С Ю Пахомов - Диверсифікація факторів конкурентоспроможності - страница 1

Страницы:
1  2 

Література

1. Беленькая О. Анализ корпоративных слияний и поглощений // Управление компанией. — 2006. — № 2. — C. 49—54.

2. Завьялова Е. В, Этокова Е. В. Международные слияния и погло­щения: опыт Запада. К.: Рант, 2002. — 344 с.

3. Мозговий О. Корпоративне управління в Україні та питання залу­чення інвестицій // Ринок цінних паперів України. — 2001. — № 2—3.

— С. 26—29.

4. Руденко Ю., Килимник О. Злиття та поглинання компаній як до­мінуюча форма прямого іноземного інвестування // Ринок цінних папе­рів України. — 2004. —№ 2—3. — C. 30—34.

5. Ashcroft B., Love J. H. Takeovers, mergers and the regional economy.

Edinburg: Edinburg Univ. Pr., 2005. — 218 p.

6. Auerbach A. Merrgers and acquisitions. Chicago u.a. Univ. of Chicago Pr., 2006. — 108 p.

Стаття надійшла до редакції 16.05.2008

УДК 339.137.2

С. Ю. Пахомов, доц., кафедри міжнародного менеджменту, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ФАКТОРІВ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

Вступ людства в інформаційну епоху, пов'язану з глобалізаці­єю, змінює саму природу людського існування. Природно, що в цій ситуації радикально змінюється характер суперництва між світами, а не тільки країнами, відбуваються корінні зміни як у феномені конкуренції, так і в системі факторів конкурентоспро­можності.

Між тим, складається враження, що в економічній науці, — як у вітчизняній, так і в зарубіжній, — у визначеннях конкуре­нції продовжують панувати стереотипи минулої епохи, — епо-

© С. Ю. Пахомов, 2008 68хи індустріалізму. Більш того, навіть у передовому, в частині відкриттів, — Заході, в судженнях таких корифеї, як М. Портер інерційно переважають такі підходи до цього явища, які лише частково і, при цьому, достатньо консервативно відображають сьогоденні епохальні зміни в процесах конкуренції.

Так, у вченнях про це явище знову вибудовуються традиційні «ромби» та інші «многокутники», які в кращому випадку залу­чають у сферу конкурентної проблематики лише постіндустріальні високотехнологічні фактори. І це відбувається в умовах, коли ді­апазон факторів, що обумовлюють результативність економічної конкуренції, суттєво розширився і вийшов за рамки не тільки ви­робництва, а й економіки.

Здається, що диверсифікація факторів конкурентоспроможно­сті, навіть якщо нові явища виникли лише на поверхні і не закла­дені в надрах виробництва, не повинна зводитися до попередніх емпіричних у своїй суті підходів. А для цього потрібен концепту­альний перегляд конкурентної проблематики з урахуванням сві-тогосподарських, а також формаційних — планетарного масшта­бу — змін.

З урахуванням вище сказаного, теоретичною базою для вис­новків щодо нових факторів конкуренції має використовуватися трактування нинішньої епохи як інформаційної, а не тільки постіндустріальної.

Постіндустріалізм вже вносить у трактування конкуренції ба­гато нового. Однак акцент робиться хоч і на новому, більш висо­кому, але все ж на індустріалізмі, що звужує підходи до конкурен­ції, обмежуючи її економікою.

Інша справа — входження людства в інформаційну епоху. Процеси інформатизації виходять за межі постіндустріалізму і «вглуб», і «вшир». Важливо для нашого випадку і те, що інфор­маційна епоха за часовими критеріями (критеріями довгостроко-вості) набагато пережила постіндустріалізм.

Зв' язок же конкурентоспроможності з інформацією сам по собі викликає дефініцію конкуренції за межі не лише виробни­цтва, але й навіть економіки в широкому сенсі. Почнемо з то­го, що вже фактор знань, що має все більше значення для кон­курентоспроможності, виводить її за кордони економіки як такої. Але і до знань як фактору конкурентоспроможності справа не зводиться. Інформаційна епоха це, — в більш широ­кому контексті, — продуктивна сила духу і інтелекту. В умо­вах глобалізації, що розриває національну обмеженість і забез­печує взаємопроникнення різних світів, традиційні факториконкурентного успіху, — все частіше пасують перед духовною силою нації, що знаходяться на підйомі. Причому подібне від­бувається не як випадковість або якийсь епізод, а у варіанті за­кономірностей, що проклали собі дорогу в масштабі планети. І навіть оснащення інформацією, що реалізується в технологіч­ному контексті, може поступатись перед зовнішньо-неозброєної силою духу.

