І А Грузіна - Актуальні проблеми організації інноваційної діяльності на підприємстві - страница 1

Страницы:
1 

ним. Досягнення цілей у такому механізмі, а основною є орієнтація маркетингової, а через неї інноваційної, інвестиційної і виробничо-збутової діяльності господарюючих суб'єктів на виявлення і всебічне використання існуючих і перспективних ринкових можливостей (для досягнення успіху в конкуренції, максимізації поточних і перспектив­них доходів тощо), можливе лише в разі узгодженої взаємодії всіх його систем і складових, а також при збереженні структурної цілісності. Узгодження роботи всіх систем забезпечує система мотивації, тому вона виступає як узгоджуюча і об'єднуюча.

1.Бузні А.М. Методологія і практика формування інноваційної стратегії в держав­них і регіональних науково-виробничих системах: Автореф. дис... д-ра екон. наук: 08.10.01 / Ін-т економіко-правових досліджень НАН України. - Донецьк, 1999. - 35 с.

2.Бубенко П.Т. Регіональні аспекти інноваційного розвитку. - Харків: НТУ «ХПІ», 2002. - 316 с.

3.Леонов Я.В. Оцінка попиту на ринку водопостачання та роль профспілок у по­будові тарифної політики на комунальні послуги // Науково-практичний збірник. Спец­випуск №1 (34). - 2006. - С.211-217.

4.Малхотра, Нэреш К. Маркетинговые исследования. Практическое руководство: Пер. с англ. - 3-е изд. - М.: Изд. дом «Вильямс», 2003. - 960с.

5.Чухрай Н.І. Формування інноваційного потенціалу підприємства: маркетингове і логістичне забезпечення. - Львів: Нац. ун-т «Львівська політехніка», 2002. - 262 с.

б.Йохна М.А., Стадник В.В. Економіка і організація інноваційної діяльності. - К.: Вид. центр «Академія», 2005. - 400 с.

Отримано 06.05.2008

 

УДК 65.011.8

І.А.ГРУЗІНА, канд. екон. наук

Харківський національний економічний університет

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Розкривається сутність інноваційної діяльності, основні принципи її ефективної організації на підприємстві, виявлено основні проблеми, з якими стикаються українські підприємства у сучасних умовах, та запропоновано шляхи їхньої реалізації.

У сучасних умовах господарювання інноваційна діяльність слу­жить могутнім каталізатором розвитку економіки, надійною гарантією високоефективного бізнесу. Це обумовлено тим, що в ринковій еконо­міці інновації являють собою інструмент конкуренції, оскільки ведуть до зниження собівартості, цін, зростання прибутку, створення нових потреб, притоку грошей, підвищення іміджу виробника нових продук­тів, відкриття і захоплення нових ринків, у тому числі зовнішніх. Із загостренням конкуренції на світових і національних ринках, приско­ренням внаслідок цього науково-технічного розвитку для переважноїбільшості підприємств інноваційна діяльність стала об'єктом підвище­ної і повсякденної уваги.

Важливість дослідження інноваційної діяльності з метою її ефек­тивної організації на сучасних підприємствах підкреслюється більшіс­тю вчених-економістів, серед яких С.Д.Ільєнкова, В.М.Гриньова, Т.І.Лепейко [5, 6]. Крім того, стрімкий розвиток інноваційної сфери України та очевидні переваги застосування новітніх досягнень науки у повсякденній діяльності вітчизняних підприємств змушують сучасних підприємців постійно шукати шляхи активізації інноваційної діяльнос­ті.

З огляду на це, мета даної статті полягає у виявленні та аналізі ак­туальних проблем, з якими найчастіше стикаються національні това­ровиробники в процесі здійснення інноваційної діяльності.

Слід відзначити, що на теперішній час у літературі існує безліч трактувань сутності інноваційної діяльності. Так, одні автори [4] роз­глядають інноваційну діяльність як діяльність, що пов' язана з транс­формацією результатів науково-технічної діяльності у новий або вдос­коналений продукт, інші [9] - як системний вид діяльності колективу людей, спрямований на реалізацію в суспільну практику інновацій «під ключ» на базі використання і впровадження нових наукових знань, ідей, відкриттів та винаходів.

