритетів.

Знижується престижність наукової праці. Сьогодні в науку іде лише 1 % випускників вищих навчальних закладів. Щорічно за межі України емігрує значна кількість дипломованих спеціаліс­тів, які мають відношення до інноваційної діяльності, що є нега­тивною тенденцією для України. І це не дивно, оскільки витрати на одного науковця в Україні складають 2 тис. дол. при 195 тис. у США, 172 тис. у Франції і 142 тис. в Японії. Погіршується вікова структура науковців. Середній вік кандидата наук досяг 51 року, а доктора наук — майже 61. Кожен третій учений старше 60 років.

Найбільш гостра ситуація склалася в інститутах Національної академії наук України, де середній вік наукових співробітників майже на п' ять років перевищує середній вік наукових кадрів країни. Результативність діяльності фахівців науково-технічних організацій та установ залежить від фінансування їх матеріально-технічної бази. Стан матеріально-технічної бази науки є незадо­вільним. Нині світовим стандартам відповідає лише 2 % науково­го обладнання. Згідно з останньою інвентаризацією з 159,7 тис. машин і устаткування обстежених наукових організацій 80,1 % експлуатується понад 10 років і лише 6,4 % — до 5 років. Водно­час за світовими стандартами термін використання наукового об­ладнання складає 5—7 років [7, с. 9]. Такий стан матеріально­технічного забезпечення наукової діяльності можна охарактери­зувати як критичний.

Успіх реалізації інноваційної моделі розвитку економіки України залежить від ефективного вирішення проблеми фінансо­вої підтримки інноваційної інфраструктури. На жаль, вітчизняна інфраструктура не розвинена, не охоплює всі ланки інноваційно­го процесу і не має системності. Сформовано лише окремі її еле­менти технологічні парки (технопарки), інноваційні центри, бізнес-інкубатори. Саме технопарки можуть підтримати нероз­ривність повного циклу інновацій: дослідження розроблення впровадження - промисловий випуск і впроваджувати у ви­робництво науковоємні розробки, високі технології, створювати конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію. На сього­дні із 16 технопарків зареєстровано 12: Інститут монокристалів (2000 р.), Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона (2000 р.), Вуглемаш (2001 р.), Напівпровідники (2002 р.), Інститут тех­нічної теплофізики (2002 р.), Укрінфотех (2002 р.), Київська по­літехніка (2003 р.), Інтелектуальні інформаційні технології (2003 р.), Текстиль (2007 р.), Агротехпарк (2007 р.), Яворів (2007 р.), Машинобудівні технології (2008 р.). Ще 4 технопарки проходять процедуру реєстрації.

Практика роботи технологічних парків підтверджує їхню ви­соку ефективність щодо активізації інноваційної діяльності в Україні. У 2007 р. у рамках виконання проектів технопарків було реалізовано інноваційної продукції на 2 557,2 млн грн без подат­ку на додану вартість (на 12,1 % більше за аналогічний показник 2006 р., який становив 2 280,2 млн грн), з них на зовнішньому ринку — 311,7 млн грн.

Проте до Державного бюджету України та державних цільо­вих фондів у рамках виконання проектів за цей період було пере­раховано понад 209,2 млн грн, що на 9,1 % менше за аналогічний показник 2006 р., який становив 230,0 млн грн. Це пояснюється скасуванням пільгового режиму для низки науково-технічних проектів. Витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи у 2007 р. склали 24,5 млн грн, що на 10,7 млн грн менше, ніж у 2006 р.

У рамках дії спеціального режиму діяльності технологічних парків протягом 2007 р. на спеціальні рахунки було перераховано майже 30,0 млн грн податків, тоді як у 2006 р. — 28,9 млн грн, при цьому створено додатково 201 робоче місце [2, с. 2]. Відсут­ність дієвого механізму надання державної підтримки перешко­джає технопаркам ефективно працювати в інноваційній сфері.

Так, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» було повністю скасовано непряму державну підтримку технопарків у вигляді податкових пільг для виконання проектів. Розвиток технопарків було загальмовано, що негативно позначилося на їх роботі.

З метою вирішення ситуації, що склалася, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та інших законів України» (2006 р.) було частково відновлено податкові та митні пільги для виконання ними проектів. У рамках дії спеціального режиму інноваційної діяльності передбачалась фінансова під­тримка проектів технологічних парків, що мала здійснюватися шляхом запровадження відповідної бюджетної програми, кошти на яку повинні були щорічно виділятися з Державного бюджету України. Ця бюджетна програма «Державна підтримка діяльності технологічних парків» мала бути запроваджена ще з 2007 р., чого досі не зроблено. Отже, розвитку інноваційної діяльності повин­на сприяти опосередкована фінансова підтримка через важелі по­даткової, митної, амортизаційної політики, що передбачено зако­нодавством. У цілому можна сказати, що в Україні поки що не сформовані фінансові механізми інноваційної діяльності.

Реалізація інноваційної моделі розвитку економіки України неможлива без ефективного вирішення проблеми фінансового забезпечення інноваційної діяльності. Істотно гальмує цей процес низький рівень фінансування науки і фактична відсутність фінан­сового забезпечення інноваційної діяльності. У зв' язку з цим не­обхідно широко використовувати традиційні джерела фінансу­вання інноваційної діяльності (власні кошти підприємств, кошти Державного бюджету, вітчизняних та іноземних інвесторів, кре­дитні ресурси банків), а також нові джерела, форми і методи фі­нансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяль­ності з урахуванням законодавчих норм. При цьому, інноваційна діяльність потребує дієвої участі держави як у фінансовому, так і організаційному плані.

Література

1. Законодавство України у сфері інноваційної діяльності: Зб. зако-нодав. актів. За станом на 1 березня 2005 р. Офіц. вид. — К.: Парлам. вид-во, 2005.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Є А Фукс - Джерела фінансового забезпечення інноваційної діяльності та їх структурні диспропорції в україні

Є А Фукс - Структурна модернізація національної економіки як умова підвищення її конкурентоспроможності

Є А Фукс - Структурні зрушення в інвестиціях в основний капітал економіки україни

Є А Фукс - Теоретичні засади дослідження державної структурної політики в умовах трансформаційного суспільства