Очевидний приклад демонстрації духовного впливу, що за­безпечує конкурентні переваги в економіці це, в першу чергу, феномен планетарної китайської експансії і зростаючого лідерст­ва Китаю.

Дійсно, можливо, щоб Китай, поки що істотно відстаючий від країн Заходу (особливо від США) за всіма науково-визнаними параметрами конкурентоспроможності, неухильно зменшує про­стір, що відокремлює його від ЄС та США, і вже у видимій перс­пективі «погрожує» обігнати Америку. Причому факт випере­джаючого розвитку Китаю підтверджує не тільки статистика, але й така авторитетна американська організація, як Національна розвідувальна рада США. Ця рада у вельми важливому аналітич­ному документі під назвою «Доповідь — 2020», адресованому Конгресу США, прямо визнає зазначені трагічні для Америки ре­алії. Так, згідно її висновків, глобалізація вже зараз характеризу­ється як азіатська, а не євроатлантична, а перспективне лідерство Китаю, як і Індії, згідно доповіді, настільки очевидно, що XXI ст., на відміну від XX, буде вже не американським, а китайським сторіччям.

Реалії, у тому числі проілюстровані в «Доповіді 2020», оче­видно свідчать і про зростаюче економічне і фінансове доміну­вання Китаю, і про скорочення розриву в економічних потенціа­лах Китаю і США.

Відомі й інші авторитетні висновки про втрати лідируючих позицій країнами євроатлантизму. Так, Всесвітня конференція, що проходила під егідою ООН в Ріо-де-Жанейро в 2004 р., у за­ключному комюніке вимушена була записати: «Євроатлантична раса себе вичерпала, вона сходить з арени».

Виникає природне запитання: на якій основі Китай «переграє» країни Заходу; що забезпечує Китаю певну перевагу в конкурен­тоспроможності навіть над Сполученими Штатами. Бо ж Китай і зараз, — наздоганяючи США, — поступається цій країні в еко­номічній міці, у тому числі, в розвитку технологічних факторів, особливо високих технологій, які в сучасному світі рішуче ви­значають конкурентні переваги.

Те саме відноситься до Індії, яка, на відміну від мобілізаційно­го поведінкового стереотипу Китаю, характеризується енергетич­ною аморфністю.

Відразу відмітимо, в класичних та інших працях, присвячених проблемам конкуренції, відповідей на ці питання не знайти. До цього ж тема конкуренції країн ( а не тільки корпорацій) взагалі мало опрацьована. А те, що ми маємо в працях корифеїв, вигля­дає блідувато і відповідей на конкурентні парадокси (як у випад­ку з Китаєм) не дає.

Для підтвердження цієї тези звернемося до об' ємної праці найвідомішого дослідника проблем конкуренції М. Портера «Конкуренція»[1]. В главі 6, що називається «Конкурентні перева­ги країн», наводиться, як здається, детальний аналіз передумов і факторів, що забезпечують конкуренцію країни. В даній главі йдеться про залежність конкурентоздатності тієї чи іншої країни не тільки від економічної конкретики, такої як галузева структура, макроекономічні показники, здатність промислово­сті модернізуватися, відсоткові ставки, курси валют і т. і., але й про загальніші засади, такі як роль держави, розвиток знань і наявність високих технологій, експортно-імпортна активність і т. д. При цьому синтезуючим критерієм, що викликає успіх, у кінцевому рахунку у М. Портера виступає продуктивність пра­ці. Поняття, якими, відповідно автору, ми повинні оперувати, це детермінанти продуктивності і швидкість зростання про-дуктивності[2].

Немає сумнівів, що все це має для конкурентоспроможнос­ті першочергове значення. Однак як бути, якщо вперед вири­вається країна, яка «ще вчора» по всім цим важливим для конкурентоспроможності показникам відставала і, раптом, вискочивши «як біс з табакерки», стала демонструвати (як Китай та Індія) випереджаючу конкурентоспроможність, при­чому, по якимсь нез' ясованим причинам, де відсутня реа­льна конкретика.