Г. Д. Ковальов [7] розглядає інноваційну діяльність як процес, спрямований на створення і практичну реалізацію нововведень, а авто­ри [6] - як складну динамічну систему дії і взаємодії різних методів, факторів і органів управління, що займаються науковими досліджен­нями, створенням нових видів продукції, вдосконаленням устаткуван­ня і предметів праці, технологічних процесів на основі досягнень нау­ки й техніки.

На думку Р.А.Фатхутдінова [8], інноваційна діяльність - це про­цес зі стратегічного маркетингу, НДДКР, організаційно-технічної під­готовки виробництва, виробництва та оформлення нововведень, їх впровадження і поширення в інші сфери. С.Д.Ільєнкова [5] під іннова­ційною діяльністю розуміє діяльність з доведення науково-технічних ідей, винаходів, розробок до результату, придатного для практичного використання.

Аналіз та узагальнення вищенаведених понять дозволив зробити висновок, що інноваційну діяльність можна розглядати як процес трансформації нових наукових знань, ідей, відкриттів і винаходів у новий або вдосконалений продукт.

Наслідком інноваційної діяльності виступає інновація, яка, згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» [1], є новоствореноюабо вдосконаленою конкурентоспроможною технологією, продукцією або послугою, а також організаційно-технічним рішенням виробничо­го, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інновація на підприємстві покликана виконувати певні функції, основними з яких є [2]: відтворювальна, адже інновація являє собою важливе джерело фінансування розширеного відтворювання; інвести­ційна, яка передбачає, що прибуток, отриманий за рахунок реалізації інновації, може використовуватися у різних напрямах, у тому числі й як капітал; стимулююча, згідно з якою отримання підприємством при­бутку за рахунок реалізації інновації служить стимулом підприємства до нових інновацій; та таку, що сприяє науковому розвитку, адже кож­на інновація є науковим здобутком підприємства, що підвищує його рівень і може стати кроком у подальшому інноваційному розвитку.

Розгляд функцій інновації свідчить про її комплексний характер, що характеризує інноваційну діяльність як досить складну і різнобічно спрямовану, що засновується на здобутках інтелектуальної праці і має конкретний прояв та забезпечує ефективність загальної діяльності під­приємства. Однак, проблеми її ефективної організації на сучасних під­приємствах тісно пов' язані з наявністю та структурою інвестиційних ресурсів. Пошук принципово нових каналів фінансування інновацій­них процесів, інвестиційних потреб економіки України набуває особ­ливої гостроти й значущості сьогодні - в умовах обмеженості бюджет­них ресурсів, нестачі власних фінансових коштів підприємств усіх форм власності для оновлення матеріальної бази, зростання виробниц­тва, підвищення ділової активності у промисловій сфері, випуску про­дукції, конкурентоспроможної на світових ринках [3, 4, 7, 9, 10].

Отже, на нашу думку, відсутність інвестиційних ресурсів є голо­вною причиною, що послаблює інноваційну активність українських підприємств. В умовах невизначеності вітчизняні підприємства нама­гаються залучити будь-які доступні ресурси та отримати можливість використати їх хоча б для виживання. У сучасних умовах у структурі інвестиційних ресурсів, які залучаються для фінансування інновацій­ної діяльності, переважають власні ресурси [3-7].

Слід завжди пам'ятати, що інвестиційні ресурси, які залучаються до інноваційної діяльності, внаслідок її специфічності мають бути орієнтовані на довгострокові результати, враховувати підвищений ри­зик, непередбачувані результати й одночасно потенційно високі при­бутки.

При формуванні структури інвестиційних джерел, що будуть ви­користовуватися інноваційним підприємством, за думкою багатьохнауковців [5-8], обов'язковим є врахування виду інновацій, типу під­приємства за виконуваною інноваційною діяльністю, країни розмі­щення, кон'юнктури ринку та інших факторів. В Україні ця структура складається з власних, позикових і залучених коштів вітчизняних під­приємств, коштів іноземних інвесторів, а також із бюджетних асигну­вань.