До речі, і сам автор дає в цьому розділі ілюстрації, коли не спрацьовують здавалося б найнадійніші конкурентні фактори і, навпаки, успіх тієї чи іншої країни досягається «всупереч розу-му»[3]. Більш того, сам автор фундаментально помиляється, коли, враховуючи відсутність надійних передумов для успішності (як

3)це було в 1990 р.), обрікає на неуспіх країну, яка скоро здивує всіх несподіваним проривом у світові лідери. Так, М. Портер по відношенню до Індії пише: «Чи потрібно вважати конкурентоспро­можною країну з низькою вартістю робочої сили? В Індії і Мек­сиці як заробітна плата, так і вартість робочої сили низькі, але ні одну з них не можна вважати прикладом, вартим наслідування»[4].

Як бачимо, навіть найбільш просунутий дослідник зазначеної тематики по суті обминає питання про ті феномени країн і конку­рентоспроможності, які не співпадають із традиційними вчення­ми про конкуренцію. Причина — не в складностях, а в непізна­ності витоків і факторів раптового підйому конкурентоспромож­ності таких країн, як Китай та Індія, а в хибності самих підходів до проблем конкуренції. Справа в тому, що нинішні переваги країн, — претендентів у лідери, лежать не в площині «ромбів», що вимірюють традиційну «заземлену» конкурентоспромож­ність, а в сфері високих матерій, таких як енергетика народного духу, що реалізується через цивілізаційні цінності.

А раз так, то засади конкурентоспроможності в таких «незро­зумілих» випадках треба шукати не в напрацюваннях вузькопро-фільних творців «ромбів», а в ученнях про цивілізації, тобто, тре­ба звертатися до мислителів та вчених, які, звичайно, відсторо­нені від заземленої конкурентної проблематики. Доторкнувшись же до цих трудів, особливо до трактовок феномена азіатського економічного дива, ми знайдемо аргументи, що з надлишком за­повнюють порожнечі в знаннях про конкурентний стрибок нових світових лідерів, — таких як Китай та Індія. До цього ж такий на­уковий пошук, зорієнтований на «пріоритетність духу над мате­рією», — дозволяє виділити водночас і вектори поступового схо­дження зі світового п' єдесталу провідних країн євроатлантичної цивілізації, у тому числі і Сполучених Штатів Америки. В цьому випадку ми розуміємо, що причиною підриву конкурентоспро­можності країн євроатлантизму, що наближається, є (в кінцевому рахунку) згасання цінностей протестантизму, на яких останні сторіччя трималось економічне і ціннісне лідерство країн Заходу.

Відмітимо і ту важливу обставину, що вплив на конкуренто­спроможність ціннісних факторів (а це — фактори свідомості) не є чимось випадковим. Посилення їх значущості пов' язано з багать­ма обставинами, серед яких особливо виділяються, по-перше, розпад колоніальної системи в середині минулого сторіччя і, по­друге, глобалізація. Розпад колоніальної системи був, звичайно, у цьому сенсі вирішальним. Бо ж звільнення від гноблення колоні­заторів супроводжувалось вивільненням енергії і відродженням цінностей, традиційних для цих народів. І ось тут виявилися від­мінності не тільки в цінностях як таких, але й у способах їх реалі­зації на шляху до вибудови драбини успіху.

Вельми диференційним виявився вплив на «успішність», чи «неуспіх» тих чи інших країн і цілих цивілізацій і такого фено­мену, як глобалізація. Так, могутня, багатократно посилена гло­балізацією зовнішньоекономічна експансія домінуючого Заходу, що наклалась на тотальну відкритість, по-різному впливала на різ­ні країни і цивілізаційні світи. Одних (Африка на південь від Са­хари; ряд країн Латинської Америки; Україна — від слов'ян) глобалізація, ускладнена західними «спецзасобами», розчавила. Інші (арабо-мусульманський світ) відповіли на удар шляхом по­глинання західних країн мігрантами, закріплюючи свою перевагу тероризмом. Треті — Китай, Індія, Японія та інші азіати — вміло закрившись на старті — довели свою ціннісну конкурентну пере­вагу і, змагаючись на цій основі з Заходом, стали реально претен­дувати на світове лідерство, відтісняючи Захід.

Так що ціннісні механізми конкуренції в умовах глобалізації виявились неоднозначними. Одні цивілізації, позбавлені перемож­них цінностей, під могутністю Заходу обвалились; інші розлюти­лись; треті (здавалось би всупереч розуму) не тільки встояли під конкурентними ударами домінуючого Заходу, а й перейшли в ус­пішний контрнаступ.

Звичайно, диверсифікація факторів конкурентоспроможності не зводиться до ціннісних явищ. Як зазначалось, фактором, що суттєво впливає на конкурентоспроможність, виявила себе також інформатизація, яка дуже тісно пов'язана з глобалізацією. Ще раз акцентуємо, що інформатизація не могла не стати силою, що рі­шуче впливає на конкурентні процеси вже тому, що з нею пов' язано входження людства в нову епоху. Важливо і те, що процес інформатизації виступає не тільки як самодостатній і са-моцінний, але й і як трансформуючий економічні відносини, а також як явище, що змінює критерії оцінки успіху. А це вже ас­пект, що має пряме відношення до конкуренції та конкуренто­спроможності.

Імпульси, що трансформують інформацією економічну систе­му ідуть до економіки не безпосередньо, а опосередковано, через глобалізацію, якій (на відмінність від попередніх феноменів) вла­стиві не тільки міждержавні, а й наддержавні взаємодії, а такождосі небачений динамізм. У результаті глобалізації ця інтеграція відрізняється від своїх попередниць не тільки «кількісно», а й якісно, як щось небувале. Бо глобалізація, це не просто нове явище, це грони нового, що радикально змінює світосистему як таку. Вирішальна нова якість, принесена в світову систему гло­балізацією, це, перш за все, блискавичність фінансових пере­токів, що обумовлено саме глобальною інформатизацією. Саме глобальна інформатизація надає фінансовим потокам неможливу раніше рухливість, а також передбачає взаємозалежності між фі­нансами і виробництвом. Якщо традиційно, на протязі століть, виробництво було первинним, а фінанси вторинними, то з ви­ходом на арену сучасної інформатизації фінанси стали не тільки вирішально домінувати, але й творити свавілля. Зрозуміло, що подібні зміни знаходять адекватне зміщення акцентів у сфері конкурентоспроможності. Так, у випадку дискомфорту, а то і в разі випадкового «переляку», фінансові потоки можуть своєю «втечею» настільки знеструмити країну, що процвітаюча «ще вчора» економіка стає виснаженою і зруйнованою. Виявляється, що багаторічні спроби стати конкурентоспроможними можуть звестися нанівець одномоментною хвилею фінансового цунамі. І все це, «продукт» глобалізованої інформатизації.

Розглянемо щодо цього дві різні події, що ілюструють сказане. Перша подія, розвал СРСР. Якби це трапилося з Радянським Союзом (розпад і перехід від одного ладу до іншого) наприклад, у середині XX ст., економічний потенціал, а відповідно і кон­курентоспроможність, могли б перетерпіти кризу, а не «розчини­тись» і не щезнути; причому, навіть у випадку руйнівної револю­ції. В умовах же кінця XX ст., під безпосереднім впливом фактора інформатизації, економіка Росії, України, а також інших республік буквально обвалилась. І при цьому конкурентоспро­можність трансформувалась до невпізнання. Так, якщо «ще вчо­ра» в Україні її символом були найкращі в світі науково-технічні комплекси, то «сьогодні» це технологічно відсталі металургійні заводи. Фактори конкурентоспроможності виявились не тільки розмитими, але й ірраціональними. І як тут бути з «ромбом»?

Причини ж згаданого економічного руйнування, що за своїми наслідками перевищує втрати у Великій Вітчизняній війні, — це збігання фінансових потоків із Росії та інших країн колишнього СРСР на основі інформаційних технологій. Достатньо було полі­тичного і соціального дискомфорту, щоб гроші, конвертовані в долари, збігли в офорти, банки США та інші «тихі гавані», тобто спеціально розставлені пастки. За наявними даними, тільки з Ро­сії пішло за кордон не менше $ 800 млрд. І друга за міццю країна в світі відразу стала на якийсь час економічним ліліпутом.

Або інший приклад, — стосовно кризи 1997—1998 рр. Вважа­ється, що вирішальну роль зіграв у цьому (при наявності переду­мов) Дж. Сорос, який завів свої інвестиційні інтереси в Таїланд, а потім раптово і зовні не мотивовано вивів з цієї країни великі ка­пітали.