Власні інвестиційні ресурси підприємства, серед яких чистий не­розподілений прибуток, спрямований на інноваційний розвиток, амор­тизаційні відрахування, іммобілізована в інвестиції частина оборотних коштів та реінвестована шляхом продажу частина основних фондів, є основним джерелом інновацій для українських підприємств [6, 10], але, нажаль, для більшості з них власних коштів недостатньо, і це, на наш погляд, зумовлює їх низьку інноваційну активність. Нестача внут­рішніх ресурсів для фінансування інноваційних проектів змушує наці­ональних товаровиробників вдаватися до залучення коштів із зовніш­ніх джерел, які характеризуються високими обсягами, необхідністю зовнішнього контролю використання, складністю залучення, частко­вою втратою управління підприємством (за емісії акцій) [5, 6].

Серед залучених джерел фінансування перше місце займає мож­ливість залучення акціонерного капіталу, який міг би стати основним способом фінансування. Однак, як стверджують фахівці [2-6], у цьому напрямі існують певні проблеми. Так, чимало підприємств втратили можливість залучати значні обсяги інвестиційних ресурсів, набувши за приватизації статусу закритих акціонерних товариств. Відкриті акціо­нерні товариства через загальну нерозвиненість фондового ринку та його інфраструктури, а також недовіру потенційних акціонерів до ак­ціонерних товариств, не в змозі залучати значні обсяги фінансових ресурсів.

Що стосується підприємств неакціонерної організаційно-правової форми, то вони можуть використовувати додаткові внески інвесторів до статутного фонду, однак, за вступ до товариства нового учасника воно підлягає перереєстрації, що є у нашій країні досить трудомістким процесом.

Досить поширене на Заході джерело фінансування інноваційної діяльності у формі безкоштовного надання державними органами та комерційними структурами коштів на цільове інвестування (спонсор­ські кошти), не знайшло застосування в Україні через дефіцит бюдже­тних коштів.

Отже, позичкові інвестиційні ресурси в сучасних умовах розвитку економіки України в основному використовують для фінансування проектів з низьким рівнем ризику та чітко визначеними шляхами ус­пішної реалізації проекту. У зв' язку з тим, що інноваційні проекти ха­рактеризуються підвищеним ризиком, довгостроковістю та непередба-чуваністю результатів, даний вид ресурсів в інноваційній сфері має сьогодні обмежене застосування [6].

Найбільш розповсюдженим видом позичкових ресурсів є кредити банків та інших кредитних установ. Але в Україні через несприятливі умови тільки два зі ста підприємств, що впроваджували нововведення, здійснювали їх за рахунок кредитів банків. Комерційні банки на сього­днішній день не зацікавлені у фінансуванні інноваційної діяльності через її ризикований характер та необхідність довготермінового кре­дитування. Крім того, відсутність досконалої системи відбору ефекти­вних конкурентоспроможних інноваційних проектів та заходів щодо стимулювання участі банків в інноваційному процесі стримує банків­ські установи виділяти кошти на реалізацію проектів інноваційної сфери [10].

Останнім часом поряд з традиційними банківськими інструмен­тами - кредитами - з'явилась нова форма фінансування спільних інно­ваційних проектів - фортфейтинг, яку, згідно з економічною літерату­рою, можна визначити як купівлю у кредитора на безобіговій основі боргу, зазначеного в оборотному документі [3-7]. У разі, коли підпри­ємству одноразово необхідна велика сума для інвестування з відстроч­кою платежу на термін від шести місяців до семи років, використання фортфейтингу є дуже вигідним. З огляду на це, на нашу думку, форт-фейтингова форма фінансування має безперечні перспективи в нашій країні.

Таке джерело фінансування інноваційного розвитку як випуск об­лігацій власної емісії практично не застосовується українськими під­приємствами через нерозвиненість фондового ринку, неплатоспромо­жність попиту та невисокі розміри статутного фонду більшості під­приємств (відповідно до чинного законодавства емісія облігацій може бути здійснена у розмірі не більше 25% суми статутного фонду). Крім того, емісійний дохід, який отримують від продажу облігацій, обклада­ється податком на прибуток [6], що також позбавляє вітчизняних това­ровиробників бажання використовувати цей вид цінних паперів.