Такий вчинок, здійснений досвідченим фінансистом, посіяв паніку серед інвесторів, що стало імпульсом для масового збігу капіталу згідно «ефекту доміно». В результаті почалася і розгор­нулася фінансова криза, що захопила величезні масиви країн, — від Південно-Східної Азії, через Росію до багатьох країн Латин­ської Америки. З' явилося і те, що під впливом фактора інформа­тизації, вбудованого в глобалізацію, сама природа економічних криз суттєво змінилася. Попередні (доглобалізаційні) кризи були кризами перевиробництва, вони були циклічними, з чітко вира­женими фазами. Нині ж, під впливом інформатизації, з' явились кризи, породжені переважно психологічним фактором.

Масштабні якісні зміни в критеріях конкурентоспроможності пов' язані і з інформатизацією в контексті віртуалізації глобальної економіки. Віртуалізація, це є, по суті створення ірраціонального і штучно «накаченого» інформацією «другого» фінансового сві­ту, що зараз набагато переважає світ реальних грошей. Вже сама ця характеристика свідчить про вихід економічних процесів за межі раціонального хазяйнування, і про вади, в тому числі у сфе­рі конкуренції, що породжені фактором віртуалізації.

Віртуальний фінансовий простір, — це, в першу чергу, сфера, що забезпечує глобальним гравцям спекулятивне збагачення, що виходить далеко за межі природної конкуренції, і за межі реаль­них економічних переваг. І не випадково, що ТНК, що привлас­нює доходи через механізми транснаціоналізації (тобто віртуаль­ної глобалізації), в історично стислі терміни (якихось 30—35 років) не тільки фантастично «розплодилися», але й присвоїли більш ніж половину світового ВВП. До цього ж, кожний з них, ще недавно новачків, часто переважає потенціал такої країни, як сучасна Україна. І немає сумнівів у тому, що сам по собі процес настільки швидкого накопичення капіталів такими глобальними гравцями, як ТНК, має підживлення «не з космосу», і не через якесь чудо, а за рахунок реальних багатств країн світової пери­ферії. І саме про це, — про перекачку на свої рахунки коштів і виснаження економік саме периферії, свідчить оснащеність ТНК такими, розрахованими на віртуальність, механізмами, як мере­жеві структури, ще одна вагома складова процесу версифікації (тобто «розмноження») факторів конкурентоспроможності.

Мережеві структури, що розглядаються з позицій конкуренції, це не є щось локальне чи фрагментарне. Наявність глобальних мережених структур означає, що, по суті, все світове суспільство стає мережевим і підпорядковується мережевій динаміці з без­прецедентним ростом масштабу інформації. Мережі не тільки пронизують інститути кожного суспільства, але й формують нову економічну і соціальну міфологію. І, звичайно ж, мережева інфор­мація тісно пов' язана з транснаціоналізацією світового господар­ства і, відповідно, з обслуговуванням гігантських корпорацій (ТНК), а також і мільйонів маленьких і середніх фірм, що знахо­дяться в них у розпорядженні.

Мережева структуризація глобального економічного простору обумовлює характер протікання майже всіх економічних проце­сів. У них людино-мережевий комплекс через оператора приймає в реальному часі рішення незалежно від просторового (географіч­ного) розташування об' єкта управління. Таким чином реалізу­ються задумки управлінського центру, що обумовлюють проті­кання транснаціональних процесів. При цьому стратегічна уста­новка орієнтована на інтелектуальний капітал, що забезпечує процес присвоєння (а це вирішальний момент конкурентоспромож­ності) не тільки за рахунок управлінських функцій, але й за рахунок інновацій і вдосконалення самоорганізації. Це дозволяє безперервно відтворювати нерівний обмін через віртуальну і реаль­ну конкурентоспроможність, що подавлює шанси на успіх тради­ційних ринкових гравців з їх обезцінненим потенціалом. Той факт, що головний успіх у реалізації мережених механізмів визначається інтелектуальною експансією, вирішує, по суті, долю світів, ви-сокорозвиненого і периферії: перший підіймається; другий зне-струмлюється. Бо ж інтелектуальний капітал, домінуючий сього­дні на планеті, вже в 90-ті роки на чотири п' ятих належав ТНК1.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

С Ю Пахомов - Вектори конкурентоспроможності та їх зміни в сучасному глобальному середовищі

С Ю Пахомов - Диверсифікація факторів конкурентоспроможності

С Ю Пахомов - Інформаційно-інтелектуальна складова глобальної конкуренції нові явища і тенденції