На Заході знайшли широке розповсюдження приватні інвестиції в інноваційну сферу. Так, у США близько 2 млн. так званих неформаль­них індивідуальних інвесторів, а щорічний обсяг відповідних капіта­льних вкладень складає 10-20 млрд. дол., які розподіляються між 30 тис. венчурних фірм. У свою чергу індивідуальні інвестори можуть розраховувати на дохід у розмірі 30-40% вкладеного капіталу вже че­рез п'ять років. В Україні у зв'язку зі скрутним фінансовим станови­щем спостерігаються лише поодинокі випадки вкладення коштів фізи­чними особами в інноваційні проекти [5-9].

Ще одним із різновидів довготермінового кредиту, який надаєть­ся в натуральній формі, а погашається в розстрочку, є інвестиційний лізинг, який, на думку багатьох економістів, вважається одним із перс­пективних методів інноваційного інвестування та дієвим способом створення прогресивної виробничої бази для освоєння нововведень. Стрімке зростання за останнє десятиріччя обсягів лізингових операцій забезпечує йому друге місце за обсягом інвестицій після банківського кредиту [10].

В Україні широкому розвиткові лізингу перешкоджають недоско­налість законодавчої бази, високі кредитні ставки та податкова політи­ка. У зв'язку з гострим дефіцитом капіталу у 25 областях діє усього трохи більше 16 лізингових компаній, більшість з яких є дочірніми банківськими структурами та компаніями, які створені промисловими організаціями для реалізації своєї продукції.

До грудня 1999 р. одним з небагатьох джерел фінансування інно­вацій як на галузевому, так і регіональному рівнях був Державний ін­новаційний фонд, джерелом формування якого були відрахування в розмірі 1% валового доходу підприємств. На зміну Держіннофонду прийшла Українська державна інноваційна компанія - небанківська фінансова установа, яка сьогодні не приймає значної участі у форму­ванні інвестиційних ресурсів підприємств [6].

Вагомим фактором активізації інноваційної діяльності вітчизня­них підприємств є бюджетна підтримка галузевої науки. Науково-технологічна та інноваційна політика держави має відрізнятися пріо­ритетною спрямованістю на забезпечення науково-технічного прогре­су, розвиток наукоємних виробництв, подолання ресурсовитратного характеру виробництва та його технологічне оновлення, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Необхідним також є удосконалення фінансово-кредитного механізму в Україні у напрямі сприяння формуванню інноваційної моделі розвитку як важливої пе­редумови подальшого виходу держави з кризи і забезпечення економі­чного зростання у майбутньому [6, 9, 10].

Таким чином, можна стверджувати, що на сьогоднішній день для ефективної реалізації інноваційних процесів необхідне відповідне фі­нансово-кредитне забезпечення всіх етапів інноваційної діяльності, під яким слід розуміти сукупність економічних відносин, що виникають з приводу пошуку, залучення і ефективного використання фінансово-кредитних ресурсів та організаційно-управлінських принципів, методів і форм їх впливу на життєздатність економічних інновацій [9].

Основні причини низької інноваційної активності національних підприємств, що спостерігається на даний час, обумовлюються дією як внутрішніх (невеликий розмір статутних фондів, недостатність прибу­тку, розпилення амортизаційного фонду на поточні потреби), так ї зов­нішніх факторів (великий податковий тягар, нерозвиненість виробни­чої інфраструктури). В зазначених умовах лише невелика кількість стабільно діючих підприємств з коротким виробничим циклом у змозі вилучати частину власних коштів та спрямовувати їх на впровадження інновацій.

В умовах, що склалися, слід прагнути до залучення іноземних джерел фінансування інноваційної діяльності, зокрема прямих інозем­них інвестицій, міжнародної науково-технічної допомоги, міжнарод­них і національних наукових та венчурних фондів. Венчурне підпри­ємництво, що є невід'ємним елементом інноваційної моделі розвитку економіки, виконує функцію прискорювача інноваційного розвитку і здатне не тільки вивести економіку країни на вищий рівень, а й забез­печити прорив вітчизняних технологій на світові ринки [6, 9].

Крім того, більшої уваги слід приділяти такому джерелу інвести­цій, як кошти населення. На відміну від українських громадян, серед яких не кожен здатний заощаджувати (навіть якщо доходи зростати­муть на 5-10% на рік), населення західних країн охоче довіряє свої за­ощадження різним фінансово-кредитним установам, купує цінні папе­ри або прямо інвестує в інноваційні проекти.

Отже, за результатами проведеного дослідження, можна ствер­джувати, що вирішення проблем фінансово-кредитного забезпечення інноваційної діяльності підприємств України, сьогодні можливе за умов застосування комплексного фінансування. Особливу увагу слід приділяти розвитку кредитування комерційними банками та кредит­ними спілками, оскільки вони здатні залучити на свої рахунки великі суми коштів за впровадження певних заходів з боку держави щодо легалізації тіньового капіталу виробництв і домашніх господарств, адже розвиток даних фінансово-кредитних інститутів відбувається швидше, ніж інших.

1.Про інноваційну діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради. - 2002. - № 40-ІУ.

2.Балабанов И.Т. Инновационный менеджмент. - СПб.: Питер, 2000. - 208 с.

3.Економіка і організація інноваційної діяльності / За ред. А.М.Стельмащука. -Тернопіль: Екон. думка, 2001. - 176 с.

4.Инновационная деятельность предприятия. Резервы совершенствования. Техни­ко-экономические доказательства / Отдел строительной информации УкрИНТЭИ. - К.: УкрИНТЭИ, 1996. - 22 с.

5.         Инновационный менеджмент / Под ред. С.Д.Ильенковой. - М.: ЮНИТИ, 2001. -

327 с.

6.Інвестування / В.М.Гриньова, В.О.Коюда, Т.І.Лепейко, О.П.Коюда / За заг. ред. В.М.Гриньової. - 2-ге вид, допрац. і доп. - Харків: ВД «Інжек», 2004. - 404 с.

7.Ковалев Г.Д. Основы инновационного менеджмента. - М.: Инфра - М, 1999. -

240 с.

8.Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент. - 2-е изд. - М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 2000. - 624 с.

9.Черваньов Д.М., Чвокова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. - К.: Знання, 1999. - 287 с.

10.Юркевич О.М. Фінансове забезпечення науково-технічної інноваційної діяль­ності // Фінанси України. - 2004. - № 6. - С.106-113.

Отримано 21.04.2008

 

УДК 330.341.1 И.А.КАБАНЕЦ

Национальный технический университет «Харьковский политехнический институт»

НЕКОТОРЫЕ ПОДХОДЫ К ОЦЕНКЕ ПРОЦЕССА ОСВОЕНИЯ ИННОВАЦИОННЫХ ПРОЕКТОВ ПРИ ЭКВИФИНАЛЬНОМ УПРАВЛЕНИИ

Предлагаются подходы к процедуре предварительной оценки процесса освоения инновационных проектов при эквифинальном управлении.

Одной из важнейших функций эквифинального управления, вы­текающей из его определения, является постоянная экстраполяционная оценка последующего развития производственной ситуации, связанная с определением условий и предпосылок, уменьшающих энтропию процесса реализации инновационных проектов на основе принимае­мой стратегии при получении минимального количества информации, необходимой для достижения целей оперативной корректировки на основе использования минимального количества дополнительных ре­сурсов.

Важное значение при этом имеет оценка самого состояния про­цесса, поскольку ее результаты будут определять эффективность экст-раполяционных оценок, положенных в основу принимаемых решений по оперативному управлению дальнейшим ходом работ.

Эффективность эквифинального управления процессом реализа­ции инновационных проектов на промышленном предприятии в зна­чительной мере зависит от степени точности предварительной оценки самого процесса в соответствующий момент времени, определяемый шагом контроля, поскольку такая оценка позволяет предопределить содержание, характер и минимальный объем информации, необходи­мый для обеспечения дальнейшего эффективного функционирования управляющей системы и заблаговременно создать соответствующие

Страницы:
1 


Похожие статьи

І А Грузіна - Актуальні проблеми організації інноваційної діяльності на підприємстві